МАТЕМАТИКО-КАРТОГРАФІЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ ЛІНГВІСТИЧНО-ГЕОГРАФІЧНИХ СИСТЕМ : Математико-картографические моделирования РЕГИОНАЛЬНЫХ лингвистических ГЕОГРАФИЧЕСКИХ СИСТЕМ

Краткое содержание

У вступі викладено обґрунтування теми дисертаційної роботи, її актуальність, наукову та практичну цінність.

У розділі 1 “Аналіз досвіду лінгвістично-географічних досліджень і картографування в Європі та Україні” проведено детальний аналіз літературних та картографічних джерел, а також узагальнено результати національних та регіональних лінгвістично-географічних досліджень і лінгвістичного картографування.

Загалом, слід відмітити поступовість еволюційного процесу становлення лінгвістичної географії шляхом формування двох основоположних наукових шкіл: романської (французької) та германської (німецької). Історично суперечка навколо поняття “діалект” (Г. Асколі – П. Мейер) сприяла тому, що в лінгвістичній географії одночасно із зародженням лінгвогеографічного методу виявляються дві основні тенденції: дослідження “атомістичних структур” Ж. Жільєрона (романська школа) і вивчення “мовних ландшафтів” Г. Венкера (германська школа), що призвело до подальшого розходження шкіл і напрямків дослідження як на емпіричному (збір і картографування матеріалу), так і на теоретичному рівні (аналіз карт). Зокрема, романська школа характеризується селективним картографуванням лінгвістичних особливостей шляхом написів фонетичною транскрипцією з подальшим аналізом територіального варіювання, а германська – комплексним картографуванням шляхом використання систем умовних позначень з подальшим дослідженням лінгвістичних полів та інтерпретацією даних лінгвістичного картографування.

Принципи романської школи лінгвістичної географії були покладені в основу створення атласів французької, іспанської, італійської, португальської та англійської мов, а принципи германської школи – в основу створення атласів німецької, голландської, болгарської, російської та білоруської мов. 

Українська школа лінгвістичної географії сформувалась в результаті синтезу передових досягнень російської та германської (німецької) лінгвогеографічних шкіл і використовує для відображення лінгвістичних протиставлень детерміновані системи умовних позначень, що забезпечує системність представлення мови і передбачає можливість комплексного відображення її складної структури.

Процес формування української школи лінгвістичної географії від зародження до сьогодення можна представити п’ятьма основними етапами (табл. 1): початковим (кінець XVIII ст. – 30 рр. XX ст.), що відзначається створенням типологічних діалектичних класифікацій українських говорів і говірок та побудовою лінгвістичних карт диференціації території; класичним (30 рр. XX ст. – 60 рр. XX ст.), характерною рисою якого було вивчення окремих просторових одиниць в межах певних діалектних особливостей на основі створення тематичних лінгвістичних карт; новим (60 рр. XX ст. – 80 рр. XX ст.), що пов’язаний із системним дослідженням лінгвогеографічних явищ шляхом створення регіональних діалектологічних атласів; новітнім (80 рр. XX ст. – кінець XX ст.), що характеризується процесами уточнення українських мовних меж на суміжних територіях та відстеження українсько-слов’янських міжмовних контактів на основі побудови лінгвістичних атласів суміжних територій і сучасним (початок XXI ст.), що передбачає в рамках міжнародних лінгвістично-географічних проектів проведення фундаментальних досліджень міжнародних мовних взаємовпливів і зв’язків, та створення на їх основі комплексних міжнародних лінгвістичних атласів.