ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ РЕЧЕННЯ В РАННЬОНОВОАНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ: СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТИ : Экзистенциальные ПРЕДЛОЖЕНИЯ В РАННЕНОВОАНГЛИЙСЬКОМ языке: структурно-семантические и функциональные аспекты

Краткое содержание

Розділ 1. “Теоретичні засади дослідження екзистенційних речень”. Історія синтаксичних студій пропонує численні визначення екзистенційних речень. У рамках традиційної вітчизняної граматики природу екзистенційного речення розглядали за формальними ознаками, а категорію буття як таку, що отримує мовну реалізацію за допомогою безособових та номінативних речень (О. М. Пєшковський, О. О. Шахматов). У сучасній англістиці екзистенційні речення пов’язують із наявністю неперехідного або перехідного дієслова у формі пасивного стану, що виконує функцію присудка, службового слова there та іменника або субстантивованого займенника у ролі “лексичної частини” (О. Jespersen). Згідно з визначенням Р. Квірка, екзистенційні речення фокусують увагу на існуванні певного об’єкта, явища і мають у своїй структурі атонічне there та дієслово be (R. Quirk et al).

Одним із магістральних напрямів застосування функціональної граматики є дослідження функціонально-семантичного поля буття, ядром якого є твердження про буття/небуття не локалізованого у просторі об’єкта (Н. Д. Арутюнова, О. В. Бондарко, В. Н. Бестужева, В. Б. Борщов, Б. Парті, Г. А. Золотова, О. Н. Селіверстова, Е. Н. Ширяєв). Екзистенційні речення                     з локалізатором або модифікатором існуючого об’єкта також не дістали в цих дослідженнях однозначного статусу. Межі розрізнення семантичних категорій буття, локалізації, характеризації вчені вбачають в актуальному поділі речення (Н. Д. Арутюнова, Е. Н. Ширяєв) або в інтенції мовця (А. Мустайокі). Дослідники, які працюють у площині актуального членування речення, вважають екзистенційний тип за приклад відхилення від звичайного тема-рематичного поділу (Н. А. Слюсарева).

У межах генеративної граматики англійське речення з експлетивним there завжди привертало увагу і було предметом теоретичного дослідження (N. Chomsky, D. Adger, T. Biberauer, C. Felser, H. Lasnik, M. Richards, I. Roberts, L. Rupp та ін.). Дискусійним і на сьогодні є питання про статус there, причину й місце його породження в структурі речення. Експлетивне there визначають як неповноцінну NP, десемантизований елемент, заповнювач позиції підмета, який не має тета-ролі і не долучається                 до семантичної інтерпретації речення (Р. Jeoffrey, L. Haegemann, The Cambridge Grammar of the English Language); як порожній (формальний) предикат, який породжується в конфігурації із постдієслівною NP у складі бездієслівної конструкції (A. Moro); як прийменникову фразу, переміщення якої до позиції підмета прирівнюється до локативної інверсії (T. Hoekstra, R. Mulder); як підмет бездієслівної конструкції (J. M. Hartmann, Е. Williams, І. Hazout). Неров’язованими лишаються питання про спосіб узгодження між логічним підметом і дієсловом, означеність/неозначеність постдієслівної NP і структурно-семантичні характеристики дієслова, яке може вживатися             в екзистенційній конструкції (N. Chomsky, B. Bi er, L. Jenkins, M. Lumsden,  E. Rando, S. Vikner, J. Witkos, G. Ward, Y. Ziv).

За поширеною раніше версією генеративної теорії, кожне речення має глибинну структуру, яка шляхом використання певних правил трансформується у поверхневу структуру. Однак із введенням у науковий обіг “програми мінімалізму” та “питань мінімалізму” відбувається радикальне переосмислення теоретичних засад, відмова від базових понять – глибинної й поверхневої структури. Ці терміни було замінено поняттями структура речення до та після застосування операції озвучення. Основними функціональними проекціями в структурі речення є: СР (complimentizer phrase), яка створює позицію для маркування висловлення ознакою способу, для розміщення комплементайзера та інших членів речення при актуалізації; TP (tense phrase), яка містить фінітну флексію, категоріальні ознаки узгодження і/або відмінка, створює позицію для відповідності принципові розширеної проекції (обов’язкова наявність підмета в реченні), та vP (verbalizer phrase), що надає певній мовній одиниці ознак дії, перетворює її на дієслово.

Статус експлетива в сучасних мовах, в яких збереглася V2-вимога, свідчить про те, що історично there виникає як експлетивний топік (утримувач позиції специфікатора СР), не допускаючи вживання в проекції СР неозначеної NP. З’являючись у реченні як нереченнєва адвербіалія              у позиції [Spec, CР], після якої спостерігається інверсований порядок слів, експлетивне there дублюється локативом та десемантизується. У процесі зміни порядку слів у реченні від SOV- до SVO-моделі унаслідок зміни           в застосуванні операції пересув цілі в складі максимальної проекції (piedpiping), що припускала пересув лише специфікатора максимальної проекції, позиція [Spec, TР] набуває статусу обов’язкової наповненості.        У цій позиції в умовах дії механізму реінтерпретації there починає функціонувати як експлетивний підмет. У ранньоновоанглійській мові експлетивне there породжується в позиції специфікатора vP як формальний зовнішній аргумент дієслова буття, звідки, не отримавши тета-ролі, пересувається ліворуч до позиції граматичного підмета [Spec, ТР] і за допомогою операції узгодження проба – ціль видаляє/узгоджує неінтерпретовану ознаку принципу розширеної проекції дієслова й свою інгерентну ознаку особи.

Головними ознаками вживання в екзистенційному реченні                      з експлетивом there дієслова є його одноаргументна структура й нездатність маркувати внутрішній аргумент знахідним відмінком. При цьому в позиції внутрішнього аргумента виключається виявлення семи каузативності (як      у інхоативних дієсловах). Основним дієсловом, яке вживається                       в конструкції there+V+NР в ранньоновоанглійській мові, є дієслово be. Воно виникає як повнозначне дієслово з широким семантичним діапазоном – від твердження про життя до місцезнаходження предмета. У процесі історичного розвитку дієслово be звужує семантичний обсяг до статусу копули.

Екзистенційне речення має чітку інформаційну структуру: експлетив займає позицію підмета, що асоціюється з означеністю. Постдієслівна NР містить інформацію, яка в дискурсі може виявитися новою й для слухача, і розташовується ближче до кінця речення. Дослідження показало, що формулювання обмеження на вживання в ЕР означених іменних фраз, яке виходить лише із структурної форми,  не відзначається релевантністю.

Розділ 2. “Структура та семантика екзистенційних речень                    у ранньоновоанглійській мові”. За структурою екзистенційні речення поділяються на поширені й непоширені. Непоширені містять експлетив, дієслово be й іменну фразу. Породження структури непоширеного екзистенційного речення відбувається поетапно. Дієслово породжується         в складі vP і має своїм внутрішнім аргументом асоціатив (NP), з яким узгоджує інтерпретовані ознаки особи, числа й відмінка. У позиції специфікатора vP породжується експлетив there, який пересувається           до позиції [Spec, TP] для перевірки ознаки принципу розширеної проекції.

Найбільш регулярним типом ускладнення структури екзистенційного речення є вживання модифікаторів у пре- та постпозиції до NP. Розміщення премодифікаторів NP у структурі речення має ієрархічний характер.               У ранньоновоанглійській мові препозиція NP заповнена прикметниками звичайного і вищого ступенів, числівниками, інтенсифікаторами, граматикалізованими іменними фразами, що засвідчує ускладненість синтаксичної будови екзистенційного речення зазначеного періоду, напр.:

(1) For wisedom, and vertue, there be manie faire examples in this Court, for yong Ientlemen to follow (Bacon, The Advancement of Lea ing, р. 21);

(2) Yet, on my conscience, there are verier knaves desire to live (Shakespeare, Cymbeline, p. 231);

(3) There is a kind of merry war betwixt Signor Benedick and her (Shakespeare, Much Ado About Nothing, p. 221).

Постмодифікація іменної фрази в екзистенційному реченні здійснюється за допомогою:

а) релятивних підрядних речень (релятивно маркованих і немаркованих) (63,5 % – 528 прикладів), напр.:

(4) There are the things that you and I can do  by lamplight  [Bacon, The Advancement of Lea ing, р. 9];

(5) But there is never a fair woman has a true face [Shakespeare, Anthony and Cleopаtra, p. 405].

Кількість релятивно маркованих і немаркованих речень співвідноситься як  64,8 % (324 приклади) і 35,2 % (186 приклади). Функцію релятивного маркера найчастіше виконує відносний займенник that (після назв істот і неістот) (56,1 % – 192 приклади із загальної кількості – 342), який породжується в позиції зовнішнього й внутрішнього аргументів дієслова. Релятивні маркери which і who, як правило, породжуються               в позиції внутрішнього аргумента до дієслова у підрядному реченні. Специфічною рисою ранньоновоанглійського періоду є вживання нульового релятивного маркера, що породжується як у позиції внутрішнього, так і зовнішнього аргумента дієслова. Вживання нульового маркера, породженого в позиції зовнішнього аргумента, можливе, на нашу думку, внаслідок кореферентності й контактного розташування з означуваним словом. Його функціонування у фінітних підрядних реченнях було можливим у XVI–XVII cт. лише в розмовній мові.

б) інфінітивних конструкцій (15,5 % – 129 прикладів), напр.:

(6) I see there’s no way to conquer good nature (Munday, The Rover,        p. 84).

Вживання в екзистенційному реченні активного й пасивного інфінітива, а також інфінітивної конструкції в атрибутивній функції зафіксовано, відповідно, в співвідношенні 67,4 % (87 прикладів), 23,3 % (30 прикладів)  і 9,3 % (12 прикладів).

в) дієприкметника ІІ (16,6 % – 138 прикладів), напр.:

(7) Believe me, there’s an ill opinion spread then, even of yourself, Lord cardinal (Shakespeare, Henry VIII, p. 541).

Дієприкметник II має пасивне значення і, подібно до інфінітива, потребує проекціонування додаткового функціонального вузла. Екзистенційні речення з дієприкметниками II, утвореними від дієслів руху, не є семантично ізоморфними презентаційним конструкціям.

г) дієприкметника І (4,3 % – 36 прикладів), напр.:

(8) Are there yet two Romans living such as these? The last of all the Romans? Fare thee well [Shakespeare, Caesar, p. 344].

Дієприкметник І у ранньоновоанглійському періоді є найменш уживаним у функції постмодифікатора іменної фрази, що пов’язане із семантичним навантаженням атрибутів у препозиції.

Іменна фраза в екзистенційному реченні може містити іменник (на означення істоти, неістоти, абстрактного поняття, події), неозначений займенник, числівник, квантифікатор, герундій.

Девіантне узгодження в ранньоновоанглійському екзистенційному реченні вважаємо рефлексом лівобічного узгодження підмета та присудка. Характерною рисою зазначенного періоду є те, що під час нестандартного узгодження  в екзистенційній конструкції вживається дієслово як у короткій чи повній формі теперішнього часу, так і в формі перфекта, напр.:

(9) What! A young knave, and begging! Is there not wars? (Shakespeare, Henry IV, р. 246);

(10) There hath been in Rome strange insurrections (Shakespeare, Coriolanus, p. 719).

Локалізація сфери буття в часі відбувається за участю прислівників часу, прийменникових фраз і підрядних речень, а у просторі – тільки за допомогою прийменникових фраз. Локалізація в часі відбувається лише        в 4% (132 приклади) екзистенційних речень, оскільки часова віднесеність буття виражається переважно граматичною категорією дієслова.                    У семантичному ракурсі просторова локалізація фіксується в двох площинах: стосовно людини та навколишнього світу. Часові й просторові локалізатори можуть розміщуватися у реченні в ініціальній, медіальній або фінальній позиції. Відмітною рисою ранньоновоаглійської мови є брак будь-яких спеціалізованих локалізаторів (79% – 561 всіх речень). Це відбиває те, що ствердження буття в екзистенційному реченні зазначеного періоду стосується всесвіту загалом, а не пов’язується з певним фіксованим місцем чи часом.

Переважна більшість екзистенційних речень у ранньоновоанглійських текстах ужита в теперішньому часі. Це є свідченням того, що в цей період категорія буття розглядалася як стала характеристика простору. Модальність екзситенційних речень передається синтетично (формами умовного способу) та аналітично (із залученням модальних дієслів). Матеріали дослідження виявляють розвиток і фіксацію в мові форм перфекта минулого часу, модальних дієслів, перфектного інфінітива.

Низька частотність вживання речень із повнозначним дієсловом буття,   з одного боку, свідчить про закріпленість у мові екзистенційної конструкції для вираження категоріального значення буття, а з другого – про важливість категорії означеності підмета для диференціації між реченнями, що містять конструкцію there+V+NP+(Loc), й повнозначним дієсловом буття. Для надання реченню відтінку модальності повнозначне дієслово         у цей період ускладнюється модальними дієсловами can, must, should, may. Такі речення мають значення можливості/неможливості буття, сумніву щодо способу буття, фатальності, неминучості буття предмета – взагалі або у свідомості мовця, напр.:

(11) How can that be, when you have the voice of the King himself for your succession in Denmark? (Shakespeare, Hamlet, p. 80).

Структура речень з граматикалізованим елементом let і дієсловом буття в суб’юнктиві до операції озвучення однакова. Невелика кількість прикладів уживання імперативних речень із let, очевидно, свідчить лише про початок його функціонування в мові ранньоновоанглійського періоду. Людина XVI–XVII ст.ст. тільки починає усвідомлювати свої можливості, більше покладаючись на Всевишнього або ж корячись потойбічним силам. Це виявляється у фаталістичних реченнях із дієсловом буття в суб’юнктиві, напр.:

(12) Let it be so, thy truth then be thy power (Shakespeare, King            Lear, p. 293);

(13) Well hast thou spoken, cousin. Be it so (Shakespeare, Henry VI,          p. 254).

Значення буття може передаватися лексично – за допомогою дієслів           із семантикою буття (його початку, продовження, завершення). У всіх цих реченнях підмет означений, що свідчить про важливість категорії означеності підмета в аспекті структури екзистенційного речення.

Розділ 3. “Функціональні особливості екзистенційного речення           в ранньоновоанглійській мові”. Акцентування конституентів екзистенційного речення відбувається завдяки пересуву їх до функціональної проекції СР, яка додатково розщеплюється на функціональну проекцію TopP (для відомої інформації) і FocP (для розміщення нової інформації). Акцентуація локатива відбувається                  в медіальній та ініціальній позиції екзистенційного речення для надання висловленню експресивності. За умови акцентування локалізатора                до медіальної позиції він розміщується в позиції специфікатора VP, напр.:

(14) In thee there is not half an hour’s life (Shakespeare, Hamlet, p.141);

(15) The noise goes: there is among the Greeks a lord… (Shakespeare, Trolius and Cressida, p. 110, 13-14).

У разі акцентування іменної фрази до комунікативного фокусу потрапляють таксономічні характеристики існуючого предмета. Цей самий вид акцентуації використовується для зміни теми розмови, напр.:

(16) Others there were who, trimmed in forms and visages of duty, keep yet their hearts attending on themselves (Shakespeare, Macbeth, p. 157).

Екзистенційне дієслово акцентується в загальних питаннях про буття певного предмета та коротких відповідях на них (у цьому разі дієслово не пересувається до СР проекції); у підрядних реченнях умови;                            у стверджувальних реченнях для виділення однієї з рівнозначних ідей, напр.:

(17) O then at last relent: is there no place left for repentance, none for Pardon left? (Milton, Paradise Lost, p. 71);

(18) Horatio: There’s no offense, my lord.

      Hamlet: Yes, By Saint Patrick, but there is, Horatio, and much offense too (Shakespeare, Hamlet, p. 32);

(19) I should have guest the first by your pertness; for your saucy thing of Quality acts the Man as impudently at fourteen, as another at thirty: nor is there any thing so hateful as to hear it talk of Love, Women, and Drinking; (Behn, The Rover, p. 133).

Вживання в екзистенційному реченні ранньоновоанглійського періоду означеної іменної фрази поділяємо на ситуацію вживання власних назв для введення в контекст нового персонажа та переліку дійових осіб, які                у контекстуальному середовищі мають схожі характеристики, напр.:

(20) There is amongst the Greeks Achilles, a better man than Troilus [Shakespeare, Troilus and Cressida, p. 119].

(21) Is there not my father, my uncle and myself; Lord Edmund Mortimer, my Lord of Jork and Owen Glendower? Is there not, besides, the Doughlas…[Shakespeare, Henry IV, p. 23-26].

Крім того, в екзистенційних реченнях уживаються “псевдоозначені” іменні фрази, модифіковані означеним артиклем, особовим або вказівним  займенником, прикметником вищого ступеня порівняння чи прикметниками certain і such. У цих випадках іменні фрази або не є власне-ідентифікованими, або вжиті в контексті для нагадування про існуючі сутності, що їх вони модифікують, або інтенсифікують певні характеристики існуючого предмета, напр.:

(22) There cannot be that vulture in you, to devour so many as will to the greatness dedicate themselves, finding it so inclined (Shakespeare, Macbeth,         p. 511).

У разі постмодифікації NP нову інформацію містить саме  характеристика сутності. Характеризацію існуючого предмета трактуємо як абстрактний локалізатор, за допомогою якого в мисленні мовця відбувається категоризація навколишнього світу.

Залежно від місця референта в тексті екзистенційні речення експлікують проспективний чи ретроспективний типи. Відповідно до комунікативних завдань ретроспективні екзистенційні речення мають такі функції: 

– генералізуючу, або підсумкову, функцію, яка реалізується                                в лінгвальному контексті, напр.:

(23) But when to my good lord I prove untrue, I’ll choke myself. There’s all I’ll do for you (Shakespeare, Cymbeline, p. 136).

– експланаторну, яка відображає розвиток ідеї, представленої                            в попередньому контексті, напр.:

(24) Rosalind: But why did he swear he would come this mo ing, and comes not?

Celia: Nay, certainly there is no truth in him (Shakespeare, As You Like It,     p. 384).

 – функцію підтвердження/спростування інформації, характерну для екзистенційних речень у формі коротких відповідей, напр.:

(25) But for a name now, John, it must not bee, Alreadie Little John on him attends. Greenleafe? Nay, surely, there’s such a one already (Munday, The Downfall of Robert, lines 2513-2525).

 – функцію повторення, що слугує для наголошення ідеї, представленої в попередньому контексті, напр.:

(26) I say again, there is no English soul more stronger to direct you than yourself, if with the sap of reason you would quench or but allay, the fire of passion (Shakespeare, Henry VIII, p. 506).

Функціями проспективного типу екзистенційного речення в організації тексту є:

– репрезентативна, або функція представлення нових ідей чи сутностей у контексті, напр.:

(27) Lady Kix: Is your son come, forsooth!

Mauldin: Yes, from university, forsooth.

Lady Kix: It’s a great joy on ye.

Mauldin: There’s a great marriage towards for him.(Middleton, The Trick to Catch an Old One, p. 46).

– контрадикторна, або функція уточнення змісту повідомлення, напр.:

(28) I grant him (Macbeth – М. П. ) bloody, luxurious, avaricious, false, deceitful, sudden, malicious, smacking of all sin that has name; but there’s no bottom, none, in my voluptuousness. Your wives, your matrons, your maids, could not fill the ciste of my lust… Better Macbeth than such an one to reign (Shakespeare, Macbeth, p. 511).

– рефлексивна, або функція представлення власної думки (I think, I consider, I believe тощо), напр.:

(29) I cannot think, there’s anyone amongst you, in this full fair assembly, maid, man or wife, whose heart would not sprung with joy and gladness to have seen their marriage day [Middleton, The Puritan or the Widow of Walting Street   p. 92].

– темпорально-локативна функція, коли для характеризації існуючого предмета речення із there підкреслюють просторово-часовий фон розгортання пропозиції в підрядному реченні. Такі екзистенційні речення мають структуру there+Be+NP+залежне релятивне речення, що, власне, є дериватом простого речення, напр.:

(30) There was a time when all the body’s members rebelled against the belly (Shakespeare, Coriolanus, p. 624) – body member’s rebelled (at) one time.

ВИСНОВКИ

Потреба комплексного вивчення синтаксичних явищ детермінує  розвиток напрямів сучасних лінгвістичних досліджень. Серед них чільне місце посідає методологія генеративної граматики, яка уможливлює аналіз екзистенційних речень, з вивченням яких пов’язана низка невирішених питань, таких як: статус експлетивного there, місце його породження               в структурі речення, аргументне оточення дієслова, його семантика, означеність/неозначеність іменної фрази, основні засоби ускладення структури речення буття тощо. Особливо актуальним є вивчення екзистенційних речень в історичній перспективі, зокрема в час їх остаточного становлення, з урахуванням останніх здобутків науки про мову.

Синтаксична будова екзистенційного речення з конструкцією there+V+NP+(Loc) має такі конституенти: експлетив there, одноаргументне (неакузативне) дієслово, неозначена (необов’язково структурно) іменна фраза та будь-який поширювач (локативний, темпоральний тощо). Вживання локалізатора є цілком виправданим, оскільки категорія буття передбачає локалізацію сутності чи явища в певному місці і часі.

Позиція породження експлетива there тотожна з позицією специфікатора vP одноаргументних неакузативних дієслів. Його пересув      до позиції граматичного підмета зумовлений необхідністю перевірки неінтерпретованої ознаки принципу розширеної проекції, що перебуває            у межах функціональної проекції ТР. У процесі свого розвитку в результаті дії механізму реінтерпретації there змінило позицію свого функціонування. Нереченнєва адвербіалія there десемантизувалася і почала функціонувати        в позиції експлетивного топіка [Spec, CР], щоб усунути можливість вживання в такій позиції дієслова в тих мовах, де діє V2-вимога.                     З переходом мови від SOV- до SVO-моделі порядку слів експлетивний топік починає вживатися в позиції експлетивного підмета.

Породжена у складі VP, іменна фраза (асоціатив) має інтерпретовані (семантичні, інгерентні) ознаки числа, особи та неінтерпретовану (структурну) ознаку відмінка, які узгоджуються/видаляються дієсловом        у разі його пересуву до функціональної проекції ТP. Пересув дієслова буття уможливлюється тим, що воно інтерпретується як семантично легке, нездатне притягати до себе флексію (на відміну від повнозначних дієслів). Узгодження відбувається шляхом застосування операції проба – ціль. Породжуючись як формальний аргумент у позиції специфікатора vР, there є інгерентно маркованим ознакою особи. Обов’язковою для операції узгодження є вимога усунення (видалення) неінтерпретованих ознак. Дієслово буття be видаляє неінтерпретовану ознаку відмінка асоціатива, а той, у свою чергу, усуває неінтерпретовані ознаки особи й числа у дієслова. Після цього асоціатив втрачає здатність до подальшого узгодження, оскільки всі його неінтерпретовані ознаки вже видалені. Неінтерпретована ознака ПРП проекції ТР видаляється експлетивом.

Випадки девіантного узгодження в реченнях із дієсловом в однині й множинною іменною фразою пов’язані із застиглою формою узгодження дієслова з експлетивом. Оскільки в англійській мові напрямок узгодження є лівобічним відносно дієслова, то – після остаточного закріплення SVO-моделі порядку слів та набуття статусу обов’язковості вимогою заповнення позиції граматичного підмета – дієслово починає тяжіти до узгодження          з елементом, що міститься  ліворуч від нього.

Подібно до інших синтаксичних конструкцій, екзистенційне речення ранньоновоанглійського періоду за своєю структурою буває поширеним та непоширеним. Ускладнення будови екзистенційного речення найчастіше відбувається за допомогою модифікаторів іменної фрази. Введення                    до структури речення премодифікаторів здійснюється завдяки розщепленню проекції DP на додаткові функціональні проекції (EvalP, IntenP, ApprP, AgP тощо), які мають в реченні чітку ієрархію. Як постмодифікатори іменної фрази функціонують релятивні підрядні речення (марковані і немарковані), інфінітиви й інфінітивні конструкції, дієприкметники I, ІІ. Характерною рисою ранньоновоанглійського періоду є вживання нульового релятивного маркера, породженого як у позиції внутрішнього, так і зовнішнього аргумента дієслова. Вживання нульового маркера, породженого в позиції зовнішнього аргумента, уможливлюється завдяки кореферентності й контактному розташуванню щодо означуваного слова.

Іменна фраза, яка позначає існуючий предмет чи явище,                               в ранньоновоанглійському екзистенційному реченні може містити іменник на означення істоти, неістоти, абстрактного поняття, події, неозначений займенник, числівник, квантифікатор, герундій.

Локалізація факту буття відбувається в двох площинах: просторі й часі. Часова локалізація в екзистенційному реченні ранньоновоанглійської мови виражається лексично – за допомогою прислівників часу, прийменникових фраз і підрядних речень – та граматично – через часову категорію дієслова. Експлікація просторової локалізації відбувається лише за допомогою прийменникової фрази. У семантичному ракурсі просторова локалізація фіксується у двох площинах з центром відліку – людина та довкілля. Характерними рисами ранньоновоаглійської мови є відсутність      у структурі екзистенційного речення будь-яких спеціалізованих локалізаторів, а також вживання переважної більшості екзистенційних конструкцій у теперішньому часі.

Окрім уживання аналізованої екзистенційної конструкції, в мові ранньоновоанглійського періоду зафіксовано інші види лексичної експлікації зі значенням буття, зокрема це структури з повнозначного дієслова буття, ускладненого модальними дієсловами чи граматикалізованим елементом let, а також дієслова й дієслівні фрази із семантикою початку, продовження або завершення буття на зразок exist, die, be no more, find, be gone, be done, begin, arise, live, last, lie, sit, have residence, remain, cease, come, befall.

Незважаючи на те, що екзистенційне речення має нестандартну будову (переміщення логічного підмета ближче до кінця речення),                                       у ранньоновоанглійській мові спостерігається акцентуація різних членів речення для надання йому більшого комунікативного динамізму. Акцентуація відбувається за допомогою операції пересуву іменної фрази, локалізатора та дієслова до функціональної проекції СР, яка додатково розщеплюється на функціональну проекцію TopP (для вже відомої інформації) і FocP (для розміщення нової інформації).

Випадки вживання структурно означеної іменної фрази                                        в екзистенційному реченні ранньоновоанглійського періоду видається коректним кваліфікувати за допомогою терміна “псевдоозначеність”. Ці іменні фрази, хоч і є структурно означеними, однак не мають власного ідентифікованого референта, який є критерієм їх уживання в екзистенційному реченні. В екзистенційних реченнях ранньоновоанглійського періоду виступають власні назви, які вводять        до контексту новий персонаж або перелічують вже відомих дійових осіб, що мають схожі характеристики, а також іменні фрази, модифіковані означеним артиклем, особовим або вказівним займенником, прикметником  вищого ступеня порівняння чи прикметниками certain і such.

Екзистенційні речення ранньоновоанглійської мови можуть бути віднесені до проспективного та ретроспективного типів. Проспективні екзистенційні речення передбачають продовження в подальшому контексті. Вони вводять у текст нові ідеї, протиставляють відому та нову інформацію, коригують відому інформацію, експлікують власну думку мовця, створюють темпорально-локативний фон для підкреслення просторово-часової характеристики буття предмета. Відповідно до своїх комунікативних завдань ретроспективні екзистенційні речення підбивають підсумки, пояснюють, підтверджують, спростовують, повторюють інформацію, що міститься в попередньому контексті.

Представлений у роботі аналіз екзистенційних речень не вичерпує кола питань, пов’язаних із досліджуваним періодом розвитку мови. Перспективи подальших студій лежать у площинах порівняльного дослідження екзистенційних речень в ранньоновоанглійській та сучасній англійській мовах та вивчення динамічних процесів становлення і вживання в екзистенційних конструкціях дієслів, відмінних від дієслова буття.