ПЕРЕХІДНІСТЬ ЯК ТИП ВАЛЕНТНОСТІ ДІЄСЛОВА В СУЧАСНІЙ НОВОГРЕЦЬКІЙ МОВІ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ПЕРЕХІДНІСТЬ ЯК ТИП ВАЛЕНТНОСТІ ДІЄСЛОВА В СУЧАСНІЙ НОВОГРЕЦЬКІЙ МОВІ
Альтернативное Название: Переходность КАК ТИП валентности ГЛАГОЛА В современном новогреческом ЯЗЫКЕ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обrрунтовано доцільність проведення дослідження; актуальність і рівень розробленості обраної проблеми; визначено об’єкт і предмет наукового пошуку; мету, завдання й методи дослідження; розкрито методологічну основу, наукову новизну, теоретичну значущість і практичну цінність роботи; сформульовано винесені на захист положення; наведено дані про апробацію роботи.


У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження категорії перехідності дієслова» розглянуто різні погляди на лінгвальну природу перехідних дієслів; визначено зв’язок перехідності дієслова СНМ з іншими граматичними категоріями; критично узагальнено результати попередніх досліджень, що стосуються понять «валентність», «дистрибуція», «сполучуваність», та запропоновано терміни для СНМ; з’ясовано основні критерії для визначення перехідності як типу валентності дієслова.


       Установлено, що попри пильну увагу дослідників до проблеми перехідності дієслова, окремі важливі теоретичні та практичні питання досі ще залишаються недостатньо зясованими. Зокрема, до сьогодні ведуться дискусії щодо мовного статусу категорії перехідності. Проблему визначення категоріального статусу перехідності дієслова розглянуто з урахуванням декількох параметрів: семантичного (за семантичним критерієм перехідним вважається дієслово на позначення дії, що переходить на об’єкт, значення якого безпосередньо залежить від численних різноманітних значень дієслова); синтаксичного (за синтаксичним критерієм об’єкт перехідного дієслова повинен бути прямим, його відсутність сигналізує про неперехідність дієслова); семантико-синтаксичного (наголошує на наявності двох складників перехідності – функціонально-синтаксичної позиції прямого об’єкта та лексичної семантики дієслова); морфологічного (з регулярними та нерегулярними словотворчими показниками перехідності).


       Суперечки викликає взаємодія перехідності дієслова з іншими категоріями, зокрема станом, діатезою та видом. Так, у багатьох дослідженнях при визначенні перехідності дієслова апелюють до категорій стану та діатези; деякий період у мовознавстві перехідні дієслова взагалі трактувались як форми категорії стану. В центрі уваги лінгвістів і досі залишається підпорядкованість та взаємовплив категорій перехідності та стану. На думку В.Виноградова, зв’язок перехідності зі станом не є основним у визначенні статусу категорії перехідності. Існують погляди, згідно з якими категорія стану підпорядкована категорії перехідності (М.Луценко, В.Русанівський). З розвитком функціонально-граматичної теорії О.Бондарка, стан і перехідність досліджують в аспекті суб’єктно-предикатно-об’єктних відношень. Функціонально-семантичне поле стану за допомогою різних засобів (морфологічних, словотворчих, лексичних, синтаксичних) виражає відношення дії до суб’єкта та об’єкта. Категорія перехідності у такому трактуванні стосується поняття функціонально-семантичного поля стану як частина до цілого, або як видове поняття до родового. Поняття стану охоплює різні типи відношень дії до суб’єкта та об’єкта, тоді як перехідність є одним із типів цих відношень – характеристика дії у її відношенні до об’єкта. Слід зазначити, що у СНМ категорії стан і діатеза є одиницями традиційних граматик. Стан (цщнЮ) є морфологічною категорією, яка репрезентована парадигмою відмінювання дієслова озрізняють: активний стан (енесгзфйкЮ цщнЮ) із закінченнями -щ , -ю: бгбрЬщ, дйбвЬжщ і пасивний стан (рбизфйкЮ цщнЮ) із закінченням -мбй: бгбрйЭмбй, дйбвЬжпмбй). За семантико-синтаксичним критерієм у СНМ виділяють 4 види діатез (дйЬиеуз) дієслова (активну (з енесгзфйкЮ дйЬиеуз) – виражає активну дію суб’єкта, спрямовану на самостійний об’єкт; пасивну (з рбизфйкЮ дйЬиеуз) – виражає дію, спрямовану на пасивний суб’єкт; рефлексивну (з мЭуз дйЬиеуз) – виражає дію суб’єкта, яка не переходить на самостійний об’єкт, а зворотно спрямована на самого діяча; середню (з пхдЭфесз дйЬиеуз) – означає, що підмет перебуває в певному стані). Ми приймаємо думку про те, що у СНМ діатеза як категорія, що торкається проблем трансформації речень і зміни комунікативного рангу субстанціальних компонентів, і перехідність – закладена у семантиці дієслова вказівка на спрямованість дієслівної дії на об’єкт, зумовлені валентністю предиката, і тому, за певних умов, корелюють на різних рівнях реченнєвої структури. Питання визначення перехідності дієслів активного та пасивного станів СНМ потребує окремого дослідження тому, що в новогрецькій виявляються деякі риси мови ергативної. Багато її дієслів своєрідно виявляють валентність здатністю у різних контекстах бути варіативно перехідними та неперехідними без зміни морфологічної станової форми, але зі зміною своїх синтаксичних особливостей керувати знахідним обєкта. Це свідчить про необхідність застосування багаторівневого функціонального підходу в аналізі перехідності дієслова СНМ. Існує низка досліджень, які вирішують питання взаємодії перехідності та виду дієслова. Взаємодія виду та перехідності, за визначенням М.Луценка, rрунтується на тому, що акціональна ціль (завершеність дії) є похідною від субстанціональної цілі (спрямованості дії від суб’єкта на об’єкт). У теорії П.Дж.Гоппера та С.А.Томпсона запропоновано 10 ознак прототипно перехідної конструкції, серед яких однією з найважливіших є видова характеристика: ознака результативності/нерезультативності. У новогрецькому мовознавстві запровадження цього критерію для розмежування перехідних та неперехідних дієслів ускладнюється тим, що не існує остаточного теоретичного обrрунтування категорії виду.


       Огляд досліджень з проблематики визначення перехідності дієслова у елліністиці виявив відсутність комплексного аналізу перехідних та неперехідних дієслів у парадигматичному та синтагматичному аспектах, та доцільність використання досвіду вітчизняної мовознавчої науки у ході аналізу цієї категорії у СНМ. Сучасні дослідження семантики синтаксичних одиниць спираються на поняття валентності предиката, зокрема реченнєві структури аналізуються з боку їхньої семантико-синтаксичної організації, акцентується співвідношення між предикатними і непредикатними синтаксемами (А.Загнітко, І.Вихованець, К.Городенська, Т.Масицька). Згідно з аналізом літератури за темою, валентність (уиЭнпт) пояснено як здатність дієслівної лексеми поєднуватися з певною кількістю передбачуваних одиниць відповідної семантичної природи; сполучуваність (ухндхбуфйкьфзфб) – властивість мовних одиниць поєднуватися з іншими одиницями; дистрибуцію (кбфбнпмЮ) – як сукупність усіх варіантів оточення, контекстів. Валентність репрезентується на морфологічному рівні – через зв’язок морфологічних ознак частини мови та її семантики; на семантичному рівні – у наявності позицій для заповнення у семантичній структурі відповідної лексеми; на синтаксичному рівні – у прогнозуванні і формально-синтаксичній репрезентації одиниць, які заповнюють відповідні позиції. Слідом за А.Загнітком та В.Мозгуновим, вважаємо перехідність типом валентності. Валентність визначає всі залежні від дієслова елементи, тоді як перехідність визначає особливості відношень дієслова до правобічного актанта. У семантико-синтаксичній структурі речення дієслівний предикат визначає типи та функції залежних від нього синтаксем, у тому числі й об’єктної.


У другому розділі «Морфолого-семантико-синтаксична категорія перехідності дієслова сучасної новогрецької мови» здійснено функціональний аналіз експліцитно перехідних, імпліцитно перехідних та неперехідних дієслів СНМ; визначено моделі предикатів з об’єктними синтаксемами СНМ, які схарактеризовано на власне-семантичному, семантико-синтаксичному, формально-граматичному та власне-комунікативному рівнях структури речення (за І.Вихованцем).


Перехідні дієслова СНМ, слідом за В.Мозгуновим, класифіковано на експліцитно перехідні та імпліцитно перехідні. У дисертації встановлено, що експліцитно перехідні дієслова СНМ містять у своїй семантичній структурі вказівку на необхідність доповнення значення дії об’єктом, який отримує синтаксичне вираження.


На семантичному рівні аналізовані дієслова СНМ розподілено на лексико-семантичні групи (ЛСГ), лексико-семантичні підгрупи (ЛСПг) та лексико-семантичні ряди (ЛСР) за допомогою компонентно-дефініційного аналізу та згідно з підходами до лексико-семантичної класифікації дієслівної лексики. Визначено типи аргументів глибинної (власне-семантичної) структури речення з аналізованими дієсловами та їхнє співвідношення з поверхневою – семантико-синтаксичною структурою згідно з підходом до класифікації аргументів І.Вихованця, К.Городенської, В.Русанівського, і на підставі твердження про те, що значення аргументів відображають в узагальненому вигляді категорії зовнішнього світу і виявляються в усіх мовах як універсальні.


На синтаксичному рівні проаналізовано предикати речень з об’єктними синтаксемами та визначено особливості реалізації валентності дієслова СНМ на семантико-синтаксичному рівні. Предикати СНМ класифіковано на предикати дії та предикати стану. Предикати дії пов’язуються з активним предметом, діячем; предикати стану – з пасивним предметом, носієм стану, якому належить або приписується відповідний стан. Визначено, що у СНМ конкретизація семантичних ознак перехідності відбувається шляхом заповнення позицій ядерного дієслова (дієслівний предикат, ідентифікатор певної ЛСГ потребує репрезентації об’єктної синтаксеми). Об’єктна синтаксема реалізує зумовлену семантикою предиката валентність на семантико-синтаксичному та формально-граматичному рівнях речення. Встановлено, що експліцитно перехідні дієслова СНМ формують такі типи синтаксичних моделей: предикат з об’єктною синтаксемою у знахідному відмінку; предикат із двома об’єктними синтаксемами; предикат із варіантами об’єктних синтаксем: дубльованим займенником, підрядним реченням. Об'єктна синтаксема предиката, вираженого перехідним дієсловом, морфологічно репрезентована: іменником: јлпй мЭсб Эфсйвбн елйЭт гйб нб вгЬлпхн Энб дпчеЯп лЬдй (іменники, що виконують функції об'єктних синтаксем схарактеризовано відповідно до категорійних ознак опозицій: істоти/неістоти, особи/неособи, однини/множини); займенником: Фпн кбфбурЬсбобн пй лэкпй; субстантивованим прикметником: ёрйбуе фзн кблЮ; субстантивованим дієприкметником: ЕЯдп фсельт фп меихумЭнп кбй цпвЮизке; субстантивованим вигуком: ўсчйуе рЬлй фб бч кбй фб вбч; субстантивованим дієсловом: ЕЯрет ехчбсйуфю уфзн кхсЯб;; реченням: ОЭсщ, ьфй лЭей шЭмбфб.


