СИМВОЛІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ПОЧАТКОВИХ СПОЛУЧЕНЬ ПРИГОЛОСНИХ У СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ : Символические свойства НАЧАЛЬНЫХ сочетаний согласных В современном немецком языке

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми дисертації; зазначено зв'язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, в якій виконано роботу; висвітлено її наукову новизну; описано матеріал та методи дослідження; зазначено особистий внесок здобувача; сформульовано мету та завдання; окреслено теоретичне значення, практичну цінність отриманих результатів та форми їх апробації; сформульовано основні положення, що виносяться на захист; вказано публікації, які відображають основні положення дисертації.

Перший розділ „Розвиток учення про звукову систему мови та її одиниці” з'ясовує загальнотеоретичні питання, пов’язані з ученням про звук, звукову систему мови та про зв’язок „звук–зміст”, тобто подає розвиток учення про існування звука, що виявляє смислове наповнення; взаємозв’язок між звучанням слова і значенням цього слова, про символіку звуків мови і методи їх дослідження.

У контексті існування різних форм семантичного вияву звука розглядаємо дитяче лепетання як своєрідну мову звуків, звукосполучень, вигуків, що несуть смислове навантаження. На початковому етапі розвитку звуки дітей довільні, беззмістовні, ґрунтуються на імітації (наслідуванні), потім вони стають значущими, викликаючи певні реакції: обурення, задоволення, біль, голод тощо. Звук у дитячому лепеті досліджено від щонайпершого крику народження, кричання до звукових сполучень вокалізованого характеру, до яких незабаром приєднуються приголосні звуки, утворюючи різні комбінації, до ономатопоетичних вигуків і перших слів. Усі ці звукотворчі елементи мають змістовий характер.

Звуки в музиці, літературі (поезії) визначаються також певною змістовністю, значеннєвою функцією. У поезії звуки слів отримують свою мелодійність, а звуки музики, інтернаціональні за характером і сприйняттям, викликають словесне емоційно-експресивне оформлення.

Найактуальніша ланка психолінгвістичних досліджень – проблема звукосимволізму (ЗС), існування різних форм фонетичного значення – пройшла складний, суперечливий шлях від містичних поглядів на існування магічного зв’язку між словом–звучанням–значенням до наукових обґрунтувань. На основі неоднакових тлумачень значень звуків у різних мовах створюються цілі системи звукових значень, системи відповідностей звука і кольору. Системи звукоколірних асоціацій голосних демонструють символічні (асоціативні) значення звуків різних мов. Однак такі припущення, що ґрунтуються здебільшого на спогляданні, спостереженні, порівнянні, не завжди мають наукове підтвердження та доведення (1.1.).

У другому підрозділі розглянуто вчення про звук мови – фонему, яке зазнало істотних змін у своєму розвитку; запропоновано порівняльний аналіз, характеристику та визначення фонеми різними лінгвістичними школами та з’ясовано їхнє ставлення до „змістовності” звука. І. Бодуен де Куртене, основоположник цього вчення, представляє фонему в трьох аспектах: психологічному, диференційному та морфологічному. Московська і ленінградська школи лінгвістики, Празький фонологічний гурток продовжують розробляти перші два аспекти у визначенні І. Бодуена де Куртене, а морфологічне положення стає основою морфофонології М.С. Трубецького і генеративної фонології США. Крім Празької школи, структурна лінгвістика представлена глосематикою (датський варіант структурної лінгвістики) та дескриптивною лінгвістикою (американський структуралізм), які неоднаково трактують поняття фонеми і по-різному ставляться до семантичного вияву звука (1.2.).

У процесі вивчення явищ фоносемантики (ФС) описано звукову систему мови, фонетичні елементи, серед цих елементів – фонеми, фонетичні ознаки та звукосимволічні комплекси розглядаємо приголосні фонестеми безпрефіксальних слів початку слова; запропоновано аналіз виникнення, формування і розвитку вчення про фонестему, яке досліджує не проблему співвідношення „звук–зміст”, а „звукосполучення–зміст” і розглядає підходи до вивчення початкових фонестем у різних мовах.

Представлено різні позиції, тлумачення поняття фонестеми щодо її структурно-семантичної характеристики. Фонестему розглянуто і на фонемному, і на морфемному рівнях, і як міжрівневу „проміжну” між фонемою і морфемою одиницю, і як сполучення фонем. Фонестему називають „кореневотворчою морфемою”, „ядром кореня”, „афективною морфемою”, „збігом фонем”, „особливим різновидом морфем”, „фонемним сполученням, що за змістом є семою”, „символом”, „моделлю”, „мовним квантом”, „субморфемним диференціалом”, „психоморфою”, „фонемною комбінацією”, „фонетичним комплексом”, „біфоном” тощо (1.3.).

Схарактеризовано також науку, що займається вивченням проблеми „звук–зміст”, – фоносемантику та проаналізовано основні складники звукозображальності: звуконаслідування, звукосимволізм та поєднання його із синестезією. Наведено основні положення, визначення, характеристики кожного з цих понять. Особливу увагу приділено вивченню ЗС, понять фонетичного значення, фонетичної мотивованості і конотативного значення та одному з основних принципів ФС – принципові недовільності мовного знака (1.4.).

На ґрунті вивчення даного питання запропоновано робоче визначення фонестеми. Фонестема є проміжною (міжрівневою) між фонемою і морфемою одиницею системи вираження звукової мови (тобто ФС), яка за своєю формою є повторюваним дво- і трифонемним сполученням в анлауті, а за своїм змістом наближається до семи (виконує роль семи), тобто асоціюється з певним значенням за відсутності морфологізації іншої частини словоформи.

У заключному підрозділі (1.5.) сформульовано й проаналізовано основну методологію дослідження, використану в роботі.

Другий розділ дисертаційної роботи „Об’єктивні та суб’єктивні символічні значення початкових сполучень приголосних у сучасній німецькій мові” присвячено детальному вивченню об’єктивної та суб’єктивної звукозображальності, розглянуто об’єктивний і суб’єктивний ЗС та поетапне експериментальне вивчення суб’єктивного ЗС і поєднання дослідження об’єктивного звукосимволізму з експериментально-статистичними даними (2.1.).

Наше дослідження передбачає розгляд звукозображального процесу в комплексі. Відповідно подано об’єктивну та суб’єктивну звукозображальність початкових кореневих приголосних фонестем. Об’єктивні фоносемантичні властивості звукосполучень досліджено на матеріалі тлумачних словників Дудена, Г. Варіга, встановлено статистично значущі результати за шкалами „сила”, „активність”, „оцінка” та подано залежність досліджуваних слів від їх частотного, морфологічного, стилістичного і семантичного потенціалів. При аналізі тлумачень досліджуваної лексики беремо до уваги не лексичну семантику, а ознакову та використовуємо метод семантичного диференціалу Ч. Осгуда, за яким вимірюємо конотативне значення слова, що його характеризують три основні параметри, з огляду на три незалежні чинники: оцінку, силу й активність. Суб’єктивні символічні значення встановлено шляхом проведення експериментальних досліджень, одержання статистично вагомих результатів. При цьому враховано також функціонування початкових приголосних фонестем у текстах мінорної та мажорної тональності.

За даними дослідження об’єктивної фонетичної умотивованості лексем з відповідними початковими фонестемами (усього 29) і їх тлумачень за методикою компонентного аналізу словникових дефініцій та оцінювання за шкалами сили, активності, оцінки, а також проведення статистичної обробки отриманих результатів доходимо висновку, що в розглянутих лексемах існує певний статистично значущий фонестемно-семантичний зв’язок. Так, фонестеми br-, òl-, òv- оцінено за трьома шкалами як „слабкий, повільний, неприємний”, а фонемні сполучення dr-, kn-, òtr- означають „сильний, швидкий, неприємний”, і лише одна фонестема pfl- характеризується як „щось сильне, повільне, приємне”, а двофонемне сполучення tr- визначається набором семантичних компонентів „сильний, повільний, неприємний”. Двосемантичні елементи статистично значущого зв’язку демонструють фонестеми pr-, òr-, òt- („сильний, неприємний”), bl-, fl-, kl-, pl- („слабкий, приємний”), gr-, tsv- („швидкий, неприємний”), òm- („повільний, неприємний”), òn- („слабкий, повільний”), gl- („сильний, приємний”), òpr- („сильний, швидкий”). Одна семантично значуща ознака притаманна фонестемам fr- sk- òpl- („швидкий”), kr-, òp- („неприємний”), gn- („приємний”), kv- („сильний”). Лише фонемне сполучення pfr- через незначну кількість відповідних лексем не показує статистично вагомих результатів за жодною шкалою.

Оцінюючи ступінь фонестемно-семантичного зв’язку, варто зауважити, що найвищий потенціал за шкалою сили із семантичним елементом „слабкий” має фонестема òv-, а із семантичним елементом „сильний” – pr-. Найвищий показник за шкалою активності із семантичною одиницею „повільний” дає фонемне сполучення tr-, а „швидкий” – gr-. Крім цього, фонестема tr- демонструє найвищий потенціал „неприємного” за шкалою оцінки, а семантичний елемент “приємний” фіксується з найвищим результатом для фонестеми kl-.

Початкові приголосні фонестеми, що містять фонему [l] на зразок bl-, fl-, gl-, kl- ..., характеризуються статистично значущою семантичною ознакою „приємний”, а фонестеми з фонемою [r], як-от: br-, dr-, fr-, gr-, pr-, tr-, kr- ... демонструють суттєву ознаку „неприємний” за шкалою оцінки. За шкалами сили й активності спостерігаємо тенденцію статистичної значущості „слабкий”, „повільний” для фонестем з фонемою [l] та ознакове значення „сильний”, „швидкий” для фонестем, що мають фонему [r]. Фонестеми з початковою фонемою [ò] на зразок òl-, òm-, òn-, òr-, òv-, òp-, òpl-, òpr-, òt-, òtr- підтверджують суттєву перевагу статистично значущого семантичного елемента “неприємний” за шкалою оцінки через наявність у них провідної фонеми [ò], яка має найвищий символічний потенціал і проявляє тенденцію до вираження „негативізму”.

За частотною характеристикою вживання слів з досліджуваними фонестемами встановлюємо, що найвищий символічний потенціал показують фонестеми òt-, tr-, gr-, fr-, kn-, kv-, òm-, òn-. Найбільшу фонетичну вмотивованість мають низько- і високочастотні досліджувані слова.

Аналізуючи залежність фонетичної мотивованості досліджуваної лексики від морфологічного статусу слова, доходимо висновку, що ступінь звукозображальності ознакових слів порівняно з предметними вищий, хоча кількісна характеристика демонструє зворотне, а саме: з-поміж досліджуваної лексики 3345 одиниць складають іменники, удвічі менше зафіксовано прикметників і дієслів (відповідно 1634 і 1599 одиниць). Додатковий статистичний аналіз підтвердив, що найбільш символічно активними є дієслова та прикметники, а іменники є найменш символічно активними.

Досліджуючи стильову характеристику фонестемної лексики, встановлюємо суттєву перевагу маркованої, стилістично позначеної лексики над немаркованою, „нейтральною”. Більше того, лексика, що належить до розряду з маркуванням „розмовна”, тобто до так званого розмовного реєстру, дає статистично значущі дані порівняно з іншими стилями (високий, урочистий, фамільярний, брутальний, жартівливий, іронічний, архаїзуючий, образний, піднесений тощо). Тому найбільшу фонетичну вмотивованість фонестемна лексика має в розмовному стилі.

При розподілі досліджуваної лексики за семантичними підкласами на основі компонентного аналізу виокремлюємо лексико-семантичні групи, для кожної з яких визначаємо фонестемно-семантичні зв’язки та встановлюємо статистично вагомі результати шляхом математичної обробки одержаних результатів. З розглянутих фонемних сполучень в анлауті 26 фонестем проявляють статистично значущі зв’язки з 329 семантичними компонентами. Усю досліджувану фонестемну лексику поділено на 12 підкласів, з-поміж яких найбільш інтенсивна кореляція „фонестема–зміст” виявлена в підкласах слів, що позначають „рух”, „розмір, форму, якість”, „звук”, „якості людини, риси характеру”, „чуттєве сприйняття, емоції”, „мовленнєву діяльність”, „світло”, „колір” (2.2.).

Суб’єктивні символічні значення фонестем досліджено шляхом проведення психолінгвістичних експериментів щодо встановлення існування символічного зв’язку фонестем у початковій позиції слова з певними значеннями та одержання статистично значущих підтверджень. Стимулом обрано звукографічний психічний образ у вигляді транскрипційних знаків, оцінювання проведено за шкалами сили („слабкий – сильний”), активності („повільний – швидкий”), оцінки („неприємний – приємний”) за п’ятибальним виміром „семантичного диференціалу”, а матеріалом для експерименту послужили 25 фонестем початкових приголосних німецької мови. Інформантами виступили студенти-германісти (носії німецької мови) Клагенфуртського університету (25 інформантів) та слухачі мовних курсів в місті Філласі (25 інформантів), для яких німецька мова є рідною (Австрія). Інформанти працювали з анкетами та інструкціями.

Отримані внаслідок експериментів дані (оцінки, виставлені інформантами, підсумовано, і для кожного семантичного розряду встановлено середньоарифметичну величину) свідчать про існування певних закономірностей у взаємозв’язку „форма–зміст”, „звук–значення”, „фонестема–поняття”, які викликають у інформантів близьке (однакове) асоціативно-символічне сприйняття за шкалами сили, активності, оцінки.

Результати обох експериментів показали, що найвищий символічний потенціал „слабкого”, за шкалою сили, притаманний фонестемам fl-, gl- (пор. лексеми: flau, Flaum, flach, flacke , Flocke, flirren, flüste , Flöte…; gleiten, glimme , glatt, gleich…), а найвищий ступінь ознакового компонента „сильний” мають фонестеми òr-, fr- (schrecken, schreien, Schreck, schreiten, schrecklich…; Frost, frech, fremd, frieren, frisch). Символічне значення „чогось повільного”, за шкалою активності, характерне для сполучень фонем br-, òv-, pfl-, òl-, pl- (Brei, schwach, Pflanze, schlafen, schleichen, schleppen, plagen, Plauderei…), а значення „швидкого” закріплюється за фонестемами sk-, pr-, òp-, òpr-, dr-, òtr-, òt-, gr-, fr-, kn- (Skizze, pressen, Spiel, springen, dringen, Strom, stechen, greifen, frieren, knipsen…). До речі, характерною особливістю фонестем, що асоціюються із символічною значущістю „слабкий”, „повільний”, є часте повторення фонеми [l], тоді як фонестеми з фонемою [r] інформанти пов’язали з поняттями „сильний”, „швидкий”.

Найвищий символічний потенціал „неприємний” мають фонестеми gr-, kr- (пор. лексеми: grau, greifen, krank…), а значення „приємний” з найбільшим його показником ілюструють фонемні сполучення fl-, gl- (fliegen, flockig, flimme , Glück…) за шкалою оцінки. Істотною є також кількісна перевага фонестем, що містять фонеми [r] і [ò] і асоціюються у інформантів з поняттям „неприємний”, а символічне значення „приємний” притаманне фонестемам з фонемою [l].

За даними обох експериментів, фонестеми fr-, gr-, pr-, òt-, òtr- асоціюються у інформантів з поняттями „сильний, швидкий, неприємний”, значення „слабкий, швидкий, приємний” символізує фонестема bl-. Фонестеми br-, òl- виявляють також тризначне асоціативне сприйняття „чогось слабкого, повільного, неприємного”, а значення „сильний, повільний, приємний” виражає сполучення pfl-, тоді як pl- – „слабкий, повільний, приємний”. Двозначну символічну функцію мають фонестеми: gl-, fl- („слабкий, приємний”); kr-, òr-, tsv- („сильний, неприємний”); dr-, òp- („швидкий, неприємний”), sk- òpr- („сильний, швидкий”), òv- („слабкий”, „повільний”). І лише одна символічна функція є спільною для таких фонестем: kn- „швидкий”, òn- „слабкий”, òm-, tr- „сильний” (2.3.).

Порівнюючи результати вивчення об’єктивної і суб’єктивної звукозображальності досліджуваних фонестем, доходимо висновку, що сполучення фонем gl- („приємний”), fr-, sk- („швидкий”), kr-, òp-, tsv- („неприємний”), tr- („сильний”), òn- („слабкий”) демонструють одне спільне значення у взаємозв’язку „фонестема – зміст”. Двозначна символіка притаманна фонестемам bl-, pl-, fl- (“слабкий, приємний”), gr-, dr-, kn- („швидкий, неприємний”), pr-, òr-, òt- („сильний, неприємний”), òpr- („сильний, швидкий”). Тризначні символічні функції характерні для фонестем br-, òl-, òv- (“слабкий, повільний, неприємний”), òtr- („сильний, швидкий, неприємний”), pfl- („сильний, повільний, приємний”) (2.4.).

Розглянувши шкалу оцінки, досліджену методами суб’єктивного та об’єктивного звукосимволізму, підтверджуємо встановлену суттєву перевагу фонестем з фонемою [l], що позначають ознаку „приємну”, а фонестеми з фонемою [r] та початковою провідною фонемою [ò] проявляють тенденцію до символізації „неприємного”.

Третій розділ „Функціонування початкових приголосних фонестем у різномотивних творах німецькомовної літератури” присвячено розгляду вживання тих чи інших фонемних сполучень на початку слова в „мінорних” та „мажорних” текстах для подальшого виокремлення відповідних фонестемних рядів, які, на нашу думку, також сприяють мінорно-мажорному настрою твору.

Досліджуючи лексеми з початковими приголосними фонестемами у різномотивних творах німецької та австрійської літератури, вивчаючи співвідношення їх вживання в тому чи іншому творі, встановлюємо закономірність їх появи, кількісної і якісної переваги одних фонестем над іншими, що також зумовлює мінорність чи мажорність сприйняття.

При розподілі текстів мінорної та мажорної тональності ми спиралися загалом на методику З. Ертеля (вивчення звукосимволічних властивостей тексту: розподіл приголосних на „сильні” і „слабкі” у листах відомих діячів ХІХ ст.) та частково використовували методику О.П. Журавльова (дослідження символіки звуків у поетичному мовленні). „Мінорність” чи „мажорність”, на наш погляд, обумовлена задумом автора, сюжетною канвою твору, його тематикою, ідеєю та впливом на читача; змалюванням у творі „сумного, трагічного” чи „веселого, радісного”. Щоб уникнути суб’єктивізму, ми спиралися на критичну літературу щодо характеристики обраних для аналізу творів, на основі чого згрупували твори на „мінорні” і „мажорні”, з огляду на висновки експертів – критиків (3.1.).

Аналіз творів В. Бределя щодо вживання в них безпрефіксальних слів з досліджуваними початковими фонестемами та встановлення певних фонестемно–лексико–семантичних характеристик підтвердив кількісну та якісну перевагу фонестем, що містять фонему [r], над фонестемами, що мають фонему [l], шляхом статистично значущих результатів при обчисленні критерію c2 і коефіцієнта взаємної спряженості К. Порівнявши частоту вживання парних біномів між собою (bl-br, fl-fr, gl-gr, pl-pr, òpl- òpr), виявляємо більшість фонестем з фонемою [r]. Біном kl-kr демонструє певний зв’язок, який, однак, є несуттєвим (бо c²<3,87), а біном òl-òr, маючи статистично суттєвий c² і коефіцієнт К, підтверджує, навпаки, той факт, що слів із початковим òl- більше, ніж òr-. Дослідивши лексико-семантичний зв’язок слів, частота вживання яких більша 20, доходимо висновку, що лексеми з фонестемами, що містять фонему [r], мають негативний семантичний потенціал, а фонестеми з фонемою [l] містять позитивний або нейтральний зміст (c²=24,17; К=0,41). За своїм змістом, темою, засобами її розкриття, за гостротою проблематики аналізовані твори належать до творів мінорної тональності, в яких зображено трагічне, проблемне, конфліктне. Окрім цього, негативізм „мінорних” творів підсилюють лексеми з фонестемами з фонемою [r] негативного характеру (c²=17,41; К=0,35).

Дослідження мінорних за своїм характером творів різних авторів (Л. Фейхтвангера, Г. Манна, Л. Ренна) показало існування закономірної кількісної переваги лексем з початковими фонестемами з фонемою [r], підтвердило цю ознаку і в парних (біномних) рядах відповідних фонестем, продемонструвало винятковість помітної переваги фонестеми òl- над фонестемою òr- у біномі òl-òr (тобто є протилежним до переваги фонеми [r] над фонемою [l] у творах мінорного характеру) внаслідок впливу мінорно асоціативної фонеми [ò]. Виходячи з якісної характеристики досліджуваних початкових фонестем з фонемами [r], [l], доходимо висновку, що лексеми з домінувальними сполученнями з фонемою [r] у досліджених творах мінорної тональності мають здебільшого негативну конотацію, а фонема [l] у фонестемах трапляється в словах з нейтральним, рідше негативним відтінком значення (c²=9,75; К=0,19).

