ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ІРОНІЇ РЕЦИПІЄНТОМ: КОГНІТИВНИЙ І КОМУНІКАТИВНИЙ АСПЕКТИ (на матеріалі англомовного художнього дискурсу)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ІРОНІЇ РЕЦИПІЄНТОМ: КОГНІТИВНИЙ І КОМУНІКАТИВНИЙ АСПЕКТИ (на матеріалі англомовного художнього дискурсу)
Альтернативное Название: Интерпретация ИРОНИИ реципиентов: когнитивные и коммуникативные АСПЕКТЫ (на материале англоязычного художественного дискурса)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність проведеного дослідження, сформульовано мету, завдання, визначено об’єкт і предмет, описано фактичний матеріал і методи дослідження, окреслено наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи.


У першому розділі „Інтерпретативний потенціал іронії” розглянуто онтологічні ознаки іронії, які виявляються в її структурі та семантиці і визначають особливості інтерпретації іронії реципієнтом, проаналізовано певні типи контрастів, що складають основу сприйняття і розуміння іронії, розкрито основні кроки інтерпретативної діяльності реципієнта іронії.


При аналізі феномену іронії дослідники різних галузей науки визначають такі її онтологічні ознаки, як оцінний характер, критична спрямованість, суб’єктивність, імпліцитність, емоційне забарвлення, двоплановість, реалізовану в наявності буквального і переносного значень, контрастність (І.В. Арнольд, Р. Браун, Б. Дземідок, Д. Кауфер, С. Левін, Д. Мюкке, С.І. Походня, В.Я. Пропп, Н.К. Саліхова, Ц. Тодоров, Ж.Є. Фомічева,                       Х. Хеверкейт). Розкриваючи внутрішню глибинну природу іронії, в роботі проаналізовано ті онтологічні ознаки іронії, які слугують підґрунтям для її адекватної інтерпретації та є її прототипними диференційними характеристиками, а саме: оцінність, емоційність, ігровий характер, аномальність та парадоксальність.


Суттєву особливість іронії як властивості особистості становить вираження скептичного, критично-глузливого ставлення до явищ дійсності (Т.П. Андрієнко, В.М. Пивоєв, С.І. Походня). Виходячи з цього, трактуємо іронію, за Т.П. Андрієнко, як „вираження мовцем емоційно-оцінного ставлення до певного об’єкта за допомогою пропозиції, у якій буквальне значення протилежне переносному по оцінній інтерпретації”. Метою іронії є глузування, висміювання. Інтерпретуючи іронію, реципієнт бере активну і творчу участь у процесі оцінювання, стає причетним до його результату, що дає змогу встановити емоційно-ціннісний контакт між комунікантами.


Іронічна оцінка репрезентує ігровий спосіб відображення та позначення реальності. Метафрейм гри є базовою когнітивною структурою, яка створює „ігрову настанову” у реципієнта на момент сприйняття ним іронії. Фіксація настанови на гру відбувається в результаті багаторазового суміщення фрейму гри із ситуацією іронічного спілкування, яка змодельована нами у вигляді акціонального фрейму (термін С.О. Жаботинської).


Особливості сприйняття та розуміння іронії визначаються специфікою гри, до якої вона включена. При введенні іронії в естетичну гру, тобто при накладанні фрейму іронічної ситуації та метафрейму естетичної гри, реципієнт отримує естетичне задоволення від самого процесу сприйняття іронічної оцінки, спрямованої лише на створення іронічного ефекту – глузування. При накладанні фрейму іронічної ситуації на фрейм прагматичної гри йдеться про іронічну підступність, коли здійснюється програмування інтерпретативної діяльності реципієнта іронії в напрямку вигідному для продуцента.


Домінантними онтологічними ознаками іронії при її сприйнятті реципієнтом є аномальність та парадоксальність, розглянуті нами як дві диференційні відмінні характеристики. Аномальність іронії виявляється в порушенні нею різноманітних норм – мовних, мовленнєвих, логічних, лінгвоетологічних, онтологічних. Парадоксальність іронії зумовлена, по-перше, навмисною неузгодженістю, суперечливим співвідношенням між формою та змістом іронічного висловлювання, по-друге, контекстуальною недоречністю іронії, оскільки іронічне висловлювання суперечить за своєю формою контекстуальному очікуванню, є несподіваним, нелогічним у певному контекстуальному оточенні. Отже, аномальність і парадоксальність іронії, порушуючи цілісне сприйняття дискурсу, виступають опорними сигналами при її сприйнятті реципієнтом. Вони перешкоджають буквальному розумінню іронії, маркуючи тим самим намір продуцента іронії висловити одну точку зору під маскою іншої.


Когнітивною основою інтерпретації іронії є контрастний ефект як вияв її парадоксальності. У процесі інтерпретації іронії реципієнт сприймає та усвідомлює контрасти: 1) між буквальним значенням та реальною ситуацією; 2) між буквальним значенням та прихованим смислом; 3) між ідеалізованою, очікуваною ситуацією продуцента та реальною ситуацією; 4) між прихованим смислом та ідеалізованою, очікуваною ситуацією реципієнта. Кожний із зазначених типів контрастів за характером своєї інтенсивності поділяється на: 1) максимальний; 2) середній; 3) мінімальний. Сприйняття та розуміння іронії реципієнтом залежить від ступеня контрасту: що більший ступінь контрасту, то ефективніше розуміння іронії.


В інтерпретативній діяльності реципієнта були виокремлені основні кроки, які є умовними метафоричними позначеннями її складності, а саме: 1) поверхове сприйняття іронічного висловлювання; 2) глибинне розуміння іронії, розуміння її прихованого, переносного смислу; 3) реконструкція наміру та мотиву мовця, розуміння іронічного смислу; 4) інтелектуально-емоційне сприйняття іронії, реакція реципієнта на іронію мовця.


Вищезазначені кроки інтерпретативної діяльності реципієнта були співвіднесені з різними типами контрастів, що виникають під час сприйняття та розуміння іронії. При поверховому сприйнятті іронічного висловлювання, реципієнт усвідомлює контраст між буквальним значенням та реальною ситуацією. На цьому етапі реципієнт ідентифікує іронію на основі мовної компетенції, сприймає очевидну недоречність іронічного висловлювання в даному контексті, виявляє факт порушення іронією мовних та немовних норм, що сприяє виникненню емоційної напруги і прояву емоції здивування.


Глибинне розуміння іронії, розуміння її прихованого, переносного смислу грунтується на контрасті між буквальним значенням та переносним, які перебувають у відношеннях контрарності, контрадикторності чи комплементарності залежно від сили контрасту та наміру мовця.


Встановивши небуквальне значення іронічного висловлювання, реципієнт реконструює намір та мотив продуцента іронії, що здійснюється при зіставленні його образів реальної та ідеалізованої ситуацій та усвідомленні контрасту між ними, тобто (в термінах когнітивної лінгвістики) відбувається реконструкція „внутрішнього світу” автора іронії. Результатом такої реконструкції є розуміння іронічного смислу як невербалізованого компонента іронічного висловлювання, що містить емоційно-оцінне ставлення до об’єкта іронії та приховану насмішку.


При інтелектуально-емоційному сприйнятті іронії реципієнт визначає ступінь контрасту між прихованим смислом та його образом ідеалізованої ситуації, тобто відбувається встановлення „поля напруги” між модельним і внутрішнім світами (В.З. Дем’янков). Відповідно до цього, у реципієнта формується реакція на іронію як видимий результат інтерпретації та оцінка іронічного комунікативного ходу продуцента іронії.


Кроки інтерпретативної діяльності реципієнта іронії у співвідношенні з типами контрастів можуть бути проаналізовані на такому прикладі:


“What are you wearing?” asked Rosie. “Nothing too raunchy, I hope. We wouldn’t want Simon’s entire firm to get collective heart attacks at the sight of you in your gownless evening strap.” (жирним шрифтом виділяється той фрагмент дискурсу, який містить іронічну оцінку)


Evie frowned. She hated the way Rosie mocked […].


“I don’t have any gownless evening straps in my wardrobe,” (підкреслення позначає реакцію реципієнта на іронію продуцента) she said mildly, thinking of the perfectly organized wardrobe in her room, with its small collection of classic clothes. Evie believed in buying little and often and she loved the conservative elegance of tailored clothes. She was wearing the most dearing outfit she owned. “And if I did, you’d probably have borrowed it long ago, you brat” (C. Kelly).


Зазначений фрагмент дискурсу описує телефонну розмову між матір’ю (Evie) і дочкою (Rosie). Предметом обговорення є вбрання матері, яка збирається на вечірку, що влаштовується на фірмі її близького друга Саймона. Rosie адресує своє іронічне висловлювання Evie. При поверховому сприйнятті іронічного висловлювання реципієнт (Evie) усвідомлює контраст між буквальним значенням (the sight of you in your gownless evening strap) та образом реальної ситуації (the perfectly organized wardrobe in her room, with its small collection of classic clothes), що є виявом недоречності іронії в цій ситуації. Несподіваність іронії в дискурсі призводить до порушення інформаційної адекватності, дисконтинууму при сприйнятті, виникненню емоційної напруги й емоції здивування, яка виявляється в реакції реципієнта (I dont have any gownless evening straps in my wardrobe). Контекстуальна недоречність іронічного висловлювання перешкоджає його буквальному сприйняттю (реципієнт розуміє, що в нього немає непристойного, відвертого одягу, в якому можна було б з’явитися на вечірці) та зумовлює пошук прихованого, глибинного смислу, встановлення причин порушення інформаційної адекватності.


Прихований, переносний смисл іронії виражається конверсаційною імплікатурою. Виведення імплікатури (занадто консервативний стиль в одязі) – здійснюється реципієнтом іронії інференційно на підставі позамовного контексту (the perfectly organized wardrobe in her room, with its small collection of classic clothes); фактів, виокремлених з фонових знань реципієнта (сміливий, відвертий стиль в одязі не схвалює суспільство); розуміння буквального значення іронії (поява на вечірці у відвертому одязі – the sight of you in your gownless evening strap) та того факту, що реципієнт іронії вже виявив його контекстуальну недоречність і хоче усунути когнітивний дисонанс при розумінні дискурсу. Отже, основою розуміння прихованого смислу є встановлення реципієнтом іронії контрасту між буквальним та прихованим значеннями, який ґрунтується в зазначеному прикладі на контрарних відношеннях (занадто сміливий одяг, смисл виражений буквально – консервативний одяг, прихований смисл).


Наступний крок інтерпретації – реконструкція наміру та мотиву продуцента іронії. Для цього реципієнт відтворює внутрішній світ іронічного мовця, зіставляючи образ реальної ситуації (класичний, консервативний стиль в одязі) та образ ідеалізованої ситуації мовця (уявлення про те, що не варто вдягатися так консервативно). Контраст між цими ситуаціями мотивує появу іронічної оцінки, яка передається реципієнту іронії у прихованій формі. Намагаючись подивитися на речі очима іронічного мовця, Evie розуміє, що її власні смаки в одязі не відповідають уявленням про гарний одяг її дочки (продуцента іронії). Реципієнт іронії реконструює намір іронічного мовця, що виражається у передаванні прихованої насмішки, негативного оцінного ставлення, та розуміє іронічний смисл (скільки можна так вдягатися).


При інтелектуально-емоційному сприйнятті іронії розкриваються найскладніші за своєю психологічною сутністю емоційні переживання реципієнта (Evie frowned. She hated the way Rosie mocked), що свідчить про негативне ставлення та незадоволення іронічними шпильками. Це зумовлено, з одного боку, прагненням продуцента іронії здійснити на реципієнта певний емоційний вплив, змінити його психологічний стан, з іншого боку, визначається ступенем контрасту між прихованим смислом та його образом ідеалізованої ситуації, тобто встановленням „поля напруги” між модельним та внутрішнім світами. Відповідно до цього, формується реакція на іронію як видимий результат інтерпретації, що виявляється в тактиці конфронтаційної аргументації, реалізованій комунікативною дією заперечення (I dont have any gownless evening straps in my wardrobe). В такий спосіб реципієнт демонструє свої негативні емоції та забезпечує собі пріоритетну позицію в комунікації. Емоційна конфронтаційна аргументація слугує вираженню незгоди з думкою партнера, незадоволення іронічною комунікативною дією ініціатора іронії.


Таким чином, специфіка інтерпретації іронії зумовлена її онтологічними ознаками. У процесі інтерпретативної діяльності реципієнт осмислює різні типи контрастів, що є проявом парадоксальності іронії та слугує когнітивним підґрунтям її адекватного сприйняття й розуміння.


У другому розділі „Когнітивний аспект інтерпретації іронії реципієнтом” досліджено лінгвокогнітивну специфіку інтерпретації іронії, а саме: описано лінгвокогнітивний процес концептуальної інтеграції як ефективний інструмент інтерпретації іронії, розглянуто лінгвокогнітивні операції аналогового, субститутивного, контрастивного й наративного мапування, визначені характером взаємодії між когнітивними моделями іронії та їх мовним утіленням.


Когнітивний механізм інтерпретації іронії містить набір лінгво-когнітивних процесів, операцій та процедур. Лінгвокогнітивний процес орієнтовано на визначення характеру взаємодії між мовою й мисленням. Він охоплює низку лінгвокогнітивних операцій та підпорядкованих їм лінгвокогнітивних процедур, які здійснюються з боку отримувача інформації. У роботі концептуальну інтеграцію ментальних просторів реципієнта розглядаємо як лінгвокогнітивний процес інтерпретації іронії. Теорія концептуальної інтеграції (М. Тернер та Ж. Фоконьє) вивчає породження та сприйняття дискурсу як послідовне розгортання постійно модифікованих когнітивних конструктів – ментальних просторів. Ментальні простори структуровані різними ментальними схемами, фреймами, які виокремлюються в процесі обробки тексту та співвідносяться з певними областями реального чи уявного світу. Незважаючи на те, що ментальні простори ґрунтуються на фонових знаннях, вони існують у свідомості людини не у вигляді готових структур, а виникають щоразу наново в процесі розгортання дискурсу (О.К. Ірісханова, Т. Оуклі,       О.О. Селіванова, М. Тернер, Ж. Фоконьє). Згідно з теорією концептуальної інтеграції інтерпретація іронії здійснюється на основі реконструкції двох вхідних ментальних просторів, об’єднаних структурою родового простору. Вхідні ментальні простори перебувають у відношенні контрасту чи невідповідності, проте вказівка на ту ж саму ситуацію об’єктивної дійсності (фактор, який формує структуру родового простору) мотивує інтеграцію цих суперечливих сутностей в інтегративний простір, де й простежується поява іронічної оцінки.


Реконструкцію мережі ментальних просторів у процесі інтерпретації іронії ілюструє такий приклад:


Two days later, she met Doug as she trudged along past his house in the late afte oon, walking Penny in yet another downpour. Even the holly bushes slumped miserably in the rain, prickly leaves cast down. There were no bushes with berries left: festive locals had denuded all the berry-bearing bushes for Christmas decorations.


“Nice weather for ducks,” Doug said, stopping the Jeep beside her (C. Kelly).


Під час інтерпретації цього іронічного висловлювання у свідомості реципієнта активізуються вхідні ментальні простори. Перший вхідний простір структурують сутності „добра погода”, „качки”, а другий вхідний простір – сутності „погана погода”, „люди”. Родовий простір об’єднує все те спільне, що є у структурі вхідних просторів та вказує на ту ж саму ситуацію об’єктивної дійсності – „сильну зливу”. Стереотипні уявлення людини про хорошу погоду як суху і ясну, що асоціюються з другим вхідним простором, активно залучаються в процес інтеграції. У результаті концептуальної інтеграції в просторі бленду виникає нова структура, де виявляється контраст між погодою, яка є доброю для людей і качок. Через зливу навкруги стільки води, що качки могли б плавати, але людям така погода приносить лише незручності. Саме в просторі бленду простежується іронічна оцінка, несхвалення погодних умов та спрямованість на вираження насмішки.   Використання моделі концептуальної інтеграції як ефективного інструменту інтерпретації іронії має такі переваги: 1) інтерпретативний процес іронії набуває більшої гнучкості та проникливості завдяки суміщенню на єдиній концептуальній основі мовних і немовних знань, врахуванню широкого кола культурно-історичної, прагматичної та іншої фонової інформації із вхідних ментальних просторів; 2) реконструкція прихованого смислу іронії відбувається в міру розгортання ментальних просторів та встановлення зв’язків між ними через інтеграцію, тобто має цілковито динамічний характер; 3) модель концептуальної інтеграції ілюструє закон мовної економії, якому підпорядковується іронія. Функція мовних засобів вираження іронії полягає в запуску когнітивних операцій, які наповнюють мовні елементи значенням у певних контекстах і визначають шляхи семантичного висновку; 4) модель концептуальної інтеграції забезпечує адекватну інтерпретацію іронії в дискурсі, в сукупності всіх його смислових нюансів.


Лінгвокогнітивний процес концептуальної інтеграції містить набір лінгвокогнітивних операцій та процедур. Лінгвокогнітивними операціями інтерпретації іронії слугують такі види мапування – аналогове, субститутивне, контрастивне й наративне (терміни Л.І. Бєлєхової). Той чи інший вид мапування визначається характером взаємодії між когнітивними моделями іронії та їх мовним утіленням. Особливості інтерпретації іронії, актуалізованої певними лінгвостилістичними засобами, зумовлені специфікою лінгвокогнітивної операції мапування, що активізується під час інтерпретації іронії.


Лінгвокогнітивні операції мапування пов’язані з лінвокогнітивними процедурами: аналогове мапування супроводжується лінвокогнітивною процедурою перспективізації, субститутивне мапування здійснюється шляхом лінвокогнітивної процедури заміщення, контрастивне мапування містить процедури зіштовхування та витиснення, наративне мапування передбачає лінвокогнітивну процедуру інтертекстуалізації.


Розмежування лінгвокогнітивних операцій і процедур та співвіднесення їх з типами осмислення інформації й лінгвістичною компетенцією мовців дало змогу розкрити механізми мапування сутностей вхідних ментальних просторів, виявити особливості інтерпретації іронії, актуалізованої різноманітними мовностилістичними засобами, пояснити специфіку іронічного бачення дійсності.


Інтерпретація іронічної метафори ґрунтується на лінгвокогнітивній операції аналогового мапування (38 %), її сутність становить механізм концептуальної метафори, що є близьким до моделі міркування за аналогією та визначається як проектування структур знання, що містяться в царині джерела, на аналогічні структури знання царини мети, яким у нашому дослідженні відповідають перший та другий вхідні ментальні простори. Інтерпретація іронічної метафори відбувається внаслідок взаємодії між фреймовими структурами двох вхідних ментальних просторів, які викликають у свідомості реципієнта іронії ментальні опозиції: „реальне – нереальне”, „нормальне – ненормальне”, „специфічне – неспецифічне”, „високе – низьке” тощо. При накладанні ментальних просторів у свідомості реципієнта іронії виникає максимальний ступінь парадоксальності, несподіваності, зближуються несумісності і на цьому суміщенні ґрунтується інтерпретація іронії.


Інтерпретація іронічної метонімії, перифрази, евфемізму базується на субститутивному мапуванні (12 %), основою якого є асоціативне мислення. Субститутивне мапування – лінгвокогнітивна операція інтерпретації іронії, яка полягає в ідентифікації імплікативних зв’язків між елементами однієї когнітивної моделі (фрейму, сценарію тощо) шляхом лінгвокогнітивної процедури заміщення. Елементи когнітивної моделі структурують вхідні ментальні простори. Інтеграція цих сутностей у простір бленду уможливлює родовий простір, представлений метонімічними зв’язками. Враховуючи імплікативні зв’язки між концептами, які виникають під час лінгвокогнітивної операції субститутивного мапування, нами були виокремлені когнітивні моделі інтерпретації іронії, які співвідносяться з мовним утіленням іронії у формі метонімії, перифрази, евфемізму, та виявлені особливості їх інтерпретації реципієнтом.


В основі інтерпретації іронічного оксиморона, антитези, зевгми, каламбуру, парадоксу перебуває ідентична лінгвокогнітивна операція контрастивного мапування (24 %), яка зумовлена особливостями парадоксального мислення людини та передбачає проектування онтологічних властивостей однієї сутності на протилежні онтологічні властивості іншої сутності шляхом лінгвокогнітивної процедури зіштовхування та витиснення. Когнітивною основою інтерпретації такої іронії є поєднання протилежної, несумісної інформації, що призводить до утворення контрасту, протиставлення при їх сприйнятті реципієнтом.


Наративне мапування (26 %) здійснюється шляхом лінгвокогнітивної процедури інтертекстуалізації, під час якої об’єкт іронічної оцінки співвідноситься реципієнтом з прецедентним феноменом. Проектовані попередні текстові чи культурологічні елементи виявляються контрастними, несподіваними у новому контексті, що призводить до іронічного ефекту глузування. У функціональному аспекті наративне мапування увиразнюється в іронічних цитатах, алюзіях, кліше та власних назвах. Власне прецедентні феномени та стереотипи є фіксованими структурами свідомості, які, по-перше, економлять когнітивні зусилля реципієнта, прискорюють та полегшують процес інтерпретації іронії, по-друге, функціонують як зразки для зіставлення з реальною ситуацією, при цьому реальна ситуація не узгоджується зі стереотипом, що мотивує появу іронічної оцінки. У випадку, коли індивідуальні уявлення іронічного мовця не узгоджуються з конвенційними, стереотипи виступають об’єктом іронії. Реципієнт внаслідок стереотипності мислення може не зрозуміти таку іронію, оскільки вважає неприпустимим глузування над цінностями, відображеними в стереотипі.


У третьому розділі „Комунікативний аспект інтерпретації іронії реципієнтом” встановлено комунікативні стратегії та тактики реагування реципієнта на іронію продуцента, виявлено залежність інтерпретації іронії від таких факторів комунікативної ситуації, як інтелектуальна та психологічна дистанція між комунікантами. Зважаючи на вплив, який іронія справляє на слухачів, виокремлено прагматичні функції іронії, що корелюють з базовими дискурсивними макростратегіями солідаризації та дистанціювання.


Реакція реципієнта на іронію мовця визначається його стратегічною лінією на прийнятність чи неприйнятність іронії, що зумовлюється осмисленням прихованої іронічної оцінки як справедливої чи несправедливої. Відповідно до цього ми виокремили дві реактивно-комунікативні стратегічні лінії реципієнта іронії: 1) стратегічна лінія на прийнятність іронії; 2) стратегічна лінія на неприйнятність іронії.


Реактивно-комунікативна стратегічна лінія на прийнятність іронії зумовлена усвідомленням прихованої іронічної оцінки як справедливої, мотивованої узгодженістю внутрішнього та модельного світів реципієнта, вона не спричиняє появи „поля напруги” при інтелектуально-емоційному сприйнятті іронії та оцінки її доречності. Комунікативна поведінка реципієнта іронії при реалізації цієї реактивно-комунікативної стратегічної лінії виявляється в застосуванні ним: невербальної тактики сміхової реакції, тактики підтримки контакту у вибраній іронічній тональності спілкування, тактики згоди, тактики захисту чи пояснювальної аргументації, які, у свою чергу, актуалізуються такими комунікативними діями: вибачення, пояснення, запевняння; тактики вираження емпатії, що реалізується такими комунікативними діями: заспокоєння, компліменту, співчуття. Домінантою таких комунікативних дій є позитивний вияв відчуттів до партнера, що сприяє гармонійності розмови, підтримці доброзичливих стосунків між комунікантами, надає дискурсу можливості функціонувати в рамках дружньої розмови.


Реактивна стратегічна лінія реципієнта на неприйнятність іронії зумовлена усвідомленням прихованої іронічної оцінки як несправедливої, що мотивується неузгодженістю внутрішнього та модельного світів у свідомості реципієнта, виникненням „поля напруги” при інтелектуально-емоційному сприйнятті іронії. Засобами реалізації реципієнтом цієї стратегічної лінії виступають: тактика мовчання, тактика розриву контакту у вибраній іронічній тональності спілкування, яка реалізується комунікативними діями наказу та погрози; тактика переривання, тактика ігнорування іронії мовця, тактика конфронтаційної аргументації, що представлена такими комунікативними діями: образа, докір і заперечення. Інтенційна настанова реципієнта на неприйнятність іронії слугує для передачі його негативних емоцій, характеризується умовами вираженого комунікативного протистояння, свідчить про дисгармонізацію стосунків між комунікантами та зумовлює функціонування розмови у площині суперечки, що може призводити навіть до розриву комунікації.


Інтерпретація іронії залежить від таких факторів комунікативної ситуації, як інтелектуальна та психологічна дистанція між комунікантами. Інтелектуальна дистанція між комунікантами визначається загальним пресупозиційним фондом комунікантів. Існування значної інтелектуальної дистанції між комунікантами пояснюється відсутністю загального пресупозиційного фонду комунікантів, що спричиняє труднощі в інтерпретації іронії. Мінімальна інтелектуальна дистанція між комунікантами засвідчує наявність їх загального пресупозиційного фонду, що полегшує інтерпретацію іронії.


Зосередження уваги на проблемі нерозуміння або неадекватного розуміння іронії дало змогу виявити чинники, які формують інтелектуальну дистанцію між продуцентом і реципієнтом іронії та перешкоджають інтерпретації іронії. Виявлено такі чинники: 1) когнітивний – неадекватне розуміння референції реципієнтом чи неоднозначна інференція реципієнта; 2) аксіологічний – розбіжність у суб’єктно-ціннісній сфері комунікантів; 3) конвенційний – відсутність у комунікантів спільних знань про легітимність або нелегітимність іронії в ситуаціях мовлення; 4) епістемічний – різний рівень освіченості та інтелектуальної обізнаності комунікантів; 5) контекстуальний – розбіжності у розумінні контексту комунікантами; 6) екстралінгвістичний – розбіжності у розумінні конситуації комунікантами; 7) лінгвістичний – низький рівень мовної компетентності реципієнта.


Психологічні стосунки комунікантів позначають різний ступінь психологічної дистанції між ними, що впливає на інтерпретацію іронії реципієнтом. Психологічна дистанція – це ступінь емоційно-ціннісної близькості, яку переживають учасники спілкування. Вона визначає прагматичну функцію іронії та дискурсивну стратегію іронічного мовця. Зважаючи на вплив, який іронія справляє на слухачів, виокремлено такі прагматичні функції іронії: агональна, гармонізуюча, волюнтативна, що корелюють з такими базовими дискурсивними макростратегіями, як солідаризація та дистанціювання. Гармонізуюча функція іронії пов’язана з реалізацією дискурсивної макростратегії солідаризації, слугує інтимізації відносин між комунікантами, сприяє встановленню та зміцненню дружніх стосунків між ними, зумовлена мінімальною психологічною дистанцією між комунікантами та зумовлює їх подальше психологічне зближення. Агональна функція іронії пов’язана зі стратегією дистанціювання, створення конфлікту, прояву агресії, супроводжується максимальною психологічною дистанцією між комунікантами та призводить до подальшого їх віддалення. Під волюнтативною функцією іронії розуміємо вплив на погляди, поведінку, емоції реципієнта, маніпулювання його свідомістю. Волюнтативна функція іронії корелює з реалізацією як дискурсивної макростратегії солідаризації, так і дистанціювання, що залежить від ступеня психологічної відстані між комунікантами. Мінімальна психологічна дистанція сприяє здійсненню волюнтативної функції іронії, водночас як максимальна перешкоджає ефективній реалізації цієї функції.


Мінімальна психологічна дистанція між іронічним мовцем та реципієнтом іронії, яка визначає її гармонізуючу функцію, стратегію солідаризації, сприяє інтерпретації іронії та в результаті зумовлює її прийнятність з боку реципієнта. Максимальна психологічна відстань між продуцентом та реципієнтом, що формує агональну функцію іронії, сигналізує про стратегію дистанціювання, перешкоджає адекватній інтерпретації іронії та спричиняє її неприйнятність з боку реципієнта.


Важливого значення при сприйнятті іронії, зумовленої психологічним дистанціюванням, набуває конфігурація учасників іронічного спілкування, тип іронічної оцінки, ставлення реципієнта до об’єкта іронії. Реципієнт по-іншому сприймає іронічну оцінку та реагує на неї в залежності від того, хто чи що є об’єктом іронії, бере участь чи ні об’єкт іронії в процесі безпосереднього спілкування, який психологічний модус між реципієнтом та об’єктом іронії. Таким чином, необхідно враховувати не лише психологічну дистанцію між продуцентом та реципієнтом іронії, але й між реципієнтом та об’єктом іронії.


 


ВИСНОВКИ


 


Когнітивно-дискурсна парадигма дає підстави витлумачувати іронію як явище когнітивного порядку, що використовується в мовленнєвій діяльності. Вивчення й опис іронії з позицій інтегративного розуміння її природи та її функцій є провідним принципом нашого дослідження. Чітка антропологічна орієнтація сучасного лінгвістичного знання, концентрація уваги на людині з її системою уявлень, знань і цінностей визначила підхід до іронії як вираження мовцем емоційно-оцінного ставлення до певного об’єкта за допомогою пропозиції, у якій буквальне значення протилежне переносному по оцінній інтерпретації. Метою іронії є глузування, висміювання.


Розкриваючи глибинну природу іронії, проаналізовано онтологічні ознаки іронії – оцінність, емоційність, аномальність, парадоксальність та ігровий характер, які слугують підґрунтям для її адекватної інтерпретації. При сприйнятті іронії онтологічні ознаки виступають опорними сигналами, які дають змогу реципієнту розпізнати іронію в дискурсі.


