КОГНІТИВНО-ПРАГМАТИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ МОВЛЕННЄВОГО АКТУ ВИБАЧЕННЯ В АНГЛОМОВНОМУ ДИСКУРСІ XVI–XXІ СТОЛІТЬ : КОГНИТИВНО-прагматические характеристики Речевого акта ИЗВИНЕНИЯ В англоязычного дискурса XVI-XXИ ВЕКОВ

Краткое содержание

У вступі визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження, його актуальність і наукова новизна, теоретична і практична значущість, характеризуються матеріал і методи дослідження, формулюються положення, що виносяться на захист.

У першому розділі «Лінгвальні й позалінгвальні засади вибачення в англомовному дискурсі» розглядаються позалінгвальні (соціально-психологічні й етичні) засади вибачення, уточнюється його роль у дискурсі, розкривається його конвенціонально-мовленнєва природа як засобу етикету та стратегії ввічливості; установлюється прагматичний статус вибачення як гібридного МА.

Дослідження вибачення в когнітивно-дискурсивній парадигмі ґрунтується на розумінні дискурсу як мовлення у контексті соціальної та мисленнєвої діяльності, як єдності процесу й результату (Н.Д. Арутюнова; В.І. Карасик; О.І. Морозова; І.С. Шевченко). Вибачення як мовленнєва дія має психологічне підґрунтя, специфічні соціальні, національно-культурні й прагматичні властивості у дискурсі різних історичних періодів.

 Гібридна природа вибачення закорінена у двоїстості психологічного стану мовця. З точки зору психології, мовець здійснює МА вибачення для того, щоб досягти змін у психологічній тональності його стосунків з адресатом відповідно до його (мовця) інтересів: вибачаючись, мовець має на меті повернути / зберегти доброзичливу тональність спілкування, для чого вербалізує своє прохання до слухача про позбавлення його (адресанта) від почуття провини, скасування покарання за малефактивну дію, яка визнається мовцем як помилкова.

Мовленнєвій дії вибачення передують негативні емоції: сором – родовий феномен та провина – видовий. Емоція провини переживається до моменту вибачення – до появи позитивної емоції поновленого благополуччя, радості від поновлення колишніх добрих стосунків з адресатом. Провина – довготривале, більш інтенсивне почуття; сором – тимчасове і менш інтенсивне. На відміну від сорому, провина не залежить від реального або уявного ставлення оточуючих до проступку, її переживання викликається самозасудженням мовця, супроводжується каяттям і зниженням самооцінки. Провина є різновидом «морального сорому», тісно пов’язаним із совістю – емоційно-оцінним ставленням особи до власних вчинків (К. Ізард; Є.П. Ільїн).

Етико-психологічний зміст, що відображає суб’єктивний фактор вибачення – почуття провини й сорому, совість та норми ввічливості – має виражений соціокультурний характер. Зумовлені провідними моральними цінностями, вони притаманні конкретній епосі, а отже носять історично мінливий характер, МА вибачення відповідає загальним нормам, які регулюють поведінку людини в суспільстві – правилам моралі, протоколу, етикету, зокрема, мовленнєвого етикету.

Вибачення є конвеціональним МА, скерованим позамовними соціокультурними конвенціями. МА вибачення функціонують у ситуаціях порушення етикетних норм як метакомунікативні засоби регулювання емоційної тональності спілкування. Конвенціональний характер МА вибачення зумовлює вживання мовленнєвих стереотипів, що мають фіксовані лексико-семантичні властивості та реалізують прагматичну функцію вибачення поза контекстом і ситуацією. Серед мовленнєвих стереотипів вибачення виявлені словосполучення: By your pardon, спонукальні, питальні й розповідні речення: Excuse me!; Will you forgive me?; I ask your pardon, повноскладені та еліптичні.

МА вибачення функціонують як стратегії ввічливості, тобто є засобом збереження балансу між дистанціюванням та зближенням в дискурсі, націленим на повагу особистості партнера по комунікації. Вибачення утілює три стратегії ввічливості дистанціювання (негативної ввічливості N2, N5, N6 за П. Браун та С. Левінсоном) та задовольняє «негативне обличчя» адресата, прагнення мовця до дистанціювання, до свободи від почуття провини:

–          стратегія ввічливості дистанціювання «Запитуй, ухиляйся» утілюється двома тактиками: запитання та ухилення: ... will you excuse me a moment while I give my necessary orders for your accommodation? (R. Steele);

–          стратегія ввічливості «Виказуй пошану» реалізується тактиками привертання уваги та підкорення: Madam, I ask your ladyship ten thousand pardons. (C. Cibber);

–          стратегія ввічливості «Вибачайся» реалізується тактиками, серед яких визнання завданої шкоди: I say, I’m awfully sorry for not recognizing you (E. Waugh); визнання небажання зашкодити адресату: I don’t want to bother you ... (W. Collins); надання пояснень щодо малефактивної дії: Pardon me, God, I knew not what I did (W. Shakespeare); прохання про вибачення: Then pardon me... (ibid); вживання стилістичних засобів посилення вибачення: Forgive me! – but forgive me! (N. Rowe); тактикою обіцянки не повторювати малефактивних вчинків: Good devil, forgive me now, and I’ll never rob thy library more (Marlow). Емотивна складова в іллокуції МА вибачення акцентується в стратегії ввічливості «Вибачайся», спонукальна складова – у тактиках, що реалізують інші стратегії дистанціювання.

У функціонуванні МА вибачення спостерігається взаємодія прийнятих у соціумі норм і конвенцій. За критерієм хронотопа МА вибачення розподіляються на такі, що є реакцією на ретроспективну малефактивну дію – корегувальний підтип МА вибачення та такі, що запобігають виникненню почуття провини у майбутньому – превентивний підтип МА вибачення. Прагматичні підтипи МА вибачення розрізнюються також інтенціонально: вираження почуття жалю за скоєну провину в корегувальних МА та запобігання виникненню такого почуття у разі порушення соціокультурних норм етикету у превентивних МА вибачення.

Підтипи МА вибачення суттєво відрізняються між собою за умовами успішності МА. У корегувальному МА вибачення умовою пропозиціонального змісту є вираження мовцем свого емоційного стану – почуття провини, яке є наслідком його малефактивної дії відносно слухача. Підготовчою умовою (або прагматичною пресупозицією, заданою комунікативною ситуацією) є істинність пропозиції, вираженої МА вибачення. Умовою щирості є бажання мовця залагодити свою провину та водночас спонукати слухача надати вибачення. Суттєвою умовою, що відповідає іллокутивній меті, є намір мовця позбутися почуття своєї провини та спонукати слухача надати вибачення.

У превентивному МА вибачення умовою пропозиціонального змісту є вираження емоційного стану мовця – стурбованості можливими негативними наслідками порушення норм етикету його власними діями. Підготовчою умовою є істинність пропозиції, вираженої МА вибачення. Умовою щирості є бажання мовця запобігти виникненню почуття провини за можливе порушення норм етикету. Суттєвою умовою є намір мовця вербалізувати свій емоційний стан, аби не допустити виникнення почуття провини.

Порівняння умов успішності МА вибачення та експресивних і реквестивних МА засвідчує поєднання ознак експресива та реквестива у МА вибачення. МА вибачення демонструє дві рівновеликі провідні іллокутивні сили: експресивність і спонукальність, які утворюють МА гібридної природи. Тому в нашій роботі МА вибачення визначається як гібридний МА, що відповідно до психологічних засад вибачення поєднує дві рівноправні домінуючі іллокуції – вираження мовцем психологічного стану провини (емотивна складова) та спонукання слухача до надання вибачення (спонукальна складова).

У другому розділі «Діахронічний інваріант вибачення в англомовному дискурсі» моделюється історично стала прагматична система вибачення, визначається концепт ВИБАЧЕННЯ та засоби його мовного втілення, систематизуються прямі й непрямі мовні засоби реалізації МА вибачення, виділяються його підтипи й прагмасемантичні різновиди.

МА вибачення постає як прагматична система аспектів, поєднаних у блоки: аспекти ситуації, контексту й метакомунікативний аспект (блок умов реалізації МА), аспекти адресанта, адресата та їхніх інтенцій (антропоцентричний блок), локутивний, пропозиційний, іллокутивний аспекти (центральний блок МА) (за моделлю І. С. Шевченко).

Ситуація вибачення характеризується наявністю обов’язкових елементів: мовця, слухача, малефактивної дії мовця. Її умовами є: мовець відчуває психологічну незручність через скоєну дію: малефактивний акт має бути відомим адресату; мовець і адресат повинні мати спільну комунікативну компетенцію, аби оцінити дію мовця як малефактивну. Історичними константами МА вибачення є ситуації, в яких мовець завбачає можливе порушення етикету в майбутньому, що зашкодило б обличчю адресата, та ситуації вибачення за скоєну в минулому малефактивну дію, що розглядається як ушкодження реального стану речей.

Метакомунікативний аспект МА вибачення є утіленням принципів комунікації, зумовлених етосом як загальним стилем спілкування, що характеризує лінгвокультурну спільноту. Іманентно приналежне до категорії ввічливості, вибачення реалізується адресантом і адресатом відповідно до їх статусних та ситуативних ролей та характеризується піднесеною, офіційною або нейтральною тональністю.

Пропозиції вибачення зводяться до кількох широких груп та їх комбінацій: запит про вибачення; вираження сорому й провини; прийняття відповідальності; пояснення; обіцянка відмовитися від малефактивних дій у майбутньому.

Домінування комунікативної інтенції над репрезентативною в актах вибачення зумовлене природою вибачення як етикетного феномену, отже, його фатична метакомунікативна складова переважає над пропозиціональною: для досягнення мети вибачення факт і форма принесення вибачення більш важливі, ніж зміст висловлення.

Локутивний аспект є реалізацією інтенцій мовця згідно з пропозиційним змістом висловлення. До прямих способів реалізації МА вибачення належать висловлення з перформативними дієсловами (I apologise) та імперативні речення з лексемою вибачення (pardon, forgive, excuse). Непрямо реалізовані експліцитні МА вибачення подані розповідними I cry thee mercy й питальними реченнями з лексемами вибачення: Sorry? Непрямі імпліцитні МА вибачення не містять лексем вибачення: I meant no harm, young man (Ch. Dickens), їх прагматичний смисл вибачення виводиться з контексту й ситуації.

Іллокуція вибачення, що має дві рівновеликі складові – емотивну й спонукальну, здатна модифікуватися, зазнаючи інтенсифікації або пом’якшення. Емотивна складова інтенсифікується діахронічно сталими маркерами-модифікаторами: прислівниками (terribly, very, awfully, so etc), емоційними виразами / вигуками (Oh, oh lord etc), повторами емотивних прислівників (I am really dreadfully sorry / I am very, very sorry). Спонукальна складова іллокуції інтенсифікується за допомогою маркера please. Зниження ступеня іллокутивної сили вибачення здійснюється знижувальними прийомами (downgrading), серед яких відмова мовця визнати відповідальність, симуляція нерозуміння завданої шкоди тощо та лексичними мітігаторами (little та ін.)

МА вибачення є втіленням відповідного концепту. Як явище культури ВИБАЧЕННЯ належить до етичних концептів: виникнення почуття провини залежить від того, як певні дії оцінюються у тій чи іншій національній культурі, а ступінь провини визначається системою етикетних правил, які існують на окремих історичних етапах, отже ВИБАЧЕННЯ має виражену етнокультурну та соціально-історичну забарвленість.

Мовну репрезентацію концепту ВИБАЧЕННЯ здійснюють ім’я концепту apology та члени лексико-семантичної групи вибачення, до ядра якої входять іменники ‘apology’, ‘excuse’, ‘forgiveness’, ‘pardon’. Відповідно концепт ВИБАЧЕННЯ є впорядкованою єдністю смислів, що включають «благання / прохання про прощення, захист / виправдання свого малефактивного вчинку, визнання / пом’якшення провини» (інтенсіонал), а також «висловлення співчуття, каяття, суму» (імплікаціонал).