ВИСЛОВЛЕННЯ-ЗВИНУВАЧЕННЯ У СУЧАСНОМУ НІМЕЦЬКОМОВНОМУ ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми, визначено її актуальність та зв’язок дисертації з науковою проблематикою установи, в якій виконано роботу, вказано мету й завдання дослідження, об’єкт і предмет наукового аналізу, визначено матеріал, методи дослідження, встановлено його наукову новизну, теоретичне та практичне значення, особистий внесок здобувача, подано відомості про апробацію положень.

У першому розділі дисертації „Теоретико-методологічні засади дослідження висловлення-звинувачення у сучасному німецькомовному художньому дискурсі” обґрунтовано лінгвопрагматичні та дискурсивні основи дослідження висловлення-звинувачення (1.1.), подано вихідні теоретичні положення у визначенні поняття “висловлення-звинувачення” (1.2.), розглянуто наукові методи дослідження висловлення-звинувачення (1.3.), розроблено класифікацію висловлень-звинувачень (1.4.), визначено контекст функціонування висловлення-звинувачення (1.5.), його організацію та діапазон реалізації в умовах сучасного лінгвокультурного простору Німеччини.

У підрозділі 1.1. поняття “дискурс” потрактовано з урахуванням двох основоположних підходів, які в той же час мають спільні риси. З позиції першого підходу дискурс існує перш за все у текстах, за котрими встає особлива граматика, лексикон, семантика, правила слововживання та синтаксису. У межах другого підходу дискурс визначено як тип комунікативної діяльності, інтерактивне явище, мовленнєвий потік, що має різні форми вияву, відбувається у межах конкретного каналу спілкування, регулюється стратегіями і тактиками учасників спілкування, є синтезом когнітивних, мовних і позамовних чинників, залежних від тематики спілкування, і є результатом формування різноманітних мовленнєвих жанрів (Ю.С. Степанов).

Здійснюючи аналіз висловлення-звинувачення на матеріалі німецькомовного художнього дискурсу, ми брали до уваги трактування терміна „дискурс” як функціонального стилю. Художній дискурс визначаємо як складну ієрархічно організовану єдність всієї сукупності художніх текстів, що перебувають у тісній  динамічній взаємодії з різними варіантами їхнього вербального/невербального вираження, включаючи екстралінгвістичні фактори, необхідні для успішної реалізації цих текстів у певному культурно-історичному контексті       (Т. А. ван Дейк; Ю.М. Караулов; В.В. Красних).

У зв’язку з розвитком лінгвістики мовлення й семантичного синтаксису багато елементів речення, які трактували раніше як специфіку висловлення, учені почали інтерпретувати як аспекти самої структури речення, його синтаксичні категорії. Тому виникла тенденція протиставляти не речення висловленню, а в самому реченні розрізняти два ракурси: структурно-семантичну схему (модель) і висловлення. Семантичний аналіз висловлення передбачає звернення до контексту, ситуації, фонових знань мовців (І. Аксьонова). У нашому дослідженні ми визначаємо такі особливості висловлення, як ситуативність, вибірковість, варіативність, стереотипізація, орієнтація на учасників мовлення (виклад позиції мовця з урахуванням знань співрозмовника та очікування певної реакції адресата).

У роботі взято до уваги той факт, що комунікативна ситуація “звинувачення” (Beschuldigen) охоплює як офіційну, так і приватну сфери діяльності людини. В інституційній формі офіційної сфери для позначення висловлення-звинувачення Дж. Серль та Д. Вандервекен вживають поняття Anklagen-обвинувачення, а у приватній – Vorwerfen-дорікання, відносячи їх до іллокутивного поля Beschuldigen-звинувачення. Беручи до уваги класифікацію Дж. Серля та                       Д. Вандервекена, висловлення Anklagen та Vorwerfen розглядаємо у дисертаційній роботі як складові звинувачення (Beschuldigen) у широкому розумінні цього поняття.

У підрозділі 1.2. визначаємо висловлення-звинувачення як мовленнєву дію, що, по-перше, здійснюється мовцем у процесі комунікації з метою звинуватити адресата, визнати за ним провину, засудити його неправоможні вчинки, дорікнути за порушення норм поведінки, моральних цінностей, традицій тощо, а по-друге, містить лексичні одиниці з негативною оцінювальною силою, а також одиниці, що набувають негативного смислу в контексті ситуації.

Залежно від того, чи відповідає зміст висловлення його іллокутивній функції, розрізняємо два види висловлень-звинувачень – прямі та „не-прямі” (direkte / “nicht-direkte“ – V. Ehrich, G. Saile,            K. Zimmermann, P. Müller, Т.А. Шишкіна, Є.І. Шендельс, Л.Р. Безугла, І.М. Осовська). У межах кожного виду виокремлюємо (підрозділ 1.4.) перформативні та прямі експліцитні (для прямого висловлення-звинувачення), непрямі експліцитні та імпліцитні (для „не-прямого” висловлення-звинувачення).

Дослідження контексту вживання висловлення-звинувачення у підрозділі 1.5. дало змогу встановити 2 сфери його функціонування. До першої ми відносимо приватну сферу (78,4%), в якій мовець надає перевагу оформленню висловлення-звинувачення у ситуаціях дружньо-фамільярного спілкування за допомогою „не-прямих” висловлень (26,6%). Негативно оцінюючи вчинки, вдачу, особистість, риси характеру співрозмовника, адресат може вживати: прикметники, що містять негативно-оцінювальну сему (egoistisch, mürrisch, faul, taktlos, bissig, störrisch, unmenschlich, frech, stürmisch, zynisch, ichsüchtig, unve ünftig, herzlos, sturr, respektlos, böswillig, betrunken); дієслова (zweіfeln, verhönen, verraten, betrügen); сталі вирази та словосполучення (j-n in Verlegenheit bringen, keinen guten Ruf haben, die Worte verdrehen, Angst haben); висловлення, представлені односкладними та/або питальними реченнями (Lüge! Verräterin! Wolltest du uns verhöhnen?) тощо. До другої ми зараховуємо офіційну сферу (21,6%), що охоплює як правову, так і сферу професійної діяльності. Мовний матеріал ілюструє, що висловлення-звинувачення у правовій сфері здійснюється адресантом з вищим комунікативним статусом в офіційній ситуації прямо, категорично, однозначно, без зайвої емоційності. Зафіксовано вживання у висловленні-звинуваченні адресанта професійної лексики типу – Beweis, Verdacht, Strafe, Falschaussage, Untersuchung, Urteil, Diebstahl, Totschlag, Mörder, Blutspur, Fingerabdrücke, Unfallflucht, Urkundenfälschung, Einbruchsdiebstahl, Ermordete, Verbrecher, Einbrecher, Täter, Straftat тощо; стандартних шаблонів винесення вироку та сталих словосполучень – das Urteil von (*) Jahren Zuchthaus, j-n zur Verantwortung wegen (etw.) ziehen, vorsätzliche Irreführung, j-n in Verdacht haben, die Anschuldigung haben, verdächtig sein / unter dem (Tat) Verdacht stehen, eine versuchte Flucht begehen, ein Motiv haben; дієслів, що вказують саме на причину звинувачення адресата – einbrechen, ermorde , umbringen, schießen, stehlen, rauben, betrügen тощо. Наприклад: „Mit Ihrer Pistole ist Leonhardt ermordet worden. Also, Sie sind ein Mörder” (Ebert).

Висловлення-звинувачення у сфері професійної діяльності людини репрезентовано як прямими, так і „не-прямими” засобами об’єктивації залежно від соціальної дистанції між комунікантами. Тональність негативної оцінки дій адресата при вищому статусі автора висловлення-звинувачення буде категоричною. У цьому випадку висловлення оформлюється прямо, за допомогою стверджувальних речень, у яких характеризується стан справ, що викликає негативну реакцію з боку адресанта. Серед мовних засобів вираження висловлення-звинувачення зафіксовано іменники, прикметники, дієслова та словосполучення, які об’єднуються під загальним концептом ПОМИЛКА: einen Fehler machen/begehen, zu Fehlern neigen, j-m ist Fehler unterlaufen, sich verrechnen, Rechenfehler, fehlerhaft, falsch. У професійній сфері виникнення висловлення-звинувачення спричинено ситуативно-управлінськими чинниками й обумовлено помилками, які припускають керівники й підлеглі у процесі вирішення управлінських та інших завдань, наприклад: „Sie machen Fehler. Fehler, die ein Unte ehmen den Ruf kosten können. Und damit - Geld, viel Geld!” (Grube).

У другому розділі дисертації „Засоби об’єктивації висловлення-звинувачення у сучасному німецькомовному художньому дискурсі” встановлено й систематизовано інвентар лексичних засобів об’єктивації висловлення-звинувачення (2.1.), що безпосередньо / опосередковано виражають іллокутивну силу „звинувачення” та визначено індивідуальні ознаки у межах кожного з його видів; виявлено та проаналізовано синтаксичні засоби об’єктивації висловлення-звинувачення (2.2.); розглянуто ситуативний контекст висловлення-звинувачення (2.3.), його вплив на вибір певної форми реалізації висловлення-звинувачення мовцем; встановлено взаємодію засобів об’єктивації висловлення-звинувачення (2.4.) за допомогою статистичного аналізу даних.

Виходячи з того, що семантична ознака висловлення-звинувачення експлікується лише в певній його частині, ми розмістили у підрозділі 2.1. засоби об’єктивації висловлення-звинувачення у межах традиційних видів: прямих і „не-прямих” висловлень (direkt, „nicht-direkt”) з подальшим поділом на підвиди: перформативні, прямі експліцитні; непрямі експліцитні та імпліцитні висловлення-звинувачення.

Перформативне висловлення-звинувачення передбачає синтаксичну структуру з присудком, вираженим дієсловами beschuldigen (j-n+G.) (у художньому дискурсі) та anklagen (j-n+G.) (у судовому дискурсі), що містять у своєму лексичному значенні сему “звинувачення”. Перформативна формула вираження звинувачення може виступати в різноманітних конструкційних побудовах - прихованих перформативах, на форму яких у німецькомовному художньому дискурсі вказують словосполучення j-m die Schuld geben,  j-m etw. zur Last legen, schuldig sein (an D.), die Schuld (an etw.) tragen, наприклад: „Stell dir vor, du bist schuld an einem Unfall” (Rönckendorff).

 Характерною рисою прямого експліцитного висловлення-звинувачення є те, що його іллокутивна формула безпосередньо збігається зі структурно-семантичним типом висловлення, де звинувачення адресата виражено експліцитно за допомогою різнорівневих мовних засобів: частин мови (дієслів – lügen, umbringen, verrechnen, ausnutzen, bestehlen, mörde , betrügen, rauben / іменників – Verräter, Fehler, Dieb, Diebstahl, Unfallflucht, Körperverletzung, Feigling  / прикметників – frech, grausam, gewaltsam, eifersüchtig, lügnerisch, verantwortungslos / прислівників – gleichgültig, falsch, feige / часток – zu, doch, so, eben, nur, allein, nicht, ja / вигуків – Ach! Oh! Мein Gott! Gottseidank! Zum Teufel! Verdammt!) та словосполучень (die Unwahrheit sagen, keine Rücksicht auf (j-n) nehmen, (j-n) im Stich lassen, (j-m) weh tun, Ärger bringen, eine Flucht begehen), наприклад: „Du bist die unzärtlichste, kompromißloseste Frau, der ich jemals begegnet bin” (Schrobsdorff).

Непряме експліцитне висловлення-звинувачення виражено за допомогою лексичних індикаторів, представлених різними частинами мови, фразеологічними словосполученнями, прислів’ями з негативно оцінювальним змістом, де спостерігаємо асиметрію (невідповідність лексико-граматичної структури висловлення його комунікативній функції), експлікація якої відбувається за рахунок ситуативного контексту. Наприклад: „Für mich ist das die wichtige SACHE, und für dich sollte sie auch sein ... Sie ist nicht nur meine Tochter“ (Frischmuth). Спроба на „викреслення” лексичних індикаторів (nicht nur) спричинить зміну висловлення та непорозуміння між комунікантами. Трансформоване речення Sie ist nicht nur meine Tochter ® Sie ist meine Tochter – втрачає іллокутивну силу „звинувачення” адресата без лексичних індикаторів nicht nur, які несуть основне смислове навантаження у даному висловленні-звинуваченні.

Імпліцитне висловлення-звинувачення виражено чотирма тактичними прийомами реалізації імпліцитного значення: 1) висловленнями, в яких об’єкт звинувачення імплікується шляхом вказівки на клас об’єктів загалом, до якого він належить: „Ein Soldat muß den Mut zur Wahrheit auch haben, wenn er einen Fehler gemacht hat” (Loest); 2) висловленнями, в яких об’єкт звинувачення імплікується шляхом вказівки на третього (пасивного) учасника інтеракції: „Er hat wenigstens gemerkt, daß ich eine Frau bin!” (Ferolli); 3) висловленнями, в яких імплікується факт звинувачення: „Die Waffen und die entsprechende Munition sind in einem Versteck auf ihrem Grundstück gefunden worden” (Ebert); 4) висловленнями, в яких імплікується логічний зв’язок між висловленням-звинуваченням та попередньо повідомленим фактом. Імпліцитне висловлення-звинувачення характеризується вищим ступенем кодування смислу, диференціація прагматики якого здійснюється не лише за допомогою контексту, а й тих екстралінгвістичних умов, у яких протікає даний акт комунікації, тобто конситуацією. Оскільки виведення непрямих і прихованих смислів з прямого значен­ня висловлення вимагає від адресата комунікативної компетенції, продуцент висловлення намагається найдоступнішими мовними засобами (проте не буквально!) висловити на його адресу негативне ставлення чи дати негативну оцінку його вчинкам.

Для підтвердження гіпотези про залежність розподілів частин мови у висловленнях-звинуваченнях від форми їхнього прояву (прямої/„не-прямої”) проведено статистичний аналіз даних. Найбільші відхилення від теоретично очікуваних частот зафіксовано для таких частин мови, як прикметник (χ² = 56,215), частка (χ² = 33,424) та прийменник (χ² = 17,423). Коефіцієнти Бернуллі для цих частин мови виявились значимими, причому залежність розподілу частки та прийменника від прямої/„не-прямої” форми звинувачення виявилась зворотною.

Структурно висловлення-звинувачення представлені синтаксичними моделями, розробленими у підрозділі 2.2. за критеріями наявності прямої/„не-прямої” форми їх реалізації у німецькомовному художньому дискурсі:

-               S + P (beschuldigen Präs) + Obj; S + P (sein Präs + schuld); S + P (sein Präs + schuld ) + NS; S + P (tragen Präs) + Schuld; S + P (V Präs/Perf) + durch + (Poss.Pron) Schuld – для перформативного висловлення-звинувачення;

-       S + P (V Präs) + /nicht/; S + P (V Perf / Prät); S + P (MV Präs + V Inf); S + P (sein Präs + Adj); S + P (zsg nominales P); Wie / Was für + S + P!; S / P!; S + P (V Konj II); S + P (MV Konj II + VV); S + P...; S + P, NS – для прямого експліцитного висловлення-звинувачення;

-       S + P (V Präs); S + P (V Perf / Prät); S + P (MV Präs + V Inf); S + P (sein Präs + Adj); S + P (zsg nominales P); Wie / Was für + S + P!; S / P!; P (Imp) + /nicht/!; FW + P (V Präs / Perf) + S?; P (V Präs) + S?; S + P (V Konj II); S + P (MV Konj II + VV); /Wenn/ + S + P (V Konj II) + NS (P Konj II); S (man) + P (MV Präs + V Inf) + /nicht/; S + P...; S + P, NS – для непрямого експліцитного висловлення-звинувачення.

Пряме висловлення-звинувачення виражається зазвичай синтаксичною структурою простого розповідного речення в теперішньому часі активного стану S + P (V Präs) + /nicht/ та в минулому часі S + P (V Perf / Prät), а також синтаксичними структурами S + P (zsg nominales P) та S + P (sein Präs +Adj). Для „не-прямого” вираження висловлення-звинувачення вживають переважно синтаксичні моделі, що мають структуру питального речення (з/без питального слова) – P (V Präs) + S? та FW + P (V Präs/Perf) + S? За характером комунікативно значущої інформації такі питальні конструкції є, власне, не запитанням, а емоційно-експресивним звинуваченням, тобто важливим тактичним прийомом у стратегії спілкування з метою успішної комунікації. Іншою частотною синтаксичною структурою виявилась модель простого розповідного речення   S + P (V Präs) + /nicht/.

З метою встановлення та порівняння розподілу синтаксичних моделей у прямому та „не-прямому” висловленні-звинуваченні проведено статистичний аналіз, що дав змогу встановити час­тоти їх вживання залежно від форми прояву. Найбільші відхилення від теоретично очікуваних частот встановлено для таких синтаксичних моделей, як P (V Präs) + S ? (χ² = 317,758), FW + P (V Präs / Perf) + S? (χ² = 222,646), S + P (zsg nominales P) (χ² = 129,057) та  S + P (sein Präs + Adj) (χ² = 120,102), що свідчить про значну залежність їх вживання від форми прояву висловлення-звинувачення у сучасному німецькомовному художньому дискурсі.

Для висловлення-звинувачення характерними є різні форми (прямі / „не-прямі”) та різні лексико-синтаксичні засоби вираження комунікативної мети. Ті чи інші форми висловлення залежать від таких прагматичних факторів, як соціальна роль, асиметричні відносини, гендер, дистанція спілкування, статус, що встановлено та проаналізовано у підрозділі 2.3. Для різних висловлень комбінація прагматичних факторів буде індивідуальною, тому що кожне висловлення реалізується з певними цілями.

У підрозділі 2.4. досліджено взаємодію всіх засобів об’єктивації висловлення-звинувачення (мовні засоби, синтаксичні моделі, відносний статус комунікантів, відносна дистанція між комунікантами, гендер) за допомогою парної кореляції з метою встановлення тісноти зв’язку між досліджуваними ознаками як у прямому, так і „не-прямому” висловленні-звинуваченні. Для прямого висловлення-звинувачення сильний зв’язок виявлено між рівним статусом комунікантів та їхньою відносною дистанцією, причому, для дружньо-фамільярної ситуації спілкування цей зв’язок є прямим, а для офіційно-ділової – зворотним.

У третьому розділі дисертації „Когнітивно-прагматична характеристика висловлення-звинувачення у сучасному німецькомовному художньому дискурсі” досліджено інтенційну спрямованість висловлення-звинувачення (3.1.); розроблено типологію висловлення-звинувачення у сучасному німецькомовному художньому дискурсі (3.2.); встановлено прагматичні модифікації висловлення-звинувачення (3.3.) залежно від типу мовленнєвої дії, що складає ядро висловлення та задає його первинне прагматичне значення; виявлено перлокутивний ефект висловлення-звинувачення (3.4.), інтерпретовано реактивні висловлення-відповіді на звинувачення-стимул з урахуванням ефективності мовленнєвої дії на адресата.

У підрозділі 3.1. інтенційність розглядаємо як особливе прагнення мовця до того, чого він хотів би досягнути своїм актом промовляння, впливаючи на адресата заради зміни поведінки останнього (W. Kummer). Висловлення-звинувачення у прагматичному аспекті виступає лексикалізованим конституєнтом мовленнєвої одиниці – акту, сутність якого визначається поняттям цілепокладання. Тобто, дане висловлення є мінімальною одиницею актуалізації наміру мовця звинуватити когось у чомусь, дорікнути комусь за щось.

Здійснення типології висловлень-звинувачень у підрозділі 3.2. ґрунтувалась на виділенні тих компонентів, яким властиві певні інваріантні відношення з власне мовними особливостями, тобто тих компонентів, що визначають мовну специфіку досліджуваних висловлень.

Залежно від соціального статусу комунікантів, звичайно описувано­го в термінах офіційності, інтимності, спорідненості, ділових стосунків, віку тощо, встановлено симетричні та асиметричні висловлення-звинувачення, учасникам яких відповідно властиві чи не властиві однакові соціальні та інші ознаки. З погляду контактності партнерів розрізняємо контактні та неконтактні (дистантні) висловлення-звинувачення з можливими варіантами за принципом «бачу/чую» (безпосередній контакт/бесіда), «не бачу/але чую» (телефонна розмова). За кількістю адресатів, зазначаємо моно- і поліадресатні висловлення-звинувачення. З погляду комбінації одиничних мовленнєвих дій висловлення-звинувачення можуть співвідноситися як ініціативні та реактивні висловлення.

У підрозділі 3.3., залежно від типу мовленнєвої дії, що задає основне/первинне прагматичне значення висловлення, встановлено такі прагматичні типи звинувачення: - звинувачення-асертиви (63,2%);            - звинувачення-квеситиви (23,6%); - звинувачення-директиви (6,7%);         - звинувачення-експресиви (6,5%). Іллокуція „звинувачення” набуває у цьому випадку вторинного прагматичного значення, яке накладається на основне, супроводжує його і за певних умов набуває домінуючого статусу.

Висловлення-звинувачення з первинною асертивною іллокутивною метою представлені ствердженням про негативні якості/вчинки звинувачуваного, наприклад: „Du bist verantwortungslos“ (Lessing).

Висловлення-звинувачення з первинною директивною іллокутивною метою належать до спонукальних мовленнєвих дій, що характеризуються облігаторністю виконання дій та пріоритетністю позиції мовця. Ці висловлення грунтуються на пресупозиції наявності у адресата наміру здійснити вчинки, небажані для адресанта, наприклад: „Lügen Sie nicht!“ (Schneider).

Мовленнєвий зміст висловлень-звинувачень з первинною експресивною іллокутивною метою відображається з максимальною інтенсивністю та особливою виразністю, що створюється за допомогою емфатичної інтонації, негативно зарядженої емоційної лексики тощо: „Мein Gott! Wie konntest du mir das antun!“ (Heinrich).

Висловлення-звинувачення з первинною квеситивною іллокутивною метою реалізуються за допомогою питальних конструкції, які за характером комунікативно значущої інформації є власне не запитаннями, а емоційно-маркованими звинуваченнями, що дає підставу віднести їх до „квазіпитальних” речень, наприклад: „Warum haben Sie mir nicht die Wahrheit gesagt?” (Blaha).

Намір адресанта висловлення-звинувачення емоційно-оцінно вплинути на адресата, викликати у нього почуття провини розглядаємо у підрозділі 3.4. як перлокутивну мету, а досягнення/недосягнення її в мовленні комунікантів – як перлокутивний ефект, реалізація якого виявляє себе в реактивних висловленнях звинувачуваного. До реактивних висловлень на звинувачення-стимул мовця, які відновлюють гармонійні стосунки між комунікантами, та висловлень, що посилюють конфліктну ситуацію між ними, належать: 1) визнання провини/вибачення;                 2) виправдання; 3) заперечення провини; 4) зустрічне звинувачення;         5) ігнорування; 6) здивування; 7) погроза; 8) мовчання.

У висновках подано основні результати проведеного дослідження, окреслено перспективи подальших пошуків з обраної проблематики.

В останні десятиріччя в лінгвістиці спосте­рігається підвищений інтерес до аналізу мовленнєвої комунікації як складової людської діяльності й системно-функціональної природи діалогічного мовлення, що найбільш повно відбиває двобічний, інтерактивний характер спілкування та взаємовплив комунікантів.

Тенденція сучасних досліджень зумовила потребу детального висвітлення сутності висловлення-звинувачення у сучасному німецькомовному художньому дискурсі. Висловлення-звинувачення як діяльнісно-комунікативний феномен, що чинить вербальний вплив на поведінку іншої людини, здійснюється мовцем за певних контекстуальних умов з інтенцією звинуватити, дорікнути адресатові за певні вчинки, які він оцінює як негативні. Іллокутивна мета висловлення-звинувачення визначається вираженням емоційно-оцінного ставлення адресанта до звинувачуваного. Перлокутивна мета висловлення-звинувачення заснована на прагненні мовця каузувати почуття провини у адресата та отримати вибачення.

Функціонування висловлення-звинувачення у німецькомовному художньому дискурсі зафіксовано у двох соціальних сферах (приватній сфері – 78,4%; офіційній сфері – 21,6%), що різняться вживанням різних лексико-синтаксичних засобів вираження звинувачення.

Прагматичне варіювання іллокуції висловлення-звинувачення реалізується в таких його модифікаціях, як прямі та „не-прямі” висловлення. Розмежування здійснено за принципом відповідності структурно-семантичних особливостей висловлення його іллокутивній функції. Невідповідність семантики висловлення-звинувачення його іллокутивному значенню  вважається  ознакою „не-прямого” висловлення-звинувачення.

Відмінною рисою висловлення-звинувачення в мовленнєвій поведінці представників німецького соціуму є його стабільне закріплення за конфліктними комунікативними ситуаціями. На вибір мовних форм висловлення-звинувачення суттєво впливають такі фактори комунікативної ситуації, як: симетричні/асиметричні соціальні статусні відносини між комунікантами (статус адресанта вищий / нижчий /рівні статуси); офіційно-ділова / дружньо-фамільярна соціальна дистанція та гендерний фактор.

Прагматична своєрідність складного комунікативного феномену звинувачення полягає в його прагматичній багатозначності та досить широких можливостях варіювання його загального прагматичного значення. Це сприяє вираженню більш тонких мовленнєвих смислів висловлення-звинувачення порівняно з елементарними мовленнєвими діями.

Особливості структури висловлення-звинувачення знайшли своє відображення в типологічному описі. Встановлено такі типи висловлення-звинувачення: – симетричні та асиметричні (залежно від соціального статусу комунікантів); – контактні та неконтактні / дистантні (з погляду контактності партнерів); – моно- і поліадресатні (враховуючи  кількість  адресатів); – ініціативні та реактивні (з погляду комбінації одиничних висловлень). Визначено 6 варіантів поєднання різних типів висловлень у межах висловлення-звинувачення залежно від форми його вираження; виявлено домінуючий варіант, що охоплює такі типологічні ознаки, як симетричність, контактність, моноадресатність та ініціативність.

Специфікою функціонування висловлення-звинувачення в німецькомовному художньому дискурсі є широта його перлокутивного потенціалу: висловлення-відповіді адресата на звинувачення-стимул мовця варіюють у діапазоні від визнання провини та вибачення до заперечення провини, зустрічного звинувачення, ігнорування, здивування, мовчання й навіть погрози.

Проведений у дисертації аналіз структурно-семантичних та когнітивно-прагматичних особливостей висловлення-звинувачення не вичерпує досліджуваної проблематики. Він відкриває перспективи подальших досліджень феномена звинувачення, які можуть бути пов’язані з системним описом граматичних та стилістичних засобів об’єктивації звинувачення; невербальних засобів вираження звинувачення (ролі інтонації, погляду, жестів, мовчання), що детермінують варіативність висловлення-звинувачення у межах дискурсу як процесу міжособистісного спілкування. Доцільним вважаємо також детальний аналіз висловлення-звинувачення у сфері юриспруденції (на матеріалі судового дискурсу), головним об’єктом якого є мовлення державного обвинувачувача (прокурора) та адвоката обвинувачення.