| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет та методи дослідження, сформульовано мету, завдання й основні положення, які винесено на захист, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення дослідження.
У першому розділі „Оніми в контексті культурологічної та когнітивної проблематики літературно-художньої критики” подано теоретичні положення, на які спирається дослідження, визначено основні характеристики мас-медійного літературно-критичного дискурсу на противагу академічному; розглянуто когнітивний статус прецедентних онімів.
Літературно-критичний дискурс є особливою сферою творчої діяльності, що виявляється в сукупності текстів, які мають підготувати читача до сприйняття літературного твору. Традиційно розрізняють академічний та мас-медійний типи літературно-критичного дискурсу. Вони характеризуються особливістю подання літературно-критичної інформації, жанровою специфікою, функціями та співвідношенням теоретичного та емпіричного домену. Визначальними рисами мас-медійного літературно-критичного дискурсу є його інформативність (рецензент повідомляє читачів про вихід нової книжки); оцінність (рецензент має на меті виявити визначальні риси аналізованого твору, розкрити його зміст та форму, стилістичні особливості); визначення місця художнього твору в межах наявної літературної парадигми; орієнтування читача в сучасному літературному просторі. Мас-медійний літературно-критичний дискурс представлено такими жанрами як анотація, рецензія та інтерв’ю. Провідним жанром критики є рецензія, яку дослідники вивчали у семантичному (О.К.Кудасова, Т.А.Щорс), функціональному (Т.І.Синдеєва, Т.А.Щорс), прагматичному (С.М.Яворська, Т.В.Пешкова) та лінгвокогнітивному (Т.В.Пешкова, Н.М.Миронова) аспектах.
Головною комунікативною метою рецензії є оцінка (визначення сильних та слабких боків аналізованого твору), яку вважають одним з видів модальності, що накладається на дескриптивний зміст мовного висловлювання (О.М.Вольф). Цьому типу дискурсу притаманна рефлективна модальність, яка може бути об’єктивною чи суб’єктивною.
Оцінку в рецензії спрямовано як на текстові об’єкти (відображену автором дійсність, сюжет, героїв, майстерність автора тощо), так і на позатекстові. Звернення до позатекстових об’єктів становить вертикальний контекст, тобто систему культурних, соціальних та історичних знань і цінностей, що існують у „літературній пам’яті” критика і читача. Побудова вертикального контексту рецензії полягає в актуалізації асоціативних зв’язків із творчістю певного письменника та виділенні характерних ознак для оцінювання нового художнього твору.
Мовними засобами актуалізації "літературної пам’яті" в мас-медійному літературно-критичному дискурсі є звернення до онімів: імен відомих письменників, імен персонажів та назв творів, що розглядаються в аспекті теорії прецедентності. За визначенням, прецедентний онім – це індивідуальне ім’я, пов’язане або з загальновідомим текстом, що, зазвичай, належить до прецедентних, або з відомою носіям мови ситуацією, ім'я-символ, що свідчить про еталонну сукупність певних якостей (Д.Б.Гудков). Особливість прецедентних онімів полягає в тім, що вони є знаками колективних уявлень, які входять до когнітивної свідомості певної лінгвокультури (Ю.М.Караулов, В.В.Красних, Г.Г.Слишкін).
У реферованому дисертаційному дослідженні розвиток прецедентної семантики онімів вивчається в плані їхньої концептуалізації з точки зору основних понять когнітивної лінгвістики: концептуалізації та категоризації. Належність концептуалізації того чи іншого оніма до об’єктивної та суб’єктивної модальності є важливим показником мовленнєвого стилю рецензента.
У другому розділі “Концептуалізація онімів на словотвірному рівні” вивчаються відонімні похідні як спосіб представлення знань, що закріплені за прецедентним онімом, аналізуються словотвірні моделі утворення відонімних похідних.
Семантика прецедентних онімів містить усю сукупність знань про носія імені. Словотвірні одиниці мови є одним зі способів упорядкування та обмеження екстралінгвістичного змісту прецедентних онімів до найхарактерніших ознак. Представлення знань у відонімних похідних безпосередньо пов'язане з основною функцією прецедентного оніма в мас-медійному літературно-критичному дискурсі, що полягає в оцінюванні нового літературного твору через порівняння з творами інших письменників.
Роль твірних основ виконують різні літературні прецедентні оніми – імена письменників, літературних персонажів, назви книжок, але більшість (85%) проаналізованих похідних становлять деривати, які утворено від імен письменників. Усі розглянуті відонімні похідні утворено афіксальним способом за допомогою суфіксів, префіксів та напівафіксів. Проаналізовані похідні належать до двох частин мови: іменників та прикметників. Із помітною різницею (98% від загальної кількості проаналізованих одиниць) у рецензіях переважають прикметники. Це відбиває тенденцію онімів у мас-медійному літературно-критичному дискурсі до передавання ознак стилю чи літературної манери певного письменника.
Отриману інформацію про афіксацію прецедентних онімів структуровано в певні концептуальні класи за принципом сталих зв’язків, що є між об’єктами, які належать до класу (Р.М.Фрумкіна). В кожному з виділених класів у фокусі перебувають окремі значення оніма.
1.Концептуальний клас „характерна риса творчості письменника”. Внутрішню структуру цього класу утворюють відонімні похідні з суфіксами -an/-ean/-ian (80,6%); -еsque (10,7%); -ic (1,8%); -ish (1,2%); напівафіксами –like (4,5%), –style (1,2%), які приєднують безпосередньо до імені письменника чи назви твору.
Суфікс an/-ean/-ian має нерозщеплене нейтральне значення належності особі, яку названо мотивуючим іменем. У проаналізованому матеріалі виділено такі відонімні похідні, що утворені за цією словотвірною моделлю: Dickensian, Shakespearean (Shakespearian), Tolstoyan, Chekhovian, Eliotian, Joycean, Flaubertian, Updikean, Jamesian, Hawtho ian, Dostoyevskian (Dostoevskyan), Rushdiean, Melvillian (Melvillean), Tom Wolfeian, Conradian, Murdochian, Tennysonian, Faulknerian, Woolfian, Rabelaisian, Dreiserian, Bellovian, Yeatsian, Audenian, Greenian, Wellsian, Stapledonian, Voltairean, Swiftian, Wordsworthian, Blakean, Nabokovian, Wildean, Dantean, Lawrentian, Emersonian, Stendhalian, Chestertonian, Beckettian, Trollopian, Virgilian, Balzacian, Steinbeckian, Pinchonian, Kafkan, Borgesian, Rothian, Forsterean, Lovecraftian.
Другу за чисельністю групу відонімних прикметників становлять похідні, які утворено за словотвірною моделлю із суфіксом –еsque, за аналогією з прикметниками Kafkaesque, Hemingwayesque, Faulkneresque, Pynchonesque. Деривати цієї групи характеризуються високою продуктивністю, бо за ними утворено найбільше відонімних похідних, вони належать до активного лексикону літературних критиків: Dreiseresque, Chandleresque, Maileresque, Simenonesque, Dante-esque, Whitmanesque, Ho byesque, Pinteresque, Amis-esque, Graham Greenesque, Pynchonesque, Rowlingesque, Beattie-esque, Blyton-esque, Ben Okri-esque, Shandyesque, Sinclair Lewisesque, David Foster Wallace-esque.
Найменшою кількістю відонімних похідних представлено словотвірну модель із суфіксом –ic, за якою утворено прикметники Byronic, Homeric, Eliotic, Miltonic.
Особливість групи відонімних похідних, які утворено за допомогою суфікса -ish, полягає в наявності певного ступеня суб’єктивності у визначенні характерної риси творчості письменника. Це пов’язано з додатковим значенням суфікса –ish, що свідчить про нечітку або послаблену присутність ознаки у похідних (Jane) Austenish, (Stephen) King-ish: They spend the next several hundred pages jump-cutting from one fictional world to another: re-enacting Sumerian myth,… surviving the end of the world in a Stephen King-ish US, …(The Guardian, March 3, 2007).
Напівафікси –like і –style додають до таких типів проаналізованих прецедентних онімів: а) імен письменників: Whitman-like, Murakami-like, Waugh-like, Graham Greene-like, Agatha Christie-like, Dostoyevsky-like, DeLillo-like, Updike-like, Roth-like, Fowler-like, García Márquez-like, Ionesco-like, Melville-like, Molière-style, Dumas-style, Tolkien-style, Tom Clancy-style; б) назв книжок: Arabian Nights-like, Odyssey-like, Tempest-like, Catch-22-style, Bleak House-style. Похідні, що виникли внаслідок лексикалізації словосполучень “to be like, in the style of”, вважаються стислою формою риторичної фігури порівняння.
2.Концептуальний клас „характерна риса персонажу”. Внутрішню структуру цього класу утворюють відонімні похідні з напівафіксом –like (50%): Bond-like, Caliban-like, Darcy-like, Hamlet-like, Holmes-like, Gollum-like, Kurtz-like, Lear-like, Moriarty-like, Sherlock-like; суфіксами -an/-ean (30%): Holmesian, Prufrockian, Pickwickian, Shandean, Sherlockian, Zhivagoan; -еsque (10%): Gatsby-esque, Potteresque; -ish (10%): Fanny Hill-ish, Dorian Gray-ish. Належність до цього класу базується на асоціаціях з певною рисою характеру персонажу або сюжетними лініями. Приміром, персонаж оповідань Конан Дойля Sherlock Holmes є уособленням детектива, а Moriarty – лідера банди злочинців: He went on to write Wonder Boys, the Pulitzer-winning paean to comic books The Amazing Adventures of Kavalier & Clay, and a novella, The Final Solution, featuring a Sherlock Holmes-like investigator (The Guardian, June 7, 2007). Phoebus Daunt is a poet as well as the Moriarty-like leader of a gang of thieves (The Guardian, September 23, 2006).