Отже, встановлено не лише кількісну, але й якісну перевагу у творах „мінорного” мотиву конотаційно негативних лексем з початковими приголосними фонестемами, що містять фонему [r], над фонестемами з фонемою [l] різного семантичного навантаження.

Подальший аналіз не лише прозових творів німецької літератури, але й поетичних творів різномотивного складу (Г. Гейне – рання лірика мажорного мотиву, Х. Моргенштерн – поезія мінорного мотиву) підтверджує, що:

– у текстах мінорної тональності переважають початкові фонестеми з фонемою [r], а у поетичних творах мажорної тональності кількісну перевагу мають фонестеми з фонемою [l] (c²=441,30; К=0,16);

– порівняння фонестем між собою в „мінорі” і в „мажорі” (за однакового обсягу вибірки) дає значну перевагу „[r] – в мінорі”; „[l] – в мажорі” (c²=187,73; К=0,13);

– досліджувані фонестеми з провідною початковою фонемою [ò] мають підвищену частоту у текстах мінорної тональності порівняно з мажорною (c²=24,17; К=0,04);

– безпарні фонестеми типу dr-, tr-, òm-, òn-, òv-, òp-, òt-, tsv-, pfl- (за порівнянням їх між собою в „мінорі” і в „мажорі”) показують статистично значну перевагу фонестем з фонемою [l] в „мажорі” та фонестем з фонемами [r], [ò] в „мінорі” (c²=143,06; К=0,13);

– домінування „[r], [ò] – в мінорі, а [l] – в мажорі” констатуємо не лише на кількісному, але й на якісному рівнях при дослідженні фонестемно-лексичного зв’язку;

– „мінорний” мотив формується фонемою [r] з „негативним” семантичним навантаженням (c²=14,73; К=0,40), а „мажорний” передається „позитивно значущою” фонемою [l] (c²=31,46; К=0,67), що входить у досліджувані фонестеми;

– „мінорне” [ò] (фонестеми з провідною фонемою [ò] у текстах мінорної тональності) з негативним семантичним потенціалом суттєво переважає „мажорне” [ò] (c²=5,39; К=0,33) (3.2.).

Триетапне дослідження різномотивних творів австрійської літератури, представлене прозовими творами І. Бахманн, Г. фон Гофманнсталя, А. Шнітцлера, Е. Єлінек, Р. Музіла, а також двоетапне дослідження поетичних творів, представлене лірикою І. Бахманн, Г. фон Гофманнсталя, Е. Єлінек, Г. Тракла, О. Рота, В. Рудніггера, доводить залежність уживаної лексики з досліджуваними фонестемами з певним семантичним навантаженням від належності твору до „мінорного” чи „мажорного” мотивів. Зокрема, у творах різних жанрів з мінорним мотивом переважають фонестемні слова з початковими сполученнями приголосних, які включають фонему [r] та провідну фонему [ò] і мають „негативний” семантичний показник, підкреслюючи у зображенні твору „щось трагічне, сумне, печальне”. Слова з початковими фонестемами з фонемою [l] у цих творах мають значення, що містять сему „нейтральної”, „позитивної” (іноді „негативної”) оцінки і складають меншість у кількісному співвідношенні. А у творах мажорної тональності, навпаки, переважають слова зі сполученням приголосних, що містять фонему [l] і з семантичними компонентами, які мають „позитивне” сприйняття для зображення „чогось веселого, радісного, комедійного”. Лексеми ж з фонестемами з фонемою [r] складають тут меншість і мають здебільшого „нейтральне” значення.

Безпарні фонестеми з фонемами [r], [ò] за порівняння частоти їх вживання у творах мінорної та мажорної тональності трапляються частіше у „мінорному” мотиві, мають здебільшого негативний відтінок значення і цим також підсилюють мінорність тексту.

Розглянувши суттєвість вживання певних біномів у різномотивних творах, відзначимо, що не завжди спостерігається перевага відповідної конкретної фонестеми. Однак на загальному рівні враховуючи весь фонестемний склад, який містить фонеми [r], [l], [ò], підтверджено закономірність: [r], [ò] > в „мінорі”, [l] > в „мажорі”. Це твердження статистично доведено кількісно і якісно (враховуючи семантику досліджуваної лексики частого вжитку). Так, порівнюючи на семантичному рівні “негативні” [l] і [r] у „мінорі” з „позитивними” [l] і [r] у „мажорі” через c² і коефіцієнт К, констатуємо, що негативне [r] домінує в „мінорі”, а позитивне [l] в „мажорі”. Позитивний результат одержано також при порівнянні в „мінорі” і в „мажорі” негативних за змістом слів, які містять у початкових фонестемах фонему [r], цей результат підтверджує, що мінорність спричинює домінанта негативного [r] (проза: c²=32,07; К=0,59; поезія: c²=4,69; К=0,05). Мажорність, навпаки, зумовлюється перевагою позитивної [l] (проза: c²=9,04; К=0,40; поезія: c²=19,46; К=0,52). Порівнюючи вживання в „мінорі” і в „мажорі” фонестем з компонентною фонемою [ò] різного семантичного забарвлення, з’ясовуємо, що в „мінорі” „негативізм” фонеми [ò] значно вищий (проза: c²=13,20; К=0,40; поезія: c²=11,24; К=0,39).

Отже, „негативізм” тексту мінорної тональності підтверджує переваги лексем з семантично негативним відтінком значення, що починаються з приголосних фонестем з фонемами [r], [ò]. А „позитивізм” у мажорних за тональністю текстах створено домінантою „семантично позитивної” фонеми [l]. Ці твердження мають статистично переконливий характер. Варто відзначити також, що вірогідність такої закономірності ([l] > в „мажорі”, [r], [ò] > в „мінорі”) є не обов’язковою для кожного бінома загалом чи окремих фонестем зокрема і встановлена статистично з урахуванням усього фонестемного масиву (3.3.).

Вивчення проблеми фоносемантики, фонетичної умотивованості та семантичного потенціалу звука є важливим як у практичному, так і в загальнотеоретичному плані, оскільки торкається низки актуальних питань щодо умотивованості одиниць мови, їх функціонування у процесі мовного спілкування.

висновки

Проблема символічних і функціональних властивостей початкових звукосполучень посідає важливе місце у сучасній фоносемантиці. Ці властивості можуть бути вивчені за допомогою психолінгвістичних і статистичних методів на матеріалі словникового складу і текстів.

Об’єктивну вмотивованість фонестемної лексики в анлауті досліджено за методикою компонентного аналізу словникових дефініцій і встановлено частоту вживання фонестемної лексики за трьома шкалами (сили, активності, оцінки). Суб’єктивну фонетичну вмотивованість початкових фонестем вивчено за методикою, яка передбачає оцінювання одного звучання за кількома змістами шляхом проведення психолінгвістичних експериментів з метою встановлення існування символічно-асоціативного зв’язку фонестема–зміст та одержання статистично значущих підтверджень. При цьому досліджено функціонування фонестем у мінорно/мажорних текстах.

Досліджені за допомогою компонентної методики об’єктивні символічні значення початкових фонестем проілюстрували певний статистично значущий фонетично-семантичний зв’язок. Встановлено, що найвищий потенціал за шкалою сили мають фонестеми òv- („слабкий”), pr- („сильний”), за шкалою активності – фонемні сполучення tr- („повільний”), gr- („швидкий”), за шкалою оцінки – фонестеми tr- („неприємний”), kl- („приємний”).

Початкові приголосні фонестеми, що містять фонему [l] (bl-, fl-, pl-, kl-), за шкалами оцінки, сили, активності, виявляють статистично значущі семантичні ознаки „приємний”, „слабкий”, „повільний”, а фонестеми з фонемою [r] (dr-, pr-, gr-, òtr-) підтверджують суттєву перевагу семантичних елементів „неприємний”, „сильний”, „швидкий”. Фонестеми з початковою фонемою [ò] (типу òl-, òm-, òn-, òr-, òv-, òpr-, òt-) ілюструють суттєву ознаку „неприємний” за шкалою оцінки.

Внаслідок розподілу фонестемної лексики за частотними, морфологічними, стилістичними, семантичними підкласами у німецькій мові підтверджено, що найбільш символічно активними є дієслова і прикметники, а іменники виявилися найменш символічно активними; найчастотнішими у вживанні фонестемної лексики є низько- і високочастотні слова; найвищий потенціал щодо стильової характеристики має розмовна фонестемна лексика; семантичні підкласи нараховують 329 суттєвих ознак, що зафіксовані у фонестемних словах, які означають „рух”, „розмір, форму, якість”, „звук”, „якості людини, риси характеру”, „чуттєве сприйняття, емоції”.

Досліджені за допомогою психолінгвістичного аналізу звукокомплекси мають символічні властивості. Початкові сполучення приголосних корелюють між собою, а отже виявляють подібні символічні значення за другим компонентом сполучення – фонемами [r] та [l]. Експериментально встановлено, що найвищий семантичний потенціал „слабкого” за шкалою сили мають фонестеми fl-, gl- ( найнижчий – òn-); найвищий ступінь символічної значущості „сильний” мають фонестеми òr-, fr-; символічне значення „повільний” за шкалою активності найбільш характерне для фонестем br-, òv-, pfl- ..., а „швидкий” – gr-, fr-, kn- ...; найвищий символічний потенціал „неприємний” мають фонестеми gr-, kr-, а „приємний” – fl- за шкалою оцінки.

За результатами аналізу об’єктивної та суб’єктивної звукозображальності досліджуваних фонестем виявлені тризначні символічні функції для фонестем br-, òl-, òv- („слабкий, повільний, неприємний”), òtr- („сильний, швидкий, неприємний”), pfl- („сильний, повільний, приємний”); двозначні – для фонестем bl-, pl-, fl- („слабкий, приємний”), gr-, dr-, kn- („швидкий, неприємний”), pr-, òr-, òt- („сильний, неприємний”), òpr- („сильний, швидкий”), та одне спільне значення мають фонестеми gl- („приємний”), fr-, sk- („швидкий”), kr-, òp-, tsv- („неприємний”), tr- („сильний”), òn- („слабкий”).

Між суб’єктивною та об’єктивною звукозображальністю існує кореляція. Однак ми твердимо про принципову неможливість їх повного збігу, тому що на дію суб’єктивної звукозображальності в мові мають певний вплив специфічні фонетичні, морфологічні і семантичні чинники.

Порівняльний аналіз текстів мінорної та мажорної тональності (проза, поезія) дозволяє стверджувати, що кожен із видів текстів характеризується підвищеним уживанням окремих сполучень приголосних. Аналізуючи фонестемну лексику з негативними і позитивними відтінками у значеннях, спостерігаємо перевагу одних в „мінорі”, інших в „мажорі”. Варто зазначити, що підвищена частота вживання фонестем може бути зумовлена не тільки явищем звукового символізму, але й частотою вживання певних слів.

У творах мінорного мотиву переважають початкові фонестеми з фонемою [r], а в творах мажорної тональності перевага надається кількісній більшості фонестем з фонемою [l]. Досліджувані фонестеми з провідною початковою фонемою [ò] перевищують свою кількість у творах мінорного колориту порівняно з мажорним.

Домінування „[r], [ò] – у „мінорі”, [l] – у „мажорі”” підтверджено не обов’язково для кожного бінома зокрема, а встановлено на загальному рівні з урахуванням усього фонестемного складу досліджуваної лексики з різномотивних текстів.

Фонестеми з фонемами [r], [ò] є здебільшого носіями значення з негативним відтінком за шкалою оцінки і можуть сприяти формуванню „мінорності” того чи іншого прозового або поетичного твору, а фонестеми з фонемою [l] з домінувальною позитивною конотацією додають „мажорності” сприйняття твору.

Той факт, що слова з початковими кореневими приголосними фонестемами, які містять фонеми [r], [ò], мають негативну ознакову функцію, підтверджено при дослідженні об’єктивної та суб’єктивної звукозображальності фонестемної лексики, а також за аналізом творів „мінорного” мотиву, що також сприяють їхній „мінорності”. Фонестеми з фонемою [l], навпаки, за своїм символічним значенням є здебільшого „позитивними” за психолінгвістичними експериментами та за аналізом словникового складу; функціонують у творах мажорної тональності, підсилюючи, відповідно, їх „мажорність”.

У перспективі доцільним видається дослідження символічних властивостей фонестем у синхронії та діахронії; комплексне вивчення їх звукосимволічних властивостей в інших мовах (споріднених і неспоріднених); фонетико-семантичне дослідження початкових сполучень приголосних не лише в художній прозі і поезії, а й у публіцистиці чи в феміністичній літературі; дослідження символічних властивостей фонестем у різних текстах, різних літературних періодів (наприклад, поезії ХХ ст.), на матеріалі творів одного автора (наприклад, поезії П. Целана як мінорної лірики) з урахуванням авторського стилю.