ПОЕТИКА ОБРАЗУ ТА СИМВОЛУ В АМЕРИКАНСЬКОМУ ГОТИЧНОМУ ОПОВІДАННІ: ЛІНГВОКОГНІТИВНИЙ АСПЕКТ (на матеріалі новелістики Е. По, А. Бірса та Г. Лавкрафта)



Название:
ПОЕТИКА ОБРАЗУ ТА СИМВОЛУ В АМЕРИКАНСЬКОМУ ГОТИЧНОМУ ОПОВІДАННІ: ЛІНГВОКОГНІТИВНИЙ АСПЕКТ (на матеріалі новелістики Е. По, А. Бірса та Г. Лавкрафта)
Альтернативное Название: Поэтика ОБРАЗА И Символа В АМЕРИКАНСКОМ готическом рассказе: лингвокогнитивный АСПЕКТ (на материале новеллистики Э. По, А. Бирса и Г. Лавкрафта)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

Розділ 1. "Образ та символ у лінгвопоетиці: когнітивний і текстовий виміри". У реферованій дисертації словесні поетичні образи та символи в американському готичному оповіданні розглядаються в концептуальному плані як текстові та семіотичні явища. Під готичним оповіданням в американській літературній традиції розуміється жанр малої прозової форми, розвинутий у творчості Е. По, А. Бірса та Г. Лавкрафта, особливістю якого є високий рівень образності та символізму творів, а також пов'язаність із темою смерті. Взаємодія образів та символів як жанрових показників таких оповідань досліджується в дисертації в ракурсі макропоетики, а вивчення природи словесних поетичних образів та символів належить до сфери мікропоетики, де на перший план виходить онтологія цих явищ (ВРЕ, А. О. Ліпгарт). Методологічний апарат когнітивної поетики як науки про способи вербалізації знань у художньому тексті дає змогу розкрити глибинні механізми формування та буття різних текстових явищ, їх роль у текстотворенні та зв'язок між текстом і його емоційним        впливом на читача.


Так, словесні поетичні образи (СПО), слідом за Л. І. Бєлєховою, визначаємо як двосторонні сутності, що поєднують концептуальну і вербальну                іпостасі та виконують в аналізованих оповіданнях гносеологічну, дієгетичну,            естетичну, моделювальну та структураційну функції. Гносеологічна функція (В. А. Кухаренко, О. Н. Лагута) образу реалізується як осмислення цілісних ділянок досвіду шляхом встановлення їх аналогій з іншими, а відбиття складного розуміння дійсності при створенні художнього світу проявляється як дієгетична функція (Л. І. Бєлєхова). З гносеологічною та дієгетичною пов'язана естетична функція образу, яка полягає в його тяжінні до довершеності та емоційності у сприйнятті. Моделювальна функція СПО розкривається на концептуальному         та текстовому рівнях в аспекті образотворення та символотворення.
На концептуальному рівні образотворення відбувається двома шляхами: шляхом словесного втілення укорінених у свідомості концептуальних метафор та метонімій, які породжують сталі конвенційні стереотипні словесні образи, і шляхом створення новообразів (за класифікацією Л. І. Бєлєхової), які виникають внаслідок нарощування, розширення, поєднання чи перегляду базових концептуальних структур (Дж. Лакофф, М. Тернер). В аспекті текстотворення СПО, окремо і в сукупності, моделюють структуру художнього твору, у якому вони вживаються, створюючи емоційне напруження, відіграючи істотну роль у характеризації персонажів і відтворенні їх переживань та почуттів. Структураційна функція образу в аналізованих готичних оповіданнях проявляється у здатності СПО до утворення метаобразів (A. Бєлий, В. В. Виноградов, Ю. С. Степанов, О. М. Кагановська) шляхом взаємодії концептуальних метафор і метонімій, які стоять у витоків конкретних образів.


В основі символу як текстового явища лежить зв'язок, притаманний концептуальній метонімії як категорії мислення. Проте на відміну від метонімії, де корелят та референт належать до однієї концептосфери (З. Кевечеш), корелят та референт символу належать до різних таксономій. В аналізованих художніх текстах функціонують два типи символів: глобальний символ як пізнавальна і культурна категорія (С. С. Аверинцев, Н. Д. Арутюнова, Ю. М. Лотман, В. Н. Топоров), що існує до і поза текстом, слугуючи "текстовим геном" (Ю. М. Лотман), який підпорядковує сюжет та структуру твору, і текстовий символ, що існує тільки в межах певного тексту як осимволізований троп (У. Еко) чи художня деталь. Так, наприклад, в оповіданні Е. По "Ligeia" глобальним символом виступає символ Хробак Переможець (the Conqueror Worm). Цей символ згадується у вірші, який Лігея прошепотіла своєму коханому на смертному одрі: "That the play is the tragedy, “Man,” / And its hero the Conqueror Worm" (E. Poe, Ligeia) (Та п’єса – трагедія, що називається “Людина”, / А її головний герой – Хробак Переможець), і в питанні, яке постає згодом: "Shall this Conqueror be not once conquered?" (E. Poe, Ligeia) (Чи буде подолано цього Переможця хоч єдиний раз?). Сюжет цього готичного оповідання структурований як боротьба волі людини проти "похмурого привиду" (the grim phantasm) (E. Poe, Ligeia) смерті. Символ Хробак Переможець не був винайдений E. По. У середньовічних писаннях (див., наприклад, пам’ятку перекладної староукраїнської літератури "Фізіолог") біблійний символ Змій Спокусник як зло, що веде до смерті як наслідку гріха, розкривав мотив війни між добром й злом. Перетворення цього глобального символу під впливом культур (змій горинич у російських казках, дракони в Північних сагах) і літературних течій (середньовічне мистецтво, доба романтизму, постмодернізм) не змінили його основного змісту – смерті та зла. На відміну від глобального, текстовий символ, зокрема символ "goblet" (бокал) в контексті оповідання "The Assignation" Е. По, є осимволізованою художньою деталлю і утворюється завдяки метонімічному зв’язку, у цьому разі – артефакт замість нерозділеного кохання / смерті, який експлікується в макроконтексті. Слово "бокал" (goblet) реалізується одночасно в своєму прямому і переносному значеннях: як сосуд, з якого п’ють вино та отруту герої оповідання, та як символ смерті й нерозділеного кохання, адже отрута у вишуканому золоті вбиває героїв. Для потрактування цього символу важливими є стилістичні засоби, завдяки яким створюється асоціаційний ряд символу: використання алітерації та асонансу, а також прийом наростання rigid (непорушний) => livid (мертовно-блідий) => riveted (скутий), які додатково акцентують зв'язок символу бокал зі смертю за рахунок створення емоційного напруження.


Глобальний символ характеризується (1) відсутністю мотивації контекстом; (2) архаїчним характером (Н. Д. Арутюнова, А. Ф. Лосєв, С. С. Аверінцев); (3) неможливістю раціональної інтерпретації (Н. Д. Арутюнова, С. С. Аверінцев); (4) розмаїтістю ідей, що закодовані в ньому і є однаково важливими (О. В. Шелестюк); (5) існуванням до тексту (Ю. М. Лотман); (6) здатністю структурувати текст, у який цей символ розгортається (там само); (7) зорієнтованістю на культуру (там само); (8) міфологічним статусом (Е. Кассірер, О. Чех). До властивостей текстових символів належать: (1) його поява через творчий акт автора (У. Еко); (2) відкритість до різних інтерпретацій (там само), (3) існування як тропа (У. Еко, О. В. Шелестюк); (4) контекстуальна мотивація (У. Еко, Р. Барт). Текстові символи в американському готичному оповіданні утворюються двома шляхами: з осимволізованого СПО, де домінуючим стає метонімічний компонент, або з художньої деталі, яка є метонімічною за своєю природою.


Наступність жанру готичного оповідання в різних авторів простежується завдяки інтертекстуальним паралелям, що втілюють здатність людського мислення до проектування однієї історії на іншу (М. Тернер). Інтертекстуальність аналізованих творів розглядається в дисертації у власне інтертекстуальних, архітекстуальних та гіпертекстуальних зв'язках (Ж. Женетт, Н. П'єге-Гро, Д. Чендлер), за допомогою яких проводяться паралелі між образами і символами одного або різних творів, текстами та жанрами.


Розділ 2. "Образи та символи в оповіданнях Е. По, А. Бірса та Г. Лавкрафта: лінгвокогнітивний аспект". Розділ присвячено розкриттю специфіки лінгвокогнітивних механізмів, які задіяні при створенні текстової символіки та метафорики готичних оповідань.


У досліджуваних оповіданнях визначальну роль відіграють стереотипні (Е. По – 17% всіх виділених метафор, А. Бірс – 28%, Г. Лавкрафт – 14%) та ідіотипні (Е. По – 83% всіх виділених метафор, А. Бірс – 72%, Г. Лавкрафт – 86%) СПО (за класифікацією Л. І. Бєлєхової). Кенотипи (Л. І. Бєлєхова), тобто кардинально нові образи, не є характерними для аналізованого корпусу матеріалу, що може пояснюватися тяжінням готичного оповідання до щонайбільшої достовірності викладу, а не до заперечення усталених форм буття. Переважання в аналізованих готичних оповіданнях ідіотипних, тобто авторських, над стереотипними, тобто конвенційними СПО, пов'язано, на нашу думку, з тим, що завданням митців є демонстрація загостреності людського розуму в тих незвичних ситуаціях, до яких вони приводять свого героя і в яких сприйняття та інтерпретація дійсності є іншими. Автори створюють суб'єктивний світ героя, який перебуває на межі божевілля, тому те, що осмислюється, не може бути тривіальним і шаблонним.


Стереотипні СПО походять від конвенційних концептуальних структур, які не зазнають змін внаслідок залучення додаткових когнітивних механізмів. Реалізація сталих концептуальних структур у текстах досліджуваних оповідань відбувається як зміна словесного оформлення стертої метафори чи як поєднання змін у словесному вираженні образу і у його значенні. Зміни у словесному оформленні образу за принципом асоціативності чи аналогії зумовлюють появу в його складі нових образних елементів. Така модифікація може бути простою, із залученням одного чи двох додаткових компонентів, та складною, коли майже всі словесні компоненти стереотипного образу зазнають трансформацій. Наприклад, в словесному оформленні метафори "silent flight of the raven-winged hours" (EPoe, Berenice) (тихий політ чорнокрилих годин), що походить з концептуальної метафори час – це щось, що рухається (тут "години летять"), стерта метафора "time flies" (час летить) видозмінюється: дієслово "fly" (летіти) замінюється на іменник "flight" (політ), до якого додається епітет "silent" (тихий, беззвучний), а іменник "hours" (години) персоніфікується шляхом додавання до нього епітету "raven-winged" (чорнокрилий), який, власне, і пов'язує СПО з тематикою смерті. Трансформація словесного оформлення образу відбувається за рахунок уведення епітетів, морфологічних змін, метонімічних заміщень, вживання окремих слів у незвичних для них значеннях чи поєднання кількох названих варіантів. Продуктивним в американських готичних оповіданнях (45% стереотипних образів) є поєднання змін у словесному оформленні з відповідними змінами у значенні виразу, вжитого як метафора. Цьому сприяє перифраз або варіативність реалізації концептуальних структур, як, наприклад, концептуальна структура світло – це субстанція, що актуалізована в оповіданні "A Tough Tussle" А. Бірса у метафорі "ocean of moonlight" (A. Bierce, A Tough Tussle) (океан місячного світла), а в оповіданні "The Moonlit Road" Г. Лавкрафта як "[moon. – С. Ш.] shedding
a silver flood
" (
H. Lovecraft, The Moonlit Road) (місяць, який випромінював срібний потік). Якщо в А. Бірса світло є чимось всеосяжним і безмежним, як океан, то в Г. Лавкрафта світло тлумачиться як потік, спрямований на окремо взятий об'єкт,
а саме на дорогу.


При створенні ідіотипів поширеною є опора на механізми розширення, нарощування та поєднання конвенційних концептуальних структур (Дж. Лакофф та М. Тернер, З. Кевечеш, О. П. Воробйова). Залучення до утворення ідіотипів метонімічного компонента передбачає його перебування в сильній позиції, пов'язаній з мікроконтекстом, або у слабкій позиції, яка визначає макроконтекстну реалізацію цього компонента. Так, словесний поетичний образ "the universe was one primeval mystery of darkness" (A. Bierce, A Tough Tussle) (всесвіт був єдиною первозданною таїною темряви), який ґрунтується на концептуальній метафорі всесвіт – це загадка, включає і метонімічний компонент темрява замість неможливості бачити (причина замість наслідку), поява якого спричинена асоціативним заміщенням базової концептуальної метафори знання – це бачення на відсутність бачення – це відсутність знання. Подальше заміщення потребує метонімічного переносу загадка / таємниця замість незнання, а отже замість темряви. Реалізація цього СПО відбувається в макроконтексті шляхом проектування біблійного сюжету про те, що спершу була темрява (Буття: 2), на наявність чи відсутність знання. Вибудовується асоціативний ряд: темне => невідоме => загадкове. В інших випадках для актуалізації метонімічного компоненту метафоричних СПО достатньо мікроконтексту, як у прикладі "the birds that had been driven to its leafy asylum" (A. Bierce, The Haunted Valley) (пташки, яких спрямували до листяного притулку). Словесна метафора, що походить від концептуальної метафори-контейнера дерева – це споруди, імплікує метонімічне заміщення дерева замість притулку.


Наявність у СПО метонімічного компоненту зумовлює ймовірну символізацію СПО як один із шляхів символізації функціонально значущих текстових елементів. Поряд із метафоричним символотворенням, як от у прикладі "waves <...> eating away the land with ghastly monotony and deliberation" (H. Lovecraft, The Crawling Chaos) (хвилі <...> поїдаючи землю з моторошною монотонністю та повільністю), в аналізованому корпусі оповідань простежується і неметафоричне символотворення, коли під впливом тематичної лексики, а також взаємодії з іншими символами художня деталь переходить у символ, як, наприклад, символ-художня деталь собака-dog з оповідання А. Бірса "Staley Fleming's Hallucination".


Залежно від насиченості текстів образністю та символікою, американські готичні оповідання поділяються на дві групи: оповідання з високим рівнем метафорики та символіки (наприклад, "MS Found in the Bottle" Е. По, "Chicamauga" А. Бірса, "Celephais" Г. Лавкрафта) та зі зниженим рівнем символіки та словесної метафорики, які у свою чергу утворюють підгрупи оповідань зі стертою (наприклад, "Mesmeric Revelation" Е. По, "A Diagnosis of Death" А. Бірса, "The Statement of Randolph Carter" Г. Лавкрафта) або збідненою символікою та/чи метафорикою (наприклад, оповідання "The Facts in the Case of M. Valdemar" Е. По, "A Psychological Shipwreck" А. Бірса, "The Cats of Ulthar" Г. Лавкрафта). Ступінь насиченості текстів образністю та символікою визначає характер взаємодії образів та символів в аналізованих оповіданнях, яка може відбуватися за спрощеною чи повною схемою. Прототипною для розглянутих готичних оповідань є повна схема взаємодії образів та символів (~80% оповідань), яка передбачає наявність розгалуженої системи метаобразів різних рівнів, що формуються внаслідок перехресної взаїмодії СПО, текстових символів та метаобразів із виходом на глобальний метаобраз, що корелює з відповідним глобальним символом як дотекстовою категорією.


Розділ 3. "Жанрова специфіка образності та символіки в американському готичному оповіданні". У цьому розділі основну увагу зосереджено на жанрових особливостях аналізованих готичних оповідань в їх інтертекстуальних зв’язках.


Художній простір американського готичного оповідання значною мірою створюється образністю та символікою, притаманною саме цьому жанру малої прозової форми. Основною тенденцією розгортання образності в готичному оповіданні є зосередження СПО навколо концептів життя та смерть.
Тематичне групування словесних метафор, виділених в аналізованих оповіданнях, за їх референтом окреслило тенденцію до переважного використання природних явищ як референтів образу. Це зумовлено ще і тим, що саме такі метафори тяжіють до їх символічного прочитання, а отже є продуктивним джерелом текстових символів. Другою за чисельністю є група словесних образів, референти яких пов'язані з таксоном "людина", що є не випадковим, враховуючи значущість антропоцентричного чинника у художньому осмисленні дійсності. Зображення людини у готичних оповіданнях Е. По, Г. Лавкрафта та А. Бірса характеризується як подібністю, так і певними розбіжностями. Так, в Е. По людина постає одержимою пороками, в А. Бірса – слабкою через страх, який
вона переживає, а у Г. Лавкрафта – більш сміливою, бо прагне зазирнути
у світ після смерті.


У творах всіх трьох авторів метаобразність тяжіє до об'єднання навколо концептів життя та смерть (з акцентом на смерть), які найчастіше осмислюються крізь призму концепту подорож, а у Г. Лавкрафта ще і навколо концепту час, що персоніфікується. Особливу роль у системі образності та метаобразності досліджуваних готичних оповідань відіграє концептуальна модель великий ланцюг буття (М. Тернер), яка потенційно дає змогу розширювати діапазон нових образів майже до безкінечності. Проте найчастіше в її межах відбувається персоніфікація явищ і об'єктів природи та предметів матеріального світу               як у напрямку проектування концептосфери людина на ієрархічно нижчі      складові ланцюга, так і у зворотному напрямку, коли створюються нові концептуальні структури на кшталт натовп – це море. Глобальні метаобрази,       що формуються на основі розгалуженої системи різнорівневих метаобразів, які, своєю чергою, створюються внаслідок узагальнення тематично пов'язаної словесної образності, розкривають зацікавленість авторів готичних оповідань не лише темою смерті, яка є домінантною, а й такими категоріями, як добро, збочення, краса тощо.


Глобальні та текстові символи в аналізованих готичних оповіданнях демонструють певні тенденції свого вживання. Так, серед текстових символів у цілому переважають символи життя, смерті, маргінального стану, сну, наприклад, символи ніч у оповіданні "MS Found in the Bottle" Е. По та корабель у        оповіданні "The White Ship" Г. Лавкрафта. Деякі символи домінують у творах                  одного з авторів, наприклад, символ океан в Е. По, місто – у Г. Лавкрафта,                тварини – в А. Бірса. Глобальні символи як культурно зумовлені семіотичні утворення фокусуються навколо концепту смерть, який вказує на жанрову приналежність творів.


Інтертекстуальні зв'язки між творами авторів простежуються на трьох рівнях: власне інтертекстуальному (текст – текст), гіпертекстуальному (текст – жанр) та архітекстуальному (жанр – текст) (Ж. Женетт, Н. П'єге-Гро, Д. Чендлер). Аналіз власне інтертекстуальних зв'язків окреслює дві основні тенденції у творах Е. По, А. Бірса та Г. Лавкрафта. Так, спектр значень символів, запозичених в авторів-попередників, як правило, видозмінюється (пор. символи хвороба у Е. По та у Г. Лавкрафта), і хоча для створення схожого ефекту авторами може вживатися подібна концептуальна образність, словесно такі образи будуть різнитися: пор. СПО, похідні від концептуальної структури смерть – це подорож до кінцевого пункту призначення – "passage through the dark Valley and Shadow" (E. Poe, The Colloquay of Monos and Una) (прохід крізь темну Долину та Тінь) у Е. По та "he passed into the Unknown" (A. Bierce, The Boarded Window) (він відійшов у Невідоме) у А. Бірса. 


 


Гіпертекстуальні зв'язки у розглянутих готичних оповіданнях виявляються як індивідуальні варіації їх жанрових ознак у творах окремих авторів. У плані символіки, гіпертекстуальні зв'язки між оповіданнями, що вказують на те, як символи, вжиті Е. По, трансформувалися у творчості його наступників, сприяють формуванню своєрідного символічного простору, який переломлюється крізь текстову площину готичного оповідання як жанру (Т. Дікон) (рис. 1). З-поміж чисельних референтів символів в оповіданнях, які ми відносимо до жанру готичного, спільними для творів всіх трьох авторів є концепти життя, смерть, подорож до кінцевого пункту призначення, любов, сон, прохід між життям та смертю, доля та помста, що утворюють поле референтів. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины