ТЕОРІЯ АДАПТАЦІЇ В ПЕРЕКЛАДІ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ТЕОРІЯ АДАПТАЦІЇ В ПЕРЕКЛАДІ
Альтернативное Название: ТЕОРИЯ адаптации В ПЕРЕВОДЕ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність, новизну теми; окреслені об’єкт, предмет, матеріал, мета та завдання роботи; визначені теоретичне та практичне значення дисертації; сформульовані основні твердження, що виносяться на захист; зазначено апробацію роботи і накреслено перспективи подальших досліджень.


Перший розділ «Адаптація в перекладі: теоретичний аспект»  присвячено теоретичному обґрунтуванню концепції перекладацької адаптації в перекладознавстві із наданням визначення поняттям «перекладацька адаптація», адаптивний потенціал тексту або дискурсу, адаптивні стратегії перекладу, репродуктивний / адаптивний типи перекладу, прагматичний текст, дискурс. Розділ також містить: 1) визначення критеріїв відмежування адаптації від суміжних видів мовного посередництва; 2) окреслення принципів, критеріїв та завдань вичленування культурно зумовлених одиниць, до яких належать реалії, символи, концепти; 3) аналіз теоретичних робіт вітчизняних та зарубіжних дослідників щодо встановлення облігаторних / факультативних структурно-типологічних і функціональних ознак аналізованих прагматичних типів текстів.


Одностайність наукових трактувань поняття «адаптація» промовисто свідчить про те, що адаптації відведено скромну роль «пасербиці» перекладознавства. Фактично, адаптивна модель перекладу, адаптивна теорія перекладу діє на суміжжі редактури перекладу, власне перекладу й теорії комунікації. Теорія комунікації розглядає проблеми адаптації певного повідомлення в межах однієї культури до різних адресатів, тому, з цієї точки зору, адаптація – це галузь перекладознавства. Та для перекладознавства адаптація теж постає суміжною зоною хоча б тому, що здебільшого передбачає елімінування або граничну трансформацію елементів, що зрештою спричиняє повну видозміну тексту, яка зазвичай не визнається перекладом більшістю науковців. Перекладацька адаптація, як проміжна зона, має свою принадливу силу, котра полягає в тому, що адаптивні моделі прагматичних типів текстів пояснюють необхідність застосування трансформацій і, таким чином, змикають теорію комунікації, прагмалінгвістику й теорію перекладу. Адаптивні перекладацькі моделі покликані розкрити причини змін тексту в процесі (його) переходу з дискурсу в дискурс, з одного типу тексту в інший або переходу від однієї ідеології до іншої. Ці ж моделі пояснюють трансформаційні зміни під час перекодування  з мови в мову, з культури в культуру.


Варто зауважити, що більшість авторів розглядають адаптацію як крайню ступінь зміни оригіналу щодо текстів художнього дискурсу, не приділяючи належної уваги питанню про ступінь перекладацької адаптації в інших типах текстів і дискурсів. Виняток становить лише робота Л.К.Латишева й А.Л.Семенова, де автори порушили питання про масштаби припустимих зсувів, залежних безпосередньо від типу перекладного тексту, справедливо зазначаючи, що «конкретно такі обмеження (адаптаційних зсувів – В.Д.) ніде не зафіксовано» (Переклад: теорія, практика й методика викладання, 2003). Теоретичні роботи із зіставлення перекладу та адаптації приводять нас до наступних висновків: по-перше, з огляду на співвіднесення адаптації й перекладу дослідники акцентують принципову відмінність обох понять, хоча й визнають оказіональну необхідність застосування  адаптації; по-друге, маргінальний характер адаптації спричиняє нестачу не лише термінологічної визначеності адаптації, а й окреслення системи адаптивних методів для різних типів текстів, що в свою чергу викликає неминучість наступного висновку – під фрагментарною прагматичною адаптацією тексту, по суті, вчені розуміють індивідуальну інтерпретацію тексту перекладачем.


Уперше висловлена О.Каде проста думка про те, що переклад – лише один із видів мовного посередництва, надає можливість під час зіставлення з іншими його видами виразніше виявити його специфіку (Sprachmittlung als gesellschaftliche Erscheinung und Gegenstand wissenschaftlicher Untersuchung, 1980). В принципі те саме можна стверджувати й про адаптацію: визначення поняття «адаптація» неможливо без попереднього аналізу як самого поняття «адаптація», так і суміжних з ним видів мовного посередництва. Щодо видів міжмовного посередництва можна погодитись із тим, що трансляція текстів поєднана не лише з подоланням міжмовних і міжкультурних бар’єрів, а й з нейтралізацією суб’єктивно-особистісного ставлення перекладача до тексту оригіналу. Таким чином, за основу відмежування перекладу-адаптації від суміжних видів мовного посередництва покладено три критерії: 1 – ступінь присутності в тексті перекладу стилю перекладача; 2 – ступінь орієнтації на рецептора тексту перекладу; 3 – обов’язковість / необов’язковість зіставлення тексту перекладу з вихідним текстом.


Відмінність перекладу-адаптації й перекладу-репродукції та інших різновидів (між)мовного посередництва полягає в тому, що перекладацька адаптація свідомо зорієнтована на зіставлення та перевірку текстом оригіналу та, на відміну від інших різновидів інтертекстів (анотацій, коментування, перекладу за мотивами), редукує вияви власного стилю перекладача. Перекладацька адаптація не суперечить перекладу-репродукції, а є комплементарним типом перекладу.


Адекватний переклад у будь-якому разі передбачає адаптацію. Інша річ, що пропорції власне перекладацьких і адаптивних стратегій підпорядковані типові тексту, та не просто умоглядному типові тексту, а прагматичному. Чим ближче прагматична функція тексту до домінантних, тим більше адаптивних стратегій необхідно застосовувати, але не забуваючи про власне перекладацькі. Іншими словами, головний критерій адаптації тексту – це його прагматична орієнтація.


Парадигму прагматичних текстів побудовано за принципом від мінімально прагматичного до максимально прагматичного типу тексту. Відповідно, ця парадигма включає: словникову статтю, навчальний тип тексту, ораторську промову (політичний виступ, проповідь) і рекламний текст. Адаптивний потенціал тексту або дискурсу виявляється в потенційній здатності певного тексту або дискурсу до адаптації в перекладі, а іноді й до обов’язкової адаптації. Потенційна «схильність» до адаптації підпорядковується пріоритетності прагматичної функції перекладу. 


Виходячи з твердження, що до інваріантних ознак дискурсу належать текст і екстралінгвістичні чинники, які визначають статус комунікативної ситуації, тоді, з точки зору теорії адаптації в перекладі, особливий інтерес становить процес ідентифікації текстів і дискурсів з урахуванням асиметрії культур. За думкою М.О.Новикової, дискурс – це медіатор між аудиторією та текстом (Перевод - адаптация: типология дискурсов / текстов, 2004). Саме цим пояснюється й вибір матеріалом нашого дослідження прагматичних текстів політичного й релігійного дискурсів. Обидва дискурси можна зарахувати до розряду найбільш культурно специфічних дискурсів тому, що саме вони в повному обсязі реалізують ідеологічну й історично та національно обумовлену складову певної культури та відповідно представляють вищу соціальну й вищу сакральну владу. У межах східнослов’янських традицій відмінність релігійного від нерелігійного дискурсу становить міра авторитетності, а в атлантичній – тематика. Міра авторитетності формує «вертикаль» дискурсу, різновиди тематик – «горизонталь». Таким чином, виокремлюємо два критерії визначення дискурсу: якщо дискурс аналізується за горизонталлю, основним критерієм постає тематичний, а якщо за вертикаллю – критерій авторитетності встановлює місце певного дискурсу в межах усього дискурсивного поля однієї культури. Приймаючи за вихідну точку перекладацької роботи з дискурсами положення про «вертикальне» розташування дискурсів у східнослов’янських традиціях, ми змушені констатувати, що й перекладацька адаптація має певні обмеження. У цьому розумінні принципово неможливою постає перекладацька адаптація рекламного тексту релігійного характеру атлантичної традиції, адже в нормативній свідомості зокрема православних представників східнослов’янських культур рекламний текст усвідомлюється не як текст, а як антитекст.


Культурна асиметрія, таким чином, обумовлює не лише принципову розбіжність у парадигмі текстів, а й визначає систему домінантних функцій дискурсів, відтворення яких при перекладацькій трансляції сприяє адекватному сприйманню певного типу дискурсу, тобто його адекватній ідентифікації та інтерпретації.


Образ аудиторії постає підґрунтям інтралінгвістичних трансляцій від одного типу тексту до іншого в межах дискурсу. Мовне вираження словникової статті енциклопедичного словника під час перекодування у підручник гуманітарного профілю в межах однієї культурної традиції супроводжуватиметься якісним зміненням інформації, що спричинено нарощенням прагматичного потенціалу навчального типу тексту. З позицій лінгвістичних засад перекладу Р.Якобсон висловив наведену думку таким чином: «під час внутрішньомовного перекладу слова використовується або інше слово, більш-менш синонімічне першому, або парафраза» (О лингвистических аспектах перевода, 1985). Можемо лише зауважити, що ступінь експлікації культурно обумовленого значення прямо пропорційний ступеню прагматичності тексту.


Аналіз зсуву в межах парадигми прагматичних типів текстів однієї культурної традиції становить для нас інтерес з кількох причин. По-перше, побудова типології прагматичних типів текстів дозволить вирішити одне з актуальних питань сучасного перекладознавства, а саме – питання про адекватне читацьке сприйняття текстів різних типів, оскільки до сьогодні на встановлено чіткої системи перекладацьких завдань та стратегій, необхідних при роботі з прагматичними типами текстів. По-друге, виходячи з положення, що кожний жанр має свої закони побудови, типологічна модель прагматексту в перекладі дозволить перекладачеві виділити зони конвергентних і дивергентних текст-типологічних ознак з урахуванням культурно зумовленої відмінностей у стереотипах очікування аудиторій відправника та реципієнта. По-третє, дослідження перерозподілу якісної інформації за умов зсуву прагматекстів у межах дискурсу в певній лінгвокультурній традиції, дозволяє перекладачеві визначити зони дивергентних текст-типологічних ознак, відтворення яких при перекладі призведе до: а) хибної ідентифікації типу тексту (зсув у парадигмі дискурсу); б) ідентифікації типу тексту не як нормативного, а радше як екзотичного; в) ідентифікації типу тексту як побудованого за «своєю» моделлю, а не іншокультурною. І нарешті, текст-типологічні моделі вирішують питання границь застосування перекладацької адаптації. Наявність домінанти конвергентних текст-типологічних ознак свідчить на користь репродуктивних перекладацьких стратегій та тактик, оскільки вони призводять до адекватного сприйняття прагматичної настанови та системи функцій типу тексту. У разі превалювання зони дивергентних ознак, залучення адаптивних стратегій вбачається необхідним за умов, якщо перекладач хоче уникнути хибної ідентифікації типу тексту цільовою аудиторією. 


Трансляція парадигми прагматичних типів текстів у іншокультуру передбачає врахування стереотипів очікування носіїв мови-реципієнта й культури-реципієнта, що, в свою чергу, обумовлює вибір перекладацьких стратегій на користь власне перекладацьких і/або адаптивних стратегій. Перекладний текст визнають високоякісним у тому разі, коли він відповідає традиціям типології текстів у культурі суспільства перекладної мови, тобто тим традиціям, що добре відомі адресатові й він очікує на них за певних умов спілкування. Зауважимо, що за умов домінантної орієнтації на мовні й культурні пріоритети рецептора, ступінь близькості або віддаленості від тексту оригіналу може варіюватися для різних типів адаптивних текстів.


Для цілей нашої роботи суттєвим убачається наступний розподіл базисних культурно обумовлених текстових елементів: реалії, символи, лінгвоконцепти. Міра прагматичності типу тексту пропорційна частотності функціонування мовних одиниць з національно-культурним компонентом. Причому, і сама частотність уживання, й ієрархія культурно обумовлених одиниць впливають на специфіку функціонування аналізованого типу тексту не лише в межах дискурсу, а й у межах культурної традиції. Для перекладача це означає, що реально він працює з двома типами інформації в тексті – предметною (власне фактуальною) і оцінною. У процесі перекладу тексту різні типи інформації визначають алгоритм перекладацьких дій у виборі або на користь репродуктивного перекладу, або на користь адаптивного перекладу. Для репродуктивного перекладу домінантною є предметна інформація, виражена магістральністю інформативної (денотативної, когнітивної) функції для даного типу тексту. Перевага оцінних (конотативних) видів інформації неминуче спричиняє актуалізацію стилістичних функцій. А це означає, що під час репродуктивного перекладу дотримати сполучення домінантних функцій в умовах асиметрії мов і культур надзвичайно складно. Незбереження під час перекладу домінантних функцій спричиняє зсув як у межах типів текстів, так і в межах дискурсу. Функціональне призначення тексту визначає набір перекладацьких стратегій і, таким чином, може обумовлювати комплементарність перекладацьких і адаптивних стратегій. Адаптивні стратегії перекладу передбачають: 1) використання мовних і культурних моделей реципієнта й 2) виразну прагматичну орієнтацію текстів перекладу на свою іншомовну й іншокультурну аудиторію. У такому розумінні можна говорити про те, що чим менше культурного компонента в тексті, тим більше необхідно стратегій репродуктивного перекладу й, відповідно, менше адаптивних стратегій і навпаки. Наведену тенденцію можна простежити в нашій роботі, де поряд з перекладознавчим аналізом текстів оригіналів і перекладів подано репродуктивні переклади прагматичних типів текстів, виконані носіями англійської, української та російської мов. Репродуктивний переклад демонструє площину перекладацьких проблем, які виникають під час перекладацької роботи з прагматичними текстами, доводить необхідність застосування тих перекладацьких та адаптивних моделей, котрі запропоновано в результаті проведеного перекладацького крос-культурного аналізу текстів і дискурсів. Експериментальний репродуктивний переклад і перекладознавчий аналіз допомагають перекладачеві визначитися з вибором алгоритму перекладацьких стратегій чи то на користь власне перекладацьких, чи то – адаптивних, залежно від реакції аудиторії, на яку очікує перекладач.


Для визначення прагматичного й відповідно адаптивного потенціалу прагматичних типів текстів у роботі надається аналіз теоретичних робіт, які присвячено виокремленню структурно-типологічних і функціональних ознак словникової статті, навчального типу тексту, ораторського типу тексту (політична промова, проповідь). Дані, одержані в результаті дослідження, свідчать про те, що функціональний підхід дозволив дослідникам: 1) визначити теоретичні засади словників різних типів, обґрунтувати вичленування словникової статті в окремий тип тексту; 3) описати типологію науково-технічних навчальних текстів; 3) надати визначення політичній промові як окремому типові тексту; 4) віднести проповідь до розряду текстів релігійного дискурсу.


Аналіз теоретичних робіт демонструє, що зазначені типи текстів не розглядалися ученими з позицій перекладацької трансляції, отже не з’ясованими залишаються наступні параметри: 1) ієрархія структурно-типологічних ознак прагматичних типів текстів, необхідних за умов перекладу в іншокультуру; 2) система структурних елементів й функціональних ознак, які відображають лінгвокультурну специфіку й прагматичний потенціал типів текстів; 3) система домінантних для того чи іншого типу тексту функцій, необхідних перекладачеві для уникнення «переключення» одного типу тексту в інший за умов перекладу в іншу культуру; 4) система методик аналізу лінгвокультурної специфіки й методологічних засад прагматичних типів текстів у перекладі.


Другий розділ «Перекладацька адаптація: лінгвокультурологічний аспект» присвячено аналізу лінгвокультурологічних моделей прагматичних типів текстів політичного та релігійного дискурсів з огляду на перекладацькі задачі, які необхідно вирішити для досягнення адекватного перекладу з урахуванням стереотипів очікування аудиторії-реципієнта та за умов збереження прагматичного потенціалу типу тексту.


Переклад культурно зумовлених типів текстів, до яких відносяться прагматичні типи текстів, ускладнюється тим фактом, що адекватне сприйняття тексту перекладу залежить від того, наскільки він відповідає стереотипам очікування цільової аудиторії. Зрозуміло, що тут йдеться про текст-типологічні стереотипи очікування, які в обох культурах мають певні конвергентні та дивергентні ознаки. Виокремлення конвергентних та дивергентних ознак типів текстів в обох культурах вбачається необхідним саме для практики перекладу, оскільки впливає на вибір перекладацьких тактик в процесі роботи з текстами. Домінування конвергентних ознак свідчить на користь збігу в текст-типологічних стереотипах очікування аудиторій відправника й одержувача, і навпаки, вищість дивергентних ознак заздалегідь доводить, що стереотипи очікування розходяться і, чим більше таких ознак, тим більше відчутним є культурно зумовлене текст-типологічне розходження у сприйнятті зазначених аудиторій. Таким чином, домінування конвергентних чи дивергентних ознак впливає на вибір перекладачем між репродуктивною та адаптивною стратегією в процесі перекладу того чи іншого прагматичного типу тексту.


Для перекладача це означає, що у випадку, коли на всіх рівнях тексту дивергентні ознаки нарощуються, переклад передбачає застосування менш формалізованих і більше креативних засобів перекладу. Так, з огляду структури тексту, його обсяг може розширюватись / скорочуватись, що відповідно прогнозує застосування редукції / ампліфікації / елімінації. Послідовність інформації також може підлягати транспозиції, уключаючи реверс сильних позицій тексту. З точки зору лексико-семантичної специфіки тексту можна говорити про застосування лексико-семантичних трансформацій різного рівня складності. Наприклад, збільшення кількості синонімічних відповідників, у тому числі контекстуальних синонімів (термін Р.П.Зорівчак), призведе до залучення таких «складних» трансформацій, як розвиток значення, цілісна заміна висловлення. Переклад символіки вихідного тексту (у випадку високого рівня варіативності оцінної семантики) потребує адекватного вибору серед символічних варіантів, які представлені в культурі тексту перекладу. Специфіка функціонування лінгвоконцептів в оригінальному тексті у першу чергу маніфестується в кількісному / якісному наповнені слотів. Застосування фреймової методики до аналізу текстів культури (термін Ю.М.Лотмана) є виправданим з двох причин. По-перше, когнітологічний аналіз за фреймами експлікує специфіку інформації на двох рівнях – ментальному й вербальному, а по-друге, демонструє загальні закономірності організації вербалізованої інформації. Фреймова методика дозволить нам диференціювати якісну інформацію в текстах. Якісна інформація, або семантичний комунікативно-ціннісний простір тексту культури, диференціюється за трьома критеріями: універсального / загального, специфічного / особливого й унікального / одиничного. Об’єднання знань у складі фрейму обумовлено тим, що в сукупності вони висвітлюють певний стандартний стереотипний набір. Зрозуміло, що йдеться про культурно зумовлений стереотип, який залежить не лише від мови. Порівняння стереотипів, властивих культурі оригіналу, з тими, що функціонують у культурі перекладної мови, демонструє всі типи опозицій картин світу: етнічної та індивідуальної, загальнолюдської та індивідуальної, узагальненої загальнолюдської та національно-етнічної. Остання опозиція вбачається актуальною, оскільки найбільш виразно виявляється в прагматичних текстах, що належать до таких апелятивних дискурсів як політичний і релігійний.


До парадигми прагматичних текстів належать: словникова стаття тлумачного й енциклопедичного словників, навчальний тип тексту (підручник з політології та гомілетики), політичний виступ (політична промова), проповідь і політичний рекламний текст.


Прагматичний потенціал, змінюючись від типу  тексту до типу тексту за принципом наростання, змінює також і співвідношення власне перекладу й адаптації, що, у свою чергу, свідчить про адаптивний потенціал типу тексту. Інформація під час перекодування одного типу тексту в інший характеризується різним ступенем наповнення слотів, що й спричиняє розподіл слотів за принципом домінантних / маргінальних для певного типу тексту, дискурсу. Цей аналіз демонструє реальні відмінності типів текстів у рамках парадигми одного дискурсу. За умов кількісного збільшення елементів певного слоту при зсуві в інший тип тексту збереження цієї тенденції в перекладі може призвести до: а) хибної атрибуції типу тексту; б) ідентифікації тексту як такого, що відповідає іншому типові тексту дискурсу, або як анормативного (екзотичного); в) доместикації тексту перекладу.


З позицій перекладацької адаптації, якісні зміни інформації від типу тексту до типу тексту, від дискурсу до дискурсу, в межах зіставлюваних культурних традицій означає, що певний тип семантики може: а) ампліфікуватися (дописка: часткова, повна); б) елімінуватися (повне зникнення або повна десемантизація); в) коментуватися; г) конкретизуватися.


Спираючись на результати фреймового, а також лінгвокультурологічного аналізу, ми можемо говорити про наступні моделі побудови прагматичних типів текстів у зіставлюваних культурах:


І. Політичний дискурс: атлантична традиція.


1.     Словникова стаття як тип тексту.


Проведений фреймовий аналіз словникових статей за ключовими політичними концептами демонструє функціонування єдиного типу семантики, а саме універсального.


Аналіз зсуву в межах парадигми прагматекстів від тлумачного у політологічний словник демонструє суттєве зростання кількості лексем універсального значення з обов’язковою актуалізацією власне політичної термінології (дописка).


Структурно-композиційний та лексико-семантичний контексти. Ініціальна позиція: інваріантні ознаки – політична термінологія, гіпоніми до політичних концептів. Фінальна позиція: інваріантні ознаки – гіпоніми до політичних концептів, аксіологеми. Медіальна позиція: інваріантні ознаки – гіпоніми до політичних концептів, аксіологеми, антропоніми.


2.     Політологічний  навчальний тип тексту.


Результати фреймового аналізу дозволяють нам визначити наступні тенденції: домінантне місце посідає лексика з універсальним значенням і політологічна термінологія; варіативно реалізується специфічна семантика й маргінально – унікальна.


Структурно-композиційний та лексико-семантичний контексти. Ініціальна позиція: інваріантні ознаки – політична термінологія. Фінальна позиція: інваріантні ознаки – політична термінологія, гіпоніми до політичних концептів, аксіологеми. Медіальна позиція: інваріантні ознаки – політична термінологія, політичні концепти, гіпоніми, аксіологеми, антропоніми.


Під час аналізу зсуву політологічного словника у підручник простежуються наступні тенденції: ключовим прийомом є розширення обсягу тексту, що охоплює зону всіх трьох типів значення, проте, політичні терміни в політологічному навчальному тексті коментуються, що виражено калькою та розвитком значення; специфічна лексика тяжіє до специфікації. Таким чином, для атлантичної традиції ампліфікація всіх типів семантики та коментування політичної термінології постають текст-типологічними ознаками навчального тексту. У разі збереження названих тенденцій у перекладі в іншокультуру, навчальний тип тексту може сприйматися як такий, що відноситься до текстів політичного дискурсу, але не ідентифікуватися як зазначений тип.


3. Політичний виступ як тип тексту.


Специфічною рисою якісного розподілу інформації в зазначеному типі тексту можна вважати домінування лексичних одиниць з універсальною семантикою; специфічна й унікальна семантика належать до маргінальних ознак.


Структурно-композиційний та лексико-семантичний контексти. Ініціальна позиція: інваріантні ознаки – аксіологеми з експліцитно вираженою позитивною оцінкою. Фінальна позиція – політичні концепти й гіпоніми до них. Медіальна позиція: інваріантні ознаки – політичні концепти й гіпоніми до них, аксіологеми з експліцитно вираженою позитивною й негативною оцінністю, антропоніми, політична термінологія.


За умов перекодування політологічного навчального типу тексту у політичний виступ простежуються наступні транспозиції. Оскільки політичний виступ належить до ораторських типів текстів, ми можемо припустити, що лексика з універсальним компонентом значення взагалі-то не втратиться, проте, ампліфікації підлягатимуть політичні терміни, політичні реалії, а також аксіологеми. Елімінації підлягають лексичні елементи з унікальною семантикою. Концептуальною для аналізованого типу тексту є експансія лексичних одиниць з експліцитно та імпліцитно вираженою оцінністю. Негативна оцінність та політичні реалії за умов репродуктивного перекладу можуть призвести до сприйняття тексту як екзотичного, оскільки текст-типологічна модель виступу відповідає іншокультурним стереотипам аудиторії.


ІІ. Політичний дискурс: східнослов’янські традиції.


1. Словникова стаття як тип тексту.


Фреймовий аналіз однозначно свідчить, що домінуючим типом семантики в словниковій статті є універсальна семантика з варіативним включенням політичного компоненту значення.


Структурно-композиційний та лексико-семантичний контексти. Ініціальна позиція: інваріантні ознаки – універсальна семантика з політичним компонентом, гіпоніми до політичних концептів, аксіологеми з імпліцитно вираженою оцінністю, антропоніми. Фінальна позиція: інваріантні ознаки – політична термінологія, гіпоніми до політичних концептів. Медіальна позиція: інваріантні ознаки – політична термінологія, антропоніми.


Аналіз зсуву в межах зазначеної парадигми тлумачного словника у політологічний у межах східнослов’янських традицій дозволяє стверджувати наступне: у політологічному словнику значно зростає кількість лексичних одиниць з універсальним і унікальним значенням (дописка); специфічне значення підлягає специфікації. Характер подання інформації в політологічному словнику пов’язаний з певною функціональною корекцією, яка і спричиняє активізацію лексики з оцінним компонентом. За умов репродуктивного перекладу висока концентрація політичної термінології в аналізованому типі тексту призведе до ідентифікації ПТ як такого, що належить до парадигми політичного дискурсу, але не відповідає текст-типологічним очікуванням аудиторії ПК.


2.     Політологічний навчальний тип тексту.


Фреймовий аналіз демонструє магістральне використання, з одного боку, лексики з універсальним значенням, а з іншого - політичної термінології. Факультативний характер застосування має специфічна семантика, нерелевантною є актуалізація елементів з унікальною семантикою.


Структурно-композиційний та лексико-семантичний контексти. Ініціальна позиція: інваріантні ознаки – політичні концепти й гіпоніми до них. Фінальна позиція: інваріантні ознаки – політична термінологія, гіпоніми до політичних концептів, аксіологеми. Медіальна позиція: інваріантні ознаки – політична термінологія, гіпоніми до політичних концептів, політичні реалії, антропоніми.


Магістральними транспозиціями під час перекодування словникової статті у підручник є дописки всіх типів значення. Уточнення потребує лише той факт, що конкретизації з розвитком значення підлягає специфічна семантика.


3. Політичний виступ як тип тексту.


Фреймовий аналіз дозволяє виявити диференційну специфіку даного типу тексту, яка полягає в ампліфікації унікальної семантики нарівні з високою частотністю реалізації універсального значення. Причому, специфічне значення належить до маргінальних ознак даного типу тексту.


Структурно-композиційний та лексико-семантичний контексти. Ініціальна позиція: інваріантні ознаки – форми звертання, форми особових займенників, політична термінологія, гіпоніми до політичних, загальнолюдських концептів, аксіологеми. Фінальна позиція: інваріантні ознаки – політична термінологія, аксіологеми. Медіальна позиція: інваріантні ознаки – гіпоніми до політичних концептів, політична термінологія, аксіологеми.


Аналіз зсуву в межах парадигми політологічної навчальної статті у політичний виступ свідчить про наступне. Певні типи універсальної семантики, характерні для політологічного підручника, у політичному виступі не реалізуються (пропуск). Ампліфікації підлягають лексичні елементи специфічної та унікальної семантики (дописка, конкретизація + розвиток значення).


4. Політична реклама як тип тексту.


Зазначений тип тексту характерний лише для східнослов’янських традицій. У такому разі йдеться про письмову реалізацію рекламних текстів, які в атлантичній традиції гранично редуковані й заміщені мультимедійними засобами. Оскільки матеріалом нашого дослідження слугують письмові тексти, політичні рекламні тексти атлантичної традиції фіксуються нами як значущо відсутні.


Фреймовий аналіз демонструє наступні результати. Для даного типу тексту актуальною вбачається обов’язковість функціонування лексики з універсальною семантикою. Зі свого боку, специфічна семантика зазначеному типові тексту нерелевантна.


Структурно-композиційний та лексико-семантичний контексти. Ініціальна позиція: інваріантні ознаки – антропоніми, інклюзивний займенник «ми», гіпоніми до політичних концептів. Фінальна позиція: інваріантні ознаки – гіпоніми до політичних концептів. Медіальна позиція: інваріантні ознаки – політичні терміни, аксіологеми.


За умов перекодування політичного виступу у політичну рекламу основними тенденціями можна вважати наступні: універсальне значення та його типи зберігаються в рекламному тексті, проте, елімінації зазнають елементи зі специфічною семантикою.


ІІІ. Релігійний дискурс: атлантична традиція.


1. Словникова стаття як тип тексту.


Фреймовий аналіз словникових статей за ключовими релігійними концептами свідчить про те, що під час зсуву у межах парадигми тлумачних словників у спеціалізовані релігієзнавчі словники інформація перерозподіляється таким чином: універсальне значення домінує, специфічне значення представлено варіативно, унікальна семантика належить до зони маргінальних ознак.


Структурно-композиційний та лексико-семантичний контексти. В ініціальній позиції інваріантну зону ознак спеціалізованого словника становлять релігійні лінгвоконцепти, сакральний інтекст; варіативні ознаки – гіпоніми до релігійних концептів. Фінальна позиція: інваріантні ознаки – сакральний інтекст; варіативні – лексика з універсальним значенням. Медіальна позиція: інваріантні ознаки – сакральний інтекст; варіативні – гіпоніми до релігійних концептів.


Аналіз зсуву в зазначеній парадигмі  демонструє наступні типи транспозицій: дописка (повна або часткова) є домінуючим прийомом і поширюється переважно на універсальне значення. Специфічне значення вводиться конкретизацією та розвитком значення, унікальна семантика елімінується (пропуск), або актуалізується за рахунок залучення сакрального інтексту (дописка). У разі, якщо перекладач надасть перевагу репродуктивним стратегіям, аналізований тип тексту може бути сприйнятий як текст іншого типу, але в межах релігійного дискурсу.


2. Гомілетичний навчальний тип тексту.


Фреймовий аналіз: домінуючий тип значення – універсальний; специфічна семантика актуалізується за рахунок залучення сакрального інтексту; унікальне значення – нерелевантне типові тексту.


Структурно-композиційний та лексико-семантичний контексти. Ініціальна позиція: інваріантні ознаки – сакральний інтекст, антропоніми; варіативні ознаки – гіпоніми до релігійних концептів; нерелевантні – аксіологеми з позитивною / негативною оцінністю. Фінальна позиція: інваріантні ознаки – сакральний інтекст, антропоніми, релігійні концепти; варіативні ознаки – лексика з релігійним компонентом; нерелевантні – аксіологеми з позитивною / негативною оцінністю. Медіальна позиція: інваріантні ознаки – сакральний інтекст, антропоніми, релігійні концепти й гіпоніми до них; варіативні ознаки – лексика з релігійним компонентом, аксіологеми.


Аналіз зсуву словникової статті у гомілетичний навчальний текст уможливлює наступні висновки: основний тип транспозицій – дописка, що поширюється переважно на елементи універсального значення. Специфічна й унікальна семантика актуалізується за рахунок залучення сакрального інтексту (дописка). Унікальна семантика – нерелевантна гомілетичному посібнику. Пряме транспонування типу тексту в іншокультуру без урахування адаптивних стратегій призведе до збереження лише релігійної тематики, а текст-типологічна ідентифікація може бути хибною.


3. Проповідь як тип тексту.


Результати фреймового аналізу: домінантне значення – універсальне; специфічний компонент значення актуалізується сакральним інтекстом; унікальне значення нерелевантне аналізованому типові тексту.


Структурно-композиційний та лексико-семантичний контексти. Ініціальна позиція: інваріантні ознаки – гіпоніми до релігійних концептів, сакральні оніми, сакральний інтекст; варіативні ознаки – форми звертання, аксіологеми, церковні реалії, біблійні антропоніми. Фінальна позиція: інваріантні ознаки – церковні реалії, сакральні оніми, біблійні антропоніми, сакральний інтекст; варіативні ознаки – форми звертання, гіпоніми до релігійних концептів, аксіологеми з негативною оцінністю. Медіальна позиція: інваріантні ознаки – гіпоніми до релігійних концептів, біблійні й сучасні антропоніми, аксіологеми, сакральні оніми, сакральний інтекст; нерелевантні – церковні реалії.


При аналізі зсуву гомілетичного підручника у проповідь визначено такі основні тенденції: універсальне значення ампліфікується; специфічна семантика в разі зростання кількості фрагментів сакрального інтексту ампліфікується. Унікальна семантика – нерелевантна типові тексту. Якщо перекладач свідомо зорієнтований на стереотипи очікування аудиторії ПК, адаптації підлягатимуть фрагменти тексту з експлікацією негативної оцінності, форми звертання на сильних позиціях тексту та церковні реалії.


