РОЗВИТОК ЗВ’ЯЗКУ В УКРАЇНІ: ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ВПЛИВ НА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОЦЕСИ В РЕГІОНАХ : РАЗВИТИЕ СВЯЗИ В УКРАИНЕ: ТЕРРИТОРИАЛЬНАЯ ОРГАНИЗАЦИЯ И ВЛИЯНИЕ НА СОЦИАЛЬНО-ЭКОНОМИЧЕСКИЕ ПРОЦЕССЫ В РЕГИОНАХ

Краткое содержание

В першому розділі „Теоретико-методологічні основи дослідження територіальної організації зв’язку” обґрунтовано головні теоретичні та методичні основи суспільно-географічного дослідження зв’язку.

Зв’язок є самостійним видом діяльності, якому притаманні специфічні риси, що випливають із його галузевих особливостей: а) продукт, який створює зв’язок, на відміну від продукції промисловості, не має матеріальної форми; б) нерозривність у часі процесу виробництва послуг зв’язку та їх споживання; в) у виробничому процесі зв’язку, на відміну від промисловості, інформація, як предмет праці повинна підлягати лише просторовому переміщенню, тобто зміні її місцеположення; г) процес передачі інформації завжди є двостороннім, тобто відбувається між відправником і споживачем інформації.

Еволюція зв’язку як виду економічної діяльності відбувалася шляхом вирішення трьох взаємозв’язаних проблем: а) пошук способів найбільш економного подолання просторового розриву в передачі інформації від відправника адресату; б) вдосконалення безпосередньо техніки та технології засобів зв’язку; в) створення найкращої організації зв’язку на локальному, державному та міжнародному рівнях. Для господарського життя країни найбільш важливими є перша та третя проблеми, а для формування географії галузі вони – ключові.

Завдяки можливості миттєвого отримання та використання інформації, зв’язок дає користувачам великий економічний та соціальний ефект. Він є найбільш прибутковою галуззю господарства. За кордоном прибутки компаній зв’язку (особливо його сучасних видів), як правило перевищують прибутки в промисловості. Зв’язок забезпечує постійно зростаючі потреби населення в інформації, формує інфраструктуру території, сприяє формуванню та розвитку територіального поділу праці, впливає на динамічність та ефективність виробництва, на соціально-економічний розвиток країни та регіонів.

Зв’язок в найбільшій мірі сприяє розвитку процесів міжнародного поділу праці. За його допомогою здійснюється інтеграція різноманітної інформації із тих чи інших районів планети і створення єдиного інформаційного простору, що має глобальний характер.

Важливою стороною розвитку та функціонування зв’язку є його територіальна організація. Під територіальною організацією зв’язку слід розуміти науково обґрунтоване розміщення взаємопов’язаних виробництв послуг зв’язку, підприємств зв’язку, населення та об’єктів інфраструктури, а також їх просторові поєднання, зв’язки і відношення, які дають значний економічний і соціальний ефект, внаслідок найбільш раціонального використання території.

Аналіз наукової літератури та дослідження особливостей розміщення об’єктів зв’язку показали, що для цієї галузі в останні роки властива стрімка територіальна динаміка. Серед численних територіальних процесів найбільш поширеними в Україні є територіально-структурні та компонентно-структурні процеси, а також, як результат їх дії – процеси ареало- та зоноутворення.

Територіально-структурні процеси відображають процеси формування та розвитку територіальної структури зв’язку. Основними їх видами є процеси територіального диференціювання, територіального концентрування та територіального агломерування.

Компонентно-структурні процеси відображають структурні зрушення у формах територіального зосередження зв’язку. Найбільший розвиток тут отримали процеси диверсифікації та інтеграції.

В результаті процесів територіальної інтеграції зв’язку та агломерування, в Україні відбуваються активні процеси ареало- та зоноутворення. В країні спостерігається поява нових зональних форм територіального зосередження зв’язку, які раніше можна було б класифікувати як вузли зв’язку. Важливо зазначити, що ці зони часто мають міжрегіональний характер, поєднуючись із суміжними зонами сусідніх областей або, навіть, держав.

Численні територіальні процеси у своїй сукупності формують територіальну структуру зв’язку. У сфері зв’язку отримали розвиток два основних типи форм територіального зосередження зв’язку (елементів територіальної структури) – регіональні та ареальні.

Регіональні елементи територіальної структури представлені такими видами як мікрорайон (адміністративний район), мезорайон (область), макрорайон (економічний район, військовий округ тощо). В основі їх формування лежить організація та здійснення загальнодержавних (звичайних та специфічних) функцій зв’язку – управлінської, забезпечення безпеки та соціально-економічного розвитку регіонів, політичної та інших. Цілісність регіональних елементів територіальної структури зумовлюється функціонуванням традиційних видів зв’язку – поштового, телеграфного, телефонного, спеціального, які мають жорстку ієрархічну організаційно-управлінську структуру.

Ареальні елементи територіальної структури представлені компактними та зональними їх видами. Компактні елементи територіальної структури формуються, насамперед, поштовим, телеграфним, телефонним, комп’ютерним та іншими видами зв’язку, в основі яких лежить локальний, зокрема, проводовий спосіб передавання та споживання послуг зв’язку. Вони представлені такими елементами як пункти, центри, вузли зв’язку. В основі формування зональних елементів територіальної структури лежить розвиток тих видів зв’язку, для яких характерним є надання послуг через зони покриття. До них, насамперед, відносяться мобільний, супутниковий та теле- і радіозв’язок.

Важливим етапом суспільно-географічного дослідження зв’язку є комплексний аналіз розвитку зв’язку в регіоні, в основі якого лежить типологія регіональних елементів територіальної структури зв’язку за певною групою критеріїв (рівнем розвитку зв’язку та часткою сучасних видів зв’язку).

Рівень розвитку зв’язку в регіоні є інтегральним показником, що відображує рівень (величину територіальних індексів) територіального зосередження, територіальної концентрації, територіальної динаміки та територіальної спеціалізації зв’язку. Іншим вагомим показником, який характеризує структуру зв’язку в регіоні є частка сучасних видів зв’язку в усіх доходах.

В другому розділі „Структура та територіальна організація зв’язку в Україні” досліджуються чинники та особливості територіальної організації зв’язку в Україні.

Зв’язок – це складний суспільно-географічний об’єкт, який має диверсифіковану структуру. В Україні для зв’язку, як виду економічної діяльності, характерними є великі структурні зрушення, які відбуваються, насамперед, за рахунок значного зростання масштабів розвитку сучасних видів зв’язку – мобільного, супутникового та комп’ютерного (відповідно, – в 10,5; 2,2 та 18,6 рази). Їх сукупна частка в компонентній структурі зв’язку за 2000-2006 рр. зросла з 21,0 % до 63,8 %. В той же час, значно зменшилася питома вага традиційних видів зв’язку – поштового, телеграфного, телефонного.

Загальні темпи розвитку зв’язку в Україні є надзвичайно високими, про що свідчить аналіз динаміки двох основних показників рівня розвитку даного виду економічної діяльності – доходів підприємств від надання послуг зв’язку й універсальної продукції поштового, телеграфного і телефонного міжміського (включаючи міжнародний) видів зв’язку. За 2000-2006 рр. обсяг продукції зв’язку (наданих послуг у порівнянних цінах) зріс у 2,28 рази.

Чинники територіальної організації зв’язку можна класифікувати як природно-географічні, суспільно-географічні та інші. Найбільш вагомими чинниками територіальної організації зв’язку є суспільно-географічні, зокрема, – значна територіальна диференціація інвестиційної діяльності, доходів та потреб населення, загального рівня соціально-економічного розвитку регіонів, економіко-географічне положення, демографічний. Серед інших чинників територіальної організації зв’язку слід відзначити: техніко-виробничий, науково-технічний, рекламу, військово-політичний тощо.

На відміну від особливостей розміщення інших видів економічної діяльності (промисловості, сільського господарства, транспорту), зв’язок має свої, лише йому притаманні риси територіальної організації.

Основні закономірності територіальної організації зв’язку обумовлені, з однієї сторони, значною територіальною диференціацією рівня розвитку (масштабів, структури, динаміки) зв’язку в Україні, з іншого – необхідністю повноцінного задоволення потреб населення в послугах зв’язку, які зорієнтовані на споживача певного виду послуг.

Особливості розміщення основних видів зв’язку в Україні характеризуються високим рівнем територіальної диференціації в її регіонах, який, в свою чергу, відрізняється як в межах кожного окремого виду зв’язку, так і між його видами. Для поштового і телефонного зв’язку притаманний розосереджений тип територіального поширення, а для телеграфного зв’язку – розосереджений тип з тенденцією до зосередження в регіонах з низьким соціально-економічним розвитком. Для мобільного виду зв’язку притаманний зональний тип територіального поширення.

Територіальний аналіз видів зв’язку дозволяє дослідити загальні особливості територіальної організації зв’язку в Україні. В результаті взаємодії різних видів зв’язку формуються інтегральні елементи територіальної структури.

Ареальний тип елементів територіальної структури є найбільш поширеним в Україні. Він представлений пунктами, центрами та вузлами зв’язку. Із 250 виділених ареальних елементів територіальної структури зв’язку, загальне співвідношення кількості пунктів та центрів в Україні приблизно однакове (відповідно, – 110 та 103), що свідчить про активні процеси диверсифікації компонентної та функціональної структури зв’язку в більшості міст України та про зростання їх інформаційно-виробничої потужності (рис. 1).

Важливо відзначити, що ці процеси йдуть у різних регіонах неоднаково. В аграрно-промислових регіонах України (Вінницькій, Волинській, Житомирській, Івано-Франківській, Кіровоградській, Черкаській, Чернігівській областях) спостерігається дворазове переважання кількості пунктів зв’язку, одночасно, в найбільш розвинутих регіонах (Дніпропетровській, Донецькій, Київській Луганській, Харківській областях) це співвідношення становить два до семи. Найбільшими з цих елементів, на основі яких формуються зони зв’язку є Київ, Дніпропетровськ, Сімферополь, Донецьк, Запоріжжя, Луганськ, Львів, Миколаїв, Одеса, Харків, Кривий Ріг та ряд інших.

Особливості регіональних елементів територіальної структури зв’язку досліджені в роботі на рівні мезорайонів (областей). В основі аналізу лежить розрахунок ряду територіальних індексів, які відображають рівень територіального зосередження, територіальної концентрації, територіальної динаміки та територіальної спеціалізації зв’язку (через співвідношення послуг, наданих населенню та господарству), а також частки сучасних видів зв’язку в усіх доходах (рис. 2).

Інтегрування та узагальнення цих показників дозволило здійснити типізацію мезорайонів України за рівнем розвитку зв’язку. Найбільшим рівнем розвитку зв’язку відзначаються Київська, Дніпропетровська, Одеська, Харківська, Львівська та Донецька області, які, практично, за всіма критеріями значно переважають інші регіони. З іншого боку, переважна більшість областей мають низький та дуже низький рівень розвитку даного виду економічної діяльності. Сумарна частка м. Києва, Донецької та Дніпропетровської областей більш як у 20 разів перевищує питому вагу Волинської, Закарпатської та Чернівецької областей (табл. 1).

Крім високого рівня територіальної диференціації зв’язку, основними рисами територіальної організації даного виду економічної діяльності є:

а) просторове поширення зони обслуговування зв’язку по території країни. Воно пов’язано з постійним розширенням мережі зв’язку, що означає перемогу над відстанями та взаємне комунікаційне зближення віддалених центрів, тобто, фактично, трансформацію інформаційного простору;

б) активні процеси ареало- та зоноутворення. При чому, вони супроводжуються процесами технічної та організаційної інтеграції (конвергенції) всіх видів зв’язку;