КОГНІТИВНО-СЕМАНТИЧНА І КОМУНІКАТИВНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ НІМЕЦЬКОЇ НАРОДНОЇ ЗАГАДКИ : КОГНИТИВНО-семантическая И коммуникативно-функциональная организация НЕМЕЦКОЙ НАРОДНОЙ ЗАГАДКИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ  ЗМІСТ  роботи

У першому розділі „Місце і роль загадки у гуманітарній парадигмі знання“ ННЗ розглянуто як міждисциплінарний феномен, який стає об’єктом наукової рефлексії у фольклористиці, естетиці, пареміології, культурології. Усі ці аспекти виявляються так чи інакше задіяними в лінгвопоетиці, для якої ННЗ становить особливий інтерес з огляду на її просодичні параметри. Останні мають пряме відношення до суто лінгвістичної аспектології ННЗ, що передбачає аналіз її структурно-семантичних і жанрово-мовленнєвих характеристик.

Загадка як текстова категорія неодноразово була об’єктом вивчення в багатьох працях на матеріалі різних мов – української (Л.М. Архангельська, І.П. Березовський, М.Б. Лановик, С.В. Мишанич, О.О. Селіванова, І.Я. Франко), російської (В.П. Анікін, О.Д. Буслаєв, М.І. Кравцов, С.Г. Лазутін, А.К. Мойсієнко, Ю.П. Левін, Г.Л. Пермяков), англійської (Л.А.Гамбург, С.I. Белза, Т.М. Скрипник). Проте в жодній із цих праць предметом спеціального лінгвістичного аналізу не стали міждисциплінарні властивості загадки та її лінгвопоетичні й жанрово-мовленнєві риси зокрема. Натомість основна дослідницька увага була зосереджена на її фольклорних витоках і пареміологічних особливостях.

Міждисциплінарні інтерпретації загадки (фольклористичні, етнокультурологічні, естетичні, лінгвопоетичні) сприяють її осмисленню як особливого виду усної народної творчості, що характеризується розвитком у філогенезі та акумулює в собі риси декількох функціональних стилів – розмовного, художнього, офіційно-ділового.

Фольклористика вбачає в загадці феномен обрядовості. Зазнаючи впливу інших видів усної народної творчості, її жанровий простір пролягає в діапазоні між “серйозними" (загадка-іспит і загадка-змагання) і жартівливими загадками (Н.Б. Мечковська, С.М. Толста). Часто загадки виступають у ролі проміжних фольклорних форм (байки-загадки, казки-загадки, пісні-загадки, колядки-загад­ки, балади-загадки, анекдоти-загадки). Серед інших її жанрових різновидів фігурують прямі питання, шаради, арифмографи, логогрифи, анаграми, жарти, кросворди тощо.

Своєрідність соціокультурних функцій (аксіологічна, релаксаційна, гносео­логічна, регулятивна, дидактична, лудична, магіко-релігійна) і можливість розгляду загадки як виразника культурних рефлексій надають право спеціалістам вивчати її в межах (етно)культурології. Сформувавшись на різних ступенях етногенезу, загадка є своєрідним відбитком тієї епохи й тих умов, коли вона була створена. Культурологи наголошують, що, будучи зафіксованою в писемних джерелах, вона стала важливим репрезентантом духовної культури народу (М.К. Дмитренко, М.Б. Лановик, Т.В. Топорова). Етнокультурологія активно переймається й питанням щодо походження загадки. Традиційно його пов'язують з архаїчним сакральним ритуалом і з так званою умовною мовою. Вона мала безпосереднє відношення до табуїзації певних об’єктів довкілля, що робило її невід’ємним атрибутом міфопоетичної картини світу.

Загадка виступає в епістемології гуманітарної парадигми знання і як об'єкт вивчення естетики, оскільки їй притаманні категорії прекрасного, піднесеного, трагічного й комічного. У цій своїй іпостасі вона постає як естетика homo faber (людина працююча), життєвий світ якої рухається, звучить, переходить із однієї якості в іншу. Створені загадкою образи віддзеркалюють матеріальне, соціальне й духовне оточення людини, особливості її життя й побуту в природному середовищі.

Незмінний інтерес гуманітарної думки до проблеми становлення, генези і функціонування загадки має безпосереднє відношення й до дефініцій, що їх пропонують фахівці (В.М. Гнатюк, Е. Кенгс-Маранда, А.К. Оглоблін, В.М. Топоров). Проте більшість наукових і енциклопедичних джерел не виокремлюють поняття ‘народна загадка’. Словник Г. Вільперта, ототожнюючи ‘загадку’ і ‘народну загадку’, оперує поняттям ‘штучна загадка’, головною ознакою якої вважається наявність автора.

Характеризуючись анонімним авторством, народна загадка є стислим, алегоричним, образним і прихованим описом певного об'єкта позамовної дійсності, що відомий тому, хто загадує, і не відомий тому, хто відгадує. При цьому перший спонукає / заохочує / мотивує свого комунікативного партнера ідентифікувати зашифрований у загадці об'єкт (відгадка). Отже, загадка - це один із “взаємних / reciproca” текстових жанрів малої форми, що складається з двох частин, призначених для використання двома виконавцями – агентом (тим, хто загадує) і клієнтом (тим, хто відгадує).

Міждисциплінарні розвідки сприяли формулюванню мети й функцій загадки (стимулювання та формування навичок логічного, абстрактного мислення, розвиток кмітливості, спостережливості та смаку до поетизації довкілля), а також її типологічних ознак (малий обсяг, жанрова марґінальність, стійкість, фор­мульність, афористичність, ейдемічність), що загалом засвідчують універсальність традиційних елементів у народнопоетичній творчості, спрямованих на відо­браження "світогляду народу" (Н.І. Кравцов), його "поетичного світосприйняття" (В.П. Анікін), в якому "проявлялася гра духу" (К. Rauch). Основою всього цього є живе мовлення з його влучністю, виразністю, образністю й барвистістю.

У плані лінгвопоетичної специфіки загадка витлумачується як словесно-художній твір (В.Г. Бойко, М.С. Грицай, М.І. Кравцов, С.В. Мишанич, Л.В. Щепілова), у якому відбуваються активні процеси тропеїзації ейдемічного субстрату. Ці процеси корелюють із метафорою (Zwei Mutter haben jede funf Sohne, alle haben denselben Namen {zwei Hande mit zehn Finge }) та з формами і способами її об'єктивації: уособленням (Kann reisen uber Wasser und Land | Und spricht verstandig, hat doch kein Verstand {Briеf}), метонімією (Der GroЯe, der Kleine, | Sie laufen ohne Beine, | Sie laufen rund tagaus, tagein. | Der GroЯe holt den kleinen ein. | Wer mogen wohl die Beiden sein? {Uhr}). Часто стилістичними прийомами виступають у ННЗ порівняння (Welches Tier ist starker, der Tiger oder die Schnecke? {Schnecke, denn sie trдgt ihr eigenes Haus}), епітети (Ach, ich liebe dich so sehr | Breites, schones, blaues ... {Meer}), описи (Es ist rot, suss und duftet fein, | Wachst nah am Boden. Was mag das sein? {Erdbeere}) і антитези (Wer geht bald als Zwerg, bald als Riese mit dir? {Schatten}).

Лінгвопоетична специфіка й жанрове розмаїття мають пряме відношення до функціонально-семантичної типології загадок. До найбільш відомих класифікацій належить таксономія І.Я. Франка, який виокремлював анімічні, зооморфні та антропоморфні загадки. Іншими принципами послуговується І.П. Бе­резовський, який розрізняє загадки за характером кодування таких понять, як природа, людина й артефакти. Проте більшість існуючих класифікацій загадок не можна визнати вдалими тому, що вони засновані на відгадках. Адже багато загадок не мають однозначної відповіді чи мають декілька, а окремі з них передбачають не тільки словесну, а й відповідь-картинку, відповідь-жест, відповідь-схему, відповідь-ситуацію.

Із цієї причини тематична типологія загадок на основі відгадок може бути лінгвістично прийнятною лише за певних застережень. Альтернативною пропозицією у реферованій роботі є жанрово-мовленнєва типологія, яка базується на формально-структурних принципах конституювання ННЗ, насамперед на їхній просодичній специфіці, що дає підстави розрізняти два жанрово-композиційні типи ННЗ – віршовані та прозові.

Віршовані ННЗ утворюються на підставі парних (Was hat sein Busen voll Stein | Und wird gefunden selten allein, | Hat auch ein rotes Rцcklein an, | Tдt man­chem nichts, liess man es stahn? {Hagebutte}) і перехресних рим (Erst klein wie Kьmmel, | Dann grьn wie Gras, | Dann blau wie der Himmel. | Rat, was ist das? {Flachs}), а також звукосимволізма (Was ist das? Es hat acht Beine und macht „Wauwau“? {zwei Hunde}. Маніфестуючи силабо-тонічне віршування, ННЗ будуються за простими й комбінованими розмірами. До найбільш поширених простих розмірів належать двоскладові ямб (Es springt und schwingt, | Ist kugel­rund, | Von ihnen hohl, | Was ist das wohl? {Ball}) і хорей (Auf der Wiese ruhig lie­gen | Junge, weisse, schцne… {Ziegen}), а також трискладовий дактиль (Hдngt an der Wand, | Singt jede Stunde ¢ne Dodengesang {Uhr}). Серед комбінованих роз­мірів найпродуктивнішими є моделі ‘ямб - анапест’ (Wer geht bald als Zwerg, bald als Riese mit dir? {Das ist der Schatten neben dir}) і ‘анапест - хорей’ (Aus dem Grund bis zum Mund, | Von dem Mund bis in Grund | Steigt ein Zucker aus und ein: | Rathet, was es mцge sein! {KuЯ}).

Прозові ННЗ конституюються на основі п'яти інтонаційних моделей: розповідний полісиндетон (­®, ..., ­®¯: Es hat nicht Blut noch Fleisch, trдgt Blut und Fleisch und geht den Weg, den niemand spьren kann {Schiff}, розповідний син­детон (­®¯: Eine weiЯe Decke hat alle Felder bedeckt {Schnee}, питальний полісиндетон (­®, ..., ­®¯: Wer sagt mir einen Vogel an, | der seinen Namen rufen kann? {Kuckuck}, питальний асиндетон (­®¯: Was ist das Beste am Menschen? {Haut}, питальний непоширений синдетон (­¯: Ist sie so groЯ und auch sehr breit, | Hдngt vo e. Wie sie heiЯt? {Tafel}.

Особливої значущості для конституювання віршованих і прозових ННЗ на­буває їхня інтродуктивна частина. Як правило, вона оформлюється іменниками з неозначеним артиклем (Ein Mannlein steht im Walde auf einem Bein | Und hat auf seinem Haupte ein Kappelein. | Sag, wer mag das Mannlein sein, | Das da steht im Wald allein? {Pilz}) та інтерогативними займенниками (Wer geht bald als Zwerg, bald als Riese mit dir? {Das ist der Schatten neben dir}). Не менш значущими для структурно-семантичного аранжування ННЗ є питання - пряме (Was fur ein Stein liegt im Wasser? {ein nasser Stein}, Welcher Ton hat keinen Klang? {Beton}) і приховане (Es geht durchs Fenster und zerbricht es nicht {Sonnenschein}), а також розміщення на початку рядка присудка, часто вживаного без підмета (Fallt vom Himmel, | macht dich nass. | Sag mir doch, was ist denn das? {Regen}). Широко використовуються у ННЗ й однорідні члени речення (Laufen, springen durch die Erde | Starke, schone, kluge... {Pferde}), а також звертання (Die Felder weiЯ, | Auf Flussen Eis, | Es weht der Wind. | Wann ist das, Kind? {Im Winter}).

Міждисциплінарне, у т.ч. й лінгвістичне осмислення загадки уможливлює її розуміння як інтелектуального продукту мисленнєво-мовленнєвої активності людини. Будучи результатом мовно-креативної діяльності, вона тісно пов'язана з такими лінгвокогнітивними феноменами, як сприйняття, кодування, декодування, пам'ять, асоціація, (вивідне) знання, сугестія тощо.

У другому розділі „Когнітивно-семантичні особливості німецької народної загадки“ розглянуто механізм референції, базовим для якого є процес кодування інформації в бінарній моделі ‘загадка – відгадка’, типи й види логіко-смислових відношень між ними, а також шляхи та способи концептуалізації об’єктів позамовної дійсності, що спричиняє відбір ціннісних домінант і впорядковує його у вигляді специфічної концептосистеми.

Референція розглядається як віднесеність актуалізованих імен, іменних груп чи їх еквівалентів до відповідних об'єктів позамовної дійсності. Головним механізмом референції є ідентифікація з такими її різновидами, як генералізація, індивідуалізація, експланаторизація, прецизування, що запускаються в дію автономними одиницями та їхніми актуалізаторами (Н.Д. Арутюнова). Бінарна структура ‘загадка – відгадка’ зумовлює й бінарність референції в ННЗ, тобто двосторонню співвіднесеність імен із об'єктами реальної дійсності, які підлягають кодуванню мовними засобами. До основних факторів, що зумовлюють референцію, належать синтаксичний, логіко-семантичний і прагмасемантичний.

Синтаксична референція зумовлює вживання одиниць номінації, співвідносних із закодованим об’єктом, у певній синтаксичній функції. У переважній більшості випадків – це функції підмета (Ein Zigeuner sitzt auf goldeem Stuhl {Kessel auf dem Feuer}; Kleiner Vogel vom Paradies. Er tut sein Werk nett und gut, gefдllt Gott, gefдllt den Menschen und tut etwas, was sonst niemand kann {Biene}) і додатка (Welchen Pilz kann man nicht braten? {Glьckspilz}). Референтна співвіднесеність корелює на глибинному рівні з агенсом (Auf einen Baum ohne Wurzel kommt ein Vogel ohne Flьgel und Schnabel; dennoch verzehrt er den ganzen Baum {Feuer}), перцептивом (Wenn man mich sieht, so sieht man mich nicht, sieht man mich nicht, so sieht man mich {Finste is}), дескриптивом (Jungfrau de Witt, je lдnger sie sitzt, um so kьrzer sie wird {Kerze}) тощо.

Логіко-семантична референція базується на процесі категоризації – віднесенні об'єкта до певної категорії чи класу (гіпо-гіперонімічний принцип). До основних видів такої референції належать: фамільна схожість загадуваного й відгадуваного (Grьn sind sie, | das Zimmer schmьcken. | Aber darf man sie nicht pflьcken {Blumen}: ‘флора / ”зелений світ”/ – квітка‘); схожість номінації (відгадуване належить до класу лише за своєю номінаційною схожістю, а насправді ”випадає” з нього, бо є представником іншого класу: Welcher Hund bewacht kein Haus? {See­hund} ‘собака /Hund/ – морж /Seehund/‘); “пуста” референція (Was sehen alle Blin­den und hцren alle Tauben? {nichts / нічого}). Основу категоризуючої референції складають дві логіко-смислові операції – генералізація та індивідуалізація.

Прагмасемантична референція відбиває дидактичне заохочення клієнта загадки до мобілізації його інтелектуальних зусиль з метою “вивести” загаданий об’єкт дедуктивним шляхом. Такий об’єкт є за визначенням добре відомим як агентові, так клієнту загадки, але його кодування здійснено за принципом “зовнішнього парадоксу”, шляхом приписування йому властивостей чи ознак, що на перший погляд суперечать чи навіть виключають одна одній. Механізм такої референції засновано також на ідентифікації, яка представлена в когнітивно-семан­тичному просторі ННЗ двома типами - експланаторним / пояснювальним (Im Sommer ein Bettelmann, іm Winter ein Edelmann? {Ofen}) і прецизним / уточнюваль­ним (Ich bin am dunkelsten, wenn es am hellsten ist, | Am kьhlsten, wenn es am wдrm­sten ist | Und am wдrmsten, wenn es am kдltesten ist {Keller}). Для актуалізації прагмасемантичної референції використовуються особові займенники, власні імена, субстантивні групи, що складаються з загальних назв, а також різного роду актуалізатори.

Існує серед ННЗ і група без чітко виражених показників ідентифікації. Їхній референт приховано під набором оригінально дібраних ознак (Grьn im Winter, grьn im Sommer, nicht schiessen ihm Дste, nicht grьnen ihm Blдtter {Schach­telhalm}), дій, що він може виконувати (Kann reisen ьber Wasser und Land | Und spricht verstдndig, hat doch keinen Verstand {Brief}), або дій і ознак одночасно (Was geht ьbers Wasser und wird nicht nass? {Sonne}).

Логіко-смислові відношення в ННЗ розглядаються диференційно та інтегративно. Спочатку наводиться аналіз логіко-семантичної структури текстів ННЗ (власне загадка), які можуть конституюватися у вигляді простих (Eine blaue Decke ist voll Дhren {Himmel und Ste e}) і складних суджень (Zwei Lцcher hab ich, zwei Finger brauch ich - so mach ich Langes und GroЯes klein und trenne, was nicht zusammen soll sein {Schere}). Обидва типи суджень бувають категорич­ними (Lange Ohren, stumpfe Nase | Hat das Tierchen namens... {Hase}), атрибутив­ними (Ein Mann sitzt am Wege mit einem weiЯen Hut auf dem Kopf {beschneiter Baumstumpf}), стверджувальними (Der Gedanken Vater liegt in einer Pfьtze {Zun­ge}), достовірними (Ein klein, klein Hдuschen hдngt an einem Bein {Nest}), умовними (Wenn man’s tut, ist’s getan - tut man’s nicht, geschieht es doch {Hдndetrocken}) і безумовними (Es kriecht ins Loch und lдsst die Pfote drauЯen {Schlьssel}). Текст ННЗ може набувати й форми судження з еліпсованим предикатом (Hoch der Vater, do ig die Mutter, schwдrzlich die Tochter {Kastanie}).

Відгадка, на відміну від власне загадки, має більшу палітру структурно-ло­гічних типів, розбіг яких коливається між словом і текстом. Це дає підстави розрізняти чотири їх основних типи: однослівні відгадки (Er tanzte, tanzte - bis er sich erhдngte {Dreschflegel}), відгадки-словосполучення (Es ist ein hoher Baum, | Mitten im Baum ein Nest, | Mitten im Nest ein Ei, | tut jede Stund einen Schrei {Kirch­turm mit der Uhr}, відгадки-речення (Nun sag’, wann der Narr dem Weisen gleicht? {Dann, wenn er, statt zu reden, schweigt}) і відгадки-тексти (Wer ist der Dьmmste in der Scheune? {Ko sieb. Es lдsst das Beste fallen und behдlt das Sachlechste}).

Інтегративний аналіз кореферентих зв’язків між загадкою й відгадкою уможливив виокремлення трьох видів логіко-смислових відношень: тотожності vs відмінності, одиничного vs загального, імплікації vs експлікації. Більшість ННЗ будується за моделлю тотожності (обидві конститутивні частини, будучи різними поняттями, позначають один і той же об’єкт позамовної дійсності: Was hцrt ohne Ohren, schwatzt ohne Mund und antwortet in allen Sprachen? {Echo}). Від­ношення відмінності виявляється в тому, що загадка й відгадка є різними означенням одного й того ж референта. Якщо загадка дає такі характеристики предмета, які можуть бути прийнятними для багатьох представників одного класу (генералізація), то відгадка, навпаки, виділяє якийсь один репрезентант цього класу (індивідуалізація). Так, ННЗ Ich bin kein Baum und doch an Blдtte reich; Geschichten und Rдtsel bringe ich euch {Buch} не дає чіткої вказівки на те, що загадано (це можуть бути і газета, і журнал, і зошит), і лише відгадка конкретизує референт ("книга"), показуючи його відмінність від інших представників класу.

Імплікативні відношення між загадкою й відгадкою встановлюються на підставі логічного оператора “якщо – то” й об’єктивується сполучником wenn, який сигналізує про причинно-наслідковий характер зв'язку: Mein Gesicht ist blass und voll und schцn und rund. Schцnheitsflecken sind darauf. Bei Tag glдnze ich weniger, bin aber immer zu sehen, wenn die Sonne zu Bett gegangen ist {Mond}. Для імплікації важливим є порядок розташування структурних компонентів тексту, оскільки за їх перестановки ННЗ може втратити свій пареміологічний статус, тобто перестати бути загадкою.

Референційний субстрат ННЗ дозволяє розглядати її як логічне судження, телеологічна спрямованість якого полягає в кодуванні певного об’єкта позамовної дійсності. З точки зору лінгвокультурології цей об’єкт становить собою концепт – ментальну одиницю, в якій сходяться та взаємодіють понятійна, асоціативна й валоративна складові (В.І. Карасик, Г.Г. Слишкін). Концептуальний референт, що актуалізується в ННЗ, корелює з відгадкою. Він може бути як гіперонімічного, так і гіпонімічного порядку. Ієрархічно вишикувана сукупність концептів-гіперонімів і концептів-гіпонімів утворює концептосистему ННЗ.

Концептосистема ННЗ є системою закритого типу, яка відбиває здатність людської думки до етноспецифічної концептуалізації довкілля в межах наївної картини світу. Вона складається із ментальних одиниць трьох типів – метахтонів (загадка / Rдtsel), аллохтонів і автохтонів. Аллохтони – це не типові для когнітивно-семантичного простору ННЗ концепти, набір яких зводиться до семи високоабстрактних ментефактів (Schцnheit, Liebe, Traum, Hass, Grimm, Ge­wissen, nicht/s). Натомість провідне місце у ННЗ посідають автохтонні концеп­ти, які й визначають її ментально-інформаційний "портрет". Оскільки загадка є насамперед словесно-поетичним способом відображення довкілля, пріоритетне місце в ній посідає ідея життєзабезпечення людини в її натуральному оточенні: природа (те, у чому існує людина) і матеріальний світ (те, що обслуговує людину). Соціодискурсивний простір ННЗ визначається сталим набором автохтонних домінант, серед яких незмінними впродовж усього її еволюційного поступу залишаються домени людина, природа, речі, часопростір.

Концептуальний домен людина вирізняється в ННЗ своєю синкретичною репрезентацією одночасно як макро-, мезо- і (ката)концепт (Mensch). При цьо­му предметом валоризації стає біовітальна або біосоціальна сутність людини або одночасно обидві (Zwei Vдter und zwei Sцhne, | die schossen drei Hasen schц­ne. | Ein jeder trug einen ganzen | in seinem Ranzen {GroЯvater, Sohn, Enkel}). У цілому біосоціальні та -вітальні репрезентації людини дають підстави вважати відповідні одиниці ментальними автохтонами ННЗ, від яких відбруньковуються інші мезо- і (ката)концепти: "рідня" (Opa, Oma, Mutter, Vater, Sohn, Tochter, Enkel), "прецедентні особистості" (Brьder Grimm), "казкові персонажі" (drei Musikanten, Schneemann, Weihnachtsmann), "професії" та "риси характеру". При цьому серед професій фігурують або панактуальні концепти (Koch, Metgzer, Pfarrer), або ті, що втратили свою актуальність для колективної свідомості (Barbier, Kutscher, Schuhmacher, Windmьller), тоді як нових сучасних професій серед них немає. У межах феномена "риси характеру"  абсолютна перевага надається "антиконцептам" зі своєрідним метонімічним профілем (Dummkopf, Halunke, Faulpelz, Bьche arr). Прикметно, що тут не фіксуються прямі номінанти "гендерних концептів" (О.Л. Бєссонова) Mann і Frau, що є однією зі специфічних рис ННЗ порівняно з іншими пареміями.

Концептуальний домен природа конституюється в когнітивно-семантич­ному просторі ННЗ такими мезоконцептами, які оточують людину в її повсякденні: "ландшафт" (Fluss, See, Wiese, Insel), "флора" (Baum, Kirsche, Eiche, Erdbeere, Maiglцckchen, Brennnessel), "фауна" (Kuh, Katze, Huhn, Igel, Bдr, Wolf, Hase, Hirsch, Frosch, Schnecke, Elster, Biene), "природні явища" (Schatten, Echo, Donner, Regen, Schnee, Wind, Sonnenschein). Не менш валоративно значущими є для ННЗ і першостихії, однак їх усталений "квартет" виявляється в концептосистемі ННЗ лакунарним: для неї релевантними є Wasser / вода і Feuer / вогонь, тоді як увага до неба і землі послаблена. Загалом природа постає в ННЗ як жива і певною мірою соціалізована істота, наділена розумом і психікою, а її об'єкти – почуттями, емоціями, мовою. Феномен природа часто опиняється в центрі процесів метафоризації, які здатні профілювати концепт у широкому спектрі уявлень, асоціацій і рефлексій.

У концептуальному домені речі відбивається матеріальний світ, що оточує людину в її повсякденні, обслуговує її побут і працю, задовольняє її фізіологічні та інтелектуальні потреби: "інтер'єр" (Zimmer, Tьr, Ofen, Tisch, Stuhl, Bett), "домашній скарб" (Fass, Flasche, Еimer, Pfanne, Gabel, Spiegel, Kerze, Glocke, Ring, Uhr, Wecker), "знаряддя праці" (Sichel, Egge, Рflug, Gabel, Angel, Netz, Gewehr, Nadel, Schere, Brille), "одяг і гігієна" (Hemd, Hose, Hut, Schuh, Bьrste, Schwamm, Handtuch, Seife), "транспорт" (Schiff, Fahr­rad, Flugzeug). Будучи своєрідним набором артефактів, валоризованих наївною свідомістю, цей домен становить собою звід знань народу про зовнішній світ, призначений для забезпечення нормального існування людини в її постійному потязі до "порядку", "добробуту", "праці", "старанності", що є визначальними для німецького етнічного менталітету (А.М. Приходько).

Концептуальний домен часопростір представлено в когнітивно-семан­тичному континуумі ННЗ трьома мезоконцептами – "час", "простір / споруди" (Gebдude, Keller, Scheune, Мьhle, Fenster, Kirche, Schule) і "космос / астрал" (Sonne, Mond, Ste , Himmel). У ННЗ концептуалізується виключно конвенціонально-суспільний час, у якому відображається умовно-метрична пе­ріодизація явищ природи й життєвого світу людини: пори року (Winter, Som­mer), місяці (Februar, Mai), дні тижня (Sonnabend), частини доби (Morgen, Tag, Abend, Nacht) та їх локалізація відносно моменту мовлення (heute, mor­gen, geste ). У ННЗ яскраво відбито онтологічну сутність топохронних категорій як феноменів повсякденного буття, за допомогою яких людина структурує та впорядковує свій життєвий світ.

Лінгвокультурний аналіз концептосистемної організації ННЗ свідчить про те, що в ній відбивається взаємодія людини з довкіллям. Вона досить специфічно відображає німецькомовну картину світу в тому розумінні, що пріоритетне місце в ній посідають буття й життєзабезпечення людини. Зосереджуючись нав­коло натур- і артефактів, концептосистема ННЗ конституюється як ідея антропо- й соціокультурного опанування світом у межах тих факторів, що сприяють або заважають нормальному існуванню людини в ньому.

У третьому розділі „Комунікативно-функціональна організація німець­кої народної загадки“ описано комунікативно-прагматичні властивості, з'ясовано особливості предикативної організації (темпоральність, модальність, персональність) і наведено основні параметри синтаксичного оформлення ННЗ.

Комунікативно-прагматичні властивості ННЗ детермінується її тема-рематичною, комунікативно-динамічною та актомовленнєвою специфікою. Цілісність комунікативної перспективи ННЗ, як і будь-якого іншого висловлення, забезпечується нерозривною єдністю двох актуально-членувальних імплікатур - теми (T) і реми (R). Для ННЗ характерні чіткі кореляції між граматичним суб'єктом (група підмета) і граматичним предикатом (група присудка). Як правило, перший презентує тему, а другий - рему.

У ННЗ представлені комунікативно розчленовані та комунікативно нерозчленовані конструкції з паралельною та лінійною прогресією. Паралельна прогресія характерна для ННЗ із суб'єктивним порядком слів. Так, Т (es) у ННЗ Im Walde geboren, im Walde aufgewachsen, kommt es, um auf dem Felde spazierenzu­gehen {Egge} розгортається за допомогою R₁ (im Walde geboren), R₂ (im Walde aufgewachsen) і R₃ (kommt, um auf dem Felde spazierenzugehen). Лінійна прогресія становить поступове розгортання актуально-членувального ланцюжка, у якому рема препозитивної частини стає темою постпозитивної. Наприклад, у ННЗ Ich habe ein hьbsches Tцpfchen ohne Boden und Deckel {Ring} Т₁ (ich) розгортається за допомогою R₁ (habe ein hьbsches Tцpfchen), яка стає Т₂ для R₂ (ohne Boden und Deckel). Протиставлення тематичного блока рематичному задає в ННЗ „маршрут руху думки“ (І.М. Кобозева), що створює ефект комунікативного напруження.

Комунікативний динамізм сприяє просуванню адресата від відомого до невідомого (В.Г. Адмоні). Для ННЗ релевантними є такі способи створення динамізму, як варіації з рамковою конструкцією, валентністю й актуальним членуванням, що уможливлюють транспозицію другорядних членів поза валентну рамку (Vier Ecken, keine FьЯe und doch geht es {Tьr}), використання односкладо­вих конструкцій (Eine goldedene Henne mit goldenen Kьken {Mond und Ste e}), еліпсису (Ш Ш Grьn wie die Wiese, weiЯ wie Schnee, bitter wie Galle, sьss wie Ho­nig {Nuss}) і топологічно не фіксованого присудка (Hoch und breit, | voll Bьcher steht, | Spricht er nicht | und auch nicht geht {Schrank}).

Третьою важливою особливістю ННЗ є їхня інтенціональна специфіка, яка зумовлюється загальною телеологічною настановою у вигляді спонукання клієнта загадки до активізації його інтелектуального ресурсу. Ця настанова реалізується як запит суттєво важливої інформації у формі простих і складних мовленнєвих актів. Серед простих іллокуцій найбільш продуктивними в корпусі ННЗ виявилися констативи (Niedriger als ein Schwein, hцher als ein Pferd {Sattel}) і прямі квеситиви (Welcher Vogel liegt die Eierlein | stets in ein fremdes Nest hinein? {Kuckuck}). Складні мовленнєві акти представлені в ННЗ такими іллокутивними комбінаціями: "константив + квеситив" (Ein kleines Weibchen hat viele Kleidchen. Was ist das? {Gans}), "директив + констатив" (Es geht eine Jung­fer ьber den Rhein, | Sie hat im Hдmpfle roten Wein, | Ohne Geschirr und ohne Glas, | Seid so gut und ratet das! {Weintrauben}), "квеситив + директив" (Sagt mir heut’, | Was das bedeutet, | Hat sieben Hдut’ | Und beiЯt alle Leute? {Zwiebel}), "констатив + директив + квеситив" (Aus dem Grund bis zum Mund, | Von dem Mund bis in Grund | Steigt ein Zucker aus und ein; | Rathet, was es mцge seyn? {Kuss}).

Спонукально-питальна телеологія ННЗ пов’язана і з її специфічною преди­кативною організацією в суворій відповідності з системою дейктичних координат "ego – hic – nunc", яка спричиняє відбір і використання відповідних граматичних засобів у межах категорій темпоральності, модальності та персональності.

Темпоральна мережа ННЗ ґрунтується на активному використанні двох найдавніших часових форм германського дієслова - презенса (Der Schnee wird weich, | Es taut der Teich, | Lang wird der Tag. | Wann ist das? Sag! {Im Frьhling}) і претеріта (Zwei Vдter und zwei Sцhne, | Die schossen drei Hasen schцne. | Ein jeder trug einen ganzen | In seinem Ranzen {GroЯvater, Sohn, Enkel}). При цьому презенс виявляється найпродуктивнішою часовою формою (87%), що пов'язано з його здатністю маркувати ситуації, в яких панхронне побутування закодованого у відгадці референта синхронізується з моментом мовлення. Серед аналітичних часових форм перевага віддається перфекту в його відносному використанні (Je mehr es bekommt, desto hungriger wird es, und hat es alles gefressen, so stirbt es {Feuer}). Є в аналізованому корпусі й чимала група ННЗ без формальних мар­керів темпоральності (Zwei Schweste , die eine weiЯ, die andere schwarz {Tag, Nacht}), референт яких існує ніби апріорі, без дейктичної координати "зараз", а тому й не вимагає формальних показників часового аранжування.

Модальна мережа ННЗ конституюється засобами внутрішньої та зовнішної модальності. Перші спираються на категорію способу (індикатив, імператив, кон’юнктив), а другі – переважним чином на модальні дієслова (найчастіше – kцnnen і mьssen), які набувають здатності додатково характеризувати предикативні ознаки закодованого об’єкта: Er hat vier Beine, | kann nicht gehen. | Wir d’rauf sitzen. | Er muss stehen {Stuhl}. Модальні слова та частки використовуються в ННЗ вкрай обмежено. Доволі продуктивним маркером зовнішньої модальності в ННЗ є конструкція „sein + zu + Infinitiv“ (Zwei Kцpfe und nur zwei Дrme, | Mehr als fьnf Fьsse, doch keine sieben, | Wohl aber nur zehn Zehen. | Wie ist das zu verstehen? {Reiter und Pferd}). У ННЗ може мати місце й симбіоз внутріш­ньої та зовнішньої модальності, які органічно взаємодіють одна з одною.

Персональна мережа текстового простору ННЗ характеризується преферентним вживанням дієслів-присудків активного стану (98%) у 3-й особі   (авторське мовлення, перспектива наратора), а об’єкт, що підлягає відгадуванню, – агентивністю. Проте трапляються випадки "персонажного мовлення" (перспектива мовця), коли референт виступає від імені 1-ї особи (Wen ich ihr etwas zu esse gebe, weint sie, gebe ich ihr nichts, ist sie still {Pfanne}), а також контамінація обох наративних перспектив (Es gehцrt mir, doch andere gebrauchen es mehr als ich {Name}). Помітною рисою персональної мережі ННЗ є низька продуктивність пасивного стану (2%), що пов’язано, ймовірно, з властивістю людини упо­дібнювати собі навколишній світ, а отже й приписувати йому активний характер, що слабо узгоджується з пасивною конструкцією. Натомість у багатьох   текстах ННЗ спостерігається процес “діатезної ешелонізації” (А.М. Приходько), за якої відбувається почергове використання активного й пасивного станів: Zweimal wird’s geboren, einmal aber stirbt es nur {Vogel}. У таких загадках перший ешелон маркується, як правило, пасивною діатезою, а другий (чи третій) – активною. Характерною особливістю таких конструкцій є процесуальність пасивного стану і результативність активного.

Предикативне аранжування ННЗ має пряме відношення й до її синтаксичної організації, яка визначається “техніками упаковки” (Я.Г. Тестелець) пропозиціональної інформації. У цілому вони зводяться до двох основних структурно-семантичних типів – фразових і надфразових єдностей. Перші конституюються простими й складними реченнєвими побудовами, другі – комплексом декількох одиниць різного синтаксичного статусу.

Прості речення є основним засобом аранжування ННЗ. Використовуючись як непоширені (Welches Fass hat keinen Reif? {Tintenfass}) і поширені (Wel­ches Tier gibt Fleisch und Wьrste und auch Haare zu der Bьrste? {Schwein}) синтаксичні одиниці, вони оформлюють переважну більшість ННЗ і водночас виступають продуктивним “будівельним матеріалом” для надфразових єдностей. Це пояснюється як ергономічними чинниками, так і законами жанру, що вимагають усунення когнітивного дисонансу – конфлікту між змістом і формою, тобто необхідністю максимального розвантаження синтаксичної “упаковки” на тлі інформативно й ментально обтяженого змісту.

Прагненням звільнити адресата / клієнта загадки від необхідності концентрувати увагу на формі та спрямувати її на зміст пояснюється й широке викорис­тання паратактичних конструкцій, логіко-смислові відношення між автоном­ними складниками (кон’юнктами) яких є когнітивно прозорими. Тому в корпусі ННЗ використовуються не лише бінарно організовані складносурядні речення (ССР), але й сурядні поліноми, у яких координуються декілька кон’юнктів, що дозволяє в рамках одного речення презентувати значний обсяг інформації. При цьому паратактичні ННЗ однаково легко використовують як синдетичний (Ein Bruder treibt den anderen, aber er holt ihn nicht ein {Rad}), так і асиндетичний (Es ist flьssig und doch kein Wasser, es ist weiЯ und doch kein Schnee {Milch}) типи зв’язку.

Гіпотаксис представлений у корпусі ННЗ обмеженим спектром логіко-се­мантичних відношень. Він використовує в основному такі реляції, як зумовленість (Warum macht der Hahn die Augen zu, wenn er krдht? {Weil der Hahn sein Lied auswendig kann}), з’ясувальність (Niemand kann sagen, was ich bin, als ich selbst {Zunge}), означальність (Noten stehen drin so schlicht, | Die wir kцnnen sin­gen nicht {Tagebuch}). Усі ці смисли сприяють більш повній і вичерпній характеристиці референта, який підлягає ідентифікації, що одночасно має на меті й спонукати адресата до розумової активності в межах дитячого спілкування (педагогічний дискурс) чи спілкування дорослих (“карнавальний” дискурс, М.М. Бахтін). Складнопідрядне речення (СПР) з маркуванням просторових, часових і порівняльних відношень, а також способу дії та допустовості не є характерними для ННЗ.

Зазначені відношення фігурують і в ННЗ, оформлених у вигляді надфразових єдностей, в яких зафіксовано всі структурно-семантичні типи речень, у т.ч. й сурядно-підрядні поліноми. Останні, будучи результатом процесу ускладнення реченнєвої матерії, сприяють концентрації ознак, суттєвих для ідентифікації зашифрованого в ННЗ об’єкта. Цьому сприяє й те, що об'єднання кількох логіко-смислових відношень відбувається за рахунок когнітивно не обтяженого копулятивного зв’язку. Ці поліноми будуються за такими моделями: "ССР + СПР означальне" (Ich weiЯ einen Knecht, den tritt man alle Tage mit Fьssen, und er sagt kein Wort {Stiefelknecht}), "ССР + СПР темпоральне" (Als ich beim Leben noch angehцrte, Vermochte ich keine Stimme von mit zu geben, als mein Leben zu Ende war, begann meine Stimme zu tцnen {Muschelho als Blasinstrument}), "ССР + СПР порівняльне" (Je mehr davon tut, desto grцЯer wird’s, je mehr man dazu tut, desto kleiner wird’s {Loch}), "ССР + СПР з’ясувальне" (Zwцlf Brьder laufen um­einander, sie schlagen an einen Topf von Messing, dass es durch Gassen und Stras­sen hellt {Stunden}), "ССР + СПР умовне" (Wenn man’s tut, ist’s getan - tut man’s nicht, geschiet es doch {Hдndetrocken}).

Протилежний вектор аранжувальних технік, використовуваних у ННЗ, базується на процесі  спрощення синтаксичної структури, яке може відбуватися на тлі еліпсації (Die Last wird mьde, der Lasttrдger nicht {Stuhl}), компресії (Als ich jung war, gab ich stehend; als ich alt war, bьckte ich mich. Was ist das? {Fass}, редукції (Ein langer, langer Vater, eine lange, lange Mutter und viele, viele Kinder {Leiter}), парцеляції (An der Tafel schreibt sie gut. | Ist oft weiЯ und auch bunt {Kreide} і контамінації (Du hцrst es pfeifen, siehst es aber nicht {Wind}.

Використання різних видів речень і різних технік синтаксичного оформлення ННЗ не в останню чергу зумовлюється і стилістичними факторами, які дозволяють уникати монотонії викладу та сприяють гармонізації висловлення у плані мелодики й ритміки (сингармонізм) і тим самим репрезентувати об’єкт, що має бути відгаданим, оптимальним набором вербальних засобів.

ВИСНОВКИ

Загадка є інтелектуальним продуктом лінгвокреативної діяльності певного етнокультурного колективу в хронологічно не визначений період його розвитку й важливим компонентом його фольклорної спадщини, що зумовлює її наукову атракцію для багатьох галузей гуманітарного знання − фольклористики, культу­рології, естетики, літературознавства, мовознавства. У контексті мультидисцип­лінарних студій загадка постає як поліфункціональна знакова система, спеціалізована на виконанні низки інтра- й екстралінгвальних функцій.

Німецька народна загадка − це стислий, образний, алегоричний опис об'єкта не названого, але відомого тому, хто загадує з метою отримати відповідь від того, хто відгадує. В пареміофонді культури вона представлена двома мовленнєвими жанрами – віршованим і прозовим. Перший використовує практично весь арсенал віршових розмірів (ямб, хорей, дактиль тощо), другий конституюється п'ятьма інтонаційними моделями, які існують у вигляді розповідних і питальних синдетонів і асиндетонів з кінцевою термінальною мелодикою.

Німецька народна загадка є бінарно організованим текстовим конструктом, когнітивно-логічна структура якого формується за принципом дискретної єдності одиниць прямої та непрямої номінації – поверхнево маніфестованим реченням-текстом (власне загадка) і прихованим концептуальним референтом, призначеним для декодування (відгадка).

Дискретна єдність загадки й відгадки базується на відношеннях ізоморфізму: загадка містить у собі всі когнітивно релевантні риси відгадки, а відгадка – загадки. При цьому між ними встановлюються різні логіко-смислові відношення: тотожності та відмінності, одиничного та загального, імплікації та експлікації. У такий спосіб ННЗ виступає судженням, телеологічна спрямованість якого полягає в кодуванні певного концептуального референта.

Концептуальні референти, що актуалізуються в ННЗ, можуть бути гіпероні­мічного й гіпонімічного типу, а їхня ієрархічно впорядкована сукупність утво­рює закриту концептосистему. Остання структурується сталим набором концептуальних гіперонімів людина, природа, річ, час і простір, у межах яких актуалізуються (ката)концепти, що презентують людину та її життєвий світ.

У тісній взаємодії з лінгвокогнітивним потенціалом загадки перебуває й її функціональна специфіка, що зумовлюється лінгвопрагматичними властивостя­ми, предикативною організацією та синтаксичним аранжуванням.

Із перспективи актуального членування текстова матерія ННЗ утворюється комунікативно розчленованими й нерозчленованими конструкціями з лінійною або паралельною прогресіями, у межах яких розподіл комунікативних ролей здійснюється в напрямку від теми до реми. Як правило, тема реалізується шляхом прономінального заміщення, а рема – через суб'єктивний порядок слів, що допускає її ініціальну позицію. Прагмасемантичний інваріант ННЗ визначається питальною інтенцією в режимі лудичного модусу спілкування з метою спонукання адресата до розв’язання певного інтелектуального завдання. На тлі цієї прагманастанови можуть актуалізуватися й такі комунікативні варіанти загадки, як констативи й директиви, що перетворює її в дифузний мовленнєвий акт, у якому співіснують і взаємодіють різні іллокутивні сили.

Механізми продукування та функціонування німецької народної загадки підпорядковуються чітким вимогам до її вербальної „упаковки“, яка визначається синергетичною взаємодією засобів різних рівнів − лексичного, морфологічного, синтаксичного. Останні використовуються для оформлення притаманних лише ННЗ когнітивно-комунікативних настанов, що виявляється у специфі­ці її предикативної та синтаксичної організації.

Предикативна організація ННЗ характеризується своєрідним аранжуванням категорій темпоральності, модальності та персональності. Її темпоральна мережа обмежується двома основними часовими формами - презенсом і претеритом, а також їх комбінаціями з перфектом за алгоритмом consеcutio tempo­rum. Спектр модальних засобів ННЗ охоплює не лише форманти внутрішньої (індикатив, кон’юнктив, імператив) і зовнішньої модальності (дієслова й частки), але й обох разом. Персональна сітка характеризується превалюванням активного стану і третьою особою однини. Широкий спектр синтаксичних засобів свідчить про певну гнучкість реченнєвої структури ННЗ, що цілком задовольняє її комунікативні та інформативні настанови.

Німецька народна загадка - це структурно, змістовно й функціонально завершений текстовий продукт фольклорного походження, який генерується за чіткими логічними законами судження, використовує ресурси замкненої на собі концептосистеми й будується за схемою простого або складного мовленнєвого акту, метою якого є спонукання до інтелектуальної активності адресата, що зумовлює цілеспрямовану селекцію засобів її лексичного та граматичного аранжування, а також її специфічний ритміко-мелодійний візерунок.

Пропонований погляд на когнітивно-комунікативну природу ННЗ визначає й деякі перспективні напрямки досліджень, пов'язані з більш детальним вивченням законів кодування й декодування, з виділенням концептуальних домінант, з карнавалізацією (використання у „сміховому“ дискурсі) тощо. Аналіз загадки доцільний і в межах теорії жанрів і стилів, лінгвокультурології, лінгвосинергетики. Особливий вузол проблематики складають контрастивні дослідницькі реф-  лексії, які уможливлюють зіставний аналіз загадок різних етно- й лінгвокультур.