КОНТРАСТИВНІ ТРОПИ Й ФІГУРИ В АМЕРИКАНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ МОДЕРНІЗМУ: ЛІНГВОКОГНІТИВНИЙ АСПЕКТ

Краткое содержание

У розділі 1 “Види контрастивних тропів і фігур в американській поезії модернізму” з метою класифікації контрастивних образних засобів подано критичний аналіз наукових поглядів на природу оксюморона як родового тропа. Так, в античній поетиці формується девіативний підхід до тлумачення тропів взагалі та оксюморона зокрема. Суть останнього вбачалась у відхиленні від норми, в аномальності та у створенні новизни (Арістотель, Діонісій, Квінтіліан). Формальна поетика характеризується інструменталістським підходом, оскільки тропи та фігури трактуються як прийоми створення новизни через стилістичний прийом висунення (Б.Ейхенбаум, Б.В.Томашевський, Г.Г.Шпет) та ефект очуднення (В.Б.Шкловський,). У межах структурної поетики увага спрямована на механізми творчого мислення, що зумовлюють специфіку функціонування контрастивних стилістичних засобів у поетичному тексті (Ю.М.Лотман, Я.Мукаржовський, Ц.Тодоров, Р.Якобсон). У лінгвопоетиці вважається, що ефект новизни у контрастивних образних засобах створюється через семантичну неузгодженість їхніх компонентів (Р.Лахманн, М.В.Нікітін, Н.В.Павлович). На основі теоретичних здобутків представників когнітивної поетики (R.Tsur, M.Freeman, P.Stockwell, О.П.Воробйова, Л.І.Бєлєхова) ми визначаємо контрастивні стилістичні засоби як текстові конструкти, що інкорпорують у собі вербальну та концептуальну іпостасі.

Вербальна іпостась є втіленням у словесній формі контрастивного           тропа чи фігури парадоксального поетичного мислення згідно з іконічним і     символьним принципами. Терміни “іконічність” і “символьність”, введені Ч.Пірсом, вживаються у лінгвістиці для визначення ступеня вмотивованої взаємодії між позначеним і позначувальним у мові (W.Nöth) на відміну від постулату Ф.де Соссюра про довільність мовного знаку. Іконічним вважається мовний знак, який найбільшою мірою передає схожість з позначуваним об’єктом референції. Символьність розуміється як умовність зв’язку між мовною репрезентацією і значенням предмета (R.Dirven, M.Verspoor).

У структурній лінгвістиці поняття іконічності тлумачилося як ізоморфізм між формою мовних виразів і значенням, які вони передають, як паралелізм між синтаксисом і семантикою (Р.Якобсон). Пошук вмотивованого зв’язку між формою і змістом став однією з головних проблем семантичних досліджень, особливо в когнітивній теорії значення (E.Tabakowska). Оскільки у світлі когнітивної лінгвістики значення мовного знаку трактується як переломлене крізь свідомість і досвід втілене розуміння (M.Johnson, R.Langacker), а також підкреслюється, що відображення світу здійснюється не безпосередньо, а через фільтр концептуального апарату людини (О.С.Кубрякова), проблема іконічності в мові набула багатоаспектності. Йдеться про засоби втілення схожості між формою мовленнєвих виразів і значенням зображуваних нею предметів чи об’єктів реального світу (O.Fischer, M.Nänny), про іконічні принципи текстової організації (E.Tabakowska). Висловлюється думка про можливість іконічного відтворення емоцій у художньому тексті (О.П.Воробйова, M.Burke).

У контексті роботи поняття іконічності слугує визначенню особливостей семантико-синтаксичної структури контрастивних тропів і фігур, а також виявленню когнітивних обмежень на їх формування й інтерпретацію. Ми вважаємо, що іконічним контрастивним тропом є такий, в якому повною мірою реалізовано принцип семантичної та синтаксичної відстані між його складниками.

Аналіз семантико-когнітивної структури контрастивних образних засобів показав, що парадоксальна думка втілюється через зіткнення складників контрастивного тропа або фігури, в семантиці яких опредметнено протиставлення, протиріччя, протилежність, контраст, сумнів або альтернативу. Те, як названі значення втілюються в контрастивних образних засобах, залежить від ступеня семантичної відстані між їх компонентами. В.Крофт і Д.Круз запропонували скалярну методику для розмежування різних видів антонімічних пар прикметників. У реферованій дисертації ця методика модифікована й уточнена. Вона слугує для виміру ступеня семантичної відстані одного поняття від іншого у вигляді біскалярної симетричної, несиметричної і паралельної шкал. Виявлення ступеня протиставлення залежить від кореляції понять протилежності та симетрії.