ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ СУБСТРАТУ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ МОВОЗНАВСТВІ ХІХ – ХХ СТ.

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ СУБСТРАТУ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ МОВОЗНАВСТВІ ХІХ – ХХ СТ.
Альтернативное Название: ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ПРОБЛЕМЫ ИССЛЕДОВАНИЯ субстрата В ЕВРОПЕЙСКОМ языкознании ХIХ - ХХ СТ.
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі розкрито сутність та стан наукової проблеми, що досліджується; обґрунтовано обрання теми дисертації; розкрито актуальність дослідження, його зв'язок з науковими програмами, планами й темами; визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дисертації; сформульовано методи дослідження, наукову новизну роботи, її практичне значення. Наведено дані про апробацію результатів, отриманих під час написання дисертації.


У першому розділі «Лінгвістична історіографія про теорію субстрату. Метод і напрями дослідження» стисло проаналізовано стан лінгвоісторіографічного дослідження теоретичних проблем мовного субстрату в сучасній європейській літературі. Розкрито зв'язок теорії субстрату та порівняльно-історичного методу, визначено метод та напрями дослідження.


Підрозділ 1.1 «Огляд лінгвоісторіографічних досліджень з теорії субстрату» присвячений висвітленню передісторії субстратних досліджень
(
XVXVIII ст.). Проаналізовано праці Е. Косеріу, Д. Сільвестрі, у яких наявні відомості про наукову діяльність Дж. Ф. Поджіо Брачоліні, П. Ф. Джамбулларі, А. де Поса, Ж. Пікара, П. Рамуса, Е. Паск'є, Л. Ерваса та ін. У студіях зазначених лінгвістів уже була порушена проблема лінгвістичної зміни під впливом мови переможеного народу (романський світ).


Зазначено, що після виходу праці Г. І. Асколі «Лінгвістичний лист» (1881 р.), у якій він проголосив теорію етнічних впливів, з'явилося багато інших студій, присвячених дослідженню широкого кола питань, так чи інакше пов'язаних з теорією субстрату. Доробок Г. І. Асколі, як наслідок інтересу до його наукової спадщини, відбито в працях таких західноєвропейських мовознавців, як Б. Террачині, В. Пізані, Д. Сантамарія, Д. Сільвестрі та ін. Акцент у працях цих дослідників зроблено на висвітленні питання про використання Г. І. Асколі ідей своїх попередників у галузі субстратних досліджень (А. Бьянкі Джованні, Б. Бьонделлі, К. Нігра та ін.), а також на розвитку його тверджень у мовознавстві XX ст. У працях В. Порцига, Е. Прокоша, В. Маньчака та інших лінгвістів наявні важливі твердження про роль, яку теорія субстрату відігравала в мовознавстві кінця ХІХ ст. – першої половини ХХ ст. (Ф. Діц, З. Фейст, Г. Шухардт та ін.).


Українські та російські мовознавці також писали про історію субстратних досліджень, насамперед у зарубіжному мовознавстві, але спеціальних монографічних праць з цієї проблематики, на жаль, немає. Певні відомості про окремі субстратні інтерпретації фонетичних та морфологічних явищ у лінгвістиці XIXXX ст. знаходимо в працях Б. О. Серебренникова, В. М. Ярцевої, Т. О. Амірової, В. О. Виноградова, О. Б. Ткаченка, Ю. В. Откупщикова, М. Л. Сухачова та ін.


У підрозділі 1.2 «Теорія субстрату та порівняльно-історичний метод» зазначено, що теорія субстрату не суперечить принципам порівняльно-історичного дослідження, а навпаки, розширює та ускладнює завдання порівняльно-історичного методу та цілком ґрунтується на ньому. Визнання субстратних елементів мови передбачає використання на всіх етапах дослідження таких прийомів та процедур порівняльно-історичного методу, як 1) генетичне ототожнення фактів, 2) лінгвістична реконструкція, 3) хронологізація й локалізація мовних явищ. На користь того, що субстратні дослідження лежать в одній площині з порівняльно-історичними, свідчить єдність методу. Це положення доводиться за допомогою порівняння завдань та прийомів їхньої реалізації в обох випадках досліджень. Про підпорядкованість субстратних досліджень завданням порівняльно-історичного методу писали Б. О. Серебренников, В. І. Абаєв, Б. В. Горнунг, Р. І. Аванесов, О. В. Востріков.


Підрозділ 1.3 «Метод і напрями дослідження» присвячений розгляду загальнотеоретичних питань. Відповідно до поставленої мети та завдань дослідження в нашій роботі застосовано актуалістичний метод, який дозволяє вивчати минуле та передбачати майбутнє на основі сучасних знань. В. А. Глущенко першим серед мовознавців розкрив специфіку актуалістичного методу як методу праць з лінгвістичної історіографії та охарактеризував структуру цього методу. Важливим видається й визначення В. А. Глущенком специфіки актуалістичного методу в зіставленні з порівняльно-історичним методом, яка полягає а) в наявності специфічних об'єкта й предмета, б) у відмінностях в операціональному (зокрема в процедурі реконструкції) та телеологічному компонентах. Започаткована В. А. Глущенком робота була продовжена в наукових дослідженнях його учнів: В. М. Овчаренка, О. Л. Жихарєвої, О. М. Абрамічевої, О. М. Голуб, К. А. Тищенко.


Для повного і різнобічного розкриття еволюції теорії субстрату в студіях європейських лінгвістів XIX XX ст. матеріал у дисертації досліджено за такими напрямами: 1) лінгвістична та позалінгвістична специфіка субстрату та інших споріднених з ним явищ; 2) роль теорії субстрату в загальнолінгвістичному аспекті проблеми глотогенезу; 3) методологія та методика субстратних досліджень у європейському мовознавстві XIX XX ст.


Матеріал дослідження систематизовано хронологічно (за розділами).


У другому розділі «Теорія етномовного субстрату в європейській лінгвістиці XIX ст.» розглянуто теоретичні твердження компаративістів цього періоду з питань етнічних впливів, проаналізовано історико-фонетичні та історико-морфологічні явища.


Підрозділ 2.1 «Теорія мовних контактів та етнічних впливів у студіях компаративістів 20-х – 60-х рр. XIX ст.» присвячений розкриттю поглядів таких учених, як Я. Г. Бредсдорф, В. фон Гумбольдт, К. Каттанео, Б. Бьонделлі, К. Нігра, Ф. Міклошич, Г. Шухардт, М. О. Максимович, М. І. Греч на проблему схрещування мови-переможниці з мовою корінного населення. Г. Шухардт розрізняв два типи мовних нашарувань: підґрунтні (Untersсhicht) та поверхові (Ьberschicht). Зазначено, що наслідки етнічних впливів лінгвісти вбачали передусім у фонетиці (романські мови), потім у граматиці (фракійський субстрат у грецькій, болгарській та албанській мовах). Етнічне обґрунтування північновеликоруського цокання надав М. І. Надєждін, який вважав фінно-угорські мови субстратом російської.


У підрозділі 2.2 «Теоретичні твердження Г. І. Асколі про субстрат» висвітлені основні особливості методики субстратних досліджень Г. І. Асколі, який увів термін субстрат у мовознавство. Етнологічний характер зміни Г. І. Асколі бачив, зокрема, у переході d та t  у љ, що відбувся в санскриті. У розв'язанні проблеми виникнення окремих романських мов та діалектів Г. І. Асколі особливо наголошував на фактах кельтського (етнічного) впливу, який відбився зокрема в переході ft у cht у нідерландській мові. За Г. І. Асколі, субстратний вплив можна довести за умови наявності трьох критеріїв: хорографічної, внутрішньої та зовнішньої конгруенції. Домінантним Г. І. Асколі вважав перший критерій: географічні межі розселення етносу мають збігатися з його лінгвістичними межами. Хорографічний критерій або прийом генетичного обертання може й не знаходити підтвердження у внутрішніх законах мови, залишаючись при цьому надійним доказом, адже в разі субстрату йдеться не так про географічну, як про етнографічну одиницю, що характеризується певним культурним та мовним фоном. Спираючись на цю позицію, Г. І. Асколі вбачав субстратний вплив у переході латинського ū у французьке ь (сrūdus > сrь(d); dūrus > dьr через проміжну ступінь і), а також у виникненні іспанського h з латинського f (ferrum > hierro; furca > horca) з його пізнішою втратою під впливом іберійського субстрату.


У підрозділі 2.3 «Теорія субстрату в європейському мовознавстві кінця XIX ст.» розкрито погляди Г. Грьобера, Ф. Ж. Моля, В. Мейєра-Любке, А. Сейса, Г. Пауля, Е. Віндіша, М. Грюнбаума, Г. Циммера. Зазначено, що наприкінці XIX ст. теорія субстрату стала важливим методологічним інструментом для пояснення тих відхилень від прамовних типів, що були встановлені порівняльно-історичним мовознавством. Особливого значення набули праці, автори яких шукали у впливі субстрату на структуру мови пояснення відхилень від прамовного типу. Іншою своєю стороною ця проблема була безпосередньо пов'язана з питанням генезису окремих мов.


Зясовуючи питання про внесок переможеної мови в мову-переможницю, лінгвісти виходили з різних міркувань. Доволі поширеною була думка про неможливість запозичення морфологічних явищ та про псування мови, яке трапляється під час зіткнення морфологічних систем (А. Сейс, Ф. Ж. Моль). Зазначено, що виділення запозичених слів, пов’язане із завданням побудови конкретних історій окремих мов та етимологічними дослідженнями, частково гальмувало повноцінне вивчення впливу субстрату на структуру мови (Е. Віндіш, М. Грюнбаум). У дослідженні впливу субстрату на еволюцію фонетичної системи романських мов на противагу критерію хорографічної конгуренції Г. І. Асколі В. Мейєром-Любке було висунуто поняття «прихованих тенденцій». Г. Грьобер тлумачив це явище як «етнічну заміну звука».


У третьому розділі «Розвиток теорії субстрату в європейському мовознавстві першої половині XX ст.» розглянуто розвиток поглядів Г. І. Асколі в студіях європейських лінгвістів зазначеного періоду та відповідну методику інтерпретації історико-мовних процесів.


У підрозділі 3.1 «Методологічна цінність теорії субстрату в індоєвропеїстиці на початку XX ст.» йдеться про те, що теорія субстрату відігравала дуже важливу роль в історико-мовних дослідженнях західноєвропейських лінгвістів зазначеного періоду. Основну увагу мовознавців було зосереджено на дослідженні «великих» (кельтський, італійський, етруський, лігурійський) та «малих» (венетський, мессапійський, іллірійський, дакійський, іберійський, грецький та ін.) субстратів. Відзначено, що Г Гірт першим переніс теорію субстрату на індоєвропейські мови. Це положення використали П. Кречмер та В. Бертольді. Теорією субстратних впливів було експліковано, зокрема, такі фонетичні явища, як заміна глухих спірантів дзвінкими в германських мовах та перехід l > u у французькій та нідерландській мовах (Г. Гірт), перехід f > h в іспанській мові (В. Бертольді, Р. Менендес-Підаль), палаталізації гутуральних перед t та зміни приголосних в інтервокальній позиції у французькій мові (Ж. Вандрієс), дифтонгізація закритих e, o > ͡еі,   ͡оu у французькій мові (А. Доза), еволюція комбінацій приголосних у низці італійських діалектів: nd > nn, mb (mv) > mm, (br) > v (vr), rb > rv (Б. Террачині, К. Мерло). Серед морфологічних явищ етнічними впливами було інтерпретовано особливості граматичної будови германських мов (А. Мейє), окремі явища морфології литовської, грецької, латинської, болгарської та сербської мов (Г. Гірт), залишки вігезимальної системи у французькій мові (Ж. Вандрієс).


У підрозділі 3.2 «Методика субстратних досліджень у західноєвропейському мовознавстві першої половини XX ст.» проаналізовано особливості методики субстратних досліджень А. Мейє, В. Брьондаля та Ю. Покорного, які розглядали теорію субстрату з позиції спрямованості мовних змін. Відзначено, що згідно з цією теорією А. Мейє та В. Брьондалем було експліковано зміну інтервокальних приголосних у французькій мові (напр., лат. leporem >
фр.
liиvre, лат. amatam > фр. aimeй), особливості синтаксису пракельтської та ірландської мов через вплив хамітського субстрату (Ю. Покорний).


Незалежний характер субстратних досліджень першої половини XX ст. пов'язаний з науковою діяльністю неолінгвістів. М. Дж. Бартолі прагнув встановити хронологічні відношення між лінгвістичними фактами, визначити центри іррадіації та причини інновацій. Припускаючи, що новоутворення завжди виникають у «центральній зоні» лінгвістичного ареалу, М. Дж. Бартолі запропонував низку норм для визначення архаїчності мовних фактів. Важливим у методичному плані стало відокремлення субсубстратів для позначення віддалених, найдавніших етнічних шарів (К. Мерло). Б. Террачині, Дж. Бонфанте та інші неолінгвісти підкреслювали, що поняття субстрату входить у більш загальне поняття змішування мов. У питанні реконструкції субстратних мов неолінгвісти дотримувалися єдиного правила: елементи, зумовлені субстратом, мають виявлятися в «чистому вигляді» в якому-небудь ареалі, що зберігся, тієї мовної сім’ї, до якої належала витиснена мова. Ретельне вивчення умов мовного контактування спричинилося до введення нових термінів – суперстрат (В. фон Вартбург) та адстрат (М. Фалькхоф) – для диференціації різних за зовнішнім характером наслідків міжмовних контактів.


У підрозділі 3.3 «Аналіз ареально-хронологічних змішувань у студіях західноєвропейських лінгвістів першої половини XX ст.» розкрито погляди мовознавців на питання лінгвістичної та позалінгвістичної природи субстрату, суперстрату та адстрату (М. Дж. Бартолі, Б. Террачині, Е. Гаммільшег, Й. ван Гіннекен, А. Доза, В. Пізані). Лінгвісти здебільшого визнавали, що специфіка взаємодії мов за умови цих типів нашарувань є аналогічною, її наслідки можуть виявлятися на всіх рівнях. М. Коен запропонував розрізняти так звані «переливання» (transfusions) давніх писемних мов у нові мови. Показовим прикладом може бути змішування латинського та грецького словників з французьким. При цьому йдеться не лише про лексичний ярус. Новим кроком у визначенні феноменології субстрату стала розробка критерію «фонетичного синтезу» П. Г. Гойданичем.


Зазначено, що у визначенні причин виникнення субстрату серед лінгвістів різних шкіл та напрямів існувала певна розбіжність. Так, неолінгвісти інтерпретували субстрат як наслідок не лише етнічної, а й соціальної та індивідуальної реакції (М. Дж. Бартолі). У Б. Террачині він тісно пов’язаний з культурним аспектом. Були також спроби пояснити виникнення фонетичного субстрату біологічними чинниками та теорією спадкоємності звуків (Е. Гаммільшег, Й. ван Гіннекен, А. Доза). В. Пізані намагався об’єднати теорію біологічної спадкоємності з мовними особливостями.


Підрозділ 3.4 «Критика теорії субстрату в європейському мовознавстві
20-х – 50-х рр. XX ст.» присвячений висвітленню зауважень О. Єсперсена, Й. Прокоша, Г. Рольфса, А. Шмідта щодо окремих субстратних гіпотез. Через призму поглядів Л. Теньєра, Є. Куриловича, А. Соммерфельда, А. Мартіне, К. Тогебю, У. Вайнрайха розглянуто співвідношення теорії субстрату з принципами структурної та функціональної лінгвістики. Наведено погляди Б. Гавранека, А. Росетті та К.-Г. Шендерфельда щодо визначення таких явищ, як двомовність та змішування мов.


У підрозділі 3.5 «Теоретичне осмислення проблеми субстрату в російському мовознавстві першої половини XX ст.» йдеться про використання теорії субстрату О. О. Шахматовим, І. О. Бодуеном де Куртене, П. М. Селіщевим. Розкрито їхні здобутки в галузі субстратних досліджень слов'янського мовного матеріалу. Наведено інтерпретацію конкретних історико-мовних явищ. Так, О. О. Шахматов пояснив зовнішнім впливом такі явища у білоруській мові, як дзекання-цекання, ствердіння р, шепеляву вимову м’яких свистячих. І. О. Бодуен де Куртене досліджував переходи b > v та f > h в іспанській мові, зумовлені іберійським субстратом. Окрім емпіричних спостережень, він розв’язував і теоретичні проблеми субстрату. Зокрема, І. О. Бодуен де Куртене подав класифікацію типів субстрату: історичний, географічний, фізіолого-психологічний. П. М. Селіщев відзначав факти субстратного впливу не лише у фонетиці, а й у граматиці, особливо слов’янських та германських мов. Загальні новоутворення в балканських мовах П. М. Селіщев також був схильний пояснювати етнічними впливами. Зазначено, що дослідження цих лінгвістів не збігалися з поширеною у 20-і 30-і рр. XX ст. «яфетичною теорією» («новим ученням про мову») М. Я. Марра, що базується на теорії мовних схрещувань. Свою класифікацію типів мовних контактів та їхніх наслідків надав Л. В. Щерба.


Четвертий розділ «Теорія субстрату в європейському мовознавстві другої половини XX ст.» присвячений розкриттю висновків дискусії 1955 р. з проблем субстрату, а також висвітленню поглядів європейських (насамперед українських та російських) мовознавців на питання лінгвістичної специфіки мовних «стратів», на ступінь проникності різних мовних рівнів у разі субстратного (суперстратного, адстратного, інстратного тощо) впливу, а також на роль мовного субстрату в східнослов'янському глотогенезі.


У підрозділі 4.1 «Дискусія про проблеми субстрату в Інституті мовознавства АН СРСР (1955 р.)» стисло представлено зміст доповідей радянських мовознавців з теорії субстрату. Зокрема, під час дискусії було порушено такі питання: а) доцільність розрізнення трьох понять: субстрат, суперстрат та адстрат – залежно від наслідків відповідних типів взаємодії мов, що передбачають етнічне змішування, а також терміна маргінальне контактування; б) ступінь стійкості та проникності різних рівнів мови; роль двомовності при взаємодії мов у разі етнічного змішування; в) сумісність субстрату та порівняльно-історичного методу з погляду вивчення історії мови. Основну увагу приділено доповідям Б. О. Серебренникова та В. І. Абаєва, а також виступам А. В. Десницької, В. Г. Орлової, Є. І. Убрятової.


 


У підрозділі 4.2 «Визначення лінгвістичної та позалінгвістичної специфіки «стратів» у європейському мовознавстві 60-х 80-х рр. XX ст.» йдеться про те, що стрімкий розвиток соціолінгвістичної науки в XX ст. мав цілком закономірний вплив на дослідження проблеми мовних контактів і, як наслідок, на виникнення нових понять у загальній теорії «стратів»: інтерстрату, інстрату та перстрату. Розрізнення «стратів» побудоване на характері мовних контактів. Наочно це можна подати у вигляді такої схеми:

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины