ТЕРРИТОРИАЛЬНАЯ ОРГАНИЗАЦИЯ агропродовольственного рынка Полтавской области и основные направления ее совершенствования
Тип:
Автореферат
Краткое содержание:
У першому розділі „Теоретико-методичні основи суспільно-географічного дослідження регіональних агропродовольчих ринків” поглиблено поняття регіонального агропродовольчого ринку та його територіальної організації, визначено структурні елементи агропродовольчого ринку регіону, розроблено методичні основи дослідження в контексті продовольчої безпеки регіону.
У результаті розвитку процесів агропромислової інтеграції, в основі яких лежать просторово-виробничі зв’язки, формуються регіональні агропромислові комплекси. Запровадження ринкових відносин в АПК привело до виникнення агробізнесової діяльності, що зумовлює формування та розвиток агропродовольчих ринків. Регіональний агропродовольчий ринок – це економіко-географічний простір, в межах якого відбуваються товарно-грошові відносини у процесі купівлі-продажу сільськогосподарської сировини і продовольства. Для агропродовольчого ринку характерні такі особливості: сезонність пропозиції, що пов’язана з агрокліматичними умовами сільськогосподарського виробництва в регіоні; низький рівень прогнозованості внаслідок істотної залежності від природних умов регіону; постійність попиту, що пов’язана із необхідністю забезпечення нормальної життєдіяльності населення регіону; нестійкість кон’юнктури ринку, різкі коливання цін.
Територіальна організація регіонального агропродовольчого ринку – це: взаєморозміщення суб’єктів ринку, що забезпечують надходження пропозиції (сільськогосподарських та переробних підприємств, об’єктів виробничої інфраструктури регіону), формування попиту (регіональних систем розселення) та сприяють здійсненню обмінних операцій (об’єктів ринкової інфраструктури); просторові взаємозв’язки між ними, що забезпечують формування інтегрального агропродовольчого ринку та окремих продуктових товарних ринків у межах регіону; територіальні утворення, що формують територіальний каркас регіонального агропродовольчого ринку (різноманітні вузли та центри агробізнесової діяльності); зміна регіонального агропродовольчого ринку в часі, що вимагає державного втручання у вигляді державної агропромислової політики, яка реалізується через забезпечення регіональної продовольчої безпеки і допомоги, стимулювання створення нових інноваційноємних організаційних форм, передусім продовольчих кластерів. Структуризація регіонального агропродовольчого ринку передбачає виділення компонентної, територіальної та організаційно-управлінської структур.
Агропродовольчий ринок регіону включає пропозицію, представлену товаровиробниками (сільським господарством, переробною промисловістю) та виробничою інфраструктурою; платоспроможний попит населення як кінцевого споживача продовольства; ринкову інфраструктуру (організаційно-технічну, фінансово-кредитну та організаційно-дослідницьку).
У компонентній структурі регіонального агропродовольчого ринку виділяються окремі продуктові товарні ринки. Під продуктовим товарним ринком розуміють сегмент агропродовольчого ринку, на якому предметом обміну виступає сільськогосподарська продукція та продовольство з однаковими або близькими маркетинговими властивостями. Відповідно до цього виділяють ринки сільськогосподарської сировини та ринки продовольства; продуктові ринки окремих товарів (зерна, м’яса, молока тощо).
Територіальна структура агропродовольчого ринку регіону включає вузлові та площинні елементи. Виділяються такі вузлові елементи територіальної структури: вузол агробізнесової діяльності першого порядку (населений пункт (місто), в якому розміщено значну кількість переробних підприємств усіх сформованих товарних ринків регіону, регіональну аграрну (агропромислова, універсальна товарна) біржу та об’єкти організаційно-технічної, фінансово-кредитної і організаційної-дослідницької ринкової інфраструктури регіону); вузол агробізнесової діяльності другого порядку (населений пункт (місто) із значною кількістю переробних підприємств основних товарних ринків регіону та об’єктів організаційно-технічної і фінансово-кредитної ринкової інфраструктури регіону); центр агробізнесової діяльності (населений пункт (місто або селище), в якому розміщено кілька переробних підприємств та об’єктів організаційно-технічної і фінансово-кредитної ринкової інфраструктури). Взаємодіючи з навколишнім простором, вузлові елементи формують площинні елементи територіальної структури регіонального агропродовольчого ринку: центри агробізнесової діяльності виступають ядрами локальних агропродовольчих ринків; вузли агробізнесової діяльності виступають ядрами регіональних агропродовольчих ринків.
З точки зору суспільної географії, пропонується класифікувати регіональні агропродовольчі ринки за такими ознаками: за концентрацією ринкових суб’єктів та інтенсивністю зв’язків між ними виділяються поліцентричні та моноцентричні ринки; за концентрацією виробництва і реалізації ринкового товару (сільськогосподарської сировини і продовольства) – поляризовані та рівномірні.
Управлінський аспект функціонування регіонального агропродовольчого ринку передбачає забезпечення продовольчої безпеки регіону. Продовольча безпека базується на двох складових: а) наявності продовольчих ресурсів, необхідних для задоволення потреб населення на рівні науково обґрунтованих норм споживання; б) платоспроможності населення щодо придбання продовольства.
Дослідження регіональних агропродовольчих ринків включає кілька взаємозв’язаних етапів. На першому етапі дослідження розробляються теоретико-методичні основи суспільно-географічного дослідження регіонального агропродовольчого ринку; на другому – здійснюється оцінка організаційно-правових, природно-екологічних та соціально-економічних умов і факторів формування та розвитку агропродовольчого ринку регіону. На третьому етапі дослідження здійснюється аналіз територіальної організації регіонального агропродовольчого ринку, що включає аналіз пропозиції, попиту, ринкової інфраструктури, окремих продуктових товарних ринків, територіальної структури регіонального агропродовольчого ринку. На четвертому етапі визначаються проблеми в розвитку регіонального агропродовольчого ринку, рівень регіональної продовольчої безпеки та напрями удосконалення його територіальної організації.
У другому розділі „Оцінка чинників формування і розвитку агропродовольчого ринку Полтавської області” здійснено оцінку організаційно-правових, природно-екологічних та соціально-економічних факторів формування і розвитку агропродовольчого ринку Полтавської області.
Організаційно-управлінські передумови функціонування агропродовольчого ринку Полтавської області включають впровадження ринкових реформ в агробізнес та реалізацію основних законодавчих актів, які регулюють ринкові відносини у ньому. Для характеристики ринкових перетворень на Полтавщині доцільно виділяти чотири основні етапи: деклараційний, інфраструктурний, концептуально-радикальний та сучасний.
У Полтавській області зареєстровано 12 бірж, з яких одна є агропромисловою, чотири – товарними та товарно-сировинними, п’ять – універсальними. На біржах найбільша частка припадає на обсяги укладених угод на закупку сільськогосподарської продукції – 81%. Обсяги укладених угод на сільськогосподарську продукцію постійно зростають.
В сільське господарство Полтавської області у 2004 році було вкладено 7616,1 тис. дол. США інвестицій, що складає 4,3% загального їх обсягу в економіку області. Для області індустріально-аграрної спеціалізації із потужним агроресурсним потенціалом такі обсяги є незначними, хоч вони і перевищують середній показник вкладених інвестицій в сільське господарство по Україні в цілому (що дорівнює 1,9%).
У агробізнесі Полтавській області представлені підприємства кооперативної, приватної та державної форм власності (рис. 1). Розподіл основних засобів виробництва у сільському господарстві за формами власності у Полтавській області є таким: 65% належить до колективної форми власності, 22% – до приватної і 13% – до державної. Найпоширенішою організаційно-правовою формою господарювання у сільському господарстві Полтавської області є фермерські господарства.
Полтавщина належить до агрокліматичних зон із сприятливими умовами для сільськогосподарського виробництва, оскільки агрокліматичні умови сприяють формуванню ґрунтів переважно чорноземного типу, придатних для вирощування всіх районованих для даної території сільськогосподарських культур. Найвищі показники економічної оцінки орних земель за виходом валової продукції з одиниці площі характерні для Диканського, Зіньківського, Гадяцького, Миргородського, Полтавського і Хорольського районів, найгірші – у Котелевському, Кобеляцькому, Кременчуцькому і Пирятинському районах. Основні екологічні проблеми Полтавщини пов'язані з надмірною сільськогосподарською освоєністю території, розораністю земель, водною і вітровою ерозією, забрудненням поверхневих вод та повітря.