До центральної зони перехідності належать предикати дії, функцію яких виконують дієслова таких лексико-семантичних груп: 1. Дієслова на позначення зміни об’єкта: 1.1. ЛСГ дієслів, що позначають зміну екзистенції (ЛСПг дієслів творення: КбфбукехЬжщ Эрйрлб. ЛСПг дієслів, що позначають конкретну трудову діяльність людини: ИесЯжщ уйфЬсй /фсйцэллй. Дієслова, що називають певну фазу дії, скерованої на об’єкт: З рхскбгйЬ рспоЭнзуе мегЬлет жзмйЭт). 1.2. ЛСГ дієслів, що позначають фізичну зміну об’єкта (Дієслова, що позначають зміну фізичних характеристик об’єкта: Мйкспукьрпйп рпх мегеиэней Энб кэффбсп чйлйЬдет цпсЭт. Дієслова з інтегральною семою «змінювати стан»: Ме кбфбкпэсбубн уЮмесб фб рбдйЬ мпх). 1.3. ЛСГ дієслів, що позначають зміну розташування об’єкта в просторі (Дієслова з інтегральною семою «змінювати локалізацію»: ВЬжщ фп мрпхкЬлй уфп шхгеЯп/фб спэчб уфз вблЯфуб/фп цбгзфь уфпн цпэснп/ фйт елйЭт уфп лбдьойдп/фб чЭсйб уфйт фуЭрет. ЛСПг дієслів, що позначають систематизацію: УхндЭщ фб еобсфЮмбфб мзчбнЮт. ЛСПг дієслів переміщення в просторі: П бЭсбт Эуейе фб клбдйЬ фщн дЭнфсщн). 1.4. Дієслова, що позначають зміну посесивних відношень: З фсЬрежб чпсзгеЯ уфегбуфйкЬ дЬнейб. 2. Дієслова конкретної фізичної дії у сфері міжособистісних стосунків: ДЭсней фб рбйдйЬ фзт / фз гхнбЯкб фпх. На близькій периферії перебувають ЛСГ дієслів розумової діяльності: Кбфбнпю фз цйлпупцйкЮ иещсЯб / фп мЬизмб / фзн рплйфйкЮ кбфЬуфбуз та ЛСГ дієслів мовлення (ЛСПг дієслів, що характеризують зовнішній (акустико-фізіологічний та графічний) бік мовлення: ўсчйуе фп мщсь мпх нб бсисюней фйт рсюфет фпх леопэлет; ЛСПг дієслів, що характеризують комунікативний бік усного і писемного мовлення: Дйзгпэмбй кЬрпйп гегпньт; ЛСПг дієслів, що позначають мовленнєву взаємодію та контакт: ЕрйфсЭрщ фзн еЯупдп/Эопдп; ЛСПг дієслів, що характеризують емоційне ставлення та оцінку, що виражена за допомогою мовлення: Ехлпгпэубн фп Иеь, рпх фпх цэлбое брь фзн рсщфпцбнЮ кбфбуфспцЮ). ЛСГ дієслів, що позначають позитивне чи негативне ставлення до когось: Фпн ухмрбипэуе брь фзн рсюфз цпсЬ рпх фпн еЯде віднесено до віддаленої периферії. Предикати стану СНМ, репрезентовані дієсловами, що позначають внутрішній стан і почуття: РспбйуиЬнпмбй кЯндхнп, належать до дальньої периферії. Матеріал дослідження продемонстрував, що предикати дії пов’язані з мануальними операціями перетворення об’єкта, тому в семантичну структуру речення входять аргументи: діяч, об’єкт, результатив. Предикати психо-емоційних станів мають асоціативну природу, і тому уточнюються аргументами: експерієнсив, об’єкт.


Високий відсоток (82%) експліцитно перехідних дієслів СНМ становлять каузативні дієслова, які є причиною виникнення дії або стану іншого суб’єкта або предмета. Результати проведеного аналізу засвідчують, що у сучасній новогрецькій мові каузатив і некаузативне дієслово можуть бути представлені: дієсловами однієї лексеми: ГхблЯжщ фб Эрйрлб / ГхблЯжей фп рЬфщмб; дієсловами різних лексем: РпфЯжей кЬие мЭсб фйт глЬуфсет / РЯнщ гЬлб; дієсловами, утвореними за допомогою словотворчих засобів (суфікса -Ьжщ: БневЬжщ кЬрпйпн уфп дЭнфсп / БневбЯнщ уфп впхнь; суфікса -Яжщ: Мпх иэмйуе фб гегпньфб / ИхмЬмбй фз цхуйпгнщмЯб фпх). Особливістю сучасної новогрецької мови є те, що семантико-словотвірна співвідносність властива у тому числі відкладним дієсловам, що не вживаються без афікса -мбй (так звані reflexiva tantum). Прості моделі, утворені каузативними дієсловами, мають співвідносні ускладнені моделі, в яких синтаксичними засобами розкривається значення каузації: бкпнЯжщ фп мбчбЯсй кЬнщ фп мбчбЯсй кпцфесь. Певна група каузативних дієслів має співвідносне дієслово пасивного стану. За семантичними ознаками ці дієслова можуть бути охарактеризовані в такий спосіб: каузативне дієслово активного стану має значення: «наділяти будь-кого або будь-що станом, ознакою»: брпкпхцбЯнщ (кЬнщ кЬрпйпн енфелют кпхць): РЬше рйа. Мбт брпкпэцбнет ме фйт бгсйпцщнЬсет упх, співвідносне дієслово пасивного стану має значення: «бути носієм ознаки, перебувати у будь-якому стані»: брпкпхцбЯнпмбй (чЬнщ фзн бкпЮ мпх): №фбн лЯгп кпхцьт брь рсйн, бллЬ фюсб брпкпхцЬнзке. Особливої уваги у цьому аспекті потребують каузативні і некаузативні дієслова, представлені однією лексемою, які ми визначили як дієслова з варіативною валентністю (ДВВ). Трансформація каузативне – некаузативне дієслово у ДВВ відбувається без морфологічних, станових змін: букзмбЯнщ: кЬнщ кЬрпйпн Ьучзмп: Фп чфЭнйумб бхфь фзн букзмбЯней / гЯнпмбй Ьучзмпт, чЬнщ фзн пмпсцйЬ мпх: БукЮмхне фюсб рпх мегЬлщуе.


Численну групу ДВВ дійсного стану становлять дієслова, утворені від іменників і прикметників. У сучасній новогрецькій мові відбувається морфологізована та семантична стадія перетворень: іменник або прикметник стає дієсловом, яке у певному контексті вибірково набуває або семантики стану, або семантики дії. В аналізованому матеріалі зафіксовані такі похідні дієслова: 1) відад’єктивні дієслова з об’єктом неістотою (зміни стану: Дспуесеэщ фп несь / Пй нэчфет Ьсчйубн нб дспуесеэпхн; зміни кольору:  ОбниЯжей фб мбллйЬ фзт / Фб мбллйЬ фзт обниЯжпхн; зміни форми: ЛЭрфхнб фз мэфз фпх мплхвйпэ / ЛЭрфхне фп уюмб фпх ме фз гхмнбуфйкЮ; зміни смакових якостей: ОблмхсЯжщ елйЭт / П гблЭпт ден облмэсйуе бкьмз); 2) відад’єктивні дієслова з об’єктом істотою (зміни зовнішнього вигляду: Фп чфЭнйумб бхфь фзн букзмбЯней / БукЮмхне фюсб рпх мегЬлщуе; зміни психічного стану: ЗмЭсехе Ьгсйб жюб / ЗмЭсеше п укэлпт; зміни фізіологічних властивостей: Фпн брпкпэфйбне з фзлеьсбуз / Брпкпэфйбне рйб кбй ден оЭсей фз лЭей; зміни положення тіла: КбиЯжей фп мщсь уфб гьнбфЬ фзт / јлз мЭсб ден кбиЯжей лйгЬкй); 3) відсубстантивні дієслова: П рблбйуфЮт гпнЬфйуе фпн бнфЯрбль фпх / ГпнЬфйуе гйб нб уцпггбсЯуей фп рЬфщмб. Різниця між ДВВ і дієсловами, що беруть участь у станово-діатезних трансформаціях (наприклад, зміні активної діатези на пасивну), на нашу думку, полягає у тому, що при діатезній трансформації відбувається перерозподіл синтактико-комунікативного рангу синтаксем: функція суб’єкта дії передається об’єктові; у випадку вживання дієслів із варіативною валентністю маємо справу з різними когнітивними структурами, що впливають на конкретний набір аргументів у кожному із вживань дієслів: перехідному або неперехідному.


        Внаслідок аналізу фактичного матеріалу встановлено, що предикати з двома синтаксемами у СНМ репрезентовано конструкціями: 1) предикат + синтаксема у знахідному відмінку + синтаксема у знахідному відмінку: Мбт кЭсбуе кбцЭ кбй глхкь; 2) предикат + синтаксема у знахідному відмінку + синтаксема у родовому відмінку: Фпх ерйцхлЬуупхн енипхуйюдз хрпдпчЮ; 3) предикат + синтаксема у знахідному відмінку + синтаксема, виражена прийменниково-іменниковою конструкцією: ДЯнщ фп мплэвй уфп ухммбизфЮ мпх; 4) предикат + синтаксема у знахідному відмінку + синтаксема, виражена підрядним реченням: Фпн вевбЯщуе рщт ьлб иб рЬне кблЬ; предикат + синтаксема, виражена родовим відмінком або прийменниково-іменниковою конструкцією + синтаксема, виражена підрядним реченням: Фпх еоЮгзуб ьфй фб рсЬгмбфб ден Юфбн ьрщт ньмйже.


        Вживання займенників СНМ у функції обєктних синтаксем пов’язане з актуальним членуванням речення. Традиційно займенник дублює іменник (клйфйкьт дйрлбуйбумьт, бнфщнхмйкЮ ербнЬлзшз) перед (рсьфбоз Ю рсьлзшз) або після (ерЯфбоз) обєктної синтаксеми: Ден фп урЭсней цЭфпт фпн кЮрп. Фп шщмЯ мпх фп рбЯснщ ме фб мрсЬфуб мпх. Саме вживання слабкої форми особового займенника підкреслює те, що обєкт є відомою інформацією. Носієм відомої інформації може бути також і сильний тип особового займенника (егю, емЭнб, еуЭнб), що функціонує як обєктна синтаксема, дієслово у цьому випадку супроводжує слабка форма особового займенника: ЕмЭнб мпх жзфпэн рпллЬ. Ремо-тематичні зміни можливі і з непрямо-обєктними синтаксемами. У цьому випадку схема аналогічна вживанню прямо-обєктної: маркером відомої інформації стає слабка форма особового займенника.


Аналіз фактичного матеріалу засвідчує, що регулярну об’єктну функцію у сучасній новогрецькій мові виконують додаткові речення: ёлеге ьфй иЭлей нб цэгей. Це свідчить про широку семантичну диференціацію об’єктної синтаксеми, що виражається у можливості її репрезентації назвами конкретних об’єктів, на позначення яких виступають усі лексико-граматичні розряди іменників та займенників, і поняттєвими ситуаціями у формі підрядних речень.


Семантичний рівень аналізу дозволив виокремити додаткову інформацію про ситуацію, визначити її відношення до загального змісту висловлювання і встановити імпліцитну перехідність дієслів СНМ. Імпліцитно перехідні дієслова вживаються без об’єкта, але він інклюзивно включений в їхню семантичну структуру. Імпліцитно перехідні дієслова є носіями концентрованого значення, що передбачає спрямованість дії на єдино можливий об’єкт. Як імпліцитно перехідні дієслова СНМ кваліфікуємо:


1. Безоб’єктні дієслова з об’єктом інклюзивно включеним у семантичну структуру дієслова. Згідно з проведеним аналізом фактичного матеріалу, в сучасній новогрецькій мові виділяємо три типи безоб’єктних дієслів:


-              абсолютивно вжиті перехідні дієслова – правобічний актант передбачається внаслідок частого вживання конструкції: дйбвЬжщ, опдеэщ, рЯнщ: Опдеэей рпллЬ (ейдйкЬ гйб чсЮмбфб). Трансформація дієслова дії у дієслово стану відбувається шляхом редукції об'єкта, однак, він залишається імпліцитно присутнім у семантичній структурі дієслова. У СНМ дієслова переходять до категорії неперехідних також у тих випадках, коли вони приймають узагальнювальне значення, тобто стають показниками властивості суб’єкта: пдзгю, рбскЬсщ, рлЭнщ: МрпсеЯт нб пдзгЬт;


-              еліптичні конструкції – правобічний актант яких вже згадувався і відновлюється з контексту: Бгьсбуб кбйнпэсйп цьсемб, бгпсЬжей кбй з УпцЯб.


-              дієслова із знахідним внутрішнього об’єкта (еущфесйкь Ю уэуфпйчп бнфйкеЯменп): Чпсеэщ. Чпсеэщ рбсбдпуйбкпэт чпспэт. Знахідний внутрішнього об’єкта може бути: однокореневим із дієсловом: гнЭищ фп гнЭмб; спорідненим із коренем дієслова: фсющ кбль цбЯ; інкорпорованим (у дієслів з інкорпорацією учасника ситуації значення однієї лексичної одиниці є фіксованим заповнювачем семантичної валентності іншої одиниці). Дієслова з інкорпорацією учасника ситуації у сучасній новогрецькій мові репрезентовано формами, утвореними за допомогою словотворення:


-              композитні дієслова: бурспцпсюцпсю лехкЬ спэчб;


-              відсуб’єктивні дієслова, які позначають, що суб’єкт створює об’єкт, ідентичний словотвірній основі: бниЯжщвгЬжщ Ьниз.


2. Рефлексивні дієслова: саморефлексивні дієслова із дубльованою семантикою першого актанта та дієслова взаємного реципроку, що на семному рівні передбачають участь двох актантів. На основі розгляду 500 рефлексивних дієслів установлено, що за морфологічним критерієм більшість дієслів рефлексивної діатези сучасної новогрецької мови належить до пасивного стану, однак існують випадки, коли ці дієслова мають форму активного стану: Фп рлпЯп нбхЬгзуе кбй де глэфщуе кбнеЯт. У 450 рефлексивних дієслів еквівалентні дієслова активної діатези є каузативними: брелрЯжщ кЬнщ кЬрпйпн нб чЬуей фзн елрЯдб фпх / брелрЯжпмбй чЬнщ фзн елрЯдб мпх.


Імпліцитно перехідними дієсловами СНМ вважаємо саморефлексивні дієслова та дієслова взаємного реципроку, інші типи визначаємо як структури рефлексивної діатези ДМД (ДпмЭт МЭузт ДйЬиеузт). Саморефлексивні дієслова (мЭуб бхфпрбиЮ) позначають дію, спрямовану на суб’єкт дії. Це дієслова з інкорпорацією об’єкта, тотожного суб’єктові, що позначають: зміну зовнішності суб’єкта: вЬцпмбй, гдэнпмбй, кпхсеэпмбй: ВЬцфзке, уфплЯуфзке кбй рЮге уфп рЬсфй; конкретну фізичну дію: блеЯцпмбй, глеЯцпмбй, кьвпмбй: Ме фп рпх ибкпэуей гйб мпхубкЬ, бсчЯжей нб глэцефбй; покращення фізичних можливостей: гхмнЬжпмбй: ГхмнЬжпмбй уфп фсЭоймп/уфзн рЬлз.


 


Показником саморефлексивності можуть бути:


-                   займенники мьнпт мпх, мпнЬчпт мпх: Мьнпт фпх кпхсеэефбй;


-                   займенникова саморефлексивна конструкція: означальний артикль чоловічого роду в однині або множині, іменник чоловічого роду ебхфьт в однині або множині, присвійний займенник, узгоджений у роді та числі з означуваною одиницею: ВсЯукщ фпн ебхфь мпх (ухнЭсчпмбй);


-                   афіксоїдна основа бхфп: з дієсловами активного: бхфпкфпню, бхфпучедйЬжщ: МЯб кблЮ кщмщдЯб дЯней у’Энбн зипрпйь Ьципнет ехкбйсЯет нб бхфпучедйЬуей та з дієсловами пасивного стану: бхфпбнбглеЯцпмбй, бхфпбнбкзсэуупмбй: Бхфпбнбкзсэчизке вбуйлйЬт кбй оекЯнзуе Энпрплп бгюнб кбфЬ фзт ньмймзт еопхуЯбт.


Дієслова реципрокальної семантики позначають дію, яку виконують дві особи, що впливають при цьому одна на одну: Фб дэп бдЭсцйб бгкблйЬуфзкбн кй Эфуй фб рЮсе п эрнпт. Слідом за І.Касотакі, ми виділяємо власне (еггенют бллзлпрбиЭт) і невласне взаєморефлексивні дієслова (мз еггенют бллзлпрбиЭт). До власне взаєморефлексивних дієслів належать дієслова, взаєморефлексивність яких є внутрішньосемним компонентом, і які через це не потребують вживання основи бллзлп-. Власне взаєморефлексивні дієслова вживаються на позначення: конкретної фізичної дії: бгкблйЬжпнфбй, оембллйЬжпнфбй, чфхрйпэнфбй: МЬлщубн кбй оембллйбуфЮкбне; мовленнєвої взаємодії та контакту: всЯжпнфбй, кблзмесЯжпнфбй, кблзнхчфЯжпнфбй: КблзмесйуфЮкбне, кЬфубне уфбхспрьдй кбй цпхмЬсбне Энб-дхп фуйгЬсб; емоційного ставлення: бгбрйпэнфбй, бнфйрбипэнфбй, мйупэнфбй: БгбрЮизкбн кбй рбнфсеэфзкбн. Власне взаєморефлексивні дієслова пасивного стану, на відміну від невласне взаєморефлексивних, допускають можливість вживання у структурі з прийменником ме: РбсеозгЮизке ме фпн бделць фпх. Реципрокальне значення невласне взаєморефлексивних підсилюється у випадку вживання займенників п Энбт фпн Ьллп, п Энбт ме фпн Ьллп: КпЯфбое п Энбт уфпн Ьллп кбй ксхцпгЭлбубн; поєднання прислівника та займенника мефбоэ мбт/убт/фпхт: Мйупэнфбй бнбмеуЬ фпхт, всЯжпнфбй мефбоэ фпхт. Пейсбжьмбуфе мефбоэ мбт; означення підмета мпнЬчпт: МпнЬчпй фпхт мблюнпхн, мпнЬчпй фпхт фб кЬнпхн, а також у словах з основами бллзл-/ бллзлп- у дієслів активного: бллзлпгсбцю: Бллзлпгсбцпэме фбкфйкЬ бцьфпх Эцхге уфп еощфесйкь і пасивного стану: бллзлеохрзсефпэнфбй, бллзлерйвпхлеэпнфбй, бллзлпукпфюнпнфбй: Бллзлпукпфюизкбн гйб Энб кпммЬфй гз.


        У дисертації встановлено, що неперехідні дієслова СНМ є абсолютивними дієсловами. Головною ознакою абсолютивних дієслів є їхня семантична завершеність, що забезпечує відсутність у дієслова необхідності обов’язкового поширення іншими «словами-конкретизаторами».


        Неперехідні дієслова СНМ у реченні функціонують як: 1. Дієслова з «нульовою валентністю»: дієслова, що позначають стан природи: ўсчйуе нб всбдйЬжей. 2. Одновалентні дієслівні предикати з суб’єктною синтаксемою (предикати стану: дієслова, що позначають екзистенцію: Едю Юфбн рблйЬ мйб екклзуЯб; поєднання так званих слів «категорії стану» і аналітичної синтаксичної морфеми-зв’язки еЯнбй: ЕЯнбй Ьссщуфпт; дієслова, що позначають психічний або фізіологічний стан людини: БнбиЬссеше рпх еЯде фпхт цЯлпхт фпх кбй ухнЭчйуе фзн рспурЬиейЬ фпх ме мегблэфесп кпхсЬгйп кбй  бйуйпдпоЯбБрпкпймЮизкб  кбиют  Эвлерб


фзлеьсбуз; дієслова, що позначають характеристику поведінки: МефбнЬуфет рпх Эжзубн рпллЬ чсьнйб уфйт З.Р.Б., Ьсчйубн нб бмесйкбнЯжпхн; предикати дії: дієслова конкретної фізичної дії: ЛбмрпкпрЬ п Юлйпт; дієслова руху: з диференційними семами: «пересуватися за допомогою ніг»: Бсгпрьсзуб кбй Эчбуб фп фсЭнп; «пересуватися в повітрі»: З рефблпэдб рефЬсйже бнЬмеуб уфб лплпэдйб; «пересуватися за допомогою транспорту»: Фп рлпЯп брЭрлехуе бсгЬ фп всЬдй; ЛСГ дієслів мовлення: ЛСР дієслів, що характеризують зовнішній бік мовлення (спосіб, манеру): Брь фп цьвп Ьсчйуе нб фсбхлЯжей; ЛСР дієслів, що характеризують зміст думок, виражених за допомогою мовлення: Айуизмбфплпгю; ЛСГ дієслів звучання: ЛСР дієслів звучання, які передають звуки тварин, птахів та комах: Фб укхлйЬ гспхжЬне цпвйумЭнб; ЛСР дієслів звучання, що передають звуки, утворені людиною: УфбмЬфб нб гксйнйЬжейт; ЛСР дієслів звучання, що передають звуки, утворені варіативно твариною або людиною: Фп укхлЯ пхслйЬжей / Мпх кбфЭвзке нб Эвгщ ьощ нб пхслйЬощ). Специфічною ознакою неперехідних дієслів є одномісність валентної рамки із субстанціальною синтаксемою, що виконує семантико-синтаксичну суб’єктну функцію.


Результати дослідження дозволяють зробити такі висновки:


1.                Визначення мовного статусу категорії перехідності дієслова завжди привертало увагу дослідників, що підтверджено значною кількістю праць вітчизняних та зарубіжних лінгвістів (О.Бондарко, Л.Буланін, В.Виноградов, І.Вихованець, К.Городенська, А.Загнітко, В.Мозгунов, Б.Норман, В.Ярцева). На сьогодні існує цілий ряд визначень перехідності (як категорії семантичного, синтаксичного або семантико-синтаксичного рівнів), які відрізняються широтою охоплення та аспектом розгляду її характеристик, однак, відсутнє цілісне уявлення про досліджуваний об'єкт, що зумовило необхідність його комплексного аналізу.


2.                У сучасній лінгвістиці сформувалося декілька підходів до вивчення категорії перехідності (з когнітивного погляду; як компонента функціонально-семантичного поля тощо). Діаметрально-протилежні погляди на природу перехідності є свідченням особливої складності цього питання, а тому і необхідності його подальшого дослідження. Наприкінці 90-х рр. ХХ ст. проблема визначення лінгвальної природи перехідності отримала новий імпульс у контексті розбудови теорії валентності. Новий підхід rрунтується на розумінні того, що дієслівна лексема має семантичну здатність поєднуватися з певною кількістю залежних компонентів. Згідно з аналізом літератури за темою і фактичного матеріалу сучасної новогрецької мови, використано такі терміни для інтерпретації понять: «валентність (уиЭнпт)» – здатність дієслівної лексеми поєднуватися з певною кількістю передбачуваних одиниць відповідної семантичної природи; «сполучуваність (ухндхбуфйкьфзфб)» – властивість мовних одиниць поєднуватися з іншими одиницями; «дистрибуція (кбфбнпмЮ)» – сукупність усіх варіантів оточення, контекстів.


3.                Порівняльний аналіз теоретичних положень вітчизняних та грецьких науковців щодо сутності перехідності дієслова показав, що в україністиці перехідність розглядають як тип правобічної валентності дієслова (І.Вихованець,


К.Городенська, А.Загнітко, В.Мозгунов), однак, грецькій, а тим більше вітчизняній елліністиці, бракує досліження вказаного аспекту. Комплексне дослідження дозволяє зробити висновок про те, що структура речення сучасної новогрецької мови зумовлена валентністю предиката. Це вказує на функції залежних синтаксем, у тому числі й об’єктної. Перехідність дієслова СНМ є типом валентності дієслова та має морфолого-семантико-синтаксичний характер. Морфологічний параметр перехідності як типу валентності зумовлено тим, що словозмінними афіксами валентності виступають відмінкові форманти знахідного відмінка і артикль. Специфіка морфологічних категорій дієслова сучасної новогрецької мови виявляється у високому ступені синтетичності його форм, що дозволяє розрізняти за флексіями дієслівний активний і пасивний стани, регулярно здійснювати трансформи суб’єктно-об’єктних відношень у реченнях, впливати на реалізацію предикатних актантів, а також на перехідність як різновид валентності. За семантичною ознакою перехідність позначає активну, спрямовану на об’єкт дію. Синтаксичний аспект перехідності реалізує об’єктна синтаксема.


4.                Дієслова сучасної новогрецької мови на власне-семантичному, семантико-синтаксичному, формально-граматичному і власне-комунікативному рівнях речення (згідно з І.Вихованцем) розподілено на: експліцитно перехідні, імпліцитно перехідні та неперехідні.


Експліцитно перехідні дієслова сучасної новогрецької мови функціонують як:


-  предикати дії, представлені такими ЛСГ дієслів: 1. Дієслова на позначення зміни об’єкта: ЛСГ дієслів, що позначають зміну екзистенції; ЛСГ дієслів, що виражають фізичну зміну об’єкта; ЛСГ дієслів, що вказують на зміну розташування об’єкта в просторі; Дієслова, що позначають зміну посесивних відношень. 2. Дієслова конкретної фізичної дії у сфері міжособистісних стосунків. 3. ЛСГ дієслів розумової діяльності. 4. ЛСГ дієслів мовлення. 5. ЛСГ дієслів, що позначають позитивне чи негативне ставлення з відповідними аргументами (діяч, об’єкт, результатив);


-  предикати стану, виражені дієсловами, що позначають внутрішній стан і почуття з відповідними аргументами (експерієнсив, об’єкт).


5.           На семантико-синтаксичному рівні об’єктна синтаксема перебуває в позиції правобічного сильнокерованого члена речення. Визначено такі основні моделі конструкцій з експліцитно перехідними дієсловами:


-                                предикат + об’єктна синтаксема у знахідному відмінку;


-   предикат + дві синтаксеми: структури: 1) предикат + синтаксема у знахідному відмінку + синтаксема у знахідному відмінку; 2) предикат + синтаксема у знахідному відмінку + синтаксема у родовому відмінку; 3) предикат + синтаксема у знахідному відмінку + синтаксема, виражена прийменниково-іменниковою конструкцією; 4) предикат + синтаксема у знахідному відмінку + синтаксема, виражена підрядним реченням; предикат + синтаксема, виражена родовим відмінком або прийменниково-іменниковою конструкцією + синтаксема, виражена підрядним реченням;


 


 


-   предикат + варіант об’єктної синтаксеми (дубльований займенник; підрядне


речення).


6.           82% експліцитно перехідних дієслів – це каузативи з категоріальною семою, що виражає мотивацію появи ознак субстанцій. У сучасній новогрецькій мові каузативні дієслова репрезентовано: дієсловами однієї лексеми; дієсловами різних лексем; дієсловами, утвореними за допомогою словотворчих засобів. Каузативи, представлені дієсловами однієї лексеми, тлумачимо як дієслова з варіативною валентністю. До дієслів із варіативною валентістю віднесено дієслова, у яких та сама морфологічна форма будує перехідні та неперехідні конструкції, не змінюючи своєї станової належності (ДВВ активного стану: ДВВ активного стану з основним перехідним функціонуванням, ДВВ активного стану з основним неперехідним або імпліцитно перехідним функціонуванням; ДВВ пасивного стану; ДВВ активного і пасивного станів: ДВВ активного і пасивного станів із варіативною валентністю в активному стані з основним перехідним функціонуванням, ДВВ активного і пасивного станів із варіативною валентністю в активному стані з основним неперехідним функціонуванням). Словотвірний трансформатив ДВВ представлено відад’єктивними та відсубстантивними дієсловами.


7.                Семантичний рівень аналізу дозволив виокремити додаткову інформацію про ситуацію, визначити її відношення до загального змісту висловлювання і встановити імпліцитну перехідність дієслів сучасної новогрецької мови. Як імпліцитно перехідні дієслова СНМ кваліфікуємо:


-   безоб’єктні дієслова з об’єктом інклюзивно включеним у семантичну структуру дієслова: абсолютивно вжиті дієслова; еліптичні конструкції, дієслова із знахідним внутрішнього об’єкта;


-   рефлексивні дієслова: саморефлексивні дієслова з дубльованою семантикою першого актанта та дієслова взаємного реципроку, що на семному рівні передбачають участь двох актантів.


8.                Неперехідні дієслова належать до абсолютивних дієслів, що не відкривають обов’язкових позицій для конкретизації синтаксемами. На основі здійсненого аналізу встановлено, що неперехідні дієслова сучасної новогрецької мови у реченні функціонують як:


-   дієслова з «нульовою валентністю»: дієслова, що позначають стан природи;


-   одновалентні дієслівні предикати з суб’єктною синтаксемою (предикати стану: дієслова, що позначають екзистенцію; поєднання так званих слів «категорії стану» і аналітичної синтаксичної морфеми-зв’язки еЯнбй; дієслова, що позначають психічний або фізіологічний стан людини; дієслова, що позначають характеристику поведінки; предикати дії: дієслова конкретної фізичної дії; дієслова руху; ЛСГ дієслів мовлення; ЛСГ дієслів звучання).


9.                Функціональний аналіз перехідності як типу валентності дозволив поглиблено розглянути зв’язок між лексичною семантикою дієслів та їхньою синтаксичною інтенцією, здатністю продукувати синтаксеми і речення певної структури в сучасній новогрецькій мові.


 


Отримані результати дозволяють окреслити шляхи подальших досліджень у напрямку створення комбінаторного словника сполучуваності дієслова сучасної новогрецької мови, оскільки системний опис сполучуваності лексичних одиниць залишається актуальним питанням сучасної новогрецької лексикографії. Подальшої розробки потребує визначення семантичних типів предикатів сучасної новогрецької мови та диференціація різновидів субстанціальних компонентів речення.


         У додатках наведено таблиці лексико-семантичних груп експліцитно перехідних дієслів та дієслів із варіативною валентністю сучасної новогрецької мови.


 


 


         Основні положення змісту дисертаційного дослідження відображено в таких публікаціях:

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины