СЕМАНТИЧНІ ТА ПРАГМАТИЧНІ ПАРАМЕТРИ СПОНУКАЛЬНОГО ДИСКУРСУ (на матеріалі німецькомовних художніх творів ХХ ст.)

Краткое содержание

Розділ 1. “Теоретичні засади дослідження спонукального дискурсу”.
У сучасній лінгвістиці існують певні розбіжності у визначенні поняття дискурсу, чим пояснюється існування кількох його типологій (М.Л.Макаров, Г.Г.Почепцов, П.Серіо). Ці розбіжності стосуються також і розуміння дискурсного аналізу, вони спричинені гетерогенністю дискурсу як складного комунікативного явища (G.Brown, G.Yule, W.Chafe, G.Cook, T.A.van.Dijk, J.Habermas). Недостатньо чітко встановлені критерії, на основі яких виділені окремі підтипи діалогічного дискурсу (М.Л.Макаров, Г.Г.Почепцов, С.Ilie, R.T.Lakoff).

Під спонукальним дискурсом у реферованій дисертаційній праці розуміємо мовленнєву діалогічну взаємодію комунікантів, яка відбувається під впливом спонукальної інтенції ініціатора і спрямована на здійснення непрямого директивного впливу на адресата в конкретній комунікативній ситуації. Комунікативна мета адресанта дискурсу полягає у спонуканні адресата здійснити певні мовленнєві чи немовленнєві дії.

Як окремий вид мовленнєвої діяльності виділяємо німецькомовний спонукальний діалогічний дискурс за такими параметрами: характер відносин між учасниками (К.С.Серажим); принцип іллокуції (О.О.Селіванова); загальні комунікативні настанови й принципи (Ф.С.Бацевич, В.І.Карасик, О.О.Селіванова)
у контексті окремого дискурсу, спосіб мовного кодування комунікативної ситуації (М.Л.Макаров, О.Й.Шейгал, G.Gook.)

Діалогічний дискурс поділяють на інституційний та неінституційний (В.І.Карасик, М.Л.Макаров, G.Cook, С.Ilie). Їх формування залежить від низки позамовних чинників, що пов’язані з партнерами комунікації (їхнім досвідом, комунікативними ролями та соціальними статусами), з темою і предметом спілкування та ситуацією мовлення (офіційною чи неофіційною). Неінституційному діалогічному дискурсу властива значна міра спонтанності, його учасники будують висловлення, виходячи з власних поглядів
та докомунікативних настанов (Ф.С.Бацевич), тоді як висловлювання учасників інституційного дискурсу зумовлені насамперед статусною, представницькою функцією кожного з комунікантів.

Цілями адресанта у міжособистісному спілкуванні є не лише організація самого діалогічного дискурсу, а й обмін інформацією та непрямий директивний вплив на адресата. Визначальними особливостями зазначеного типу дискурсу
є: 1) спонтанність у розвитку основної комунікативної інтенції адресанта;
2) спонукальна маркованість комунікативної ситуації вже на її початку;
3) непрогнозованість досягнення адресантом бажаного для нього результату.

Спонукальний потенціал закладається ініціатором в усю семантичну
та прагматичну організацію дискурсу. Спонукальний діалогічний дискурс
є цілісним утворенням, а не послідовністю окремих мовленнєвих ходів адресанта, структура яких містить компоненти спонукальних сем чи вкраплень. Спонукальна комунікативна інтенція адресанта дискурсу виявляється вже на самому початку такого спілкування. Маркерами спонукального наміру адресанта є висловлення, тотожні обрамлювальному мовленнєвому ходу або зачину, наприклад: Ich bin in Geschдften hierher gekommen (Kellermann) “Я прийшов
 у справі” (тут і далі переклад наш – О.Ф.); Du kannst mir helfen (Ke mayr) – “Ти можеш мені допомогти”; Ich brauche jetzt Sie (Seghers) – “Ви потрібні мені”; Es fehlt nur Ihre Aussage (Prodцhl) – “Не вистачає тільки Вашої думки”.
З розвитком комунікативної ситуації накопичується й спонукальний потенціал
як на семантичному, так і на прагматичному рівнях дискурсу, інтенсифікуючи процес спонукання та забезпечуючи безперервність спонукального впливу
на адресата в дискурсі.

Специфічність мовленнєвої реалізації спонукального діалогічного дискурсу неінституційного типу полягає у тому, що його виникнення та розвиток відбувається під впливом спонукальної інтенції ініціатора. Спрацювання спонукального механізму настає в результаті взаємодії всіх складників дискурсу, які спрямовані на виконання комунікативного завдання – спонукати адресата
до відповідних дій. Головним критерієм успішності спілкування є повнота
та цілісність комунікативного ланцюга: від комунікативної інтенції адресанта через закодований у вербальну форму зміст повідомлення, що сприймається адресатом, до конкретних мовленнєвих чи немовленнєвих дій, реалізованих ним.

Поєднання комунікативного і прагматичного аспектів дослідження дозволило встановити кореляції семантичних та прагматичних параметрів, притаманних цьому типу дискурсу, та розкрити спонукальний потенціал
лексико-семантичних засобів, використовуваних адресантом у німецькомовному спонукальному дискурсі.

Розділ 2. “Семантична та прагматична організація німецькомовного спонукального дискурсу”. Виходячи з того, що спонукальність є наслідком комплексної взаємодії всіх мовних засобів, що використовуються для створення цілісного комунікативного процесу, розкриття спонукального потенціалу семантичної та прагматичної структури дискурсу здійснено нами через
виявлення його номінативної зв’язності, семантичної цілісності, особливостей актуального (тема-рематичного) членування, оцінно-прагматичної та дейктичної маркованості дискурсу.

Диференціацію номінативних засобів, використовуваних у спонукальному дискурсі, здійснюємо, керуючись положенням про те, що номінативні одиниці
у мовній системі є первинними, а у мовленні – вторинними (В.Г.Гак, О.О.Селіванова). Номінативна зв’язність спонукального дискурсу відображається в особливостях номінативної діяльності адресанта у контексті спонукання і має чітке прагматичне спрямування. До сфери номінативної діяльності ініціатора насамперед залучається адресат як об’єкт спонукання. Відображення
у спонукальному мовленні соціолінгвальної діяльності адресанта
як суб’єкта-номінатора представлено двома типами номінативних одиниць: ініціальні номінативні одиниці – переважно власні імена: Helmut von Klemm (Seghers); Frau Martin, (Prodцhl); Iris (Ke mayr); Helmut (Konsalik); Peter (Konsalik) та неініціальні (повторні) номінації – різноманітні лексичні засоби, специфічні форми звертання, що містять прагматично марковану семантику Helmut→Sie→mein Sohn→Du (Seghers); Madame→Sie→Frau Betty (Prodцhl);
der einzige Mensch→Du→Liebes (Ke mayr); Liebling→der Alleinerbe→kein Froschkцnig→ein wirklicher Kцnig (Konsalik); Peter→ein Pfundskamerad (Konsalik); Peter→ein guter Kerl→ein verdammt guter Freund (Konsalik).

Повторні номінації відображають установлені між комунікантами соціальні відносини (дружні чи близькі стосунки). З розвитком комунікативної ситуації адресант свідомо змінює параметр спілкування в бік соціального зближення
з адресатом, використовуючи для цього повторні номінації. Наприклад, від нейтрального Sie до близького mein Sohn чи від фамільярного Du до інтимного Liebling “любий”, Liebes “люба’ або експресивно насиченого der Alleinerbe “єдиний спадкоємець”, ein wirklicher Kцnig “справжній король”, ein guter Kerl “хороший хлопець”, ein Pfundskamerad “вірний товариш”, ein verdammt guter Freund “справжній друг”. У такий спосіб адресант істотно зачіпає і порушує психологічну рівновагу адресата, чинить посилений спонукальний вплив на нього
у конкретному дискурсі.

Семантична цілісність спонукального дискурсу – це тісне переплетення семантичних вузлів та смислових зв’язків між основними денотатами дискурсу, що належать до його семантичної сітки. Як “формалізована модель представлення значення мовних одиниць конкретної ситуації” (О.О.Селіванова) ця модель використана нами для відображення мережі зв’язків між елементами (вузлами) спонукального дискурсу. Перевагою семантичної сітки як моделі, яка відображає ситуаційну репрезентацію, є те, що вона проектується на конкретний дискурсний зміст. Семантична сітка спонукального дискурсу передбачає обов’язкову наявність трьох основних семантичних вузлів: семантичного вузла сфери адресанта, семантичного вузла сфери адресата та семантичного вузла сфери предмета спонукання. Лексичне наповнення семантичної сітки змінюється в залежності від теми спілкування у конкретному дискурсі. Брак одного з трьох семантичних вузлів, наприклад, сфери предмета спонукання, означає,
що спілкування комунікантів перетворюється на формальну, безпредметну бесіду. Розглянемо її особливості на прикладі спонукального дискурсу з роману А.Зегерс “Довіра”. Комуніканти дискурсу (Кастріціус та Гельмут) зустрілися
як давні знайомі, що мають певні уявлення один про одного. Головна тему дискурсу – зруйнування будинку адресанта після його смерті (dieses Haus abtragen) – відображає предмет спонукання. Адресант розкриває її у процесі створення спонукального дискурсу. Досвід попередньої співпраці з Гельмутом дозволяє ініціаторові дискурсу реалізовувати мовленнєві кроки, що несуть передусім прагматично значущу інформацію. Значне спонукальне насичення характерне вже для самого початку розмови, коли адресант тільки позначає предмет спонукання, напр.,

„Dieses Haus, in dem wir sitzen, ist mir auf Erden der liebste Ort. Ich war hier mal lange glьcklich. Eigentlich bin ich’s noch jetzt so ziemlich. Nicht mehr so toll
wie frьher. Es ist aber immerhin was Sicheres. Nicht so ungewiss wie der
Himmel” (Seghers).

Словосполучення der liebste Оrt auf Erden Erden “найулюбленіше місце
на землі”, was Sicheres “щось надійне” та nicht so ungewiss wie der Himmel
“не таке невідоме, як небо” конкретизують “цей будинок” (dieses Haus) як один цілісний об’єкт. Вони розкривають індивідуальне, суто особистісне сприйняття адресантом основного предмета розмови, до знищення якого він спонукає адресата після своєї смерті. Смислові відгалуження теми дискурсу знищення будинку адресанта (das Haus abtragen) розвиваються у двох напрямках: один спрямовується на Кастріціуса – справжнього власника будинку (семантичний вузол сфери адресанта), другий – на відображення логічного зв’язку між будинком та Гельмутом (семантичний вузол сфери адресата) як людиною, якій належить знищити цей будинок. Вживаючи фразу dieses Haus на початку дискурсу, ініціатор ставить предмет розмови в центр уваги адресата. У такий спосіб формується семантичний вузол – сфера предмета спонукання, який
є компонентом семантичної сітки дискурсу. На цьому етапі спілкування відбувається перехрещення двох сфер – сфери адресанта та сфери адресата. Це перехрещення реалізує дейктична одиниця ми (wіr), яка містить сему спільності. Наступним комунікативним кроком ініціатор безпосередньо формулює завдання адресатові, яке полягає в тому, щоб знищити будинок: „Da hast du die Vollmacht,
 du lдsst das Haus im Nu ausrдumen und dann sofort abtragen”. Наведене висловлення містить експліцитну інформацію про конкретне завдання адресата
і розкриває предмет спонукання.

Комунікативний намір адресанта відображає певний прагматичний ракурс його уявлень про явища навколишнього світу й найповніше реалізується
через актуальне членування дискурсу. Тематичного розвитку набувають
всі три основні параметри спонукального дискурсу – адресата, адресанта та предмета спонукання. Інтенсивність їх розгортання ініціюється адресантом
через інформаційно насичені реми.

Здійснений нами аналіз у ракурсі актуального членування названого спонукального дискурсу з твору А.Зегерс підтверджує, що реми просувають розвиток тематичної інформації та розгортають ситуацію мовлення у напрямку, що задається ініціатором. Вони відображають “наскрізність” спонукального процесу. Так, тема адресанта “Я” Ich – Castrisius представлена такими ремами: war hier glьcklich “був щасливий”; bin jetzt noch so ziemlich glьcklich “все ще трохи щасливий”; nicht mehr so toll wie frьher “не такий щасливий, як раніше”; kann nicht lange mehr hier sein “більше не можу бути тут довго”; will nicht, dass jemand nach mir hier drin wohnt “не хочу, щоб після мене хтось тут жив”. Адресант розкриває цю тему на початку ситуації мовлення, ще до моменту формування комунікативного завдання адресатові, і поєднує її з темою предмета спонукання hier=in dem Haus. Адресант завершує її розвиток логічним висновком, звертаючись до адресата: „Ich brauche jetzt Sie” (“тепер ти потрібний мені”).

Тема адресата “Ви→ти” Sie→du – Helmut представлена у два етапи:
на початку ситуації мовлення ремами haben an machem, an vielem Schuld
“у чомусь винні”; sollen wieder an etwas Schuld haben “знову маєте бути в чомусь винні”, що відображають інформацію про адресата, яка певним чином пов’язується адресантом з його намірами. Він називає також і конкретну причину, що впливає на його рішення, це – договір, що належить до його заповіту, згідно з яким будинок перейде у власність іноземного підприємства:
„ist hier der Grund und Boden verдuЯert an den Amцneburger Betrieb”.

У контексті нових обставин адресант вказує на конкретне завдання, яке належить виконати адресатові після смерті Кастріціуса, а саме – знищити будинок, в якому відбувається ця розмова: „Wenn es also soweit ist, Helmut,
du lдsst das Haus im Nu ausrдumen und dann sofort abtragen”. Тема адресата Sie→Helmut→Du формується інформаційно насиченими ремами. Вони реалізують безпосереднє спонукання, вказуючи на адресата як на особу, яка має знищити будинок: hast da die Vollmacht “ось тобі доручення”; musst alles gut vorbereiten “ти маєш все добре спланувати”; lдsst das Haus ausrдumen und sofort abtragen “ти звелиш зруйнувати будинок”. Інтенційний розвиток спонукального дискурсу відбувається через розвиток мовленнєвих дій у напрямі від вихідної інтенції адресанта спонукати адресата до виконання певних мовленнєвих дій (погодитися виконати те, до чого спонукають) і завершується кінцевою інтенцією, яка в кожному конкретному дискурсі інша. Істинний прагматично маркований зміст висловлення „Es soll Ihnen SpaЯ machen” (“це”, тобто знищення будинку, “повинно принести тобі задоволення”) адресант розкриває лише наприкінці дискурсу, тобто після згоди адресата знищити його будинок. Ось цей фрагмент розмови:

„Hier ist ^‘ne Anweisung fьr dich, mein Sohn, damit du groЯzьgig vorgehen kannst. Das ist von heut an unser Geheimnis. Der hier vermerkte Betrag kommt dir zu, wenn du die Sache anstдndig ausgefьhrst hast. Geld kannst du vermutlich noch immer brauchen?” „Ja, Herr Castricius.” „Siehst du. Schon in der Bibel steht: Jede Arbeit ist ihres Lohnes wert.” „Es ist nicht ganz einfach, aber es ist zu machen” (Seghers).

За допомогою номінативної одиниці – наша таємниця (unser Geheimnis) адресант створює уявний образ спільної участі комунікантів у цій справі. Дейктична одиниця unser “ми” позначає об’єднання партнерів у цій комунікативній ситуації та вказує на їх спільну причетність до знищення будинку. Відбувається перетин трьох сфер семантичних вузлів, що належать до семантичної сітки аналізованого дискурсу. Висловлення „Es soll Іhnen aber auch Spass machen” набуває тепер конкретного прагматичного змісту. Адресант висловлюється з певною обережністю, немовби запитує: „Geld kannst du vermutlich noch immer brauchen?” (“Я так думаю, тобі все ще отрібні гроші”). Такий комунікативно-інтенційний розвиток спонукального процесу приводить
до успішної реалізації вихідної спонукальної інтенції його ініціатора: Я Ich (адресант) спонукаю тебе Du (адресата) до конкретних дій: (тема) das Haus (будинок) – (рема – завдання спонукання) abtragen (знищити) – згода адресата
(es ist zu machen).

