ВАРІАНТНО ЗУМОВЛЕНА КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ДІЙСНОСТІ У СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ : Вариантной ОБУСЛОВЛЕННАЯ КОНЦЕПТУАЛИЗАЦИЯ ДЕЙСТВИТЕЛЬНОСТИ В СОВРЕМЕННОМ АНГЛИЙСКОМ ЯЗЫКЕ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження, розкрито наукову новизну, особистий внесок автора, висунуто гіпотезу, висвітлено теоретичне та практичне значення, сформульовано основні положення, що виносяться на захист, а також описано фактологічний матеріал, принципи й методи його наукового аналізу, подано відомості про апробацію отриманих результатів і структуру роботи.

У першому розділі – “Теоретичні засади дослідження концептуалізації дійсності” – здійснено виклад сучасних поглядів на проблеми, пов’язані з вивченням концептуалізації як основного процесу пізнавальної діяльності людини (1.1.), охарактеризовано сучасні підходи до трактування концепту (1.1.2.). У ньому також з’ясовано суть наявних сьогодні невідкладних завдань у вивченні концепту як результату когнітивної взаємодії мови й культури та обґрунтовано визначення  терміна “культурний концепт” (1.2.), розглянуто особливості репрезентації різноманітних знань людини в концептуальній і мовній картинах світу (1.3.).

Однією з центральних проблем сучасної когнітивної лінгвістики є необхідність поглибленого вивчення тих питань, які стосуються безпосереднього співвідношення концептуалізації та вербалізації навколишнього світу, здійсненого за допомогою різних мовних одиниць. Оскільки прямий доступ до свідомості людини відсутній, то його можна отримати тільки через мовні засоби. Специфіка участі мови у процесі концептуалізації дійсності полягає в її здатності закріплювати результати пізнавальної діяльності свідомості, опосередкованої способом життя й особливостями культури кожного конкретного народу. Проблема співвідношення концептуалізації та вербалізації висвітлена в підрозділі 1.1. як когнітивна основа для дослідження взаємозв’язку культури й національно-територіального варіанта.

Концептуалізацію розглядаємо як процес пізнавальної діяльності людини, який полягає в адекватному осмисленні інформації, що до неї надходить. Підтвердженням такої позиції є численні висловлювання багатьох дослідників про те, що концептуалізація певного фрагмента дійсності й отримання набутого досвіду людини відбувається на основі інформації з усіх доступних їй каналів, а це насамкінець веде до утворення сформованих уявлень про навколишній світ у вигляді концептів.

У підрозділі 1.1.2. описано поняття “концепт” з урахуванням двох найважливіших підходів до його визначення та аналізу: лінгвокогнітивного й лінгвокультурологічного. Дослідники лінгвокогнітивного напряму трактують концепт як ментальне утворення, що репрезентує сукупність знань про певний об’єкт у свідомості людини, а лінгвокультурологічного – національно-специфічну сукупність понять, образів, оцінок, символів тощо, пов’язаних із тим чи іншим об’єктом навколишнього світу. Якщо в першому випадку під час дослідження концепту виникає необхідність абстрагуватися від культурного простору, в якому формується концептуальна структура, то в другому – від загальних принципів її ментальної організації, акцентуючи увагу на особливостях концептуалізації світу в окремо взятій етнокультурі. Інтерес лінгвокультурологів фокусується на виявленні специфічного у складі ментальних одиниць і спрямований на накопичувальний та системний опис особливих змістових ознак конкретних культурних концептів, тобто йде у напрямку від імені концепту до сукупності смислів, які він об’єктивує. Відповідно лінгвокультурологічний підхід виявляється перспективним і результативним під час порівняння лінгво­культурних концептів, що належать свідомості носіїв не тільки різних негомогенних мов, а також і їхніх національно-територіальних варіантів із притаманними їм особливостями культури та світосприйняття, що зумовило вибір саме цього підходу як основного для нашого дисертаційного дослідження.

Мова й культура не можуть розглядатися сьогодні окремо одна від одної, оскільки обидві є когнітивними інструментами пізнання дійсності. Основу їхньої взаємодії складають певні принципи, визначені у підрозділі 1.2., які дають змогу виявити особливості концептуалізації дійсності носіями різних мов і культур. Це такі, як принцип вибірковості вербалізації, принцип культурної розробленості чи номінативної щільності, принцип ключових слів, їхньої частотності та спосіб екземпліфікації. Саме концепт, забезпечуючи осмислення дійсності, виступає посередником між мовою, людиною й культурою. Однак термін “культурний концепт” і основи його експлікації не отримали ще однозначного тлумачення у сучасних наукових дослідженнях. На наш погляд, визначення, яке трактує концепт як багатовимірне культурно зумовлене утворення, що акумулює знання про певний фрагмент дійсності у колективній свідомості лінгвокультурної спільноти й може об’єктивуватися тією чи іншою мовною формою, підсумовує уявлення про нього.

Центром культурного концепту завжди є цінність, яка в роботі визначається як позитивна чи негативна значимість об’єктів навколишнього світу для людини, певної спільноти, суспільства загалом. Вона зумовлена не стільки їхніми властивостями самими по собі, скільки залученістю до сфери життєдіяльності, інтересів і потреб людини в системі її аксіологічних понять, характерних для певного часу. Кожна культура має декілька первинних цінностей, які відрізняють її від інших культур, – так звані культурно-ціннісні домінанти. На рівні взаємозв’язку мови й культури вони виражаються у базових культурних концептах – ядрових одиницях картини світу, що мають екзистенційну значущість як для окремої мовної особистості, так і для всієї лінгвокультурної спільноти (В.А. Маслова)

У другому розділі – “Сучасні напрями й методи наукового аналізу варіантно зумовлених концептів” – розглянуто методологічні засади прове­дення пошукової роботи, зокрема подано класифікацію національно маркованої лексики (2.1.). У ньому виокремлено й систематизовано сфери концентрації національно маркованих елементів реалітивного простору американської, австралійської й канадської концептосфер (2.2.), а також описано основні методи та принципи проведення концептуального аналізу в лінгвокультурологічному дослідженні національно маркованих концептів (2.3.).