ГЕОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА В ОСОБИСТИХ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВАХ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Краткое содержание

У першому розділі „Особисті селянські господарства, як форма організації сільськогосподарського виробництва” визначаються сучасні проблеми розвитку та ефективності функціонування особистих селянських господарств, сучасна структуризація сільської різноукладності, їх роль у сучасному сільському господарстві України, висвітлюються основи методики дослідження особистих селянських господарств.

Формування та становлення ринкових відносин в аграрному секторі економіки України об’єктивно зумовлюють розвиток його багатоукладності, в основі якої принципи рівних можливостей, здорової конкуренції та ділового співробітництва між різними формами власності й господарювання. В даний час набуває все більшого значення виробництво сільськогосподарської продукції в особистих селянських господарствах. Склалася стійка тенденція розширення в них площ землекористування, збільшення чисельності поголів’я худоби, підвищення продуктивності виробництва. Відповідно, особисті селянські господарства починають відігравати все більшу роль у сучасній територіальній організації суспільства та забезпеченні продовольчої безпеки.

Оцінка сучасної ситуації, що має місце у цьому відношенні, а також стратегічних потреб держави і села підводять до висновку відносно того, що вирішення цієї проблеми має ґрунтуватися на певних положеннях. По-перше, не тільки сьогодні, але й у стратегічній перспективі домінуючими на селі, як показує практика ведення аграрного виробництва у більшості країн світу є виробничі уклади, які базуються на приватній формі власності. По-друге, поряд із виробничими укладами зростатиме роль укладів, основним призначенням яких є забезпечення їх виробничих потреб – виробничо-забезпечуючих. По-третє, багатогранність форм господарювання і процесів зайнятості громадян на селі дає підстави передбачити в структурній побудові укладів також: нижчі і ієрархічні ланки, наприклад підуклади. Отже, об’єктивність такого підходу зумовлюється формами господарювання. По-четверте, виправданим буде виділення в системі укладотворення соціального укладу, що забезпечує розв’язання соціальних потреб села – соціальноспрямовуючого.

Особливе місце в укладній структурі села посідає селянський уклад, що зумовлено кількома обставинами: у ньому, по-перше, зосереджена значна кількість зайнятих в аграрному секторі; по-друге, у ньому на сьогодні концентрується основна частина земельних ресурсів; по-третє, виробляється більшість валової продукції; по-четверте, в ньому переважає ручна, індивідуально-сімейна праця. Назва укладу „селянський” зумовлена тим, що його основними укладоутворюючими суб’єктами є селяни та інші мешканці сільської місцевості.

В певні періоди в економіко-географічній та економічній літературі цей уклад міг би мати назву “присадибний”, “індивідуальний” або ж “підсобно-особистий”. Але на нашу думку, виходячи із того, що здійснюють виробничу діяльність у сфері аграрного виробництва, переважно у сільській місцевості, з метою забезпечення власних потреб в основних продуктах харчування, так і можливістю їх часткової реалізації для поповнення сімейного бюджету є цілковито обгрунтованою назва – “селянський уклад”.

У зв’язку з тим, що в офіційних звітних матеріалах відсутні дані про кількість і структуру продукції як рослинництва, так і тваринництва, що виробляється в особистих селянських господарствах (ОСГ), то виникає складність з вибором єдиних показників, які б дали можливість порівняти ефективність виробництва.

За допомогою методу структурного аналізу ефективність сільського господарства досліджується в галузевому і територіальному аспектах. Галузева структура ефективності виробництва відображає внутрішньогалузеві та міжгалузеві пропозиції, дає загальну характеристику процесу. Дослідження ефективності функціонування галузей та їх складових відзначається складністю, яка викликана тим, що виробництво продукції рослинництва та тваринництва має різне цільове призначення, а облік по них не проводиться офіційною статистикою. Внаслідок цього запропонований нами в роботі метод соціобюджетного дослідження, як складова частина методу структурного аналізу, який базується на анкеті, розробленій професором Я.І. Жупанським і доцентом П.О. Сухим і узгоджений із планово-статистичними органами, дає змогу проводити покомпонентно-галузевий аналіз сільськогосподарського виробництва ОСГ.

За допомогою соціобюджетного дослідження можна встановити відмінності в показниках не тільки в галузевій структурі, але й у територіальному розрізі та за категоріями господарств.

Враховуючи існуючу ситуацію, доцільно застосовувати метод „ключів” (контрольних точок). Суть цього методу полягає в тому, що на території області нами обрано чотири райони: Вижницький, Заставнівський, Новоселицький та Кельменецький, що складає в загальній кількості сто сім сільських рад, в яких спостерігаються відмінності в структурі та продуктивності виробництва продукції. Крім того, при проведенні розрахунків використано дані річних звітів сільських Рад про наявність чисельності поголів’я худоби і птиці та кількості продукції, яка реалізується заготівельним організаціям.

У зв’язку з тим, що в державі панує невизначеність стосовно  єдиних цін на сільськогосподарську продукцію в різних регіонах України, а також їм передують інфляційні процеси, внаслідок цього практично неможливо застосовувати загальноприйняті показники щодо визначення ефективності функціонування особистих селянських господарств.

Тому для дослідження даного процесу необхідно застосовувати нетрадиційні прийоми. На нашу думку, одним із прийомів визначення ефективності функціонування ОСГ є використання уніфікованого показника „зернова одиниця”, який дає змогу перевести усі види сільськогосподарської продукції через відповідну систему коефіцієнтів до порівняльного виду.

У другому розділі „Чинники формування та розвитку сільськогосподарського виробництва в Чернівецький області” проаналізовано природно-ресурсну складову сільськогосподарського земельного потенціалу, соціально-економічні чинники агровиробництва, а також акцентовано увагу на екологічній ситуації в сільському господарстві та шляхи її поліпшення.

Чернівецька область за площею – найменша серед інших областей України, але, незважаючи на це, вона характеризується значною різноманітністю природних умов і ресурсів, а також вирізняється строкатим рельєфом. Так, на території області виділяють рівнинну частину, передгірську і гірську. Безперечно, потрібно зазначити, що рівнинна частина території найсприятливіша для землеробства, передгір’я – перехідна смуга від землеробства до тваринництва, а гірські райони характеризуються розвинутим тваринництвом.

У великій мірі визначають різноманітність агрокліматичних умов і ресурсів особливості поверхні. Найбільшою сумою активних температур, а також зростанням континентальності клімату із заходу на схід характеризуються рівнинні території області. У передгір’ї холодніше й зростає кількість опадів, а гірські території найбільш зволожені та прохолодні. Що ж стосується ґрунтів, то в горах переважають бурі гірські лісові, дерново-буроземні та дерново-підзолисті різновиди. На рівнині поширені різновиди опідзолених ґрунтів, а також чорноземи.

Територія нинішньої Чернівецької області має давні історичні особливості розвитку сільськогосподарського виробництва. Упродовж тривалого часу населення області набуло виробничих навичок у вирощуванні певних сільськогосподарських культур і тварин.

У зв’язку зі складним історичним розвитком та особливостями географічного положення, область неоднорідна за національним складом населення, який також, як соціально-економічний чинник, має безпосередній вплив на розвиток і формування структури сільськогосподарського виробництва.

Іншими важливими чинниками, що впливають на формування сільськогосподарського потенціалу, є матеріально-технічна база, транспортна доступність, інфраструктурна забезпеченість території, а також екологічні передумови розвитку сільського господарства та шляхи їх поліпшення.

Досліджувана територія має вигідне агрогеографічне положення, яке, поряд з іншими чинниками, сприяє формуванню на її території районів різної спеціалізації (зернове господарство, садівництво, молочно-м’ясне тваринництво та овочівництво; молочно-м’ясне тваринництво, кормовиробництво, зернове господарство, картоплярство і льонарство з розвинутим садівництвом; молочно-м’ясне скотарство з кормовиробництвом на природних сіножатях).

У третьому розділі „Особливості сільськогосподарського виробництва в особистих селянських господарствах Чернівецької області” розглядається галузева і територіальна структура сільськогосподарського виробництва та його продуктивність, географія рослинництва й тваринництва в особистих селянських господарствах, а також особливості й територіальні відмінності сільськогосподарського виробництва в ОСГ області.

Сучасна галузева структура сільського господарства області склалася під впливом відмінностей у природних і соціально-економічних умовах, історичного минулого, а також у зв’язку з необхідністю подальшої концентрації, спеціалізації та більш раціональної організації продуктивних сил. У структурі валової продукції особистих селянських господарств частка рослинництва в області переважає над тваринництвом. Із загального обсягу виробництва продукція сільського господарства загалом по області складає 2668564 тис. зернових одиниць на продукцію рослинництва припадає 55,4%, а на продукцію тваринництва – 44,6%.

У Чернівецькій області найбільшими виробниками сільськогосподарської продукції серед ОСГ є господарства Новоселицького району, виробництво продукції яких складає 371909,9 тис. зернових одиниць та господарства Кельменецького, Сторожинецького, Хотинського районів, в яких виробництво продукції сільського господарства відповідно – 358502,1 тис., 323289 тис. і 268691,7 тис. зернових одиниць. Найменшими виробниками сільськогосподарської продукції є господарства Путильського (81950,1 тис.зерн.одн.) та Герцаївського (110297,1 тис.зерн.одн.) районів, а також м. Чернівці з мінімальним показником – 26591,0 тис. зернових одиниць.

Продуктивність сільськогосподарського виробництва в Чернівецькій області досить висока. У розрахунку на 100га землі найбільше продукції (в тис. зерн. од.) було вироблено (див. рис. 1) в Сокирянському (130,1), Новоселицькому (114,1), Кельменецькому (113,9) районах. Найменшим цей показник був у гірському Путильському районі – 35,6. Ще більші відміни мали місце в цьому показнику в розрахунку на одного мешканця (від 7,45 – в Кельменецькому районі до 2,78 – у Кіцманському, при пересічному показнику по області – 2,91).

У четвертому розділі „Особисті селянські господарства у формуванні продовольчого ринку Чернівецької області” увага звертається на сучасний ринок продовольства та раціональні норми споживання, забезпеченість населення основними продуктами харчування власного виробництва та шляхи їх реалізації.

При виробництві тих чи інших продовольчих товарів необхідно враховувати раціональні норми споживання окремих продуктів харчування. Тобто потрібно знати, яку кількість продукції того чи іншого виду виробити, щоб забезпечити людину повним набором необхідних поживних речовин.

Для населення Чернівецької області, як і загалом для України, основними продуктами харчування є хлібобулочні вироби, молоко, м’ясо, яйця, картопля, овочі, фрукти та ягоди.

Загалом по області особисті селянські господарства майже в повній мірі забезпечують власні потреби основними продуктами харчування рослинного й тваринного походження відносно раціональної норми споживання. Основними продуктами харчування (картопля, овочі, фрукти та ягоди) рослинного походження область забезпечена на 350,6 %, 106,7 % та 178,5 % відповідно.

У розрізі районів тільки Вижницький та Путильський райони не сягають 100 % забезпечення овочевими культурами, а також фруктами та ягодами (24,1 % 68,2 % і 39 %, 23,2 % відповідно). Це пояснюється гірським і передгірським рельєфом території, що створює несприятливі для цих культур агроумови (див. рис. 2).

Що ж стосується основних продуктів харчування (м’ясо, молоко, яйця) тваринного походження, то особисті селянські господарства забезпечені, за рахунок самовиробництва, загалом по області на 78,7 % – молоком, 73,5% – м’ясом, а також на 146,5 % – яйцями.

Одне із питань дисертаційного дослідження – забезпеченість населення основними продуктами харчування власного виробництва. Згідно із запропонованою Українським Інститутом гігієни та харчування методикою, раціональні норми споживання основних продуктів харчування повинні складати: картоплі – 124 кг, овочів – 161 кг, фруктів та ягід – 90 кг. Серед продуктів тваринництва ці показники такі: молоко – 380 кг, м’ясо – 83 кг, яйця – 280 штук.

Виходячи із зазначених раціональних норм споживання, нами  розраховано основні територіальні відмінності між фактичним товарним виробництвом продуктів харчування та раціональною нормою споживання. При розрахунках необхідно вводити відповідні поправочні коефіцієнти, величина яких передбачає приведення валового виробництва до фактичного товарного виробництва. Частина продукції рослинництва під час транспортування, зберігання та збору може буде втрачено, а в картоплярстві майже 30% продукції використовується як посівний матеріал на наступний рік. Тому, за нашими розрахунками, відповідні коефіцієнти по переводу валового збору у фактичну товарну продукцію складають для картоплі – 0,5; овочів – 0,8; фруктів і ягід – 0,85.

Аналіз територіальних відмінностей між фактичним товарним виробництвом окремих видів продуктів харчування в ОСГ області засвідчує, що по чотирьох із шести основних продуктів харчування, як рослинного, так і тваринного походження, баланс позитивний.

Надлишки окремих видів продукції є потенційно товарними і можуть бути реалізовані як у населених пунктах районів області, так і в обласному центрі, який виступає організаційним ядром ринку збуту надлишків сільськогосподарської продукції, що виробляється в особистих селянських господарствах.

ВИСНОВКИ

У дисертації подано теоретико-методологічне узагальнення і запропоновано нове розв’язання наукового завдання суспільно-географічного дослідження територіальної організації особистих селянських господарств Чернівецької області. У результаті проведених досліджень дисертант прийшов до таких висновків:

– в сільськогосподарському виробництві відбулися значні структурні зрушення. В процесі реформування агропромислового комплексу зменшилася питома вага виробництва продукції в громадському секторі та суттєво збільшилася в приватному, але в той же час головна маса продукції приватного сектору припадає на особисті селянські господарства;

– особисті селянські господарства є провідним і найстабільнішим типом виробників сільськогосподарської продукції в умовах загальної кризи у сільському господарстві країни;

– особливу увагу становить вивчення продуктивності особистих селянських господарств. Оскільки статистичний облік по ОСГ не ведеться, тому для цього був застосований метод соціобюджетного дослідження, як складова частина методу структурного аналізу;

– особисті селянські господарства характеризуються як достатньо високорентабельні і продуктивні, а також багатогалузеві, за рівнем розвитку існують територіальні відмінності, які пов’язані з комплексом природних і соціально-економічних чинників;

– область має вигідне агрогеографічне положення, яке поряд з іншими чинниками, сприяє формуванню на її території районів різної спеціалізації;

– особисті селянські господарства виконують властиві лише їм економічні та соціальні функції (самозабезпечення продуктами харчування власного виробництва, додатковий заробіток, соціальний захист і ін.) щодо створення умов для продуктивної зайнятості, розширеного відтворення трудових ресурсів, задоволення матеріальних, духовних та інших потреб членів сім’ї й суспільства в цілому і є активними учасниками формування територіальної організації сільської місцевості;

– підвищення продуктивності сільськогосподарського виробництва в ОСГ буде пов’язано з поглибленням виробничої спеціалізації, використанням високопродуктивної худоби і районованих сортів рослин, підвищення конкуретноспроможності виробленої продукції;

– провідне місце у виробництві продукції сільського господарства і формування ринку продовольства Чернівецької області зайняли особисті селянські господарства.