ГЕНДЕРНІ ТА ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ КООПЕРАТИВНОЇ МОВЛЕННЄВОЇ ПОВЕДІНКИ В СІМЕЙНОМУ ДИСКУРСІ (НА МАТЕРІАЛІ СУЧАСНОЇ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ) : ГЕНДЕРНЫЕ И ВОЗРАСТНЫЕ ОСОБЕННОСТИ КООПЕРАТИВНОГО речевого поведения в семейном дискурсе (На материале современного английского языка)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації, визначаються мета та завдання дослідження, його методологічна основа, розкривається наукова новизна запропонованої роботи, її теоретична та практична значущість.

У першому розділі “Теоретичні передумови вивчення кооперативного сімейного діалогічного дискурсу” визначаються основні терміни та поняття, які використано в роботі, розглядаються загальні теоретичні засади дослідження англомовного сімейного діалогічного дискурсу та його типів, висвітлюються погляди лінгвістів, які досліджували вплив соціолінгвістичних чинників “гендер” та “вік” на процес мовленнєвої взаємодії.

У реальній комунікації відбувається взаємодія різних типів діалогів, що приводить до формування комплексного діалогічного дискурсу (С.А. Сухих), зокрема сімейного. У сімейному діалогічному дискурсі (СДД) кожна ланка діалогу є дискретною одиницею – блоком інтерактивної програми, що постійно корегується, контролюється комунікантами.

Ми розглядаємо СДД як конкретне мовне втілення статусних (гендерних і вікових) та позиційних ролей. СДД розгортається в умовах симетричних / асиметричних стосунків. Під симетричними розуміють стосунки між комунікантами, які передбачають статусно-рольову рівність та приблизно однаковий вік мовців, а під асиметричними – стосунки субординації між комунікантами різного соціального статусу, віку, рівня комунікативної компетенції. У СДД процес мовленнєвої діяльності забезпечує зберігання та передавання інформації між генераціями й у межах однієї генерації. Сім’я при системному підході розглядається як мовленнєва / немовленнєва поведінка всіх її членів.

Сімейний інформативний діалогічний дискурс (СІДД) – це мовленнєва діяльність адресанта, націлена на отримання необхідних даних і фактів від адресата через розрив у знаннях партнерів по комунікації на початок мовленнєвої взаємодії. СІДД трактується нами як диктальний (предметний) дискурс, метою якого є отримання інформації, та як модальний (інтерпретаційний) дискурс, тобто обмін інформацією з метою прийняття рішення чи вияснення істини. Оскільки СІДД реалізує функцію передачі інформації, певних повідомлень, то цей тип діалогічного дискурсу можна представити як цілеспрямовану передачу знань від адресанта до адресата для їх подальшої активізації. Процедури, яким повинні слідувати співрозмовники у СІДД, як правило, за своєю природою є кооперативними. Інформація – це зафіксовані взаємопов’язані події, що є відображенням певної траєкторії поведінки особистості у ході комунікації. Достатня інформативність СІДД досягається не лише за рахунок новизни повідомлюваної інформації, але й з допомогою мовних засобів, що підкреслюють новий аспект у сприйнятті загальновідомої інформації. У СІДД бажання комуніканта повідомити певну інформацію чи бажання заповнити інформаційну лакуну утворюють інформаційну комунікативну потребу, яку доцільно розглядати у двох аспектах: із боку адресанта (в ініціюючих репліках) і з боку адресата (у респонсивних репліках). 

Сімейний прескриптивний діалогічний дискурс (СПДД) націлений на регуляцію поведінки адресата адресантом. Регуляція – широкий спектр інтерактивних процедур над “моделями світу” учасників комунікації за наявності “адресантно-адресатного паритету” у зв’язку з активною діяльнісною функцією адресанта (А.Д. Бєлова). СПДД – це кооперативна, неконфліктна діяльність, яка полягає в запобіганні комунікативно-небезпечних ситуацій та комунікативних провалів і націлена на спонукання адресата до виконання певних дій шляхом слідування приписам та рекомендаціям адресанта щодо предмета обговорення. СПДД регулює людську діяльність і надає їй належних (тобто прийнятних у межах певної сім’ї) форм. Цей тип дискурсу спирається на певні правила та постулати мовленнєвої поведінки. СПДД об’єднаний за тематичною, тобто референтною ознакою, що уможливлює два аспекти й напрямки його аналізу – комунікативно-прагматичний і когнітивно-семантичний. СПДД спрямований на майбутній контекст, на прогнозування бажаного чи небажаного стану речей. Основними параметрами даного типу дискурсу є наявність ініціатора й виконавця, наміру й результату (виконання / невиконання прескрипції).

Характерною особливістю СПДД є передбачуваність реакції кожного з членів сім’ї. У СПДД комунікативна мета реплік не замкнута мовленнєвою дією, яка ними здійснюється, а вимагає негайного втілення в життя. У СПДД адресант визначає мету й тримає у своїх руках увесь процес комунікації. СПДД, який з огляду на його природу й завдання, реалізується як аргументативний дискурс, передбачає (необхідність) структурування інформації, визначається дискретною природою знань, їх глибокою внутрішньою ієрархічністю. Аргументи, до яких удаються комуніканти в ході мовленнєвої взаємодії у цьому типі дискурсу, базуються на зв’язках між елементами дійсності й націлені на встановлення солідарності між прийнятими й новими судженнями, що висуваються. Кооперативна аргументація розгортається під впливом психологічних, моральних, естетичних факторів та засобів переконання, має власний арсенал лінгвістичних засобів вираження й відрізняється інтенцією застосування. Так, у СПДД вона полягає у регулюванні адресантом мовленнєвої / немовленнєвої діяльності адресата.

У СДД актуалізуються соціолінгвістичні фактори “гендер” і “вік”, які визначають соціальні ролі адресанта й адресата, стосунки між якими можуть бути як симетричними, так і асиметричними. Численні лінгвістичні дослідження гендеру розглядають гендер у трьох парадигмах: гомогенності, аналогії й гетерогенності. У парадигмі гомогенності опозиція sex / gender представлена поняттям стать / sex як суто біологічним концептом, і поняттям гендер / gender як соціальним і культурним конструктом. У парадигмі аналогії гендер трактують як соціокультурний символ статі. Парадигма гетерогенності припускає можливість конструювання гендеру незалежно від статі. Гендерна належність є інтегральною складовою частиною мовної особистості, комплексом біологічних та соціокультурних характеристик і актуалізується у мовленні в кожній окремій ситуації спілкування. Стрижневі поняття основних концепцій авторів щодо гендеру, його перформативність, плюративність, інтерактивність є наслідком не індивідуального вибору, а дії регулятивних соціально-культурних норм. Гендер як соціокультурна категорія регулярно створюється / відтворюється у структурах мовної свідомості індивіда під час реальної дискурсивної та інтерактивної міжособистісної взаємодії, зумовленої метаконтекстом картини світу певної лінгвоетнокультури, макроконтекстом соціокультурних норм та безпосередньо мікроконтекстом конкретної міжособистісної взаємодії (А.П. Мартинюк).

Вік комунікантів є ще одним важливим чинником соціальної організації спілкування загалом та мовленнєвої взаємодії зокрема. Він асоціюється з рольовою структурою сім’ї. Саме вік є основним критерієм диференціації членів сімейного соціуму за поколіннями й лежить в основі асиметричності: батьки / дорослі – діти. У нашому дослідженні “вік” як соціолінгвістичний параметр актуалізується в умовах асиметричних стосунків між комунікантами й розглядається двопланово: як хронологічна даність, тобто хронологічний вік, і як соціальна даність, тобто функціональний вік. Вік представників старшого покоління (мати, батько, бабця, тьотя та ін.) сприймається і спрацьовує не стільки як хронологічна, скільки функціональна змінна, тобто вік визначає рівень накопичених знань та досвіду і є фактором розширення когнітивного індивідуального простору й когнітивної бази індивіда. Вік представників молодшого покоління у СДД визначається як хронологічний, так і функціональний.

У СДД орієнтація на адресата відбувається як двоєдиний процес, що базується на поєднанні в мовленнєвому спілкуванні об’єктивного й суб’єктивного. Адресант і адресат СДД відрізняються від учасників комунікації будь-якого іншого дискурсу заданістю їхніх комунікативних та соціальних ролей, оскільки сім’я є замкнутою концептосферою спорідненості. Комунікативні ролі членів сім’ї визначаються їхнім сімейним статусом, гендерними та віковими характеристиками. Комуніканти виступають в одній із трьох ролей – Батька, Дорослого чи Дитини, тобто актуалізуються  внутрішні психічні стани людини – “его-стани”. У СДД в межах асиметричних стосунків его-стани комунікантів є постійними величинами. Соціальні позиції Батька й Дитини ініціально задаються віком комунікантів, у той час як у ситуаціях рівноположного спілкування его-стани є змінними величинами.

Адресат СДД виступає в ролі об’єкта мовленнєвого впливу. В ході кооперативної мовленнєвої інтеракції домінує адресант, його комунікативна інтенція та мотив визначають як його власну модель поведінки, так і відповідну мовленнєву поведінку адресата. Для СДД релевантними є три рівні особистості адресата, які функціонують у згорнутому вигляді, а саме: 1) сімейно-ієрархічний, 2) індивідуально-особистісний, 3) соціальний.

“Гендер” і “вік” у СДД визначають стратегії й тактики комунікантів. Макростратегією у СДД є стратегія гармонізуючої мовленнєвої поведінки, яка відповідає принципу комунікативного співробітництва. Стратегія, отже, стає частиною інтеракційної компетенції мовців, виявляє їх уміння логічно організувати інтеракцію від початку до кінця. Залежно від типу СДД гармонізуюча макростратегія реалізується у вигляді регулятивної мікростратегії у СПДД і диктальної – у СІДД. Стратегії у СДД відрізняються лабільністю і динамікою, тому в процесі спілкування вони можуть зазнавати змін, корегуватися як адресантом, так і адресатом. Володіння стратегіями й тактиками мовленнєвої комунікації залежить від комунікативної компетенції мовця, його психічного стану (ступеня комбінаторності мислення і володіння своїм емоційним станом), здатності керувати своєю мовленнєвою поведінкою, враховуючи гендерні та вікові характеристики співрозмовника. З огляду на особливості кооперативної мовленнєвої діяльності, СДД є нашаруванням різних функціональних варіантів мовленнєвої поведінки, що адаптуються у ній. Однією з основних характеристик кооперативної мовленнєвої діяльності у СДД є некатегоричність, яка забезпечує неконфліктну інтеракцію і виявляється істотною передумовою ефективної взаємодії.

У другому розділі “Мовні засоби вираження стратегій і тактик комунікантів у сімейному інформативному діалогічному дискурсі” аналізуються комунікативні стратегії і тактики в СІДД, диференційовані за віком та гендером комунікантів, визначаються різнорівневі мовні засоби їх вираження у сучасній англійській мові.

СІДД як одна з форм мовлення полягає в обміні висловлюваннями, думками, позиціями між двома чи кількома учасниками інтеракції, тобто має як мінімум двокомпонентну структуру й характеризується тематичною єдністю. Диктальна стратегія у СІДД передбачає як ефективну передачу інформації, так і її адекватне сприйняття. Картина світу й тезаурус мовця безпосередньо впливають на формування комунікативної стратегії й структуру СІДД. Тактики реалізації диктальної стратегії використовуються з урахуванням пропозиціонального змісту висловлювання (когнітивний аспект інформації), психологічного, емоційного стану адресанта й адресата в момент спілкування (індексальний аспект інформації) й здатності комунікантів встановлювати зворотний зв’язок, їх обізнаність з конвенціями, зміною мовленнєвих ролей (регулятивний аспект інформації).

У межах симетричних стосунків як гетерогенний (між представниками різного гендеру) СІДД, так і гомогенний (між представниками одного гендеру) СІДД представлений діадами чоловік – дружина (110 трансакцій), брат – сестра (110 трансакцій), брат – брат (108 трансакцій), сестра – сестра (108 трансакцій). Комунікативна позиція і адресанта, і адресата є комунікативною позицією Дорослого. Ініціюючий мовленнєвий акт у СІДД визначає його тональність і мікроструктуру. Мікроструктура СІДД залежить від типу інформації адресанта й має такі можливі опції: 1) інформація адресанта → інформація адресата, 2) запит інформації адресантом → інформація адресата з подальшим її обґрунтуванням / коментарем до неї / нова інформація / заперечення інформації адресанта.