СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ДАВНЬОАНГЛІЙСЬКОЇ МЕТАФОРИ



Название:
СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ДАВНЬОАНГЛІЙСЬКОЇ МЕТАФОРИ
Альтернативное Название: СТРУКТУРНО-семантические и функциональные характеристики древнеанглийским МЕТАФОРЫ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету та завдання дослідження, його об’єкт і предмет, фактичний матеріал і методи його аналізу, розкрито наукову новизну та теоретичне й практичне значення роботи, сформульовано винесені на захист положення, наведено дані про апробацію результатів і публікації та описано структуру дисертації.


У першому розділі “Метафора в системі мови” здійснюється критичний огляд теоретичних джерел і простежується еволюція підходів до аналізованої проблеми з античних часів до сьогодення.


Метафора досліджується вже в античні часи у працях Аристотеля, Деметрія, Платона, Цицерона й інших мислителів. Згідно із класичним визначенням Аристотеля, метафора є скороченим порівнянням (пізніше ця теорія отримує назву субституційної концепції метафори). У XVII-XIX ст. метафору починають розглядати не лише як один з прийомів стилістики, але й як засіб пізнання об’єктивної дійсності (так, за Дж. Віко, метафори як мовні явища не є штучними утвореннями, а природними шляхами вираження світосприйняття).


У ХХ ст. закладено передумови появи когнітивної теорії метафори. Х. Ортега-і-Гассет стверджує, що метафора є чи не єдиним способом сприйняття та змістовного визначення об’єктів високого ступеня абстракції, а Е. Кассирер називає здатність до символічної репрезентації унікальною ознакою людини, яка відрізняє її від тварин.


У рамках нашого дослідження ключовими є інтеракційна концепція метафори І. Річардса та М. Блека та сучасна когнітивна теорія метафори, започаткована Дж. Лакоффом і М. Джонсоном. Згідно з першою, метафора утворюється внаслідок взаємодії двох референтів – головного і допоміжного суб’єктів. На головний суб’єкт проектується певна низка імплікацій, пов’язаних із допоміжним суб’єктом. Когнітивна теорія метафори, у свою чергу, більше враховує роль обох компонентів метафоричного переносу та фактор людини. Центральна її теза полягає в тому, що метафори полегшують процес мислення, надаючи нам емпіричні рамки, в межах яких засвоюються новопридбані абстрактні концепти.


За основу класифікації давньоанглійської метафори взято типологію Н.Д. Арутюнової, яка враховує її головні функції та виділяє номінативну, когнітивну й образну метафори (Н.Д. Арутюнова, В.Г. Гак, В.М. Телія).


У другому розділі “Давньоанглійська номінативна метафора” проаналізовано загальні особливості давньоанглійської номінативної метафори (НМ) і здійснено її семантичну та структурну класифікацію.


Давньоанглійська НМ демонструє одну з головних рис цього різновиду метафори: як правило, до неї вдаються, коли потрібно заповнити певну лексичну прогалину. Схематично її можна зобразити за допомогою формули A = B, де В розглядається як метафоричне вираження А (Ю.П.Солодуб). Перенос назви обмежується заміною одного образного значення іншим і отримує назву „мовна метафора” (В.В. Елисеева).


Давньоанглійська НМ була ефективним засобом утворення найпростішої термінології. Виділено три групи термінів, які отримали вербальне позначення внаслідок її дії:


- терміни, що позначають відстань, площу тощо (fōt „стопа, нога > фут”; gyrd „палиця > ярд” тощо);


- географічні поняття (earm „рука > затока”; heafod “голова > витік; височина” тощо);


- доктрини християнства (сostnung „випробовування > спокуса”; geni&tho ;erung „спуск униз > анафема, прокляття” тощо).


Типологію давньоанглійської номінативної метафори розглянуто у двох ракурсах: семантичному та структурному.


В аспекті семантики виділено перелічені нижче типи переносів, серед яких абсолютну більшість складають антропоморфні переноси та переноси на основі явної зовнішньої подібності:


- перенос ЧАСТИНА ТІЛА → ПРЕДМЕТ зумовлено широким використанням назв частин тіла людини для вербалізації певних об’єктів унаслідок їх зовнішньої подібності (mund “рука > держак”; hond „рука > сторона” тощо);


- зворотний перенос ПРЕДМЕТ → ЧАСТИНА ТІЛА (bōg „гілка > рука”; aéd(e)r „струмок > артерія” тощо);


- перенос ПРЕДМЕТ → ПРЕДМЕТ (bán „кістка > ікло”; treow „дерево > хрест” тощо);


- перенос ПРОЦЕС → ПРОЦЕС (ge-cyrrednis „повертання (фіз. дія) > навернення (у віру)”; fulluht „наповнення > хрещення” тощо).


Процес метафоризації міг супроводжуватися трансформацією морфологічної структури вихідних слів, унаслідок чого розмежовано давньоанглійську нетрансформовану та трансформовану НМ. Нетрансформована НМ виявляє повну ідентичність вихідного й похідного компонентів метафоричного переносу та складає абсолютну більшість виявлених НМ. У випадку трансформованої НМ утворення відповідної метафори супроводжується певними трансформаціями структури слова (mūð „рот” > mú&tho ;a „отвір; гирло (річки)”; móna „місяць (супутник Землі)” > mónað „місяць (частина року)” тощо).


Характерною функцією давньоанглійської НМ було створення власних імен (імен індивідів, племен, топонімічних назв тощо). Найбільшими метафоричними потенціями відзначалися назви певних військових знарядь і звірів. Виділено такі утворені за допомогою номінативної метафори групи власних назв:


1) імена індивідів (Æsc-here „спис-армія”, Béowulf/Bíowulf „бджола-вовк”, Heoro-gár „меч-спис”, Scyld „щит” тощо);


2) імена племен, династій (Gár-Dene „Spear-Danes”; Hring-Dene Ring-Danes” тощо);


3) географічні назви (да. Hrefna-wudu „ліс ворона”; Hrones-næs „мис кита” тощо).


Нами виділено також дві групи давньоанглійських дієслівних НМ. До першої належать предикати, у яких перенос відбувається з однієї механічної дії на іншу; при цьому похідне значення порівняно з вихідним позначає більш специфічний вид діяльності: bregdan „швидко рухатися; тягнути > ткати” (beadohrægl bróden “my battle-garment braided” (Вeowulf, 551)). До другої належать предикати, що позначають не механічні процеси, а дії з абстрактним значенням; зазначені НМ є спробою отримання номінації для принципово нових понять, які з’явилися разом із впровадженням у Британії християнства: hweorfan, ge-cierranповертати > навертати в нову віру” (Ecgbryht se arwier&tho ;a wer on Hii &tho ;am ealonde &tho ;a munecas on ryht gecierde “the venerable Egbert about this time converted the monks of Iona to the right faith” (Anglo-Saxon Chronicle, 716).


У третьому розділі “Давньоанглійська когнітивна метафора” здійснено опис таких типів давньоанглійської когнітивної метафори (КМ) як структурна, орієнтаційна й онтологічна КМ.


Дія „структурної метафори” (Дж. Лакофф, М. Джонсон) полягає в метафоричному впорядкуванні одного поняття в термінах іншого, причому системністю відзначаються як самі метафоричні поняття, так і мовні вирази, які вживаються для їх позначення.


Значна частина структурних КМ за семантикою належить до сфери героїки. Так, поняття “атака” концептуалізується за допомогою метафор АТАКА – ЦЕ РУХ, АТАКА – ЦЕ ПОТИСК тощо. У випадку структурної метафори АТАКА – ЦЕ РУХ переосмислення зазнає низка дієслів: сема наближення до людини зумовила набуття нового значення “атакувати” такими дієсловами, як grétan “greet” (hare heorowulfas “grey wolves of war” (Exodus, 181, 181)), métan “meet” (mécum gemétað “meet me with swords” (Waldere, 24)) тощо. Метафора АТАКА – ЦЕ ПОТИСК полягає в метафоричному вживанні іменників feng, gráp і gripe з вихідним значенням „потиск руки” зі значенням „атака” (hwa&tho ;ere ic fára feng féore gedígde “yet I the foes' grasp survived with my life” (Beowulf, 577)).


Дія структурної метафори ФІЗИЧНИЙ ОБ’ЄКТ – ЦЕ ЗАХИСТ полягає у вживанні таких іменників, як hleo “дах, стіна”, mund „рука”, scyld „щит” тощо, які позначають конкретні об’єкти, зі значеннями „допомога, захист, підтримка” та “захисник” (æðelinga hleo “shelter of princes” (Elene, 99)).


Наявність cтруктурної метафори БАГАТО – ЦЕ ДОБРЕ зумовлена орієнтацією примітивного суспільства англо-саксів на матеріальні цінності (так, іменник ést „спадкоємство” отримує значення “прихильність”: on Godes est “in Gods favor” (Sermo Lupi ad Anglos, 36)), а метафора СВІТЛЕ – ЦЕ ДОБРЕ, ТЕМНЕ – ЦЕ ПОГАНО відображає асоціацію світлих кольорів із чимось позитивним, а темних – з негативним.


Найхарактернішою для давньоанглійської орієнтаційної КМ є опозиція ВЕРХ – НИЗ, яку представлено такими базовими метафорами як ЗДОРОВ'Я ТА ЖИТТЯ – ЗВЕРХУ, ХВОРОБА ТА СМЕРТЬ – ЗНИЗУ (árísan „підніматися > народитися”; feallan “впасти > вмерти (на полі бою)” тощо); ВОЛОДІННЯ ВЛАДОЮ ТА СИЛОЮ – ЗВЕРХУ, ПІДКОРЕННЯ ВЛАДІ ТА СИЛІ – ЗНИЗУ (búgan „нахилятися > поступитися”) тощо. Їх об’єднує базова метафора ДОБРЕ ЗВЕРХУ, ПОГАНЕ ЗНИЗУ (щастя, здоров’я, життя й інші позитивні цінності метафорично розташовано зверху, у той час як негаразди, хвороби, смерть та інші негативні цінності – знизу).


Інші опозиції представлено деривативними утвореннями. Унаслідок приєднання значної частини давньоанглійських префіксів дієслова можуть отримувати переносні значення, причому вирішальною є здатність префіксів виражати саме оцінні значення. Виділено такі групи деривативних утворень: 1) до значення вихідного дієслова додається сема переважання (префікс ofer-); 2) у семантичну структуру дієслова вноситься сема набуття, отримання чого-небудь (префікси on-, ge-); 3) дієслова, які репрезентують орієнтаційне протиставлення „наявність – відбирання” (префікси be-, for-); 4) предикати, у семантичну структуру яких вноситься сема утримання чи спротиву (префікси for-, wið-); 5) дієслова, що представляють опозиційне протиставлення „всередині – навколо” (префікс be-). Часто додавання префікса сприяє значному зближенню значень вихідних (несинонімічних) дієслів, тобто можна стверджувати, що механізм метафоричного переносу значною мірою міститься саме у префіксі.


За допомогою онтологічної КМ поняття осмислюються як об’єкти та речовини, що виходить за межі звичайної орієнтації. Вибір цього способу осмислення зумовлено тим, що мовці можуть виокремити деякі частини досвіду та трактувати їх як дискретні сутності або речовини єдиного типу.


Значну групу онтологічних метафор складають випадки зображення абстрактних понять у вигляді істот, об’єктів і речовин, а також об’єктів-вмістилищ. Подібним чином концептуалізуються поняття “час” (winter sceal geweorpanwinter shall pass” (Maxims I, 6)), “слава” (ne nu ende cym&tho ; ecean drihtnes “neither cometh an end of His ete al glory” (Genesis, 7)), “битва” (heardra hilda “tough combats” (Battle of Finnsburh, 30)), “бенкет” (hie ða to ðam symle sittan eodon “then the soldiers went to sit at that grand feast” (Judith, 15)), а також фізичні відчуття (hungor innan slathunger tore from within” (Seafarer, 11)), емоції (oð&tho ;æt hie wlenco anwod æt win&tho ;ege “pride came upon them at their wine-feasts” (Daniel, 17)) тощо.


У вигляді істот, речовин і об’єктів зображуються не лише абстрактні поняття, а й доступні людській свідомості реалії. Порівняно з абстрактними поняттями метафоричність таких виразів дещо менша. У вигляді конкретних сутностей зображуються об’єкти природи (merestreames mod “fury of the ocean-flood” (Exodus, 489)), військові знаряддя (giellende gar “screaming spear” (Widsith, 128)) та інші поняття.


Онтологічна дієслівна метафора в основному реалізує уявлення про певні поняття як істоти. Найбільшою метафоричною потенцією характеризуються дієслова руху (wæs seo tid cumen „the time was come” (Battle of Maldon, 104), дескриптивні дієслова (&tho ;æt sío ecg gewác brún on báne·bát unswíðor „so that the edge weakened, bright on bone, bit less fiercely” (Beowulf, 2578) і дієслова, що зображують механічні дії (swylt eall fo om secgrofra wera and death took all those valiant men away” (Ruin, 22)). Типом метафоричного переносу найчастіше є функціональний перенос: зміна значення слова на основі подібності функцій, що виконуються предметами чи особами (Н.Д. Арутюнова, А.Е. Левицький).


За допомогою давньоанглійської онтологічної іменникової та прикметникової метафори поняття відображаються переважно як речовини й об’єкти, що дає змогу дати їм якісну (heardan hungre „fierce hunger” (Soul and Body, 31)) і кількісну (worulddreama lyt “little their joy” (Exodus, 42)) оцінку. Переосмислення зазнає здебільшого обмежене коло іменників (bite „укус”, clommum „пута”, fæ&tho ;m „обійми”, gripe „потиск”, net „сітка” та деякі інші) й прикметники з конкретним значенням (biter „гострий”, ceald „холодний”, hát „гарячий”, lyt „малий”, micel „великий” тощо).


У четвертому розділі “Особливості давньоанглійської образної метафори” давньоанглійська образна метафора (ОМ) розглядається як засіб створення особливої для давньогерманського епосу поетичної лексики за допомогою прийому епічної варіації, згідно з яким ідея повторюється в кількох різних формах шляхом використання синонімічних понять (Д. Бруер, Н.Ю. Гвоздецька, Дж. Крапп).


Згідно із традиційним підходом, ОМ є авторською, унікальною, а у випадку давньоанглійської ОМ помітна повторюваність значної частини метафоричних зворотів, пов’язана зі специфікою давньогерманського епосу, а саме його орієнтацією на усне декламування, через що створювався корпус шаблонних формул (О.О. Смирницька, В.М. Ярцева, Дж. Кларк, Дж. Шепард). Давньоанглійську ОМ не вважаємо стертою, оскільки образність настільки превалює над власне номінацією, що це дозволяє розглядати її як експресивну.


Найхарактернішою фігурою, яка репрезентує давньоанглійську ОМ, є кенінг (О.А. Гуревич, О.С. Колесник, І.Г. Матюшина, М.І. Стеблін-Каменський): фігура, що складається із двох і більше іменників, з яких один – основа, а інший – визначення. Один із елементів кенінга (як правило, другий) є метафоричним переосмисленням певної реалії, а другий лише уточнює його значення. Як правило, переосмислення зазнавали конкретні іменники.


ОМ була надзвичайно ефективним джерелом розвитку синонімічних засобів давньоанглійської мови, причому синоніми створювались не хаотично, а в межах певних лексико-семантичних груп, що дало поштовх до утворення цілого вчення про скальдичну синоніміку (О.А. Гуревич, Б.О. Ільїш, О.О. Смирницька, Н.В. Феоктистова, Ф.Б. Гуммере, Т.Н. Толлер). У семантичному аспекті виділено такі групи давньоанглійських ОМ:


- теологічні поняття. Концептуалізуються поняття “Бог” (sigora sóð-cyning „victories’ king of truth”), “диявол” (gást-bona “soul-slayer”), “пекло” (dimman ham “home of darkness”) тощо. У ряді випадків доцільно говорити про калькування метафор під час перекладу (наприклад, вживання лексем dryhtne „володар” або fæder „батько” стосовно Бога). Ми розглядаємо такі випадки як метафори, адже вони саме так сприймалися носіями мови на синхронному рівні. Щоправда, деякі метафоричні звороти на зразок wuldres w(e)aldend „володар слави” чи sigora cyning „король перемог” слід вважати суто германськими, адже вони прославляють антихристиянські по своїй суті цінності;


-  об’єкти війни та військової справи. За допомогою ОМ зображено поняття “шолом” (hléor-berg „захисник щік”), “меч” (gúð-wine „бойовий друг”) тощо;


- король. Переосмислення зазнають іменники weard, gebyrgea „захисник”, hyrde „пастух”, wine „друг” тощо, внаслідок чого король розглядається як захисник підлеглих, що пов’язано зі специфікою англо-саксонського суспільства.


Крім того, на сторінках давньоанглійських текстів образно зображено низку інших понять, наприклад, “сонце”, “кров”, “арфа”, “море”, “земля” тощо.


Виділяється також група ОМ, які ми називаємо “оригінальними”, оскільки вони не створювалися за допомогою прийому епічної варіації. Як правило, з переносним значенням вживалось окреме слово (blado „билинка”, hrof і hleo „дах”, leoht „світло”, tan „паросток”, ýð „хвиля” та багато інших). До таких метафор можна застосувати термін „художня метафора”, тому що вони є більшою мірою невідтворюваними, авторськими й оказіональними; значна їх частина виникає й існує в межах певного окремого тексту. Наприклад, у переносному значенні вживались назви конкретних об’єктів; при цьому в переважній більшості випадків на метафоричність окремого виразу вказує рамка метафори (слова wylm, ýð „хвиля” вживалися відносно таких об’єктів як кров, полум’я, тепло тощо (teagor yðum weol “tears welled gushing forth” (Guthlac, 1340)); поширеним є метафоричне вживання іменників clom і locan „пута” (ferclamme “locks of fire” (Eхodus, 119)). Крім того, у переносному значенні могли також вживатися назви деяких абстрактних понять (sceppendes leoht “light of God” (Christ and Satan, 105)).


На рівні словосполучень виділено такі синтаксичні форми давньоанглійської образної метафори: генітивні конструкції (rodores candelсвічка неба” (сонце)); складені іменники, що за значенням є генітивними конструкціями (segl-rád “дорога вітрила” (море)); складені іменники, що перекладаються на сучасну англійську мову за допомогою конструкції “прикметник + іменник” (láð-bite “ворожий укус”, тобто рана); конструкції „прикметник + іменник” (écum dryhtne “вічний володар”, тобто Бог); словосполучення, що складаються з кількох елементів і сполучують риси конструкцій, які входять до складу вищезгаданих груп (beorht béacen godes “найяскравіший маяк Бога”, тобто сонце).


Із метою встановлення загальної системи давньоанглійської образної метафори здійснено квантитативний аналіз метафоричних конструкцій цього типу. У текстах героїчної тематики виявлено найбільше метафор, що позначають елементи бойового обладунку (65 ОМ). Приблизно однакову кількість складають ОМ зі значеннями „битва/поле битви”, „Бог” і „король” (60, 58 і 50 ОМ відповідно). Метафори теологічного дискурсу демонструють менше семантичне розмаїття: переважну їх більшість складають звороти для позначення бога (296 ОМ), пекла (46 ОМ), раю (33 ОМ) та диявола (28 ОМ), хоча зустрічаються елементи, характерні для героїчного епосу й об’єктів навколишнього світу.


Зіставлення результатів текстового аналізу творів обох тематик дало змогу репрезентувати систему давньоанглійської метафори у вигляді піраміди, яка складається із семи щаблів і вершину якої посідає поняття “Бог”. На другому щаблі розташовано поняття “битва”, “король”, “зброя”, на третьому – “пекло”, “людина/людство” і “рай” тощо. Відмінності між системою давньоанглійської метафори та системою скандинавського кенінга (за О.А. Гуревич та І.Г. Матюшиною) можна пояснити рядом чинників: особливостями вибірки, ранньою християнізацією Британії, відносно невеликою кількість метафор для позначення воїна тощо.


 


ВИСНОВКИ


 


Давньоанглійська номінативна метафора була результатом розпаду полісемії. Перенесення назви відбувалося на основі зовнішньої подібності об’єктів у випадку іменників та виконання схожої функції у випадку дієслів. Реалія, на яку переносилася назва, не мала власного закріпленого позначення в мові.


Номінативна метафора була активним джерелом створення найпростішої термінології, адже назви, що позначали нові процеси й об’єкти, постійно з’являлися в англо-саксонському суспільстві.


Як правило, вихідний і похідний елементи метафоричного переносу були ідентичними за написанням, проте іноді вихідний елемент змінював форму з метою диференціації старого та нового значень, що спричинило появу деяких семантичних омонімів, які ми називаємо „трансформованими”.


Характерною функцією давньоанглійської номінативної метафори було створення власних імен (імен індивідів, племен, топонімів тощо). Найбільшими метафоричними потенціями характеризувалися назви певних військових знарядь або звірів, причому процес відщеплення отриманої внаслідок метафоризації семи відбувався найшвидше.


У структурі давньоанглійської когнітивної метафори виділено структурні, орієнтаційні й онтологічні метафори. Значна частина структурних метафор за семантикою належать до сфери героїки. Так, концептуалізація поняття „атака” відбувається за допомогою метафор АТАКА – ЦЕ РУХ, АТАКА – ЦЕ ТАНЕЦЬ/ГРА, АТАКА – ЦЕ ПОТИСК тощо. Широко представлено в героїчних текстах і метафору ФІЗИЧНИЙ ОБ’ЄКТ – ЦЕ ЗАХИСТ, яка полягає у вживанні іменників hleo „дах, стіна”, helm „шолом”, scyld „щит” тощо у значеннях „захист” і „захисник”.


Наявність cтруктурної метафори БАГАТО – ЦЕ ДОБРЕ зумовлена орієнтацією примітивного суспільства англо-саксів на матеріальні цінності. Унаслідок функціонування цієї метафори певні „просторові” прикметники отримують позитивне значення, а у структурі іменників, які позначають матеріальні цінності, з’являються позитивні абстрактні значення.


Найхарактернішою для давньоанглійської орієнтаційної метафори є опозиція ВЕРХ – НИЗ, яку представлено низкою базових метафор, кожна з яких має фізичну та соціальну основи. Усі ці типи метафори взаємоузгоджено між собою, причому їх об’єднує базова метафора ДОБРЕ ЗВЕРХУ, ПОГАНЕ ЗНИЗУ.


Широко представлено в давньоанглійській мові метафоризацію в деривативних утвореннях: виділено ряд опозицій; при цьому значення префікса, пов’язане із просторовою орієнтацією, накладається на семантичну структуру дієслова, сприяючи зближенню значень несинонімічних предикатів.


Дія давньоанглійської онтологічної метафори полягає в переосмисленні як абстрактних, так і легкодоступних людському пізнанню понять у вигляді певних сутностей (істот, об’єктів і речовин). Переважну частину онтологічних метафор складають антропо- та зооморфічні переноси, коли абстрактні поняття („час”, „доля”, „смерть”, „слава” тощо) або фізичні об’єкти (об’єкти природи, елементи озброєння тощо) конкретизуються за допомогою людських якостей.


Характерним є вживання когнітивної дієслівної метафори, яка в основному реалізує уявлення про певні поняття як істоти. Найбільшою метафоричною потенцією характеризуються дієслова руху, дескриптивні (поліознакові) дієслова та дієслова, що зображують механічні дії.


За допомогою давньоанглійської онтологічної іменникової та прикметникової метафори поняття відображаються переважно як речовини й об’єкти, що дає змогу давати їм якісну та кількісну оцінку. Переосмислення зазнає обмежене коло іменників, а також прикметники з конкретним значенням.


Основна функція давньоанглійської образної метафори полягала у створенні за допомогою прийому епічної варіації особливої для давньогерманського епосу поетичної лексики, зокрема, кенінгів.


Особливістю давньоанглійського кенінга порівняно з давньогерманським була ширша синтаксична структура. Крім того, значною мірою поява подібних описових метафоричних зворотів зумовлювалася законами алітерації, що нетипово для пізніших етапів розвитку англійської мови. Вони створювалися з метою дотримання ритмічного малюнку твору, адже їх нейтральний еквівалент (однокореневе слово) не вписувався до нього.


Налічувалася низка метафор для позначення в основному конкретних об’єктів навколишнього середовища, таких як елементи бойового обладунку, море, сонце тощо. Специфікою давньоанглійських текстів можна пояснити значну кількість метафор для позначення короля, битви й інших героїчних понять.


Натомість, на відміну від поетичної лексики інших германських мов, у давньоанглійських творах зустрічається набагато більше метафоричних конструкцій, які позначають теологічні поняття. Їх наявність зумовлено історичними та соціальними факторами, насамперед, ранньою християнізацією Британії. Зокрема, вершину загальної системи давньоанглійської образної метафори займає поняття „Бог”.


На основі проведеного дослідження можна зробити висновок, що давньоанглійська метафора виконувала дві основні функції. Якісний розвиток суспільства англо-саксів обумовив виконання номінативною та когнітивною метафорою функції вербалізації й концептуалізації принципово нових понять. Потреба поповнення поетичної лексики давньоанглійської поезії насамперед із метою дотримання законів алітерації та полегшення усного декламування віршів зумовила специфіку функціонування давньоанглійської образної метафори.


 


Результати цього дослідження дозволяють окреслити коло проблем для подальшої розробки. Перспективним є глибше дослідження давньоанглійської когнітивної метафори з залученням більшої кількості текстів і виокремленням інших базових метафор, а також дослідження давньоанглійських прозових творів з метою детальнішого вивчення функціонування метафори як засобу вербалізації понять.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины