РОЗВИТОК ГОЛОЦЕНОВИХ ГРУНТІВ СЕРЕДНЬОГО ПРИДНІПРОВ’Я : РАЗВИТИЕ голоценовом грунте Среднего Приднепровья

Краткое содержание

У першому розділі “Теоретико-методичні засади вивчення голоценових грунтів” розглянуто проблему періодичності голоценового педогенезу; проаналізовано розвиток теоретичних основ пелеогеографічного вивчення грунтів голоцену, виділено групи підходів щодо їх дослідження, проаналізовано наявні схеми етапності розвитку голоцену, поглиблено методичні основи палеогеографічного дослідження голоценових грунтів.

Вивчення голоценових грунтів – це комплексний багатоаспектний процес. У сучасній науковій літературі висвітлено значний досвід дослідження грунтів голоцену. На основі оцінки наукових  літературних джерел вітчизняних і зарубіжних учених із палеогеографії, археології, геоморфології, історії виявлено недостатність наших знань про історію і розвиток голоценових грунтів, їх змін в часі і просторі для території Середнього Придніпров’я. Необхідність встановлення трендів розвитку грунтоутворення обумовлює проведення комплексних досліджень різнотипових голоценових грунтів. Воно дасть можливість не тільки всебічно охарактеризувати голоценові грунтові процеси, а й екстраполювати подальший розвиток грунтів на конкретній території.

У роботі ми дотримувались модифікованої схеми М.О.Хотинського (позначки у схемі періодизації Блітта-Сернандера), яку корелюємо зі схемою глобальної етапності голоцену М.Ф.Веклича, що є науковою базою для розробки регіональних і місцевих схем етапності розвитку голоценової природи України. Дослідження історії природи голоцену проведені на регіональних та локальних рівнях.

Голоценові палеогрунти не утворюють, подібно до плейстоценових, ритмічно побудованих лесово-грунтових серій. Різновікові голоценові грунти в більшості випадків полігенетичні, і, у кожному конкретному випадку, для вивчення природних та антропогенних процесів їх формування використовують комплекс методів, що дає можливість об’єктивно розчленувати голоценову товщу, виявити особливості і закономірності еволюції голоценових грунтів, спрямованість їх розвитку, встановити швидкість ґрунтоутворювальних процесів, визначити умови формування ґрунтового тіла для подальших реконструкцій палеокліматичних і палеоландшафтних обстановок минулого. Суттєвим є порівняння давніх голоценових грунтів із сучасними фоновими.

Суть мікроморфологічного аналізу (аналіз будови грунту у тонких зрізах шліфів під мікроскопом) полягає у виявленні діагностичних ознак похованих і сучасних грунтів, встановленні їх генезису тощо. У процесі дослідження проаналізовано розвиток і становлення цього підходу до вивчення грунтів. Еволюція розвитку і змістовна сутність кожного із етапів становлення мікроморфологічного підходу представлена на рис. 1. Приділена увага вивченню мікробудови, структури, форми агрегатів і міжагрегатних пор, розподілу заліза, мулу, типам новоутворень, співвідношенню скелету і плазми та ін. Використання даних радіовуглецевого датування (¹⁴С) дало можливість встановити абсолютний вік грунту, визначити етапи формування генетичних горизонтів грунтових профілів. Гранулометричний склад відкладів доповнив дані щодо прояву спрямування окремих процесів грунтоутворення. За допомогою грунтово-хімічних методів (визначення вмісту гумусу, фосфору, карбонатів тощо) вирішено питання стратиграфії грунтів, визначення тривалості та інтенсивності природних процесів грунтоутворення, трансформації їх під впливом діагенезу. Грунтово-геохімічні аналізи дозволили визначити контури розміщення культурного прошарку давнього поселення тощо.