ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РИНКУ ПРАЦІ СТОЛИЧНОГО СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНОГО РАЙОНУ : ОСОБЕННОСТИ РАЗВИТИЯ РЫНКА ТРУДА СТОЛИЧНОГО Географического РАЙОНА

Краткое содержание

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи дослідження ринку праці» проаналізовано теоретико-методичні основи формування, функціонування і розвитку ринку праці, здійснено аналіз поглядів на сутність понять «ринок праці», «регіональний ринок праці»; поглиблено суспільно-географічну сутність понять «регіональний ринок праці» та «локальний ринок праці», систематизовано методичні підходи щодо вивчення ринку праці суспільно-географічного району, розроблено методичні основи суспільно-географічного дослідження ринку праці суспільно-географічного району.

З позицій суспільної географії, ринок праці - це суспільно-територіальна система, що сформувалася внаслідок взаємодії між галузями  матеріального і нематеріального виробництва як сферою прикладання праці і суспільно-корисною діяльністю населення на певній території зі сформованими системами господарювання, розселення та рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. За територіальною ознакою виділяють національний ринок праці, ринок праці суспільно-географічного району, регіональний та локальний ринки праці.

Ринок праці суспільно-географічного району розглядається як суспільно-територіальна система, що характеризується сукупністю трудових відносин на території із цілісною системою зв’язків, внутрішньою неоднорідною, з певною функціонально-територіальною структурою і внутрішньою організацією; дана система має певні ознаки об’єктивності, специфіки і єдності (цілісності) своїх компонентів та елементів і характеризується наявністю органів управління. Ця система динамічна, відкрита, має прямі, зворотні і опосередковані зв’язки з ринком капіталу, інвестицій, інновацій, фінансовим ринком і є структурним елементом (підсистемою) національного ринку праці.

Ринок праці суспільно-географічного району є поліструктурною системою, що включає наступні типи структур: функціонально-компонентну, функціонально-територіальну та функціонально-управлінську.

Функціонально-компонентну структуру утворює сукупність функціональних складових ринку праці, взаєморозміщених на території. Дослідження функціонально-компонентної структури ринку праці дозволяє дослідити галузеву структуру зайнятості населення, а також проаналізувати основні компоненти ринку праці (попит, пропозицію, ціну на працю).

Функціонально-територіальна структура ринку праці проявляється у складі, співвідношенні і взаємному розміщенні ринків праці і характеризує міжрайонні та внутрішньорайонні відмінності у розміщенні їх основних компонентів. У результаті взаємодії сфери прикладання праці і економічно активної частини населення на певній території, в межах певного регіону (у даному контексті в межах суспільно-географічного району)  формуються регіональні та локальні ринки праці.

Регіональний ринок праці ­­– це суспільно-територіальна система, що становить сукупність взаємопов’язаних компонентів (попиту, пропозиції, ціни робочої сили), які формують його структуру – територіальну, галузеву, соціально-демографічну, професійну та сформувалася в результаті територіальної диференціації, на основі географічного поділу та інтеграції праці. Її формування обумовлене сформованими системами господарювання, розселення та рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, а межі визначені адміністративно-територіальним поділом та наявністю органів управління. При визначенні центрів формування регіонального ринку праці орієнтуються на населені пункти у межах вже існуючих адміністративно-територіальних одиниць, які володіють максимальним потенціалом ринку праці.

Локальний ринок праці розміщений в межах компактної території та формується на основі мережі поселень, що об’єднані між собою виробничими зв’язками, системою обслуговування, транспортною сіткою, системою інформації, населення яких формує пропозицію праці, а на підприємствах, що тут розміщені, формується попит на ці послуги. Щодо локального ринку праці, то слід відмітити його формуючу роль у становленні регіонального ринку праці. Впорядкована сукупність локальних ринків праці формує регіональний ринок праці. Локальний ринок праці є низовим елементом розвитку національного ринку праці.

Вище зазначені ринки праці характеризуються точною підпорядкованістю, специфічними і загальними для кожного рівня утворень рисами. А їх вивчення в межах адміністративно-територіальних кордонів є доцільним з точки зору практики подальшого управління та регулювання процесів зайнятості.

Функціонально-управлінська структура ринку праці – це ієрархічна система його органів управління з певним набором функцій кожного її рівня, що забезпечують цілеспрямований і узгоджений розвиток усіх складових ринку праці на певній території.

Регіональний та локальний ринки праці - складні категорії, тому аналіз їх стану і визначення можливих напрямків розвитку на майбутнє вимагає науково обґрунтованих наукових підходів: комплексного, класифікаційного, сегментаційного, цільового.

До ознак ринку праці суспільно-географічного району відносять його територіальний вимір (регіональний, локальний рівні), автономність (намагання до внутрішньої впорядкованості та самостійності), динамічність (здатність системи змінювати свою територіальну структуру внаслідок зміни її основних елементів і зв’язків між ними (трудових, міграційних, інформаційних).

Методологія дослідження процесів розвитку і функціонування ринку праці суспільно-географічного району передбачає дотримання принципів: цілісності, комплексності, ієрархічності, системності, принципу посилення мобільності робочої сили, принципу застосування найбільш ефективних методів його дослідження, принципу врахування концепції і практики державного регіонального управління соціально-економічним розвитком, соціально-екологічного.

Методика суспільно-географічного дослідження ринку праці  передбачає використання  як загальнонаукових (системний підхід, структурний аналіз, синтез, узагальнення, індукція, дедукція), так і спеціальних методів дослідження (математичної статистики, математичного прогнозування, ранжування, типізації, картографування тощо).

Для детальної характеристики ринку праці суспільно-географічного району використана система показників. Крім показників, що характеризують регіональний та локальний ринки праці  аналізувалися демографічні показники, показники соціального та економічного розвитку. Додатково було виділено показник, що характеризує фактор впливу столиці (відстань до м. Києва).

Дослідження формування, розвитку та функціонування ринку праці суспільно-географічного району проводилося у три етапи: теоретико-методологічний, синтетичний, аналітичний.

У другому розділі «Визначальні чинники формування, функціонування і розвитку ринку праці Столичного суспільно–географічного району» виділено основні чинники, що впливають на розвиток ринку праці Столичного суспільно-географічного району: столичності, демографічного, соціально-економічного; визначено їх вплив на розвиток ринку праці та проведено їх  факторне та кореляційно-регресійне моделювання.

Вплив міста Києва як потужного наукового, інноваційного, економічного, освітнього, промислово-виробничого центру на розвиток регіональних і локальних ринків праці Столичного суспільно-географічного району є досить вагомим і неоднозначним.

 Аналіз загальної економічної ситуації в м. Києві свідчить про подальше закріплення стабілізаційних процесів і темпів економічного зростання в основних сферах і галузях господарського комплексу міста. Продовжується нарощування обсягів виробництва промислової продукції, активізується інноваційна діяльність, розширюється внутрішній ринок товарів та послуг, зростають темпи й обсяги будівництва житла й об’єктів соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста.

Ці умови є сприятливими для розвитку ринку праці міста та його прилеглих територій. Ринок праці м. Києва формується в умовах поступового зростання рівня зайнятості та працевлаштування населення, підвищення попиту на робочу силу та збільшення створення робочих місць, зниження рівня зареєстрованого безробіття (рівень зареєстрованого безробіття в столиці ніколи не перевищував одного відсотка) та підвищення рівня середньомісячної номінальної заробітної плати одного працюючого. Посилюється вплив столиці також і завдяки фокусуванню транспортних комунікацій, ущільнення мереж зв’язку між  столицею та прилеглими територіями, що сприяє інтенсивному розвитку економічних та трудових  зв’язків.

Зв’язок даних областей із Києвом проявляється у значних міграційних потоках та характеризується досить високими показниками чисельності прибулих та вибулих. В міграційних потоках як по вибуттю, так і по прибуттю ефективніше задіяне населення міських поселень цих областей. Населення Київської області займає перші позиції по прибуттю до Києва (11663 осіб), так і вибуттю (8667 осіб), Житомирська (3927 осіб та  2053 особи), Чернігівської - (3684 особи та 2027 осіб).

Одним з найважливіших чинників є демографічний.  Його вивчення необхідне для виявлення тенденцій формування пропозиції  на ринку праці. Оскільки пропозицію на ринку праці формує населення, вивчення характеристик його чисельності і складу дає змогу оцінити функціонування і рівень розвитку ринку праці даного району.

Аналізуючи показники чисельності населення областей Столичного суспільно-географічного району, варто відзначити тенденцію поступового їх зниження, щороку населення областей скорочується приблизно на 10-15 тис. осіб. Це негативно відбивається на формуванні пропозиції робочої сили, оскільки щороку втрачається вагома кількість населення працездатного віку, поглиблюються диспропорції у статево-віковій структурі, порушується професійно-освітня та кваліфікаційна структури.

Скорочення чисельності населення в областях Столичного суспільно-географічного району викликане соціально-економічною ситуацією (низькі порівняно з європейським рівень життя та виплати на утримання дитини, низький рівень оплати праці, недостатній рівень задоволення культурно-освітніх, медичних та інших потреб). Значний вплив на смертність та захворюваність населення має екологічна ситуація, яка з року в рік погіршується в результаті забруднення навколишнього середовища викидами техногенного та стаціонарного характеру. Досить потужний вплив мають і культурно-ментальні чинники, які проявляються у дотриманні європейських тенденцій щодо вступу до шлюбу, народження дітей.

 Найменшою за чисельністю населення у Столичному суспільно-географічному районі є Чернігівська область. На 1 січня 2008 року чисельність наявного населення становила тут 1135,9 тис. осіб, що на більш ніж півмільйона (601,4 осіб) менше, ніж у Київській області. Хоча варто зауважити, що чисельність наявного  населення Київської області впродовж 1992- 2007 року зменшилася на 209,1 тис. осіб від 1946,4 до 1737,3 тис. осіб, у тому числі в міській місцевості на 21 тис. осіб від 1069,8 до 1048,8 тис. осіб.

 Для областей Столичного суспільно-географічного району притаманні такі негативні тенденції демографічної ситуації як: переважання показників смертності над показниками народжуваності (у Чернігівській області ці показники залишаються найвищими і таке переважання складає 2,6 рази, у Житомирській та   Київській – у 1,7 разів по кожній області). В результаті відбувається природне скорочення населення областей (на 1 січня 2007 року природне скорочення населення Чернігівської області склало 13,1‰, Житомирської 7,6‰, Київської 7,6‰). Для областей характерно збереження високої смертності, показники якої з року в рік збільшуються. Характерними є розбалансованість статево-вікової структури, коливання у кількості населення працездатного віку та зростання частки осіб пенсійного віку (на 1 січня 2007 року на 1000 жителів у Чернігівській області припадало 507 осіб пенсійного віку, у Житомирській – 434, у Київській - 391), посилення розриву в тривалості життя чоловіків та жінок, зменшення середньої кількості членів сім’ї та ін.

 Змінюють чисельність робочої сили на регіональних ринках праці міграційні переміщення. Вони впливають на її якість через неоднакову участь у міграційному русі носіїв різних якісних характеристик і, таким чином, служать механізмом досягнення кількісної та якісної відповідності між пропозицією робочої сили та попитом на неї.

Незаперечним на сьогоднішній день є той факт, що рівень соціально-економічного розвитку кожної  області та її районів має прямий вплив на розвиток  і функціонування ринку праці Столичного суспільно-географічного району. Очевидно, що створення високорозвиненого промислового комплексу території вимагає залучення до виробничої діяльності працівників різної кваліфікації, тим самим створюючи попит на ринку праці. Розвиток сільського господарства неможливий без використання трудового потенціалу населення та ефективного впровадження нових форм господарювання. Зростання валового внутрішнього продукту, пожвавлення виробництва, підвищення рівня інвестування, активізація підприємницької діяльності поряд із посиленням державного регулювання зайнятості населення вплинуло на окремі позитивні зміни на ринку праці: зменшення рівня безробіття; зменшення обсягів вивільнення; збільшення попиту на робочу силу; зростання обсягів працевлаштування незайнятого населення.

Проаналізувавши детально чинники розвитку ринку праці в подальшому дослідження проводилося за допомогою факторного аналізу. Було визначено інформативну значущість показників, що визначають процеси розвитку ринку праці. Факторний аналіз дозволив визначити провідні компоненти кожного фактора і на основі факторної дисперсії показати, які показники відіграють вирішальну роль у формуванні наборів факторів.

Обсяг вибірки становив 43 показники (дані за 2006 рік), що характеризували демографічну, соціальну, економічну, обслуговуючу, працересурсну сферу областей Столичного суспільно-географічного району. Усі показники були елементами статистичної звітності, що забезпечувало базову основу розрахунків та дало змогу провести детальний аналіз, що було підґрунтям для подальших висновків. Підбір показників здійснювався відповідно концептуальній моделі, що передбачала виділення факторів, що впливають на розвиток і функціонування ринку праці. Так, демографічний концептуальний фактор включив 14 показників, соціально-економічний – 20 показників, працересурсний - 8. Додатково було виділено показник, що характеризує фактор впливу столиці.

Інформативною базою для обґрунтування факторів, що впливають на формування ринку праці були показники по трьом сукупностям областей Столичного суспільно-географічного району (Житомирської, Київської та Чернігівської). Таким чином, об’єктами спостережень були 88 територіальних одиниць, що включали міста-обласні центри та міста обласного підпорядкування у Житомирській області (5), у Київській (10), у Чернігівській (3), а також райони Житомирської (23), Київської (25) та Чернігівської (22) областей. При виборі адміністративно-територіальних одиниць керувалися наявністю територіальних органів управління на цій території.

 У результаті факторизації матриці інтеркореляції 43 показників визначено 4 незалежні фактори, сумарний внесок яких в узагальнену дисперсію вибірки становив 75%. При інтерпретації результатів факторного аналізу було дано номінативне визначення кожному із вказаних факторів, що дозволило окреслити їх сутнісне наповнення. За переважаючою кількістю показників певного спрямування було виділено наступні фактори: соціально-демографічний, соціально-економічний, сільськогосподарсько-соціальний, працересурсний.

 До І фактору, на який припадає 53% всієї інформативної бази увійшли показники переважно демографічного блоку. Це пояснюється тим, що населення, його якісний і кількісний склад та структура мають неабиякий вплив на формування і розвиток ринку праці, зокрема, на формування пропозиції на ринку праці. Крім демографічних показників, І фактор включив показники соціального характеру. Дана ситуація пояснює наявність  соціальних пріоритетів для роботодавців та працівників у наданні та виборі робочого місця, формуванні зайнятості.

 Неабиякий вплив на формування і розвиток ринку праці мають економічні індикатори, які відображені у ІІ факторі. І хоча на нього припадає досить нижчий відсоток (12%), про його важливість не слід заперечувати. Дещо нижчий вплив економічних індикаторів на стан ринку праці пояснюється переорієнтацією областей  Столичного суспільно-географічного району на новітні засоби ведення господарської діяльності через впровадження інноваційних програм, залучення інвестицій, підвищення соціальної захищеності громадян.

При проведенні факторного аналізу виділився сільськогосподарсько-соціальний фактор, на який припадає 6% всієї інформативної бази.  Це підтверджує вагомість впливу економічного потенціалу території.

Працересурсний фактор (4%)  включив невелику кількість показників, але вони є вагомими при характеристиці ринку праці території.

Показники, які отримали найвище факторне навантаження, достатньо повно репрезентують особливості розвитку ринку праці,  дають уявлення про рівень задіяності певних показників різної спрямованості  у функціонуванні ринку праці.

Ступінь прояву першого фактору вище середнього (середня 0)  перший фактор має у містах-обласних центрах Житомирі, Чернігові, а також у м. Біла Церква;  досить високий ступінь прояву першого фактору в наступних районах:

1) у тих, що тяжіють до Києва –  Києво-Святошинському (найвищий), Вишгородському, Васильківському та Козелецькому районах;

2)    у тих, де розміщені обласні центри – Чернігівському та Житомирському;

3)  у тих, де розміщені досить потужні районні центри – Новоград-Волинському, Прилуцькому, Овруцькому районах.

Нижче середнього ступінь впливу першого фактора проявляється у більшості районів областей Столичного суспільно-географічного району. Найнижчий спостерігається у м.Славутичі та найвіддаленіших від обласних центрів та Києва районах – у Поліському, Варвинському, Володарському, Миронівському районах. Така ситуація пояснюється соціально-демографічними характеристиками даних територій, їх історичними особливостями розвитку, відсутністю чи наявністю оптимальних умов подальшого розвитку (Рис.1).

Щодо ступеню прояву другого фактору, то слід зауважити, що він найбільше проявляється в містах обласного підпорядкування (Борисполі, Броварах, Славутичі) та районах Київської області. Серед районів області найбільший прояв другий фактор має у Києво-Святошинському, Обухівському,  Бориспільському, Броварському районах. Свого найменшого прояву другий фактор дістав у західних районах Житомирської (Новоград-Волинському, Любарському, Романівському, Ємільчинському, Чуднівському, Баранівському), а також в Овруцькому та Ружинському районах; південно-східних районах Чернігівської області (Прилуцькому, Коропському, Бахмацькому), а також у Чернігівському, Борзнянському, Ніжинському районах.