ПРИВАТНОПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕАЛІЗАЦІЇ ЖИТЛОВИХ ПРАВ ГРОМАДЯН В УКРАЇНІ :

Краткое содержание

Актуальність теми дослідження. Стаття 47 Конституції України закріплює право кожного на житло, яке є однією з основних матеріальних умов існування людини. Це право можна віднести до природних прав людини. Загальна декларація прав людини пов’язує поняття «гідний рівень життя» з наявністю у людини житла. Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права встановлено, що держави, які беруть у ньому участь, визнають право кож-ного на достатній життєвий рівень для нього самого і його сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг і житло, а також неухильне поліпшення умов життя.

Розвиток житлового законодавства має бути спрямований на створення приватноправової системи охорони та захисту житлових прав та законних інтересів суб’єктів права на основі норм матеріального цивільного права у контексті адаптації законодавства України до умов Європейського Співтовариства на засадах розмежування та поєднання приватноправових і публічно-правових методів регулювання.

Порівняно з радянським періодом роль держави в реалізації громадянами конституційного права на житло помітно трансформувалося, і воно вже перестає зводитися переважно до безоплатного отримання особою житла у державному житловому фонді. Сьогодні одним з ключових моментів при переході України до ринкової економіки є житлова реформа, метою якої є створення умов для здійснення права фізичної особи на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин. Від її проведення багато в чому і залежить стабільність нашого суспільства.

Протягом останніх років в основному завдяки будівництву та приватизації державного житлового фонду ринок житла значно збільшився. На жаль, негативною стороною цього процесу є досить велика кількість порушень права власності на житло або користування ним.

Сучасний стан наукового розроблення цих питань характеризується фрагментарністю цивільно-правового регулювання, неналежним рівнем наукових досліджень та обумовленою цим суперечливою правозастосовчою практикою. У дисертаційних дослідженнях розглядалися лише окремі аспекти реалізації житлових прав громадян в Україні, зокрема, правові проблеми задоволення житлових проблем громадян в умовах переходу до ринку (Е. В. Богданов, 1993), питання приватизації державного житлового фонду (І. В. Бандурка, 1998), цивільний договір як один із засобів реалізації права на житло              (Є. О. Мічурін, 2000), цивільні правочини з приватизованим житлом             (В. А. Нагорняк, 2000), договір найму житла (Б. В. Бондар, 2001), судовий захист прав та інтересів членів сім’ї власника жилого приміщення (Л. Г. Лічман, 2005), житла як об’єкта цивільно-правових відносин (М. В. Скаржинський, 2005), підстави набуття права власності на житло (О. В. Воронова, 2005), зміна договору найму житла (О. С. Омельчук, 2007), позбавлення суб’єктивного права на житло (О. Є. Аврамова, 2008).

Завдання держави полягає в забезпеченні практичної реалізації права на житло, в тому числі правовими засобами, зокрема, шляхом створення відповідної нормативної правової бази. Конституційні положення, пов’язані з реалізацією права особи на житло, дотепер не знаходять належного розвитку і закріплення в житловому законодавстві України. Більшість джерел житлового законодавства, у тому числі Житловий кодекс УРСР 1983 р., прийняті в період функціонування адміністративно-командної системи, відбивають інший спосіб господарювання і, звичайно, не адекватні сучасним реаліям.

Відповідно, система забезпечення житлових прав і свобод особи в сучасній Україні поки що перебуває на стадії становлення, а реалізованість та захищеність окремих прав і свобод залишається й досі на невисокому рівні. Міжнародні зобов’язання вимагають забезпечити кожній особі ефективну правову охорону та захисту у випадку порушення її прав і свобод. Право на захист для кожної особи, яка його потребує, забезпечується державою, її компетентними судовими, адміністративними або законодавчими органами.

За таких умов в Україні проблема забезпечення права особи на житло набуває особливого значення, і складнощі полягають не тільки у недосконалості законодавства, проблемах щодо реалізації конституційного права на житло, а й у недостатньому рівні його захищеності від правопорушень.

Наведене зумовлює необхідність проведення науково-теоретичного дослідження, спрямованого на глибоке вивчення системи і механізму забезпечення житлових прав фізичної особи. Актуальність обраної теми зумовлюється ще й тим, що протягом багатьох років затягується прийняття Житлового кодексу України. Наслідком відсутності такого Кодексу є те, що в юридичній науці  сформувалися різні точки зору і концепції правового регулювання житлових відносин. При цьому залишається невирішеною низка питань щодо поняття житла, житлових відносин, їх сутності і місця в системі правовідносин, співвідношення житлового законодавства з цивільним тощо. Така невизначеність, відповідно, впливає на статус учасників житлових правовідносин.

Крім цього, слід звернути увагу на недостатнє висвітлення окресленої проблематики в сучасній українській правничій літературі, що також вплинуло на вибір теми дисертаційного дослідження.