ЛАНДШАФТОЗНАВЧІ ОСНОВИ ОПТИМІЗАЦІЇ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Краткое содержание

Теоретичні і методичні основи дослідження територіальної організації об’єктів природно-заповідного фонду

Наукове підґрунтя для розбудови ПЗФ в Україні почало закладатись на межі ХІХ-ХХ століть ученими різних природознавчих напрямків. Аналізуючи шлях, пройдений саме географічною наукою в руслі дослідження територій ПЗФ, слід зауважити, що формування знань ішло в напрямі розвитку інтегративних взаємозв’язків як між галузями самої географії, так і між географією та науками, що вивчають окремі компоненти природних комплексів (ботанікою, зоологією, лісознавством тощо). Останнім часом,  зважаючи на інтенсивний розвиток гуманістичного підходу, доцільним стало використання здобутків соціальних наук (соціоекології, екополітики, соціальної географії тощо).

На основі наукових розробок, з метою запобігання негативного впливу й пом’якшення антропогенного навантаження на навколишнє середовище, особливо його біологічну складову, за останні роки прийнято ряд націо-нальних документів, які спрямовані на збереження максимально можливого біотичного та ландшафтного різноманіття, покращання стану та відновлення окремих компонентів і ландшафтів зокрема, а також на створення мережі природно-заповідних об’єктів України як складової частини Загальноєвропейської мережі.

Методика дослідження об’єктів ПЗФ, що застосовувалась у даній роботі, являє собою комплекс загальнонаукових, а на їх основі і конкретно-наукових, підходів, принципів, методів, прийомів і способів, зокрема: отримання, аналіз, діагноз і синтез емпіричної та теоретичної інформації просторового, просторово-часового і структурно-функціонального змісту. Інтегрованість, синтез і трансформація підходів та методів на конкретно-науковому рівні дозволяють як стрижневий використати системний ландшафтознавчий підхід при дослідженні об’єктів ПЗФ.

Використання ландшафтознавчого підходу для вивчення ПЗФ дає можливість: виявити складові територіальної організації його об’єктів на основі територіальної структури ЛК; розглянути відповідність об’єктів ПЗФ різних категорій ЛК різного рівня, взявши за основу особливості ієрархічного підпорядкування ЛК; запропонувати ефективну систему моніторингу, розроблену з урахуванням генезису, сучасного стану та динаміки ЛК; встановити оптимальний режим природокористування, що буде базуватись на особливостях функціонування ЛК. 

Після виконання процедури створення об’єкта ПЗФ набуває актуальності питання формування його внутрішньої територіальної структури, елементами якої є функціональні зони. Систематизований  В.П.Брусаком та Д.А.Кричевською (2000, 2003, 2005) досвід вітчизняних та зарубіжних вчених свідчить, що це питання слід вирішувати, використовуючи досягнення конструктивної географії. Науковим підґрунтям для планування внутрішньої територіальної організації об’єктів ПЗФ є принципи проектування природоохоронних територій, розроблені Ю.Ісаковим та ін. на геоекологічних засадах (1987).

Виходячи з основних ландшафтно-екологічних принципів, одне з першочергових завдань проектування території об’єктів ПЗФ полягає в об’єктивній “прив’язці” його складових частин (функціональних зон) до певного природного каркасу. Реалізувати його можна, використовуючи концепції ландшафтної екології, які дозволяють визначити в межах цих об’єктів різні типи ландшафтно-територіальних структур (ЛТС) з відповідною для них системою територіальних одиниць. Останні можуть виконувати роль оперативних одиниць для зонування (В.П.Брусак, 2005).

Застосування ландшафтно-екологічного підходу для формування внутрішньої функціональної структури об’єктів ПЗФ дозволить уникнути ряду конфліктних ситуацій, що можуть виникнути між функціональним використанням та природними особливостями цих об’єктів. Щоб запобігти негативному антропогенному впливу на природні ЛК, необхідно: для кожного виду антропогенного впливу встановити природні  властивості та процеси в цих комплексах, які можуть при визначених впливах змінюватись у небажаному напрямі; знайти залежність цих змін від величини антропогенного впливу; знайти величину гранично допустимого антропогенного впливу для всіх параметрів ландшафтного комплексу (М.Д.Гродзинський, 1993).

Оскільки управління заповідними територіями вимагає накопичення значних об’ємів інформації, то проаналізувати її без використання спеціального інформаційного та технічного інструментарію неможливо. Таким інструментарієм, на думку В.І.Придатко (2002), сьогодні є ГІС, яка стала перспективним інструментом управління заповідними об’єктами. Нові комп’ютерні технології дозволяють економити ресурси: людські, фінансові, часові. Однак подальше впровадження в Україні ГІС-технологій у заповідну справу уповільнюється через ряд причин, до яких відноситься, перш за все, відсутність єдиного стандарту на використання ГІС у відповідній сфері.

Однією із форм звітності адміністрацій заповідних об’єктів є Літопис природи, що надається адміністраціями заповідників органам Мінекоресурсів. Є пропозиція створювати його за допомогою ГІС. До ГІС можна вводити хронологічні дані про рідкісні види, їх чисельність та умови проживання по роках, формуючи таким чином Літопис природи. Ця інформація може бути базою для прийняття рішень адміністрацією заповідного об’єкта [В.І.Придатко, Ю.М.Штепа, 2002].

Ландшафтознавчий аналіз та оцінка території Миколаївської області для заповідання

Дослідження здійснені на регіональному та локальному територіальних рівнях. На регіональному рівні було розроблено оптимальну мережу об’єктів ПЗФ. Результати, отримані на локальному рівні, стали підґрунтям для оптимізації функціонального зонування об’єктів ПЗФ.

Регіональні оціночні роботи проводились у зазначеному порядку: оцінка природного ландшафтного різноманіття регіону, вивчення біоцентрично-сітьової структури, аналіз територіальної структури різних типів природно-господарських територіальних систем (ПГТС) та їх впливу на природний ландшафт, визначення ландшафтної репрезентативності існуючих та перспективних для заповідання територій, виявлення перспективних ділянок, не включених до ПЗФ. У роботі детально подано вирішення трьох задач з п’яти вищезгаданих, тому що саме вони для об’єктів ПЗФ Миколаївської області виконувалися вперше.

Для оцінки ЛР обрано показник топологічної ентропії (А.С.Вікторов, 1974; М.Д.Гродзинський, 1995; А.О.Домаранський, 2003), який визначено для всієї території Миколаївської області (рис. 1). Значення показника коливаються в межах від 0 до 1,5. За результатами аналізу можна виділити деякі особливості в перерозподілі показника ЛР по території регіону. По-перше, різноманіття з показником понад 1,4 спостерігається на межі різних при-родних зон та тектонічних структур, що підтверджує висновки, зроблені М.Д.Гродзинським (1999). По-друге, виявлено також залежність величини показника від висоти та складності рельєфу. Пояснення цього докладно розроблені М.Ф.Мільковим (1986). 

У межах досліджуваного регіону виділено 14 ареалів з максимальним значенням показника ЛР. Два з них, найбільших за площею, розташовані  повздовж р. Південний Буг. На території області спостерігається загальна тенденція до зменшення показника топологічної ентропії в південно-східному напрямку. Мінімальне значення показника ЛР відзначено на межиріччях рр. Березанка – Південний Буг та Інгул – Інгулець – там, де значні площі займають малорозчленовані вододільні простори з однорідним ґрунтовим покривом. Саме на цих ділянках виділено дослідні площі, на яких був представлений лише один вид урочища. Майже на 50% від загальної площі досліджуваного регіону показник ЛР коливається від 1,1 до 1,3.

Аналіз ЛР території Миколаївської області та його співставлення з розміщенням об’єктів ПЗФ дав можливість підтвердити доцільність існування об’єктів ПЗФ на ділянках з найбільшим різноманіттям ландшафтів та виявити ділянки, не представлені в ПЗФ області.

Репрезентативність та унікальність досліджувались із використанням генетико-морфологічної ландшафтно-територіальної структури (ЛТС) Миколаївської області. В першу чергу було відзначено території з набором неповторних ЛК або їх окремих компонентів. Їх систематизація дозволила виділити три рівні унікальності: елементарний, місцевий, регіональний. Рівні визначали за такими критеріями: рівень ЛК в межах об’єктів ПЗФ, площа, повторюваність компонентів в інших ЛК (виходи корінних порід, наявність вузькоендемічних видів рослин тощо).

На локальному рівні проведено розробку (в межах нових) й коригування (в межах давно створених, які мають впроваджені проекти організації) функціонального зонування території вибраних об’єктів ПЗФ.

Оптимізація мережі об’єктів природно-заповідного фонду Миколаївської області

Під час аналізу територіальної організації об’єктів ПЗФ особлива увага приділялась об’єктам вищих категорій заповідання, які можуть забезпечити охорону природних комплексів та збереження екологічної рівноваги у поєднанні з організованими формами підготовки кадрів, екологічного виховання, екологічного туризму, регламентованого відпочинку на природі. Тобто об’єктам, які мають свою адміністрацію та систему управління, а саме – біосферним та природним заповідникам або національним природним та регіональним ландшафтним паркам.

При проектуванні оптимальної мережі об’єктів ПЗФ за основу було взято природний біосферний каркас із накладеними на нього антропогенними утвореннями. Виходячи з того, що об’єкти ПЗФ є складовими елементами ПГТС, їх територіальну організацію пов’язано з горизонтальною структурою ПГТС.

Мережа об’єктів ПЗФ є штучним утворенням, проте в її основі лежать природні ЛК і створюється вона саме для їх збереження. Тому для її оптимізації необхідно, по можливості, врахувати всі природні особливості регіону, а також відмовитись від штучної диференціації та штучних обмежень об’єктів мережі. Для цього, по-перше, було розглянуто ПЗФ відокремлено від адміністративних кордонів, оскільки адміністративний поділ є випадковим по відношенню до природних явищ, тому він не може дати уявлення про закономірності розташування природних умов та ресурсів. По-друге, для обмеження об’єктів ПЗФ під час їх виділення враховано границі ЛК.

Процедуру оптимізації ПЗФ рекомендовано проводити за наведеним алгоритмом (рис. 2).

Розробка  оптимальної мережі об’єктів ПЗФ була обґрунтована наступним:

–       Елементами мережі обрано різнорангові об’єкти ПЗФ. Межі кожного з них проведено відповідно до контурів ЛК, проте враховано також мотивацію, коли доводиться застосовувати границі господарських об’єктів (дороги, лісосмуги,  кордони лісу або населених пунктів тощо).

–       Мережа має виконувати екологічну, ресурсну, біотичну, наукову, соціальну та ін. функції. Забезпечити їх виконання можливо при наявності достатньої кількості об’єктів та оптимальної площі кожного з них, а також за рахунок встановлення різних режимів природокористування. Це стане можливим за умов утворення нових та підтримки вже існуючих об’єктів різних природоохоронних категорій.

–       Довготривале існування та ефективне виконання покладених на мережу об’єктів ПЗФ функцій можливе за умов її постійного розвитку та достатнього розширення. За результатами  тривалого комплексного моніторингу режим функціонування об’єктів доцільно коригувати. Запропонований нами варіант мережі не є остаточним, вона може бути вдосконалена в процесі подальших досліджень.

–       Ефективне функціонування буде можливим за наявності відповідного управління. Для виконання цього положення ми пропонуємо внести деякі зміни до діючої системи:

–       вивести заповідні об’єкти з підпорядкування обласних управлінь екології та природних ресурсів. Об’єкти всіх рівнів підпорядкувати загальнодержавним структурам.

–       створити регіональні центри заповідної справи відповідно до фізико-географічного районування України. Наприклад, Причорноморсько-Приазовський степовий регіон, який  може об’єднати Дністровсько-Дніпровський північно-степовий, Причорноморський середньостеповий та Причорноморсько-Приазовський сухостеповий фізико-географічний край.

–       у межах регіону визначити місцеві координаційні центри на базі об’єктів ПЗФ, що мають адміністрації, та підпорядкувати їм дрібні об’єкти.

Використання ландшафтознавчого підходу дозволило з’ясувати доцільність існування діючих об’єктів ПЗФ, визначити потенційно перспективні природні  ділянки, а найважливіше – об’єднати відокремлені об’єкти в єдину мережу, для якої можливо створити діючу систему фонового моніторингу та розробити механізми ефективного управління. Рекомендації розроблено тільки для однієї адміністративної області, проте представлена методика оптимізації ПЗФ може бути використана на інших територіях.

Для створення оптимальної мережі об’єктів ПЗФ у Миколаївській області є всі передумови: вдале розташування діючих об’єктів ПЗФ високих природоохоронних категорій; достатня кількість унікальних та репрезентативних дрібних об’єктів ПЗФ; існування перспективних для заповідання ділянок.

Основою мережі ПЗФ мають стати об’єкти з діючими адміністраціями: природний заповідник “Єланецький степ”; регіональні ландшафтні парки “Гранітно-степове Побужжя”, “Тилігульський”, “Кінбурнська коса”. Кожен з них повинен обслуговувати визначену територію. Її межі ми пропонуємо проводити відповідно до меж видів ландшафтів (рис. 3).

Для оптимізації  об’єктів ПЗФ на локальному рівні запропоновано розробку функціональних зон у межах об’єктів, що існують без Проектів організації території, та коригування  внутрішньої територіальної структури для об’єктів, де функціональне зонування проведено. В роботі представлено зонування деяких об’єктів. Їх вибір зумовлений такими причинами: представлення різних заповідних категорій, а відповідно, і різних структур; запланована зміна категорії; можливість розширення у майбутньому; різний набір ЛК, що визначають специфічну територіальну організацію.

Для природного заповідника “Єланецький степ”, окрім заповідної зони, рекомендовано передбачити також господарську територію для задоволення потреб заповідника та його працівників у сіножатях, випасах, городах тощо за встановленими нормативами.

Відповідно до зазначеного ми пропонуємо: 1) включити до заповідної зони всі типові та унікальні ЛК, які збереглись у майже природному стані; 2) включити до заповідної зони ЛК, які можна відновити шляхом зміни видів природокористування (припинити розорання, випас тощо). Це, в першу чергу, стосується ділянок з порушеним рослинним покривом; 3) деградовані ЛК, які належать до заповідника, та такі, що відновити неможливо, віднести до господарської території; 4) дозволити включити до господарської території частину типових ЛК, що займають велику площу в межах об’єкта та є надзвичайно корисними для господарювання в заповіднику за умов, що подібні ЛК будуть залишені в заповідній зоні; 5) намагатися досягти компактного розміщення господарської території поруч з кордоном об’єкта, щоб уникнути частих проходів та проїздів через заповідну зону.

У межах перспективного національного природного парку “Гранітно-степове Побужжя” запроектовано:

–       заповідну зону її запропоновано виділяти на основі біоцентрично-сітьової ЛТС, де біоцентрами є, зокрема, ареали поширення видів особливо цінних рослин (смілка бузька, мерінгія бузька тощо), та генетико-морфологічної ЛТС на рівні видів урочищ. До зони віднесено унікальні та типові ЛК;

–       до зони регульованої рекреації ввійшли ЛК (елементи генетико-морфологічної ЛТС), які мають найбільшу туристичну привабливість. У просторовому відношенні вона залежить від природних (характеру компонентів структури ЛК) та антропогенних (транспортне сполучення, відстань від великих населених пунктів, відстані від шляхів сполучення) характеристик;

–       зону стаціонарної рекреації запропоновано виділити: в межах санаторію “Бузькі пороги”; на території земель старого Первомайського кар’єру; на ділянках, де розміщені залишки старих будівель, зокрема млинів. Площа окремих ділянок, відведених під розташування об’єктів стаціонарної рекреації, не перевищує 10 га. На цих ділянках нині діють рекреаційні установи або ті території, де природні ЛК зазнали незворотних змін. Позитивним також є те, що вони розташовані біля кордону парку і в цих місцях добре розвинена інфраструктура (під’їзди, автотраси, населені пункти тощо);

–       господарська зона включає поля сівозмін, пасовища з інтенсивним випасанням худоби, населені пункти.

ВИСНОВКИ

1. Існуюча інформація про сучасний стан ПЗФ Миколаївської області є дуже неузгодженою та суперечливою, що підтверджується наступним: не всі існуючі об’єкти ПЗФ мають повний комплект документів; наявність розбіжностей документів особливо по площах; некваліфіковане обґрунтування доцільності створення об’єкта ПЗФ; втрата цінності територій, внесених до ПЗФ; подвійний облік об’єктів, розташованих у межах РЛП, тощо. Крім того, із загальної кількості лише 50% об’єктів представляють природні ЛК, які дійсно репрезентують ЛР регіону. Тому частка 2,12% площі ПЗФ від загальної площі області є завищеною. Дійсний показник становить лише 1,72% від загальної площі області.

2. Створена науково-теоретична, науково-практична та правова база потребує перегляду та доповнення, оскільки сучасний стан ПЗФ, сформованого на її основі, наближається до критичного. Змінити існуючу негативну тенденцію можливо шляхом більш широкого застосування системного ландшафтознавчого підходу. Саме він може допомогти вирішити такі питання: визначення ландшафтного різноманіття, ландшафтної репрезентативності об’єктів ПЗФ; розширення та структуризації об’єктів ПЗФ; ієрархічного впорядкування; проведення комплексного моніторингу тощо.

3. Оцінка ЛР проводилась на рівні видів урочищ за показником топологічної ентропії. За результатами аналізу виділено деякі особливості в перерозподілі показника ЛР по території регіону. По-перше, максимальне значення показника (понад 1,4) зафіксоване на межі різних природних зон та тектонічних структур. По-друге, виявлено також залежність показника від висоти та складності рельєфу. Аналіз ЛР території Миколаївської області та його співставлення з розміщенням об’єктів ПЗФ дав можливість підтвердити доцільність існування об’єктів ПЗФ на ділянках з найбільшим різноманіттям і виявити цікаві та перспективні ділянки, не представлені в ПЗФ області.

4. Об’єкти ПЗФ здебільшого репрезентують ЛК схилів (річкових долин, балок, лиманів), надзаплавні тераси, фрагменти заплав. У перспективі є можливість збільшити площу ПЗФ за рахунок заплавно-плавневих (водно-болотних) та ще не представлених схилових ЛК. Типові ж ЛК степової зони сформовані здебільшого на вододілах, а ці ділянки в Миколаївській області не включено до ПЗФ, бо саме вони є найбільш зміненими і перебувають під інтенсивним сільськогосподарським використанням.

5. Типові ЛК Лісостепової зони майже не представлені. Об’єкти ПЗФ у межах Північностепової та Середньостепової підзон охоплюють близько 0,4% їх площ, а в межах Сухостепової підзони – 3,43%. На рівні фізико-географічних областей різниця є дуже виразною. Мінімальна питома вага існуючих природних об’єктів 0,07% визначена в Південно-Придніпровській лісостеповій височинній області. Максимальна, 57%, – у Нижньо-дніпровській терасово-дельтовій сухостеповій низовинній області. Можна зауважити, що такий високий відсоток отриманий за рахунок невеликої площі цього регіону в межах Миколаївської області. Характерною особливістю біосферного заповідника (БЗ), природного заповідника (ПЗ), регіонального ландшафтного парку (РЛП) є їх розташування на межі декількох фізико-географічних одиниць різного рівня.

6. Елементами сучасного ПЗФ є об’єкти різних категорій, що існують абсолютно автономно і розташовані на значній відстані один від одного. Тому вони втрачають свою цінність через необізнаність населення про їх існування, низьку екологічну культуру, неможливість проводити повноцінний моніторинг, брак фахівців в обласних управлінських структурах тощо. Для того, щоб зберегти ПЗФ, його об’єкти доцільно об’єднати в єдину мережу і забезпечити регулярний зв’язок між елементами цієї мережі. Критерієм, що визначить процес об’єднання, може стати їх ландшафтна структура. Об’єднані об’єкти ПЗФ підпорядкувати коорди-наційному центру, функцію якого може виконувати природний заповідник, національний природний парк, регіональний ландшафтний парк. З такого центру будуть здійснюватись управління, моніторинг, розробка стратегії розвитку тощо.

7. Функціональне зонування об’єктів ПЗФ доцільно проводити з використанням ландшафтно-екологічного підходу, на основі різних типів ЛТС та з урахуванням природно-господарських і соціальних особливостей території, на якій створено об’єкт. Відповідно конфігурацію, розташування та питому вагу площі зон потрібно визначати для кожного об’єкта індивідуально.