Оцінна мовленнєва діяльність ініціатора задля досягнення комунікативного успіху поширюється тільки на ситуативно необхідні напрямки дискурсного розвитку. Вибір ознаки оцінювання адресата обов’язково передбачає вихід на конкретну перспективу. Сприйняття адресатом оцінки, висловленої ініціатором стосовно нього, є містком, який уможливлює успіх спонукального процесу. Так, у наведеному дискурсі Кастріціус, переконуючи Гельмута, наголошує, що адресат має необхідні риси характеру – молодий (ziemlich jung), схожий на себе, такий, як і раніше (sich selbst дhnlich), хитрий (du bist gerissen), що дозволить йому виконати запропоноване завдання (dieses Haus abtragen).
На думку адресанта, саме такі риси мають бути притаманні людині, якій він довірить знищення свого власного помешкання. Однак найбільшу прагматичну маркованість у цьому дискурсі отримує характеристика адресата як хитрої людини: Ich weiЯ, du bist gerissen. Прагматично маркований оцінний компонент, що виводиться на підставі аналізу глибинної структури цього висловлення адресанта, такий: “ти молодий, ти хитрий, я обираю тебе як виконавця надзвичайно важливої справи”. Позитивна оцінка його фізіологічних
та індивідуально-психологічних особливостей приводить до компресії інформації в розмові вже на самому її початку та сприяє інтенсифікації спонукального впливу на адресата.

Однак у контексті спонукання потенційний вплив оцінки може бути використаний адресантом ще й тоді, коли його мовленнєві зусилля направлені
на зміну певної ситуації. Так, опора на негативну оцінку референтної ситуації,
в якій, імовірно, перебуватиме адресат у разі неприйняття ним комунікативного завдання ініціатора, є основним засобом мовленнєвого впливу в іншому дискурсі, вилученому з роману E.M.Ремарка “Полюби ближнього свого” (“Liebe deinen Nдchsten”). Керн та Рут перебувають нелегально в іншій державі, ховаючись від переслідування фашистів. Рут занедужала, однак місце (auf dem Heuboden –
на горищі), де вона перебуває – не найкраще для лікування. Селянин, у якого переховуються молоді люди, переконує їх, щоб хвора лягла в лікарню. У розмові
з Керном, товаришем Рут, він розпочинає спонукання. Наведемо цей
фрагмент дискурсу:

„Da muss sie wohl ins Krankenhaus. Sie braucht Pflege. Es kann eine Lungenentzьndung geben, da oben, wissen Sie das? Sie sollten in einem Zimmer liegen und nicht hier auf dem Heuboden. Es kann gefдhrlich werden”(Remarque).

Фрагмент цього дискурсу містить прагматично марковані оцінні семи небезпеки та загрози (gefдhrlich). Інтенсивність оцінного компонента є такою, що наближається до критичної позначки на загальній шкалі негативних оцінок. Співадресат дискурсу, товариш Рут, визнає таку оцінку релевантною: da oben, auf dem Heuboden – schlecht; in einem Zimmer, im Krankenhaus – gut. Коректно сформульована оцінка посилює спонукальний вплив на Рут у подальшій розмові
з Керном. Згода адресатки лягти у лікарню свідчить про ефективність спонукальної оцінно маркованої діяльності учасників цієї комунікативної ситуації.

В оформленні та структуруванні спонукального дискурсу значне місце належить дейктичним елементам. Їх участь у контексті конкретного дискурсу
є різною. Дейктичні семи, що містяться у прагматично маркованих висловленнях адресанта, посилюють спонукальний потенціал дискурсу. Під дейксисом розуміємо вказівку на такі компоненти дискурсу, як адресант, адресат, а також все те, що може бути позначене, як елементи, які безпосередньо стосуються акту мовлення (К.Бюлер, O.М.Вольф). Центром, на який направлені дейктичні одиниці, найчастіше виступає безпосередній виконавець, адресат, як це відбувається у наступному фрагменті дискурсу:

„Wenn es also soweit ist, Helmut, fahr sofort hierher, da hast du die Vollmacht,
du musst alles gut vorbereiten, du lдsst das Haus im Nu ausrдumen und dann sofort abtragen. Dass nichts mehr da liegt als Schutt. Und im Grab wird ich lachen ьber
die dummen Gesichter von denen, die ankommen und aussteigen, um hier einzusteigen, ist aber gar nicht mehr da” (Seghers).

У наведеному фрагменті дейктичні маркери групуються специфічним способом, утворюючи координатні осі, які стосуються як адресанта (ich, im Grab wird ich lachen), так і адресата (du), а також предмета спонукання (das Haus im Nu ausrдumen und dann sofort abtragen; nichts mehr da liegt als Schutt; gar nicht mehr da). Таке використання дейктичних елементів фокусує увагу адресанта не лише
на конкретному предметі (das Haus), а й на особі адресата (Helmut) як на людині, якій належить знищити цей будинок. Центром координації дейктичних одиниць виступає тепер предмет мовлення das Haus, на який вказує адресант, спонукаючи Гельмута.

Провідну спонукальну роль у міжособистісному спілкуванні відіграють вербальні компоненти, найбільш очевидним у плані мовного впливу є потенціал лексики. У контексті спонукання мовні засоби виступають основними носіями спонукальних смислів повідомлень, через них реалізується прагматично маркований спонукальний потенціал.

Розділ 3. “Лінгвальні та нелінгвальні чинники успішності німецькомовного спонукального дискурсу”. Визначальну роль у спонукальному процесі відіграють його творці – адресант і адресат, їх комунікативні наміри, а також умови, за яких відбувається ситуація мовлення. В умовах спонукальної взаємодії успішним вважаємо спілкування, якщо мета адресанта реалізована відповідно
до його вихідної інтенції (Ф.С.Бацевич). Для успішної реалізації комунікативної мети адресантові необхідно чітко дотримуватися певних умов. Основні умови успішності спонукальної взаємодії полягають у тому, що: 1) адресат здатний виконати дію, до якої його спонукає адресант; 2) адресат не виконає дії, якщо його не спонукати до цього; 3) адресат не виконає дії, якщо не досягнуто компромісу. Окрім цих умов у кожній конкретній ситуації мовлення може існувати ще кілька додаткових умов, наприклад, умова щирості.

Для комунікативної ситуації, в якій відбувається неінституційний спонукальний діалогічний дискурс, найсуттєвішим є чинник адресата. Іншим базовим чинником є соціальна дистанція між комунікантами. Третім базовим чинником, який визначає вибір форм спілкування, є обстановка спілкування – нейтральна чи вимушена. Чинник ситуація трактують як актуальне поле комунікативної діяльності (P.Brown, C.Fraser). Найчастіше у контексті спонукання ініціатор дискурсу прагне чи то змінити конфігурацію ситуації,
що існує насамперед навколо адресата, чи то модифікувати її в іншу ситуацію, яка була б вигіднішою як для нього, та, можливо, і для адресата.

Для комунікативної спонукальної ситуації характерна певна міра директивності. Однак у контексті спонукання ця директивність не може відокремлюватися від референтної ситуації, яка необхідна для визначення цілісності та комунікативної адекватності процесу спілкування. Прикладом такого розвитку подій є фрагмент дискурсу, вилучений з роману Х.Конзаліка “Щасливий шлюб” (“Eine glьckliche Ehe”). Поранений солдат просить свого товариша обмінятися з ним документами. Адресат відмовляється, однак передсмертне благання товариша чинить сильний психологічний вплив на нього, і він погоджується. Наведемо цей фрагмент дискурсу:

„Nimm meine Papiere”. „Warum?”. „Damit Irmi – damit meine Frau nicht Witwe wird”. „Junge, du hast einen Lungenschuss, aber keinen Kopfschuss”. „Sie soll nie wissen, dass ich gestorben bin”.

Er zog Wegeners Jacke zu sich heran und fingerte dessen Pariere aus dem Rock. Dann ьberlegte er es sich, schob die Papiere zurьck, vertauschte nur die Uniformrцcke und breitete seinen Unteroffiziersrock ьber Wegeners nackten Leib.

„Danke, Peter. Du bist ein Pfundskamerad” (Konsalik).

Тільки близька соціальна дистанція між комунікантами (Вегенер і Петер потоваришували на фронті) та надзвичайні обставини (смертельна загроза) дозволяють адресантові надати ситуації мовлення значної міри директивності. Однак без пояснення мотивів такого бажання (перед від’їздом на фронт Вегенер одружився, і не хоче, щоб його дружина стала вдовою) адресант не зміг
би спонукати адресата до такого вчинку.

На успішність спонукання у неінституційному дискурсі значно впливає рівень взаємозалежності комунікантів, а саме їх соціальний статус, рівень знайомства та поінформованості. Від особи адресата значною мірою залежить міра директивності мовленнєвої ситуації, а також як учасники комунікації взаємодіятимуть між собою. Загальна комунікативна мета адресанта – спонукати адресата до конкретних дій – визначає подальший дискурсний план мовлення. Інтенційний вплив на адресата у неінституційному спонукальному дискурсі здійснюється через використання комунікативних стратегій та тактичних прийомів. Для досягнення мети адресант застосовує певний спосіб комунікативно-стратегічного розгортання спонукального дискурсу. Такі об’єктивні чинники, як рівень знайомства комунікантів та вищий соціальний статус адресанта, набувають особливого значення, впливаючи на вибір прагматичних засобів реалізації спонукання.

Стратегічний розвиток спонукального впливу на адресата значною мірою залежить від самого ініціатора дискурсу. Так, на початку комунікативної ситуації великого значення набувають стратегії подання та отримання інформації, а також стратегії позитивної та негативної ввічливості (P.Brown, C.Fraser). Стратегія негативної ввічливості використовується адресатом для пом’якшення мовленнєвого акту відмови людині, яка володіє вищим соціальним статусом. Виходячи із стратегії позитивної ввічливості, комунікант визначає, який семантичний зміст варто виразити в конкретній ситуації. Пріоритетними стратегіями неінституційного спонукального дискурсу є стратегія компромісу, стратегія поради та стратегія завуальованості. Їх використання визначається особливостями розвитку комунікативної ситуації, в якій реалізується цілісний спонукальний процес. Розкриємо механізм їх застосування на прикладі дискурсу, вилученого з роману Б.Келлермана “Танок смерті” (“Totentanz”). Адресантові (Regierungsrat Fabian) не вдається відразу реалізувати свій дискурсний план
і спонукати адресата (Isidor Lцb) продати складське приміщення, що належить батькові Ісидора. Тому, застосовуючи стратегію компромісу, він намагається досягти своєї мети в інший спосіб. Суть компромісу полягає у тому, щоб повідомити батька адресата – власника майна – про наміри клієнта. Фабіан обіцяє при цьому певні гарантії (ich ьbe ehme die Garantie fьr alles). Адресат
не піддається на вмовляння і, застосовуючи стратегію негативної ввічливості, відмовляє: „Ich weiЯ, dass mein Vater das allergrцЯte Vertrauen zu Ihnen hat.
Er schдtzt Sie sehr und sprach oft mit groЯer Hochachtung von Ihnen. Aber ich glaube nicht, dass er das Angebot akzeptieren wird. Nein, das glaube ich nicht”. Фабіан продовжує спонукання, реалізуючи стратегію поради: „Ich will Ihnen einen guten Rat geben”. Він радить адресатові поїхати до батька і повідомити його про особливості суспільно-політичного житття у Німеччині: „Herr Lцb, fahren Sie doch selbst nach Zьrich. Stellen Ihrem Vater die Lage vor, wie sie heute wirklich ist! ” Ісидор погоджується, однак певні обставини заважають йому виїхати
до Швейцарії: він не може отримати паспорт та дозвіл на виїзд. Фабіан обіцяє допомогти йому, маскуючи свої реальні прагнення – за безцінь заволодіти чужим майном. Стратегія завуальованості, що використовується ним, полягає
у прихованому бажанні нав’язати адресату свою позицію: „Sie versprechen mir aber, sobald wie mцglich telegrafisch die Antwort Ihres Vaters zu ьbersenden, damit ich meinеm Klienten Bescheid geben kann?” та досягти певного балансу інтересів. Адресат погоджується: „Ich verspreche!”.

Мовленнєві засоби і прийоми, які вибирають для реалізації певної стратегії
з метою досягнення комунікативної мети, визначаються лінгвістами
як комунікативні тактики (О.С.Іссерс). Комунікативна спонукальна стратегія
як глобальна втілюється адресантом через комунікативні тактики емоційного
та раціонально-емоційного впливу. Розподіл емоційної інтенсивності у процесі спонукання залежить від способу реалізації комунікативної інтенції ініціатора. Тактики забезпечують корегування мовленнєвої поведінки адресата в дискурсі.
У контексті спонукання ці тактики виявляються у здатності адресанта так керувати адресатом, щоб вплинути на його погляди, емоції та максимально наблизити їх до своїх власних цілей. Механізм пріоритетних стратегій формується ініціатором через доцільне поєднання в одній комунікативній ситуації кількох мовленнєвих стратегій, за їх допомогою створюється цілісний комунікативний процес та досягається успішність спонукання.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволило встановити основні семантичні
та прагматичні параметри німецькомовного спонукального діалогічного дискурсу неінституційного типу, розкрити спонукальний потенціал мовних засобів
та вплив як лінгвальних, так і нелінвальних чинників на його успішність.

Спонукальний дискурс – це діалогічна мовленнєва взаємодія комунікантів, яка відбувається під впливом спонукальної інтенції ініціатора і спрямована
на здійснення непрямого директивного впливу на адресата в конкретній комунікативній ситуації. Комунікативна мета адресанта полягає у тому,
щоб спонукати адресата до мовленнєвих чи немовленнєвих дій.

Інтегративний підхід до встановлення семантичних та прагматичних параметрів спонукального дискурсу дозволив з’ясувати, що його зміст формується як результат впливу на адресата відповідних мовних засобів, що містять оцінні, аргументативні та дейктичні значення. Особливу роль у контексті спонукання відіграють номінаційні процеси та інтенційно зумовлене актуальне членування дискурсу. Способи організації спонукального дискурсу зумовлюються логікою предметних відношень, що поєднують денотати. Комплекс цих відношень
у структурі спонукального дискурсу відображається у вигляді семантичної сітки
з обов’язковою наявністю трьох семантичних вузлів: 1) вузла сфери адресанта,
2) вузла сфери адресата та 3) вузла сфери предмета. Їх вершини формуються іменами основних денотатів.

Соціолінгвальна діяльність адресанта відображена у мовленні двома типами номінативних одиниць: 1) ініціальні номінативні одиниці та 2) неініціальні номінації (специфічні форми звертання, що містять прагматично марковану семантику). Лексико-семантичні засоби (номінативні одиниці, що вносять прагматично марковане чи зберігають референтне значення відповідно до нових комунікативних умов, а також лексеми з оцінно-стилістичним наповненням) вплітаються адресантом у тематично-денотативну канву дискурсу, утворюючи певну тематичну модель цілісного неімперативного спонукання.

Успішність такого спілкування залежить від адресанта, комунікативної мети, умов спілкування та адресата. Істотним для успішності спонукання
є чинник адресата, з ним безпосередньо узгоджуються способи досягнення адресантом комунікативної мети. Ситуація мовлення є гнучкою стратегічною процедурою, вона зазнає значного трансформування під впливом таких обставин, як бажання чи небажання адресата виконувати ті чи інші дії. Прагматичними засобами реалізації комунікативної мети адресанта є комунікативні стратегії, ключовими серед яких є стратегії подання та отримання інформації, стратегії ввічливості (негативна/позитивна), стратегія компромісу, стратегія завуальованості та стратегія поради. Механізм пріоритетних стратегій формується ініціатором переважно через доцільне поєднання в одній ситуації мовлення кількох стратегій з метою інтенсифікації спонукального впливу.

Спонукальний дискурс є повнозначним цілісним комунікативним утворенням, а не послідовністю окремих мовленнєвих ходів адресанта, структура яких містить компоненти спонукальних сем. Спонукальна інтенція адресанта виявляється вже на початку спілкування та закладається ним у всю семантичну
та прагматичну дискурсну організацію. Як окремий тип дискурсу спонукальний дискурс виділений нами з німецькомовних художніх творів за такими параметрами: характер відносин між учасниками; тип іллокуції; прагматична спрямованість мовлення окремого дискурсу; спосіб мовного кодування референтної ситуації. Специфічними ознаками цього типу дискурсу є спонтанність у розвитку спонукальної інтенції адресанта та непрогнозованість досягнення ним результату.

Результати, отримані в процесі виконаного дослідження, можуть бути використані для виявлення семантичних та комунікативно-прагматичних особливостей текстів різних типів. Здійснений у роботі аналіз спонукального дискурсу неінституційного типу відкриває перспективи подальшого вивчення міжособистісного спілкування у когнітивному, психолінгвістичному та ґендерному аспектах у різних мовленнєвих ситуаціях.