ЗАИМСТВОВАНИЕ КАК СПОСОБ АДАПТАЦИИ КОНЦЕПТУАЛЬНОЙ И ЛЕКСИЧЕСКОЙ СИСТЕМЫ АНГЛИЙСКОГО ЯЗЫКА К АЛЬТЕРНАТИВНОЙ РЕАЛЬНОСТИ : ЗАПОЗИЧЕННЯ ЯК СПОСІБ АДАПТАЦІЇ КОНЦЕПТУАЛЬНОЇ І ЛЕКСИЧНОЇ СИСТЕМИ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ДО АЛЬТЕРНАТИВНОЇ РЕАЛЬНОСТІ (на матеріалі запозичень з автохтонних мов у канадський і новозеландський варіанти)

Краткое содержание

У першому розділі „Теоретичні основи і методи вивчення запозичення в лінгвістиці” проаналізовано історико-методологічні аспекти формування сучасного підходу до запозичення й основні напрями дослідження цього феномену, подано структурно-семантичну та соціолінгвістичну характеристику запозичень з автохтонних мов до канадського і новозеландського варіантів англійської мови, обґрунтовано методику розгляду запозичень у контексті адаптаційних процесів.

Лексична система англійської мови в процесі історичного розвитку увібрала в себе запозичення з 76 мов. Оскільки самі процеси запозичення відбувалися за різних умов та на різних територіях функціонування англійської мови, можна виокремити дві принципово різні ситуації запозичення: одна мала місце на території, де мова сформувалася (на Британських островах), інша – на територіях, куди англійську мову було транспортовано. Дотепер, незважаючи на суттєві відмінності цих двох ситуацій, аналізувалися вони із застосуванням однакових підходів і методів.

Один із підходів полягає в розгляді запозичень з позицій „чистоти мови”, тобто в межах мовної політики, інший – у їх дослідженні як невід’ємної частини мови методами лінгвістики та суміжних з нею дисциплін. У культурологічному контексті оцінка запозичення коливається від визнання їх статусним фактором мовленнєвої комунікації до вимоги елімінації. В основі лінгвістичних підходів перебуває виявлення основних характеристик запозичень у контексті історії розвитку та його носіїв.

Як складний за своєю природою феномен запозичення до англійської та інших мов є також предметом міждисциплінарних досліджень.

Розуміння комплексного характеру запозичення зумовило його дослідження в межах теорії мовних контактів (Р. Бєйли, У. Вайнрайх, Дж. Діллард, Ю.О. Жлутенко, В.Ю. Розенцвейг, Е. Хауген, О.І. Чередниченко та ін.), мовної варіативності (Н.М. Биховец, В.М. Жирмунський, Ю.А. Зацний, Н.І. Маслова, М. Оркін, Е. Партридж, Л.Г. Попова, В.І. Скибіна, Г.В. Степанов, О.Д. Швейцер та ін.), етнолінгвістики (Ю.Д. Апресян, Н.Д. Арутюнова, Т.В. Булигіна, А. Вежбицька, Д. Берлін, Дж. Гамперц, Т.О. Козлова, О.О. Потебня, Л.В. Щерба, С.М. Толстая,  М.І. Толстой, В.М. Топоров, Б. Уорф, Д.Хаймс,       Е. Сепір, О.Д. Шмельов, О.С. Яковлєва та ін.), а також соціолінгвістики (С.О. Арутюнов, У. Лабов, Г.В. Степанов, С. Фергюсон, М. Халідей, О.Д. Швейцер, Л.В. Щерба, Л.П. Якубинський та ін.), де основний акцент зроблено  на встановленні причин та умов, джерел, шляхів, способів і часових параметрів запозичень. У власне лінгвістичних дослідженнях (Н.М. Амосова, М. Герлах, О.Есперсен, Л.П. Крисін, Т. Пайз, Г. Пауль, Л.Г. Сорокіна, Г.О. Хабургаєв,  Г. Хок, Ф. Хоккет, М.М. Шанський та ін.) вивчаються фонетичні, граматичні, структурно-семантичні складники запозичених елементів. Значну увагу приділено також взаємодії запозичених елементів із системою мови-реципієнта й асиміляційними процесами (графічним, фонетичним, граматичним, семантичним).

Характерною особливістю вивчення запозичення є застосування діахронного підходу, що зумовлено динамічним характером цього феномену.

Таке різноманіття підходів і методів закономірно зумовило різну інтерпретацію як самого явища запозичення, так і власне  терміна, в дефініціях якого акцент зроблено або на процесі проникнення нового елемента до іншого мовного середовища, або на результаті цього процесу (див. роботи Дж. Алджео, Н.М. Амосової, В.Г. Дем’янкова, Ю.О. Жлуктенка,  Л.П. Крисіна, Ж. Марузо, Т. Пайлза, О.О. Реформатського, Б.О. Серебреннікова, Г.О. Хабургаєва, Г. Хока, Ф. Хоккета).      

Автохтонні запозичення в національно-регіональні варіанти англійської мови неодноразово привертали увагу дослідників (У. Авис, К. Барбер, С. Бейкер, Н.М. Биховець, У. Вайнрах, Л.В. Герман, О.В. Домнич, В.М. Жирмунський, Ю.О. Жлуктенко, Ю.А. Зацний, Т.О. Козлова, Л.П. Крисін, Дж. Макалистер, М. Оркин,  Л.Г. Попова, П. Райен, В.І. Скибіна, Дж. Хьюз, О.Д. Швейцера ін.), але не як самостійний об’єкт, а в контексті генезису та особливостей функціонування самих варіантів.

Аналіз робіт у галузі регіональної лінгвістики, узагальнення викладених у них положень, що стосуються окремих явищ у сфері запозичення, а також наші власні спостереження дають підстави для загальної характеристики автохтонних запозичень до канадського та новозеландського варіанту англійської мови в термінах традиційної лінгвістичної теорії.

Джерелами запозичення до канадського варіанту англійської мови є, в основному, мови інкорпоруючого та ізолюючого типів, що належать 12 різним мовним сім’ям; до новозеландського варіанту – мова ізолюючого типу маорі. Шлях запозичення до канадського варіанту англійської мови був як прямим, так і опосередкованим (10% – через мову-посередницю – французьку). Для новозеландського варіанту англійської мови актуальним є лише прямий шлях запозичення. Спосіб запозичення нових елементів як в канадському, так і в новозеландському варіантах був усним. Часовий параметр свідчить про те, що вік автохтонних запозичень і у канадському, і в новозеландському варіантах не перевищує трьохсот та двохсот років, відповідно; з плином часу, аж до кінця ХХ століття, інтенсивність потоку автохтонних запозичень значно зменшилась.

Фонетичні особливості цих одиниць не суперечать орфоепічним нормам англійської мови. З точки зору граматичних категорій, автохтонні запозичення доводять загальне правило: 98% запозичених слів у канадському варіанті англійської мови та 94% - у новозеландському варіанті є іменниками. Семантичні характеристики автохтонних запозичень у канадському та новозеландському варіантах англійської мови свідчать, що запозичення з мов корінного населення виявляються задіяними при номінації всіх сфер альтернативної (щодо рідної) реальності.

Асиміляційних процесів на всіх мовних рівнях зазнали всі автохтонні одиниці в обох варіантах, проте асиміляція не була глибокою. Значний обсяг запозичень (за даними У. Ремсона ~ 90%) на початок ХХ століття вийшов з ужитку.

Очевидно, що при всій повноті існуючої характеристики автохтонних запозичень поза сферою інтересів дослідників залишився той факт, що за допомогою запозичення з мов корінного населення англійська мова пристосовувалася  до нових умов існування, що порушували  рівновагу системи, іншими словами, запозичення є одним із способів адаптації.

Як спосіб адаптації, запозичення постає як логічна послідовність когнітивних і мовних процедур, що спричиняють інкорпорування до концептуальної та мовної систем інтродукованого етносу (англомовного соціуму) результатів апперцепції нових денотатів. Отже, запозичення починається вже під час сприйняття, обумовленого як особливостями реальності, що сприймається, так і властивостями власне сприйняття – загальнолюдськими та етнічно своєрідними, отримує свій розвиток у процесі концептуалізації та вербалізації і „реорганізації” концептуальної та мовної систем, які інкорпорують нові сутності в існуючі структури. Оскільки пізнавальні процеси не закінчуються на етапі асиміляції автохтонних елементів у системі мови, то й сам процес запозичення можна вважати таким, що триває.

Виходячи з розуміння запозичення як одного зі способів адаптації, воно розглядається в цьому дослідженні за такою схемою: на основі положень сучасної теорії сприйняття, сформованої у психології та психолінгвістиці, насамперед положення про домінуючу роль попереднього досвіду суб’єктів пізнавальної діяльності (див. роботи Д. Гіерертса, Р. Павільоніса, Ж. Піаже,  Е. Рош та ін.), виявляються аспекти альтернативної дійсності, релевантні для її освоєння інтродукованим етносом.

Спираючись на досягнення лінгвістики, перш за все когнітивної лінгвістики, реконструюється та моделюється хід початкової концептуалізації результатів пізнавальної діяльності, що привела до залучення запозичень із автохтонних мов для номінації денотатів, які пізнавалися.

Методом фреймового аналізу відкриваються механізми „поєднання” результатів концептуалізації з автохтонним лексичним матеріалом.

У другому розділі „Сприйняття та концептуалізація як етапи адаптації в ситуації запозичення” обґрунтовано структуру ситуації запозичення та створено її динамічну модель, яка відбиває хід адаптації до умов функціонування на нових територіях, що приводить до номінації нових денотатів запозиченнями з автохтонних мов; підкреслено діалектичну природу ситуації запозичення, яка, з одного боку, представлена чітко виокремленними  блоками, а з іншого – становить собою єдиний процес. Тут же окреслено параметри релевантних для ситуації запозичення сегментів альтернативної реальності, виявлено механізми та хід сприйняття/апперцепції цієї реальності, а також концептуалізації результатів апперцепції.

Вивчення всіх аспектів ситуації запозичення уможливило моделювання її структури та динаміки розвитку.