ВЕРБАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПТУ ДОЛЯ У ДАВНЬОГЕРМАНСЬКИХ МОВАХ: ЕТНОКУЛЬТУРНИЙ АСПЕКТ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ВЕРБАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПТУ ДОЛЯ У ДАВНЬОГЕРМАНСЬКИХ МОВАХ: ЕТНОКУЛЬТУРНИЙ АСПЕКТ
Альтернативное Название: Вербализация КОНЦЕПТА СУДЬБА В древнегерманских ЯЗЫКАХ: этнокультурные АСПЕКТ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

Розділ 1. "Лінгвокультурологічні засади дослідження давньогерманського концепту wyrd/örlög ". Для давніх германців концепт wyrd/örlög був одним із ключових складників їхньої мовної картини світу. Це пояснює незмінний інтерес до цього концепту та численні лінгвістичні дискусії стосовно його вербалізації       (Н. Д. Арутюнова, А. Вежбицька, Н. А. Ганіна, А. Я. Гуревич, Т. В. Топорова).   


Ми визначаємо давньогерманський лінгвокультурний концепт wyrd/örlög як поняття практичної (життєвої) філософії, що є одиницею колективного знання/свідомості, має мовне вираження (представлене двн.-англ. іменником   wyrd – словом-ім’ям цього концепту у західних германців та двн.-ісл. іменником örlög – словом-ім’ям концепту у північних германців) та відмічене етнокультурною специфікою.  


Уявлення про долю зустрічаються в усіх мовах та культурах. У давніх писемних пам’ятках західного та східного античного світу під долею розуміли детермінованість, передбачену необхідність, яку визначали, найчастіше, богині. Найбільш експліцитно це виражене в грецьких міфах про Мойр та римських –  про Парок, де індоєвропейські богині долі навмання розподіляли соціально задані варіанти життя. Доля наділяла кожного присудом, жеребом (грец. μοιραι "мойра" має значення "частка, доля"), а людина була пасивним отримувачем своєї долі та її користувачем одночасно. Доля уособлювала фатум, невблаганну зовнішню силу, що домінувала над людиною та визначала її життєвий шлях. Нитки долі не були дороговказом, вони тільки відміряли тривалість життя. Це пояснює той факт, що з долею не поєднували ідею послідовності подій. Долю також асоціювали з удачею або невдачею (наприклад, Тюхе, Фортунa або Мойра Лахезис визначали долю, кидаючи жереб), де мотив мінливості, неочікуваних поворотів, непередбачених обставин був ключовим. Долю розуміли як випадок, який заперечує логіку або закон. Згідно з цим трактуванням людина була нездатна діяти розсудливо, тому що покладалася на удачу, везіння, вичікуючи, що запропонує їй Фортуна              (Н. Д. Арутюнова).


У германо-скандинавській культурній традиції концепт wyrd/örlög розуміли як універсальний закон з ознаками фаталізму; присуд долі не можна було змінити, так само як неможливо було його уникнути (А. Я. Гуревич,                      О. С. Колесник, М. М. Маковський, М. І. Стеблін-Каменський, Т. В. Топорова). Найчастотніші вживання лексем на позначення концепту wyrd/örlög можна звести до двох різних значень, які відповідають двом різним поняттям: доля-подія та доля-сила. Перше поняття описує самі події, які відбувалися або мають відбутися з людиною. Події мають спонтанний характер і не підпорядковані волі особи. Настання події не залежить від людини; навіть, коли подія відповідає задуму особи, вона не може вважати себе єдиним та повноправним творцем цієї події. Отже, за подіями, які не підпорядковані волі особи, стоїть певна сила, що їх визначає. У германо-скандинавській традиції цією силою і є доля:


 двн.-англ. &tho ;æt is mæro wyrd (Genesis, 1399) – "То була сумна доля" (йдеться про повінь, яка затопила землю);


двн.-ісл. Þat skaltu Grípir || görva segja, | &tho ;ví at &tho ;ú öll of sér || örlög fyrir (Grípisspá, 28) – "маєш ти, Грипіре, сказати правду, тому що моя доля тобі відома".


Під поняттям доля-сила слід розуміти могутню силу, що визначає ці майбутні події. На скандинавському ґрунті доля персоніфікована в образі трьох богинь – Норн, на питомо германському вона є безособовою силою:


двн.-англ. swa unc wyrd geteoð (Beowulf, 2526) – "як присудила доля";


двн.-ісл. Þaðan koma meyjar | margs vitandi || &tho ;rjár ór &tho ;eim sæ, | er und &tho ;olli stendr; || Urð hétu eina, | aðra Verðandi, || - skáru á skíði, - | Skuld ina &tho ;riðju. || Þær lög lögðu, | &tho ;ær líf kuru || alda bö um, | örlög seggja (Völuspá, 20) – "Мудрі діви звідти вийшли, три із джерела під деревом високим, Урд ім’я першої, друга Верданді, – вирізали руни, – Скульд ім’я третьої, долю судили, життя обирали дітям людей, жереб кидали". 


На формальному рівні давні германці не розрізняли ці два поняття, вживаючи ті ж самі лексеми для позначення як долі-події, так і долі-сили.


Спорідненими до концепту wyrd/örlög виступають давньогерманські концепти удача, слава та багатство, що підтверджується відповідним мовним (наприклад: "удача, доля" – двн.-ісл. hamingja, gæfa, auðna; "слава; доля" –       двн.-англ. dom (пор.: англ. doom "доля, фатум"), двн.-ісл. domr; "багатий, щасливий" – двн.-ісл. ríkr, auðigr, двн.-англ. eadig) та позамовним матеріалом. Соціальна роль не була зовнішньою по відношенню до внутрішньої сутності індивіда; вважалося, що вони перебувають у цілковитій гармонії. Від знатного та заможного чоловіка чекали пристойної та благородної поведінки, він був наділений позитивними рисами характеру; натомість людина низького соціального походження не мала відповідних моральних чеснот. Так, давньоісландський іменник ríkr первісно позначав "владний, сильний", а наприкінці XIII ст. під іноземним впливом з’являється нове, додаткове значення цього слова – "багатий", яке згодом витіснило попередні значення.                          У давньоісландського іменника auðigr (auðugr) (пор.: двн.-англ. eadig "щасливий; який процвітає; вдалий") під його словниковим значенням "багатий, заможний" слід також розуміти "вдалий" та "щасливий". Таким чином, матеріальне благополуччя, багатство – це тільки компонент удачі, доброї долі воїна, найважливіша життєва мета якого отримати славу під час битви. Слава так само як і доля керувала вчинками давніх германців. Саме цього вони прагнули – померти прославленим, щоб залишитися у пам’яті свої нащадків:


двн.-англ. Ure æghwylc/ sceal ende gebidan || worolde lifes; wyrce se &tho ;e mote || domes ær dea&tho ;e; &tho ;æt bið drihtguman || unlifgendum æfter selest (Beowulf,             1386–1389) – "На кожного воїна чекає смерть, кожен, хто може, нехай отримає славу перед смертю. Тому що для воїна найкраща плата – пам’ять".


Давньогерманський концепт wyrd/örlög безпосередньо пов'язаний з поняттями простору і часу (Т. В. Радзієвська, Ю. С. Степанов, В. М. Топоров        та ін.), втіленими у двох системах: просторовій та часовій (А. Я. Гуревич).


Основу просторової системи складають горизонтальна та вертикальна моделі світу. Для вертикальної характерною є концепція світового дерева – ясеня Іггдрасиля Yggdrasill, який об’єднує всі дев’ять світів скандинавської космогонії. Центром горизонтальної моделі є Мідгард – середній двір, де живуть люди. Позиціонування людей на середньому рівні світового дерева Yggdrasill закріпилося в їхній свідомості, і тому давня назва земного світу дослівно перекладається як "середній дім", пор.: двн.-ісл. Miðgarðr, гот. Midjungards,      двн.-англ. Middangeard, двн.-в.-нім. Mittilagart.


Основою часової системи давніх германців були їхні уявлення про створення (космогонія) та кінець (есхатологія) світу. Космогонічна міфологія розкриває процес формування світу з порожнечі, хаосу Гіннунгагап (двн.-ісл. Ginnungagap "порожнє місце, лакуна"). Матеріальне наповнення первісної безодні варіює залежно від джерела; його асоціюють з порожнечею, водою або поєднанням цих елементів. Незмінним залишається лише мотив глибини та бездонності. Вся міфологія скандинавів, дії богів і героїв підпорядковані єдиному есхатологічному сюжету про загибель Всесвіту, що розгортається у внутрішньому міфологічному часі. За германо-скандинавською язичницькою традицією ragna rök "смерть богів; загибель світу" – це лише кінець одного земного життя, яке супроводжується смертю абсолютно всього, включаючи      богів, та народженням іншого, нового життя, нового світу, вже з                               новими богами.


Розділ 2. "Семантичний простір концепту wyrd/örlög у давньогерманських пам’ятках писемності". З християнізацією давніх германських етносів відбувається трансформація уявлень про долю як силу, що визначає майбутні події. Натомість її розуміють як сутність, підпорядковану християнському Богу. У свідомості давніх германців процес переходу до нової релігії позначився нашаруванням одних вірувань (язичницьких) на інші (християнські). На мовному рівні підтвердженням співіснування у давньогерманському суспільстві двох антагоністичних сил є вживання у текстах поряд з давньоанглійським іменником wyrd "доля, фатум" (двн.-сакс. wurd,            двн.-в.-нім. wurt) давньоанглійського іменника metod "творець, Бог; доля"        (двн.-ісл. miotuthr, двн.-сакс. metod), наприклад:


двн.-англ. Wyrd bi&tho ; swi&tho ;re, | Meotud meahtigra, || &tho ;onne ænges monnes gehygd   (The Seafarer, 115–116) – "доля величніша та Бог могутніший за людський розум".


Християнські уявлення суттєво відрізнялися від язичницьких, тому місіонерам нової віри доводилося бути обережними та терплячими під час навернення до своєї релігії. Батьки церкви керувалися ліберальними принципами. Вони радили не знищувати каплиць, а позбавитися тільки язичницьких ідолів: якщо окропити давні святилища святою водою, то їх можна було використовувати для нових цілей, помістивши усередину християнські вівтарі та мощі святих, щоб нововіряни могли у знайомих та звичних для них місцях перейти від старих вірувань до істинної релігії. Певний час у Британії навіть продовжувалися язичницькі обряди жертвопринесення худоби, а неминуче при цьому кровопускання священики подавали в контексті жертовності святих мучеників або іншої клерикальної тематики. На зміну богам та ельфам прийшли ангели та демони, язичницькі амулети перетворилися на хрестоподібні (І. Р. Буніятова).


За язичницьких часів давньогерманський концепт wyrd/örlög має такі семантичні ознаки: феноменалізм, неагентивність та ірраціоналізм. Під феноменалізмом слід розуміти долю як феномен, що відповідає міфологічному, просторову-образному типу мислення давніх германців з характерною для нього орієнтованістю на інтерпретацію окремих явищ, феноменів, а не на цілісний систематизований образ, що є типовим для раціонального мислення. Пасивність давніх германців як прояв неспроможності, безсилля контролювати власне життя описує ознака неагентивності. Суб’єкт не позиціонує себе як господар своєї долі: доля саме "випадає" людині, "трапляється", а не "твориться" нею, пор.: двн.-англ. sculan "судилося долею", weorðan "відбутися, робитися"; двн.-ісл. skulu "судилося долею", verðа "відбуватися, робитися", munu "судилося долею". Незрілість логічного мислення як способу пояснення та оцінки всього того, що відбувається з особою, є характерною для ознаки ірраціоналізму.


За часів раннього християнства цей набір ознак нами зменшено до двох. Християнський Бог виступає феноменом, якому підпорядковане все на землі, навіть язичницька доля – таке тлумачення описує ознака феноменалізм. Трактування свого життя та своїх учинків з позиції раціо також не було притаманне германцям-християнам у той період, що зумовлює наявність ознаки ірраціоналізму. Відсутність ознаки неагентивності пояснюється тим, що для германців-християн характерне розуміння долі як Божого провидіння – на "християнську" долю можливо вплинути, навіть поліпшити її благими вчинками, доклавши при цьому певних зусиль. Такий історико-культурологічний фон зумовлює необхідність виділення окремих груп слів (іменних частин мови)           на позначення концепту wyrd/örlög за язичницьких часів та за часів               раннього християнства.


За язичницьких часів концепт wyrd/örlög маніфестований двома групами слів: західногерманською, яка вербалізує уявлення про долю західними германцями, та північногерманською, що відтворює тлумачення долі північними германцями. До першої належать такі давньоанглійські лексеми, як wyrd "доля, те, що має відбутися або вже відбулося", gife&tho ;e "доля", gife&tho ;e "призначений долею", fæge "приречений на смерть". До другої групи відносимо такі давньоісландські лексеми, як örlög (мн.) "доля, смерть", rök (мн.) "доля", hamingja "удача", auðna "доля, удача", gæfa "удача", feigr "приречений долею загинути". 


За часів раннього християнства у західногерманських мовах виникають лексеми на позначення нових християнських понять, наприклад, двн.-англ. God, Christ "Бог", або розвиваються нові значення у слів, які раніше позначали язичницькі реалії, наприклад, двн.-англ. meotod "доля > Бог", gesceaft "язичницька доля > доля, яку визначає Бог", wyrd "язичницька доля > доля, яку визначає Бог". Для мови північних германців через їхню спізнілу християнізацію (1000 р.) такі мовні явища не були характерними, чим і пояснюється відсутність у їхніх творах цієї доби слів на позначення християнських понять.


Зміни у світосприйнятті давніх германців з появою нової релігії відображені у двох моделях концепту wyrd/örlög. Модель – доля-дистриб’ютор та      модель – доля-режисер (за Н. Д. Арутюновою). Першу (язичницькі часи) представляють скандинавські Норни, які розподіляють долю між людьми та богами. Проведене дослідження надало змогу розширити цю модель трьома групами, а саме: (а) доля як початок (народження), (б) доля як час (розгортання присуду долі); (в) доля як кінець (смерть).


У групі (а) доля як початок закладена ідея про те, що людина отримує свою долю ще при народженні як заздалегідь визначений сценарій життя.              Її актуалізують такі давньоанглійські лексеми, як gebyrd "доля, призначена при народжені" (пор.: двн.ісл. byrð), ge­beran та beran  "народжувати" (пор.: двн.-ісл. bera) та ge­byrde­bierde "вроджений, природний":


двн.-англ. Nah seo modor geweald bea es blædes, || ac sceal on gebyrd faran an æfter anum (Solomon and Satu , 420–422) – "Мати не має влади над щастям своєї дитини, але за його долею (отриманій при народженні) все відбувається крок за кроком";


У групі (б) доля як час слід розуміти час як певну сферу, контейнер, де розгортаються події, визначені долею, а також обмежені нею у часі. Цю групу представляють такі лексеми: двн.-англ. mælgesceaft "те, що має відбутися у визначений долею час", gescæphwile "час, коли людина має померти за присудом долі"; двн.-ісл. mjötuðr "відмірена доля", rök (мн.) "доля":


двн.-англ. Ic on earde bad || mælgesceafta (Beowulf, 2736–2737) – "я вдома чекав на те, що має відбутися зі мною за присудом долі у визначений нею час";


двн.-ісл. er mér meir mjötuðr málrúm gæfi (Sigurðarkviða in skamma, 71) – "якби мені доля відміряла більше часу на говоріння (слова                         помираючої Брюнхільди)";


У групі (в) доля як кінець імплікована ідея фатальності та невідворотності присуду долі. Показовими для цієї групи є лексеми: двн.-англ. metodgesceaft, metodsceaft "перебіг подій, які призначила доля", fæge "приречений долею" і    двн.-ісл. ragna rök "доля богів, загибель богів" та feigr "приречений                 долею загинути":


двн.-англ. Nalles holinga Hoces dohtor meotodsceaft bemea (Beowulf,        1076–1077) – "Ніхто не мав сумнівів щодо того, чому донька Хока оплакувала долю" (смерть своїх кровних родичів);


двн.-ісл. ragna rök riúfend koma (Baldrs Draumar, 14) – "доля (смерть) богів розриваюча прийде".


У моделі доля-режисер (часи раннього християнства) обранець долі є обранцем християнського Бога, а голос долі слід ідентифікувати з гласом Божим. Ця модель розширена трьома протиставленнями: (а) доля-смуток ::                 бог-порятунок, (б) доля-подія :: бог-творець, (в) доля-слуга ::                  бог-господар. У текстах ці протиставлення представлені лексемами на позначення різних вірувань, які вживалися у межах одного контексту:


(а) доля-смуток :: бог-порятунок:


двн.-англ. Oft him anhinga | are gebideð, || metudes miltse, | &tho ;eah &tho ;e he modcearig || geond lagulade | longe sceolde || hreran mid hondum | hrimcealde sæ, || wadan wræclastas. || Wyrd bið ful aræd! (The Wanderer, 1–4) – "Часто самотня людина чекає на допомогу, милість Божу, хоча вона у смутку має рухатися, не покладаючи рук, через водний простір, крижане море, йдучи шляхами вигнання. Доля безжалісна";


(б) доля-подія :: бог-творець:


двн.-англ. &tho ;e sceal wintrum frod | on woruld bringan || Sarra sunu, | soð  forð gan wyrd | æfter &tho ;issum wordgemearcum (Genesis, 2355–2357) – "і справдиться доля за моїми словами" (тут йдеться про первістка, якого має народити Сара за        Божою волею);


 (в) доля-слуга :: бог-господар:


двн.-сакс. huand hie iro at sô liob=es ferahe || mundoda uuiðer metodigisceftie (Heliand, 2209–2210) – "Він воскресив дух людини, яка була так люба її серцю, попри присуд долі".


Отже, перехід від давніх язичницьких вірувань до християнської релігії опосередковано відбився у семантичних зсувах слів, що належать до питомо германського словникового складу. Як показує матеріал, нові семи глосують християнські поняття за рахунок існуючих на той час мовних ресурсів                   та запозичень.


Розділ 3. "Особливості концепту wyrd/örlög у лінгвосеміотичному висвітленні за давньогерманськими пам’ятками писемності". Давні культури, до яких належить і германська, вирізнялись величезною кількістю культурної символіки, що була наслідком різноманітної та багатої міфотворчої діяльності, що відповідає просторово-образному типу мислення германців (С. Ю. Неклюдов). Цей факт дозволяє твердити про символічну природу давньогерманського концепту wyrd/örlög та розкрити її за допомогою звернення до пірсівської класифікації знаків.


У північних германців концепт örlög репрезентований скандинавськими богинями долі – Норнами, які трактуються нами як символ цих уявлень. Зв'язок між Норнами (знаком) та концептом örlög (позначуваним) базується на умовному співвіднесенні знака та позначуваного.


Окрім символів, безпосередній інтерес також становлять й пірсівські      знаки-індекси. На відміну від умовних відношень, характерних для               знаків-символів, визначальними для знаків-індексів є асоціації за суміжністю. В індексах суміжність знака з об’єктом відображає реально існуючий між ними динамічний зв'язок. Мовними індексами в нашій роботі є загальні та власні назви давньогерманських жінок-пророчиць, що виступали в ролі медіаторів між долею та людиною, а також власні назви скандинавських Норн.


Лексеми, що репрезентують назви скандинавських богинь долі, є віддієслівними іменниками. Імена двох Норн мають спільне походження, зокрема, Urðr "минуле" та Verðandi "теперішнє" є продовженням індоєвропейських етимонів, а назва третьої Skuld "майбутнє" має питомо германські корені. Щодо ґенези скандинавських Норн, то ми відкидаємо прямий вплив римської традиції на скандинавську, що могло спричинити появу Норн як прямого корелята Парок. Скандинавські Норни з’явилися внаслідок еволюції функцій питомо скандинавських богинь родючості та народження, а не завдяки наслідуванню римських вірувань.


У мовних одиницях на позначення основної функції Норн – визначати   долю – імпліковане модальне значення облігаторності та футуральності. Наприклад, двн.-ісл. дієслово verða "відбуватися, робитися" та його семантичні кореляти вживалися у функції попередників модальних та часових операторів, почасти зберігаючи своє первісне номінативне значення "неминуче має відбутися". Під  "неминучим" слід розуміти "визначеність подій долею":


двн.-ісл. viðrgefendr ok endrgefendr || erusk lengst vinir, | ef &tho ;at bíðr at verða vel (Hávamál, 41) – "даруючи подарунки друзям, ти зміцнюєш дружбу, якщо так має статися" (= якщо так призначила доля).


Давньоісландське дієслово verða "відбуватися, робитися" у поєднанні з інфінітивом іншого дієслова набуває модального значення облігаторності:


двн.-ісл. &tho ;at verðr hverr at vinna, er ætlat er (Hávamál, 11) – "кожен повинен робити те, що обрано для  нього".


Давньоісландське дієслово munu має модальне значення облігаторності – "повинно, має бути". Окрім цього, munu (у 1-ій особі також skulu) виконує функцію граматичного оператора майбутнього часу.


Відсутність у часовій опозиції германських мов футурума пояснюється особливостями світосприйняття давніх германців, які не диференціювали бажане (модальність) та детерміноване (майбутність). Замість них уживалися форми презенса та оптатива. У більшості випадків форми футурума утворювалися з тих дієслів, які на етимологічному рівні співвідносяться з концептом wyrd/örlög, наприклад: двн.-в.-нім. werdan + партицип II; двн.-сакс. werthan + партицип I/II або sculan + інфінітив; двн.-ісл. munu, skulu (у 1-ій особі) + інфінітив.


 Семантично лексеми на позначення присуду Норн можна поділити на        дві групи:


(1)   ті, що репрезентують мотив "відрізання долі". Підставою для можливої інтерпретації долі через мотив її відрізання слугує семантика слів, у значеннях яких експлікована саме ця ідея, наприклад: двн.-ісл. skapa "створювати" ("різати"), skipta "ділити", skop "доля", deila "ділити", deild "доля, частина":


einu dægri || mér var aldr of skapaðr || ok allt líf of lagit (Skí ismál, 13) – "до останньої хвилини вік мій відміряно (= відрізано) та жереб кинуто";


meðan deilisk fá illt ór deildum (Fáfnismál, 205) – "у той час, коли мені було наділено отримати лиху долю";


(2)   ті, що репрезентують мотив "прядіння долі". Цей мотив вербалізують лексеми, в яких закладена ідея "прядіння" або "ткання", асоційована з ниткою, що символізувала долю, наприклад: двн.-ісл. örlögsímu (мн.) та örlög&tho ;ættir (мн.) "нитки долі", auðna "доля", vefr "нитка для ткання", sigrvefr "ткання перемоги", vefr darraðar "ткання війни", vefr "прясти":


&tho ;rymr um öll lönd | örlögsímu (Reginsmal, 14) – "лежать у всіх країнах       нитки долі";


Vindum vindum | vef Darraðar (Darraðarljóð, 1, 4, 5, 6) – "ми плетемо         нитку війни".


Посередницями між світом людей та долею виступали давньогерманські жінки-пророчиці, які відкривали людям їхнє майбутнє. Найдавніші згадки про жінок-віщунок зафіксовані у творах різних авторів. Римський історик Тацит у своїх "Historia" (IV та V книги) та "Germania" (VIII частина) згадував чаклунку германського племені бруктерів Веледу. Етимологія імені Веледа залишається затемненою, оскільки дослідники остаточно не визначилися з мовною належністю цієї лексеми. Діон Касій у своєму творі "Historia Romana" пише про "діву Ганну". Етимологія імені цієї пророчиці ґрунтується на германських даних: Ganna походить від прагерманської основи зі значенням "магічний жезл", "та, що несе магічний жезл". Готський історик VI ст. Йордан у тексті "Getica" розповідає про готських чаклунок Halju-runnos "ті, що володарюють у пеклі або у світі мертвих".


Ключовими лексемами на позначення магічних технік, застосовуваних жінками-пророчицями північних германців, є такі: двн.-ісл. seiðr "чари, ворожіння, магічне закляття" (seiða "накладати чари, закляття"), galdrar, galðrar "ворожіння, заклинання" (gala "співати, співати магічні пісні") та spá "віщування долі" (spá "передрікати долю, майбутнє"):


двн.ісл. Þau bjuggust svá við, at seiðr skyldi fram fara um nóttina eptir      (Örvar-Odds saga, 2) – "він домовився з нею, що ворожити вона буде вночі";


fullr er hann ljóða || ok líknstafa, || góðra galdra | ok gamanrúna (Sigrdrífumál, 5) – "в ньому пісні для ворожіння та цілющі руни, закляття та радості руни".


За однією з етимологічних гіпотез двн.-ісл. іменник seiðr буквально означає "кипіння, булькотіння". "Кипіння" – спеціальний психологічний стан "зміненої свідомості", в який мала увійти пророчиця під час ворожіння. Цей стан іноді досягався за допомогою вживання галюциногенних сумішей з трав або інших речовин. Згідно з іншою гіпотезою іменник seiðr має спільний корінь з двн.-англ. дієсловом sittan "сидіти". Зв’язок цих лексем пояснюється тим фактом, що під час магічного сеансу seiðr-чаклунки сиділи на підвищенні. Магію типу seiðr використовували також для того, щоб вплинути на свідомість людини, викликати забуття або жах, створити ілюзію. Західні германці так само практикували магію, але когнати двн.-ісл. seiðr, вживалися ними у контекстах, де йшлося про магію ельфів (пор.: ælfsiden "чари ельфів, жах").


Магія galdrar, на відміну від магії seiðr, була характерним явищем не тільки для північних, а й для західних германців, пор.: двн.-ісл. galdrar, galðrar "ворожіння"; двн.-англ. gealdor, galdor "ворожіння, магічні чари". Етимологічно ці іменники утворилися від прагерманської основи зі значенням "співати, кричати". Давньоісландський іменник galðrar досить часто вживався у контекстах, де йшлося про застосування магічних заклинань для воскресіння мертвого з могили, боротьби з вогнем або зміни погоди.


Для відтворення ідеї магії вживалося також слово spæ (spá), відповідника якому не знаходимо у давньоанглійській або давньоверхньонімецькій мовах. На відміну від seiðr та galðrar "ворожіння, накладання чарів", під яким у деяких контекстах слід також розуміти "віщування долі", давньоісландський іменник spá має кодифіковане у словнику значення "віщування долі" (пор.: дієслово spá "передрікати долю, майбутнє"). Етимологія цього слова залишається не визначеною, хоча існує певний зв’язок між двн.-ісл. іменником spá та дієсловом speja "видивлятися, слідкувати, підглядати".


Залежно від використовуваної техніки існували й різні назви на позначення жінок-пророчиць, наприклад: двн.-ісл. seiðkona (= магія seiðr); двн.-ісл. spákona, spádís, spákerling, völva (= магія spá); двн.-ісл. galdrakind, galdrakona (= магія galdrar, galðrar).


У мові західних германців найуживанішими лексемами на позначення жінок-пророчиць є двн.-англ. wicce та hægtesse. Давньоанглійський іменник hægtesse походить від прагерм. основи невідомого походження *hagatusjon-. Уважають, що від цього слова утворився англ. іменник hag "відьма, чаклунка", коли внаслідок скорочення hægtesse втратив суфікс -tesse (XIII ст.). Проблема визначення етимона двн.-англ. wiccе залишається нерозв’язаною. Відповідно до однієї з гіпотез іменник wicce утворився від невідомого за походженням дієслова wiccian "практикувати магію". Згідно з іншим етимологічним припущенням існує зв'язок двн.-англ. wiccе (wicca) з wigol "пророцький". Вірогідним також видається походження двн.-англ. wiccе, wicca від прагерм. *wikkjaz "той, хто оживляє мертвих" < і.-є. *weg-yo-< *weg- "енергійний, сильний". Отже, в семантиці цих лексем закодована інформація про специфіку їхньої магії.


 


ВИСНОВКИ


Розкриття природи давньогерманського концепту wyrd/örlög розв’язується в дисертації у етнокультурному аспекті.


Ми визначаємо давньогерманський концепт wyrd/örlög як поняття практичної (життєвої) філософії, що є одиницею колективного знання    (свідомості), має мовне вираження (у західних германців представлене             двн.-англ. іменником wyrd, у північних – двн.-ісл. іменником örlög) та відмічене                етнокультурною специфікою.


Доля у розумінні давніх германців – універсальна сила, яка визначала майбутні події. Соціальна роль індивіда та його внутрішня сутність знаходилися у цілковитій залежності. Матеріальне благополуччя, багатство були компонентами удачі, доброї долі воїна, найважливішою життєвою метою якого було отримати славу під час битви. Спорідненими концепту wyrd/örlög є давньогерманські концепти слава, удача та багатство.


Давньогерманський концепт wyrd/örlög у дохристиянський період має три семантичні ознаки: феноменалізм (підпорядкованість людини уявній силі), неагентивність (пасивність у значенні неспроможності й небажанні людини змінити свою долю) та ірраціоналізм (обмеженість логічного мислення). За часів раннього християнства цей набір ознак залишається таким самим за винятком ознаки неагентивності. Ця зміна пояснюється тим, що для германців-християн характерне розуміння долі як Божого провидіння – на "християнську" долю можливо вплинути, навіть поліпшити її благими вчинками, доклавши при цьому певних зусиль.


Давньогерманський концепт wyrd/örlög за язичницьких часів маніфестований двома групами лексем: західногерманською та північногерманською. За часів Раннього Християнства у західногерманських мовах з’являються нові лексеми на позначення нових християнських понять         або розвиваються нові значення у слів, які раніше позначали язичницькі            феномени. Через повільне поширення християнства в північному ареалі такі    мовні явища виявляються не характерними, що пояснює відсутність                    слів на позначення християнських понять у скандинавських творах                                   досліджуваного періоду.  


У нашому дослідженні виокремлено дві моделі концепту wyrd/örlög, що відображають зміни у світосприйнятті германців під впливом нової релігійної системи. Перша модель – доля-дистриб’ютор – представлена скандинавськими Норнами, які визначають майбутнє людей та богів. Проведене дослідження    надало змогу розширити цю модель трьома групами: (а) доля як початок (народження); (б) доля як час (розгортання присуду долі) та (в) доля як кінець (смерть). У моделі доля-режисер християнський Бог виступає єдиною     могутньою силою, якому підпорядковане усе, навіть язичницька доля. Для цієї моделі характерним є співіснування двох антагоністичних світосприйняттів – язичницького та християнського. На мовному рівні це позначилося вживанням       в одному контексті лексем, які представляють різні вірування. Цю модель актуалізують лексичні протиставлення: (а) доля-смуток :: бог-порятунок;          (б) доля-подія :: бог-творець та (в) доля-слуга :: бог-господар.


Виявлення лінгвосеміотичної специфіки давньогерманського концепту wyrd/örlög є можливим через інтерпретацію скандинавських Норн як             знак-символ уявлень давніх германців про долю, а також через тлумачення назв Норн, жінок-пророчиць і застосовуваних ними магічних технік як знаки-індекси (за Ч. С. Пірсом).


Етимологічно назви скандинавських богинь позначають наступне: Urðr "минуле; те, що вже встановлене", Verðandi "теперішнє", Skuld "майбутнє; обов’язок, те, що має відбутися". Лексеми на позначення присуду Норн складають дві групи: (1) ті, що репрезентують мотив "відрізання долі" та (2) ті, що представляють мотив "прядіння долі".


На скандинавському ґрунті лексемами на позначення магічних технік, застосовуваних жінками-пророчицями, є: seiðr "чари, ворожіння, магічне закляття", spá "віщування долі" та galdrar, galðrar "ворожіння, заклинання". Залежно від магічної техніки, яку застосовували пророчиці, у давньоісланській мові фігурують такі іменники зі значенням "пророчиця, чаклунка", як seiðkona     (= магія сейт); spákona, spádís, spákerling, völva (= магія спа); galdrakind, galdrakona (= магія гальдра). У давньоанглійській мові назви жінок-пророчиць представлені цілим набором лексем, проте ключовими серед них є тільки дві: wicce та hægtesse.


Таким чином, в результаті нашого дослідження була виявлена етнокультурна специфіка давньогерманського концепу wyrd/örlög.


Вивчення особливостей концепту wyrd/örlög на матеріалі давньогерманських пам’яток писемності є перспективною для подальших досліджень. Отримані результати не вичерпуються проблематикою, висвітленою у роботі. Актуальним уважаємо продовження вивчення лексем на позначення давньогерманського концепту wyrd/örlög у лінгвосеміотичному ракурсі.


 


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины