КАТЕГОРІЇ АСПЕКТУАЛЬНОСТІ ТА ТЕМПОРАЛЬНОСТІ В СИСТЕМІ ІТАЛІЙСЬКОГО Й УКРАЇНСЬКОГО ДІЄСЛОВА: ЗІСТАВНИЙ АСПЕКТ



Название:
КАТЕГОРІЇ АСПЕКТУАЛЬНОСТІ ТА ТЕМПОРАЛЬНОСТІ В СИСТЕМІ ІТАЛІЙСЬКОГО Й УКРАЇНСЬКОГО ДІЄСЛОВА: ЗІСТАВНИЙ АСПЕКТ
Альтернативное Название: КАТЕГОРИИ аспектуальной И Темпоральности В СИСТЕМЕ ИТАЛЬЯНСКОГО И УКРАИНСКОГО ГЛАГОЛА: сопоставимые АСПЕКТЫ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

Розділ 1. "Граматичні і семантико-парадигматичні складники категорій аспектуальності та темпоральності в італійській і українській мовах". Універсальна категорія аспектуальності, що взаємодіє із категорією граничності / неграничності дієслівної дії, у поєднанні із категорією темпоральності, центральним ядром якої виступає категорія часу, для української мови оформлюється через граматичну опозицію доконаного / недоконаного видів. Засобами вираження категорії виду в українській мові можуть виступати словотворчі (афікси) та лексичні (протиставлення основ, семантичне зближення різнокореневих основ). В італійській мові категорія аспекту оформлюється опозицією перфектного / імперфектного аспектів від однієї лексеми, оскільки форма інфінітива за семантикою є "безвидовою", тобто акумулює в собі значення двох аспектів. Фундаментальна різниця у вираженні категорій аспектуальності та темпоральності полягає в тому, що для української мови "вид" у вузькому значенні – це власне граматична категорія, на відміну від італійської мови, де категорія виду не оформлена граматично, а виражена лексичними та граматичними засобами: видо-часовими формами дієслова, перифразами із неособовими формами дієслова, сполученням дієслова із маркерами часу,            міри і ступеня.


Семантика дієслів впливає на формування видо-часових форм в італійській мові та на категорію виду в українській. В обох віддаленоспоріднених мовах граничність / неграничність міститься у семантиці дієслова, у її відношенні до межі дії. Але на відміну від італійської мови граничність / неграничність дієслова в українській мові реалізується у межах жорсткої і облігаторної видової системи. Таким чином, закладена у семантиці українського дієслова здатність до граничності / неграничності отримує реалізацію у словоформах із граматичним видовим значенням: їхати − приїхати (А. П. Загнітко). В італійській мові через відсутність морфологічно закріпленої категорії виду розрізнення аспектів відбувається у межах перфектної / імперфектної форм: leggere −                        читати, прочитати.


В італійській і українській мовах значення багатократності, початковості, результативності можуть виражатися не тільки граматичними, але й лексичними засобами. В українській мові вираження таких відтінків виду оформлюється в категорію родів дієслівної дії (І. Р. Вихованець, С. О. Соколова). Видові пари і роди дієслівної дії розрізняються характером лексико-семантичних співвідношень між дієсловами доконаного і недоконаного видів, які об’єднуються у видові пари або не об’єднуються у разі різного лексичного значення, що мають дієслова доконаного виду, утворені від дієслів недоконаного виду за допомогою префіксів (писати − виписати, обписати). В італійській мові категорія родів дієслівної дії не оформлена граматично, а виражається лексико-граматичними засобами: маркерами часу, міри і ступеня, сполученнями прийменник + іменник                        і  перифразами з неособовими формами дієслів.


Розділ 2. "Семантика категорій аспектуальності та темпоральності в когнітивному висвітленні в італійській і українській мовах". У розділі аналізуються форми перфектного / імперфектного аспектів в італійській мові та форми доконаного / недоконаного видів в українській, виокремлюються їх прототипні та периферійні ознаки; трансформується акціональний базовий фрейм шляхом специфікації слотів маркерами часу, міри і ступеня, а також перифразами з неособовими формами дієслова. Семантика будь-якого дієслова може бути представлена як низка декількох прототипних ознак, спільних для дієслів даної категорії. За критерієм розподілу дії у часі серед релевантних значень імперфектного аспекту в італійській мові та недоконаного виду в українській слід виділити:


1) ознаку тривалої дії, яка виражається неграничним дієсловом, що позначає позачасові відношення об’єктів, властивості абстрактних об’єктів, не локалізованих ні у часі, ні у просторі: італ. "Tante volte sentivo che avrei dovuto dirle la mia verità: che ero sposato, che ero disoccupato, che non ero libero" (Moravia), укр. "В містечку в нього був один-однісінький приятель – господар цієї кам’яниці, який мешкав у середмісті" (Кононович); 2) ознаку кратності повторюваних дій або ситуацій, яка виражається абітуативом (П. М. Бертінетто). За прототипною ознакою дієслова в імперфектному аспекті в італійській мові та недоконаному виді в українській описують повторювані, тривалі дії: італ."Recitava ogni gio o le sue preghiere in ebraico, senza capirci niente, perché non sapeva lebraico" (Ginsburg), укр. "Він часто провалювався в сніг з головою, годинами лежав [...]" (Вінграновський); 3) ознаку невизначеної тривалості, що виражає повторюваність дії, кратність якої є невизначеною, в українській мові семантику прогресивної реалізації дії підсилюють маркери часу "у цей момент, саме тоді": італ. "La solitudine nasceva anche dalle domande, da domande che mi ponevo e alle quali non sapevo rispondere" (Tamaro), укр. "Хтось розпалював якісь вогнища з недонищених меблів, хтось кохався на ребрах обвуглених калориферів, хтось вмирав від страху, наслухаючись вовче виття і, звісно ж, пташині крики" (Андрухович); 4) ознаку невизначеної тривалості з семантикою загального факту, що властива лише українській мові: "Хто давав мені право повчати їх, вказувати їм на всі ці вибоїни та золоті зуби?" (Андрухович).


У дослідженні за критерієм розподілу дії у часі виділено такі периферійні релевантні ознаки для двох зіставлюваних мов. Імперфектний аспект в італійській мові та недоконаний вид в українській вживаються:


1)  із семантикою закінченої, завершеної дії у минулому: італ. "Lacqua entrava a forza nella parte inferiore del bozzolo come se ribolisse, si disponeva a vortice contro le pareti []" (Eco), укр. "Рештки одежі падали на траву, холодний передранішній вітер пробирався під розжарену шкіру, – а вона стояла гола під місяцем і скалою, й піниста вода з гука діставала її тіла [...]" (Матіос);                       2) із семантикою перфектного аспекту та доконаного виду, що позначають результативність виконаної дії: італ. "Ti ricordi come mi prendevi in giro quando mi vedevi ferma ad accarezzare i tronchi?" (Tamaro), укр. "У дев’яносто другому він їздив двічі, в дев’яносто третьому – тільки раз, але надовго [...]"               (Андрухович); 3) із семантикою дії теперішнього часу у минулому: італ. "Si sapeva che erano tanto ricchi, ma avevano tuttavia delle abitudini semplici, erano vestiti modestamente, e andavano in montagna con degli ski vecchi, come noi" (Ginsburg, 73), укр. "Розумієте, цей чоловік висловив те, що я почував сам і точнісінько в тих же образах [...]" (Кононович); 4) із семантикою майбутньої дії, вступаючи у синонімічний зв’язок з кондиціоналом: італ."Giovanni pensò che il peggio non arrivava mai, che forse ella avrebbe sofferto di meno così, priva di sensibilità" (Cerami); в українській мові для позначення майбутньої дії у минулому вживається майбутній час незалежно від часової форми дієслова у головному реченні;                  5) дієслово в імперфектному аспекті в італійській мові вживається із семантикою нереальної дії, описує сновидіння, позначає властиву йому функцію "фонової"         (В. Б. Кашкін) ситуації; в українській мові для опису сновидіння вживається доконаний вид минулого або теперішнього часу: італ. "Mormy rimaneva fisso sul punto della partenza e sognava che così correvano, quelli, fino alla fine, e vinceva il vincitore nel gran clamore di tutti [...]" (Baricco); 6) із семантикою опису спостереження агенсом дії над ситуацією, що виражається перцептивними дієсловами у головному реченні: італ. "Notai che ci aveva lo sguardo tordito e il viso assorto […]" (Moravia), укр. "Я ходив під цим мокрим снігом, нікого не було поруч, і я бачив якесь дуже бідне місто [...]" (Андрухович); 7) імперфектний аспект в італійській мові вживається із семантикою ввічливої форми, умовного способу, позначення фантазій, ігрових ролей: "Daltra parte se Roberto voleva, diceva Caspar, avrebbe potuto vederla anche dalla nave" (Eco).


Серед основних ознак вживання перфектного аспекту та доконаного виду слід виділити такі основні релевантні ознаки: 1) перфектний аспект та доконаний вид використовуються на позначення завершеної результативної дії: італ. "Per gio i, su una zattera  in balìa del mare, in mezzo a tutte le morti possibili, abbiamo continuato a cercarci e colpirci" (Baricco), укр. "Під пильним професорським оком читав до третьої ночі" (Дереш); 2) аорист є різновидом перфектного аспекту та доконаного виду, що виражає дії / події, які на момент мовлення більше            не є релевантними та психологічно важливими, вони лише констатуються та оповідаються: італ. "Quando Pehnt compì sette anni, la vedova Abegg tirò fuori dallarmadio la giacca nera in cui lo avevano trovato, e gliela infilò" (Baricco),             укр. "За свій вік баба добряче попила крові й донькам, і зятям" (Дереш).


На основі виділених прототипних основних і периферійних ознак перфектного / імперфектного аспектів в італійській мові та в українській доконаного / недоконаного видів ми будуємо фреймову мережу процесної і результативної дій: ХТОСЬ виконував ЩОСЬ / ХТОСЬ виконав ЩОСЬ. Акціональний базовий фрейм "нарощується" (термін С. А. Жаботинської) маркерами часу, міри і ступеня та перифразами із неособовими формами дієслова.


За сполучуваністю та вживанням з перфектним та імперфектним аспектами в італійській мові та доконаним і недоконаним видами в українській слід поділити маркери часу, міри і ступеня на такі групи: обставини з фіксованою сферою дії, які можуть уживатися лише з дієсловом у перфектному або імперфектному аспектах в італійській мові й у доконаному / недоконаному видах в українській, і обставини з  нефіксованою сферою дії, що виявляють подвійний характер і не мають чітко обмежених семантичних уживань.


У разі паралельності випадків уживання обставин з нефіксованою сферою дії аналіз виявив групу маркерів, які за семантикою різняться у кожній із зіставлюваних мов. Непаралельність уживання аспектів / видів в обох віддаленоспоріднених мовах пояснюється різним уявленням та представленням процесу виконання дії та фаз її завершення. В італійській мові актуальність дії на момент мовлення підсилюється за допомогою обставини "sempre" / "завжди" та дієслова у формі перфектного аспекту. Семантику обставини можна інтерпретувати як "завжди і зараз": "Ho sempre provato una grande invidia per quelli che abbracciano questa visione del mondo []" (Tamaro). Українська мова не передає такого відтінку актуальності на момент мовлення, тому не розрізнює форми доконаного / недоконаного видів на позначення актуальності / неактуальності виконання дії. Отже, з обставиною "завжди" в українській мові вживається лише форма недоконаного виду: завжди пускався в безнадійні афери" (Андрухович).


За критерієм відповідності вживання аспектів / видів в італійській та українській мовах виділяємо чотири базові схеми: 1) IMF → НДВ; 2) PF → ДВ;         3) PF → НДВ; 4) IMF, PF → НДВ. Першій схемі відповідають імперфектний аспект в італійській мові та недоконаний вид в українській мові, які за своєю семантикою збігаються у передачі тривалої незакінченої дії, що виражається через неграничне дієслово: італ. "Le tre bambine che avevano le teste come tre nibbi, giocavano, si capisce, con la mia" (Moravia), укр. "На призьбах коло хат сиділи мовчазні ґазди, неначе б то в свято" (Матіос). Другий тип представлений перфектним аспектом в італійській мові, який відповідає українському доконаному виду на позначення закінченої результативної дії, вираженої граничним дієсловом: італ. "Balbo andò a vivere a Roma, e lasciò la casa editrice" (Ginsbrug), укр. "Вже цілих півроку втекло від тої днини, як він оселився у цьому райцентрі" (Кононович). Третя схема репрезентує антонімічне вживання перфектного аспекту в італійській мові та недоконаного виду в українській. Маркери часу "tutto il gio o, tutta la sera / увесь день, увесь вечір" за своєю семантикою унаочнюють тривалий період виконання дії: італ. "Non chiuse occhio tutta la notte ma la mattina si presentò puntuale alla prima carrozza per Bad Hollen" (Baricco), укр. "Йонина скрипка співала всю ніч і, коли вранці я поруч з бочечкою прокинувся,− циганів вже не було" (Вінграновський). Четверта схема представляє вживання перфектного та імперфектного аспектів в італійській мові, які за семантикою виступають паралельними корелятами до недоконаного виду                 в українській мові: італ. "Difatti mio padre era sempre diffidente e sospettoso nei riguardi degli estranei, temendo che si trattasse di "gente equivoca"; "ma appena scopriva con loro una vaga conoscenza in commune, si sentiva subito rassicurato" (Ginsburg); "Ho provato sempre la stessa amicizia per Romildo" [...] (Moravia), укр. "Я завжди норовився дізнатися правду" (Дереш). Звичайно в таких реченнях характерне підсилення маркерами часу  "sempre / завжди; mai / ніколи; tutto il gio o / увесь день, tante volte / неодноразово"


В італійській мові аспектуальні відтінки реалізації дії можуть виражати перифрази з неособовими формами дієслова. В обох віддаленоспоріднених мовах інфінітив позбавлений категорії часу, але завдяки опорному дієслову він має семантику перфектного / імперфектного аспектів в італійській мові та         доконаного / недоконаного видів в українській. Так, в обох зіставлюваних мовах інфінітив є нейтральною формою, а отже, позначає відносний час реалізації дії. Під термінами "інфінітив імперфектного аспекту або недоконаного виду" в італійській та українській мовах відповідно слід розуміти вживання опорного дієслова в імперфектному аспекті або доконаному виді з інфінітивом (laiutavo a pulire / я допомагала їй прибирати), "інфінітив перфектного аспекту та доконаного      виду"  − сполучення опорного дієслова в перфектному аспекті або доконаному виді та інфінітива із значенням результативності дії (sono voluto andarmene / я захотів піти). Різниця у семантиці інфінітивних перифраз в обох зіставлюваних мовах полягає в тому, що декларативні, прогресивні та резолятивні перифрази        (О. К. Васильєва-Шведе, П. М. Бертінетто) в українській мові виражають підрядні з’ясувальні речення або дієслівні форми, утворені словотворчим шляхом за допомогою префіксів (affermava di aver scritto la lettera / стверджував, що написав лист; è stato ad aspettare / прочекав). З урахуванням зазначених перифраз та лексичних маркерів акціональний фрейм виглядає так: ХТОСЬ / агенс виконував / виконав (фінітна форма / неособова форма) ЩОСЬ → ТОДІ (темпоратив) → ТАК (лексичне вираження).


Нейтральна форма герундія / дієприслівника в обох віддаленоспоріднених мовах набуває аспектуальні характеристики завдяки фінітному дієслову, разом з яким неособова форма може мати семантику одночасності, попередності та наступності. Одна та ж сама неособова форма під впливом семантики фінітного дієслова може мати значення теперішнього, минулого і майбутнього часів.             Під формою, вираженою герундієм / дієприслівником з семантикою часової попередності, слід розуміти неособову форму, часова площина реалізації дії якої передує дії, вираженої формою фінітного дієслова. Акціональний фрейм герундія / дієприслівника попередньої дії виглядає так: ХТОСЬ / агенс, виконавши ЩОСЬ-1 (дія виражена герундієм / дієприслівником): виконував / виконав  ЩОСЬ-2 (дія виражена фінітним дієсловом). Так, наприклад, італ. "Mio padre, svegliandosi nella notte, diceva a mia madre: "Che luna che hanno Mario e la Paola" (Ginzburg),            укр. "Звернувши увагу Респондента на першу визначну споруду – церков Сан Джеремія ліворуч, я почула від нього віршований експромт [...]" (Андрухович). Герундій / дієприслівник із семантикою одночасності позначає паралельність дій неособової та фінітної форм. В акціональному фреймі одночасність дій набуває конфігурації: ХТОСЬ виконав ЩОСЬ (фінітне дієслово) ТОДІ, коли тривала дія, виражена неособовою формою.


Дієприкметники не виражають граматичне значення часу, а лише часову співвідносність. Під терміном "форма теперішнього / минулого часів дієприкметника" слід розуміти лише перфектний / імперфектний аспекти в італійській мові та доконаний / недоконаний види зазначеної неособової форми в українській, а не власне граматичну форму часу. Предикативність дієприкметника в італійській мові виявляється в тому, що як неособова форма він не може бути граматичним присудком, але може слугувати для вираження логічного предиката і мати свій так званий "підмет", що вказує на суб’єкт речення. Це відбувається за тих умов, коли неособова форма утворює абсолютну конструкцію, тобто окреме судження, граматично виражене у формі члена простого речення. В українській мові спостерігається вживання складнопідрядних речень з підрядним часу, де дія підрядного речення відбулася раніше, ніж дія в головному реченні, що супроводжується маркерами часу: коли, як тільки, тільки-но, раз, після того, як.   В італійській мові маркером-підсилювачем аспектуального значення виступає обставина "appena" / "як тільки": "Appena svegliata, il sogno mi è uscito di mente" (Moravia). Отже, в італійській мові аспектуальні властивості дієприкметника зводяться до утворення ним абсолютних конструкцій, що виражають результативну закінчену дію. В українській мові лише дієприкметник минулого часу може мати видові відтінки минулого часу. 


Розділ 3. "Семантико-синтаксична організація категорій аспектуальності та темпоральності в італійській і українській мовах".              У розділі аналізуються аспектуально-таксисні ситуації одночасності і різночасності виконання дій. Таксис безпосередньо пов’язаний з категорією аспектуальності через часові відношення дій в рамках поліпредикативного комплексу (В. М. Храковський). Часові відношення оформлюються в аспектуально-таксисні ситуації, під якими слід розуміти структуру, що базується на семантичному визначенні таксису та його зв’язку з категорією аспектуальності, яка характеризує часові відношення між діями у межах цілісного періоду часу в поліпредикативному комплексі – відношення одночасності та різночасності (О. В. Бондарко). За складом своїх сенсорно-перцептивних можливостей мовна особистість не здатна з однаковою швидкістю та точністю розпізнати, зафіксувати та упорядкувати одночасно декілька миттєвих та короткотривалих дій, що відбуваються в один часовий період (О. С. Кубрякова). Звичайно агенс виокремлює ті ознаки та дії, які є релевантними для нього на той період часу та є значущими щодо тривалості дії у часі. Таким чином, серед усіх ознак дії у першу чергу виокремлюються стабільні та немиттєві дії, які мають якісну стійкість та тривалість упродовж певного часового періоду. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины