| Краткое содержание: | Вступ містить короткий огляд теоретичних джерел дослідження, обґрунтування вибору теми та її актуальності. Визначено мету та конкретні завдання дослідження, його наукову новизну, теоретичне значення і практичну цінність, схарактеризовано фактичний матеріал, представлено структуру дисертації.
Перший розділ „Юридичний дискурс: комунікативно-прагматичні аспекти” присвячено вивченню прагмакомунікативних особливостей функціонування ЮД у контексті розвитку сучасних лінгвістичних досліджень, спрямованих на комплексне вивчення когнітивних, комунікативних, прагмастилістичних характеристик дискурсів різножанрової типології. Дискурс розглянуто не як імманентну структуру, а як явище процесуальне, як динамічний процес, що містить комунікативну ситуацію та індивідуальні, соціокультурні, психологічні та інші особливості комунікантів. Специфіка ЮД полягає у високому рівні варіативності фахової специфіки, аргументаційних технологій, особливостей реалізації суб’єкта дискурсу тощо. Виокремлено функціональне поле ЮД, що складається із законодавчого, усного та письмового судового та освітньо-правового дискурсів.
Інтердискурс у ЮД. Мовна фактура та екстрамовні (інтердисциплінарні) зв’язки як концептуальні ознаки наявні у всіх видах і типах дискурсу незалежно від сфери функціонування чи галузевої належності. Дискурс – це організуюча модель чи мобільний конструкт мовної діяльності, спрямованої на організацію і презентацію мовнокомунікативних актів різної типології шляхом поєднання глибинних і поверхневих мовних структур зі структурами екстрамовного змісту. Дослідження в українському та зарубіжному дискурсознавстві (О.Л.Бєссонова, Ю.Н.Караулов, К.Я.Кусько, Г.Г.Почепцов, І.А.Бехта, Т. ван Дейк, Г.Кук, Ч.Філлмор та ін.) свідчать про важливість актуалізації в об’ємному дискурсному діапазоні семантично плідної дискурс-типології під назвою „інтердискурс”. К.Я.Кусько визначає інтердискурс як міждискурсну категорію, пов’язану з категоріями дискурсу різних типологій (аргументативним, спонукальним, соціологічним, політичним, юридичним, рекламним тощо), що містять або набувають у процесі реалізації впливу провідної ознаки – плюралістичного концепту інтер (інтердержавний, інтермовний, інтерфаховий та ін.), тобто на різних вербальних й екстравербальних рівнях екстраполюють маркери інтерзмісту. Ознакою функціонування інтердискурсу тексту є його певним чином глобалізований зміст, а на мовному рівні – універсальний, міждисциплінарний, узагальнений за семантикою лексичний склад. Вивчення природи інтердискурсу в межах ЮД є важливим, оскільки це явище реалізується як на міждисциплінарному рівні, так і всередині самого дискурсу: текстові та дискурсійні корелятивні зв’язки постійно існують між законодавчим і судовим дискурсами, між законодавчим та освітньо-правовим, усним судовим та письмовим судовим дискурсами. Інтердискурс так само, як інтертекст, існує, функціонує, діє, впливає на рівень, стан та якість освітньої й наукової інформації.
ЮД: комунікативна прагматика. Важливою властивістю дискурсу є його соціально-психологічні та соціолінгвістичні кореляції. Юридичний дискурс – це специфічний вид комунікації, який функціонує у різних середовищах: 1) судові засідання; 2) консультація (адвокат – клієнт); 3) допит свідка в усній формі; 4) законодавчі документи (закони, контракти, угоди; 5) судові протоколи та рішення суду. Юридична сфера охоплює широкий діапазон явищ: 1) юридичні товариства та спільноти; 2) юридичні суб’єкти, інститути; 3) нормативні підсистеми, традиції, процесуальні особливості ведення судових засідань, винесення рішень; 4) методи, засоби юридичної діяльності; 5) юридична етика та культура. Всі елементи юридичного поля опосередковані дискурсом, відображаються в дискурсі, реалізуються через дискурс: вони або становлять предмет спілкування (його референтний аспект), або виступають як елементи прагматичного контексту. В межах ЮД виокремлюємо такі його основні типи: 1) законодавчий; 2) усний судовий; 3) письмовий судовий; 4) освітньо-правовий. Інтегральною ознакою юридичного дискурсу виступає ситуація спілкування в юридичній сфері, яка разом з екстралінгвістичними чинниками визначає його диференційні мовні ознаки. Ситуація спілкування зумовлює головну комунікативну настанову будь-якого типу юридичного дискурсу. Для отримання конкретнішої моделі того чи іншого типу юридичного дискурсу доцільно враховувати цілі, інтереси, бажання комунікантів, їхні соціальні ролі, статус, позиції. Ми розглядаємо законодавчий дискурс як комплексну систему лексичних, граматичних і синтаксичних засобів вираження, що підпорядковується завданням і цілям комунікації у сфері права, характеризується специфічною термінологією й особливими юридичними категоріями. Центр правової ідеологеми – юридична норма, вербальний знак, що моделює поведінку людини у конкретній ситуації. Вербалізація відбувається під час реалізації права, вивчення правових явищ, правового виховання і навчання, що в сукупності формують ЮД. Судовий дискурс (СД) функціонує у правничій сфері та забезпечує офіційно-ділові відносини між органами правосуддя і підсудним, визначає позиції органів нагляду та держави в кожній окремій справі. Комунікативно-прагматична спрямованість СД полягає у наданні правової оцінки діяльності особи/осіб, притягнутих до відповідальності, встановленні істини та доведенні законності позиції судових інстанцій.
Екстравербальні особливості функціонування ЮД. Учасники ЗД відрізняються від комунікантів інших видів дискурсу: 1) адресат ЗД – це масовий (узагальнений) і водночас достатньо визначений адресат, яким може і повинен бути кожен громадянин окремої держави; 2) для успішного спілкування у правовій сфері комуніканти повинні, з одного боку, знати право, з іншого – володіти правовою мовою; 3) законодавчі тексти (ЗТ) призначені для всіх громадян, тому мають бути чіткими за змістом, виразними та простими для сприйняття. Між адресантом і адресатом існує зв’язок у вигляді письмового законодавчого документа. Законодавець створює письмовий законодавчий документ і, крім прав та обов’язків громадян, перераховує конкретні правила, яких має дотримуватись адресат, і наслідки недотримання зазначених правил. Адресант ЗД є завжди колегіальним автором. Наявність чотирьох адресатів є специфічною характеристикою СД, це: 1) суддя; 2) присяжні; 3) громадяни, присутні в залі суду; 4) обвинувачуваний. Крім того, судове мовлення звернене й до процесуального супротивника, якщо необхідно заперечити, спростувати будь-яку його тезу, доказ чи висновок. У досліджуваному письмовому СД адресатом є 1) юристи, які використовують матеріали у подальшій судовій практиці; 2) судді – для використання прецедентного права; 3) студенти-юристи – у навчанні. Особливість письмового СД у тому, що фактично адресантом є особа, яка виступає в суді, а формально – секретар, який веде запис судового засідання, завдання якого полягає в точному й чіткому відтворенні виступів учасників засідання. Специфіку судового дискурсу визначає обмеженість сфери його призначення і функціонування. Важливими факторами є знання про предмет обговорення, комунікативна установка, ставлення комунікантів до об’єкта та предмета слухання. Значну роль у цьому відіграє рівень підготовки та знань адресатів, соціальні фактори та комунікативна ситуація. Екстралінгвістичні чинники виконують важливу роль у сприйнятті письмових юридичних документів, тому слід наголосити на таких соціально-культурних аспектах контексту ЮД як загальний рівень освіти адресата, його юридична компетенція, вміння кваліфіковано аналізувати ЗТ, співвідносити свої фонові знання в галузі юриспруденції зі змінами, що відбуваються в суспільстві в цілому, та тими з них, що безпосередньо пов’язані з упровадженням положень закону чи законодавчого акту, дотичних до інтересів, прав і обов’язків адресата в кожному окремому випадку. Відповідно ці екстралінгвістичні чинники значною мірою зумовлюють прагмакомунікативну ефективність ЮД.
Особливості аргументації в ЮД. Юриспруденція належить до аргументативно-активних сфер. Право, насамперед Комерційне та Договірне право, імпліцитно передбачає наявність конфліктної ситуації, конфліктуючих аргументів і механізми їх запобігання чи усунення. Аргументація у ЮД, на відміну від аргументації у формальній логіці, не обмежується встановленням істини, вона має на меті стимулювання конкретних практичних дій, тобто здійснення мовленнєвого впливу на адресата таким чином, щоб він добровільно виконав спрогнозовані адресантом дії. Особливість аргументації ЮД полягає в його жанровій специфіці, його належності чи співвіднесеності з офіційно-діловим стилем, якому притаманні такі стилістичні характеристики: точність, логічність, однозначність, послідовність і чіткість викладу, загальність і всеосяжність. За А.Д. Бєловою, способом реалізації аргументації в комунікації є аргументативний дискурс (АД), який містить мовні одиниці та мовленнєві конструкції, невербальні компоненти та фактори екстралінгвістичного характеру, що використовуються та враховуються аргументатором з метою максимального переконувального впливу на реципієнта. Смислова організація дискурсу так само як і аспекти когнітивної інфраструктури дискурсу, впливає на його аргументативне звучання і спонукальну дієвість.
Другий розділ „Мовні засоби реалізації аргументації у законодавчому дискурсі” присвячено аналізу прагмалінгвістичних особливостей функціонування сучасного англомовного ЗД.
Типологізація і прагматизація законодавчих положень. Текст усього Договірного кодексу США має загальну прагматичну мету – встановлення норм, які б регулювали майнові/немайнові відносини, але кожний окремий розділ цього кодексу має й окрему прагматичну мету і свого конкретного адресата. В основу класифікації законодавчих положень Комерційного кодексу США та Договірного права штату Каліфорнія ми поклали типологію Б.Гунарсона: 1) постанови дії (action rules), які виражають надання прав/обов’язків, надання повноважень, заборону дії, певним членам/органам виконавчої влади для встановлення закону чи міри покарання за певні дії; 2) постанови уточнення чи відсилання (stipulation rules), що визначають сферу застосування закону чи його окремої частини; 3) постанови визначення (definition rules), скеровані на забезпечення термінологічної реалізації. Структура ЗТ доводить, що прагматична спрямованість постанови визначення і постанови дії є різною: перша полягає в чіткому та зрозумілому поясненні терміна, друга – у спонуканні до дії. Аналіз текстів Комерційного кодексу США та Договірного права штату Каліфорнія (відповідно: 5234 та 241 ЗТ) свідчить, що законодавчі акти в основному складаються з постанов дії – 88%, інші положення представлено обмеженою кількістю прикладів: постанови визначення – 7%, постанови уточнення/відсилання – 5%. Отже, для подальшого дослідження комунікативно-прагматичних особливостей ЗТ особливий інтерес становить найчисельніша група законодавчих положень (постанови дії).
Структурно-композиційні та параграфемні засоби аргументації в ЗД. ЗД є письмовою формою спілкування. Ефективність аргументативної стратегії ЗД відзначається широким залученням засобів параграфеміки: 1) графічна сегментація ЗТ, його розташування; 2) розмір шрифту; 3) графічні виділення основних сегментів тексту; 4) знаки пунктуації. Графеміка утворює вторинний шар змісту ЗТ: у менш усвідомлюваному семіотичному сприйнятті, що містить знакові системи (мова, образи, символічні системи), простежується певний дискурсний потенціал, ієрархічні кореляції між шрифтовими варіантами дають можливість використати ці засоби для вираження підпорядкованості статей текстовій ієрархії, сприяють змістовій насиченості та виразності процесів авторської герменевтики. ЗТ мають регламентовану структуру і складаються з частин, розділів, підрозділів, параграфів, напр.: Uniform Commercial Code складається з 10 частин (articles), кожна з яких поділяється на розділи (parts) та підрозділи чи параграфи (sections), що нумеруються окремо. Шрифтове оформлення ЗТ Комерційного кодексу передбачає жирний шрифт, курсив, підкреслення важливих понять, а також різний розмір шрифту для виділення назв частин, розділів.
Лексичні засоби аргументації (термінологічний інструментарій, лексикологізація понять). Вербальною базою ЗТ Комерційного кодексу США є загальновживана лексика, спеціальна лексика та терміни. І. Загальновживана фонова лексика та фразеологізми виконують основну комунікативну функцію, забезпечують зрозумілість і доступність ЗТ. Цей найстійкіший прошарок лексики активно використовується у ЗД для творення і трансферу нових похідних лексем і конструкцій переважно за допомогою афіксації та словоскладання. ІІ. Спеціальна лексика. Процес формування ЗД супроводжується термінологізацією загальновживаних слів. Спеціалізація лексеми здійснюється у процесі реалізації якісно нового термінологічного значення, що розвивається додатково до власного загальномовного, звужуючи останнє до рівня терміна: confirmation, offer, promise, agreement, delivery, authority, gove ment, record, debtor, sale, buyer, seller, interest, state, article, justice, donation, permission. ІІІ. Терміни. Терміни зберігають свою вузькогалузеву наукову, функціонально-стилістичну специфіку. У процесі розробки й укладання правових норм загальновживані слова звужували своє значення, термінологізувалися. Юридичні терміни здебільшого настільки близькі за значенням до загальновживаної лексики, що їхнє спеціальне значення не завжди береться до уваги у словниках і наводиться без ремарки “J”(jurisprudence) юриспруденція, напр.: termination, contract, agent, broker, warranty, guarantee, breach тощо.
Процеси номіналізації у ЗТ. Прагматична мета ЗТ – аргументована актуалізація думки – зумовлює використання численних простих, складених і віддієслівних іменників. За словами А.Д. Бєлової, номінативна аргументація дає змогу “нав’язати” концептуальну модель. Спрямованість ЗТ на чітке, зрозуміле вираження думки пояснює вживання великої кількості іменників, які містять відтінки конкретного значення, роблять ЗТ точним та допомагають уникнути повторення довгих описів, напр.: Except as otherwise provided in paragraph (c), provisions and limitations of any law respecting real property and obligations secured by an interest in real property or an estate therein, (…) against deficiency judgments, limitations on deficiency judgments based on the value of the collateral, limitations on (…) any personal property or fixtures other than personal property or fixtures as to (…) the obligation. У цьому реченні, що загалом складається зі 102 слів, іменники становлять 42,1% (43 слова), деякі повторюються: property – 5 разів, limitation, obligation – тричі, provisions, fixtures, judgements – двічі.
Cинтаксичні особливості ЗД. У ЗТ функціонує значна кількість складних речень, більшість з яких становлять складнопідрядні з кількома підрядними, що допомагає ввести додаткову інформацію, уточнити обставини та умови уникнення непорозумінь при тлумаченні закону: If the employee organization requests it, the executive officer shall grant the employee organization the opportunity to present its case against the contract and the reasons why the contract should be referred to the board for a hearing. Дослідження 5475 ЗТ (500 стор. вибірки) показало, що в середньому на 1 стор. ЗТ припадає 2 простих речення, близько 9 складних, 7 з яких – це складнопідрядні з кількома підрядними, функція яких в уникненні двозначності при тлумаченні документу через визначення та уточнення різних елементів речення. У ЗТ успішно функціонують практично всі види підрядних речень: 1) підрядні додаткові, які є засобом уведення до ЗТ додаткових відомостей про предмет/явище, що дає змогу досягти об’єктивності та вмотивованості, а відтак й аргументованості висловлювання; 2) підрядні часу, які містять темпоральну інформацію, дублюють та уточнюють обставину часу; 3) підрядні означальні займають значне місце у ЗТ, за їх допомогою реалізуються уточнення, дефініції, обмеження або виділення провідної думки; 4) підрядні умови, які передають логічні відношення (причина-наслідок) у межах ЗТ. Найчастіше використовують підрядні означальні речення і підрядні речення умови, що відповідно становить 30% та 47% від загальної кількості підрядних речень, підрядні ж додаткові та підрядні часу представлені меншою кількістю речень.
Біномінальні конструкції в законодавчому дискурсі. Аргументативний характер викладу будь-якої інформації виявляється у певному доборі лексико-синтаксичних засобів, які відображають закономірності логічного мислення. Одним із таких засобів втілення логічної аргументації в юридичному англомовному тексті є біномінальна конструкція. Біномінальну чи поліномінальну конструкцію витлумачуємо як послідовність двох або більше слів чи словосполучень, що належать до однієї граматичної категорії, мають певну семантичну спорідненість і поєднуються за допомогою сполучників and або or. Проаналізувавши 5.475 законодавчих положень з Комерційного та Договірного кодексів США встановлено, що одна сторінка тексту містить 19,6 біномінальних конструкцій. Біноміальні/поліномінальні структури є продуктивними текстотвірними засобами, що допомагають адекватно відобразити правові реалії ЗД узагальнювального характеру, є ефективним мовним засобом створення чіткого, логічного юридичного документу та конкретизують зміст, впливають на якість реалізації дискурсних стратегій.
Повтор як засіб аргументації. Проведений аналіз ЗТ показав, що найбільш поширеними видами повтору є синтаксичний і лексико-семантичий. Синтаксичний повтор у ЗТ найчастіше вживається для зазначення кількості наведених аргументів, оцінної номінації, опису для характеристики суб’єкта та широко використовується в таких формах: 1) повтор у вигляді однорідних членів речення; 2) синтаксичний паралелізм словосполучень; 3) синтаксичний паралелізм речень. Лексичний повтор сприяє уніфікації, підкреслює симетрію синтаксично паралельних конструкцій. Синтаксичний паралелізм є продуктивним засобом когезії ЗТ, розвиває та уточнює певні положення, сприяє творенню чіткої текстової структури документів. Рекурентність паралельних конструкцій у текстах договорів пов’язана з глибинним структурним взаємозв’язком речень у межах не лише статей і розділів, але й глобальної структури англомовного законодавчого тексту.
Третій розділ „Мовні засоби аргументації в судовому дискурсі” присвячено визначенню типологічних особливостей судового дискурсу, аналізу аргументативних засобів СД, здійсненню зіставного аналізу ЗД та СД. Аналізований дискурс є письмовим варіантом ведення судової процедури. Такі записи є достатньо різнотипними за формою і способом викладу та комунікативно-прагматичною спрямованістю. Тексти протоколів судових засідань можуть бути представлені у формі стенографічного запису засідання, що відтворює висловлювання кожного учасника засідання, та скороченим варіантом запису судового засідання, що ведеться від третьої особи. Він функціонує разом із судовим рішенням і може слугувати прецедентом при винесенні інших судових рішень. |
