КОРЕЙСЬКО-ЯПОНСЬКІ МОВНІ ЗВ\'ЯЗКИ V-X СТ.: (ІСТОРИКО-ЛІНГВІСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
КОРЕЙСЬКО-ЯПОНСЬКІ МОВНІ ЗВ\'ЯЗКИ V-X СТ.: (ІСТОРИКО-ЛІНГВІСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)
Альтернативное Название: Корейско-ЯПОНСКИЕ речевые связи VX СТ .: (ИСТОРИКО-лингвистическое исследование)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, визначено предмет, актуальність, мету й головні завдання роботи, розкрито її новизну, теоретичне значення та практичну цінність, сформульовано основні положення, обрано дослідницьку базу, методи, теоретико-методологічну основу, окреслено особистий внесок здобувача, констатовано обсяг і структуру та види апробації роботи.


Перший розділ "Історія корейсько-японських мовних зв'язків VX ст." – присвячено розгляду історії контактів між давньокорейською та давньояпонською мовами, зокрема, з точки зору історично-порівняльного мовознавства, аналізу гіпотез походження корейської та японської мов. У контексті аналізу історичного підґрунтя процесу мовного впливу розглянуто джерела та шляхи вивчення давніх варіантів мов обох країн.


У першому підрозділі – "Проблеми витоків, становлення та розвитку корейсько-японського мовного впливу" в контексті корейсько-японських мовних контактів у давній період охарактеризовано гіпотези походження корейської та японської мов, розглянуто сучасну проблематику можливої реконструкції та дослідження давніх варіантів обох мов.


Авторство перших припущень щодо тісних генетичних зв'язків між корейською та японською мовами належить західним ученим (В. Астону, С. Мартіну), роботи яких заклали основу для майбутнього об'єднання окремих розрізнених гіпотез про походження двох мов від однієї прамови в єдину самостійну теорію. Cвій вагомий внесок у подальше розроблення цієї теорії зробили й відомі японські дослідники: С. Канадзава (金沢庄), Х. Арісака (有坂), C. Оно (大野) та ін. На особливу увагу заслуговують праці С. Канадзави, який ще в 1910 р. опублікував революційну наукову роботу під назвою "Теорія про єдине походження корейської та японської мов".


Значного розвитку набула також гіпотеза щодо генетичної подібності корейської мови з мовами алтайської мовної сім'ї (Ґ. Рамстедт, Н. Поппе). Однак, якщо докладніше простежити історію виникнення та процес розвитку цієї гіпотези, то виявиться, що перші припущення про подібність корейської мови з мовами алтайської сім'ї з'явилися ще в період значної популярності в Європі XIX ст. постулатів історично-порівняльного мовознавства. У 19301940 рр. Ґ. Рамстедт, систематизував-ши всі відомі на той час припущення щодо походження корейської мови, уперше провів детальне порівняння корейської мови із мовами алтайської сім'ї.


Незважаючи на те, що в наш час найпопулярнішою є гіпотеза походження японської мови від давньокорейської, у процесі ознайомлення з працями як західних, так і японських та корейських учених, виявилося, що для більшості спроб відшукати в давніх чи середньовічних варіантах японської мови запозичення з давньокорейської мови характерним є нехтування фактом імовірного формування тих зразків досліджуваної лексики, в яких є очевидні риси міжмовної подібності, в результаті спільного походження корейської та японської мов від гіпотетичної корейсько-японської пра-мови. Ця гіпотетична прамова на певному етапі еволюції алтайської мовної сім'ї могла відокремитися від алтайської прамови і надалі розвиватися самостійно.


Встановити фонетичні закономірності давньокорейської мови надзвичайно складно передусім через брак письмової фіксації давніх лексем, які могли б бути використані у дослідженні давнього чи середньовічного варіантів корейської мови.


У ході пошуків давньокорейських лексем нашу увагу, зокрема, привернув той факт, що більшість знайдених сучасними лінгвістами давньокорейських лексем є іменниками і, до того ж, порівняно новими (більшість із них датують XVIIXVIII ст., тобто серединою періоду правління корейської династії Лі (13921910 рр.), що ставить під сумнів наукову достовірність цих досліджень. На нашу думку, доцільність використання таких лексем для дослідження давньокорейської мови є доволі сумнівною через значні відмінності між середньовічним та давнім варіантами корейської мови.


