ПИТАЛЬНЕ РЕЧЕННЯ В ІСТОРІЇ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ: СТРУКТУРНИЙ ТА ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТИ : Вопросительные предложения В ИСТОРИИ АНГЛИЙСКОГО ЯЗЫКА: структурные и прагматические аспекты

Краткое содержание

Розділ 1. ″Теоретичні засади вивчення питальних речень у пам’ятках писемності в англійській мові XII–XVII ст.″ Особливістю давніх творів (пам’яток писемності середньоанглійського періоду) є певна невизначеність їх авторства, часу створення, діалектної та жанрової належності. Пам'ятки писемності середньоанглійського періоду побутували в усному обігу задовго до їх писемної фіксації у рукописах, до яких часто вносили зміни скриби – носії відповідних діалектів. Кількість та обсяг окремих творів різняться, так само як і питома вага в них ПР. Визначати час створення деяких текстів допомагають їх жанрові ознаки, адже літературні жанри виникали в різний час (містерія – у середині ХІІ ст., міський роман і перекладні твори-міраклі – не раніше ХІІІ ст., мораліте – не раніше XIV ст., епістолярний жанр і драма – XV ст.)                       (М. П. Алексєєв, Г. А. Рубанова). Ідентифікація змісту ПР на ранніх етапах історії англійської мови у межах творів одного літературного жанру виявляється можливою лише за умови врахування широкого історико-культурного контексту. Наприклад, у ХІІІ–ХІV ст. ПР What ys thy thought? і  What sey you? виражали не запит інформації, навпаки перше з них сприймалося учасниками комунікації як директив-заборона ("Що ти замислив?" = "Припини!"), а друге – як метакомунікатив на встановлення чи підтримання контакту або як директив-реквестив.

Базовою формулою поверхневої структури речення є S=>NP+VP.               У сучасній англійській мові ПР здебільшого утворюється шляхом пересуву конституентів, унаслідок чого утворюється незаповнена категорія ес______: [AUX+INFL] [NP] ec_____ [VP]. Структурна модель ПР з прямим порядком слідування ядерних конституентів [NP] [VP] є найдавнішою в англійській мові.

У дисертації прагматична транспозиція ПР розглядається як виконання питальним реченням невластивих йому прагматичних комунікативних функцій   (за С. С. Мирсеїтовою). Як показує матеріал пам’яток писемності, окрім прямого запитування, здійснюваного за допомогою ПР (МА квеситиви), досліджуваний тип речення також реалізує МА експресиви, констативи, метакомунікативи, директиви, менасиви. Функціонування квеситивів у давніх текстах передує утворенню транспонованих МА.

Існуючі розбіжності в підходах до виокремлення прагматичних типів ПР спричиняють труднощі в інтерпретації прагматичного статусу висловлень, які виражають перепитування, докір, перевірку точності інформації. Це зумовлено браком консенсусу щодо провідних і супутніх іллокутивних сил окремих МА.   Так, наприклад, риторичне питання як таке, що має подвійні характеристики, може бути зараховане як до експресивів (І. С. Шевченко), так і до метакомунікативів (Т. Д. Чхетіані). Так само ПР на позначення докору трактують як констатив або квеситив (Л. В. Чайка) чи експресив (І. С. Шевченко).                   У дисертації за основу прийнята класифікація МА, розроблена Г. Г. Почепцовим і доповнена І. С. Шевченко.

           Англійській мові ХІІ–ХVII ст. властива варіативність маркерів питальності, а їх наявність / відсутність не є вирішальними у виокремленні ПР, особливо на ранньому зрізі середньоанглійського періоду. Через відносно пізню кодифікацію пунктуаційної системи графічний маркер питальності не може вважатися вивіреним способом ідентифікації ПР в англійській мові ХІІ–ХVII ст. Пошук ПР за синтаксичним (інверсія) та лексичним (питальні частки) маркерами так само не видається надійним, оскільки, по-перше, існують ПР з прямим порядком ядерних конституентів, по-друге, питальні частки не завжди експліковані у поверхневій структурі ПР. Маркери питальності розглядаються як діахронні змінні.                   У досліджуваний період з-поміж лексичних ознак питальності виокремлюються скорочення синонімічних рядів та нівелювання багатозначності, що пояснюється намаганням  авторів досліджуваних текстів досягти більшої прозорості.

Під час середньо- та ранньоновоанглійського періодів відбувається переміщення й закріплення порядку слідування конституентів речення, у тому числі й питального його різновиду. Це відбилося у пересуві дієслова з другої (V2) у третю позицію речення (V3), що засвідчило поетапний перехід англійської мови від SOV- до SVO-типу (з північних територій до південних).

          Розділ 2. ″Структура питальних речень в англійській мові ХІІ–XVII ст.″ В англійській мові ХІІ–ХVІІ ст. досліджувані речення можуть мати просту  (55,56%), складну (складнопідрядні речення – 26,68%, складносурядні – 1,73%), еліптичну (10,27%) або будову змішаного типу (4,84%). У разі складного поліпредикативного цілого ознаки питальності експліковані в головному реченні. Підставою для класифікації структурних моделей ПР є розміщення ядерних конституентів ([AUX]), [NP], [VP] у межах речення. В англійській мові              ХІІ–ХVІІ ст. існувало три основні моделі, питома вага яких змінювалась упродовж досліджуваного періоду:

1) з повною інверсією ядерних конституентів [VP] [NP] (45,52%),

2) з неповною інверсією головних членів [AUX] [NP] [VP] (36,48%),

3) з прямим порядком ядерних конституентів [NP] [VP] (14,03%).

Найпоширенішою серед них є модель з інверсованим порядком слідування ядерних конституентів (повна інверсія), яка, на відміну від сучасної англійської мови, допускає повнозначне дієслово в позицію зліва від [NP]. Дієслово здатне переміщуватися в позицію [INFL], що є єдино можливим варіантом, якщо дієслівна фраза [VP] актуалізована фінітним дієсловом. У сучасній англійській мові ПР з таким предикатом мають три структурні гілки [AUX], [NP] і [VP], у той час як у МЕ1 – МЕ4 – дві структурні гілки [VP] і [NP]. Фінітне дієслово досліджуваного періоду, маючи правосторонні маркери особи й часу, не могло відокремлюватися від них і, таким чином, дієслівна група [VP] просувалася у препозицію до [NP]. Пор.: МЕ1 [S [VP [V + INFL suleth] [NP1 Godd] [NP2 his grace?]] (AW, VI.252-53) – "Чи Бог продає своє прощення?".

ModE [S [AUX + INFL Do+es] [NP1 God] [VP [V sell] [NP2 his grace?]]]   (див. рис. 1).