ВЗАИМОДЕЙСТВИЕ НЕВЕРБАЛЬНЫХ И ВЕРБАЛЬНЫХ КОМПОНЕНТОВ СИТУАЦИИ КОММУНИКАТИВНОГО ДОМИНИРОВАНИЯ В АНГЛОЯЗЫЧНОМ ДИСКУРСЕ

Краткое содержание

У першому розділі “Домінування як дискурсивна стратегія здійснення мультиканального комунікативного впливу” представлено огляд існуючих досліджень невербальних компонентів комунікації через призму аналізу проблем ефективного спілкування та здійснення комунікативного впливу; викладено запропоновану у дисертації концепцію.

Для сучасної лінгвістичної парадигми актуальним є вивчення проблеми досягнення ефективності спілкування, що складає предмет теорії мовленнєвого впливу. Вплив одного індивіда на іншого є мультиканальним, тобто здійснюється за допомогою не лише вербальних, але й невербальних засобів спілкування, які застосовуються спільно з вербальними засобами або автономно від них. Це дозволяє визначити такий вплив як комунікативний, а не як суто мовленнєвий.

Для адекватного формулювання правил та стратегій комунікативного впливу, що регулюють взаємодію індивідів у процесі інтеракції, необхідно враховувати фактор влади. Проблема реалізації стосунків влади безпосередньо пов’язана з проблемою мови, через яку переважно здійснюється соціальна взаємодія. Стосунки влади є також важливою складовою дискурсивного контексту. Вони знаходять відображення у дискурсі у формі двох типів комунікативного домінування – соціально-зумовленого або ситуативно-сконструйованого. Соціально-зумовлене КД має місце, якщо комунікативний вплив є проявом соціальної влади, тобто зумовлений соціальним статусом адресанта. Ситуативно-сконструйоване КД має місце в ситуаціях, коли комуніканти знаходяться у горизонтальних соціальних відносинах, але ситуативно набувають вищого комунікативного статусу стосовно співбесідника.

Комунікативне домінування проявляється у змінах у поведінці або думках адресата комунікативного впливу у напрямку, необхідному адресанту та заданому його комунікативними діями. Стосунки КД розглядаються з позицій двох комунікантів, коли якість спілкування оцінується за досягнутим результатом – перлокутивним ефектом.

Переслідуючи мету здійснення впливу на співбесідника, адресант діє у межах стратегії домінування. При розгортанні стратегії домінування комунікант керується одним із видів тактик: тактикою безпосереднього контролю мовленнєвої/немовленнєвої поведінки співбесідника (власне спонукальними – директивними – комунікативними діями) або тактикою опосередкованого контролю мовленнєвої/немовленнєвої поведінки співбесідника (ініціативними, експресивними комунікативними діями, або такими, що завдають шкоди позитивному іміджу адресата).

Для реалізації вищезазначених тактик домінування використовуються вербальні й невербальні комунікативні ходи. Під невербальними комунікативними ходами розуміємо комунікативно-релевантні НВК – такі, що, незалежно від того, чи є вони раціональними або емоційними проявами, несуть інформацію, яка сприймається та аналізується реципієнтом, та що дозволяють йому адекватно формулювати власну комунікативну стратегію. Основним фактором категоризації компонента невербальної поведінки як комунікативно-релевантного є фактор його інформативності та значущості у конкретній комунікативній ситуації.

До комунікативно-релевантних невербальних компонентів відносимо просодичні засоби; кінесичні засоби, що надалі підрозділяються на мімічні, такесичні та власне жестові; та проксемічні засоби, що відображають міжособистісну дистанцію між комунікантами.

При спільному функціонуванні невербальних та вербальних компонентів комунікації невербальні компоненти вступають з вербальними у відносини квалітативної та/або квантитативної комплементарності. Під квалітативною комплементарністю розуміємо виконання невербальними компонентами двох функцій – підтримки та ідентифікації інтенціональної спрямованості вербального висловлювання.

Функція підтримки проявляється при наявності семантичного асонансу між невербальними та вербальними компонентами (див. схему 1), тобто у разі одновекторної спрямованості їхніх значень, наприклад: “Don’t be so God-damn sarcastic,” Green snaps back at me angrily, and I lower my eyes, abashed and humbled by his vehemence. “I’m sorry, Jack,” I mumble. “I didn’t intend to sound rude” [Heller].