АРХАЇЗАТОРСЬКІ ТЕНДЕНЦІЇ У МОВІ ГРЕЦЬКОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ II-III ст. (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРУ АРРІАНА “АНАБАЗИС АЛЕКСАНДРА”)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
АРХАЇЗАТОРСЬКІ ТЕНДЕНЦІЇ У МОВІ ГРЕЦЬКОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ II-III ст. (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРУ АРРІАНА “АНАБАЗИС АЛЕКСАНДРА”)
Альтернативное Название: АРХАИЗАТОРСЬКИЕ ТЕНДЕНЦИИ В ЯЗЫКЕ греческой историографии II-III ст. (На материале произведений Арриану \"анабазиса АЛЕКСАНДРА\")
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

Розділ 1. Формування мови грецької історичної прози IIIII ст.. Історико-політичні та культурні умови, які склалися на території Греції в елліністичний період та в період римського панування, спричинили значну соціальну та територіальну диференціацію грецької мови. Комунікативна потреба, що з’явилась у грекомовному середовищі, стала основним фактором формування загальної грецької мови – койне.


Процес формування койне був досить тривалим і складним. Спершу в групі генетично споріднених діалектів виникали мовні системи більш широкої сфери використання – локальні розмовні койне, на основі яких формувались наддіалектні форми мови. У процесі створення наддіалектної єдності класичні грецькі діалекти поступово виходили з ужитку, а згодом – і зовсім зникали. Зрештою, виникла єдина наддіалектна мовна форма як загальний засіб комунікації для колишніх носіїв різних діалектів. Унаслідок політичного та культурного панування Афін у класичний період така загальна мова утворилася на основі саме аттичного діалекту.


Загальна мова поширилась на досить значну територію, відтак у своєму розвитку з часом набула відмінних від аттичного діалекту класичного періоду рис. В умовах мовної інтерференції у носіїв грецької мови посилювались патріотичні настрої (як наслідок – “грецьке відродження”) та розвивалося почуття “мовної лояльності” стосовно грецької мови. Прагнення зберегти єдність койне, яка могла би забезпечити її використання у комунікативних цілях носіями різних діалектів, спричинило появу граматичних учень, метою яких були стандартизація та уніфікація мови.


Визначальні для розвитку літературної грецької мови зазначеного періоду пуристичні тенденції підтримувалися також прибічниками риторичного напрямку аттикізму, який сприяв закріпленню норм саме аттичного діалекту класичного періоду як зразка для наслідування письменниками періоду койне та встановленню єдиних норм “правильності” та “чистоти” грецької мови.


Прагнення повернутися до мови класичних взірцевих авторів, що особливо чітко відображалося в культі “чистого” аттичного діалекту (o` avttikismo,j), стало підґрунтям для архаїзаторських тенденцій у мові та стилі письменників II‑III ст.; у синхронічному аспекті таке повернення до мови авторів класичного періоду виражалось у свідомій архаїзації мови на всіх її рівнях.


Особливості мови та стилю грецьких істориків елліністично-римського періоду визначались історіографічною традицією, сформованою в докласичний та класичний періоди розвитку грецької літератури. До II-III ст. грецька історіографія пройшла тривалий шлях у своєму розвитку та мала вже досить сформовані норми мови й стилю та канон взірцевих для наслідування письменників. Зародження і становлення жанру історичної прози відбувалися у VI ст. до н.е. у творчості логографів, а остаточне оформлення жанру – у творчості Геродота. Зміщення центру історичної прози до Афін у IV ст. до н.е. стало початком розвитку та становлення класичної аттичної історіографії, представленої творчістю Фукідіда, Ксенофонта, Феопомпа та Тімея. До елліністичного періоду розвитку грецької історіографії (III-I ст. до н. е.) належить творчість Птолемея, Арістобула, Полібія, Діодора Сицилійського, Діонісія Галікарнаського. Характерна риса історіографії римського періоду – панування архаїстичних тенденцій, що відображено у творчості Плутарха, Арріана, Аппіана, Діона Касія, Геродіана.


Зародження грецької історичної прози в Іонії та розвиток в Аттиці класичного періоду визначили жанрові діалектні особливості історичних творів елліністично-римського періоду: вони написані аттичним діалектом класичного періоду з елементами іонійського діалекту, тобто жанровою мовою грецької історичної прози.


Упродовж усієї доби античності винятковий вплив на формування стилю та мови історичної прози мала теорія красномовства: риторика визначала мовні та стилістичні особливості прозових історичних творів. Значну роль у цьому аспекті відіграли аттикістичні школи красномовства, основним напрямком діяльності яких було ґрунтовне ознайомлення з творами видатних поетів та прозаїків попередніх століть, вибір письменників, мова та стиль яких вважалися гідними наслідування, формування правил та прийомів відтворення особливостей їх мови. У I-II ст. аттикізм став превалюючою тенденцією у літературі та проявлявся, перш за все, у реформі літературної мови: з неї були вилучені форми, слова та звороти, які не зустрічались у творах “канонічних” аттичних прозаїків.


Розділ 2. “Фонетико-морфологічні засоби архаїзації мови”. Койне, яка використовувалася за межами території її первісного поширення, була досить уніфікованою формою мови, але вона, як зазначає С. Теодорсон, мала принаймні дві фонологічні підсистеми: інноваційну та консервативну. У розмовній мові на всій грекомовній території з класичного аттичного діалекту розвинулась інноваційна фонологічна підсистема; консервативна ж підсистема, пов’язана більше з писемною фіксацією мови, пильно оберігалася пуристами впродовж багатьох століть. Дослідження С. Теодорсона показало, що консервативна фонологічна підсистема займала в елліністичні часи більш сильну позицію, ніж інноваційна, адже в елліністичних Афінах як центрі філософської та риторичної освіти були сприятливі для консерватизму і пуризму умови. Пуристичні аттикізуючі тенденції сприяли тому, що письменники намагались уникати вживання у своїх творах фонетичних варіантів, які були результатом впливу розмовної мови на літературну, а тому відновлювали архаїчні форми, характерні для іонійського та класичного аттичного діалекту, які не збереглися ані в консервативній фонологічній підсистемі, ані, тим більше, в інноваційній.


Архаїчними можна вважати вживані Арріаном іонійські та аттичні фонетичні варіанти, які суперечили загальномовним тенденціям елліністично-римського періоду. Впливом іонійського діалекту пояснюється зменшення використання -n evfelkustiko,n навіть у випадках, визначених нормами класичного аттичного діалекту, поширене вживання неконтрагованих варіантів (eg. I.10.3. sw/oj; II.11.6, III.15.4. fa,oj; IV.6.6. ave,nnaoi), неасимільованих архаїчних сполучень плавний + -s- та sm- (smikro,j), більш давньої форми прийменника evj замість аттичного варіанту eivj. Архаїзаторська спрямованість Арріана проявляється в гіпердіалектних варіантах з дифтонгом ‑ei- замість -i- (eg. VI.9.5. avspoudei,; VI.10.2. leipoyuci,a, VI.11.2. leipoyuch/sai), яка не є результатом монофтонгізації давнього дифтонга, у вживанні -h- навіть тоді, коли у класичному аттичному діалекті вживалась -i- (eg. I.27.5. Telmisso,n; III.16.5. Miqrh,nhn; III.19.2. VAbouli,tou; V.2.7. th/| kataklh,sei).


Основними тенденціями, які визначали розвиток морфології грецької мови елліністично-римського періоду, були тенденція до аналітизму, до уніфікації вираження та до симетрії системи. Прихильники аттикізму особливо ретельно уникали використання інноваційних морфологічних рис, які виникли внаслідок дії зазначених тенденцій, як неприпустимих нововведень у мові та замінювали відповідними більш архаїчними класичними аттичними формами.


Однією з найпоказовіших рис мови Арріана, яка може бути визначена як морфологічний засіб архаїзації, є використання форм двоїни в іменних та дієслівних парадигмах (eg. II.26.6. toi/n podoi/n; V.5.1. Megasqe,nhj kai. VEratosqe,nhj xunegraya,thn). Аналогічні явища зустрічаються також у мові Геродіана.


У системі іменного відмінювання засобом свідомої архаїзації Арріаном мови з метою наближення її до норм класичного аттичного діалекту можна вважати відновлення аттичної парадигми, яка в період койне вже була замінена регулярними формами II відміни внаслідок дії загальномовної тенденції до уніфікації (eg. I.5.1. Bardu,lew; II.16.4. o` new,j; VI.9.3. tou/ new,; IV.8.2. Tunda,rew; VI.22.8. oi` lagw/).


Архаїзація засвідчується також відновленням Арріаном архаїчних форм родового відмінка: це – генетивні форми іменників чоловічого роду першої відміни з основою на ‑a, поширені у дорійському діалекті (eg. III.26.1. Filw,ta; VI.28.4. Krateu,a; VII.27.2. tou/ VIo,lla), та іменників третьої відміни з основою на -i (eg. III.5.2. tou/ Peti,sioj; III.1.4. Me,mfioj).


Для мови Арріана характерна також заміна класичних іменників I-II відмін іменниками III відміни, що можна розцінювати як ультрапуризм, зумовлений спробою автора протистояти загальномовній тенденції до уніфікації та спрощення морфологічної системи (eg. V.2.2. politeu,matoj замість politei,aj; VI.29.9. evpimele,j замість evpime,leia).


У період койне значного поширенння набувають перифрастичні форми дієслова, що пояснюється загальномовною тенденцією до аналітичного формотворення. Це, звичайно, відобразилось і на мові Арріана. Однак архаїзаторська орієнтація Арріана виявляється в переважному використанні класичних синтетичних дієслівних форм на позначення минулих та майбутнього часів доконаного виду замість перифраз, які були поширені в системі дієслівного відмінювання в період койне, а з часом стали основними в дієслівній парадигмі грецької мови. Зокрема, спроба протистояти тенденції до аналітизму відобразилась у використанні Арріаном синтетичних архаїчних форм перфекта для 3-ї особи множини, які вже в класичному аттичному діалекті були замінені аналітичними конструкціями, що є яскравим свідченням архаїзаторської спрямованості автора (зокрема, III.12.3 evteta,cato). З іншого боку, морфологічним архаїзмом можна вважати використання Арріаном аналітичної конструкції e;cw + participium на позначення тривалої дії, що характерна для грецької мови класичного періоду (eg. V.17.6. ei;conto evsakonti,zontej; VI.7.2. ei=ce xundiaba,j).


У період койне медіально-пасивні форми дієслова мають уже переважно пасивне використання. Арріан використовує медіально-пасивні форми дієслів у медіальному та в пасивному значенні, як у класичному аттичному діалекті, і лише у 5% випадків для вираження медіального значення використовує конструкцію, що складається з активної форми дієслова та зворотнього займенника, який, власне, і надає значення зворотності дії (eg. IV.17.6. pare,dosan sfa/j auvtou,j вони здались; VII.5.2. avpogra,fousi sfa/j вони записались).


Арріаном відновлюються деякі часові форми, які були поширені, головним чином, у класичному аттичному діалекті. Такими є, зокрема, форми futurum III (V.5.1. gegra,yetai) та так званого futurum atticum (eg. I.5.9. evpisitiei/sqai; VI.12.2. avgwniei/sqai) (останній вживається також Геродіаном).


Яскравим свідченням архаїзації Арріаном мови є використання у системі займенникової парадигми аналітичних форм зворотніх займенників, поширених в архаїчних написах та у творах Фукідіда, замість відповідних класичних й елліністичних синтетичних форм (eg. IV.17.7. avpo. sfw/n auvtw/n; VII.14.9. sfa/j auvtou,j).


Розділ 3. “Синтаксичні засоби архаїзації мови”. На синтаксичному рівні прояв архаїзації бачимо, зокрема, в особливостях функціонального синтаксису відмінків, а саме в ригористичному використанні певних відмінкових форм та прийменникових конструкцій, уживання яких було поширеним у класичному аттичному діалекті, однак не було характерним для койне. Зокрема, слід звернути увагу на відновлення у використанні класичних безприйменникових відмінкових форм, як-от: genetivus partitivus (eg. IV.29.4. tw/n VIndw/n, VI.6.1. tw/n i`ppe,wn), genetivus causae (e. g. IV.9.1. th/j sumfora/j, VII.23.3. th/j proqumi,aj), dativus instrumenti (e. g. IV.27.2. be,lei, VI.29.8. Persikoi/j gra,mmasi), усупереч панівній в елліністично-римський період тенденції до поширення використання в такому значенні прийменникових конструкцій, а також дотримання консервативних норм у вживанні деяких функціональних різновидів генетива (genetivus possessivus та auctoris).


Консервація рис аттичного діалекту проявляється у використанні в різних типах підрядних речень сполучників та сполучних слів, не характерних для періоду койне. Арріаном обмежено використовується сполучник i[na, який у період койне набував значного поширення в розмовній мові за рахунок розширення сфери використання та заміни інфінітивів підрядними реченнями, що вводилися за допомогою цього сполучника: у підрядних додаткових реченнях у переважній більшості випадків Арріан вживає сполучник o[ti, у підрядних реченнях часу він широко використовує сполучник w`j.


У фінальних підрядних реченнях Арріан використовує сполучник o[pwj та сполучник w`j як основний сполучник (eg. IV.2.2. parh,ggelto ta.j mhcana.j xumphgnu,nai( w`j oi` evk th/j po,lewj tau,thj avdu,natoi w=si evpwfelei/n було наказано з’єднати машини, щоб мешканці цього міста не мали змоги допомогти). Використання останнього є результатом наслідування не лише класичного аттичного діалекту загалом, а саме мови Ксенофонта, оскільки w`j не був основним фінальним сполучником ані в класичний період, ані в період койне, натомість у Ксенофонта він був досить поширеним. Про збільшення використання сполучника w`j у фінальному значенні свідчить, зокрема, й той факт, що у мові Геродіана він також є найбільш уживаним фінальним сполучником.


Гіперболізовано класичним є також використання Арріаном сполучника w`j з інфінітивом для вираження наслідку (e. g. I.9.3. th.n du,namin avne,laben( w`j th/j qala,sshj evpikrath/sai (місто) отримало владу, так що запанувало на морі; III.29.3. reu/ma ovxu,j( w`j ta. kataphgnume,na evkstre,fesqai ouv calepw/j течія сильна, так що сваї виривались легко).


Впливом архаїзаторських тенденцій пояснюється також пріоритетне використання різних типів синтаксичних конструкцій для вираження певних відношень. Зокрема, для вираження об’єктних відношень Арріан підкреслено використовує інфінітивні конструкції після дієслів зі значенням просити, наказувати, забороняти, спонукати або планувати, хоча для класичної грецької мови в аналогічних синтаксичних ситуаціях характерна варіативність у використанні accusativus cum infinitivo чи підрядних додаткових речень, а в період койне у таких випадках нормою було використання підрядних додаткових речень, що вводяться за допомогою i[na та o[pwj (eg. V.1.5. evphgge,lkei VAle,xandroj xunelqei/n tou.j u`pa,rcouj Александр наказав начальникам прийти). Наслідком такої спроби відродження використання інфінітивної конструкції після зазначених семантичних груп дієслів стало її поширення також і для вираження об’єктних відношень після дієслів мовлення (eg. I.10.5. tou,touj aivti,ouj ei=nai avpe,fainen оголосив, що вони винні; IV.15.7. hvgge,lleto ouvde. evqe,lein katakou,ein було повідомлено, що вони не хотіли підкорятись), хоча навіть у класичній грецькій мові після дієслів цього класу підрядні речення з o[ti вживались частіше, ніж інфінітив. Така ж тенденція характерна і для мови Геродіана, який практично завжди після дієслів мовлення використовує інфінітив.


Архаїзмом є також надмірне використання Арріаном дієприкметникової конструкції після verba sentiendi замість більш поширеної у період койне інфінітивної (e. g. I.8.5. katidw.n tou.j Qhbai,ouj leluko,taj th.n ta,xin побачивши, що фіванці розпустили стрій).


Архаїзація проявляється у вживанні Арріаном у підрядному реченні саме таких форм дієслова-присудка, які вважалися нормою у класичному аттичному діалекті. Зокрема, архаїчними можна вважати форми оптатива в підрядних фінальних реченнях як після головних, так і після історичних часів (eg. II.22.3. ta.j me.n polla.j tw/n xu.n auvtw/| new/n avnakwceu,ein e;taxen( w`j mh. kai. a;llai evkpleu,seian tw/n Turi,wn nh/ej численним своїм кораблям наказав зупинитись, щоб не випливли й інші кораблі тірійців); форми індикатива в підрядних наслідкових реченнях, що суперечить нормам койне, де панівним було використання інфінітивної конструкції (eg. III.18.8. tw/n avmfi. Kratero.n paraqeo,ntwn( w[ste hvnagka,sqhsan oi` polloi, feu,gein воїни Кратера наступали, так що численні (перси) були змушені втекти; IV.2.3. oi` toxo,tai hvfi,eto( w[ste evgumnw,qh to. tei/coj tw/n promacome,nwn лучники стріляли, так що стіна звільнилась від захисників).


У Арріана використання умовних періодів обмежується лише регулярними типами, хоча так звані “змішані” умовні періоди були досить широко вживаними на всіх етапах розвитку грецької мови; очевидно, це є наслідком свідомого дотримання Арріаном норм класичного аттичного діалекту, який відрізнявся більшою мірою регламентованості речень цього типу; поширене також використання потенційного умовного періоду, який зустрічається в койне дуже рідко (eg. III.7.4. evgnwkw.j ei;rgein VAle,xandron( eiv diabai,noi вирішивши перешкодити Александру, якщо переправлятиметься; IV.15.3. h[xein( eiv keleu,oito (цар) прийде, якщо (Александр) накаже). Про відновлення modus potentialis в мові історіографії свідчить також його широке використання Геродіаном.


Синтаксичними архаїзмами в мові Арріана можна вважати також абсолютні інфінітивні та дієприкметникові конструкції, які в період койне перебували на стадії зникнення (eg. I.10.2. tucei/n можливо).


Наслідування автором норм класичного аттичного діалекту прослідковується також в особливостях використання заперечних часток та частки a;n. Зокрема, архаїчними є відсутність заперечення ouv у протасисі, обмеження використання заперечення mh, при дієприкметнику лише випадками, коли дієприкметник має умовне значення (e. g. IV.11.9. VAle,xandroj mh. proskunou,menoj Александр, якому б не вклонялись; IV.13.3. oi` mh. timwrhsame,nw| VAle,xandron йому, який би не помстився Александру).


Розділ 4. “Лексичні засоби архаїзації мови”. Значні політичні та культурні зміни, які відбувались у грекомовному суспільстві в період формування койне, звичайно, не могли не позначитися на лексичному складі грецької мови. З одного боку, значна частина лексем, використовувана письменниками докласичного та класичного періодів розвитку грецької мови, зникала зі словникового складу внаслідок того, що в мові з’являлися синонімічні їм та більш поширені у використанні лексеми. З іншого боку, наслідком формування наддіалектної мовної єдності на основі, головним чином, іонійського й аттичного діалектів стало те, що лексика, яка використовувалась у творах докласичного та класичного періодів, написаних іншими діалектами, виходила з ужитку, відповідно, сприймалась носіями грецької мови елліністично-римського періоду як застаріла.


Серед архаїзмів мови твору Арріана виокремлюються лексеми, які застаріли в усіх своїх значеннях, відповідно, взагалі вийшли з активного словника мовців (так звані власне лексичні архаїзми), та лексеми, у яких застарілим вважається лише певне лексичне значення на противагу іншим значенням, які сприймаються мовцями як сучасні (лексико-семантичні архаїзми). Значна частина лексем запозичена Арріаном із творів письменників докласичного та класичного періодів розвитку грецької мови. Основним лексичним засобом архаїзації мови у творі Арріана були власне лексичні архаїзми, які становлять 60,9% усіх лексичних архаїзмів, виявлених у мові твору Арріана. Значно менше автор звертався до використання лексико-семантичних архаїзмів (вони становлять 39,1%). З огляду на архаїзаторські тенденції не дивним виявляється той факт, що майже 59,4% архаїзмів становлять аттикізми і 40,6% – іонізми.


Серед аттичних архаїзмів найбільшу частину становлять лексеми, запозичені з творів Ксенофонта (eg. II.11.3. euvrw,stwj сильно, рішуче; VI.8.5. pe,ran по той бік;) та Фукідіда (eg. II.20.8. bu,zhn впритул; VII.15.2. lh|steu,w грабувати; VII.7.7. nhi?,thj морський; I.19.9. o` fruganismo,j збирання дров), які були безперечними авторитетами та зразковими письменниками для історіографів елліністично-римського періоду. Значно меншою мірою у мові Арріана поширене використання лексем, запозичених із творів інших аттичних авторів класичного періоду. Джерелом найбільшої кількості іонійських архаїзмів стала для Арріана мова Геродота: з твору останнього запозичено 57,4% іонізмів, віднайдених у творі Арріана (eg. IV.13.5. h` katoch, одержимість; VII.20.10. to. no,maion звичай;).


Наслідуючи грецьку мову класичного періоду, Арріан, звичайно, не міг уникнути впливу сучасної йому розмовної грецької мови, розвиток якої меншою мірою регламентувався аттикістичними архаїзаторськими тенденціями. Відповідно, лексика його твору містить також слова, які можна обєднати умовною назвою “елліністичні” неологізми (34,16% усієї темпорально маркованої лексики). Таке співвідношення свідчить про те, що лексичний склад мови Арріана значною мірою зазнав впливу тогочасних пуристичних тенденцій.


Незважаючи на панівні архаїзаторські тенденції, спричинені аттикізмом, які сприяли відновленню у ІІ-ІІІ ст. низки лексем або їх окремих значень, усе ж штучне відродження архаїзмів не могло дієво вплинути на їх перехід до активного словника носіїв грецької мови. Відповідно, частина відновлених архаїзмів залишається в пасивному словнику, отже, з часом зникає з мови. Результатом такого явища стає відсутність лексеми або окремого її лексичного значення в сучасній грецькій мові.


 


ВИСНОВКИ


 


У роботі було виявлено, систематизовано, описано та здійснено кількісну обробку засобів архаїзації мови грецькими істориками II-III ст. на основі аналізу фонетичних, морфологічних, синтаксичних та лексичних особливостей мови твору Арріана VAlexa,ndrou avna,basij.


При написанні літературних творів у елліністично-римський період відбувалась свідома архаїзація грецької мови на всіх рівнях, метою якої було наближення мови літератури до норм класичного аттичного діалекту. Кількісний аналіз фонетичних, морфологічних, синтаксичних та лексичних архаїзмів, використаних Арріаном, дозволяє стверджувати наступне.


Вплив іонійського діалекту найбільш відчутний на фонетичному рівні: 50,38% архаїчних фонетичних одиниць використовуються згідно з нормами іонійського діалекту (зменшення використання -n evfelkustiko,n, переважне вживання неконтрагованих варіантів, неасимільованих архаїчних сполучень плавний + -s- та sm-, форми evj). Меншою мірою поширене вживання іонійських елементів на лексичному рівні (близько 40,6% випадків). На морфологічному рівні використання іонійських форм засвідчене у 1,93% випадках. Серед одиниць синтаксичного рівня іонізми у творі Арріана не зустрічаються.


З огляду на об’єктивні умови формування койне закономірним є той факт, що найбільшу частину розглянутих архаїчних одиниць становлять аттичні форми та конструкції. В аспекті використання класичних аттичних елементів найбільш архаїстичними, як показали результати дослідження, є лексичний і морфологічний рівні, адже аттичні форми зустрічаються у 59,4% та 56,97% розглянутих випадків відповідно. Серед аттичних лексичних архаїзмів найбільшу частину становлять лексеми, запозичені з творів Ксенофонта та Фукідіда. На морфологічному рівні архаїчними є форми двоїни в іменних та дієслівних парадигмах, аттична відміна іменників, архаїчні форми атематичного відмінювання, генетивні форми іменників чоловічого роду першої відміни з основою на -a та третьої відміни з основою на -i; аналітична конструкція e;cw + participium, форми futurum atticum та futurum III; аналітичні форми зворотніх займенників. Серед одиниць фонетичного та синтаксичного рівнів власне аттичні елементи зустрічаються рідше (у 40,41% та 43,97% випадків відповідно). На фонетичному рівні відновлюються класичні аттичні норми використання елізії, вживання -i- subscriptum у невласних дифтонгах. Для синтаксичного рівня характерне дотримання консервативних норм у вживанні класичних функціональних різновидів деяких відмінків (genetivus partitivus, causae, possessivus та auctoris; dativus instrumenti). У системі гіпотаксису архаїзація простежується у обмеженні використання сполучника i[na, поширенні сполучників o[pwj та w`j у фінальних підрядних реченнях, використанні форм оптатива у підрядних фінальних реченнях та форм індикатива у підрядних наслідкових реченнях, обмеженні різновидів умовних періодів регулярними типами, відновленні потенційного умовного періоду. Серед синтаксичних засобів архаїзації слід назвати також поширення сполучника w`j з інфінітивом для вираження наслідку, вживання інфінітивних конструкцій для вираження об’єктних відношень після дієслів зі значенням просити, наказувати тощо, дієприкметникової конструкції після verba sentiendi, поширення зворотів infinitivus absolutus та accusativus absolutus.


Незважаючи на аттикізуючий мімесис, Арріану не вдалося повною мірою уникнути впливу сучасних йому мовних тенденцій, відтак, у мові його твору трапляються інноваційні елементи, які з’явились або повною мірою розвинулися лише в елліністично-римський період. Досить поширене використання таких елементів на морфологічному рівні (39,9% випадків), меншою мірою – на фонетичному, синтаксичному та лексичному рівнях (у 3,16%, 6,34% та 34,16% випадків відповідно).


Яскравим свідченням надмірного прагнення штучно наблизити мову твору до норм класичного аттичного діалекту є явище так званого гіпердіалектизму, прояви якого зустрічаються на всіх рівнях мови у застосуванні класичних аттичних норм вживання форм і конструкцій навіть у тих випадках, які в класичному аттичному діалекті становили певний виняток та не регламентувалися цими нормами й правилами (вживання фонетичних варіантів з дифтонгом -ei- замість -i-, що не є результатом монофтонгізації давнього дифтонга, наявність -h- навіть тоді, коли у класичному аттичному діалекті вживалась -i-; уникання використання окремих форм жіночого роду прикметників; поширення вживання інфінітивної конструкції після дієслів мовлення).


 


У межах проведеного дослідження неможливо охопити все коло питань, пов’язаних із проблемами формування літературної норми грецької мови елліністично-римського періоду. Перспективним вбачається проведення аналізу особливостей інших функціонально-стилістичних різновидів грецької мови II-III ст., дослідження розмежування та подальшого відокремленого розвитку розмовного та літературного різновидів койне.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины