КАТЕГОРІЯ ОЗНАЧЕНОСТІ/НЕОЗНАЧЕНОСТІ В РІЗНИХ ТИПАХ АНГЛІЙСЬКОГО ДИСКУРСУ : КАТЕГОРИЯ ОЗНАЧЕНОСТИ / НЕОЗНАЧЕНОСТИ В различных типах английского дискурса

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано вибір теми дослідження та доцільність його проведення, визначено мету, актуальність роботи, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, сформульовано положення, які виносяться на захист, зазначено особистий внесок здобувача та подано відомості щодо апробації результатів дослідження.

У першому розділі дисертації „Теоретичні засади вивчення категорії означеності/неозначеності в англійському мовознавстві” детально висвітлено наукову проблематику цієї загальномовної категорії, простежено два основні напрями трактувань сутності означеності та неозначеності іменних груп в англістиці. Крім того, тут аргументовано необхідність інтерпретувати значення категорії означеності/неозначеності (далі – КОН) у рамках теорії референції.

Багатовіковий інтерес учених до проблеми адекватної інтерпретації комунікантами предмета мовлення сприяв тому, що в мовознавстві склалися чотири основні підходи до вивчення КОН, які у своїй сукупності демонструють різнобічність прояву цього граматичного явища в дискурсі, а саме: 1) семантико-логічний, на основі якого означеність/неозначеність досліджено з погляду ментальних пресупозицій існування та одиничності предмета мовлення, позначуваного номінативною одиницею (Б. Рассел, П. Стросон, О.В. Падучева та ін.); 2) семантико-граматичний, за яким КОН пояснюють з позицій граматичної семантики мовних засобів її вираження (Дж. Хокінз, К. Лайонз,  Г.П. Богуславська та ін.); 3) комунікативно-прагматичний, прихильники якого вивчали зумовленість детермінованості предмета мовлення певною комунікативною ситуацією та ступенем обізнаності суб’єктів комунікативного акту з предметом мовлення (П. Крістоферсен, І. Крамський, І.І. Ревзін та ін.); 4) когнітивно-дискурсивний, відповідно до якого мовна реалізація концептів „означеність” та „неозначеність” є однією з форм пізнавальної діяльності людини в процесі здійснення нею комунікативного акту (У. Чейф, М. Аріел та ін.).

Зазначені підходи інтегрувалися в сучасній англійській мові у дві основні теорії інтерпретації сутності означеності та неозначеності іменних груп. Перша пов’язана з іменем Б. Рассела та його теорією одиничності (uniqueness), а друга – з теорією ознайомлення або відомості (familiarity) П.Крістоферсена. Проте, на переконання багатьох лінгвістів (Б. Бірнер, К. фон Гесінгер, Л. Уолтер та ін.), жодна з цих теорій не дає адекватного пояснення того, що являє собою ця категорія як один із найважливіших елементів лінгвальної когніції.

У пропонованому дослідженні за вихідне положення взято думку, що категорійне значення означеності/неозначеності іменних груп повинно досліджуватися з погляду референтної співвіднесеності мовного виразу з предметом позамовного світу. Референтно співвіднесеними є такі іменні групи, які в акті комунікації вказують на предмет мовлення як екстралінгвальний чи контекстуальний корелят, просторово-часові межі якого окреслені ситуацією мовлення. Референтними вважаємо всі використання іменника в мовленні з будь-яким детермінативом (у тому числі й „нульовим”, словесно не вираженим). Щодо нереферентності іменної групи, то, на нашу думку, вона можлива у двох випадках: 1) за відсутності об’єкта позначення в реальній чи віртуальній дійсності, наприклад: The President of the United Kingdom of Great Britain and Northe Ireland; 2) коли номінативні одиниці виконують металінгвістичну функцію, наприклад, у реченні The word „president” denotes the chief executive or head of state or of a republic.

Референтність номінативних одиниць може бути конкретною, неконкретною та родовою. Конкретна референція виникає тоді, коли мовець співвідносить номінативну одиницю мови з реальним індивідом, предметом, подією, явищем тощо. За неконкретної референції предмет позначення не може бути ідентифікований ні в часі, ні в просторі. Номінативи з родовою співвіднесеністю позначають деякий узагальнений образ класу предметів чи його типового представника. Означеність та неозначеність як спосіб пізнання світу властива всім переліченим видам референтної співвіднесеності.

Як мовне явище КОН зародилася на матеріальному ґрунті формальних показників цієї категорії – артиклів, і тому довгий час її вважали функцією артиклів. Але наявність в англійській мові інших детермінативів іменника, які так само здатні позначати іменну групу як означено або неозначено детерміновану, та функціонування їх у дискурсі як присубстантивних одиниць дають нам підстави вважати цю категорію явищем вищого порядку – текстовою, мовленнєвою, дискурсною.

У другому розділі „Мовно-прагматичні чинники категорійного значення означеності/неозначеності” здійснено системний аналіз мовно-мовленнєвого призначення категорії означеності/неозначеності в широкому представленні з поетапним опрацюванням усіх її формальних і змістових складників на різних рівнях мовної системи. Тут також проведено системний опис мовних одиниць вираження означеності/неозначеності та визначено їх релевантність щодо понять кількісної та якісної детермінації номінативів.