СТРУКТУРА, СЕМАНТИКА ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ СКЛАДНИХ ІМЕННИКІВ У СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ (на матеріалі художнього, публіцистичного та наукового стилів)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
СТРУКТУРА, СЕМАНТИКА ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ СКЛАДНИХ ІМЕННИКІВ У СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ (на матеріалі художнього, публіцистичного та наукового стилів)
Альтернативное Название: СТРУКТУРА, семантика и функционирование Сложные существительные В современном немецком языке (на материале художественного, публицистического и научного стилей)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, окреслено об’єкт і предмет наукового аналізу, мету, основні завдання й методи дослідження, визначено наукову новизну, теоретичну й практичнй цінність роботи, названо форми апробації, зазначено особистий внесок здобувача та кількість публікацій, які висвітлюють основні положення дослідження.


Перший розділ – “Словотвір як один із шляхів поповнення лексикону” – присвячено розгляду джерел збагачення словникового складу мови, серед яких значну роль відіграє словотвір (1.1.), історії словотвірних досліджень (1.2.), проблемам мови й мовлення у словотворі (1.3.), одиницям та способам, якими він послуговується (1.4.), а також семантиці (1.5.) та структурі складних слів (1.6.). У цьому розділі обґрунтовано вибір матеріалу дослідження та описано основні статистичні поняття й методи, використані в роботі (1.7).


У підрозділі 1.1. розглянуто джерела поповнення словника німецької мови, серед яких чільне місце посідають запозичення та словотвір, а також зміна значення та словотворення.


Творення нових слів відбувається за допомогою різних механізмів і мовного матеріалу та стосується насамперед таких лексико-граматичних класів, як іменник, прикметник, дієслово та прислівник. У німецькій мові саме ці класи постійно зазнають змін у своєму складі, зазвичай оказіонально.


Словотвір потрактовано як врегульовану побудову лексичних одиниць на базі наявної в мові системи морфем – сигніфікативних мінімальних одиниць, найменших знаків мовної системи, які мають не тільки звукове значення, а й виконують семантичну функцію. Інакше кажучи, це врегульований синтез різних виражальних засобів, що в найбільш загальному вигляді є поєднанням простих слів або простих слів та словотвірних елементів. Водночас, наголошено, що слова утворюються не довільним складанням морфем, а відповідно до сформованих словотвірних типів від уже зафіксованих у мові слів, які виступають у ролі твірних основ, за допомогою приєднання до них певних словотвірних або формотворчих елементів.


У підрозділі 1.2. розглянуто розвиток словотвору як окремої лінгвістичної дисципліни. Історія вивчення словотвору німецької мови сягає перших граматик нововерхньонімецької мови (XVI ст.). У ХІХ-ХХ ст. словотвір стає частиною великих історичних граматик. Але лише у другій половині ХХ ст. відбувається інтенсивний розвиток і становлення науки про словотвір як такої (Ф. Клуге, М.Степанова, В. Генцен, В. Фляйшер, Й. Ербен та ін.). Лінгвісти поступово приходять до розуміння, що вивчення словотвору вимагає синтезу кількох мовознавчих дисциплін. Більшість із них погоджується, що він складає окремий, особливий рівень мови, але питання, який саме рівень і яке місце він посідає в системі мови, залишається нез’ясованим.


Підрозділ 1.3. присвячено проблемам мови й мовлення у словотворі, де одним із найважливіших питань є співвідношення та взаємодія між канонічними словами, які є одиницями мови, та оказіональними, а також потенційними, що функціонують на рівні мовлення.


Лексичні одиниці, які перебувають у зоні найбільш інтенсивної взаємодії між мовою та мовленням і являють собою цікаву та своєрідну категорію, – це оказіональні та потенційні слова. Між ними існує різниця: оказіоналізми – це “порушники” законів загальномовного словотвору, а потенційні слова навпаки, заповнюючи пусті клітини словотвірних парадигм, реалізують дію законів словотвору.


Отже, словотвір у мовленні розглядаємо як один із різновидів комунікативної номінації з метою здійснення мовленнєвої діяльності.


У підрозділі 1.4. розглянуто одиниці та способи словотвору.


Результатом словотвору є номінативна одиниця зі стабільною структурою слова. У свою чергу, вихідними одиницями словотвору можуть бути такі: слово, конфікс, інфікс, унікальна одиниця, словотвірний афікс (префікс, циркумфікс, суфікс), речення і фраза. Зазначені одиниці функціонують у мові в різних комбінаціях, які традиційно називають словотвірними моделями, тобто такими схемами побудови слів, за зразком яких утворюються серії нових слів.


Словотвірні способи – “загальні структурні особливості словотвірних продуктів та словотвірних моделей” – ґрунтуються на різноманітних комбінаціях словотвірних одиниць.


Результатом словотвору поряд з іншими одиницями є складні слова. На сьогодні немає однозначного визначення, що таке складне слово. Композит наділяють низкою ознак, які характеризують його з різних сторін як самостійну, граматичну та семантичну єдність з бінарною структурою, утвореною на основі як мінімум двох вільних морфем або морфемних конструкцій, яка, як і самостійне слово, може бути частиною лексикону та функціонувати у зв’язному мовленні. Таким чином, це визначення охоплює продукти таких словотвірних способів, як словоскладання, зрощення, зсуви.


У підрозділі 1.5. закцентовано увагу на семантичних особливостях складних слів. Загальноприйнятим є підхід до мови як знакової системи, у якій чільне місце відведено слову. У цьому плані постає питання, чи потрібно розглядати композит як один окремий знак, чи як поєднання двох окремих знаків. У цьому випадку річ або об’єкт, з яким співвідноситься певний знак, витікає із суми ознак компонентів знака (можливо, йдеться про складний знак), а також способу їх поєднання.


При поєднанні в одне ціле мінімум двох значущих одиниць, яке лежить в основі утворення нової одиниці, формальне нарощення слова супроводжується семантичним. Саме в цьому аспекті виникає чимало труднощів, пов’язаних насамперед із тим, що словоскладання не є простим додаванням вільних морфем: утвореним за відносно невеликою кількістю зразків синтаксичним структурам відповідають дуже багаті та динамічні семантичні відношення, що засвідчують останні дослідження сучасної німецької мови (П. Браун, Р. Мейєр, В. Мотш, С. Вандермеерен). Для правильного вживання або розуміння складної одиниці мовець повинен бути обізнаний із семантичними відношеннями, не вираженими формально, але закладеними у глибинній структурі композита.


Це проводить межу між складним словом і словосполученням, адже в першому випадку смислове наповнення складного слова утворює єдине ціле, тоді як у словосполученні дві або більше поняттєвих одиниці лише в момент мовлення встановлюють між собою зв’язок.


У підрозділі 1.6. розглянуто словотвірні способи складних одиниць. Загальноприйнято поділяти такі одиниці на копулятивні (координативні), означальні (детермінативні) та бахувріхі.


У копулятивних складних словах встановлюється паратактичний зв’язок між компонентами, що є самостійними кореневими морфемами однієї й тієї ж частини мови. Такі одиниці характеризують предмети, яких стосується предикатний комплекс обох іменників, і з точки зору синтаксису вони рівноправні. Напр.: Sьdwesten, Hosenrock.


Іншого типу зв’язки – гіпотактичні – характеризують компоненти детермінативних складних іменників, у яких відбувається обмеження референційної бази другого компонента, як-от: Hitzetag, Wollkleid, Gegenzeuge та ін. Головне слово є основою для цілої конструкції, і цей принцип зберігається також у плані семантики таких слів.


Посесивні складні іменники (бахувріхі, екзоцентричні складні іменники) є зразком метафоричної інтерпретації, коли предмети названо за їх характерною ознакою. Такі конструкції є розвинутими в семантичному плані, переосмисленими детермінативними складними словами.


Базою для утворення зрощень слугують синтаксичні словосполучення, напр.: Machtergreifung, Heimlichtuerei. Ці конструкції прийнято вважати окремим типом словотвору, однак, в останній час існує тенденція до ідентифікації процесів утворення таких одиниць з утворенням похідних одиниць. Не відкидаючи такого підходу в принципі, ми розглядаємо ці конструкції як складні одиниці, утворені на основі двох кореневих морфем.


Аналогічно зараховуємо до складних одиниць продукти такого способу словотвору, як зсув, при якому синтаксична група, зберігаючи порядок слів і можливі флективні реляційні афікси, “стягується” до одного слова, як-от: Kurzweil, Allmacht, Fingerzeig та ін.


У підрозділі 1.7. описано вибір матеріалу та методів дослідження. Вибірка для дослідження здійснена з трьох функціональних стилів німецької мови: художнього, публіцистичного та наукового, що зумовлено одним із завдань нашого дослідження – порівняти вживання складних іменників та їх структурних моделей у різних стилях, а також намаганням вийти за рамки одного стилю, наприклад, тільки художнього, з метою якомога ширше представити лексичний склад сучасної німецької мови.


Ефективними новітніми методами дослідження процесів словотвору, на думку сучасних лінгвістів, є статистичні методи, які, не замінюючи прийомів якісного аналізу, часто є єдиним дієвим інструментом, за допомогою якого можна розкрити закономірності функціонування мовних явищ.


Другий розділ “Функціонування та структура складних іменників” присвячено вживанню складних іменників у художньому, публіцистичному та науковому стилях (2.1.). У ньому схарактеризовано основні типи словотвірних моделей (2.2.), визначено словотвірні моделі складних іменників, їх продуктивність та особливості вживання (2.3.), здійснено кількісний аналіз компонентів у моделях + N, А + N, V + N та порівняно детермінати в різних моделях складних іменників (2.4.).


Складні одиниці, як доведено в підрозділі 2.1., мають високу частоту вживання в тексті, зокрема кожна 32-га лексема в художньому тексті – складний іменник. Щодо частоти вживання таких одиниць у науковому та публіцистичному стилях, то цей показник збільшується майже втричі, оскільки складним іменником є вже кожна 11-та лексема.


Однак, кожна окрема лексема засвідчує в середньому досить низьку частоту вживання. Зафіксовані в усіх трьох стилях 17 174 одиниці – це результат реалізації в мовленні 11 330 складних іменників, таким чином, середня частота вживання складних іменників становить 1,5 одиниці.


Більшість із проаналізованих іменників зазвичай вживаються лише в одному конкретному стилі. Водночас ми зафіксували складні одиниці, що функціонували в двох або й усіх трьох стилях. Більше спільних складних лексичних одиниць виявили пари стилів “художній – публіцистичний” та “художній – науковий”. Досить високим є відсоток слів, які функціонують в усіх трьох стилях. Для наукового стилю характерний найбільший відсоток слів, спільних для всіх трьох стилів. Але відсоток спільної лексики для публіцистики та наукового стилю дуже малий, що, очевидно, можна пояснити специфікою та особливостями функціонування лексики останнього.


Структурні моделі як один із підвидів словотвірних моделей містять лише структурну інформацію. Вони є найвищим ступенем узагальнення особливостей словотвірної структури слова та можуть розглядатися як гіпермодель. У підрозділі 2.2 визначено параметри структурних моделей: частота вживання, продуктивність, активність. Під продуктивними моделями розуміємо такі, що доволі часто використовуються для оказіональних новоутворень. У той же час словотвірна активність – це здатність лексеми виступати складником композита, що вимірюється вживанням лексеми в різних моделях або типах та частотою лексеми всередині продуктів словотвору однієї моделі. Це певна відносна величина, яка, на відміну від частоти, показує вживаність такої одиниці в тексті або моделі. За умови кількісного підходу до визначення продуктивності під останньою слід розуміти кількість лексичних одиниць, утворених за певною моделлю.


Загалом для усіх стилів середній показник частоти вживання складної моделі становить 121 слововживання, але в кожному стилі спостерігаємо свою середню частоту вживання структурної моделі. Для художнього стилю – це 105 слововживань, для публіцистичного – 40 і для наукового – 55.


Детермінативні складні конструкції (підрозділ 2.3.) переважають в усіх стилях (97 % слів у науковому стилі, 94 % – у художньому та 87 % – у публіцистичному).


Частовживаними є такі моделі:


1. N + N (напр.: Eintrittstemperatur, Fertigungsstufe); V + N (напр.: Kocheigenschaft, Spielraum); A + N (напр.: Feinko , Idealverhalten) та Prдp + N (напр.: Mitglied, Anzahl, Vorteil) серед двочленних детермінативних складних іменників. Ці моделі демонструють однаково високу частоту вживання в усіх стилях, окрім моделі V + N, яка рідше вживається в публіцистиці.


2. (+ N) + N (напр.: Expositionsdruckentlassung, Wahlkampfhilfe) серед багаточленних детермінативних складних іменників (максимальна зафіксована кількість компонентів – шість). Окрім того, модель + (+ N) (Relevanzgesichtspunkt, Papiertischdecke тощо) є частовживаною за сумарними даними усіх трьох стилів, але рідковживаною в кожному стилі зокрема. Модель (+ N) + N (Streckmetallsegment, Fahrstuhlschachte тощо) частовживана за сумою вживань в усіх трьох стилях і окремо в науковому стилі.


3. (+ N) + Suf (напр.: Vцlkerkundler, Цllдmpchen) серед складно-похідних конструкцій, які утворено переважно суфіксальним способом. Ця модель є частовживаною за загальною кількістю вживань в усіх стилях, а також окремо в художньому стилі.


4. Зрощення ZB (напр.: Fragestellung, Handkьsser) виявили широке вживання в усіх стилях, домінуючи в художній літературі.


5. KW + N (FDP-Minister, Bafцg-Anpassung тощо) серед одиниць зі складноскороченим компонентом, які виділено в окрему групу з огляду на застосування двох словотвірних способів. Ці композити значно переважають у публіцистичному стилі. Разом з тим вищезгадана модель виявила високу частоту вживання як за загальними показниками усіх стилів, так і в публіцистиці зокрема. Модель KW + (+ N) (Nato-Ministerrat, Lkw-Montagehalle тощо) є частовживаною лише в публіцистиці.


Моделі складних іменників з унікальною одиницею (Be steinkette, Lebkuchenberg та ін.), зсуви (Gottseidank, Nachricht, Zuhause та ін.) та копулятивні складні іменники (Jackenkleid, Stuhlsessel та ін.) високої частоти вживання не виявили.


Показник активності складних одиниць для різних моделей коливається в нашому дослідженні від 1 до 108 слововживань. Максимальне його значення зафіксовано в моделі Prд+ v.E. – 108 слововживань (Beispiel), мінімальне характерне загалом для 80 досліджуваних моделей (зі 142 зафіксованих). Висока активність одиниць характерна для моделей Prдp + ZR – 16 слововживань (напр.: Nachmittag); Prдf + (N + N) – 3,6 (напр.: Hauptbahnhof); A + (Prдp + ZR) – 3 (напр.: Spдtnachmittag).


Серед розглянутих стилів найбільшу подібність у вживанні структурних моделей складних іменників демонструють такі пари:


- “художній стиль – науковий стиль” – у вживанні двочленних детермінативних складних іменників, складно-похідних одиниць та зрощень;


- “художній стиль – публіцистичний стиль” – багаточленні детермінативні складні іменники та складні одиниці зі складноскороченим компонентом;


- “публіцистичний стиль – науковий стиль” – детермінативні складні іменники з унікальною одиницею та зсуви.


Таким чином, проведений кількісний та якісний аналіз засвідчив найбільшу подібність у вживанні структурних моделей складних одиниць у художньому та публіцистичному стилях.


Компоненти найбільш широковживаних складних одиниць – N + N, A + N, V + N – іменники, прикметники та дієслова, виступаючи як детермінанти або детермінати, у словотвірній моделі мають здатність сполучатися з однією або кількома лексичними одиницями. Так зване “утворення словотвірних рядів”, яке розглядаємо у підрозділі 2.4., є однією з особливих словотвірних парадигм. Їх утворення за першим або другим компонентом свідчить про продуктивність моделі. Отже, число складних іменників, зафіксованих з конкретною одиницею в ролі детермінанта або детерміната, відповідає продуктивності цієї моделі. Говорячи про складники моделі, позначаємо їх кількість терміном “активність”.


Іменники, прикметники та дієслова в ролі детермінантів та іменники-детермінати в моделях + N, + N, + N – це, здебільшого, низькочастотні одиниці. Особливо чітко ця риса характеризує іменники-детермінати в моделях з прикметниками та дієсловами, в яких лише по 1 разу зафіксовано відповідно 78 % та 71 % усіх іменників.


Найвищий показник активності демонструє іменник-детермінант Arbeit (61 слововживання). Найбільш активний детермінат засвідчено в цій же моделі – Zeit (45 слововживань), причому іменник Zeit є найактивнішим і в моделі з дієсловом, однак вживається значно рідше (11 слововживань).


Найвищий показник середньої активності, яку ми вирахували, поділивши загальну кількість досліджуваних складних іменників, утворених за відповідною моделлю, на загальну кількість одиниць у ролі означального або головного слова, виявили прикметники-детермінанти (4 слововживання). Це є свідченням того, що в складних словах вжито обмежену кількість прикметників, які, характеризуючи об’єкт, найбільш здатні до утворення словотвірних рядів. При цьому іменники-детермінати, з якими вони сполучаються, демонструють найнижчу середню активність (1 слововживання) і характеризуються великою лексичною різноманітністю.


Процедура розподілу за зонами активності, що передбачає виділення низько-, середньо-, високо- та гіперактивних одиниць, дала змогу виявити значні відмінності між компонентами досліджуваних моделей. Найвищий поріг низької активності демонструють прикметники-детермінанти (3 слововживання). Водночас серед іменників-детермінатів у цій моделі низькоактивних одиниць взагалі не виявлено, оскільки її середній показник у них становить одне слововживання. Більше того, іменники з активністю 4 і більше серед них є гіперактивними. Майже однакові розподіли за зонами активності між детермінантами та детермінатами спостерігаємо у двох інших моделях, які різняться лише зменшенням її порогу в детермінатах.


Аналіз активності іменників-детермінатів для усіх трьох моделей (N + N, A + N, V + N) виявив позитивний зв’язок у їх розподілах (ч2 = 195,98, К = 0,1).


Таким чином, на активність компонента складного слова найбільший вплив має його приналежність до лексико-граматичного класу, а значно менший – другий компонент складного слова.


Третій розділ – “Семантичні характеристики компонентів та особливості їх сполучуваності в моделях складних іменників N + N, A + N, V + N” – присвячено визначенню семантики компонентів (іменників, прикметників, дієслів) у складі композитів (3.1.); їх квантитативним характеристикам (3.2.); аналізу семантичних особливостей компонентів у моделі N + N, порівняльному аналізові вживання різних лексико-семантичних підкласів (далі – ЛСП) компонентів цієї моделі (3.3.) та розгляду їх сполучувальних особливостей (3.4.); а також аналізові семантики компонентів у моделі A + N (3.5.) і V + N (3.6.) та їх сполучувальним характеристикам; зіставленню ЛСП іменників-детермінатів у різних моделях (3.7.).


Семантичні класифікації іменників, прикметників та дієслів розроблено на основі всіх дібраних складних одиниць, утворених за моделлю N + N, A + N та V + N. Розподіл при цьому здійснено за першим значенням, зафіксованим у словнику DUDEN. Таким чином, іменники-детермінати в усіх трьох моделях було розподілено на 34 лексико-семантичних підкласи, а детермінанти в названих вище моделях – відповідно на 34 підкласи іменників, 14 підкласів прикметників і 19 підкласів дієслів.


Кожний лексико-семантичний підклас іменників, прикметників та дієслів характеризується, як зазначено у підрозділі 3.2., принаймні за трьома кількісними параметрами. По-перше, кожний підклас включає до свого складу неоднакову кількість лексичних одиниць, тобто відрізняється від інших своїм обсягом (лексичною насиченістю підкласу). Цей параметр ЛСП з квантитативного погляду корелює з поняттям “продуктивність моделі”, оскільки йдеться про обсяг лексичних одиниць, які визначають або лексико-семантичний підклас, або підклас слів, утворених за певною структурною моделлю. Кожний із виділених підкласів має свою частоту вживання в окремому стилі й у вибірці загалом. Нарешті можна говорити про вживаність підкласу, під якою розуміємо відносну величину, що дорівнює частоті підкласу, поділеній на його обсяг (активність одиниць підкласу).


За активністю всі зафіксовані ЛСП можна поділити на 3 основні типи: високоактивні, середньоактивні та малоактивні. До високоактивних підкласів належать такі: у моделі N + N – ЛСП іменників-детермінантів на позначення держави та її атрибутів, збірних назв людей і організацій, часу та віку, а також ЛСП іменників-детермінатів із назвами часу та віку, простору та місця; у моделі A + N – ЛСП прикметників-детермінантів розміру та відстані, місця, часу, кількості, а також ЛСП іменників-детермінатів, що позначають сприйняття та рух; у моделі V + N – ЛСП дієслів-детермінантів розташування та неспіввіднесеної дії, а також ЛСП іменників-детермінатів із назвами якостей людини, часу і віку.


У підрозділі 3.3. засвідчено, що в моделі N + N найбільшими за обсягом підкласами є іменники-детермінанти, що позначають осіб, предмети та інструменти, а також поведінку та вчинки. Найбільший обсяг серед іменників-детермінатів у моделі мають ЛСП із назвами предметів та інструментів, осіб, поведінки та вчинків.


У моделі N + N частовживаними як детермінанти є одиниці ЛСП на позначення осіб, предметів та інструментів, простору і місця, речовин та матеріалів. Щодо детермінатів в аналізованій моделі, то частовживаними є ЛСП, що називають предмети та інструменти, осіб, а також простір і місце, параметри та ознаки предмета. Частота вживання ЛСП пов’язана або з великим обсягом підкласів, або спричинена високою активністю одиниць, що входять до складу підкласів.


Сполучуваність компонентів іменника-композита можна охарактеризувати за декількома параметрами. До найважливіших з них належать такі, як широта та селективність сполучуваності (відношення фактично зафіксованих моделей до теоретично можливих і навпаки, фактично відсутніх до теоретично можливих), її інтенсивність (сила зв’язку між компонентами, вимірювана за допомогою коефіцієнтів К) та кількість стабільних зв’язків (для яких ч2 перевищує критичну величину 3,84) або, іншими словами, семантична продуктивність підкласу.


Утворення семантичних моделей у конструкції N + N виявляє низку особливостей. Так, 17 ЛСП іменників-детермінатів мають тенденцію до утворення семантичних моделей (із найсильнішим стабільним зв’язком) з іменниками-детермінантами тих же ЛСП. У цьому разі можна говорити про певну закритість цих підкласів, оскільки детермінант вибрано з одиниць того ж ЛСП, що й детермінат. Інші ж ЛСП, навпаки, демонструють “відкритість” і поєднуються найсильнішим зв’язком з відмінними ЛСП, другий компонент яких переважно позначає абстрактні поняття. Отже, іменники на позначення абстрактних понять є більш відкритими з огляду на семантичне сполучення в межах складних слів та більш активними учасниками словотвірних процесів. Загалом для сполучуваності лексичних компонентів у складі композитів характерний високий ступінь конгруентності.


Найбільш продуктивними підкласами щодо кількості стабільних зв’язків є ЛСП детермінатів із семами ‘особа’, ‘параметри та ознаки предмета’, ‘мова, мовлення’, ‘поведінка та вчинки’, ‘тварини’.


У моделі A + N (підрозділ 3.5.) найбільшими за обсягом є підкласи прикметників-детермінантів фізичних якостей, стану, належності. Іменники-детермінати цієї моделі виявили найбільший обсяг у ЛСП із семами ‘oсоба’, ‘предмети та інструменти’, а також ‘простір і місце’.


У вищеназваній моделі детермінантами найчастіше виступають прикметники місця, розміру та відстані, кількості, часу, завдяки високій активності їх одиниць, та прикметники належності, фізичних якостей, оцінки – завдяки великому обсягові підкласу.


Найбільша кількість іменників-детермінатів у моделі A + N належить до позначень осіб, а також простору і місця, предметів та інструментів, соматизмів. У цій моделі серед широковживаних ЛСП детермінатів немає підкласів з високоактивними одиницями. Отже, для іменників у цій моделі характерна різноманітність одиниць наведених вище підкласів, а не їхня висока активність.


Огляд семантичних моделей у конструкції A + N засвідчив, що більш характерними для неї є сполучення прикметників з іменниками на позначення конкретних понять. Найбільшу кількість стабільних зв’язків між компонентами виявляють ЛСП іменників-детермінатів на позначення речовин та матеріалів і мови та мовлення. Найбільш характерними для цих конструкцій є прикметники фізичних якостей та місця.


Найсильніша міра зв’язку між компонентами характеризує семантичні моделі [ЛСП прикметників належності] + [ЛСП іменників на позначення держави та її атрибутів] (напр.: Imperial-Kaisertum, Nationalstaat, Privatwirtschaft); [ЛСП прикметників фізичних якостей] + [ЛСП іменників із назвами рослин] (напр.: Rotklee, Spitzmorchel, Trockenpflanze).


У підрозділі 3.6. доведено, що в моделі V + N найбільшим обсягом характеризуються ЛСП дієслів-детермінантів руху та обробки предметів. У цій же моделі найбільшими за обсягом підкласами іменників-детермінатів є такі, що позначают предмети та інструменти, простір і місце, осіб. Не зафіксовані тут взагалі власні назви.


У моделі V + N широковживаними в ролі детермінантів, завдяки високій активності одиниць, є підкласи дієслів обробки предмета, руху, розумової діяльності, передачі та отримання, а завдяки великому обсягу підкласів –фізичного впливу на об’єкт, поведінки, фізіологічної дії.


Детермінатом у цій структурній моделі найчастіше виступають іменники на позначення предметів та інструментів, для яких поряд з назвами осіб, параметрів та ознак предмета, діяльності та дій, характерна широта лексичного наповнення, тобто великий обсяг підкласу. Частовживаними завдяки високій активності одиниць є також ЛСП із семами час, вік, речовини та матеріали, будинки та споруди. Загалом серед цих іменників переважають іменники на позначення конкретних понять і неживих предметів.


У структурній моделі V + N найбільшою кількістю зв’язків серед іменників-детермінатів володіють ЛСП із семами ‘простір і місце’ та ‘предмети та інструменти’. Найсильніші зв’язки характеризують ЛСП із семами ‘будинки та споруди’, ‘діяльність, дія’, ‘збірні назви людей, організації’. Велику кількість стабільних зв’язків виявили ЛСП дієслів руху, обробки предмета та фізіологічної дії.


На рівні семантичних моделей найсильніший зв’язок характерний для [ЛСП дієслів розташування] + [ЛСП іменників, що називають будинки та споруди] (напр.: Ruheraum, Wartesaal, Liegestьtze); [ЛСП дієслів звучання та комунікації] + [ЛСП іменників на позначення мови та мовлення] (напр.: Lobrede, Streitschrift, Schimpfwort).


За допомогою статистичного прийому (кореляційного аналізу) у підрозділі 3.4. доведено, що, за винятком окремих поодиноких випадків, на вживання різних ЛСП іменників мало впливає місце одиниці у складному слові, тобто його функція як детермінанта або детерміната, а в підрозділі 3.7. показано незначну різницю в розподілі іменників за ЛСП при сполученні з іменниками, прикметниками та дієсловами в ролі детермінантів. Найбільшу подібність спостерігаємо у вживанні семантичних підкласів іменників-детермінатів між моделями з іменниками та прикметниками, а також іменниками та дієсловами.


У висновках подано теоретичне узагальнення результатів дослідження складних іменників у сучасній німецькій мові.


Функціонування складних іменників у тексті можна схарактеризувати за трьома основними параметрами: частота вживання, продуктивність (кількість лексичних одиниць, які утворено за певним словотвірним типом або моделлю) та активність (відносна частота вживання) словотвірної моделі або складного іменника. Окрім того, важливою характеристикою лексико-семантичних підкласів компонентів складних одиниць – іменників, дієслів і прикметників – є лексична насиченість підкласу, яка, з квантитативного погляду, корелює з поняттям “продуктивність моделі”.


Переважну більшість складних іменників у всіх стилях становлять детермінативні композити. Однак високу продуктивність поряд з моделями двочленних та багаточленних детермінативних складних іменників, складно-похідних конструкцій також мають і зрощення та одиниці зі складноскороченим компонентом. Найчастотнішими моделями є “іменник + іменник”, “прикметник + іменник” та “дієслово + іменник”.


Найбільшу подібність у вживанні структурних моделей складних одиниць демонструють художні й наукові тексти.


Іменники, прикметники та дієслова в ролі детермінантів й іменники-детермінати – це переважно низькочастотні одиниці. Ця характеристика є релевантною для іменників-детермінатів у моделях із прикметниками та дієсловами.


Найвищий показник активності продемонстрували іменники у функції детермінанта (більше 60 слововживань). Найвищий показник середньої активності виявили прикметники-детермінанти, що репрезентовані в складних словах обмеженою кількістю одиниць. Таким чином, прикметник як частина мови, що характеризує об’єкт, виявляє найбільшу здатність до утворення словотвірних рядів. Попри те, іменники-детермінати, з якими вони сполучаються, демонструють найнижчу середню активність і характеризуються великою лексичною різноманітністю.


Частота вживання іменників-детермінатів в усіх трьох структурних моделях (N + N, A + N та V + N) виявляє позитивний зв’язок у її розподілі.


Активність компонента складного слова спричинена його належністю до певного лексико-граматичного класу та меншою мірою обумовлена другим компонентом складного слова.


Висока частота вживання ЛСП компонентів складних конструкцій залежить від двох основних чинників: від лексичної насиченості ЛСП та від активності одиниць, що входять до складу ЛСП.


У моделі N + N як детермінант найбільш широковживаними є ЛСП із семою ‘особа’, завдяки різноманітності та багатству лексичного наповнення, та ‘простір і місце’, завдяки високій активності одиниць, що входять до його складу, а як детермінат – ЛСП із семою ‘предмети та інструменти’, завдяки насиченості підкласу великою кількістю лексичних одиниць, та ‘простір і місце’, завдяки високій активності одиниць.


Функція лексичної одиниці як компонента в складному слові (детермінант або детермінат), за винятком окремих випадків, мало впливає на частоту вживання різних ЛСП іменників.


Найбільш продуктивними підкласами щодо кількості стабільних зв’язків є ЛСП детермінатів на позначення поведінки та вчинків, параметрів та ознак предмета, діяльності та дії, осіб, психічної сфери, збірних назв людей та організацій, кількості та одиниць виміру.


У моделі A + N детермінантом найчастіше виступає ЛСП прикметників місця, завдяки високій активності своїх одиниць, та ЛСП прикметників належності – завдяки лексичній насиченості підкласу. Серед найчастотніших ЛСП іменників-детермінатів у цій моделі високопродуктивних не виявлено. Завдяки великому обсягу лексичного складу до таких належить ЛСП із семою ‘особа’. Отже, для лексико-семантичних підкласів іменників у сполученні з прикметниками в межах складного слова характерна різноманітність одиниць.


У конструкції A + N найбільш тісними є сполучення прикметників з іменниками на позначення конкретних понять. Максимальна кількість зв’язків різного типу зафіксована для підкласу із семою ‘діяльність, дія’. Найбільш сильними є зв’язки між компонентами для іменників на позначення речовин та матеріалів, мови та мовлення, а найбільш характерними для цих конструкцій є прикметники фізичних якостей, а також розміру й відстані, належності.


Найбільша міра зв’язку між компонентами характеризує семантичну модель „ЛСП прикметників належності + ЛСП іменників на позначення держави та її атрибутів”.


У складних іменниках зі структурною моделлю V + N широковживаним у ролі детермінантів, завдяки високій активності одиниць, є ЛСП із семою ‘обробка предмета’ та, завдяки великій лексичній насиченості, – ЛСП ‘фізичний вплив на об’єкт’.


Детермінатом у моделі V + N найчастіше виступають іменники на позначення предметів та інструментів, яким притаманний широкий обсяг лексичного наповнення, та часу і віку, яким властива висока активність одиниць.


Найбільшою кількістю зв’язків серед іменників-детермінатів для цієї конструкції володіють назви простору й місця, найсильніші зв’язки характеризують позначення будинків та споруд. Дієслова виявили велику кількість зв’язків у ЛСП із семою ‘обробка предмета’, однак, найсильнішим є зв’язок у ЛСП із семою ‘звучання та комунікація’.


Найтісніший зв’язок у названій конструкції на рівні семантичних моделей характеризує сполучення ЛСП дієслів розташування + ЛСП іменників із позначеннями будинків та споруд.


Несуттєво відрізняється розподіл іменників за ЛСП при сполученні з іменниками, прикметниками й дієсловами в ролі детермінантів. Найбільшу подібність у вживанні лексико-семантичних підкласів іменників-детермінатів спостерігаємо між моделями з іменниками та прикметниками, а також іменниками та дієсловами.


У перспективі доцільним видається контрастивне дослідження функціонування складних іменників на основі всіх функціональних стилів, а також в опозиції мовлення – мова (із залученням словників).


 








Fleischer W., Barz І. Wortbildung der deutschen Gegenwartssprache. Unter Mitarb. von Marianne Schrцder., 2., durchges. und erg. Aufl. – Tьbingen: Niemeyer, 1995. – S. 45.



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины