КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА ТА ЇЇ ВПЛИВ НА РОЗВИТОК РЕГІОНІВ УКРАЇНИ (СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)

Краткое содержание

У першому розділі "Теоретико-методологічні основи суспільно-географічного дослідження культурної спадщини" проведено аналіз сучасних уявлень та тенденцій дослідження КС, проаналізовано і доопрацьовано понятійно-термінологічний апарат, поглиблено методичні основи суспільно-географічного дослідження КС.

КС, існування та розвиток якої в часі та просторі проявляє її як географічне поняття, є складним об'єктом суспільно-географічного дослідження, вивчення якого повинно використовувати дослідження не тільки культурологів, істориків, мистецтвознавців, археологів, архітекторів, для яких пам'яткоохоронна справа є традиційною сферою діяльності, але й географів та економістів, залучених до процесу вивчення соціально-економічного розвитку та зацікавлених у збереженні КС.

Ознайомлення з останніми досягненнями наукової думки щодо збереження і раціонального використання КС, проведений аналіз публікацій та досліджень останніх років, в яких викладені сучасні підходи до розгляду поняття “культурна спадщина”, дозволив доповнити існуючі розвідки і систематизувати підходи до вивчення цього питання за типами: генетичний, історичний, географічний, інформаційний, правовий, соціально-економічний, збалансований та гуманітарний.

Поглиблено понятійно-термінологічний апарат з даної проблематики, зокрема, запропоновано авторські дефініції ряду засадничих понять КС:

- історико-культурних ресурсів як системи об’єктів та явищ культурної спадщини у тому числі, нематеріальної, які мають велике суспільне значення, можуть використовуватись або використовуються для задоволення духовних, пізнавальних і рекреаційних потреб людини та розглядаються як фактор економічного, соціального та гуманітарного розвитку суспільства;

- історико-культурного потенціалу як сукупної здатності наявних історико-культурних, природних, соціально-економічних та інших факторів та передумов забезпечувати включення культурної спадщини до соціально-економічного та культурного розвитку певної території;

- історико-культурного каркасу як генералізованого просторового поєднання ареалів, центрів і ліній з компонентів КС всесвітнього, національного та місцевого значення. В основу ІКК повинні бути покладені мережі історико-культурних територій, які утворюють просторово єдину систему, що адекватно відбиває географічні особливості країни та окремих регіонів з погляду їх історико-культурної цінності, своєрідності, значення та рівня концентрації ІКП, перебуває у взаємозв'язку й взаємозумовленості з компонентами природного та опорного каркасів території та забезпечує збереження значних об'єктів і явищ людської історії й культури.

Проведено поліаспектний аналіз структури КС, уточнена й доповнена компонентна структура КС, подана в Законі України “Про охорону культурної спадщини”, зокрема, нами пропонується до складу КС включати: об'єкти матеріальної культурної спадщини, об’єкти нематеріальної культурної спадщини, території культурної спадщини, об’єкти соціокультурної інфраструктури (рис. 1).

Результатом розгляду сучасних концепцій КС є констатація розвитку нового напрямку в науці – географії спадщини, об’єктом вивчення якої є культурна (із включенням нематеріальної) та природна спадщина. Визначено предмет географії спадщини – ним є територіальна організація культурної та природної спадщини. Теорія географії спадщини виконує ряд важливих функцій, які є напрямками її розвитку: пізнавальна, методологічна й практична.

Автором сформульовано принципи суспільно-географічного дослідження КС та розроблено структурно-графічну модель комплексного суспільно-географічного вивчення КС як чинника соціально-економічного розвитку регіонів, мета якого полягає у виявленні та оцінці ІКП регіонів, територіальних особливостей його зосередження, оцінці впливу на соціально-економічний розвиток, визначенні тенденцій, закономірностей, шляхів та напрямів розвитку сфери збереження й використання КС України. Передбачається виділення декількох послідовних взаємопов’язаних етапів: підготовчого (у складі теоретико-методологічного, методичного та інформаційного блоків); аналітико-синтетичного (у складі аналітичного і синтетичного блоків); прикладного (у складі програмно-цільового, картографічного та освітнього блоків) (рис. 2).

Провідне місце в системі методів дослідження займає системно-структурний аналіз, який передбачає розгляд КС, з одного боку, як складової частини КС країни, та, з другого, як складової суспільно-географічної системи регіону.

Другий розділ “Науково-методичні основи вивчення культурної спадщини регіонів” присвячений розробці методологічних та методичних підходів оцінювання і дослідження характеру й ступеня впливу КС на соціально-економічний та територіальний розвиток регіонів.

Запропоновані методичні засади оцінювання КС передбачають вивчення та узагальнення вітчизняного й іноземного досвіду оцінювання спадщини, обґрунтування та розроблення методичних підходів до оцінювання спадщини для різних територіальних одиниць України.

Як засвідчив аналіз кількох десятків методичних розробок українських і зарубіжних учених в області оцінювання КС, більшість з них було орієнтовано на дослідження лише матеріальної складової КС, рекреаційних або рекреаційно-туристських ресурсів. На наш погляд, сукупність існуючих методик оцінювання КС можна класифікувати за такими критеріями, як: 1) географічний (просторовий аналіз розміщення пам’яток на основі врахування показників кількості та щільності історико-культурних об'єктів), 2) значимість (ранжування пам’яток за їхнім місцем у світовій і вітчизняній культурі на підставі комплексного аналізу системи чинників), 3) інформативність (за часом, необхідним і достатнім для огляду пам'яток), 4) пізнавальна цінність (визначається за історичними, територіальними й методичними особливостями, може бути виражена в балах або в часі огляду), 5) атрактивність (видовищність), 6) контент-аналіз (частота згадувань у тексті засобів масової інформації). Окрему групу складають інтегральні методики, в яких використовується сукупність вищезазначених методів.

Виявлені основні недоліки розглянутих методик: залежність оцінки КС території від того або іншого трактування поняття „історико-культурні ресурси” та складу об’єктів спадщини; неможливість практичного використання багатьох методів для більшості регіонів і міст у зв'язку з відсутністю відповідних статистичних даних та необхідністю проведення додаткових оцінювальних досліджень; частковий, а не комплексний характер більшості методів оцінок, запропонованих тими чи іншими дослідниками.

Таким чином, в зв’язку з відсутністю загальноприйнятої методики в роботі було обґрунтовано комплексні методи оцінки КС в усій її цілісності та розроблено методику оцінювання КС території (табл. 1). На відміну від існуючих методик вона складається з двох складових, відповідно до територіального рівня її охоплення: регіону або адміністративного району (міста, планувальної зони). Різниця запропонованих підходів до територій різного рівня полягає у відмінностях критеріїв, покладених в основу оцінки, відповідних показників оцінювання та галузей застосування.