ІУ. Релігійний дискурс: східнослов’янські традиції.


1. Словникова стаття як тип тексту.


Фреймовий аналіз демонструє, що під час зсуву від українських тлумачних у спеціалізовані словники інформація перерозподіляється наступним способом: домінує універсальне значення, а варіативно реалізовані специфічний і універсальний типи значень у спеціалізованих словниках максимально редукуються. У російських словниках тенденція якісного перерозподілу інформації має інші, відмінні від українських, ознаки. Так, до домінуючих можна зарахувати два типи значень – універсальне й специфічне, до зони варіативних елементів належать лексичні елементи з унікальним значенням.


Аналіз перекодування українського тлумачного словника у релігієзнавчий дозволяє нам стверджувати, що домінантним прийомом є ампліфікація елементів універсальної семантики. Специфічна семантика коментується; унікальна семантика -  елімінується. У російській традиції словників цього типу простежуються наступні тенденції: універсальна семантика ампліфікується й конкретизується (+ розвиток значення); специфічна семантика ампліфікується; унікальна семантика коментується.


Структурно-композиційний та лексико-семантичний контексти української словникової статті. Ініціальна позиція: інваріантні ознаки – універсальна семантика, релігієзнавчі терміни. Фінальна позиція: інваріантні ознаки – універсальна лексика, релігієзнавчі терміни. Медіальна позиція: інваріантні ознаки – універсальна лексика; варіативні ознаки – гіпоніми до релігійних концептів, сакральні й біблійні оніми.


Структурно-композиційний та лексико-семантичний контексти російської словникової статті. Ініціальна позиція: інваріантні ознаки – гіпоніми до релігійних концептів, церковні реалії; варіативні ознаки – сакральні й біблійні оніми, сакральний інтекст. Фінальна позиція: інваріантні ознаки – гіпоніми до релігійних концептів, церковні реалії, сакральні й біблійні оніми. Медіальна позиція: інваріантні ознаки – гіпоніми до релігійних концептів з позитивною оцінністю, церковні реалії, сакральний інтекст.


2. Гомілетичний навчальний тип тексту.


 Фреймовий аналіз гомілетики свідчить про магістральне використання всіх типів значення: універсального, специфічного й унікального. Специфіка функціонування унікального значення полягає в тому, що реалізація цього типу значення маркує основну групу слотів, та водночас, додаткові слоти редукують цей тип значення.


Аналіз  зсуву словникової статті у гомілетичний текст демонструє наступні пріоритетні напрями: універсальне значення ампліфікується; специфічне значення передбачає використання двох прийомів – дописки, конкретизації + розвиток значення; унікальна семантика цілком залучається до гомілетики на відміну від словникової статті.


Структурно-композиційний та лексико-семантичний контексти. Ініціальна позиція: інваріантні ознаки – релігійні концепти й гіпоніми до них, аксіологеми; варіативним і нерелевантним убачається імплікація сакрального  інтексту. Фінальна позиція: інваріантні ознаки – релігійні концепти, церковні реалії, антропоніми, аксіологеми. Медіальна позиція: інваріантні ознаки – релігійні концепти й гіпоніми до них, церковні реалії, антропоніми, аксіологеми, сакральний інтекст. За умов відповідності текст-типологічним очікуванням аудиторії ПК, адаптації підлягатимуть церковні реалії, певні типи антропонімів і найголовніше – оцінність, яка виражається в текстах експліцитно.


3. Проповідь як тип тексту.


Фреймовий аналіз текстів проповідей східнослов’янських традицій демонструє домінування наступних типів значення: найширше представлені лексичні одиниці як універсального, так і специфічного значення. Унікальна семантика також облігаторно актуалізується, хоча й з невисокою мірою частотності.


Структурно-композиційний та лексико-семантичний контексти української проповіді як типу тексту. Ініціальна позиція: інваріантні ознаки – гіпоніми до релігійних концептів, аксіологеми, сакральні оніми, сакральний інтекст; варіативні – церковні реалії. Фінальна позиція: інваріантні ознаки - релігійні концепти та їх гіпоніми, сакральний інтекст, сакральні оніми; варіативні ознаки – церковні реалії. Медіальна позиція: інваріантні ознаки – сакральний інтекст, релігійні концепти та їх гіпоніми, аксіологеми, сакральні оніми; варіативні – церковні реалії.


Структурно-композиційний та лексико-семантичний контексти російської проповіді як типу тексту. Ініціальна позиція: інваріантні ознаки – релігійні концепти з експліцитно вираженою позитивною /негативною конотацією, біблійні оніми; варіативні – сакральний інтекст, церковні реалії. Фінальна позиція: інваріантні ознаки – форми звертання, релігійні концепти й гіпоніми до них, аксіологеми, сакральні оніми, церковні реалії; варіативні – сакральний інтекст.


Значуща відсутність у східнослов’янських культурах традиції рекламного  тексту релігійного характеру принципово унеможливлює аналіз інтралінгвістичних транспозицій при трансляції проповіді як типові тексту у рекламний тип тексту.


    У третьому розділі  «Перекладацька адаптація: методологічний аспект» пропонуються адаптивні перекладацькі моделі прагматичних типів текстів політичного й релігійного дискурсів. Адаптивні моделі для кожного з типів текстів відображають різний ступінь близькості / віддаленості від тексту оригіналу, з огляду на тип адаптивного тексту.


Політичний дискурс.


Лінгвокультурологічні моделі статей тлумачного словника в порівнюваних традиціях, а також виокремлення їх дивергентних й конвергентних ознак дозволяють нам стверджувати, що з огляду перекладу домінуюча кількість лексико-семантичних одиниць вихідного тексту знаходиться в діапазоні однозначних і варіантних еквівалентних відповідностей, представлених арсеналом засобів цільової мови. З огляду структурно-композиційних особливостей текстів словникових статей за умов перекладу-адаптації зі східнослов'янських культур в атлантичну перекладачеві необхідно вдатися до деяких транспозицій, відповідальних за якісний перерозподіл текстової інформації. Для збереження й передачі східнослов'янських лінгвокультурних традицій  словника за умов трансляції в атлантичну традицію перекладачеві необхідно вдатися до ампліфікації ознак політичної термінології, що відповідає прийомам власне перекладу. Перекладознавчі прийоми на рівні еквівалентних відповідників можуть спричинити інформаційну перенасиченість тексту, що для побудови словникових статей атлантичної традиції є нерелевантним, однак, повністю відповідає лінгвокультурним традиціям східнослов'янських політологічних словників.


Науковий стиль оповіді або, як ми звикли говорити, академічний стиль викладу інформації в навчальному тексті східнослов'янських традицій змінюється на науково-популярний, есеїстичний стиль підручника в атлантичній традиції. З метою збереження східнослов'янських лінгвокультурних традицій за умов трансляції навчального типу тексту в атлантичну традицію перекладачеві необхідно вдатися не тільки до лексико-семантичних, структурних і інших трансформацій, але й до певних адаптивних стратегій. Особова форма повідомлення має трансформуватися  в безособову форму оповіді. Для ініціальної позиції тексту нерелевантною убачається позитивна актуалізація політичного контексту США. Дописка й дескриптивний перифраз необхідні за умов імплікації власне політичної термінології й гіпонімів до політичних концептів.


Політичний виступ напевне єдиний тип тексту політичного дискурсу, що яскраво демонструє поєднання ознак аргументативного і риторичного (публічного) дискурсів. У процесі трансляції політичного виступу як типу тексту в атлантичну традицію (в сильних позиціях тексту) домінантним способом перекладу є власне переклад за умов неодмінної наявності еквівалентних відповідностей нормам мовленнєвого етикету. Ситуація транспонування східнослов'янських текстів політичного виступу в атлантичну традицію вимагатиме максимальної редукції власне політичної термінології. Щодо оцінності, на нашу думку, для забезпечення лінгвокультурної специфіки даного типу тексту необхідно зберегти позитивну конотацію оцінності (за умов елімінації негативної конотації) і ампліфікувати концепти й гіпоніми.


Релігійний дискурс.


Беручи до уваги різну культурну  акцентуацію, можна окреслити наступні перекладацькі адаптивні стратегії. У процесі трансляції богословського словника східнослов'янських традицій доводиться елімінувати біблійні антропоніми й сакральний інтекст, що належить безпосередньо до них. Якщо ж ми хочемо зберегти специфіку православ'я, нам необхідно вдатися до коментування або розвитку значення. За умов такого варіанту перекладу в іншу релігійну традицію словникова стаття може бути сприйнята не як богословська, а як наукова: ми зберігаємо науковість викладу, однак утрачаємо релігійну семантику. Адаптація релігійних гіпонімів і  аксіологем з релігійною семантикою вимагає коментарів, конкретизації й дескриптивного перифраза. У зв'язку з інваріантністю використання в атлантичній традиції сакрального інтексту, але в силу збереження й передачі православної специфіки, гіпоніми до релігійних концептів і аксіологеми необхідно інтегрувати разом із сакральним інтекстом, що в термінах перекладознавства фіксується як повна дописка.


Церковні реалії. Особливість перекладу полягає в тому, що реалії - частина ритуалу для обох деномінацій, зберігаються й перекладаються, як правило, за традицією. Однак існує ряд церковних реалій, давно забутих протестантизмом і, відповідно, саме вони представляють для аудиторії культурну лакуну. Можна було б говорити про коментарі, як спосіб перекладу, однак, логічним є застосування часткової елімінації, кальки + дескриптивного перифраза.


Архітектоніка гомілетичних текстів зіставлюваних традицій - атлантичної й східнослов'янських - дотримується різних дидактичних моделей побудови навчального тексту.   Цікаво, що ця тенденція характерна й для інтралінгвістичної реалізації текстів атлантичної традиції. Зважаючи на специфіку роботи перекладача та критика перекладу констатуємо, що церковні реалії підлягатимуть елімінації лише тоді, коли немає можливості надати коментар. Однак традиція православної гомілетики вимагає збереження релігійних концептів і аксіологем з позитивною конотацією у фінальній позиції тексту. Стратегічна різновекторність гомілетичних текстів аналізованих традицій вказує перекладачеві ті зони, де «очевидна» ситуація за аналогією за умов можливого повного або репродуктивного транспонування  в іншу культуру спричинить, по-перше, перекодування типу тексту з парадигми «сакральних» текстів у парадигму «профанних» текстів (релігійний дискурс - науковий дискурс); по-друге, нівелювання лінгвокультурної специфіки тієї або іншої традиції; і по-третє, порушення або руйнування системи (вертикальних) цінностей аудиторії іншої культурної традиції.


Реальна робота перекладача з прагматичним текстом ставить його перед неодмінним вибором на користь найбільш прагматично зорієнтованих виражальних засобів рідної мови. Саме тут для нього існує небезпека неточного вибору тих чи інших мовних елементів, котрі зумовлюють виникнення  зон нерозуміння  тексту або сприйняття його щонайменше  як  дивного, зрештою помилкового. Оскільки текст проповіді розраховано на аудиторію, що не має попереднього культурного досвіду або культурного фону, переклад сакральних онімів буде зрушуватися в бік елімінації. Що ж стосується імен Пресвятої Богородиці, то в протестантській традиції вся концептосфера Богородиці буде облігаторно елімінуватися.


Протестантська проповідь традиційно згадує святих апостолів Петра й Павла, а також біблійні персонажі переважно Старого Завіту. Стосовно інших антропонімів першого ряду в проповіді дозволяються цитати з посиланнями на автора Євангелія, а відтак, під час трансляції антропонімів першого ряду необхідне застосування дескриптивного перифразу, наприклад, «за свідченням святого євангеліста Луки». Імена канонічних для православ'я святих при перекладі зазнають часткової десемантизації. Церковні реалії мають в зазначених традиціях характер факультативних ознак. Проте, для перекладача передача східнослов’янських реалій становить якщо не труднощі, то проблему вибору між декількома способами перекладу. Обом традиціям властиве згадування Св. Євангелія або Біблії в цілому, а також свят П'ятидесятниці (або Pentecost), варіанти перекладу яких можна віднести до таких, що  перекладаються за традицією та мають еквіваленти в обох мовах. Відкритим для перекладача залишається питання про переклад в атлантичну традицію реалії Свята Церква – «Свята Православна Церква, Церква Христова, Святая Православная Христианская Церковь».  По-перше, Церква Христова й The Christs Church виступають культурними омонімами. Поняття, що стоять за цими реаліями в конфесійних традиціях розрізняються й, відповідно, калька при перекладі в атлантичну традицію може нівелювати православну специфіку лексеми. По-друге, з метою уникнення додаткових коментарів під час трансляції реалії Свята Православна Християнська Церква, доведеться вдатися до часткової десемантизації, елімінуючи частину реалії й, залишаючи словосполучення Православна Церква лише як варіант. І нарешті, варіант Свята Церква можливий за умови коментування релігійної цінності значення слова Свята.


Тематика текстів та типів текстів, що не підлягають перекладацькій  адаптації.


Політичний дискурс.


Рекламні тексти політичного характеру не адаптуються в атлантичну традицію у зв’язку з тим, що для культурних поцінувань атлантичної традиції східнослов’янські тексти друкованої політичної реклами не вважаються престижними. Крім того, більшість текстів політичної реклами в атлантичній традиції представлено переважно мультимедійними засобами, а в нашій роботі аналізуються друковані тексти.


Релігійний дискурс.


Специфіка лінгвокультурологічних моделей гомілетики та проповіді атлантичної та східнослов’янських традицій має ряд тематичних компонентів, які через культурні і конфесійні розбіжності з моделями гомілетики східнослов'янських традицій не підлягають перекладацькій адаптації. Рекламні тексти релігійного характеру атлантичної традиції не адаптуються в східнослов'янські традиції через відсутність даного типу тексту в парадигмі релігійного дискурсу.


 


 


ВИСНОВКИ


1. Адаптація як вид мовного посередництва більшістю дослідників розглядається як доконечна форма перетворень, допустимих у перекладі. В дисертації запропоновано інший підхід, згідно з яким адекватність перекладу прагматично зорієнтованого тексту можлива за умов його адаптації до лінгвокультурних стереотипів реципієнта. Зрозуміло, що у такому разі пропорції репродуктивних й адаптивних стратегій в перекладі підпорядковуються прагматичній заданості певного типу тексту або дискурсу в оригіналі. Саме тому перекладацька адаптація не суперечить репродуктивному перекладу, а є комплементарною стратегією. Основна мета адаптивних стратегій полягає у відтворенні прагматичного потенціалу тексту або дискурсу в перекладі з урахуванням лінгвокультурних стереотипів носіїв мови та культури реципієнта.


2. Адаптивні переклади, на відміну від суміжних видів мовного посередництва, або інтертекстів (анотацій, перекладів за мотивами, переспівів) підлягають обов’язковому зіставленню з вихідним текстом. Свідомий вибір перекладачем на користь адаптивних стратегій, таким чином, передбачає, по-перше, використання переважно мовних і культурних моделей реципієнта й, по-друге, відтворення прагматичного потенціалу оригінального тексту в перекладі, що призведе до адекватної ідентифікації реципієнтом типу тексту та дискурсу в перекладі.


3. Адаптація передбачає дві стратегії: адаптація типа тексту та адаптація інформації типа тексту. Застосування адаптації інформації в культурі перекладу пояснюється тим, що зміна інформації типа тексту та засобів її подання обумовлена лінгвокультурними розбіжностями вихідного тексту та тексту перекладу. Адаптація інформації передбачає пріоритетність інформації типу тексту, що відповідає не так власне перекладу, як авторській редакції.


 4. Історія українського перекладу XV - XVIII  століть свідчить про наявність в перекладацькій діяльності двох магістральних тенденцій: калькування (репродуктивного перекладу) та адаптації. Так, богословська література перекладалась переважно калькуванням, натомість тексти художньої літератури, зокрема, поетичні твори транспонувались в українську культуру через переспіви, переклади за мотивами, вільний переклад. У кінці XIX на початку ХХ століття процес зближення перекладацьких стратегій особливо помітний в перекладах Лесі Українки та І.Франка, які прагнули європеїзувати українського читача. В подальших теоретичних розробках основ теорії українського перекладу за адаптивними стратегіями закріплюється комплементарний характер їх застосування в межах одного жанру. В умовах сучасного розвитку України на тлі розбудови України як європейської держави з’являється новий реципієнт-одержувач масових текстів, ідентифікація яких залежить від його лінгвокультурних стереотипів очікування. Тому, для перекладознавства актуальним убачається розробка моделей перекладацької адаптації, які передбачають і критерії границь застосування адаптації при перекладі прагматичних типів текстів різних дискурсів, зокрема, найбільш авторитетних, до яких відносяться політичний і релігійний дискурси.


5.Для практичного аналізу свідомо обрано найбільш прагматичні типи текстів політичного й релігійного дискурсів, які демонструють різний ступень вивченості з огляду перекладу. Так, на сьогодні вже відомі численні теоретичні та практичні розвідки у дослідження проблем, що виникають під час перекладу текстів політичного дискурсу (Кулікова І.М., Михайленко О.В., Овсянникова О.В., Плехова І.П., Румянцева М.І., Садіков О.В., Соловей Г.С.), текстів релігійного дискурсу (Аверинцев С.С., Кабакчі В.В., Кузьменко Л.О., Моховикові Н.В., Шиповських М.В., Шутова О.С.) у той час, як проблеми відтворення таких типів текстів релігійного дискурсу як гомілетичний навчальний текст, проповідь залишаються у зоні наукового маргінесу. Парадигма прагматичних типів текстів складається з: 1) політичний дискурс – словникова стаття, політологічний навчальний тип тексту, політичний виступ, політична реклама; 2) релігійний дискурс – словникова стаття, гомілетичний навчальний тип тексту, проповідь. Перекладацька трансляція парадигми прагматичних типів текстів до іншокультури передбачає ідентифікацію й адекватну реакцію аудиторії реципієнта, що можливо за умов урахування стереотипів очікування носіїв мови-реципієнта й культури реципієнта - саме це й обумовлює вибір алгоритму перекладацьких стратегій на користь адаптивних.


 6. Вибір політичного й релігійного дискурсів обумовлений наступними причинами: по-перше, ці дискурси відносяться до найбільш авторитетних масово зорієнтованих дискурсів; по-друге, політичний і релігійний репрезентують опозицію соціальний – релігійний, через яку реалізується відповідно вища соціальна й вища сакральна влада; по-третє, обидва типи дискурсів є ідеологічними за своєю сутністю і тому в них найбільшою мірою активізується національно-культурний компонент певної культурної традиції; по-четверте, тип дискурсу й ступінь дальності / близькості культур впливає на вибір перекладача між власне перекладацькими й адаптивними стратегіями.


 7. Для перекладача культурна асиметрія детермінує не лише принципову розбіжність у парадигмі текстів, а й визначає систему домінуючих функцій дискурсів, збереження яких під час перекладацької трансляції забезпечує адекватність їх ідентифікації та інтерпретації. Аналіз перекладів довів, що ідентифікація тексту або дискурсу передбачає адекватність на структурно-композиційному та семантико-стилістичному рівнях, тобто текст або дискурс розпізнаються у випадку, якщо аналогічна функція вихідного тексту в культурі реципієнта обслуговується адекватними структурними та семантичними засобами. За умов домінантної орієнтації на мовні й культурні переваги рецептора, ступінь близькості чи віддаленості від тексту оригіналу може варіюватися для текстів, що проходять адаптацію.


8.Адаптивний і прагматичний потенціал тексту пропорційні частотності функціонування культурно обумовлених мовних одиниць, до яких належать реалії, символи, лінгвоконцепти та залежать від домінування прагматичної функції.


9.Проведення фреймового, структурно-композиційного та лексико-семантичного аналізу прагматичних типів текстів політичного й релігійного дискурсів надає можливість побудувати лінгвокультурологічні моделі прагматичних типів текстів і окреслює тенденції у перерозподілі якісної інформації під час перекодування одного типу тексту в інший в межах одного дискурсу. Аналіз перерозподілу якісної інформації в межах парадигми дискурсу демонструє реальні відмінності типів текстів. З огляду перекладу це означає, що у разі збільшення елементів певних слотів при зсуві від одного типу тексту в інший в рамках одномовної комунікації, пряме транспонування цих елементів в умовах двомовної комунікації може призвести до хибної атрибуції типа тексту цільовою аудиторією. Лінгвокультурологічні моделі прагматичних типів текстів виявляють різницю у жанрових стереотипах аудиторій відправника і реципієнта, а також вказують на границі застосування перекладацької адаптації.


Для атлантичної традиції в політичному дискурсі простежується наступна магістральна тенденція: прагматичний потенціал текстів зростає від словникової статті до політичного виступу через експлікацію лексичних елементів зі специфічною семантикою, що, в свою чергу, передбачає залучення таких транспозицій, як дописка (універсальна семантика) та конкретизація із розвитком значення (специфічна семантика). Причому, лексика з унікальною семантикою розцінюється як не релевантна прагматичним типам текстам зазначеної лінгвокультурної традиції. Натомість, в східнослов’янських традиціях прагматичний, а відтак, і адаптивний потенціал зростає за рахунок широкого залучення лексики з унікальним значенням у той час, як елементи зі специфічним значенням  поступово елімінуються.


Релігійний дискурс атлантичної традиції демонструє кількісну ампліфікацію елементів з універсальною семантикою від одного типу тексту до іншого у разі зростання частотності функціонування лексики зі специфічним значенням. У зіставленні з атлантичною традицією, східнослов’янські традиції широко реалізують лексичні елементи з унікальною семантикою вже в навчальному типі тексту, що призводить до зростання прагматичного й адаптивного потенціалу типів текстів. Специфічна семантика представлена за принципом наростання в усіх типах тексту без винятку й, у свою чергу, сприяє підвищенню адаптивного потенціалу текстів. Універсальна семантика характеризується високим ступенем реалізації в усіх зазначених типах текстів.


10.Визначення магістральних тенденцій при аналізі зсуву прагматичних типів текстів в межах парадигми одного дискурсу окреслює домінанті трансформації й транспозиції, які слугують підґрунтям для перекладацьких адаптивних моделей прагматичних текстів. Необхідність використання адаптивних перекладацьких моделей підтверджується тим фактом, що прагматичний потенціал тексту неможливо відтворити засобами власне репродуктивного перекладу, про що свідчать аналіз оригіналів і перекладів, а також варіанти репродуктивного перекладу надані в дисертації. Саме тому, збереження прагматичного потенціалу тексту  в умовах іншокультури з домінантною орієнтацією на мовні та культурні стереотипи реципієнта  залежить від відповідного рівня залучення як репродуктивних, так і адаптивних стратегій.


11.Методологічні засади теорії адаптації уможливлюють застосування наступних перекладацьких моделей до прагматичних типів текстів політичного та релігійного дискурсів та стратегій за умов адаптації інформації.


Структурно-композиційний і фреймовий аналіз політологічних словникових статей тлумачного словника в порівнюваних лінгвокультурних традиціях дозволяє нам говорити про те, що з огляду перекладу домінуюча кількість лексико-семантичних одиниць вихідного тексту розташована в діапазоні однозначних і варіантних еквівалентних відповідностей, представлених засобами мови перекладу. Втім включення лексики зі специфічною й унікальною семантикою потребуватиме залучення коментарів, що, у свою чергу, може призвести до збільшення обсягу й, відповідно, до «ускладнення» власне перекладу використанням адаптивних стратегій. Якщо ж перекладач вдається до елімінації культурно маркованої лексики під час перекладу, це може зумовити нівелювання лінгвокультурних традицій східнослов'янських політологічних словників. Збереження при перекладі в атлантичну культуру додаткової специфічно політологічної інформації спричинить внутрішньо дискурсивний «зсув» від словникового типу тексту до навчального, що може призвести до неможливості адекватного сприйняття цього типу тексту в рамках культур.


12.Підручники східнослов'янських традицій в частині, що розглядає політичні концепти, представляє собою експлікацію словникових статей політичної енциклопедії. Композиція підручника в цьому аспекті відповідає «жанровим очікуванням» своєї аудиторії. Підручник атлантичної традиції свідчить про те, що модель навчальної літератури успадковує тенденції розкриття лінгвоконцептів, прийняті в енциклопедичному словнику, де переважає універсальна семантика, з обов'язковим включенням елементів унікальної семантики. Аналіз продемонстрував, що американський політологічний навчальний текст не відповідає загальноприйнятим вимогам до побудови політології, і тому є радше політологічним підручником для американців, оскільки в основному розкриває політичну історію, культуру та ідеологію США. Тому, пряме транспонування східнослов'янських підручників в атлантичну традицію може зумовити «переміщення» сприйняття навчального типу тексту вбік довідкового типу тексту, до специфічних ознак якого належить високий рівень концентрації термінології при об'єктивності викладу. Лексичні одиниці універсальної семантики мають свої відповідності в арсеналі засобів мови перекладу; лексика зі специфічною семантикою передається за допомогою дескриптивного перифраза, комбінованої реномінації, дописки; зона унікального значення (антропоніми, топоніми, політичні реалії) транспонується за допомогою кальки або перекладу за традицією. З позицій адаптації збереження саме культурної обумовленості навчального типу тексту східнослов'янських традицій передбачає: 1) елімінацію або редукування власне американських політичних реалій із подальшою імплікацією реалій загальнополітичного статусу (пропуск, дописка, конкретизація + розвиток значення); 2) ампліфікацію антропонімів або імен видатних філософів і мислителів (дописка, конкретизація + розвиток значення); 3) максимальне редукування ідеологічного компонента, який виявляється в аксіологемах на сильних позиціях тексту (генералізація, частковий пропуск); 4) ампліфікація власне політичної термінології (дописка, конкретизація + розвиток значення); 5) заміну аксіологем гіпонімами до політичних концептів (конкретизація, дескриптивний перифраз).


13. Конвергентні ознаки політичного виступу як типу тексту в зіставлюваних традиціях зумовлюють переважне застосування прийомів власне перекладу. Втім, за умов адаптації інформації політичного виступу в атлантичну традицію власне політична термінологія підлягатиме максимальній редукції. При перекладі реалій і символів застосувати прийоми власне перекладу й адаптації, міра яких залежить від ступеня складності реалії, її обов’язковості для тексту й аудиторії, на яку розрахований текст.


14.Політичні рекламні тексти атлантичної традиції представлено здебільшого мультимедійними засобами й тому перекладацька адаптація тестів політичної реклами східнослов’янських традицій вбачається неможливою. Для фахівців, зацікавлених побудовою політичних рекламних текстів східнослов’янських традицій, переклад у атлантичну традицію ґрунтуватиметься на прийомах власне перекладу, оскільки в даному випадку домінуючою для рекламного типу тексту буде інформативна функція. З точки зору ціннісної системи атлантичної традиції трансляція рекламного тексту передбачала б перекладацьку адаптацію, проте наші рекламні тексти для них не є престижними й тому переклад не має сенсу.


15. Адаптація інформації східнослов'янських богословських словників  в атлантичну культуру найбільш актуальною постає зона специфічного значення. Зважаючи на це можна окреслити наступні перекладацькі адаптивні стратегії: найбільш авторитетні біблійні антропоніми помітно редукуються, залишаючи місце лише для авторитетних сакральних онімів (повний або частковий пропуск), що, у свою чергу, може призвести до сприйняття цього типу тексту не як богословського, а як наукового; релігійні лінгвоконцепти, їх гіпоніми та  аксіологеми з релігійною семантикою вимагають коментарів, конкретизації й дескриптивного перифраза, а також інтеграції з сакральним інтекстом (дописка); реалії здебільшого підлягатимуть елімінації, оскільки, пояснюючи сутність однієї церковної реалії, православний словник спирається на інші церковні реалії, що актуалізує інтекстові коментарі, які можуть «обтяжити» текст і перевести його в розряд текстів наукового дискурсу.


16.Для перекладача відмінність мети й завдань гомілетичного навчального типу тексту в атлантичній і східнослов’янських традиціях спирається на: систему культурних цінностей  зіставлених традицій; висвітлює зони розбіжності конфесійної традиції; вказує на ті акценти, безпосередня постановка яких зумовлює переведення гомілетичного тексту до іншого типу тексту, що може призвести до невідповідності читацьких очікувань. Зважаючи на зазначене, ми можемо говорити про залучення наступних перекладацьких та адаптивних стратегій за умов власне перекладу та адаптації інформації даного типу тексту: оніми свв. отців Церкви, а також численні церковні реалії, цілком відсутні в атлантичній традиції, потребують або внесення додаткових коментарів, що значно збільшить обсяг тексту, або елімінації, яка, у свою чергу, може призвести до суттєвих змістових і структурних утрат під час перекладу, а також зрештою – до функціонального зсуву типу тексту. Застаріла лексика, елементи церковно-проповідницького стилю і богословська термінологія підлягатимуть елімінації або коментуванню (дописка). Частотне звертання до текстів святих отців Церкви частково елімінується, якщо в завдання перекладача не входить проблема збереження конфесійної специфіки для спеціальної аудиторії. Повчальність гомілетики, актуальна для атлантичної традиції, може бути компенсована введенням східнослов'янського інклюзивного «ми», наслідком чого буде, по-перше, збереження сприйняття тексту як релігійного й, по-друге, передача лінгвокультурної специфіки даного типу тексту. Спосіб генералізації доречний у процесі транспонування численних аксіологем із позитивною й негативною конотаціями. Гіпоніми до релігійних концептів, а також власне православне трактування основного призначення проповіді потребують коментування. Цитати сакрального тексту потребують перевірки на їх точність і відповідність священному тексту Біблії.


17. У разі адаптації інформації текстів східнослов’янських православних проповідей для атлантичної лінгвокультури можливо застосування наступних стратегій: сакральні оніми, вся концептосфера Пресвятої Богородиці зрушується в бік елімінації. Імена канонічних для православ'я святих при перекладі і / або адаптації інформації зазнають часткової десемантизації. Подібні перетворення необхідні й для передачі імен негативних/позитивних біблійних персонажів. Під час перекладу антропонімів і біблійних реалій необхідно вдатися до генералізації, що, власне, і є частковою десемантизацією. Характерне для православної проповіді використання старослов’янізмів або архаїзмів, котрі в протестантській проповіді практично не припустимі, підлягатимуть генералізації. Щодо реалій, необхідно зазначити, що у тих випадках, де реалії не підлягають елімінації або калькуванню, доречно залучати переклад за аналогією й коментування, що, у свою чергу, передбачає часткову десемантизацію реалії. Загалом, під час трансляції в атлантичну традицію церковні реалії, сакральні оніми та релігійні концепти підлягатимуть редукції та елімінації різних ступенів. Єдиним специфічно православним залишається наявність гіпонімів із релігійними компонентами й аксіологеми з позитивною й негативною оцінністю, що під час перекладу визначається як повна дописка. Оскільки православна проповідь, на відміну від протестантської проповіді, інкорпорує максимальний ступінь оцінності, при перекладі адаптація передбачає  залучення таких прийомів: переклад за аналогією, гіпонім + дескриптивний перифраз, а також повна дописка.


  18. Специфіка інтралінгвістичних моделей гомілетики атлантичної традиції має ряд тематичних компонентів, які, в силу культурних і конфесійних розбіжностей із моделями гомілетики східнослов'янських традицій, не підлягають перекладацькій адаптації і / або адаптації інформації. До них належать: розділ, присвячений дослідженню питання про можливість залучення жінок до проповідницької діяльності; розділ-покажчик світських свят, яким у протестантській традиції присвячуються проповіді; розділ, основним завданням якого є роз'яснення проповідникам морально-етичних норм під час  роботи із проповідями інших пастирів. Конфесійна й лінгвокультурна специфіка гомілетик східнослов'янських традицій спричиняє неможливість перекладацької адаптації наступних розділів: види проповідей, тематика яких пов'язана із церковними святами,  днями, присвяченими  Пресвятій Богородиці, днями пам'яті свв. угодників; розділ гомілетики про необхідність включення в текст проповіді фрагментів зі святоотецької літератури, а також обов'язковість церковно-богослужбової мови проповіді; розділ, у якому зазначаються обов'язкові умови для одержання сану священика (проповідника).


19.Адаптації в східнослов’янські культурні традиції не підлягають наступні теми проповідей: економічне благополуччя  конгрегації з обов’язковим біблійним обґрунтуванням необхідності для всіх членів конгрегації внесення в церкву десятої частки доходу; гріхи святих отців. У зв’язку з розбіжностями атлантичної та східнослов’янських релігійних і культурних традицій наступні теми проповідей не підлягають перекладацькій адаптації: проповіді, присвячені Таїнствам; проповіді  на свята Богородиці; проповіді на дні пам'яті святих; проповіді на церковні свята; проповіді, з тематики торжества Православ'я; проповіді щодо різних церковних подій.


 


20.Рекламні тексти релігійного характеру атлантичної традиції не адаптуються в східнослов'янські традиції через відсутність даного типу тексту в парадигмі релігійного дискурсу.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины