КОМУНІКАТИВНІ ІНТЕНЦІЇ „Я-ВИСЛОВЛЕНЬ” У СУЧАСНОМУ АНГЛОМОВНОМУ ДИСКУРСІ: ЛІНГВОКОГНІТИВНИЙ ТА ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТИ

Краткое содержание

У вступі розкрито сутність наукової проблеми, обґрунтовано актуальність обраної теми, ступінь її розробленості у лінгвістиці, сформульовано мету і завдання роботи, вказано об’єкт і предмет дослідження, окреслено методи дослідження, зазначено наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, особистий внесок дисертантки, наведено відомості про апробацію результатів, структуру й обсяг дисертації.

Перший розділ „Теоретичні засади дослідження інтенції мовної особистості у дискурсі” присвячено аналізу наявних в українському та зарубіжному мовознавстві інтерпретацій інтенції та підходів до опису структури мовної особистості адресанта, на основі чого визначено місце інтенцій у структурі мовної особистості.

У підрозділі 1.1. встановлено онтологію поняття інтенції у лінгвістиці, проаналізовано основні підходи до вивчення та класифікації інтенцій. Поняття інтенції з’явилося ще у середньовічній схоластиці і позначало намір, мету і спрямованість свідомості на якийсь предмет. У лінгвістиці термін „інтенція” в широкому смислі означає комунікативний намір адресанта. Проте через значний інтерес дослідників до явища інтенції (Дж. Остін, Г.П. Грайс, П.Ф. Стросон, Дж. Сьорль, О.Г. Почепцов, Н.І. Формановська, Л.Р. Безугла (прагматичний підхід), Д. Спербер, Д. Вілсон, М. Стоун, А.В. Антонова (когнітивний підхід), О.В. Бондарко (функціонально-граматичний підхід) немає його однозначного тлумачення, тому науковці оперують різними термінами. Дослідники виділяють узагальнене поняття, яке називають задумом або настановою і розглядають його як щось задумане автором, ще невербалізоване і неоформлене комунікативно, проте таке, що складається з інтенцій, стратегій, іллокутивних цілей. У роботі проаналізовано лінгвокогнітивні та прагматичні засоби реалізації інтенцій адресанта, розглянуто інтенцію у тому значенні, якого їй надають у своїх дослідженнях Г.П. Грайс та Н.І. Формановська – конкретно-комунікативний смисл висловлення або суб’єктивне значення, яке кодує у висловленні адресант, а також використано дослідження іллокутивної сили Дж. Сьорля.

У підрозділі 1.2. розглянуто роль компонентів структури мовної особистості адресанта у фомуванні та реалізації інтенцій. Структура мовної особистості описана у працях Г.І. Богіна, Ю.М. Караулова, В.В. Красних, В.І. Карасика, С.Г. Воркачева. У структурі мовної особистості адресанта виокремлено носія мови з певними знаннями та уявленнями про світ; мовця, який проявляє себе через породження та сприйняття висловлень; і комуніканта з певними стереотипами поведінки у комунікативних ситуаціях.

У підрозділі 1.3. доведено, що інтенція формується у свідомості адресанта та вербалізується ним у висловленні під впливом когнітивних (концептуальної та мовної картин світу) та комунікативних характеристик його мовної особистості (мети адресанта, ситуації спілкування, комунікативних та соціальних ролей адресанта та адресата, стилю та регістру спілкування; вказівок на час та місце спілкування, супровідних обставин).

У підрозділі 1.4. проаналізовано еволюцію тлумачень поняття дискурс у лінгвістиці для визначення авторського дискурсу, обґрунтовано вибір матеріалу аналізу та репрезентативність вибірки. Дослідники дискурсу визначають його як вид соціально обумовленої комунікації; стиль або індивідуальне мовлення; послідовність мовленнєвих актів, комунікативну подію, динамічний процес породження та інтерпретації тексту. Сучасні лінгвістичні тлумачення дискурсу охоплюють формальну, функціональну та ситуативну інтерпретації. Ми розглядаємо інтенційну структуру дискурсу у ситуативному аспекті. Аналіз інтенцій у дискурсі проводиться на ґрунті жанрово-стилістичної класифікації дискурсів, з якої обрано три дискурси – художній, газетний і науковий, що репрезентують різні сфери діяльності мовної особистості і, відповідно, відрізняються співвідношенням інтенцій у них.

З’ясовано, що, породжуючи висловлення, адресант створює дискурс, у якому актуалізуються його інтенції. Формування інтенції здійснюється на рівні дискурсивного мислення і належить до мотиваційного та когнітивного рівнів мовної особистості. Засоби вербалізації інтенції, обрані адресантом, відповідають вербально-семантичному рівню мовної особистості та забезпечуються дискурсивною компетенцією. Реалізація інтенції є стимулом для дискурсивної діяльності та поведінки.

У підрозділі 1.5. описано методику аналізу концептуалізації інтенції та прагматичних засобів її актуалізації. Семантико-когнітивний опис концепту INTENTION включає дослідження репрезентацій концепту в лексико-семантичній системі мови та аналіз дискурсивного функціонування слів, що є лексичними репрезентаціями концепту. Структуру концепту утворюють такі компоненти: 1) поняттєвий складник; 2) предметно-образний складник; 3) ціннісний складник (за В. І. Карасиком). Опис поняттєвого складника здійснено на парадигматичному та словотвірному рівнях як сукупність концептуальних ознак, що дає змогу зрозуміти специфіку сприйняття інтенції представниками англійської лінгвокультури. Образний та ціннісний складники охарактеризовано на синтагматичному рівні слова-імені концепту, перший – шляхом аналізу метафоричних асоціацій із словом-іменем концепту “intention”, другий – на основі контекстуального аналізу оцінних конотацій слова-імені концепту.

Прагматичною формою реалізації інтенції є висловлення – мовленнєвий акт та його іллокутивна сила. Для систематизації „Я-висловлень” використано 5 класів мовленнєвих актів, назви яких експліцитно відображають їх іллокуцію: констативи (іллокуція – констатувати факт); комісиви (іллокуція – взяти на себе зобов’язання); директиви (іллокуція – спонукати адресата до певних дій); експресиви (іллокуція – висловити подяку, співчуття, попросити вибачення тощо); квеситиви (іллокуція – одержати інформацію). Кожен з вищезазначених типів „Я-висловлень” поділено на висловлення з маніфестованою (1,7%) та імпліцитною (98,3%) інтенцією.

Мовними засобами актуаліації інтенції вважаємо сполучення „I + Verb”, яке розглядаємо як комунікативно-семантичну групу (КСГ, термін Н.І. Формановської) – системне смислове утворення тематично або синонімічно пов’язаних комунікативних одиниць мови, що може концентрувати та закріпляти той комунікативно важливий зміст, який відображає мовленнєві інтенції адресанта. Системна організація висловлень в КСГ відбувається на трьох рівнях – на рівні інтенціонального значення (семантики дієслова), на рівні граматичної структури – часової форми дієслова, на рівні прагматичних функцій висловлень. З метою встановлення частотності прагматичних та мовних засобів актуалізації інтенції застосовано лінгвостатистичні методи.

У другому розділі „Концепт INTENTION як когнітивне підґрунтя дискурсивних реалізацій комунікативної інтенції адресанта” досліджено структуру та механізми актуалізації концепту INTENTION в англомовній картині світу. Концепт INTENTION є метаіллокутивним, тобто таким, що створює мовленнєві умови керування комунікативною поведінкою для адекватної реалізації невербальних цілей та передачі прихованої інформації.

У сучасній концептології виділяють два основних розуміння концепту: когнітивний (А.П. Бабушкін, М.М. Болдирєв, О.Л. Бессонова, О.П. Воробйова, С.А. Жаботинська, О.С. Кубрякова, О.І. Морозова, З.Д. Попова, Й.А. Стернін, О.О. Селіванова, І.С. Шевченко та ін.) та лінгвокультурологічний (Н.Д. Арутюнова, А. Вежбицька, С.Г. Воркачов, В.І. Карасик, Д.С. Ліхачов, Ю.С. Степанов та ін.), проте останнім часом ефективною стає їх інтеграція, так званий синкретичний підхід до вивчення концепту (М.М. Полюжин), який використовуємо ми.

Осмислення концепту INTENTION відбувається через опис його онтологічного простору (відповідної ситуації) і мовного та мовленнєвого просторів (комплексу різноманітних засобів мовної репрезентації на парадигматичному та синтагматичному рівнях). Мовний простір досліджуваного нами концепту – це словникові дефініції слова “intention” та його похідних у тлумачних словниках, дані про них у синонімічних словниках та словнику сполучуваності, мовленнєвий – приклади їх сполучуваності у художньому, газетному та науковому дискурсах (підрозділ 2.1.).

У підрозділі 2.2. описано поняттєвий складник концепту INTENTION, який охоплює базові когнітивно-пропозиційні характеристики концепту, встановлені на основі дефініційного аналізу слова-імені концепту та його похідних. Спільними компонентами всіх проаналізованих словоформ є мета “purpose” та думка “mind”. Диференційні компоненти були об’єднані у дві групи: компоненти першої є синонімами, оцінкою мети або вказують на спосіб її досягнення; компоненти другої є синонімами значення або характеризують його розуміння.

На ґрунті компонентного аналізу слова-імені концепту “intention” та його похідних виокремлено 231 складник, узагальнено їх до 47 концептуальних ознак, які утворюють поняттєву структуру концепту INTENTION. Ці ознаки об’єднано у три групи: ознаки джерела породження інтенції, ознаки форми реалізації інтенції та ознаки прогнозованого результату реалізованої інтенції. Виокремлення ядерних та периферійних ознак у поняттєвій структурі концепту INTENTION, за даними словників, дало змогу відобразити будову концепту у вигляді поля. До ядра концепту належать 12 концептуальних ознак: ‘цілеспрямованість’, ‘планування’, ‘рішучість’, ‘увага/зосередженість’, ‘думка’, ‘значення’, ‘умисність’, ‘майбуття’, ‘досягнення’, ‘дія’, ‘особа’, ‘бажання’. На периферії поля концепту INTENTION знаходиться решта концептуальних ознак, проте 45% з них репрезентують лише декілька компонентів.

Для встановлення первинних концептуальних ознак концепту INTENTION проаналізовано етимологію слова-імені концепту. Первинне значення індоєвропейського кореня *ten- – “тягнути” у сучасній поняттєвій структурі присутні імпліцитно, але збереглися компоненти “зусилля”, “прагнення”, “намір”, тоді як компоненти “напруга”, “старанність” з часом зникли.

Образний (підрозділ 2.3.) та ціннісний компоненти концепту INTENTION (підрозділ 2.4.) були встановлені на основі контекстуального аналізу словосполучень та висловлень зі словом-іменем концепту. Образний концептуальний простір наміру представлений онтологічними (уподібнення інтенції до особливої сутності), реіморфними (ототожнення інтенції з матеріалом, предметами та знаками з характеристиками кількості, партитивності), біоморфними (ототожнення з живими істотами, зокрема з людиною), просторовими (зв’язок з просторовою орієнтацією), структурними (осмислення як містилища і речовини) та синестезичними (зоровий та слуховий образ) метафорами. Проаналізовані метафоричні моделі дають можливість встановити асоціативні зв’язки концепту INTENTION з іншими концептами в англомовній картині світу.

Ціннісний компонент концепту INTENTION в англомовній картині світу обов’язково включає суб’єкт оцінки, яким є автор або герой висловлення; об’єкт оцінки – власне інтенція; характер оцінки, який встановлюєтся за аксіологічною шкалою “добре – нейтрально – погано”, із переважанням негативного характеру оцінки (60 % висловлень); підстави оцінки, яка виражається переважно імпліцитно (73 % висловлень) і визначається контекстом; аспекту оцінки, згідно з яким інтенція розглядається передусім як духовна цінність. Ціннісні ознаки концепту INTENTION кваліфікують поведінку носія англійської мови та визначають його статус у процесі взаємодії з іншими носіями мови.

Фрейм актуалізації інтенції, за методикою С.А. Жаботиської, змоделовано у підрозділі 2.5. Основою для міжфреймової сітки став акціональний фрейм, схеми (субфрейми) якого найбільш частотні у синтаксичних структурах зі словом-іменем концепту INTENTION та його дериватами.

У третьому розділі „Актуалізація комунікативних інтенцій адресанта в авторському дискурсі сучасної англійської мови” встановлено специфіку проявів авторського „Я” у дискурсі та визначено співвідношення авторських „Я” у художньому, газетному та науковому дискурсах (підрозділ 3.1.), з’ясовано співвідношення прагматичних типів „Я-висловлень” у зазначених типах дискурсу (підрозділ 3.2.), розглянуто семантичні та часові ознаки дієслів у сполученні з „Я” автора, (персонажа, оповідача, спостерігача, цитованого автора) як засобів вираження інтенцій адресанта (підрозділ 3.3.). Крім того, змодельовано комунікативно-семантичну структуру „Я-висловлень” з певними типами інтенцій, визначено їх частотність і встановлено домінантні інтенції та дієслівні засоби їх вираження у зазначених типах дискурсів (підрозділи 3.4). За допомогою коефіцієнта спряженості К та критерію χ² визначено кореляцію типів інтенцій у дискурсі „Я-висловлень” (підрозділ 3.5.).

Присутність автора в тексті не завжди помітна, „його „Я” ховається під численними масками, а іноді вони просто уникають лінгвістичного опису” (О.П. Воробьева). Маркерами авторського „Я” у дискурсі вважаємо займенники “І/we”, “me/us”, “my/our”, інші особові займенники “you” та “he, she, they” є маркерами „Я іншого”. Займенники “І/we”, “me/us”, “my/our” використовують для позначення актуального „Я”. “You” та “he, she, they” можна вважати перевтіленими “Я” адресата, або ретроспективними та перспективними “Я”, які мають різну часову та просторову локалізацію у дискурсі (“you” – потенційне “Я” у даній ситуації спілкування, “he, she, they” – потенційне “Я” у минулій чи майбутній ситуації спілкування). Кількісний аналіз авторських „Я” в англійському художньому дискурсі показав, що актуальне “Я” становить 50,1 %; у газетному – 57,9 %; у науковому – лише 7,2 %.

Специфічною особливістю структури “Я” адесанта є наявність зовнішнього “Я” – “Я” безпосереднього спостерігача (тобто “Я” як компонента об’єктивної реальності), і внутрішнього “Я”, (тобто “Я” суб'єктивного світу). Маркери “І”, “me” і “my” належать до сфери суб’єктивного “Я”, а маркери “we”, “us”, “our”, “you”, “your”, “he”, “his”, “him”, “she”, “her”, “they”, “their”, “them” – до сфери об’єктивного “Я”. Кількість суб’єктивного „Я” визначає ступінь суб’єктивності дискурсу.

Основна частина „Я-висловлень” (понад 90 відсотків у художньому та газетному дискурсах і понад 80% у науковому) належать до констативних мовленнєвих актів, інтенцією яких є повідомлення. Кількість директивів незначна, а отже, директивна форма висловлення не характерна для „Я-висловлень”. Більш репрезентованими є комісивні та експресивні мовленнєві акти, структура яких більш властива „Я-висловленням”.

Проаналізувавши семантику дієслів у сполученні “I + V” у художньому, газетному та науковому дискурсах сучасної англійської мови, ми виокремили перформативні дієслова, що становлять основу комунікативних інтенцій. У констативних „Я-висловленнях” виділено:

1. Інтенцію повідомлення, яка відповідає перформативній формулі „Я повідомляю”. Її підтипами ми вважаємо такі інтенції: наративну інтенцію (перформативна формула „Я розповідаю”); експлікативну інтенцію (перформативна формула „Я пояснюю / маю на увазі”); інтенцію уточнення (перформативна формула „Я уточнюю”); інтенцію підтвердження (перформативна формула „Я підтверджую”); інтенцію заперечення (перформативна формула „Я заперечую”); інтенцію докору (перформативна формула „Я докоряю”); інтенцію нагадування (перформативна формула „Я нагадую”); інтенцію резюмування (перформативна формула „Я підсумовую”); репрезентативну інтенцію (перформативна формула „Я представляю”). Останній тип інтенції ми підрозділяємо на: інтенцію саморепрезентації (перформативна формула „Я представляю себе”); інтенцію самолокалізації (перформативна формула „Я представляю своє місцезнаходження”); інтенцію репрезентації думки (перформативна формула „Я представляю свою думку”); інтенцію репрезентації власних слів (перформативна формула „Я представляю свої слова”). Наприклад, вимовляючи It is because I am too fat. (Fielding, BJD, 15) автор імплікує перформативну формулу „Я пояснюю”, I thought Percy was the sort of man who could cause a lot of trouble (King, GM, 81) – „Я представляю свою думку”.

2. Асертивну інтенцію (перформативна формула „Я заявляю / стверджую”), наприклад, I’m sure the ticking time bomb was not the prime motivation, but the timing was good [IT, 2004];

3. Супозитивну інтенцію (перформативна формула „Я припускаю”), наприклад, But I suppose I’d better stop (Amis, MSN, 56).

Комунікативними інтенціями директивів є: інтенція вимоги (перформативна формула „Я вимагаю”, наприклад, I want clean sheets on the bed first, though (Bujold, CC, 123); інтенція поради (перформативна формула „Я раджу”); реквестивна інтенція (перформативна формула „Я прошу”, наприклад, Can I call you tomorrow? (Weisberger, DWP, 207).

У комісивних мовленнєвих актах виокремлено такі комунікативні інтенції: промісивна інтенція (перформативна формула „Я обіцяю”); менасивна інтенція (перформативна формула „Я попереджаю”); інтенція пропозиції (перформативна формула „Я пропоную”); інтенція передбачення (перформативна формула „Я передбачаю”). Наприклад, перформативна формула „Я обіцяю” лежить в основі такого „Я-висловлення”: In the following, I will treat the two types as equally important [ELL, 139], а перформативна формула Я попереджаю – „Я-висловлення” Well, sir, I’m not going to be able to help you unless you let me ask you some questions (Banks, WG, 42).

Інтенції подяки (перформативна формула „Я дякую”), наприклад, “I thank him for his appearances over the past few weeks,” he said (GN, 2007) та вибачення (перформативна формула „Я прошу пробачення”), наприклад, “I’m sorry. I’m sorry,” Maribel Rodriguez told ABC’s “Good Mo ing America” when asked what she would say to the victims’ families (BH, 2007) відносимо до інтенцій експресивів, а інтенцію запиту (перформативна формула „Я запитую”) – до інтенцій квеситивів, наприклад, Have I missed something? (NYT, 2003).

Дослідження дискурсивної актуалізації інтенцій проведено на основі аналізу лексичних та часових характеристик дієслів у сполученні з „Я” автора. На основі цього формалізовано комунікативно-семантичні групи “I + Verb”, структуру яких визначають 18 лексичних класів дієслів, які вживаються у сполученні з  “I”, а також їх часові форми, представлені опозицією Past : Non-Past. Усі лексичні класи дієслів використовують для актуалізації лише наративної інтенції та інтенції уточнення художнього дискурсу.

В англійському художньому дискурсі найчастіше вживають „Я-висловлення” з наративною (35%) інтенцією та інтенцією уточнення (20%), рідко – з інтенціями нагадування (0,1%), резюмування (0,2%) та поради (0,1%), тому художній дискурс відзначається спрямованістю автора на розповідь і деталізацію. Переважання КСГ “I + V_{ментальної дії}” у вираженні наративної інтенції свідчить про домінуюче бажання автора розповісти про свій ментальний стан або дію; КСГ “I + V_стану” в актуалізації інтенцій уточнення – про його прагнення деталізувати свій стан. Основними часовими формами „Я-висловлень” з інтенціями повідомлення є форми Past, для решти інтенцій характерним є вживання форм Non-Past, отже повідомлення ґрунтується на спогаді адресанта, а решта інтенцій визначається станом адресанта в момент мовлення.

„Я-висловлення” з наративною інтенцією (31,4%) в англійському газетному дискурсі перевищують „Я-висловлення” з іншими типами інтенцій. Найменш частотні „Я-висловлення” з інтенціями пропозиції (0,1%) та подяки (0,2%). Переважання КСГ “I + V_{процесу(заняття)}” у вербалізації наративної інтенції вказує на домінуюче бажання адресанта розповісти про свою діяльність. Домінування часових форм Non-Past в усіх КСГ газетного дискурсу доводить те, що стан мовця у момент мовлення є стимулом до формування та реалізації інтенцій
„Я-висловлень” газетного дискурсу.

У науковому дискурсі найчастіше зустрічаються „Я-висловлення” з наративною (35,8%) інтенцією, промісивною (17,3%) та експлікативною (15,4%) інтенціями, отже, головною метою адресанта є розповідь, обіцянка, пояснення. Найменш частотні „Я-висловлення” з інтенціями запиту (0,5%) і нагадування (0,8%). Кількісне переважання КСГ “I + V_{ментальної дії} у вираженні наративної інтенції свідчить, що підґрунтям розповіді адресанта є ментальна дія; КСГ “I + V_впливу” у вербалізації експлікативної та промісивної інтенцій – про прагнення адресанта пояснити та зобов’язатися здійснити певний вплив у процесі наукової роботи.Часові форми Nоn-Past становлять більшість, відповідно стан мовця у момент мовлення викликає інтенції повідомлення (крім нагадування, яка ґрунтується виключно на спогаді адресанта), супозитивну, асертивну, промісивну. Інтенції запиту та подяки з’являються під впливом стану або спогаду адресанта в однаковому співвідношенні (50%).

Значна кількість „Я-висловлень” з наративною інтенцією в усіх трьох типах дискурсу свідчить про те, що основною метою автора є розповісти про його дії та стани. Домінуючі КСГ збігаються для інтенцій нагадування (КСГ “I + V_{мовлення}”), супозитивної (КСГ “I + V_{ментальної дії}”), вимоги (КСГ “I + V_{вольової дії}”) та вибачення (КСГ “I + V_стану”) у трьох дискурсах. Відповідно піґрунтям формування нагадування у сучасному англомовному дискурсі „Я-висловлень” є бажання наголосити на раніше сказаному, припущення – розумова дія, вимоги – воля адресанта, вибачення – стан адресанта.

Результати статистичного аналізу (значення коефіцієнта спряженості К та сума χ²) засвідчують, що між розподілом частот наративної інтенції, інтенцій уточнення, запиту в усіх типах дискурсу; для експлікативної інтенції та інтенції вимоги – у художньому і газетному дискурсі „Я-висловлень” значної різниці немає. Найменш інтенсивний зв’язок між розподілом частот інтенцій характерний для наративної інтенції наукового дискурсу (К = 0,0006), а найбільш інтенсивний зв’язок – для інтенції подяки наукового дискурсу (К = 0,1).

У загальних висновках запропоновано підсумки проведеного дослідження, окреслено перспективи подальших розробок.

1. Дослідження інтенції нерозривно пов’язане з людиною, її мисленнєвою та мовленнєвою діяльність, і особливо з адресантом, який формує та реалізує інтенцію. Формування інтенцій здійснює мовна особистість адресанта як носій мови на основі концептуальної та мовної картин світу, знань у формі фреймів; мовець, який має певну мету спілкування; комунікант з властивими йому комунікативними ролями, соціальним статусом і ролями, стилем спілкування, що визначають вербалізацію інтенції у висловленні з дейктичними елементами, регістрі спілкування.

2. Успішна реалізація інтенцій у дискурсі ґрунтується на дискурсивній компетенції, мисленні, діяльності та поведінці. Дискурсивне мислення визначає формування інтенції, дискурсивна компетенція – її вербалізацію, дискурсивна діяльність та поведінка – способи реалізації.

3. Підґрунтям актуалізації інтенцій адресанта у дискурсі є концепт INTENTION в англомовній картині світу. Засобами об’єктивації концепту INTENTION у мовній картині світу є слово-ім’я “intention” та його похідні, компоненти значень яких об’єднуються у концептуальні ознаки, з яких складається поняттєвий складник концепту.

4. Образний компонент концепту утворюють три основних концепти: ЛЮДИНА, ПРОСТІР, ФОРМА. Перший пов’язаний з концептами ДІЯЛЬНІСТЬ (підконцептами ПРИЧИНА / МОТИВ, МЕТА / ПЛАН) та РИСИ ХАРАКТЕРУ (підконцептами СЕРЙОЗНІСТЬ, ЧЕСНІСТЬ, ГРАЙЛИВІСТЬ, ВПЕВНЕНІСТЬ, СМІЛИВІСТЬ, ДОБРОЧЕСНІСТЬ, ТВОРЧІСТЬ); другий з концептами МІСТИЛИЩЕ (підконцептами ЦІННІСТЬ, СЕКРЕТ, МОВА, ЗНАЧЕННЯ, РОЗМІР, МЕНТАЛЬНИЙ СТАН), ОРІЄНТАЦІЯ, ЧАС; третій – з концептами СУТНІСТЬ (підконцептами ДОБРО, ЗЛО, СВОБОДА, ВЕЛИЧ, ПРАВИЛЬНІСТЬ / НЕПРАВИЛЬНІСТЬ, ПЛУТАНИНА / НЕПОРОЗУМІННЯ, ПРОСТОТА), ПРЕДМЕТ (підконцептами МАТЕРІАЛ, ІНСТРУМЕНТ), СУБСТАНЦІЯ / РЕЧОВИНА, ЗНАК / СИГНАЛ.

5. Ціннісний компонент концепту INTENTION в англомовній картині світу охоплює переважно негативні оцінки інтенції (60% висловлень), які виражається імпліцитно (73 %), згідно яких інтенція розглядається як духовна (56%), життєва (42,3%) та абсолютна (1,7%) цінність.

6. Основу міжфреймової сітки концепту INTENTION становить акціональний фрейм [слот агенс – суб’єкт дії або каузатор діє на інтенцію (слот пацієнс) для реципієнта (слоти адресат і малефактив), діє з інтенцією (слоти інструмент і стимул), що спричиняє результат (слот фактив), діє певним способом (слот ТАК) і в певний час (слот ТОДІ)]; проте вона включає ще чотири базових фрейми: предметний з такими параметрами інтенції: якість (слот ТАКИЙ), кількість (слот СТІЛЬКИ), спосіб буття (слот ТАК), час (слот ТОДІ)]; посесивний (інтенція репрезентує слоти власність, частина, контейнер); ідентифікативний (слот ідентифікатив) та компаративний (слот корелят).

7. У дисертації проаналізовано засоби реалізації інтенцій адресанта в авторському дискурсі – комунікативному процесі як послідовності „Я-висловлень” автора-адресанта (письменника, персонажа, оповідача, журналіста, науковця, цитованої особи), з притаманною їм метою (авторським задумом та інтенціями); формі мовленнєвого спілкування між автором та читачем з одного боку, та персонажами – з іншого; когнітивній та соціолінгвістичній структурі, яка відображає варіативну картину світу окремого автора (письменника/ журналіста / науковця), що, в свою чергу, ґрунтується на загальній для епохи базовій інваріантній картині дійсності.

8. Авторське „Я” у дискурсі – це сукупність певних параметрів текстового / діалогічного простору, безпосередньо пов’язаних з автором твору чи автором висловлення, який є основою мовленнєвого континууму, що створюється ним тут і зараз. „Я” автора у художньому дискурсі об’єктивується як „Я” автора-персонажа (68%), „Я” автора-оповідача (31,2%), „Я” автора-спостерігача (0,8%). У газетному та науковому дискурсах – „Я” власне автора (39,6% та 99,2% відповідно) та „Я” цитованого автора (60,4% та 0,8%).

9. Частотність авторських „Я” визначає ступінь суб’єктивності дискурсу: співвідношення суб’єктивного (маркери займенники “І”, “me”, “my”) та об’єктивного „Я” (решта особових та присвійних займенників) у вказаних дискурсах, встановлено, що в усіх дискурсах ступінь об’єктивності вищий, особливо у науковому дискурсі.

10. Прагматика інтенції знайшла своє відображення у типологічному описі. Шляхом аналізу „Я-висловлень” з огляду на перформативні формули в їх глибинній структурі встановлено 22 типи інтенцій. Проте переважання інтенцій повідомлення, зокрема наративної (понад 30% в усіх дискурсах), свідчить про те, що інформування адресанта є основною метою адресанта цих дискурсів. Відсутність більшості інтенцій, які імплікують прояв внутрішнього суб’єктивного „Я” (репрезентативна, підтвердження, заперечення, передбачення, вибачення) або суб’єктивний вплив на адресата (докору, менасивна, пропозиції, вимоги, реквестивна, поради, запиту підтвердження) у науковому дискурсі підкреслює його вищий ступінь об’єктивності.

11. Коефіціент варіативності дієслів, що реалізують певну інтенцію найнижчий для експлікативної інтенції художнього дискурсу (64%). Однак у більшості випадків величина коефіціента близька (наприклад, для наративної, експлікативної інтенцій та інтенції запиту художнього і газетного дискурсу, інтенції запиту художнього дискурсу) або перевищує 100% (наприклад, для всіх інтенцій наукового дискурсу), що свідчить про низьку стабільність вживання різних класів дієслів для вербалізації певної інтенції.

12. Збіги домінуючого класу дієслів, що вербалізують інтенцію, характерні для інтенції нагадування, супозитивної, вимоги та вибачення в усіх трьох типах дискурсу. За превалюючою часовою формою (non-past) збігаються КСГ, що вербалізують інтенцію резюмування, асертивну, промісивну, менасивну, пропозиції, запиту в усіх типах дискурсу. Відповідно лексично і граматично найбільш формалізованими  супозитивна інтенція та інтенції вимоги і вибачення, для решти інтенцій панівні КСГ відрізняються одна від одної своїм лексико-граматичним наповненням.

13. Результати кореляційного аналізу (величина χ²) свідчать, про подібність розподілу частот наративної інтенції, інтенцій уточнення та запиту в усіх типах дискурсу; експлікативної інтенції та інтенції вимоги – у художньому і газетному дискурсі. Значення коефіцієнта спряженості К для всіх інтенцій вказує на позитивну кореляцію між розподілом частот інтенцій „Я-висловлень” сучасного англомовного дискурсу. Найменш інтенсивний зв’язок між розподілом частот інтенцій характерний для наративної інтенції наукового дискурсу, а найбільш інтенсивний – для інтенції подяки наукового дискурсу.

14. Проведений у дисертації аналіз структурно-семантичних та когнітивно-прагматичних особливостей інтенцій не вичерпує досліджуваної проблематики, а відкриває перспективи подальших досліджень феномена інтенції, які можуть бути пов’язані із системним описом стилістичних засобів об’єктивації інтенцій, невербальних засобів їх вираження (ролі інтонації, погляду, мовчання). Можливий детальний аналіз засобів актуалізації інтенцій в інших типах дискурсів та порівняльний аналіз з іншими мовами.