ЛІНГВАЛЬНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ЕТНІЧНИХ УПЕРЕДЖЕНЬ У ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ БРИТАНСЬКИХ КОНСЕРВАТОРІВ (на матеріалі інтернет-джерел з питань імміграції)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, сформульовано мету та завдання роботи, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито його новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів.

Розділ 1. "Етнічні упередження як дискурсно релевантне явище". Природним середовищем конструювання та репродукування етнічних упереджень є дискурс як розумово-комунікативна діяльність індивідів і невід’ємний компонент їх соціальної взаємодії. Дослідженню етнічних  упереджень  у  лінгвістиці  передував  ряд  соціально-психологічних  розвідок цього явища, зумовлений розквітом гуманітарних наук про людину в  XX  столітті.

Характеризуючи  етнічні   упередження  як  явище  афективне,  дослідники співвідносили його з негативними соціальними установками (І. С. Кон, Р. Крачфілд, Д. Креч). Розроблення теорії установок, що здійснювалося  в  соціальній психології в  середині минулого  століття, виявлення їх структури та безпосередніх складників надало можливість науковцям з’ясувати соціально-психологічну сутність явища етнічних  упереджень.

Починаючи з 80-х років XX століття, етнічні упередження  розглядаються вже  як  певним  чином  організовані когнітивні структури, що формуються на основі поглядів, уявлень, переконань, стереотипів, цінностей людини як представника  певної  етносоціальної  групи /             спільноти (Р. Водак, Т. ван Дейк, М. Різель, Дж. Смізерман-Дональдсон). На думку                                      Т. ван Дейка, етнічні упередження породжуються в сучасних мультинаціональних  суспільствах відносинами домінування та влади, а також ідеологією етноцентризму (Т. ван Дейк). Етноцентризм є системою ціннісних уявлень і переконань певного етносу, згідно з якими представники чужих націй сприймаються та оцінюються з позицій власної етнічної                                          групи (П. І. Гнатенко, В. І. Павленко). Етноцентричні уявлення індивідів полягають не лише в завищенні оцінки своєї етнічної групи, але й у негативному та стереотипному сприйнятті інших груп.

Оскільки етнічні упередження базуються на гетеростереотипах і являють собою оцінні, зазвичай, негативні судження однієї етнічної  групи про інші (А. І. Єгорова) та є ідеологічними конструктами, що віддзеркалюють систему етноцентричних переконань представників                   певного етносу, ми вважаємо, що структура етнічних упереджень містить                    стереотипний (гетеростереотипи), оцінний (негативна оцінка) та ідеологічний (ідеологія етноцентризму) компоненти. У реферованій дисертаційній роботі етнічні упередження розглядаються як гетеростереотипізовані оцінні ідеологічні конструкти, що актуалізуються  в  процесах  комунікації  за  допомогою  мовних  засобів.

Політичний дискурс британських консерваторів з питань імміграції є різновидом інституційної комунікації, спрямованим на критику імміграційної політики лейбористів та формування негативних і стереотипних уявлень  широкого загалу про іноземців. Головним  фактором,  що визначає  тематичну  організацію  цього  дискурсу, є мотивація  адресата,  виявлення  тих  проблем, які виникають у британців у зв’язку з прибуттям  чужинців  до    країни.   Основними   темами,   до   яких   звертаються   представники консервативної  партії   у   своєму   політичному  мовленні,  є:  нелегальна імміграція й економічні іммігранти; соціальні проблеми, пов’язані з інтеграцією та  натуралізацією  іммігрантів;  демографічні  зміни  суспільства; іммігранти  країн  неєвропейського   світу;  тероризм;  міжетнічні  відносини; злочинність  (Дж. Еліот, А. Флерас). Саме при обговоренні цих питань консерватори демонструють упередженість щодо чужоземців.

Оскільки зазначений дискурс є різновидом інституційного спілкування, використання мовних знаків регулюється в ньому соціальними конвенціями та нормами. З одного боку, ситуація непрямої референції  щодо  іноземців  дає підстави політикам висловлювати упереджені й  етноцентричні   погляди,   звертаючись  до  реального адресата  –  британської  нації. З  іншого, інституційна форма спілкування  вимагає  від  консерваторів дотримання принципів політичної коректності. Застосування політично коректних етнонімів – офіційних назв націй і народностей не є свідченням толерантного та неупередженого ставлення представників консервативної партії до чужоземців. Поряд із політично коректними номінаціями вони використовують негативно-оцінні одиниці на позначення іммігрантів.

Дискурс британських консерваторів з питань імміграції є різновидом ідеологічного дискурсу, що екплікує упереджені й етноцентричні уявлення та переконання політиків                     про представників своєї та чужих націй. Структурно-семантична та стратегічна організація зазначеного політичного дискурсу слугує індикатором його ідеологічної спрямованості. Фокусом уваги будь-якого ідеологічного дискурсу є характеристика поляризованих соціальних                             груп  (Т. ван Дейк). Спрямований на їх ідентифікацію та протиставлення, цей дискурс спирається на ряд бінарних опозицій та апелює до системи цінностей тієї або іншої соціальної групи.