Однак у ході пошуку лексичного матеріалу, який міг би бути використаний у порівняльно-історичному дослідженні, автору все ж таки вдалося відшукати певну кількість давньокорейських лексем, які не мають аналогів у давньояпонській мові. Серед таких лексем представлені іменники, дієслова, прикметники, займенники тощо.


У другому підрозділі – "Корейсько-японські мовні контакти VX ст.: історичне підґрунтя"розглянуто історичні події, які передували та супроводжували процес здійснення корейсько-японських мовних контактів у давній період. Найдавніші японські історичні хроніки підтверджують інформацію про міцний зв'язок, який із давніх-давен існував між народами Корейського півострова та островів Японського архіпелагу. Подібність японських археологічних знахідок, датованих періодом VX ст., до їхніх корейських аналогів чи, можливо, прототипів кінця ІІІ початку IV ст., є очевидною. До того ж, корейські артефакти значно переважають японські аналоги за якістю виготовлення, що вказує на безумовну первинність корейських знахідок і вторинність аналогічних знахідок на території Японських островів, а також є ще одним доказом, наскільки сильний вплив мала культура давніх корейських королівств на процес формування держави Ямато.


Ми вважаємо, що наявність значної кількості лексичних відповідників у давніх варіантах корейської та японської мов слід розглядати не як один із результатів вторгнення на Японські острови з материка войовничої етнічної групи, як це пропонує робити представник японської історичної школи Н. Еґамі, а як один із можливих наслідків впливу більш розвиненої культури давньокорейських державних утворень на культуру народу, який у давній період населяв острови Японського архіпелагу. Генетичний вплив етносу завойовників на підкорений етнос не є беззаперечною підставою для формування в мові підкореної нації значного за своїм обсягом шару лексики, запозиченої з мови завойовників (порів.: вплив давньомонгольської мови на давньоросійську, вплив давньомонгольської мови на давньокитайську тощо).


У третьому підрозділі – "Відомості про культурну перевагу давньокорейських королівств над давньояпонськими державними утвореннями"розвинуто тему другого підрозділу: на основі зібраних історико-археологічних даних, робиться припущення про можливість охарактеризувати корейсько-японські мовні контакти у давній період як, здебільшого, односторонній процес, а саме вплив давньокорейської мови на давньояпонську.


У четвертому підрозділі – "Роль кікадзінів (прибульців на Японські острови з материка) у формуванні та розвитку Ямато" – аналізується вплив прибульців із материка на культуру та мову представників давньояпонських державних утворень.


Масштаби міграції з материка можна зрозуміти з динаміки зростання населення Японських островів, яке за археологічних даними з 0,6 млн осіб у період Яйоі (III ст. до н. е. – III ст. н. е.) збільшилося до 5,4 млн у VI ст. За даними інших джерел, загальне число прибульців із початку періоду Яйоі (ІІІ ст. до н. е. – ІІІ ст. н. е.) до VIII ст. оцінюється в 1 200 000 осіб, при цьому корінне населення на початок періоду Яйоі становило приблизно 1 000 000 осіб. Японські історики пояснюють бурхливий розвиток Ямато в період Асука впливом китайської культури, а для Кореї у процесі китайсько-японського культурного впливу відведено лише транзитну функцію. Подібних неточностей припускається й більшість російських істориків, оцінюючи роль України у становленні та подальшій еволюції Московії. На схожість історичних паралелей Візантія Україна Московія та Китай Корея Японія вказував свого часу відомий історик-орієнталіст, почесний директор Інституту сходознавства імені А. Кримського НАН України О. Пріцак, маючи на увазі ту важливу роль, яку відіграли давньокорейські королівства в надзвичайно швидкому культурному розвитку давньої Японії. Український дослідник японської культури А. Накорчевський зазначає: "Роль Кореї [в культурному та державному розвитку Японії в давній період] була аналогічною до тієї, яку відіграла Україна в культурному та релігійному розвитку Московії в XVIIXVIII ст. (достатньо згадати імена Петра Могили, Феофана Прокоповича, Мелетія Смотрицького та ін.) після "об'єднання" 1654 р., а остзейські німці – у становленні бюрократичної державності Російської імперії в післяпетровський період, після "приєднання" до неї прибалтійських територій".


В історико-міфологічних літописах "Кодзікі" та "Ніхон-сьокі" містяться відомості про те, що в 15 рік правління імператора Одзіна (応神天皇, 270310 рр.) до двору японського імператора було запрошено пекчеського вченого Вані, який став учителем японського принца Вакайрацуко. Щоправда, зафіксована у тексті "Кодзікі" та "Ніхон-сьокі" інформація про життєдіяльність Вані містить низку суперечностей. Так, наприклад, хроніки повідомляють, що Вані привіз із собою на Японські острови десять томів 論語 ("Лунь-юй") та примірник 千字文 ("Сен-дзі-мон") – своєрідну поему-підруч-ник, який складався з однієї тисячі ієрогліфічних знаків. "Сен-дзі-мон" використову- вали в давньому Китаї як дитячий посібник для вивчення ієрогліфіки. Проте відомо, що цей підручник було укладено в першій половині VI ст., хоча рік прибуття Вані на Японські острови за різними джерелами визначається як 285, 372 чи 405. Відомо також, що зараз у Кореї немає ні історичних, ні археологічних доказів, які б свідчили про достовірність відомостей щодо Вані. Однак, на нашу думку, цей історичний факт не можна ігнорувати, оскільки він свідчить про більш раннє проникнення ієроглі- фічного письма до Японії, ніж загальноприйнята точка зору на цю подію (VIVII cт.).


На важливій ролі кікадзінів у культурному розвитку молодої японської держави наголошує також російський перекладач Л. Єрмакова у передмові до перекладу хроніки "Ніхон-сьокі", припускаючи, що в її укладанні брали участь і так звані "торайдзіни" – прибульці з материка китайського або корейського походження. З Л. Єрмаковою погоджується і її співавтор А. Мещеряков, який у передмові до тексту цієї хроніки зазначає: "Особливо інтенсивне використання корейських джерел характерне для правління доби Кейтай та Кіммей – час від часу складається враження, що йдеться про історію не Японії, а Кореї, що, вочевидь, свідчить про: 1) тісні взаємини Ямато з державами Корейського півострова; 2) безпосередню участь корейських фахівців в упорядкуванні "Ніхон-сьокі"; 3) відсутність історичних матеріалів для цього часу власне японського походження, що було компенсовано за рахунок саме корейських джерел".


Японські варіанти корейських топонімів "Пекче", "Сілла" та "Коґурьо" часто зустрічаються навіть у сучасній японській топоніміці. Однак це ще не є достатнім приводом вважати Ямато колишньою частиною королівства Пекче, як це пропонує робити Чхве Дже-сок (崔在錫) у своїй праці "Пекчеське Ямато Ва і його стосунки з Коґурьо та Сілла". Аналогічний приклад з історії людства – назви таких сучасних міст США, як Санкт-Петербург, Москва, Одеса тощо міст, які отримали свої назви від Старого Світу. Отже, значно правдоподібнішим є пояснення поширення корейських назв на території Японського архіпелагу як результату масової міграції давніх корейців із материка на Японські острови.


Останнім часом теза про необхідність переоцінення історичної достовірності фактів, принаймні певної частини відомостей із "Ніхон-сьокі", набуває все більшої популярності у південнокорейських наукових колах. Час укладення "Ніхон-сьокі" визначено 720 р., хоча у хроніці зустрічаються окремі елементи японської мови, які сучасні лінгвісти датують XV ст. "Японська мова VVIII ст. майже не відрізнялася від давньокорейської, або ж дві мови принаймні були багато в чому подібні одна до одної. "Ніхон-сьокі" написано більш пізньою мовою, яка вже значно відрізнялася від давньокорейської", стверджує корейський історик В. Хонґ.


У п'ятому підрозділі – "Проблема об'єктивності історико-міфологічного літопису "Ніхон-сьокі" як інформаційно-мовного джерела" на прикладі кількох фрагментів хроніки пропонується дослідження ступеня історичної достовірності “Ніхон-сьокі”, здійснене шляхом зіставлення тих відомостей, які надає хроніка, з археологічними та антропологічними даними давньокитайських, давньокорейських та давньояпонських історичних джерел.


У шостому підрозділі – "Дослідження давньояпонських запозичень із давньо-корейської мови як шлях до визначення основних сфер корейського культурного впливу на Японію у давні часи" на прикладі аналізу сільскогосподарської і виробничої термінології японської та корейської мов здійснено спробу окреслити лексико-тематичні сфери лексикону давньояпонської мови, які зазнали найсуттєвішого давньокорейського впливу. При цьому ми спираємося на хронологію, запропоновану німецьким дослідником Б. Левіним, який розрізняє чотири хвилі-етапи корейського мовного впливу на давньояпонську мову, пов'язані з масштабними міграціями корейців на Японські острови в давній період. Перша – прибуття носіїв культури яйоі, які при-несли на острови культуру вирощування рису та технологію обробки металів. Отже, цілком можливо, що значний пласт термінологічної лексики, пов'язаної з вирощу-ванням рису, виготовленням та подальшою обробкою металів, було запозичено давніми японцями саме з мови прибульців із материка. Б. Левін вважає, що носіями культури яйоі були вихідці з давнього корейського союзу племен Самхан (三韓族). Друга хвиля прибуття на Японські острови носіїв культури курганів кофун (古墳).


 Інші дослідники припускають, що ця культура прийшла на Японські острови разом із воїнами племені Пуйо (扶餘) або з частиною групи засновників давніх корейських королівств Пекче та Коґурьо (高句麗). Услід за носіями культури кофун на острови Японського архіпелагу переселилися ремісники та землероби з королівства Пекче (百済) і союзу племен Кайя (加耶). Вважається, що саме представники третьої хвилі зробили найбільший внесок у формування давньояпонської культури. Четверту хвилю мовного впливу слід пов'язувати з переселенням на Японські острови біженців із королівства Пекче, яке перестало існувати 663 р., та Коґурьо, яке зникло з карти світу у 668 р.


У другому розділі "Корейські та японські давні літературні пам'ятки як джерело вивчення корейсько-японського мовного впливу VX ст." аналізовано лінгвістичну ситуацію та еволюцію мов у Ямато, а також трьох королівствах, які існували на теренах Корейського півострова. З точки зору придатності для дослідження зв'язків між давньокорейською та давньояпонською мовами проаналізовано найдавніші письмові джерела цих двох мов. Давньояпонська мова представлена в "Ман-йо-сю", "Кокін-вака-сю", "Фудокі" та кількох інших літературних творах, які, як відомо, датуються VIIIX ст. Що стосується давньокорейської мови, то найдавніший із відомих корей-ських письмових творів датується XIII ст. На жаль, фонографічна система письма з'являється в Кореї лише в середині XV ст., що ставить під сумнів будь-які спроби до-слідити давні взаємозв'язки між корейською та японською мовами на фонетичному рівні, щоб остаточно вирішити питання їх походження.


У першому підрозділі "Лінгвістична ситуація на Корейському півострові у VX ст." особливу увагу приділено розгляду процесів запозичення китайської ієро-гліфіки та розроблення власної системи письма в трьох корейських королівствах. На матеріалі давньокорейської топоніміки здійснено спробу порівняння систем письма, які на основі китайської ієрогліфіки було розроблено в Пекче, Сілла та Коґурьо, а також визначено низку закономірностей використання у таких системах письма знаків китайської ієрогліфіки.


У результаті дослідження топонімів та деяких інших власних назв корейської мови періоду Трьох королівств було з’ясовано, що в цей період діяли такі закономірності запозичення знаків китайського письма:


а) спосіб передачі на письмі топоніма чи власної назви, що ґрунтується на запо-зиченні читання ієрогліфа. За неможливості підібрати відповідний знак, читання якого було б фонетично близьким, запозичується ієрогліфічний знак, який передає на письмі семантику сілласького топоніма чи власної назви. Перевага при виборі ієрогліфа надається знаку, який має лише одне значення і водночас широко використовується, а отже, який можна порівняно легко ідентифікувати;


б) для запису однакових складів використовували одні й ті самі ієрогліфічні знаки, щоб уникнути використання великої кількості ієрогліфів і не створювати читачеві зай-вих труднощів.


У другому підрозділі "Лінгвістична ситуація у союзі племен Ва/Ямато VX ст." паралельно з аналітичним описом процесу еволюції давньояпонської мови простежено процес проникнення на Японські острови та поширення в Ямато китайської системи письма, а також вплив мов континентального походження на мову аборигенів Японських островів. За лексикостатистичними даними, які наводить С. Хатторі, розподіл діалектів японської мови на діалекти регіону Кіото та островів Рюкю відбувся близько 500 р., що підтверджує гіпотезу про міграцію на острови Рюкю частини населення Кюсю з метою порятунку від завойовників-переселенців.


Найдавніші зразки японської епіграфіки датуються періодом Яйоі. Це, як правило, написи на бронзових дзеркалах китайського або корейського виробництва. Починаючи з середини періоду Яйоі такі дзеркала стали виготовляти і на Японських островах. Написи на цих дзеркалах, здебільшого, містять даосистські релігійні тексти магічного змісту. До цього вважалося, що більшість таких написів було зроблено переселенцями з материка, які довго зберігали свою культурну індивідуальність і лише згодом утратили її, повністю розчинившись у місцевій культурі. Проте форми знаків на дзеркалах іноді настільки спотворені, що нагадують спроби сучасних західних художників, незнайомих з ієрогліфікою, перемалювати ієрогліфи. Цілком імовірно, що японські майстри копіювали китайські дзеркала, використовуючи ієрогліфіку як елемент орнаментальної прикраси, навіть не підозрюючи про інформаційну змістовність цих знаків.


У написі на бронзовому дзеркалі, яке нещодавно було знайдено в префектурі Вака-яма, згадується топонім [осі-сака] 忍坂. У "Кодзікі" цей топонім фонографічно записно з використанням знаків 意沙迦 (йо-сі-са-ка). Таким чином, написи на бронзових дзер-калах можуть бути доказом того, що вже в VI ст. в Японії існував спосіб фонографічного запису японських слів із використанням засобів китайської ієрогліфічної системи письма.


У третьому підрозділі "Давні корейські письмові джерела як матеріал для дослі-дження корейсько-японських мовних взаємозв'язків" розглянуто давньокорейські мовні матеріали, які могли б бути використані для дослідження давньокорейської мови. Однак, за майже повної відсутності надійних письмових джерел давнього варіанта корейської мови, багато питань залишаються невирішеними.


Більшість давньокорейських хронік, що містили у своєму тексті зразки давньо-японської лексики, не збереглися, а тому деякі запозичення наводяться за давньояпонських текстами, до яких увійшли лише їх фрагменти. Давньокорейські хроніки, які стали об'єктом дослідження історичної лінгвістики, записані з використанням китайської ієрогліфіки. Враховуючи недостатньо точну фонографічність знаків китайської системи письма, автентичну фонологію корейських лексем, що зустрічаються у тексті цих хронік, дуже важко відтворити.


Очевидним є вплив класичної китайської мови на письмову мову королівства Пекче в процесі запозичення корейським королівством китайської системи письма. Так, у декількох петрогліфічних написах, що збереглися, присудок перенесено на початок речення, хоча для мов алтайської мовної сім'ї характерне розташування присудка в кінці речення.


Незважаючи на фрагментарність знайдених графіті та значний ступінь пошкодження петрогліфічних написів, відносну історичну достовірність цих джерел можна довести за допомогою історичних матеріалів, які з'явилися пізніше (після VII ст.), а також деяких археологічних знахідок. Проте цінність петрогліфічних написів як матеріалів лінгвістичного дослідження давньокорейської мови певною мірою знижується через значний ступінь китаїзованості відповідних написів і нефонографічність знаків китайської системи письма, які не дають змоги достовірно відтворити фоноло-гію давньокорейських лексем.


У четвертому підрозділі "Давні японські письмові джерела як матеріал для дослідження корейсько-японських мовних взаємозв'язків періоду VX ст." аналізуються давньояпонські письмові джерела з точки зору їх придатності для дослідження мовних контактів між давньокорейською та давньяпонською мовами.


Передмову до історико-міфологічного літопису "Кодзікі" було написано китайською мовою, однак у самому тексті часто зустрічаються частини із застосуванням досить складної системи запису давньояпонської мови за допомогою знаків китайської ієрогліфіки. У тексті є багато власних давньояпонських назв (антропоніми, топоніми, назви посад тощо), а також давніх пісень, записаних за допомогою китайських ієрог-ліфів, використаних у якості фонетиків, оскільки перекласти такі пісні китайською було неможливо. Таким чином тексти цих пісень записувалися за фонографічною схемою: "один склад – один ієрогліф-фонетик". Про складнощі запису давньояпонської мови за допомогою знаків китайської ієрогліфіки пише в передмові до "Кодзікі" сам автор хроніки О-но Асомі Ясумаро: "У давні часи і мова, і думки були простими, тому важко викладати твір та будувати фрази за допомогою лише китайських знаків. Якщо писати тільки за допомогою значень [китайських ієрогліфів] (ідеографічний спосіб запису. - Ю.Б.), то частково буде втрачено первісний зміст. Якщо писати лише за допомогою читань [ієрогліфів] (фонографічний спосіб запису. - Ю.Б.), то текст стане занадто довгим. Тому в одному реченні я використовую і звуки, і значення [ієрогліфів]. Деякі події я описую, використовуючи лише значення. Там, де зміст слів був важко-зрозумілий, я наводив додаткові пояснення. А те, що я вважав легкозрозумілим, я, звичайно, не пояснював".


Гіпотетично можна припустити, що у письмовому варіанті давньояпонської мови співіснували й елементи мови давньокорейського королівства Коґурьо, й елементи мови племінної верхівки аборигенів Японських островів. Саме тому на основі фрагментів “Ніхон-сьокі” у підрозділі під назвою "Деякі аспекти еволюції давньо-японської мови в період VX ст. під упливом давньокорейської мови" був здійснений історико-етимологічний аналіз низки давньояпонських лексем, які, на наше пере-конання, мають яскраво виражену давньокорейську мовну забарвленість. Це слова:


 


則拔帶劍大葉刈 (, 此云我里亦名神)


[соку-батсу-таі-кен-тай-ха-кай (кай, сі-ун-ґа-рі-екі-мьо-сін-то-кен)].


 


У давньояпонській мові існувала лексема がり [ґарі] зі значенням "ніж" або "меч". У сучасному варіанті корейської мови є лексема [кхаль] зі значенням "ніж" та 갈가리 [каль-карі], або 가리가리 [карі-карі] зі значенням "(різати) на шматки". У сучасній японській мові значення "ніж" або "меч" передаються за допомогою лексеми [катана]. Швидше за все, сучасне японське [катана] є результатом об'єднання двох давньояпонських морфем [ката] та [на]. Лексема [катана] також демонструє зв'язок із сучасною корейською лексемою 칼날 [кхальналь]. Як приклад використання лексеми [кхальналь] у сучасній корейській мові можна навести приказку 칼날을 잡은 놈이 칼자루 잡은 놈한테 당하랴, яка перекладається українською так: "Тому, у кого лезо [ножа], не варто стерегтися того, у кого [лише] держало").


Якщо врахувати той факт, що у формуванні давньояпонських запозичень із давньокорейської мови була тенденція заміни кінцевого приголосного [р, л] на [т], наприклад, у лексемі зі значенням "ткацький станок", 베틀 [пе-тхиль], яка увійшла до давньояпонської мови як [хата/пата], давньокорейське походження лексеми [катана] є очевидним. Іще один залишок давньокорейського мовного впливу – дієслово сучасної японської мови 刈る [кіру] зі значенням "різати", "стригти" (напр., волосся), "зрізати" (напр. рослини). Можна припустити, що давньокорейське "ніж" або "меч" є предком сучасного корейського [кхаль], яке теж увійшло до японської мови і лише згодом трансформувалося в дієслово 刈る [кіру] (досл.: "ножувати", "мечувати"). Поступово зазнало змін і первісне лексичне значення цього слова. Отже, лексема [ґарі], про існування якої ми дізнаємося з "Ніхон-сьокі", цілком імовірно є проміжною ланкою між ще майже незміненим давньокорейським оригіналом та його пізнішим трансформованим японським варіантом.


Третій розділ "Лінгвопрагматичний аналіз давньояпонських запозичень із дав-ньокорейської мови VX ст." присвячений морфологічному, семантичному та етимологічному аналізу і відповідній класифікації давньояпонських запозичень із давньокорейської мови. Використовуючи як приклад виявлені зразки давньо-японських запозичень із давньокорейської мови, фрагменти літературних пам'яток та епіграфіку археологічних знахідок історичного періоду VX ст., ми визначили основні тематичні сфери давньояпонської лексики, які в давній період зазнали найсуттєвішого впливу з боку давньокорейської мови.


Під час дослідження правил читань ієрогліфічних знаків у системі письма "манйоґана", сучасні дослідники довели наявність восьми голосних звуків у японській мові VIII ст. та вивели закономірності комбінування голосних давнього варіанта японської мови. У першому підрозділі "Дослідження фонологічної структури лекси-ки давніх корейської та японської мов" – на основі зразків давньояпонських лексем, які містяться в давньояпонських письмових джерелах, здійснено спробу виведення фоне-тичних аналогів між давньокорейською та давньояпонською мовами. Щоправда, можлива погрішність результатів такого зіставного дослідження є досить значною через брак необхідного лексичного матеріалу з давньокорейської мови.


 У другому підрозділі "Аналіз корейсько-японських мовних контактів у період з V по X ст. на основі даних корейських та японських давніх письмових пам'яток" на лінгвістичному матеріалі давніх корейських та японських письмових пам’яток, окремих лексичних зразках мови Коґурьо, Сілла, середньовічного варіанта корейської і давньояпонської мов шляхом зіставлення низки лексем здійснено спробу пошуку лексичних елементів, спільних для корейської та японської мов. Порівняння лексем середньовічного варіанта корейської мови з лексемами мови доби Коґурьо свідчить про відсутність тісних зв’язків між цими мовами, тоді як лексичні зразки давньо-японської мови та різних варіантів мови Коґурьо, навпаки, демонструють явні ознаки подібності.


 Ономастичний сегмент лексичних запозичень із давньояпонської мови в давньо-корейську, який представлено в матеріалах деяких давньокорейських хронік, що збереглися до наших часів, обмежується антропонімами та топонімами, а саме: назвами давньояпонських державних формувань (напр.: 日本 [ніхон] – назва Японії), племен (напр.: [ва, ве] – давня назва японців) та іменами окремих історичних осіб: правителів (напр.: 卑弥呼 [Біміко, Хіміко], гіпотетично – правителька однієї з держав на півночі о. Кюсю), урядовців ( つもりのむらじこまなこ [Цуморі-но Мурадзі Команако] – ім'я урядовця Ямато), послів (напр.: あれなこ [Аренако] – ім'я посла Ямато) та ін. Факт обмеженості подібних ономастичних лексичних запозичень, на нашу думку, слід пояснювати насамперед культурною та економічною перевагою давньокорейських королівств над Ямато.


 Певний відсоток використаних у тексті корейських хронік давньояпонських лексем зазнав змін у процесі іхньої адаптації до фонетичних норм та правил вимови давньокорейської мови. Наприклад, антропонім ちくまながぴこ [Тікума-наґа-піко] у процесі такої адаптації змінився на 직마나나가비괴 [Чікма-Нанаґа-піґве].


У заключному підрозділі "Лексичні відповідності між давньокорейською та давньояпонською мовами (на прикладі буддійської та синтоїстської лексики). Лексико-семантична класифікація" на основі лексичного матеріалу хронік "Саньґуоджі", "Джіоутаншу", "Хоуханьшу", "Самґук-Юса", "Ніхон-сьокі" здійснено спробу визначення основних лексико-семантичних груп давньояпонської мови, які зазнали найсуттєвіших змін під впливом окремих діалектів давнього варіанта корейської мови, пропонується лексико-семантична класифікація лексем давньояпонської мови, походження яких визначено як запозичення з давньокорейської.


 


ВИСНОВКИ


Детальний аналіз історії корейсько-японських культурних взаємин VX ст., врахування наявних антрополого-археологічних даних, що віддзеркалюють динаміку зміни структури населення Японських островів, а також деяких інших факторів, переконали, що корейсько-японські мовні зв'язки слід сприймати як переважно однобічний вплив, а саме вплив давньокорейської мови на давньояпонську. Основною причиною таких взаємовідносин між двома сусідніми народами слід вважати значну різницю в рівнях культурного та технологічного розвитку давньокорейських і давньо-японських державних утворень на час значної активізації корейсько-японських контактів у період VX ст.


Попри те, що археологічних та антропологічних свідчень не завжди достатньо, щоб однозначно визначити вплив прибульців із материка на ту чи іншу сферу життя давніх японців, факт значного культурно-технологічного впливу давньокорейських королівств підтверджуєтья в мові, зокрема в тих лексико-семантичних групах слів давньояпонської мови, які зазнали найсуттєвішого впливу з боку давнього варіанта корейської мови. Результати комплексного аналізу корейсько-японських мовних контактів VX ст. та визначені головні комунікативні сфери давньояпонської лексики, які зазнали корейськомовного впливу, свідчать про те, що корейсько-японські мовні контакти, які до цього сприймались як взаємовплив, особливо з боку японських лінгвістів, за винятком одиничних випадків слід розглядати як односторонній вплив кількох діалектів давньокорейської мови на давньояпонську. Тобто за умов достовірності факту культурної переваги давніх корейських королівств над союзом племен Ямато, навіть незважаючи на вкрай обмежений обсяг матеріалів давніх варіантів корейської та японської мов, можна припустити, що мовою-реціпієнтом у контактах між давньокорейською та дав-ньояпонською мовами в період VX ст. була саме давньояпонська мова.


1. На основі отриманих даних виявлено основні лексико-семантичні групи давньо-японської мови, які зазнали найсуттєвіших змін під впливом окремих діалектів давнього варіанту корейської мови. Це, насамперед: a) релігійна сфера (буддизм; окремі традиційні давньокорейські обряди, які без істотних змін були запозичені давніми японцями); б) архітектура; в) сфера сільського господарства; г) військова сфера; д) назви тварин; е) природні явища; є) назви членів родини; ж) назви частин тіла та інша лексика, пов'язана з фізіологічними властивостями людського тіла; з) назви адміністративних одиниць; і) топоніми; ї) сфера кораблебудування; й) назви рослин; к) одяг; л) мистецька сфера; м) числівники.


У зв’язку з тим, що найбільшого корейського впливу зазнала релігійна лексична сфера давньояпонської мови, а також враховуючи згадку в історико-міфологічному літописі "Ніхон-сьокі" про канонізацію в Ямато декількох прибульців із давньокорейських королівств, можна припустити, що в період масових міграцій на Японські острови з материка правляча верхівка давньояпонського союзу племен Ямато переважно складалася з вихідців із державних утворень Корейського півострова. Зокрема, появу в давній період історії Японії значної кількості японських топонімів корейського походження, які збереглися і донині, також слід пояснювати культурним впливом переселенців із Корейського півострова.


2. Аналіз запозиченої корейської лексики дає змогу гіпотетично визначити ті сфери життя давніх японців, які під впливом прибульців із материка зазнали найзначнішого розвитку. Так, судячи з аналізу результатів тематичної класифікації та кількісної оцінки давньокорейсько-японських термінологічних запозичень, найбільший відсоток технологічних термінів материкового походження було запозичено у сферу архітектури та сільського господарства, крім того, значну увагу з боку японців приділено впровадженню новітніх військових технологій, також запозичених від сусідів.


3. Давньояпонські слова, що увійшли до лексикону давніх корейців, обмежуються поодинокими випадками. До таких випадків можна віднести:


а) давньояпонські топоніми та антропоніми, фонографічно зафіксовані у давніх корейських історичних хроніках;


б) ендеміки, тобто назви тих видів тварин та птахів, які зустрічалися тільки на території Японського архіпелагу і які без будь-яких змін були запозичені корейськими прибульцями з материка з мови аборигенів.


4. У процесі пошуку лексем для даного порівняльно-історичного дослідження, було знайдено значну кількість давньокорейських слів, які мають відповідники у давньояпонській мові. Цей спільний для обох давніх мов шар лексики не є морфологічно однорідним, як це вважалося раніше. Було доведено, що він окрім іменників включає й інші частини мови, а саме: дієслова, прикметники, займенники, числівники.


5. Установлено, що характерним для більшості попередніх спроб відшукати в давніх чи середньовічних варіантах японської мови сліди запозичень із діалектів давньої корейської мови, є нехтування ймовірністю утворення лексичних аналогів між двома мовами через їх спільне походження від однієї гіпотетичної прамови, яка на певному етапі розвитку могла відокремитися від алтайської прамови й еволюціонувати самостійно.


6. Через брак писемної фіксації лексем, які могли бути використані в дослідженнях давнього чи середньовічного варіантів корейської мови, встановлення фонетичних закономірностей, характерних для лексики давньокорейської мови, і донині залишається гіпотетичним.


7. Результати дисертаційного дослідження дають змогу внести певні часові корек-тиви в хронологію запозичення японцями китайського письма та виникнення власного національного письма, зокрема, точніше визначити початок використання ними китайських ієрогліфів як фонетиків для запису власних назв (топонімів, антропонімів тощо).


8. Матеріали дослідження ще раз підтверджують гіпотези О. Пріцака та А. Накорчевського щодо аналогічності взаємин у сфері культурного та мовного взаємовпливів між Україною і Московією, з одного боку, та Кореєю і Японією, з іншого, засвідчуючи певну історичну універсальність стосунків між сусідніми народами.


 


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины