КОМПОЗИЦИОННО-РЕЧЕВЫЕ СРЕДСТВА СОЗДАНИЯ КОМИЧЕСКОГО В ТЕКСТЕ АНГЛИЙСКОЙ КОМЕДИИ

Краткое содержание

 Розділ 1. ,,Комедія як тип драматургічного тексту”. Картина світу, виражена в англійських комедійних п’єсах, ґрунтується на принципах інконгруентності та гри. Під інконгруентністю маються на увазі різні типи і види невідповідності, дисбалансу і дисонансу. Комедія є одним з найскладніших типів драматургічного тексту: щоб розсмішити глядача, від автора вимагається особлива майстерність і уміння помічати незвичайне у повсякденних речах.

            Комедія – це тип п’єси , призначеної для виконання зі сцени; діалогічний тип емоційно зарядженого комічного тексту, в основі якого лежить принцип інконгруентності, що є видовим щодо його родової інгерентної ознаки – ігрової основи. (Під п’єсою мається на увазі загальна видова назва драматургічних текстів, призначених для виконання зі сцени, які не містять ніякого емоційного або стилістичного змісту). У тексті англійської комедії інконгруентність актуалізується на всіх рівнях текстової ієрархії, має наскрізний характер, отримує свій діалектичний динамічний розвиток і сприяє створенню комічного ефекту.

            В історичній перспективі комедійний драматургічний текст (далі – КДТ) переживає певні зміни, хоча і зберігає своє інваріантне ядро, яке складається з діалогічної форми і має яскраво виражену комічну ігрову основу, підґрунтям якої є принцип інконгруентності.

            Модифікації тексту комедії обумовлені соціально-історичними умовами, етичними й естетичними канонами епохи, виявленням літературних течій та індивідуальним почерком драматурга.

            У створенні комічного в КДТ враховується історико-філологічна та соціально-культурна інформація, тобто вертикальний контекст. Автори спираються також на традицію обігравання комізму несумісних понять. Джерело сміху – інконгруентність. Так, у Пардока не викликає подиву пропозиція самому сформувати уряд; його не влаштовує лише те, що з цим проханням до нього звернулися пізно ввечері:

 -            There’s somebody at the door wanting you to form a gove ment. <…>

-             How can I start forming a gove ment at six o’clock in the evening?
(N. Simpson)

            КДТ за формою являє собою діалог, що характеризується зміною реплік двох чи декількох персонажів і безпосереднім зв’язком реплік-висловлень із ситуацією. Авторські ремарки та сценічні вказівки, реалізуються різними невербальними засобами (жестикуляція, міміка і таке інше). КДТ спрямований на відображення авторського задуму – створити комічний ігровий тип тексту, що завжди має комічну розв’язку, а також прагматичний ефект впливу на читача – примусити його кепкувати над мовою, діями, вчинками комічних персонажів. Системна організація КДТ виявляється в композиційно-змістовній і специфічній вербальній формах і пронизує всю його текстову тканину.

            У КДТ виділено внутрішню (змістовну) та зовнішню (архітектонічну) композиції. Остання включає як облігаторні, так і факультативні елементи. Облігаторними елементами архітектоніки КДТ є дійові особи та акти. До факультативних елементів архітектоніки відносяться: аргумент(ум), пролог, сцени, картини, епізоди, епілог. Внутрішня (змістовна) композиція КДТ містить лише облігаторні елементи, серед яких виділяються: заголовок, список дійових осіб, що на відміну від архітектонічного, включає характерологічний, конотативний чи експліцитний контекст, та діалог.

            КДТ є унікальним у тому розумінні, що він має широкий комунікативно-функціональний спектр, а його основними функціями є наступні: розважальна, мовотворча, атрактивна.

            КДТ належить до числа відносно ‘жорстких’ текстів. Ця жорсткість випливає з його прагматичної призначеності для сценічної реалізації, розрахованої на 2-4 години реального часу, що відповідає тривалості спектаклю. Це приводить до особливої концентрації усіх засобів, що діють задля створення комічного ефекту, і змушує авторів широко використовувати іррадіаційні властивості багатьох прийомів створення комічного, відбирати лише ті з них, що націлені на негайний комічний ефект.

            Незважаючи на жорсткість, тексти англійських комедій не відрізняються чіткістю просторово-часової організації. Автори рідко дотримуються догми трьох єдностей – місця, часу та дії. Це дає їм певну свободу у виборі конкретних комічних по своїй суті способів освоєння художнього простору і часу, зокрема, прийомів анахронізму і просторового стискання, які демонструють значний комічний потенціал завдяки локальній чи темпоральній інконгруентності, що лежить у їх основі. В англійському КДТ усе ширше використовується монтажний принцип побудови тексту, що одержав широке застосування завдяки впливу кіноіндустрії. Монтажний принцип дозволяє забезпечити ту динаміку дії, що є невід’ємною властивістю комедійного тексту.

            Частковій трансформації піддається персонажне мовлення: залишаючись у рамках первинного – вербального коду, воно лише переходить з письмової форми в усну. Умови зорового сприйняття вербальної інформації більш сприятливі: читач може читати і перечитувати ті самі відрізки тексту, поки не переконається в повному розумінні певних фрагментів. При усному відтворенні можливі втрати, обумовлені однократністю сприйняття мовної інформації. Проте втрати комічної інформації мінімальні.

            У КДТ виділені наступні типи комічного діалогу: а) діалог ‘суто’ інформативного характеру; б) діалог-унісон; в) діалог-двобій.

            Комічна інформація, що міститься в авторському мовленні (авторській ремарці, аргументумі та ін. складових), не надходить у повному обсязі до адресата, оскільки первинна вербальна інформація в авторській мові піддається перекодуванню: вербальний код поступається місцем різним невербальним кодам.

            У КДТ виділено два основні типи ремарок та їх провідні функціонально-комунікативні ознаки, спрямовані на створення комічного ефекту: a) ремарки, що гротескно описують персонаж, б) ремарки, що перемежовуються з мовленням персонажів.

            Серед авторських складових драматургічного тексту комічний потенціал мають заголовки, що задають комічний вектор: “The Devil is an Ass” Б. Джонсона, “Present Laughter” Н. Коуарда. Заголовки також містять алюзії: “The Веggаr’s Opera” Дж. Гея; “Rosencrantz and Guildenste are Dead” Т. Стоппарда. Найменший комічний потенціал мають такі елементи авторського тексту, як епіграф, аргументум, різні технічні вказівки й авторські записки для постановників. Завдяки своїй подвійній приналежності і до авторського, і до персонажного планів (автор звертається до глядача через резонера), епілог і пролог є також ефективними засобами комічного впливу.

            Розділ 2. ,,Лінгвоситуативна інконгруентність як спосіб створення комічного в тексті комедії”. В основі комічного в КДТ лежать різні прояви принципу інконгруентності, тобто різні ігрові безглуздості. Інконгруентність може актуалізуватися на рівні макро- і мікроконтексту. Одним із способів реалізації принципу інконгруентності є прийом інверсії, який передбачає будь-яку зміну соціальних ролей, що цілком природно залишає свій відбиток на мові героїв. Вона може виникнути внаслідок різних непорозумінь, що приводить до порушення мовленнєвих конвенцій і, в остаточному підсумку, викликає комічний ефект.

            Своєрідним прийомом вербалізації принципу інконгруентності є пародіювання, що передбачає гіпертрофоване відображення специфічних особливостей певного жанру, форми, індивідуального стилю тощо. Форми пародіювання вирізняються в англійському КДТ значною розмаїтістю і торкаються як вербальних засобів, так і невербальних. Особливо часто об’єктом пародіювання в англійських драматургічних текстах були п’єси У. Шекспіра, при цьому пародіюванню піддаються як окремі сюжетні коди й образи персонажів, так і фрагменти мовлення персонажів з виділенням ключових, часто цитованих слів та виразів, які легко може пізнати реципієнт. Англійські автори звертаються також до ігрового прийому ,,тексту в тексті”: у персонажне мовлення включається добре відомий анекдот, що є своєрідним каталізатором смішного.

            У КДТ використовуються і невербальні засоби. Одним з найдійовіших засобів маркування комічного є сміх. Так, сміх персонажів може передаватися спеціальними ономатопеїчними словами: He-he-hem; ha, ha, ha; hoh.

            Важливе художнє завдання виконують в англійському КДТ так звані ‘промовисті’ імена. Задана з їх допомогою домінанта поведінки отримує розвиток у власне вербальній (мовленнєва партія персонажа) і невербальній комунікаціях. ‘Промовисті’ імена належать до самодостатніх засобів створення комічного, вони не вимагають додаткового контекстного підживлення, а, навпаки, самі є вихідним пунктом розвитку образу. Особливо популярні ‘промовисті’ імена у КДТ XVI-XVIII ст.

            У персонажній підсистемі КДТ зустрічається приблизно 85% ‘промовистих’ імен, які ‘матеріалізуються’ на наступних мовних рівнях:

            • фонетичному: алітеруючі (Backbite, Tattle, Trot), ономатопеїчні (Sir Harry Bumper);

            • морфологічному: прості, однозначні ‘промовисті’ імена, що мають суфіксальну природу: Languish, Lady Dapper;

            • лексичному:

            а) оказіональні утворення (Zeal-of-the-Land, Accost);

            б) ‘промовисті’ імена, що мають, як правило, одне значення: Elbow – лікоть,
Mrs. Malaprop – невлад. Місіс ‘Невлад’ і говорить невлад: caparisons замість capricies тощо (R. Sheridan);

            в) ‘промовисті’ імена з різною оцінною характеристикою: значенням пестливості (Mistress Quickly – моторна дівчина, швидкоручка, Miss Patsy – роззява, простушка; поблажливої іронії (Politic Wouldbe); зневажливою або презирливою (Haggis Bristle), де Haggis (ірон. – рубець з яловичини з потрохом і приправою – натяк на його повноту); Bristle (букв. – вид волосяного покриву тварин, особливо, у свиней); у героя – борода, що нагадує щетину, як у свині; зі значенням перебільшення або применшення: Broadbent, Littlewit; з грубуватими словами: Joan Trash, Castrone; запозичені з інших мов, які уособлюють певні людські пристрасті: Volpone – лис (хитрість, вдавання), Moska – муха (паразит);

            г) скупчення ‘тематичних’ ‘промовистих’ імен: Miss Salt, Mr. Pepper, Mr. Mustard, Mrs. Vinegar;

            д) ‘промовисті’ імена-зооніми: Snake, Nightingale, Wasp, Sneer;

            е) ‘промовисті’ імена – назви предметів та частин тіла: Gibbet, Scale, Vizard;

            ж) ‘топонімічні’ ‘промовисті’ імена: Lady Bracknell, Lady Stutfield, Mr. Montford, Duchess of Berwick та ін.

            У підсистемі персонажів КДТ особливу роль відіграють звертання, характерною рисою яких є експресивність. Смішними звертаннями вони стають тоді, коли один герой з ‘територіальним’ ім’ям звертається до іншого з таким же ім’ям:

 Lady Bracknell: Mr. Worthing! (Worthing – місто в Англії)

Rise, sir,…

Gwendolen: Mamma! <…>

I must beg you to retire. This is not place for you (O.Wilde).

            (У даному прикладі спостерігається витончена гра слів: леді Брекнелл виявилася не ,,на своєму місці”).

            Англійські ‘промовисті’ імена також виражені в КДТ різними частинами мови:

            а) простими іменниками і прикметниками: Mrs. Frail, Sullen, Busy;

            б) складанням різних частин мови: Footman, Aguecheek, Lurewell, Peachem, Touchstone;

            в) дієсловами і віддієслівними іменниками: Win, Cutting;

            г) прийменниковими словосполученнями: Zeal-of-the-Land;

            д) сполученням префіксів або слів іноземного походження перед ‘промовистим’ ім’ям (напр. ірланд. Fitz у Fitzduppel);

            е) сполученням двох ‘промовистих’ слів, з яких виділяється просте ім’я і ‘промовисте’ прізвище: John Littlewit, Humphrey Wasp, Alice Punk, Joan Trash або титул, звання, чин і ‘промовисте’ ім’я: Captain Whit, Dame Purecraft;

            ж) сполученням двох ‘промовистих’ імен: Grace Wellbo , Lante Leatherhead.

            95% ‘промовистих’ імен приходиться на XVI-XVIII ст., у той час як у КДТ
XIX-XX ст. ‘промовисті’ імена практично не зустрічаються. Так, у п’єсі Б. Джонсона “Bartholomew Fair” з 28 імен 26 – ‘промовисті’. Уживані в КДТ, вони є образно-фігуральними і несуть конотативний, комічний зміст.

            Розділ 3. ,,Композиційно-мовні засоби створення комічного в комедійному драматургічному тексті”. До найбільш популярних фонетико-морфологічних засобів створення комічного у КДТ відносяться різні відхилення орфоепічного характеру, що на папері фіксуються за допомогою графона. Подібні відхилення насамперед характерні для тих дійових осіб, що стають об’єктом глузування. У різні періоди розвитку КДТ, особливо в XVI-XVIII ст., таким об’єктом були іноземці, представники нижчих шарів суспільства, а також люди з психофізичними недоліками, що знаходило висвітлення у вербальній сфері: персонажі, над якими слід було сміятися, заїкалися, шепелявили, гаркавили або демонстрували незв’язність мовлення. У КДТ XIX-XX ст. переважно висміювалися моральні вади особи та суспільства.

            До морфологічних засобів створення комічного, поширених у КДТ, відноситься морфемний, або афіксальний, повтор. Особливу популярність він одержав у комедії Реставрації, а також у творчості авторів-абсурдистів, коли обіграється сама форма, а не зміст висловлення:

            Ros.: Unorthodox.

            Guil.: Undid me.

            Ros.: Undeniable. Where were you? (T. Stoppard)

            Широко використовується в КДТ комічний потенціал інконгруентності, що виникає при взаємодії в тексті стилістично гетерогенних лексичних одиниць (макаронічна мова). Вплив на публіку тим сильніший, чим контрастніше стилістичне забарвлення лексичних одиниць, що використовуються:

            Player: No, no, no! Dumbshow first,

            Your confounded majesty! (T. Stoppard)

            Історично стабільним популярним засобом комічного в КДТ залишаються різні форми парономазії, у тому числі й малапропізм, які набули особливого поширення у XVIII ст. з появою п’єси Р. Шерідана “The Rivals”. Висловлення міссіс Малапроп, у яких alligators перетворюються в allegory, catastrophe у antistrophe, а particulars у perpendiculars, стали хрестоматійними. Однак цей прийом заміни одних слів іншими, близькими за звучанням, але такими, що не мають точки дотику в значеннєвому плані, застосувався і раніше, зокрема, у п’єсах У. Шекспіра. Малапропізм можна знайти, наприклад, у мові констебля Елбоу з його комедії “Measure for Measure”: suspected – respected; benefactors – malefactors та ін. Малапропізм звичайно свідчить про чималі амбіції дійових осіб, що не відрізняються особливим інтелектом. Інконгруентність між претензійністю та неуцтвом і лежить в основі комічного потенціалу даного прийому.

            Одним з різновидів стилістичної інконгруентності є наявність лексичних одиниць різних історичних періодів: архаїзми у певному контексті також можуть перетворитися в засоби створення комічного. Це спостерігається при пародіюванні, коли сучасні автори намагаються передати особливості мови персонажів інших епох, переносячи їх у сучасні умови.

            Парадокс як прийом логіко-лінгвістичної інконгруентності закріпився в комедії ідей, засновником якої є О. Уайльд. Побудова парадокса вимагає особливої винахідливості розуму, і тому він з’являється в мові лише визнаних гостряків:

Lord Goring. In married life affection comes when people thoroughly dislike each
other (O. Wilde).

            Гра слів, каламбур і, насамперед, зевгма, хоча і менш уживані, ніж цього можна було б очікувати в КДТ, мають значну виразну силу, що дозволяє цим засобам здійснювати іррадіаційний вплив у досить широкому контекстному діапазоні. Зевгма активно використовується для створення комічного ефекту О. Уайльдом:

Lady Caroline. As far as I can see, he is to do nothing but pay bills and compliments
(O. Wilde).

            До найбільш уживаних засобів створення комічного ефекту відносяться також такі тропи, як порівняння і метафора. На відміну від піднесених тропів, що використовуються у трагедії, образні засоби в комедії відрізняються приземленим характером. Найпоширенішими семантичними співвідношеннями між референтом і корелятом є наступні конфігурації, що мають найбільший комічний потенціал: Людина-Тварина, Людина-Предмет, Предмет-Людина або Предмет-Соматизм.

            Особливо неочікувано й оригінально звучать прийоми, в основі яких лежить порівняння предметів з людиною або людини з будь-яким предметом побутового характеру:

Falstaff: Have I liv’d to be carried in a basket like a barrow of butcher’s offal?
(W. Shakespeare)

            Поряд з лексико-семантичними і лексико-синтаксичними засобами меті створення гумористичного ефекту слугують і композиційно-синтаксичні прийоми. До останніх, зокрема, належать репліки ‘убік’, що одержали найбільшу популярність в КДТ XVI-XVIII ст. Контрапункт між умовно експліцитними (сценічними) репліками й умовно імпліцитними (репліки ‘убік’), що складає в даному разі основу інконгруентності, також приводить до комічного ефекту, особливо якщо спостерігається різкий контраст між репліками по аксіологічній лінії: зовнішня меліоративність, люб’язність і ввічливість, що виявляються як у вербальній, так і в невербальній формах, та внутрішня вербальна пейоративність, роздратування і брутальність:

Sir John. Come, kiss me, then.

Lady Brute (kissing him). There: now go. – (Aside) he stinks like
poison (J. Vanbrough).

            Репліки з подвійною адресацією (double entendre), особливо популярні у КДТ Реставрації, мають значний комічний потенціал. Інконгруентність оцінки і реакції на одне й те ж висловлення співрозмовника в різних реципієнтів у цьому випадку також приводить до комічного ефекту.

            Як засіб створення комічного, використовуються поліадресантні репліки, тобто репліки, що вимовляються декількома персонажами одночасно. Їх гумористичний ефект обумовлений гіперболізацією емоційної реакції, що не зовсім адекватна ситуації.

            У текстах зафіксовано і такий засіб комічного впливу, як квазідіалоги. У цьому випадку здійснюється формальна когезія або спостерігається просте співрозташування реплік, не пов’язаних між собою семантично. Подібні форми логіко-лінгвістичної інконгруентності користуються популярністю у авторів-абсурдистів.:

            Guil. Exactly what?

            Ros. Exactly why?

            Guil. Exactly why what?

            Ros. What?, etc.(T. Stoppard)

            У період Реставрації особливе поширення одержали швидкі, динамічні та дотепні діалоги-двобої, що відомі під назвою ‘repartee’.

            Ще один спосіб створення комічного – це порушення анафорично-катафоричних зв’язків у репліках персонажів.

            До різних композиційно-синтаксичних засобів досягнення гумористичного ефекту звертаються також автори сучасних ,,похмурих комедій”.

ВИСНОВКИ

            Комедійний драматургічний текст – це ігровий текст, призначений для гри зі сцени, усі елементи якого підпорядковуються принципу інконгруентності. Мета гри в комедійному драматургічному тексті – створення комічного ефекту. Ця гра припускає взаємодію акторів в обіграванні комізму інконгруентних уявлень або ситуацій. Гра в комедійному драматургічному тексті також виявляється у грі вербальній, котра забезпечується комплексом лінгвальних засобів різних рівнів, в основі яких також лежить принцип інконгруентності. З лінгвістичної точки зору комедійний драматургічний текст являє собою ігровий мовленнєвий твір, ‘звитий’ з комічних ситуацій, відображених у специфічних формах (сценаріях) і виражених вербальними комічними засобами. Комічне ігрової ситуації і комічне, виражене мовними, ігровими засобами, у комедійному драматургічному тексті діалектично взаємозалежні: узяті разом, вони створюють умовно-ігрове ‘поле’, що імітує реальне життя. Усі мовні ігри (що містять каламбури, жарти, вбудовані анекдоти, пародії, пароніми і таке інше) у комедійному драматургічному тексті утворюють своєрідні ,,ігрові прориви”, вставні ‘епізоди’, що створюють гумористичний ефект. Основою комічного ігрового початку в комедійних драматургічних текстах є різні види вербальної і невербальної інконгруентності, що має наскрізний характер.

            Комедійний драматургічний текст будується за певними композиційними законами. У ньому виділяється внутрішня (змістовна) і зовнішня (архітектонічна) композиції, а також типи комічного діалогу: а) діалог ‘суто’ інформативного характеру; б) діалог-унісон; в) діалог-двобій.

            Різні компоненти тексту комедії мають неоднаковий комічний потенціал і неоднакові можливості його реалізації. Найбільші можливості закладені у мовленні персонажів. У актуалізації комічного потенціалу персонажної підсистеми велику роль відіграють так звані ‘промовисті’ імена, що є самодостатніми засобами створення комічного, – вони не вимагають додаткового контекстного підживлення, а навпаки, самі є відправною точкою комічного ефекту. Номінативна функція в ‘промовистих’ іменах сполучається з характерологічною. В імені фіксується провідна риса характеру персонажа, що стійко зберігається та обіграється у п’єсі. Це спостерігається в драматургічних текстах, які близькі за своїми характеристиками до комедії характерів.

            В авторській мові можливості передачі інформації комедійного плану значно обмежені. Комічна інформація, що міститься в комедійному драматургічному тексті, перекодовується у невербальні формі.

            Серед авторських елементів найбільший комедійний потенціал має авторська ремарка і заголовок. Останній задає комедійний вектор розвитку дії.

            Найменшим комічним потенціалом вирізняються такі компоненти авторської частини комедійного драматургічного тексту, як епіграф, присвята, авторські записки, аргументум.

            З метою реалізації комічних основ у комедійному драматургічному тексті широко послуговуються композиційно-синтаксичними ресурсами. Створити комічний ефект допомагають численні репліки ‘убік’, квазідіалоги, оригінальні поліадресантні і поліадресні репліки.

            Комічний ефект досягається і шляхом використання лексичної інконгруентності, що призводить до виникнення макаронічної мови, яка припускає змішування елементів різних мов, а також порушення стилістичної гомогенності між ,,піднесеним-заниженим”.

            Парономазія, яка вбирає в себе фонетичну, морфологічну і лексичну складові, забезпечує досягнення комічного в тексті.

            Паронімічна атракція також має великий комічний потенціал, що визначає словесну і звукову гру.

            У створенні комічного задіяні і тропеїчні засоби, насамперед, метафора і порівняння. Аналіз показує, що найбільшого комічного ефекту досягають ті стилістичні прийоми, де співвідношення референта і корелята основане на таких семантичних конфігураціях, як Людина-Тварина, Людина-Предмет, Соматизм-Предмет.

            В арсенал засобів комічного в тексті англійської комедії входять також різні прояви катахрези – лінгвокогнітивної інконгруентності: оксюморон, парадокс, мейозис і гіпербола. Комічний ефект тим сильніший, чим більше елементи даного ряду відрізняються в понятійному плані, позначаючи предмети, явища, почуття з різних сфер життя. Найбільший контраст виникає при співрозміщенні, наприклад, абстрактних, піднесених понять і повсякденних конкретних предметів.

            Принцип інконгруентності лежить в основі багатьох конкретних комедійних сюжетно-композиційних прийомів, у тому числі інверсії, пародіювання.

            Співвідношення між засобами комічного впливу не є константною кореляцією. Остання змінюється в історичній перспективі, що свідчить про значне розмаїття та неповторність конкретних комедійних драматургічних текстів, кожний з яких характеризується власним набором різнорівневих засобів створення комічного.

            Перспективами подальших досліджень у заданій проблематиці є вивчення англійських комедійних драматургічних текстів з погляду теорії інтертекстуальності і виявлення мовних механізмів створення комічного в міжтекстовій взаємодії, у вивченні типологічних особливостей даних типів текстів.