МОТИВАЦІЙНІ І СТРУКТУРНІ ТИПИ НАЗВ ПРОФЕСІЙ В АНГЛІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність проведеного дослідження, подано основну мету та завдання дисертаційної роботи, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, сформульовано матеріал і методи дослідження.

У першому розділі “Сучасні напрямки дослідження мотивації та структури назв професій у зіставному аспекті” проаналізовано сучасні проблеми теорії номінації; розглянуто основні засади зіставного дослідження різноструктурних мов; розкрито антропоцентричний характер сучасних лінгвістичних досліджень; схарактеризовано основні розряди назв людини засобами мови.

Однією з головних ідей сучасної лінгвістики є концепція суб'єктивності в мові (Е.Бенвеніст). Нові поняття отримують найменування завдяки креативним здібностям людини за допомогою різних способів словотвору. Проблеми номінації, мотивації й умотивованості лексичних одиниць, питання співвідношення мотивованого й мотивуючого слів, визначення ступеня вмотивованості похідного слова, у тому числі складних слів, установлення мотиваційних зв’язків лексичних одиниць висвітлювались в ряді робіт відомих лінгвістів (О.І.Блинова, М.Д.Голєв, О.А.Земська, Л.Б.Коржева, О.С.Кубрякова, І.С.Улуханов).

Одним з обов’язків людини як члена суспільства є професійна діяльність, яку особа виконує задля розвитку соціуму, в якому вона живе. Професія – це покликання, яке вимагає спеціального знання й можливо тривалої академічної підготовки; рід занять, діяльності, якій людина присвячує себе; бізнес, за допомогою якого особа намагається заробляти засоби для існування (Webster's Revised Unabridged Dictionary).

У сучасних англійській та українській мовах професійна діяльність людини позначається як спеціальною, так і загальною лексикою. На сучасному етапі розвитку лінгвістики не існує одностайності в тлумаченні поняття терміна. Дослідники вказують на важливість співвіднесення терміна зі спеціальним поняттям (Д.Айерс, Л.О.Симоненко, А.Херберт), підкреслюють, що термінологічна одиниця має бути системною, точною, стислою, однозначною, експресивно нейтральною (Ф.Рассел, В.В.Вільчинський, Т.Р.Кияк, Т.І.Панько). Отже, термін є однозначною, експресивно нейтральною, чіткою й системною одиницею, яка відповідає певному поняттю професійної галузі знань.

Проте, деякі дослідники (Ф.О.Циткіна) зазначають, що не існує термінів, які б повністю задовольняли усім вимогам лінгвістів. Тому жорстка ізольованість притаманна не всім терміносистемам і частина одиниць може переходити із фахової у загальновживану лексику, що включає не тільки нейтральні, розмовні одиниці, а також і спеціальні, до яких належать і терміни (О.І.Дуда). Таким чином, термінологічна лексика як сукупність одиниць певної галузі знань може бути представлена двома групами:

1) власне терміни (напр., отіатр ‘лікар-фахівець з отіатрії’), котрі, будучи вузькоспеціальними одиницями, функціонують переважно у спеціальній сфері;

2) лексичні одиниці, які умовно можна назвати загальними термінами (напр., тролейбусник ‘працівник тролейбусного транспорту’), що функціонують у спеціальній сфері у ролі термінів, а в неспеціальній як загальновживані слова.

Виходячи з того, що не існує жорсткої межі між термінологічною й загальновживаною лексикою, а також з того, що з часом терміни можуть переходити у розряд загальнолітературних слів і навпаки, найменування осіб за професією відносяться до так званої спеціальної лексики, що поєднує всі лексичні засоби, так чи інакше пов'язані з професійною діяльністю людини. Таким чином, предметом нашого дослідження є як термінологічні, так і загальновживані назви професій, що вживаються ситуативно для найменування професій і які можуть, окрім основного денотативного значення, містити додаткові елементи конотації, а саме, образність, оцінність, емотивність та експресивність.

Виділення значущих сегментів внутрішньої форми слова (мотивуючої й формантної частин), що виражають лексичну й структурну вмотивованість слова, проводиться за результатами встановлюваних носієм певної мови зв'язків слова з іншими словами в системі цієї мови (О.В.Бєльска). Наприклад, при дослідженні назв професій у звуковій оболонці іменників вишивальник – 'той, хто вишиває, має своїм заняттям, ремеслом вишивання' та hatter – 'хтось, хто робить капелюхи' виокремлюються такі сегменти мотиваційної форми (для українського: вишив, аль та ник; для англійського: hat та er) на підставі співвіднесеності цих слів зі спільнокореневими вишивати, hat та спільноструктурними бетонувальник, бронзувальник; potter, saddler. У такому випадку значущими сегментами для вираження лексичної вмотивованості назв професій є семи вишив та hat а структурної – сегменти аль, ник та er, які виражають у слові певну класифікаційну ознаку (О.І.Блинова).

Таким чином, назви професій у сучасній англійській та українській мовах можна розглядати з погляду як лексичної, так і структурної мотивації.

Сучасний синхронний словотвір англійської та української мов (Ю.А.Зацний, Є.А.Карпіловська, Н.Ф.Клименко, О.А.Стишов) розглядає мотиваційне й словотворче як нерозривно пов’язані явища, при цьому перше нерідко кваліфікується як сутнісно-детермінаціний фактор для другого (В.В.Лопатін, І.С.Улуханов). Відмінність мотивації й словотвору полягає у тому, що усередині мотиваційно-словотворчої структури її елементи виконують різну функцію відносно цілого – умотивованого слова (мотивата). Унаслідок цього мотиват по-різному представляється й моделюється, якщо при структуруванні цілого відштовхуватися від того або іншого елемента (М.Д.Голєв).

Сучасна мотивологія як наука базується на неможливості виникнення нового “з нічого”: воно є лише новою інтерпретацією, новим відношенням, новим використанням, новою варіацією вже відомого (М.Д.Голєв). Для мотивації факт утворення нового (деривація) є окремий випадок функціонування (нововживання) і розвитку певної лексичної одиниці. Для словотвору мотивація є етапом словотворчого процесу.

Застосування зіставного методу при вивченні одиниць різних мовних рівнів має певну традицію, що ґрунтується на працях М.Докуліла, В.Скалічки, Ф.О.Циткіної і ін. Основою зіставного методу, таким чином, є системно-функціональне вивчення мови як органічного цілого. Підставою для порівняння при цьому є релевантні закономірності системи мови, що відкривають можливість поглибленого вивчення як внутрішньомовних явищ, так і міжмовних зв’язків. Інтерес, виявлений до зіставного вивчення мов (Н.Хомський, У.Чейф, М.П.Кочерган, В.М.Манакін), свідчить про його цінність. Зіставлення різних мов дозволяє розкрити спільні риси і специфічні для кожної мови розбіжності у виборі лексичних, морфологічних та інших засобів для опису тих самих фактів мовної дійсності.

Зіставне дослідження назв професій в різноструктурних мовах – англійській та українській – має на меті висвітлення синхронних відношень між лексичними одиницями. Досліджувані мови відносяться до різних типів, що становить значну цінність для роботи, оскільки значною мірою сприяє правильному розумінню дійсної природи і значення аналізованих мовних явищ (В.О.Матезіус). У дисертаційному дослідженні зіставляються мотиваційний та структурний плани англійської та української мов для виявлення релевантності лінгвокультурного світосприйняття.

Другий розділ “Мотиваційні типи назв професій у сучасній англійській та українській мовах” присвячено виявленню особливостей мотивації назв професій засобами сучасних англійської та української мов; виділенню основних мотивуючих баз назв професій у зіставлюваних мовах; аналізу особливостей мотиваційної структури досліджуваних одиниць; розкриттю подібних та специфічних ознак лексичної й структурної мотивації назв професій в англійській та українській  мовах.