НОМІНАТИВНЕ ПОЛЕ \"ВИРАЗ ОБЛИЧЧЯ\" В СУЧАСНОМУ АНГЛОМОВНОМУ ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ: ЕМОТИВНИЙ ТА ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТИ

Краткое содержание

Розділ 1. "Теоретичні засади вивчення невербального компонента комунікації 'вираз обличчя' в антропологічній науковій парадигмі". Протягом вже двох тисяч років учені не полишають спроб пізнати таємниці людського обличчя, яке говорить більше і цікавіше, ніж слова, оскільки воно є компедіумом того, що людина коли-небудь скаже, монограмою її думок і прагнень                              (А. Шопенгауер). Дослідницький інтерес до феномену "вираз обличчя"                        як характерологічної ознаки людини був ініційований фізіогномікою (Арістотель, І. Лафатер, Піфагор, Цицерон). Згодом з'явилося філософське трактування поняття "вираз обличчя", яке, надавши йому статус зовнішньої одиниці думки                      (Н. Т. Абрамова), стало просуванням об'єкта дослідження в теорію свідомості              та сприяло глибшому розумінню природи мислення людини (О. О. Грицанов).             У психології класичні погляди на сутність лицевої експресії ґрунтуються                      на розумінні її то як результату вияву емоцій та емоційних станів (монологічний підхід Ч. Дарвіна), то як їхньої причини (діалогічний підхід В. Джеймса),                   що свідчать про регулярний, фізіологічно детермінований зв'язок між емоцією, яку переживає людина, та виразом її обличчя (П. Екман, К. Ізард).

Виходячи з цього, у сучасних семіотичних студіях вираз обличчя   розуміють як невербальний знак емоції (Г. Ю. Крейдлін, І. І. Сєрякова),    мімічний код (В. О. Лабунська), який, інтегруючись з мовою, здатний конкретизувати або навіть повністю замінити вербальне повідомлення                  (Л. В. Солощук). У світлі комунікативного підходу підкреслюється інформативна значущість лицевих експресій як індикаторів міжособистісних стосунків                 і посередників процесу комунікації (М. Непп, A. Фрідланд, Дж. A. Холл). Результати лінгвокультурологічних досліджень доводять, що успішність спілкування в умовах контрасту культур залежить зокрема й від взаємного визнання культурних відмінностей лицевих експресій (Д. Мацумото,                     Й. А. Стернін, С. Г. Тер-Мiнасова). У такому розумінні вираз обличчя виявляється,           з одного боку, інформаційним кодом з відносно стабільною семантикою,               що засвоюється у процесі соціалізації (П. Eкман, В. Фрізен), а з іншого – культурно-маркованим експресивним кодом, семантика якого не є константною, а формується у межах тієї чи іншої культурної спільноти на певному             історичному проміжку часу (A. Maрш, Дж. Расселл, К. Ратнер, M. Юкі).

У дисертаційній роботі вираз обличчя визначаємо як невербальний знак емоцій із властивими йому формою, значенням і функціонуванням. Так, форма цього невербального знака представлена парадигмою трьох видів виразу обличчя:              (1) лицевими виявами – комплекс різних мімічних рухів, що сприймаються недискретно, і позначаються в дискурсі лексемами an expression, a grimace, a look      та інші; (2) лицевими жестами, які представляють динамічний аспект виразів обличчя і вербалізуються мовними засобами на зразок a frown, a gape, a smile    та інші; (3) виявами психофізіологічних реакцій на обличчі, тобто неконтрольованими вегетативними змінами кольору шкіри обличчя людини, які репрезентуються номінаціями типу to blush, to pale, to redden та інші. Значення невербального знака "вираз обличчя" є полісемантичним, контекстно зумовленим         і базується на інтегральній діаді когніції та емоцій. Його функціонування – різноманітне: з одного боку, воно визначається об'єктивною природою цієї кінеми, а з іншого – підлягає впливу лінгвальних та екстралінгвальних факторів процесу інтеракції.

Для визначення функціонального потенціалу невербального компонента комунікації "вираз обличчя" в дискурсивному просторі доцільним видається застосування теорії модусів (Н. Т. Абрамова), згідно з якою потенційна наявність певного типу модусу знаходить свою реалізацію в дискурсі у вигляді відповідного типу функції. Нами встановлено, що функціональний потенціал виразу обличчя включає емоційний, комунікативний, прагматичний, аксіологічний та когнітивний модуси. Емоційний модус лицевої експресії маніфестується в розумінні виразу обличчя як емоційної реакції однієї людини, спричиненої емоціогенною комунікативною ситуацією або емоційним станом іншої людини (Г. Ю. Крейдлін). Комунікативний модус реалізується в здатності невербального компонента "вираз обличчя" бути засобом встановлення, підтримки, розмикання мовленнєвого контакту (О. І. Шевченко). Прагматичний модус виявляється в тому, що визначення іллокутивної сили мовленнєвого акту і того, як у єдиному розумінні його слід сприймати, часто стає можливим лише за мімічним контекстом, на тлі якого розгортається іллокутивний акт. Аксіологічний модус перетворює вираз обличчя  на засіб передачі ставлення комунікативних партнерів один до одного та ситуації мовлення. Маніфестацію когнітивного модусу виразів обличчя пов'язують             із можливістю пізнання за їхнім посередництвом особистісних смислів комунікативного партнера, здатністю побачити світ його очима та співвідносити отримані про нього знання зі своїми думками й почуттями. Репрезентацію функціональних модусів можна проілюструвати фрагментом із художнього дискурсу:

“I don’t know how you can work in this shambles, Samantha.” Ketterman’s voice is thin and sarcastic, and his face entirely without humour.

“At least everything’s to hand!” I attempt a little laugh, but Ketterman looks stony (S. Kinsella, The Undomestic Goddess).

Зауваження Кетермана щодо безладу на робочому місці його підлеглої розуміється як серйозне саме з огляду на номінації невербальних компонентів  "голос" (thin and sarcastic) та "вираз обличчя" (his face entirely without humour),      у чому виявляється дія прагматичного модусу. Безрадісний вираз обличчя чоловіка (емоційний модус) маркує негативне ставлення носія кінеми                         до комунікативної ситуації, що склалася, і до співрозмовниці (аксіологічний модус). У свою чергу, це перешкоджає гармонійному перебігу розмови (комунікативний модус) і спонукає адресата відбутися жартом, підкріплюючи цей мовленнєвий акт іншим невербальним засобом – сміхом (attempt a little laugh),           з метою налагодити інтеракцію. Безрезультатність цих спроб засвідчує нерухомий, кам'яний вигляд адресанта (looks stony), який і визначає загальну негативну забарвленість ситуації. Аналіз номінацій невербального компонента комунікації "вираз обличчя" у цьому дискурсивному фрагменті свідчить про використання різнорівневих засобів його позначення, що входять до складу цілісного номінативного простору "вираз обличчя", способом упорядкування якого виступає однойменне номінативне поле. Номінативне поле "вираз обличчя" визначаємо як спосіб системно-структурної організації номінативного простору, утвореного мовними і мовленнєвими одиницями, які слугують на позначення невербального компонента комунікації "вираз обличчя" в сучасній англійській мові.                          За граматичним обсягом аналізоване поле є розширеним, оскільки воно являє собою міжчастиномовне утворення, що об'єднує однорідні та різнорідні елементи, пов'язані спільним семантичним компонентом. За типом конфігурації – двовимірним, яке формують відповідно мовний та мовленнєвий виміри.

Розділ 2. "Номінативне поле 'вираз обличчя': мовний вимір". Мовними позначеннями невербального знака емоцій "вираз обличчя" є закріплені в мовній системі й відображені лексикографією номінації виразу обличчя, які залежно від способу відтворення цієї кінеми поділяємо на прямі та непрямі. Прямі номінації (іменники і дієслова blush, frown, glare, grimace, pout, scowl, smile, wince та інші)     є такими позначеннями виразу обличчя, план змісту яких утворює сукупне відображення форми і значення (О. В. Дементьєв), наприклад: а pout (надуті губи): ‘a protrusion of lips’ (форма кінеми) + ‘especially in displeasure or sullenness’ (значення кінеми). Модифіковані по лінії іменника конституенти цієї групи репрезентують прямі похідні мовні засоби, представлені дієслівними словосполученнями (to give a frown, to flash a glance, to make a moue, to arrange      a look та інші) та субстантивними комплексaми (a ghost of a smile, a touch of blush  та інші). Непрямі номінації на позначення виразу обличчя маніфестують аналізовану кінему з боку форми. У структурному аспекті це є номінативні комплекси з підрядною (модель V + dN) або предикативною будовою            (модель N + V), де V – дієслова, які передають мімічну дію, а N – іменники, які називають активну частину обличчя, що її виконує (eyebrows, mouth, nose).          На основі ознаки "орган продукування мімічної дії" ця група об'єднує номінації, які містять лексеми face: to contort one’s face; forehead / brow: to crease one’s forehead; eyebrows: to knit one’s eyebrows; eyes: to drop one’s eyes; cheeks: to puff (out) one’s cheeks; nose: to wrinkle (up) one’s nose; lip(s): to push one’s lips out; mouth: to flatten the co ers of one’s mouth; teeth: to show one’s teeth; jaw: to drop one’s jaw.

У межах номінативного поля "вираз обличчя" мовні одиниці впорядковуються у вигляді однойменного лексико-семантичного поля              (далі – ЛСП) – ієрархічно організованого угрупування лексичних засобів, побудованого за ядерно-периферійним принципом. Компоненти цього утворення консолідуються навколо ядрa поля, представленого в сучасній англійській мові лексемами expression (n), face (n) і look (n, v). До складу медіальної зони досліджуваного поля належать такі мовні засоби на позначення невербального знака емоцій "вираз обличчя", які за критерієм спільності семантичного компонента об'єднуються в лексико-семантичні групи (далі – ЛСГ) "лицевий вияв", "лицевий жест" і "вияв психофізіологічних реакцій". ЛСГ "лицевий вияв" складає невелика кількість номінацій, які вербалізують експресії обличчя, що сприймаються недискретно: grimace (n, v), moue (n), wince (n, v) та інші. ЛСГ "лицевий жест" представлена мовними одиницями, які (1) уточнюють пластику лицевих жестів зони брів та лоба: frown (n, v), glower (v), lower (n, v), to give a scowl, to wrinkle into          a frown та інші; (2) позначають візуальні жести: gape (n, v), gaze (n, v), gawk (n, v), goggle (n, v), ogle (n, v), stare (n, v), to cast a glance, to fix sb with a glare та інші;           (3) маніфестують певну конфігурацію або положення губ: beam (n, v), grin (n, v), pout (n, v), pucker (n, v), smile (n, v), smirk (n, v), sneer (n, v), to give а smile, to have  а grin та інші. Компоненти ЛСГ "вияв психофізіологічних реакцій" фіксують неконтрольовану зміну кольору обличчя: blush (n, v), pale (v), redden (v) та інші. Периферійну зону ЛСП "вираз обличчя" утворюють одиниці фразеосемантичного й антонімічного мікрополів. Фразеологічні одиниці з мімічним компонентом можуть (1) дублювати прямі номінації лицевих експресій: to look daggers – to glare (дивитися люто, з ненавистю), to make (up) a lip – to pout (мати невдоволений вигляд), to pull a face / to make a mouth – to grimace (кривитися); (2) виражати смисли,        на позначення яких відсутні однослівні номінації лицевих експресій (to cast sheep's eyes / to make goo-goo eyes (закохано поглядати), a hang-dog look (винуватий вигляд). Інтегральною ознакою для конституентів антонімічного мікрополя (deadpan (n), poker face (n), straight-faced (adj) та інші) є позначення відсутності будь-якої мімічної активності м'язів обличчя, що в англомовній лінгвокультурі традиційно асоціюється з виявом негативних емоцій або намаганням відсторонитися.

Когнітивні основи номінативного поля "вираз обличчя" визначено шляхом залучення теорій концептуальних метафори і метонімії (Дж. Лакофф, М. Тернер). Виявлені в результаті аналізу дискурсивних фрагментів з англомовних художніх творів концептуальні метафори представлені структурним (ВИРАЗ ОБЛИЧЧЯ – ЦЕ ЖИВА ІСТОТА / ТВАРИНА / ПТАХ / РОСЛИНА / ЗОВНІШНЯ СИЛА / СТИХІЯ), онтологічним (ВИРАЗ ОБЛИЧЧЯ – ЦЕ КHИГА / ДЗЕРКАЛО / КОД / ЗБРОЯ / КАРТИНА / МАСКА / ОДЯГ / ВУАЛЬ / МЕХАНІЗМ / ПРУЖИНА / РІДИНА / РЕЧОВИНА), структурно-онтологічним (ВИРАЗ ОБЛИЧЧЯ – ЦЕ ВМІСТИЩЕ), орієнтаційним (ПОЗИТИВНИЙ ВИРАЗ ОБЛИЧЧЯ – ЦЕ РУХ УГОРУ, НЕГАТИВНИЙ ВИРАЗ ОБЛИЧЧЯ – ЦЕ РУХ УНИЗ) типами, а також "метафорою каналу зв'язку" (ВИРАЗ ОБЛИЧЧЯ – ЦЕ НЕВЕРБАЛЬНИЙ КАНАЛ ЗВ’ЯЗКУ), реконструйованої в такому фрагменті: Emma was silent, but her face was readable for a change. It telegraphed trouble to Edwina (B. Bradford, Hold the Dream). Незважаючи на те, що героїня не вимовляє ані слова, її обличчя ненавмисно "телеграфує" співрозмовниці про можливі неприємності.

Оскільки вияв емоції на обличчі виступає маркером її переживання людиною, базовою концептуальною метонімією в основі ряду вербалізацій лицевих експресій є ФІЗІОЛОГІЧНИЙ ВИЯВ замість ЕМОЦІЇ, яка уточнюється для кожної конкретної емоції або емоційного стану. Так, метонімічна репрезентація мімічних виявів емоції здивування представлена такими концептуальними метоніміями: КРУГЛІ ОЧІ замість ЗДИВУВАННЯ, наприклад: “Bex?” as she sees me, her eyes widen to the size of dinner plates (S. Kinsella, Shopaholic Ties the Knot), РОЗКРИТИЙ РОТ замість ЗДИВУВАННЯ, наприклад: The servant’s jaw dropped. “Sir?       I must protest. These people are –” (D. Brown, The Da Vinci Code) і ПІДНЯТІ БРОВИ замість ЗДИВУВАННЯ, наприклад: There’s a surprised silence. I can see Eamonn and Nathaniel exchanging raised eyebrows (S. Kinsella, The Undomestic Goddess).

У результаті вивчення англомовного паремійного фонду були виявлені       такі культурно значущі орієнтири, які визначають уявлення англомовної лінгвоспільноти про вираз обличчя, як-то: культурна універсальність (A smile is the same in any language – easily understood), істинність (The face is the index of the mind), неправдивість (The face is a mask, look behind it), впливовість  (A smile will sway the universe), необхідність (Your expression is the most important thing you can wear). В аналізованих пареміях зафіксовано розуміння лицевої експресії               як чинника благополуччя (Smile costs nothing but gives much), так і причини негараздів (A long face shortens your list of friends). Неоднозначність                          і суперечливість уявлень про цей невербальний компонент пояснюється відображенням у пареміях не лише загальнонаціональних, а й домінантних факторів групової самосвідомості (В. М. Телія).

Розділ 3. "Номінативне поле 'вираз обличчя': мовленнєвий вимір". Мовленнєвий вимір номінативного поля "вираз обличчя" вибудовується на основі одиниць мовного виміру і не виявляє ядерно-периферійної структури, оскільки поєднує різні стилістично марковані позначення лицевих експресій. Основними художними засобами, які використовуються в них, є порівняння, епітет, сенсорна метафора й оксиморон. Завдяки своїй конкретності й раціональності, вербалізації цього типу здатні зняти обмеження, накладені "принципом лійки"                         (Ч. С. Шерінгтон), тобто створити ефект, зворотний лійці (Л. Салямон), який частково усуває конфлікт між бажанням назвати лицеві експресії і можливістю зробити це за допомогою закріплених у мові лінгвальних засобів на їх позначення.

Провідними моделями порівняння, які застосовуються для опису виразу обличчя в англомовному художньому дискурсі, є такі: (1) порівняння                       з узагальненим референтом, що апелює до стійких стереотипних характеристик    у свідомості представників певного лінгвокультурного середовища, наприклад, учителя: She sits back, looking like a teacher whose class has finally cracked two plus two (S. Kinsella, Shopaholic Ties the Knot); (2) порівняння з формально відсутнім референтом, у якому проводиться аналогія між виразом обличчя суб'єкта                в реальній ситуації і в уявній, наприклад: Helen smiles as if at some private joke, then frowns with concentration (D. Lodge, Thinks …); (3) порівняння, референтом якого є певний об'єкт, наприклад, поламана мишоловка: His smile was as cunning       as a broken mousetrap (R. Chandler, Farewell, My Love). Комплекс елементів однієї сфери дійсності, за посередництвом яких носій мови осмислює дійсність іншого роду, визначається як предметно-тематичний код (Т. В. Леонтьєва),                       що в компонентах мовленнєвого рівня номінативного поля "вираз обличчя" представлений назвами явищ неживої природи (абіоморфний підтип), наприклад, маска (a face like a mask); назвами птахів і тварин (зооморфний підтип), наприклад, крокодил (a smile like a crocodile); назвами рослин (фітоморфний підтип), наприклад, роза (to blush like a rose); назвами біблійних і міфічних істот (теоморфний підтип), наприклад, Бог (to look like the wrath of God).

Одним із основних шляхів збагачення номінативного поля "вираз обличчя"  є метафоризація. Участь сенсорної метафори (А. Х. Мерзлякова) у створенні номінацій виразу обличчя мовленнєвого плану зумовлена визначальною  роллю візуальної перцептивної модальності (М. Я. Сабанадзе) у процесі сприйняття цього невербального компонента. Проведений аналіз емпіричного матеріалу дозволяє зробити висновок про існування двох типів сенсорних метафоричних перенесень у вербалізаціях лицевих експресій: полімодального і мономодального. Мономодальним у роботі називається тип метафоричного перенесення ознак, які сприймаються в межах візуальної перцептивної модальності, на позначення виразу обличчя, наприклад: світлова ознака → вираз обличчя: Mr. Lamb’s face brightened (R. Ford, A Piece of My Heart); ознака відсутності світла → вираз обличчя: Fache’s expression clouded (D. Brown, The Da Vinci Code); колірна   ознака → вираз обличчя: Dr. Ferry smiled his brown smile (P. Blauner, Man of the Hour); параметрична ознака → вираз обличчя: А huge grin is spreading across      my face (S. Kinsella, Shopaholic and a Baby). Якщо на позначення лицевої експресії використовуються категорії інших перцептивних модальностей, такий тип метафоричного перенесення в роботі вважається полімодальним (ще відомий      як синестетичний), що в номінаціях виразу обличчя представлений так: дотикова ознака → вираз обличчя: Even her smile felt greasy (С. Bushnell, Lipstick Jungle); якісна ознака → вираз обличчя: I sit up straight and adopt a stony expression          (S. Kinsella, The Undomestic Goddess); температурна ознака → вираз обличчя:     His frosty expression thaws a degree or two (D. Lodge, Тhinks …); смакова ознака → вираз обличчя: E estina, who frowned sourly and reproachfully at this unwelcome vision of Flora (J. Fowles, The French Lieutenant’s Woman); акустична ознака → вираз обличчя: With a quiet smile Langdon pulled a piece of paper from the pocket     of his tweed coat (D. Brown, The Da Vinci Code). Найпоширенішими є випадки осмислення лицевих експресій за допомогою ознак кінестезичної і смакової перцептивних модальностей, використання ж із цією метою акустичних характеристик є поодинокими.

В англомовному художньому дискурсі вербалізація невербального компонента "вираз обличчя" також відбувається через контрастивні стилістичні засоби, протилежні значення яких викликають емоційну дезорієнтацію (О. С. Маріна). Так, в основу номінації Eyes of softest fire! (D. Krantz, Dazzle) (Очі, як найм'якший вогонь!) покладено синестезійний оксиморон. Осмислення експресії очей персонажа вимагає змін у характері та змісті уявленнь про цей невербальний компонент.         Очі можуть палати як від кохання, так і від ненависті, оскільки лексема fire, яка є цілком нейтральною до протиставлення емоцій зон схвалення                     і несхвалення, звичайно маркує високий ступінь інтенсивності  їх вияву, а також поєднує семи світла і блиску. Аналізована номінація ілюструє процес семантичної трансформації: рух здійснюється від синтаксично залежного члена цього контрастивного тропа softest до – головного fire, що приводить до його десемантизації, тобто іменник fire втрачає сему інтенсивності. Такий погляд героїні вже не обпікає, а зігріває, тому зміст аналізованого синестезійного оксиморона розуміємо як вияв теплих почуттів до співрозмовника.

В англомовному художньому дискурсі експресивністю й аксіологічністю позначені мовленнєві одиниці номінативного поля "вираз обличчя", до складу яких входять прецедентні імена, представлені міфонімами (sphinx-like expression), онімами мистецької (the Mona Lisa smile), кінематографічної (Nosferatu smile)    і літературної (the Scarlett O’Hara smile) сфер, наприклад: Billy’s smile as he came out of the shrubbery was at least as peculiar as Mona Lisa’s (K. Vonnegut, Slaughterhouse-Five). Ключем до розуміння виразу обличчя персонажа                   К. Воннегута стає алюзія на всесвітньо відому картину Леонардо да Вінчі. Усмішка Мони Лізи, яка відзначається невиразним, майже непомітним підняттям кутиків рота, й досі залишається оповитою таємницями, а використання                 її як референта порівняння наводить на думку, що діапазон можливих трактувань такого виразу обличчя є досить широким. Вибір прецедентного імені                        в цій номінації є особливо вдалим, оскільки адекватно вербалізувати таку емоційну експресію в інший спосіб навряд чи можливо.

Отже, мовленнєвий вимір номінативного поля "вираз обличчя" являє собою відкрите об'єднання стилістично маркованих засобів на позначення невербального компонента "вираз обличчя", функціонування яких у художньому дискурсі характеризується емотивною спрямованістю.

Розділ 4. "Прагматичний та емотивний аспекти номінацій виразу обличчя в сучасному англомовному дискурсі". Номінаціям виразів обличчя притаманний прагматичний потенціал для самостійної реалізації в дискурсі невербальних комунікативних актів асертива, директива та експресива. Діапазон прагмасемантичних різновидів директивів, комунікативно-інтенціональний зміст яких виражений номінаціями мімічних виявів, представлений питаннями, проханнями, вимогами, спонуканнями, порадами, погрозами, наприклад: Clive drummed his fingers on the side table, but Lucy shot him a threatening look                 (F. Durbridge, Time of Day). Номінація виразу обличчя в цьому дискурсивному фрагменті реалізує директивний прагматичний зміст автономно, без опори           на вербальне висловлення, оскільки погрозливого погляду дівчини було достатньо, щоб чоловік припинив їй заважати. Прагмасемантичними різновидами асертивів, вираження комунікативно-інтенціонального змісту яких можливо   через номінації виразів обличчя, є повідомлення, підтвердження, запевнення, згода, відмова, заперечення, пояснення, наприклад: He smiles faintly to show this    is a joke, but perhaps not entirely a joke (D. Lodge, Thinks …). Ледь помітна посмішка на обличчі чоловіка стає невербальним поясненням того, як слід розуміти його слова.

Група номінацій виразів обличчя зі значенням експресивів в емпіричному матеріалі є найчисельнішою (68,7%). До підгрупи етикетних експресивів, вираження комунікативно-інтенціонального змісту яких можливе засобами мімічних виявів, належать експресиви привітання, вибачення, співчуття, жалкування, подяки, наприклад: ‘Poor Hester, it could be worse.’ His expression was genuinely sympathetic (Е. Blair, Hester Dark). У цьому уривку номінація лицевої експресії       є компонентом експресиву співчуття, що передає емпатійне ставлення мовця, здійснюючи позитивний вплив на емоційний стан адресата. Спільною іллокутивною метою неетикетних експресивів є вираження поточного  психологічного стану адресанта, його емоційно-оцінного ставлення до адресата, третьої особи або подій. Підгрупа експресивів оцінки з мімічним компонентом представлена експресивами схвалення, докору, недовіри, образи, осуду.             Так, несхвальний вираз на обличчі героя є невербальним індикатором його негативного ставлення до слів співрозмовника: He came up to the window and worked his lips and eyebrows into expression of disapproval (М. Ali, А Brick Lane). Оскільки основу експресивів стану утворюють емоції, виділення прагмасемантичних різновидів цих комунікативних актів відбувається                за принципом їхньої спрямованості (позитивна / негативна) і ступенем інтенсивності. У корпусі емпіричного матеріалу вони представлені експресивами нейтральної, позитивної, негативно-астенічної та негативно-агресивної     емоційності з відповідними різновидами, наприклад: Her blue eyes were dark, almost black, and they held the look of a wild hunted deer, were wide with fright and shock (B. Bradford, Hold the Dream). У цьому фрагменті номінація виразу очей героїні є невербальним компонентом експресиву страху (Т. О. Биценко), який            є різновидом експресивів негативно-астенічної емоційності.

Порушення мімічною поведінкою комунікантів основних постулатів принципів кооперації та ввічливості може стати причиною кардинальних змін        в емоційному стані партнерів та їх кооперативній налаштованості і в результаті призвести до розладу інтеракції взагалі (Л. Л. Славова) Виступаючи невід'ємним компонентом дискурсивної гри мовця-обманника (М.-М. Рибалко), свідоме ухиляння від дотримання основних конверсаційних принципів є умовою досягнення ним своїх комунікативних цілей. Aналіз емпіричного матеріалу засвідчує кореляцію між принципом увічливості та виразами обличчя,                   які супроводжують певний мовленнєвий акт. У багатьох випадках саме лицеві експресії свідчать, чи виявляють комуніканти повагу один до одного.

У термінах лінгвістики емоцій номінації виразу обличчя визначаємо      як невербальні емотивні знаки лінгвального втілення невербального знака емоцій "вираз обличчя", які містять кодифіковану інформацію про емоційний стан суб'єкта комунікації, посилюють емоціогенність художнього тексту (О. П. Воробйова), виступаючи одним з показників його емотивної маркованості. Встановлено,         що за вербалізаціями виразу обличчя можна робити висновок про рівень вираженості емоційного інтелекту комуніканта (Д. Гоулман), оскільки дія цього невербального компонента виявляється в процесі розпізнавання, осмислення, регуляції та асиміляції емоцій. Це положення яскраво ілюструє дискурсивний фрагмент із роману сучасної англійської письменниці С. Кінсели:

“So where are you getting married?” Alicia’s old supercilious expression is retu ing and I can see her preparing to pounce.

 “Actually …” I’m really on the brink of it – when I make the fatal mistake of glancing up. Alicia’s looking as patronizing and smug as she ever did towards me. […] “Actually, we’re getting married at the Plaza.”

Alicia’s face snaps in shock, like an elastic band. “The Plaza? Really?”

“Is that where you’re getting married?”

“No,” says Alicia, her chin rather tight. ‘They couldn’t fit us in at such short notice. When did you book?”

“Oh… a week or two ago,” I say, and give a vague shrug.

Yes! Yes! Her expression! (S. Kinsella, Shopaholic Ties the Knot).

У цьому уривку Ребека демонструє високий рівень емоційного інтелекту                 і вміло використовує свої ментальні здібності для досягнення прагматичної мети, чого не можна сказати про іншу жінку, Алісію, яка, судячи з вербалізацій                    її невербальної поведінки, зазнає комунікативного фіаско. Впізнавши вже відомий презирливий вираз на обличчі своєї партнерки (Alicia’s old supercilious expression) та прогнозуючи за ним її наступні кроки (I can see her preparing to pounce), Ребека постає емоційно компетентною людиною, що здатна  як розуміти лицеві експресії, так і передбачати можливі наслідки мімічних рухів. Саме манірність та зверхність  у зовнішньому вигляді співрозмовниці (Alicia’s looking patronizing and smug) переконують героїню не зізнаватися в зміні весільних планів, а навпаки – взяти реванш за роки принижень. Візуально помітні зміни в міміці героїні (Alicia’s face snaps in shock; her chin rather tight) підтверджують перемогу Ребеки в цій конфліктній ситуації.

Широке використання в художньому дискурсі емотивного знака емоцій "вираз обличчя" пояснюється його здатністю викликати в адресата емоційну реакцію і формувати відповідне ставлення до носія кінеми.

                                                 ВИСНОВКИ

Невербальний компонент комунікації "вираз обличчя" є невербальним знаком емоцій, форма якого представлена лицевими виявами, лицевими жестами   і виявами психофізіологічних реакцій. Значення цього знака є контекстно                         й культурно зумовленим, а його функціонування визначається комплексною реалізацією в дискурсі емоційного, комунікативного, прагматичного, аксіологічного                           і когнітивного модусів. Виходячи з онтологічної природи виразу обличчя, а також результатів аналізу емпіричного матеріалу, пріоритетною для невербального знака "вираз обличчя" виступає актуалізація саме емоційного модусу, яка складає 56% усіх реалізацій досліджуваних номінацій у художньому дискурсі.

Hомінативне поле "вираз обличчя" є способом системно-структурної організації номінативного простору, сформованого мовними і мовленнєвими одиницями на позначення поняття "вираз обличчя" в сучасній англійській мові. Лінгвокогнітивним підґрунтям цього утворення виступають реконструйовані концептуальні метафори ВИРАЗ ОБЛИЧЧЯ – ЦЕ ЖИВА ІСТОТА / ТВАРИНА / ПТАХ / РОСЛИНА /     КНИГА / КАРТИНА / КОД / ДЗЕРКАЛО / МАСКА / ЕЛЕМЕНТ ОДЯГУ / МЕХАНІЗМ /         ВМІСТИЩЕ / РІДИНА / РЕЧОВИНА / ЗОВНІШНЯ СИЛА / НЕВЕРБАЛЬНИЙ КАНАЛ ЗВ’ЯЗКУ, метонімія ФІЗІОЛОГІЧНИЙ ВИЯВ замість ЕМОЦІЙНОГО СТАНУ, а також виокремлені                  з англомовного паремійного фонду культурно значущі орієнтири "істинність", "неправдивість", "впливовість", "необхідність", "чинник благополуччя", "причина негараздів", які визначають уявлення британської та американської лінгвоспільнот про лицеві експресії. За типом конфігурації досліджуване номінативне поле є складним утворенням, яке формують мовний та мовленнєвий виміри.

Мовний вимір номінативного поля "вираз обличчя" представлений корпусом номінацій на позначення невербального компонента комунікації "вираз обличчя", способом упорядкування якого виступає однойменне лексико-семантичне поле       з ядерно-периферійною будовою. Належність одиниць до відповідних зон досліджуваного ЛСП визначається ознаками, закріпленими в семантичній структурі аналізованих лексем; при цьому межі між зонами є дифузними. Структура досліджуваного поля є багатомірною, оскільки до її складу входять лексико-семантичні групи "лицевий вияв", "лицевий жест", "вияв психофізіологічних реакцій", а також фразеосемантичне й антонімічне мікрополя.

Основою мовленнєвого виміру номінативного поля "вираз обличчя" виступають модифіковані за допомогою різних експресивних засобів мовні позначення лицевих експресій, які організуються у відкрите об'єднання,               що не виявляє ядерно-периферійної будови. Такі вербалізації частково знімають конфлікт між бажанням назвати лицеві експресії і можливістю зробити                  це за допомогою закріплених у мові одиниць. Виступаючи в ролі емоціогенного каталізатора, ці номінації налаштовують адресата на сприйняття асоціативної інформації, яка базується на їхньому особистому досвіді.

Прагматична значущість номінацій виразу обличчя в англомовному художньому дискурсі виявляється в актомовленнєвому та конверсаційному потенціалах цих одиниць. З'ясовано, що вербалізації лицевих експресій здатні самостійно реалізовувати в дискурсі невербальні комунікативні акти асертива, директива та експресива. Відповідність мімічної поведінки мовців принципам увічливості та кооперації виступає одним з факторів досягнення ними        бажаного комунікативного ефекту. Свідоме недотримання умов співробітництва     і щирості на рівні лицевих експресій є однією з характеристик дискурсивної          поведінки обманника.

Емотивна специфіка номінацій на позначення виразу обличчя виявляється   в тому, що в художньому дискурсі вони функціонують як невербальні емотивні знаки, які в кодифікованому вигляді містять інформацію про емоції та емоційні стани комунікантів. Емотивна маркованість цих одиниць свідчить про їхню здатність викликати в адресата відповідну емоційну реакцію. Водночас досліджувані номінації також можуть виступати дискурсивними показниками вираженості емоційного інтелекту комуніканта, оскільки лицеві експресії безпосередньо пов'язані з такими його когнітивними механізмами, як розпізнавання, осмислення, регуляція та асиміляція емоцій у мисленні.

Здійснений у цій дисертаційній праці аналіз номінативного поля "вираз обличчя" відкриває можливості для подальших наукових розвідок питань лінгвального позначення невербальних компонентів комунікації, які беруть участь у формуванні емотивного коду англомовної лінгвокультури. Перспективним убачається вивчення гендерної, вікової та соціально-рольової специфіки мовних    і мовленнєвих одиниць відображення лицевих експресій у різних типах дискурсу.