3.Концептуальний клас „подібність до стилю письменника”. Цей концептуальний клас представлено похідними з напівафіксами sub- (27,8%), near- (16,7%), рseudo- (22,2%), faux- (16,7%), quasi- (5,6%), cod-(5,6%), mock- (5,6%), які додають до відонімних похідних із суфіксами -an/-ean/--ian та напівафіксом -like.
Похідні з напівафіксами near- (near-Dickensian) та sub- (sub-Woolfian, sub-Proustian, sub-Dickensian, sub-Chekhovian, sub-Dantescan) є нейтральними за значенням, бо лише свідчать, що книжку написано майже в стилі певного письменника. Ускладнення концептуального значення оніма відбувається у відонімних похідних, які утворено за словотвірними моделями з напівафіксами faux- (faux-Dickensian); quasi- (quasi-Dickensian); рseudo- (pseudo-Dickensian); mock- (mock-Byronic); cod- (cod-Dickensian). Спільним для цих напівафіксів є наявність у їхньому значенні сем несправжності, намагання бути подібними до творчості певного письменника, що робить їх засобом негативної оцінки: This faux-Dickensian prose is at its worst when it should be sharpest: during the scenes of Tangy Mae's family crises (The New York Times, March 28, 2004). Автор рецензії критично оцінює стиль написання книжки і зазначає, що спроба письменника писати в манері Діккенса була невдала.
4.Концептуальний клас „протиставлення характерним стильовим рисам творчості письменника”. Про протиставлення певних рис творчості кількох письменників свідчать похідні, які утворено за словотвірними моделями із префіксами un- (42,8%); аnti- (28,6%); non- (14,2%); суфіксом –less (14,2%): … the brainy anti-Lawrentian, anti-sentiment, anti-'stories' in AS Byatt's Still Life (The Guardian, November 11, 2002). Основою протиставлення в цьому уривку рецензії є така характерна риса творчої манери Лоуренса як сентиментальність.
5.Концептуальний клас „характеристика творчості письменника за часовими параметрами”. В похідних із префіксами post- (50%); neo- (37,5%); proto- (12,5%) актуалізація якоїсь ознаки творчості письменника супроводжується вказівкою на час написання художнього твору, що дає змогу вважати певний твір продовженням або започаткуванням літературної традиції: … the epic Independent People, a magnificent fusion of Icelandic saga and post-Lawrentian psychological novel (The Guardian, June 21, 2003). Книжку, яку аналізують у рецензії, поставлено в один ряд із творами Лоуренса в аспекті продовження традиції його психологічного роману.
6.Концептуальний клас „типізація основних рис творчості письменника”. На підставі характерної ознаки творчості або сукупності таких ознак відбувається глобальна типізація стилю письменника в похідних іменниках, які утворено за допомогою суфіксів –ism (40%) (Dickensianism, DeLilloism); -ana/-iana (20%) (Irvingiana); напівафікса –land (40%) (Kafkaland, Pynchonland): There’s no shortage of Irvingiana here: absent fathers, wilful mothers, hotels (The Guardian, July 31, 2005). Іменник «Ірвінґіана», який утворено на основі імені письменника Джона Ірвінґа, в цьому прикладі вказує на типових для його романів персонажів та місце дії.
7.Концептуальний клас „прихильник або послідовник творчості письменника”. Цей концептуальний клас втілено у словотвірній моделі з суфіксами -an/-ian (Dickensian, Thackerayan, Emersonian): I have always believed that readers divide into two great taste sectors: Thackerayans, who like fiction which talks, conversationally, to them; and Dickensians, who like their fiction to be theatrical: a spectacle at which they are spectators (The Guardian, August 12, 2006).
Окрім похідних, які утворено за стандартними словотвірними моделями, в рецензіях виявлено оказіональні деривати, що характеризуються суб’єктивною модальністю. Проаналізовані оказіональні відонімні похідні можна поділити на два типи: 1) похідні, незвичність яких визначено нетиповим поєднанням двох суфіксів (a Brontesaurian madwoman in the attic); 2) похідні, які утворено за допомогою афіксів, що не є характерними для певного концептуального класу (Dune-iac, Dunehead, Herbertologist).
У третьому розділі “Концептуалізація онімів на рівні риторичної фігурації” вивчаються дискурсивні особливості фігури порівняння, метафори, метонімії та епітету.
Наявність у прецедентних онімів асоціацій зумовлює їхнє використання як засобів непрямої номінації, де конотативний компонент значення виходить на перший план. Як довело дослідження, концептуалізація онімів на рівні риторичної фігурації представлена порівняннями, метафорами, метонімією, епітетами. Особливістю рефлективної модальності на цьому рівні є її суб’єктивний прояв.
Порівняння. Найуживанішою риторичною фігурою в мас-медійному літературно-критичному дискурсі є порівняння із прецедентними онімами, які апелюють до літературних знань читача. У порівняннях рецензент каже про творчість письменника, як про певний аналог, за допомогою якого читач може скласти уявлення про рецензовану книжку.
Прецедентні оніми використовують у порівняннях, що набувають формального вираження у вигляді сполучників і сполучних слів ‘like’, ‘as’: Like Margaret Atwood, Maggie Gee has always been prepared to tackle contemporary ideas on a grand as well as a domestic scale (The Guardian, August 21, 2005). Еталоном порівняння є ім'я відомої канадської письменниці Марґарет Етвуд. Ознака порівняння, що актуалізується в цьому випадку, – це схожість у виборі тем і їхнього осмислення в творах М.Етвуд та англійської письменниці Меґі Джі. Підставою для порівняння творчості є й те, що в їхніх книжках присутні елементи фантастики.
Для введення у рецензію порівнянь, які книжка вже отримала від інших критиків, використовують дієслово ‘to liken’: The novelist Michael Cunningham likens it to Buddenbrooks, but a comparison of those two novels shows The Corrections to be wide rather than deep, and smart rather than subtle (The Guardian, April 23, 2002).
Про наявність порівняння свідчать і лексичні одиниці, що мають у своїй семантиці порівняння (to compare, comparable, to evoke comparison to, to draw comparisons with, to make comparisons to): King doesn't get compared to Henry James very often. But, in his repeated examinations of writers and those close to them, he has amassed a body of work (The Shining, Misery, The Dark Half, Bag of Bones) comparable to James's writer-obsessed short stories (The Guardian, October 28, 2006).
Окрему групу становлять лексичні одиниці, що містять у семантиці схожість (to be similar to, to be akin to, to resemble, to have affinity with): The honest, believable and detailed elements of Fords` writing resemble E est Hemingway in style and overall feel, and the main themes are also alike (The Guardian, April 22, 2002).
Для актуалізації „літературної пам’яті” задіяно лексичні одиниці, які свідчать про асоціації з творчістю певного письменника, що виникають під час читання книжки (to remind of, to recall, to put you in mind of, to call to mind, to be reminiscent of, to be redolent of): But it’s possible to acknowledge all this and still feel that “Crawling at Night” is the work of a formidable young writer, one who, at her best, can put you in mind of both Mary Gaitskill and Denis Johnson (The Guardian, April 23, 2002).
Порівняння з відомими письменниками вводять і за допомогою словосполучень, що свідчать про схожість на стиль письменника (in the manner of, in the style of, in the tradition of, in the way of, in the mode of, in the fashion of, a là): Atwood retu s to dystopian SF with this powerful tale of a world destroyed by bioengineering, a vision of a dark future, lightened with touches of satiric humor а là Vonnegut (The Guardian, March 6, 2004).
Метафора і метонімія. Процес метафоризації розглядається як один з механізмів фіксації та вираження знань, які закріплено за певним прецедентним онімом. Метафора відбиває особливий когнітивний процес взаємодії між структурами знань двох концептуальних доменів. Один з них – сфера-джерело, другий – сфера-мета (Дж.Лакофф, М.Джонсон). Особливість метафоричного переосмислення прецедентних онімів у мас-медійному літературно-критичному дискурсі полягає в тім, що метафора супроводжується метонімічним переосмисленням за моделлю «письменник – твір – творчість»: Mr. Stone belonged to a generation that grew up on Hemingway and Joyce” (The New York Times, January 2, 2007). Метафоризація онімів у мас-медійному літературно-критичному дискурсі охоплює такі концептосфери: «людина», «простір», «час».
Концептосфера «людина». Найпродуктивнішою сферою осмислення літературного знання виявилася сфера «людина», що містить виділені на основі комунікативних моделей метафори: «прецедентний текст – текст рецензованої книжки», «текст рецензованої книжки – читач». Рецензент використовує прецедентний онім або його деривати, щоб засвідчити: автор рецензованого твору має талант певного письменника в побудові сюжету, характеристиці персонажів тощо. Асоціація з творчістю письменника базується на найпростіших елементах перцептивного досвіду, якими є органи чуття. Перенесення характерних рис творчості певного письменника на автора, книжка якого є об’єктом аналізу в рецензії, охоплює зорові (eye, lens, look), звукові (tone, voice, echo, overtone), тактильні (touch, feel) та смакові (flavour, spice) метафори.
Прагнучи відзначити подібність відображення дійсності у рецензованій книжці до творів Кафки, рецензент використовує метафору, в якій наділяє автора здатністю побачити навколишній світ очима письменника: He views the hospital itself through a Kafkaesque lens as an endlessly proliferating series of hallways, a maze of glaring corridors (The New York Times, September 22, 2002). У наведеному нижче уривку рецензії основою для метафоричного перенесення є схожість мови літературного твору на твори Шекспіра: Yves's cod-Shakespearean voice appears over-egged, but as the reader becomes acclimatised to the language … builds an absorbing picture of a self-contained and almost fantastical country with its own lore (The Observer, March 11, 2001). Метафоричне перетворення прецедентних онімів охоплює момент виявлення рецензентом схожості книжки на інші літературні твори, в якому задіяно його сенсорні відчуття: This is longer and more ambitious: there are echoes of Hardy, Wordsworth... (The Guardian, 16 June, 2007). It had a heavy fantasy element, which I liked, taking you to a different place, combined with distinctly Dickensian overtones (The Times, October 4, 2007). There is a flavour of Thurber’s lonelier stories, perhaps an affinity with the beautiful short novels of WM Spackman (The Guardian, 20 August, 2005). The plot and narrative method take after Wilkie Collins (spiced with Conan Doyle and Mary Braddon), but the medley is also stylistic (The Times, February 8, 2006).
Концептосфера «простір». Концептуальна сфера «простір» викладена метафоричними моделями, в яких творчість письменника розглядається як окремий світ, частини якого автор рецензованої книжки переносить у свої твори. На позначення авторської картини світу в рецензіях вживають такі лексичні одиниці як world, landscape, territory, terrain: It is only then that Kaddish accepts that he is lost in a Kafkaesque world of smoke and mirrors (The Guardian, December 2, 2003). With a big assist from his father's starkly haunting prints, Mr. Garland does a credible job of conjuring up the Kafkaesque landscape of Carl's dream world, a place where things are familiar but subtly off kilter (The New York Times, June 29, 2004). This did not stop her from writing novels which enjoy a good old plunge in the messy self - as Hugo and Cassandra, Jasper and Francesca, bed-hop with unsated vigour in that Murdochian territory which forever lies between Chelsea and Oxford (The Guardian, January 18, 2002). Zadie Smith's terrain is the English metropolis ...where she tunes in to a Babel of voices, registering the changes wrought in the language and landscape by the unfolding epic of post-war migration (The Guardian, January 22, 2000).
Уявлення про рецензовану книжку, як окремий світ, у якому знаходять точку перетину елементи інших художніх світів, висловлено метафорою з дієсловом meet: William Rhode is "Alex Garland meets Irvine Welsh in Bombay" (The Guardian, November 16, 2006). Такому типу метафоричного використання прецедентних онімів властиве поєднання різних галузей культури – літератури, кіно, музики: Junot Díaz’s “Brief Wondrous Life of Oscar Wao” is a wondrous, not-so-brief first novel that is so original it can only be described as Mario Vargas Llosa meets “Star Trek” meets David Foster Wallace meets Kanye West (The New York Times, September 4, 2007). Таке незвичне поєднання з одного боку свідчить про оригінальність роману, з іншого – використовує сформовані в читача уявлення, що пов'язані з кожним із прецедентних онімів.
Концептосфера «час». Модифікація значення за часовою характеристикою відбувається, коли рецензент, порівнюючи нові твори з класичними а) переносить їх у сучасність: … a kind of Bleak House of the digital age (The Guardian, 09 November, 2001); б) називає автора новим Діккенсом, Гемінґвеєм тощо: Now, a master of the language, he's being hailed as the 'new Nabokov' ( June 1, 2003).
Епітет. Використання онімів як епітетів пов’язане з виокремленням якогось елементу літературних знань, котрі закріплено за певним прецедентним онімом. Під час аналізу враховувалася структура епітетів, які бувають простими та складними.
Прості епітети представлено двочленною конструкцією "означальне" + "означуване", де означальне є прецедентним онімом або відонімним дериватом, а означуване – актуалізованою рецензентом рисою творчості письменника: nameless petty-official protagonist wanders listlessly through an urban landscape that is invested with a Kafkaesque bleakness (The New York Times, February 25, 2007)
Складні епітети утворені прецедентними онімами чи їхніми дериватами, означуваним словом та лексичними одиницями, які характеризують прецедентний онім, разом утворюючи неподільне ціле з огляду на концептуальний зміст: Two blind men have moved in in her place, another woman is on the scene (nature, as they say, abhorring a vacuum) and a nightmarish Chekhovian love chain - Petya loves Masha, Masha loves Schrödinger etc - is shaping up nicely (The Guardian, 14 January, 2001).
Характерним як для простих, так і для складних епітетів є інтенсифікація та деінтенсифікація значення, що відбувається: 1) граматичними засобами за допомогою ступенів порівняння прикметників: Taking on a more Shakespearean tone, he blasts conventional middle-class types for wasting their lives in ''blind acquisitive days'' (The New York Times, October 10, 2004); 2) лексичними засобами з використанням таких одиниць truly, too, definitely, strikingly, unabashedly, overtlу, distinctlу (для інтенсифікації) та almost, a bit, kind of, somewhat (для деінтенсифікації): Despite overtly Conradian echoes, Edgar is distinctly not a version of Marlow, ruminating obsessively over the acts of a larger, mythic figure (The New York Times, September 29, 2002). Most people would have said the funniest sentences, but Shawn, out of friendship and loyalty, reserved that laurel for S. J. Perelman, whose busy, almost Joycean sentences weren't at all ''pure'' in the way that Wodehouse's were (The New York Times, December 5, 2004).
У четвертому розділі „Концептуалізація онімів на рівні літературно-критичної когніції” вивчається, як відбувається оцінка рецензованого твору за класичними лініями дослідження поетики творів художньої літератури; визначається сукупність асоціацій, що пов’язані з певним прецедентним онімом.
Оцінка рецензентом нових літературних творів охоплює такі аспекти: загальну оцінку твору (позитивну/негативну), оцінку окремих аспектів книжки, аналіз того, яку оцінку вона отримала в статтях інших критиків. Особливість мас-медійного літературно-критичного дискурсу полягає в тім, що аналіз книжки відбувається за базовими літературознавчими категоріями, такими як жанр, стиль, персонаж, місце дії, сюжет. Кожна з цих категорій асоцієються у свідомості критика та читача з певними іменами письменників. Результати дослідження концептуалізації онімів, що звернені до «технічного» боку літературного твору, отримали в дисертації модульну репрезентацію. Модуль є одиницею концептуалізації літературних знань, які закріплено за прецедентним онімом.
Модуль «Жанр». Проаналізовані прецедентні оніми та відонімні прикметники не охоплюють усіх жанрів, які визначено літературознавцями. Внаслідок дослідження виявлено види жанрів та імена письменників, що асоціюються з ними, які формують основу літературно-критичної оцінки й утворюють модуль «жанр».
1.Epic novel – Dickens,Tolstoy: Helen Dunmore's previous novel, The Siege, was greeted as a Tolstoyan epic. An almost hour-by-hour account of the terrible blockade of Leningrad by the Germans in 1941 (The Guardian, February 25, 2006).
2.Novel of manners – Jane Austen: Поява в англійській літературі „роману звичаїв” пов’язанa з іменем Джейн Остен: She was probably the first writer in English to see that India's Weste izing middle class, so preoccupied with marriage, lent itself well to Jane Austenish comedies of manners (The New York Times, July 18, 2004).
3. Crime novel /Thriller – Dickens, Conan Doyle, Agatha Christie, Simenon, Chandler. Прецедентний онім Dickens зустрічається в поєднанні з обома жанрами: The result is a Dickensian thriller which is strong on atmosphere and characterisation, but in which the story is at times almost drowned under the torrent of words (Telegraph, November 17, 2004). A chilling serial-killer is murdering prostitutes in the blackout in this terrific read, which continues the Dickensian tradition of the London crime novel (The Independent, December 3 2004). Каноном детективного роману є й книжки А.Крісті: a witty parody of an Agatha Christie-style whodunnit, set in a country hotel (The Guardian, April 4, 2007); Ж.Сіменона: Swiss novel Thumbprint, described as "Simenonesque", and the contemporary French novel Holy Smoke by Tonino Benacquista (The Guardian, October 4, 2003); Р.Чандлера (чандлерівський детектив – так званий „детектив-нуар” або „крутий детектив”): A mixture of Chandler-esque noir thriller and hallucinatory caper, Murakami describes it as 'a mystery without a solution' - typical of his books, in which strange things happen, but are never explained (The Telegraph, August 8, 2003).
4.Romantic comedy – Helen Fielding: Eventually, though, it resigns itself to the disheartening stereotypes it purports to reject: a Bridget Jones-style romantic comedy, without the charm or wit of Fielding's classic (The Observer, 25 January, 2004).
5.Adventure novel – Robert Louis Stevenson: That's the set-up for this robust novel, full of Robert Louis Stevenson-style adventure and villainy, about a 14-year-old boy who survives only to find himself in a village of murderous pirates (The Guardian, November 22, 2000).
6.War novel – Hemingway, Conrad: Into the sere landscapes of a Hemingwayesque novel about men at war comes this Roman Catholic conscience straight out of Graham Greene, full of doubt, anger and hard-ea ed, hard-edged wisdom (NY Times, January 16, 2001). ''The Ghost Village,'' a heavy-handed Conradian war story set in the battle jungles of Vietnam, reintroduces the characters who first appeared in the novel ''Koko'' (The New York Times, August 7, 2000).
7.Horror – Stephen King, Lovecraft. Жанр роману жахів асоціюється з творчістю Г.Ф.Лавкрафта і Стівена Кінґа. Г.Ф.Лавкрафт – американський письменник, що поєднав у своїх творах одразу кілька жанрів – жахи, містику та фентезі. That abandonment, incidentally, compelled Sam’s mother to fill her young son’s head with H. P. Lovecraftian horror-style lies about the interior of the house, lies that motivated her son’s break-in to begin with (The New York Times, July 18, 2005).
8.Fantasy – HG Wells, Tolkien: Machiavelli's political theories apply in this Tolkien-style fantasy that follows a bookish recluse (The New York Times, June 10, 2001). Although what he likes most is writing, he admits that judging by the time it has taken him to produce his first novel - an H G Wellsian fantasy due to be finished this summer - he uses other work as a displacement activity (The Telegraph, May 05, 2005).
9.Dystopia – Orwell: Hall recently called her third novel 'freakish', commenting, 'I don't know whether to love it or to stick it in a sack and drown it.' Certainly the book feels strange, blending Orwellian dystopia with a story that on occasion reads like a toughened-up, masochistic version of Enid Blyton's St Clare's books (The Telegraph, November 01, 2007).
10. Comedy – Shakespeare: Even so, she is seen indulgently by the populace, and passes safely through their midst, like a Rosalind or Viola in a Shakespearean comedy (The Guardian, July 9, 2005).
11. Tragedy – Shakespeare: General Ste wood himself is a “king” betrayed by his daughters, adding echoes of Greek and Shakespearean tragedy (The Times, July 16, 2005).
12. Melodrama – Shakespeare, Dickens: The classic tale of disaster in the American wilde ess has all the makings of Shakespearean drama: ambition, greed, jealousy, revenge, murder, cannibalism and bad directions. (The New York Times, April 8, 2001).
Модуль «Стиль». Порівняння зі стилем письменника передбачає звертання до особливостей мови творів. Як показав аналіз рецензій, оцінюючи стиль нової книги рецензент найчастіше звертається до прецедентних онімів Dickens, Hemingway, Kafka, Joyce.
Dickens. До мовних характеристик авторського стилю Діккенса, на основі яких рецензент аналізує нові літературні твори, належать засоби вираження комічного – humor, wit, satire, grotesquerie; наявність великої кількості описів – detail, verbosity; використання «промовистих» імен - a man with the Dickensian name of Mr. Leech.
Hemingway. Порівняння з Хемінгуеєм базується на розумінні його стилю як clear, cold, uno amental, laconic, hard-boiled, simple.
Kafka. Творчість Кафки викликає асоціації повязані з такими особливостями його стилю: absurdity, аllegory, irony, bleakness, darkness, dream, nightmare.
Joyce. Асоціація зі стилем Джойса виникає на основі таких особливих рис його творчості, як wordplay, linguistic games.
Модуль «Персонаж». Прецедентні оніми та відонімні похідні характеризують певні типи персонажів, окремі відомі персонажі або особливості відображення персонажів у творчості певного письменника. Оскільки характеристика персонажів є індивідуальною для кожного письменника, даний модуль побудований за іменами письменників з творчістю яких у рецензіях асоціюються ті чи інші персонажі. Найбільшою кількістю посилань відзначаються прецедентні оніми Dickens і Kafka.
Dickensian characters. Діккенсовськими є окремі типажі – villain, orphan, eccentric, inspector of police: There are a handful of supporting players in this volume – like Tasmin's wicked younger sister Mary and Jim's garrulous friend Dan Drew –who attest to Mr. McMurtry's gift for creating a gallery of Dickensian eccentrics (The New York Times, May 28, 2002).
Найвідоміші персонажі діккенсовських творів набули статусу прецедентності і почали вживатися самостійно, на їх основі утворився ряд похідних, таких як Oliver Twist-ian, Magwitch-like, Pip-like, Pickwickian, Pecksniffian (прикметник розвинув окреме значення і дав цілу низку дериватів – Pecksniffery, Pecksniffianism, Pecksniffism).
Kafkaesque characters. Кафкіанський персонаж – це безіменний герой, що живе у дивному і зловіщому світі:The nameless young Englishman who narrates William Nicholson's Kafkaesque new novel is in a foul mood as the book begins (The New York Times, January 20, 2005).
Модуль «Місце дії». Як показав аналіз рецензій, опис місця дії художнього твору, що базується на асоціації з творчістю певного письменника, найчастіше відбувається через звернення до прецедентних онімів Dickens, Chandler, Tolkien.
Dickensian London. Рецензенти звертаються до прецедентного оніма Діккенс для аналізу книги, дія якої відбувається у Лондоні 19-го століття: Set in and around London in 1862, the novel has an unmistakably Dickensian quality (The Times, February 15, 2003).
Dickensian city. У загальному значенні діккенсовським у рецензії називають будь-яке велике місто, яке є місцем дії книги: His other Dickensian trait is the ability to enlist an entire city - in this case, Bombay (or Mumbai, the novel uses the terms interchangeably) - as a character in his drama (The Telegraph, December 26, 2006).
Chandleresque Califonia. Типовим місцем дії у детективах-нуар Р.Чандлера є Каліфорнія: He's a cool customer in a noir, Chandleresque Califo ia, and he has an inordinate acuity for details (The Times, June 17, 2007).
Tolkien-like country. Місце дії у фантастичному романі викликає асоціації з творами Толкієна: Like Tolkien, Powys has invented another country, densely peopled, thickly forested, mountainous, erudite, strangely self-sufficient. This country is less visited than Tolkien's, but it is as compelling, and it has more air (The Guardian, August 12, 2006).
Модуль «Сюжет». Поетичний стиль письменника включає в себе своєрідне сюжетне оформлення. В результаті аналізу було виявлено, що найбільше асоціацій для характеристики сюжету викликає творчість Діккенса. Основними елементами діккенсовського сюжету, які рецензенти беруть за основу для оцінки нової книги є складність і заплутаність сюжету, наявність великої кількості деталей та дивних співпадінь: One of the enduring novels of the 20th century, combining Dickensian detail with magical realism and political heft… (The New York Times, March 9, 2003). He was able to take the Dickensian formula of a labyrinthine plot, delivered in neatly topped and tailed chapters, and make it shorter, lighter…(The Times, June 16, 2007). Асоціації з творчістю Діккенса виникають щодо окремих елементів сюжету роману – початку, розв’язки та фіналу.
ВИСНОВКИ
Мас-медійний літературно-критичний дискурс спрямовано на інформування про нові художні твори та оцінювання їхніх позитивних та негативних боків. Особливість мас-медійного літературно-критичного дискурсу полягає в тому, що оцінювання, як основна комунікативна мета, здійснюється на основі «літературної пам’яті», тобто через звернення до літературних знань читачів. Актуалізація «літературної пам’яті» відбувається через прецедентні оніми, що формують емпіричний домен мас-медійного літературно-критичного дискурсу. Рецензент, як посередник між книгою та читачем, визначає місце нової книги у сучасному літературному просторі, показуючи її співвідношення з іншими творами, що формують основу літературно-критичної оцінки, представленої об’єктивним та суб’єктивним видами рефлективної модальності.
Внаслідок дослідження виявлено, що концептуалізація онімів, тобто відбір інформації, яка вербалізується в мас-медійному літературно-критичному дискурсі, відбувається на трьох рівнях: мовному, рівні риторичної фігурації та рівні літературно-критичної когніції.
На мовному рівні розглянуто відонімні похідні, об’єднані в концептуальні класи, які виділено на основі словотвірних моделей за такими значеннями: “характерна риса творчості письменника”, “характерна риса персонажа”, „наслідування стилю письменника”, „протиставлення характерним стильовим рисам творчості письменника”, „характеристика творчості письменника за часовими параметрами”, „типізація основних рис творчості письменника”, „прихильник або послідовник творчості письменника”. Як довів аналіз відонімних дериватів, найбільше похідних представлено прикметниками, які утворено за словотвірними моделями із суфіксами -an/-ean;-еsque. Виявом суб’єктивної модальності на даному рівні є використання відонімних похідних, утворених за допомогою афіксів, що мають конотативне значення, таких, як –ish, рseudo-, quasi, mock-, faux-.
Аналіз прецедентних онімів на рівні риторичної фігурації визначив, що основною риторичною фігурою є порівняння, яке представлено різними видами конструкцій та лексичними одиницями, що мають значення порівняння чи подібності. Дослідження процесу метафоризації онімів виявило такі концептосфери як «людина», «простір», «час». Характерною рисою використання онімів у літературних рецензіях є накладання метафоричного та метонімічного переосмислення, коли ім'я переносять на конкретні твори і характерні риси творчості. Епітети за структурою поділяються на прості, що складаються із прецедентного оніма чи відонімного деривата та характерної риси стилю письменника і складні, в яких прецедентний онім або відонімний дериват і додані до нього епітети утворюють єдине ціле з точки зору концептуального змісту.
Прецедентні оніми, які складають систему літературознавчих орієнтирів рецензента, набувають у рецензії категоріального значення. Базові літературознавчі категорії «жанр», «стиль», «сюжет», «місце дії», «персонаж» є основою модульної репрезентації онімів.
Особлива роль у концептуалізації літературних знань та побудові літературно-критичного дискурсу належить прецедентному оніму Діккенс. Він вирізняється найбільшою кількістю звернень рецензентів до цього імені під час аналізу художніх творів та високим словотвірним потенціалом. Це свідчить про високий символьний статус оніма Діккенс в англійській та американській лінгвокультурах.
Проведене дослідження прецедентних онімів у рецензіях показало їх провідну роль у мас-медійному літературно-критичному дискурсі. Перспектива подальшого дослідження прецедентних онімів полягає у порівнянні їх ролі у творенні мас-медійного та академічного видів літературно-критичного дискурсу. |