Встановлено, що інтерпретація іронії ґрунтується на контрастному ефекті як особливості когнітивно-перцептивної діяльності людини, що визначається способом впливу, а також відношеннями між двома джерелами інформації: інформацією-метою (даною інформацією) та інформацією-джерелом. Контраст як дискретну сутність за характером інтенсивності розподілено на максимальний, середній та мінімальний. Інтенсивність контрасту впливає на успішність та результативність інтерпретації іронії: що більший ступінь контрасту, то ефективніше розуміння іронії.


Зміст інтерпретативної діяльності реципієнта іронії розкрито у співвідношенні з типами контрастів, а саме: 1) контраст між буквальним значенням та реальною ситуацією усвідомлюється реципієнтом при поверховому сприйнятті іронічного висловлювання; 2) контраст між буквальним та переносним значеннями сприймається реципієнтом при глибинному осмисленні іронії, розумінні її переносного смислу; 3) контраст між ідеалізованою, очікуваною ситуацією продуцента іронії та реальною ситуацією реципієнт усвідомлює при реконструкції наміру та мотиву продуцента іронії, розумінні її іронічного смислу; 4) контраст між переносним смислом та ідеалізованою, очікуваною ситуацією реципієнта іронії співвідноситься з інтелектуально-емоційним сприйняттям іронії та мотивує реакцію реципієнта на іронію мовця.


При розробці когнітивної моделі інтерпретації іронії враховано лінгвокогнітивні процеси, операції та процедури інтерпретації. З’ясування закономірностей інтерпретації іронії через розмежування лінгвокогнітивних процесів, операцій та процедур дало змогу визначити характер взаємодії між когнітивними моделями іронії та їх мовним утіленням, тобто сприяло виявленню особливостей інтерпретації іронії, реалізованої різними мовностилістичними засобами.


Лінгвокогнітивний процес концептуальної інтеграції ментальних просторів, що містить лінгвокогнітивні операції та процедури, є ефективним інструментом інтерпретації іронії. Згідно з теорією концептуальної інтеграції реконструкція іронічного смислу відбувається в міру розгортання ментальних просторів реципієнта та встановлення зв’язків між ними через інтеграцію, тобто має динамічний характер.


Залежно від складності іронії, зумовленої її концептуальною й семантико-стилістичною структурою, її інтерпретація вимагає залучення лінгвокогнітивних операцій аналогового, субститутивного, контрастивного й наративного мапування.


Побудова цілісної когнітивно-комунікативної моделі інтерпретації іронії, осягнення комунікативної сутності реципієнта як суб’єкта комунікативного процесу потребує аналізу його комунікативних стратегій і тактик реагування на іронію мовця. Визначено реактивно-комунікативні стратегічні лінії реципієнта на прийнятність та неприйнятність іронії, мовленнєва реалізація яких відбувається в залежності від специфіки сприйняття прихованої іронічної оцінки.


У процесі інтерактивної взаємодії між продуцентом та реципієнтом іронії як носіями індивідуальних когнітивних світів існує інтелектуальна дистанція, що становить важливий фактор впливу на інтерпретацію іронії. Зосередження на проблемі нерозуміння або неадекватного розуміння іронії дало змогу виявити когнітивний, аксіологічний, конвенційний, епістемічний, контекстуальний, екстралігвістичний та лінгістичний чинники, що формують інтелектуальну дистанцію між продуцентом й реципієнтом та перешкоджають адекватній інтерпретації іронії.


Особливої значущості в інтерпретації іронії набуває психологічний аспект мовленнєвої діяльності. Параметри міжособистісних стосунків та ступінь їх психологічної близькості позначають різний рівень психологічної дистанції між ними, що значною мірою впливає на інтерпретацію іронії реципієнтом. Психологічну дистанцію розглянуто у співвідношенні з прагматичною функцією іронії (агональною, гармонізуючою, волюнтативною) та дискурсивними макростратегіями солідаризації та дистанціювання.


Здійснений у роботі аналіз механізму інтерпретації іронії в рамках когнітивно-дискурсної парадигми відкриває перспективи подальших напрямів досліджень, що полягають у вияві гендерних, соціальних та етнокультурних особливостей інтерпретації іронії.


 


 


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины