Методика географо-топонімічного аналізу території України (на прикладі ойконімів)

Краткое содержание

Розділ 1” присвячений аналізу сучасного стану топонімічних досліджень території України. В розділі розглянуто та узагальнено теоретичні та методологічні положення досліджень географо-топонімічного простору, враховуючі понятійно-термінологічний та методологічний апарат географічного, лінгвістичного та історичного аналізу територій, на предмет вивчення географічних назв, розробка яких започаткована в дослідженнях Берга Л.С., Рудницького С., Тутковського П.О., Мількова Ф.І., Жучкевича В., Потебні О.О., Толстого Н.І., Ніконова В.А., Гумецької Л.Л., Мурзаєва Е.М., Поспєлова Є.М., Карпенка Ю.О., Суперанської О.В., Горпинича В.О. та інших.

Теоретико-методологічною основою даного виду аналізу виступає сукупність географічного, лінгвістичного, історичного та ГІС-аналізу в рамках наукового системного підходу до розкриття всієї сукупності взаємозв’язків у територіальних системах географо-топонімічного простору “географічний об’єкт ↔ власна назва” різних рангів.

Географо-топонімічні системи (ГТС) розглядаються як динамічні системи, що мають чітку територіальну локалізацію й  характеризується єдністю формуючих її компонентів. Кожен із компонентів ГТС має власну структуру, властивості та характеристики, які формуються під впливом факторів та процесів притаманних тільки певному компоненту та підпорядковуються характерним закономірностям власного розвитку та еволюції. Єдність компонентів ГТС є результатом взаємодії та взаємозв’язків між компонентами внутрі кожної системи та поза неї (між різними рангами ГТС, відносини із зовнішнім середовищем). Результатом такої взаємодії компонентів утворюється неоднакова структура ГТС. Незалежно від їхньої складності та рангу ГТС мають низку характерних властивостей: континуальності та дискретності; індивідуальності та схожості. Динамічність ГТС зумовлена ходом закономірного розвитку та еволюції компонентів таких систем.