ЖАНРОВА СПЕЦИФІКА КОМПОЗИЦІЙНО-СМИСЛОВОЇ СТРУКТУРИ ПОЕТИЧНОГО ТЕКСТУ: ЛІНГВОКОГНІТИВНИЙ АСПЕКТ (на матеріалі творів американського поетичного ренесансу) : Жанровая специфика композиционно-смысловой структуры поэтического текста: лингвокогнитивный АСПЕКТ (на материале произведений американского поэтического ренессанса)

Краткое содержание

Розділ 1. “Теоретико-методологічні засади дослідження”. Жанр і композиція поетичного тексту, так само як теорії жанру й композиції, зазнають значного переосмислення в умовах модерністського світогляду, коли звичні категорії самовираження сприймаються з підозрою, а новою традицією натомість стає руйнування традицій, оригінальність й експериментаторство (Ф.Маттисен, У.Торп, В.К.Шпак). Зовнішня й внутрішня неоднорідность текстів американського поетичного ренесансу зумовлює два ракурси розгляду їхньої жанрової природи – онтологічний і гносеологічний (Н.Л.Лейдерман, З.Я.Тураєва).

Традиційно при визначенні жанрових ознак поетичного тексту до уваги беруться його онтологічні властивості: форма та зміст. Аналіз онтологічних властивостей досліджуваних текстів показав, що найбільш інформативним і несуперечливим для жанрового поділу є формальний чинник – об’єм поетичного тексту. При врахуванні гносеологічних властивостей поетичних текстів здійснюється не стільки розгляд їхнього змісту й форми, скільки розкриття смислу. Особливості розвитку смислу таких текстів безпосередньо залежать від  специфіки моделювання дійсності, втілюваної в їхній семантиці. Домінантною жанровою ознакою досліджуваних текстів у плані гносеології, таким чином, є спосіб художнього відображення дійсності – міметичний (Сократ, Платон) чи дієгетичний (Арістотель, Г.В.Лейбніц, Й.Я.Брайтінгер). Застосування наукового апарату поетики можливих світів (L.Doležel, U.Eco, Т.Pavel, R.Ronen, P.Werth, Л.В.Короткова, Ю.А.Обелець) уможливлює розкриття способів художнього відображення дійсності крізь призму досяжності (англ. – accessibility) текстового світу. Під досяжністю розуміється певна смислова відповідність між текстовим та реальним світами на основі їхнього зіставлення (L.Doležel, M.-L.Ryan).

З огляду на жанрову специфіку поетичних текстів “американського відродження” з властивою їм динамічною композиційною структурою (N.Baym, H.Crane, L.Holland, J.Miller) композиційно-смислову структуру поетичного тексту тлумачимо як лінгвокогнітивне динамічне утворення, що виникає в процесі формування образного простору на вербальному, концептуальному й передконцептуальному рівнях поетичного тексту.

Вербальний рівень КСС поетичного тексту досліджується в роботі в єдності зовнішньо-вербального й внутрішньо-вербального вимірів. Необхідність такого розмежування викликана наявністю специфічних смислів на кожному з вимірів: на зовнішньо-вербальному – це смисл, пов’язаний із графічно-просторовим розміщенням мовних знаків, що є більш загальним, позбавленим конкретики, на противагу смислу, який вилучається на внутрішньо-вербальному вимірі. Розкриття останнього здійснюється через семантичний аналіз ключових слів та інших “очуднених” (рос. – острáненных) (В.Б.Шкловський), або актуалізованих (в термінах Я.Мукаржовського), елементів поетичного тексту, які виникають в результаті стилістичного прийому “висунення” (foregrounding) (І.В.Арнольд, М.Riffaterre), сигналізуючи про певні поетико-релевантні пресупозиції (термін В.А.Звєгінцева). Під такими пресупозиціями прийнято розуміти експліцитно не виражені структури знання про вже інтерпретовані культурою ситуації, тексти, вислови тощо. Визначення поетико-релевантних пресупозицій є умовою декодування текстових імплікацій та підтексту.

Реконструкція концептуального рівня КСС здійснюється нами з опорою на текстові концепти (в термінології О.М.Кагановської) як оперативні одиниці зберігання й вилучення інформації, доречної у контексті певного поетичного тексту. Підґрунтям активізації текстових концептів слугує набір базових концептуальних схем, узвичаєних у повсякденному мовленні й сенсорно-моторному досвіді людини (статичний вимір). Взаємодія текстових концептів (динамічний вимір), скерована на розгортання текстових мегаконцептів (О.М.Кагановська), тобто концептів, що вибудовуються на основі інших концептів тексту, відбувається за допомогою механізму текстової концептуальної метафори чи метонімії які, на нашу думку, і становлять у сконденсованому вигляді смисл тексту. Відтак, лінгвокогнітивними механізмами формування концептуального рівня КСС поетичного тексту в роботі визначені концептуальні метафора (G.Lakoff, М.Johnson, Z.Kövecses) й метонімія (А.Barcelona, W.Croft, R. de Mendoza), які втілюються в окремих словесних поетичних образах, та текстові концептуальні метафора й метонімія, що лежать в основі всієї КСС.

Одиницями передконцептуального рівня КСС визначаємо сюжетно-образні архетипи як формати неусвідомлюваного передзнання про літературні, мистецькі чи культурні сюжети, мотиви, образи. Таке передзнання структурується за допомогою образ-схем (М.Johnson, М.Tu er, С.І.Потапенко): РУХ УЗДОВЖ ПЕВНОГО ШЛЯХУ, ВЕРХ-НИЗ, НАЗАД-ВПЕРЕД, БАЛАНС і СИМЕТРІЯ тощо,  – та універсальних опозицій, таких як “добро / зло”, “свій / чужий”, “чоловіче / жіноче”. За умови об’єктивації в тексті неоднозначності семантики, що ускладнює встановлення певних текстових концептів чи відношень між ними, сюжетно-образні архетипи набувають особливого значення, утворюючи емоційно-інтуїтивне тло для розвитку смислу тексту.

Виокремимо рівні КСС у вірші К.Сендберга “Was Ever a Dream a Drum?”:

Was ever a dream a drum            or a drum a dream?         Can a drummer drum a dream            or a dreamer dream a drum?

The drum in a dream   pounds loud to the dreamer. Now the moon tonight over Indiana  Is a fire-drum of a phantom dreamer.

Зовнішньо-вербальний вимір КСС наведеного тексту становлять два чотиривірші, внутрішньо-вербальний – визначають актуалізовані за допомогою неодноразового повторення лексеми “dream” і “drum”, в яких втілено алюзію на поетичний текст “Drum Taps” – “Барабанний бій” В. Вітмена, попередника й натхненника поета. Останній текст, у свою чергу, містить алюзію на конкретну ситуацію в американському суспільстві другої половини ХІХ століття: квітень 1861 року вибухнув барабанним боєм, почалася Громадянська війна, ініційована плантаторами Півдня. З цією війною нерозривно пов’язується ім’я 16-го президента США Авраама Лінкольна, зусиллями якого була заснована Республіканська партія та згодом був прийнятий закон про відміну рабства. Загальновідомим є результат Громадянської війни: Лінкольн та його прибічники розгромили рабовласників. Відтак, за часів війни знову набула актуальності віковічна “американська мрія” про демократичні свободи, якою було ознаменовано початок американської історії. Отже, поетико-релевантні пресупозиції тексту К.Сендберга задаються алюзією не лише на інший текст, але й на ситуацію, що мала місце в реальній дійсності.

Смислові зв’язки між текстовими концептами вірша МРІЯ, МУЗИЧНИЙ ІНСТРУМЕНТ, ЛЮДИНА є імпліцитними, що ускладнює ідентифікацію текстового(-их) мегаконцепту(-ів). Передконцептуальний рівень КСС аналізованого тексту визначається сюжетно-образним архетипом МИР-ВІЙНА, активованим через паронімічну атракцію, що візуалізує й “озвучує” словесну гру, оскільки повтор звуків [d], [r] створює настрій урочистості, піднесеності і водночас тривоги, за асоціаціями з маршовим ритмом і барабанним боєм. Таким чином, стає зрозумілим смисловий зв’язок між непов’язуваними на перший погляд  поняттями “drum” і “dream”: барабан – це метонімічне позначення військового повстання за “американську мрію”.

Окреслені в розділі теоретично-методологічні засади дослідження дозволяють розробити типологію текстів американського “відродження”.

Розділ 2. “Типологія текстів американського поетичного ренесансу”. Жанрова й композиційна “пам’ять” (М.М.Бахтін, Ю.М.Лотман) текстів американського поетичного ренесансу виявляє себе в повторюваності певних жанрових ознак і принципів композиційної організації в таких текстах. Це уможливлює виокремлення типів останніх за домінантними жанровими ознаками й параметрами КСС, визначальними для розвитку змісту й смислу тексту.

Домінантною жанровою ознакою досліджуваних поетичних текстів у плані онтології було визначено об’єм, відповідно до чого розмежовано три жанрові групи: поетичні тексти малого, середнього та великого об’єму. До текстів малого об’єму належать тексти-мініатюри, написані за аналогією до японських хайку, наприклад, “In a Station of the Metro” Е.Паунда, або авторські афоризми, як ті, що складають твір “Tentative (First Model) Definitions of Poetry” К.Сендберга. Обсяг текстів середнього об’єму коливається в межах сторінки. Такими є переважна більшість віршів Е.Камінгса й М.Мур. Тексти великого об’єму – це поеми, що налічують від двох і більше сторінок: “The Waste Land”, “The Hollow Men” Т.Еліота, “Sunday Mo ing” У.Стівенса та інші. Об’єм поетичного тексту впливає на особливості змісту й смислу: від більшої деталізації й конкретики в текстах великого об’єму до  змістових і смислових лакун у текстах малого об’єму.

За домінантною жанровою ознакою в плані гносеології – способом художнього відображення дійсності – тексти американського поетичного ренесансу поділяються на гомогенні й гетерогенні. Гомогенні поетичні тексти характеризуються однорідністю способів художнього відображення дійсності – міметичного чи дієгетичного, – на відміну від гетерогенних поетичних текстів. Міметичний спосіб відображення дійсності властивий світовідтворювальним поетичним текстам, які характеризуються яскраво вираженими рисами публіцистичності: зображені в них світи відзначаються правдоподібністю, мімікрією, схожістю з реальністю, що на вербальному рівні досягається завдяки наявності власних назв, конкретних часово-просторових маркерів, таких як дати, географічні назви тощо, нескладних синтаксичних конструкцій, переважної однозначності семантики, тобто через прозорість і чіткість вираження смислових і граматичних зв’язків. Тому осмислення словесних поетичних образів світовідтворювальних поетичних текстів здійснюється з опорою на усталені концептуальні схеми. Прикладами таких текстів є “Factory Windows Are Always Broken” В.Ліндсея, “To a Poor Old Woman” В.К.Вільямса та інші.

Дієгетичний спосіб відображення дійсності притаманний світотвірним поетичним текстам: у світах, проектованих такими текстами, не стільки відтворюється звичний стан речей, скільки створюються кардинально нові й незвичні ракурси дійсності. У зв’язку з цим осмислення світотвірних текстів вимагає певних модифікацій конвенційних концептуальних схем, що структурують концептуальну картину світу читача (світозмінні тексти), чи руйнування конвенційних і побудови неконвенційних схем (світоруйнівні тексти). Прийомами реалізації світозмінних текстів на вербальному рівні є смислова та стилістична ускладненість мовленнєвого вираження через втілене в ньому метафоричне, метонімічне чи парадоксальне осмислення дійсності. Наприклад, у рядках тексту Дж.К.Ренсома “Her Eyes” втілюється метафорична концептуальна схема ОЧІ – ЦЕ ОДЯГ: ”Those I wear upon my head / Are sometimes green and sometimes red” – “Ті очі, що на власній ношу голові, / Зелених і червоних можуть буть кольорів”. Окрім того, що очі можуть змінювати колір, вони ще бувають нові, а бувають і зношені: “Where does she keep them from this glare / Of the monstrous sun and the wind’s flare / Without any wear” – “І як вдається їй тримати їхню вроду / Від блиску сонця лютого, від немилосердної негоди / Без зносу та без шкоди”. Засобами вираження жанрових ознак світоруйнівних текстів є неоднозначність семантики, словесна гра й заум, експерименти з синтаксисом та пунктуацією. Гра словами спостерігається в рядках К.Сендберга:“Figures don’t lie but liars can figure”, “The boomers boomed the boosters, / The boosters boosted the boomers” тощо. Ілюстрацією синтаксичних і пунктуаційних інновацій є просторовий синтаксис (термін R.Cureton) текстів Е.Камінгса.

Закономірності розвитку змісту й смислу в досліджуваних текстах мають безпосередній вияв у їхній композиційній організації. Беручи за критерій типологізації композиційне напруження, розмежовуємо поетичні тексти з напруженою і ненапруженою КСС. Тексти з ненапруженою КСС характеризуються послідовним розташуванням словесних поетичних образів, що “рухають” його зміст: кожен наступний словесний поетичний образ доповнює, конкретизує, уточнює знання, активовані попереднім образом. Ненапружену КСС мають поетичні тексти, заголовки яких містять їхній стислий зміст, наприклад “Co field Ridge and Stream”, “Elm Buds” К.Сендберга.

Розгортання змісту в поетичному тексті з напруженою КСС характеризується перервністю, уривчастістю, фрагментарністю, що досягається шляхом смислової переакцентуації попередніх словесних поетичних образів на фоні подальших, або через семантичну конфронтацію словесних поетичних образів тексту чи втілену в ньому неоднозначність. Так, напружена КСС є невід’ємною рисою поетичних текстів Р.Фроста, в яких створюється напруження між простим фактом й оточуючою його таємничістю і нагнітається аж до останніх рядків, які й розкривають смисл таких текстів, відсилаючи до їхнього початку. Наприклад, у вірші поета “Stopping by Woods on a Snowy Evening” передостанній рядок має конкретний смисл, а останній, актуалізуючись завдяки повтору, набуває метафоричного звучання:

The woods are lovely, dark and deep,    Ліс дивовижний: морок, глиб,  

But I have promises to keep,                   Та треба всі вернуть борги,

And miles to go before I sleep,                Перш ніж засну, ще йти та йти,

And miles to go before I sleep.                Перш ніж засну, ще йти та йти.

Цим останнім, “метафоричним”, рядком активується концепт СМЕРТЬ, що веде до переосмислення усього тексту заново. При цьому дорога концептуалізується в термінах життя, кінець дороги / сон – в термінах смерті. Лексеми “dark”, “deep” підкріплюють ідентифікацію концепту СМЕРТЬ, навіваючи асоціації з темнотою й глибиною могили, тоді як лексема “lovely” зумовлює осмислення цього концепту за неконвенційною метафоричною схемою зі знаком “плюс”: СМЕРТЬ – ЦЕ ПОЗИТИВНЕ ЯВИЩЕ → СМЕРТЬ – ЦЕ БАЖАНИЙ СОН / ВІДПОЧИНОК. Відтак, згідно з принципом контрастивного мапування, життя, як таке, що є антагонічним смерті, постає як обридлий обов’язок.

Текст, зміст якого при першому наближенні розгортається за зразком ненапруженої КСС, при повторному ознайомленні може виявитися таким, що ґрунтується на напруженій КСС, і навпаки, як, наприклад, у вірші Е.Камінгса:

Me up at does                                    Мене на кинула

out of the floor                                   з підлоги

quietly Stare                                       тихо Погляд

a poisoned mouse                              отруєна миша

still who alive                                    усе ще яка жива

is asking What                                   в якому питання Що

have i done that                                 я зробила чого

You wouldn’t have                            Ти б не зробив

Так, композиційне напруження демонструють окремі рядки вірша, реверсивний порядок слів у яких покликаний передати електричний заряд докірливого погляду отруєної миші у відповідь на погляд свого убивці. Водночас КСС тексту в цілому є ненапруженою, оскільки зміст розгортається проспективно: вірш становить замальовку про муки безпорадної миші, яка свердлить поглядом свого кривдника.

За композиційною складністю досліджувані тексти поділяємо на такі, що мають просту, ускладнену й складну КСС. Складність КСС залежить від кількості текстових концептів, втілюваних словесними поетичними образами тексту, й відношень між ними. Так, поетичні тексти з простою КСС характеризуються словесними поетичними образами, що об’єктивують один текстовий концепт (мегаконцепт) або декілька текстових концептів, які перебувають у відношенні суположення (наприклад, ЛЮДИНА, КОХАННЯ у вірші “The Happy Marriage” А.Макліша).
За такого відношення осмислення текстових концептів не вимагає здійснення лінгвокогнітивних операцій мапування. Під мапуванням прийнято розуміти проектування ознак, властивостей та протилежних, але онтологічно споріднених, якостей складників царини джерела на складники царини мети (G.Lakoff, М.Johnson, М.Freeman).

Словесними поетичними образами тексту з ускладненою КСС активуються текстові концепти, один із яких є домінантним і осмислюється в термінах інших концептів шляхом лінгвокогнітивних операцій мапування. У вірші К.Сендберга “Death Snips Proud Men” текстовий концепт СМЕРТЬ розкривається через концепт ІСТОТА. При цьому концептуальна метафора СМЕРТЬ – ЦЕ ІСТОТА, яку специфіковано як СМЕРТЬ – ЦЕ ЛЮДИНА → СМЕРТЬ – ЦЕ ЛЮДИНА ПЕВНОЇ ПРОФЕСІЇ, конкретизується по-різному: “Death […] throws a pair of dice and says: Read ’em and weep”(СМЕРТЬ – ЦЕ ШУЛЕР), “Death […] comes with a master-key and lets himself  in and says: We’ll go now” (СМЕРТЬ – ЦЕ ГРАБІЖНИК), “Death is a nurse mother with big arms: Twon’t hurt you at all; it’s your time now; you just need a long sleep, child” (СМЕРТЬ – ЦЕ НЯНЬКА). Таким чином, текстовий мегаконцепт СМЕРТЬ ідентифікується не лише через архетипний символ СОН, який активовано шляхом метонімічного мапування через концепт джерела НЯНЬКА, але й із залученням царин джерела (АЗАРТНА) ГРА й ПОГРАБУВАННЯ.
У термінах азартної гри, як правило, концептуалізуються життєві ситуації (М.Johnson, G.Lakoff),
а відтак СМЕРТЬ (як ШУЛЕР) за принципом метонімії виступає складником царини ЖИТТЯ
(як АЗАРТНОЇ ГРИ), що приводить до появи “свіжого”, парадоксального ракурсу бачення
феномену смерті.

Складна КСС поетичних текстів має своїм підґрунтям словесні поетичні образи, в яких не висвітлено шляхи розгортання чи взаємодії текстових концептів вірша. Відтак, формування складної КСС визначає ефект “емотивної дифузності” (R.Tsur), за якої розпорошений по текстовій тканині смисл утворює не завжди вловиму емоційну атмосферу, резонуючи, втім, з читацьким сприйняттям (О.П.Воробйова). Складну КСС має вірш К.Сендберга “Wistful”, виконаний за принципом японських віршів хайку:

 Wishes left on your lips              Бажання залишили на твоїх устах

The mark of their wings.             Сліди своїх крил.

Regrets fly kites in your eyes.     Каяття запускає паперові змії у твоїх очах.

Словесні поетичні образи цього тексту втілюють такі концептуальні схеми: концептуальну метонімію КРИЛА ЗАМІСТЬ ПТАХ, концептуальні метафори БАЖАННЯ – ЦЕ ІСТОТА (ПТАХ), ЕМОЦІЙНИЙ СТАН (“regrets” – “каяття”) – ЦЕ ІСТОТА. Нетривіальність смислу, закладеного в останній рядок тексту, ускладнює ідентифікацію концепту мети стосовно концепту джерела ЗАБАВА / КРАСИВА РІЧ, репрезентованого на зовнішньо-вербальному рівні лексемою “повітряний змій”. За японською міфологією, повітряні змії символізують молитви, які матеріалізуються в такий спосіб, щоб єднати землю й небеса. За єгипетською – вони є символом відродження, повернення до життя, тобто слугують маніфестацією прагнення до нездійсненного, неможливого, що, власне, можна визначити як лейтмотив всієї творчості К.Сендберга в цілому. Концепт джерела ПОВІТРЯ, що висвічується за принципом концептуальної метонімії через концепт мети ПОВІТРЯНИЙ ЗМІЙ, серед своїх складників має концепти ВОЛЯ, СВІТЛО, ЖИТТЄВА ЕНЕРГІЯ. У світлі сказаного, останній рядок вірша прочитуємо як вираження жалю через неможливість здійснити нездійсненне: отримати свободу (духовну, фізичну тощо), зробити життя світлішим (добрішим), розпочати життя заново.

Отже, специфіка розгортання змісту текстів американського поетичного ренесансу визначає міру напруження їхньої КСС, тоді як смислове навантаження безпосередньо впливає
на композиційну складність. Кореляція між зазначеними параметрами КСС та домінантними жанровими ознаками простежується на основі побудови відповідних жанрово-
композиційних моделей.

Розділ 3. “Жанрово-композиційні моделі текстів американського поетичного ренесансу”. Лінгвокогнітивні особливості формування КСС в різних типах текстів американського поетичного ренесансу виявляються нами шляхом конструювання певних жанрово-композиційних моделей. Під жанрово-композиційною моделлю розуміємо таку модель побудови поетичного тексту, яка постійно відтворюється в групі текстів з тотожними стратегіями розвитку змісту й смислу. Жанрово-композиційні стратегії розгортання змісту мають вияв у одновекторній, двовекторній та багатовекторній моделях, а жанрово-композиційні стратегії розвитку смислу – в дивергентній, конвергентній та різомній моделях.

Одновекторна жанрово-композиційна модель розгортання змісту притаманна текстам з ненапруженою КСС, тобто текстам із лінійною послідовністю словесних поетичних образів, що становлять стрижень КСС. За жанровими ознаками це світовідтворювальні поетичні тексти переважно великого об’єму.

Двовекторна жанрово-композиційна модель розгортання змісту характеризує тексти з напруженою КСС, за якої словесні поетичні образи в середині або наприкінці тексту розкривають абсолютно новий ракурс зображуваного на початку тексту об’єкта чи явища. Цим зумовлений човниковий або реверсивний рух змісту, на основі чого текст переосмислюється заново. За жанровими ознаками це світозмінні поетичні тексти середнього об’єму.

За відтворення багатовекторної жанрово-композиційної моделі розгортання змісту поетичні тексти вирізняються максимальним напруженням КСС. Словесна оболонка таких текстів є непрозорою, блокує доступ до їхніх глибинних рівнів, оскільки не відповідає існуючим мовним нормам: при першому прочитанні зміст розгортається за декількома напрямками, ніби розсипаючись по текстовій тканині, й лише аналіз глибинних процесів формування смислу наближає до прототипового прочитання (M.Freeman). Багатовекторна модель властива світоруйнівним поетичним  текстам малого об’єму.