ПРИРОДНО - ТЕХНОГЕННА БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ : ПРИРОДНО - техногенная безопасность жизнедеятельности НАСЕЛЕНИЯ УКРАИНЫ

Краткое содержание

У першому розділі дисертації – «Теоретико-методологічні засади безпеки життєдіяльності населення» – сформульовано сутність парадигми безпеки життєдіяльності населення в умовах глобалізації географічного простору; викладено наукові підходи до структури і параметрів безпеки життєдіяльності населення; обґрунтовано методичні підходи дослідження природно-техногенної безпеки життєдіяльності населення як об’єкта вивчення економічної і соціальної географії.

Суть природно-техногенної безпеки життєдіяльності населення визначається як стан природного середовища і техносфери, за якого держава, використовуючи наявні ресурси і засоби, здатна гарантувати захист життя, здоров’я і безпечних умов життєдіяльності населення, а також гарантувати прийнятний рівень ризику виникнення НС шляхом попередження виникнення та ліквідації наслідків природних і техногенних катастроф у випадку їх прояву.

Природно техногенна безпека життєдіяльності населення визначається рівнем засобів її ґарантування. Ці засоби об’єднано у два головних напрями, які формують безпечні умови життя та господарської діяльності людини. Перший – це заходи попереджувального характеру для зменшення ризику виникнення загроз. Другий – це безпосередній захист від небезпек, які вже проявилися у вигляді НС. Обґрунтовано, що перший напрям є ключовим у досягненні прийнятного рівня безпеки життєдіяльності населення.

З’ясовано, що безпеку життєдіяльності населення характеризують певні критерії, які мають багаторівневу структуру: рівень і якість життя населення, стан навколишнього середовища, рівень безпеки техносфери, рівень розвитку економіки, ризики виникнення НС природного і техногенного характеру.

Серед першорядних показників природно-техногенної безпеки життєдіяльності людини є ризик виникнення НС, при яких концентрація шкідливих речовин та небезпечної енергії перевищує ГДК. Ризик – це кількісний показник, що характеризує небезпеку. Під ризиком розуміють ймовірність виникнення НС. Дана ймовірність є синтетичним показником небезпеки і визначається на основі статистичних матеріалів і теоретичного дослідження.

Сьогодні найпоширенішими є чотири основні методи визначення ризику: математичний (передбачає визначення коефіцієнтів частоти виникнення ризиків, показників тяжкості НС; створення статистичних таблиць, схем, діаграм, які характеризують небезпеки у кількісному вимірі), моделювання (передбачає створення моделі небезпечного явища, об’єкта), експертний (передбачає визначення кількісних показників ризику, які базуються на опитуванні фахівців-експертів) та соціологічний (ґрунтується на створенні статистичних баз даних на основі опитування людей, які постраждали в НС або були її очевидцями).

У роботі обґрунтовано такі показники безпеки: кількість НС природного, техногенного характеру за рік; кількість постраждалих (загиблих) у НС (колективний ризик) за рік; кількість людей з порушеними умовами життєдіяльності; матеріальні збитки від НС за рік; кількість радіаційно-, хімічно-, вибухо-, пожежонебезпечних об’єктів, гідротехнічних споруд та інших потенційно небезпечних господарських об’єктів; площі зон можливої дії небезпечних чинників НС; кількість населення, яке проживає на території небезпечних зон.

Для проведення порівняльного аналізу природно-техногенної безпеки життєдіяльності населення регіонів України використано відносні  показники, які базуються на методах порівняння та зіставлення: середній індивідуальний ризик смертності в рік від НС природного і техногенного характеру; скорочення очікуваної середньої тривалості життя у результаті НС; частка матеріальних втрат від НС; частка потенційно небезпечних територій, де можливе поширення уражувальних чинників; частка населення регіону, яка проживає на потенційно небезпечних територіях.