| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначені мета та завдання дослідження, його об’єкт та предмет, вказані методи дослідження і джерела фактичного матеріалу, сформульовані наукова новизна, теоретичне й практичне значення роботи, подані відомості щодо апробації результатів та публікацій.
Перший розділ „Теоретичні передумови дослідження алофонів фонеми /r/ в німецькій мові” містить огляд літератури з питань мовної варіативності, лінгвістичного статусу норми, особливостей усної презентації у ЗМІ Німеччини, фонологічного статусу німецької фонеми /r/ та особливостей її алофонічного варіювання за минуле століття.
Однією з фундаментальних властивостей мови є варіативність, яка становить собою об’єктивне явище та притаманне всім мовним рівням. Найбільш яскраво вона проявляється на фонологічному рівні, де завдяки суворо обмеженій множинності одиниць легко простежити кількісні та якісні модифікації звукових репрезентантів у реалізації.
Необхідність вивчення динаміки розвитку фонетичних явищ підкреслюється багатьма лінгвістами [Meillet, 1921; Мартине, 1960; Зінгер, Строєва, 1965; Будагов, 1977; Лабов, 1975; Brink, Lund, 1979; Krech, 1996; Wiese, 2001], оскільки „пізнання законів у розвитку фонетичної системи мов дає змогу не тільки реконструювати їх доісторичний стан, але й прогнозувати розвиток у майбутньому” [Таранець, 1997]. Механізми мінливості мови, і, отже, сукупність одиниць, що варіюються, складають діахронічний ліміт мовної системи, дозволяючи судити про діючі процеси в мові та можливі напрямки її структурних змін. Отже, неминуча еволюція норми проходить через стадію співіснування різних реалізацій однієї одиниці протягом якогось часу (можливо, і тривалого), які проте визнаються правильними [Вербицька Л., 1984].
Варіативність мовлення призводить до того, що в мовленнєвій діяльності мовці весь час стоять перед вибором одного варіанту з низки можливих. Тому співіснування варіантів завжди характеризується внутрішньою динамікою, коливаннями, зрушеннями та змінами в їх взаємовідносинах, що викликає семантичні та/або стилістичні розбіжності варіантів, зміни їх у частотності, нарешті, втрату окремих варіантів [Вербицька, 1984; Бухаров, 1995; Лисенко, 1982; Стеріополо, 1995; Петренко, 1998; Потапова, 2002; Ladefoged, Cochran, Disner, 1995; Rues, 2001; Thurmair, 2002].
Аналіз джерел з проблеми орфоепічного нормування мови показав, що розробка об’єктивного визначення поняття норми мови шляхом узагальнення різних дефініцій продовжується [Вербицька, 1976; Каспранський, 1988; Потапова, 2002]. Визначення поняття мовної норми з позиції принципу додатковості дає змогу виділити ряд універсальних характеристик поняття норми мови, відділивши їх від ознак, що мають окрему значимість у рамках якої-небудь концепції. Говорячи про німецьку вимовну норму, можна відзначити процес зближення приписів, які регулюють кодифіковану норму вимови, та реальних вимовних тенденцій [Hollmach, 1996, 1998; Lutz, 2001; Hove, 2002; Krech, 2002]. Це виражається у включенні до словника вимови фоностилістичних варіантів повного та неповного типу вимови [Meinhold, 1973; Lemke, 1998; Hirschfeld, Stock, 2000], мовленнєвих одиниць у рамках фрази, вимовних варіантів іноземних слів та власних імен, що найбільш часто зустрічаються в мові радіо- і телепередач [Schindler, 1974; Brandt, 1985; Burger, 1990; Reiher, 1993].
Розгляд проблеми алофонічного варіювання німецької фонеми /r/ у ретроспективі показав, що існує велика кількість праць, де в загальному вигляді представлено дослідження артикуляторних, акустичних та перцептивних властивостей групи r-алофонів, а також їх асимілятивні характеристики в певних позиціях [Sievers, 1885; Bremer, 1893; Luick, 1932; Runschke, 1938; Möring, 1938; Moulton, 1952; Meyer-Eppler, 1959; He eck, 1967; Ulbrich, 1972; Krämer, 1979; Kloeke, 1982; Pawlowski, 1989; Narahara, 1991; Graf, Meißner, 1996; Schiller, 1999; Rues, 2001; Ступак, 2003]. Однак, незважаючи на певну вивченість питання, ряд учених приходить до неоднозначних висновків. Наприклад, Р. Візе, підкреслюючи практично необмежену варіативність [r], говорить про його парадокс: з одного боку, існує величезна варіативність цього звуку, з іншого боку, до цього часу говорять про єдність цього звуку, об’єднуючи його варіанти під загальною назвою [r]-звуки [Wiese, 2001]. Як показують дослідження М. Ліндау, в акустичній сфері також не існує спільного знаменника для звуків [r]. З цих причин неможлива проста характеристика основних рис, які могли б описати звуки [r] [Lindau, 1985]. Дослідження звуків [r] у мовах світу свідчать про те, що майже неможливо дати загальну артикуляторну характеристику цьому класу звуків:„...єдність групи (тобто всіх варіантів /r/) спирається в основному на історичний зв’язок її елементів та на вибір літери “r” як їх загального представника” [Ladefoged, Maddieson, 1996].
Кількість варіантів німецької фонеми /r/ у даний час становить цілу серію різноманітних реалізацій (15 алофонів), що розрізняються за способом творення багатоударні/одноударні вібранти, фрикативи, вокалізовані, місцем творення (білабіальні, дентально-альвеолярні, ретрофлексні, велярні, увулярні, глоттальні) та участю голосу (дзвінкі/глухі, якщо мова йде про групу фрикативів), з яких згідно зі словником вимови Duden 2003 лише 4 є нормативними: (1) дзвінкий фрикатив [Ò]; (2) увулярний вібрант [R]; (3) багатоударний/одноударний альвеолярний вібрант [r]; (4) вокалізований [/], який слід вимовляти після довгих голосних, у ненаголошеному суфіксі –er, а також у ненаголошених префіксах ver‑, her-, zer-, er-.
Проведені з початку 20 століття дослідження алофонічного варіювання фонеми /r/ доводять, що усне мовлення зазнає постійних змін, які вимагають тривалого спостереження та дослідження, а також перевірки вимовних норм, що існують у контексті зміни поколінь. Такого роду зміни, з одного боку, можуть бути оцінені як явища так званого мовного занепаду або мовного розвитку [Ulbrich, 1998], з іншого боку, цей процес зміни алофонів фонеми /r/ може бути пояснений законом економії мовленнєвих зусиль [Мартіне, 1960], характером комбінаторно-позиційних зв’язків [Lindner, 1975, 1981] та артикуляторними причинами, що перебувають в основі асимілятивної природи певних звукових сегментів [Kohler, 1975, Kühnert, 1996].
Другій розділ „Методика організації інструментально-фонетичного дослідження алофонів фонеми /r/ в німецькому мовленні, що звучить” присвячено викладенню принципів організації інструментально-фонетичного дослідження алофонів німецької фонеми /r/ у мовленні дикторів Німеччини за період 1923-2003 рр.
Розроблена методика проведення слухового та інструментального аналізу дала змогу описати характер варіювання німецької фонеми /r/ в окремо вимовлених логатомах і дикторському мовленні та визначити точні критерії виділення [r/] – сегментів із мовленнєвого потоку.
Матеріалом для дослідження стали звукозаписи німецьких інформаційних програм за період 1923-2003 рр., тобто з моменту появи радіо і телебачення в Німеччині і по сьогодні (Wochenschau Ost/West, NS -Wochenschau, Propagandaton, DDR/BRD –Fe sehdokumentationen, ARD “Tagesthemen”, “Tagesschau”, ZDF “Heute”, “Diese Woche”, WDR 1-5 Nachrichten). Під час слухового аналізу протоколи, тобто транскрипти текстів інформаційних випусків (280) було послідовно розчленовано на фрази (2086) та фонетичні слова (8242), з яких було виділено 9000 r-графем у певних позиціях у слові. Консонантні та вокалізовані r-варіформи розглядалися в наступних позиціях: (1) абсолютно ініціальна позиція (Rhein, Rat, rüsten), (2) ініціальна позиція у сполученні з попереднім(и) приголосним(и) (Predigt, Schrei, Sprung, Pfründe), (3) позиція між двома голосними (irren, Uhren, fahren, waren), (4abcd) позиції після довгих голосних (+ довгий [α:]) (4a Heer, Ohr, 4bHaar, 4c schmorst, Hörtest, gebührt, 4d Bart, Arzt), (5ab) позиція після коротких голосних (5a Herr, wirr, 5b Hirt, Herbst, durch, herrschte, wartete), (6) у префіксах er-, ver-, zer-, her(vor)-, her(bei)- (erziehen, hervorheben), (7) у суфіксі – er (так само –er +KK) (Mutter, schöner, ändert, änderst).
У цих позиціях було здійснено розподіл наступних видів r-алофонів: (1) передньоязиковий вібрант (Zungenspitzen-r), (2) увулярний вібрант (Zäpfchen-R), (3) глухий фрикатив (Reibe –X/x) без розрізнення за місцем творення (увулярний/велярний), (4) дзвінкий фрикатив (Reibe –Ò/Ä) без розрізнення за місцем творення (увулярний/велярний), (5) вокалізована варіформа (vokalisiertes r), (6) асимільована варіформа (Totalassimilation [Rues, 2001]).
Як додатковий матеріал дослідження до роботи було залучено набір логатомів, що містять всі позиції, в яких може бути реалізований r-алофон. Логатоми, у свою чергу, було розділено на дві групи: (1) тричі повторюваний логатом <ara>, при кожній вимові якого реалізовувалося протиставлення артикуляції трьох основних видів r-алофонів, що існують у німецькому вимовному стандарті (Zungenspitzen-r, Zäpfchen-R, Reibe-Ò); (2) 83 словоформи, розділених на групи з урахуванням семи можливих позицій реалізації r-алофонів.
Основний інструментарій комп’ютерної обробки виділених із суцільного мовлення r-сегментів склали програми Goldwave 5.06 та PRAAT 4.2. Оцифрування аналогових сигналів, записаних на магнітну плівку, відбувалося за допомогою програми Goldwave. Шістнадцятирозрядні звукові файли, отримані в результаті оцифрування з частотою дискретизації 22 кГц, зберігалися на жорсткому диску у форматі *.wav. Запис та оцифрування окремо вимовлених логатомів здійснювалися в лабораторії Інституту мовленнєзнавства та фонетики університету ім. М. Лютера (м. Галле, Німеччина) з використанням конденсаторного мікрофона КМС 100, шестиканального пульту мікшування С 279 (Revox), звукової карти DMX Xfire 1024 (Terratec Electronic.) та програми обробки мовлення Sound Forge 6.0 (Sonic Foundry).
Оцифрований матеріал було оброблено за допомогою програми PRAAT 4.2., яка дає змогу, серед іншого, виводити на екран комп’ютера осцилограму виділеного відрізку, спектрограму шириною аналізу 5 мс та частотою 10 кГц у вікні Хаммінг, контури границь зміни інтенсивності в діапазоні від 40 до 100 дБ, кохлеограму, яка становить собою рисунок збудження основної мембрани внутрішнього вуха як функцію від часу, а також отримувати цифрові значення часових (мс), енергетичних (дБ) та потужних (мПа2) параметрів виділених r-сегментів [ P. http://fonsg3.let.uva.nl/]. Виділення дискретних ділянок консонантних та вокалічних r-алофонів та контактних з ним звукових сегментів проводилося з опорою на ряд акустичних параметрів, що відповідають вібрантним, фрикативним та вокалізованим алофонам німецької фонеми /r/. Статистичну обробку отриманих результатів було виконано із застосуванням програмного пакету SPSS 9.0 на персональному комп’ютері Athlon 1200.
Третій розділ „Фонетичний аналіз реалізації алофонів фонеми /r/ в німецькому мовленні, що звучить” присвячено викладенню результатів перцептивного та інструментального аналізу функціонування алофонів німецької фонеми /r/ в окремо вимовлених логатомах та суцільному мовленні німецьких професійних дикторів.
Проведене комплексне фонетичне дослідження, яке містить лінгвістичний, перцептивний, інструментальний та статистичний види аналізу, дало змогу визначити закономірності реалізації r-алофонів у дикторському прочитаному мовленні за період в одне століття та визначити ряд факторів, що впливають на характер алофонічного варіювання німецької фонеми /r/ в умовах квазіпрочитаного мовлення.
Вивчення механізмів алофонічного варіювання німецької фонеми /r/ за період в одне століття показало наявність процесів позиційно-зумовленого „вокалістичного пом’якшення” та елідуванння [r], що поширилося за останні 50 років. На основі проаналізованих класифікацій звуків німецької мови (1871-2002 рр.) та характеру ранжування в них алофонів фонеми /r/ за звучністю або консонантною силою r-алофони було проаналізовано в розвитку та подано як самостійну систему фонів з диференціацією за способом, місцем творення та ступенем участі голосу (дзвінкості/глухості). Таким чином, підтвердилися спроби встановити парадигму для широкого ряду консонантно-вокалізованих алофонів фонеми /r/, що існують тільки в умовах синтагматичної лінійності та одночасності в потоці мовлення.
Під час комплексного перцептивного аналізу дикторських реалізацій за період 1923-2003 рр. було встановлено наступну групу r-алофонів, що розпадається на варіформи від багатоударного вібранта до повністю асимільованих форм: багатоударний вібрант, одноударний вібрант, фрикативний, апроксимант, вокалізований, повністю асимільований. Усередині самих алофонів можлива подальша диференціація за місцем творення (передньоязиковий/задньоязиковий/увулярний) та ступенем участі голосу (дзвінкий/глухий).
Результати слухового та аудиторського видів аналізу доводять положення про те, що в ініціальній позиції (на абсолютному початку або в ролі другого чи третього консонанта) основними r-алофонами є дзвінкі фрикативи. У цій же позиції в ненаголошених префіксах er-, ver-, zer-, her- реалізуються, як правило, вокалізовані варіформи. У фінальній складовій позиції після коротких голосних фіксується використання консонантних та превалювання вокалічних ознак до повністю асимільованих форм. У позиції після довгих голосних спостерігається або вокалізація фрикативу, або його повна асиміляція (особливо після довгого голосного [α:], де тенденція до повної асиміляції значно зростає). У позиції після ненаголошеного [ə] також в ауслауті відзначається стабільне використання асимільованого монофтонга []. У медіальній позиції в рамках складного слова помічено тенденцію до збільшення асимільованих варіформ.
Отже, під час мікросегментації суцільного мовленнєвого потоку необхідно проводити розмежування між типами німецьких r-алофонів з урахуванням позиції ініціалії та фіналії у складі (слові): ініціаліям більшою мірою властиві консонантні алофони, фіналіям – вокалізовані, які зазнають після коротких голосних та довгого [α:] повної асиміляції.
Аналіз медіасегментної організації тексту новин показав, що вирішальними факторами в реалізації тієї чи іншої форми r-алофону будуть виступати (1) їх положення в рамках фонетичних слів відносно головного наголошеного складу (всередині або на межах ФС) (р < 0,05), а також (2) характер паузації між фонетичними словами (р < 0,0005). Останні наведені умови медіасегментації будуть дублювати характер взаємовідносин одиниць сегментного рівня.
Таким чином, у результаті проведеного дослідження визначаються мікросегментні та медіасегментні властивості німецьких r-алофонів та умови їх функціонування на вказаних рівнях. Взаємовідносини, що виводяться, не мають ієрархічного характеру, оскільки в кожному з рівнів існує певна система домінант, кожна з яких за певних умов буде виявлятися провідною. Таким чином, вивчення функціонування алофонів німецької фонеми /r/ у мовленні базується в даному дослідженні на кількох мовних рівнях, що дає змогу вивести ряд закономірностей функціонування r-сегментів у різних підрівнях сегментації (сегментний, медіасегментний).
Також у ході перцептивного аналізу підтвердилася висунута гіпотеза про взаємозв’язок насиченості мовлення вібрантними формами з прагматикою тексту, який звучить, що пов’язується в даному дослідженні з ангажованістю та емфатикою усної презентації в ЗМІ у різні історичні періоди соціально-політичного життя Німеччини. Так, порівняння інформаційних текстів з нейтральним змістовним та емоційним планом із пропагандистськими текстами Третього рейху показало підвищений вміст у мовленні дикторів ротаційних, тобто вібрантно насичених r-сегментів, зокрема в ненаголошених префіксах er-, ver-, her-, zer- (28,6% від усіх реалізацій цих префіксів), у ненаголошеному закінченні після [ə] у відкритому та закритому складах (17,9% консонантних r-реалізацій), після довгих голосних у службових словах (2,9% вібрантних та 1,4% фрикативних реалізацій, наприклад, в означеному артиклі der та займеннику er).
У результаті комп’ютерної обробки мовленнєвого сигналу було створено базу акустико-артикуляторних характеристик німецьких r-алофонів на матеріалі окремо вимовлених логатомів, що дає змогу на підставі виділених стаціонарних ознак диференціювати різні r-алофони в суцільному мовленні.
Так, диференційними акустичними ознаками вібрантних r-алофонів, що визначаються різним місцем творення, є: (1) довжина фаз зімкнення та розімкнення, їх кількість (одноударний/багатоударний) та регулярність, (2) відсутність/наявність фрикативних шумів, (3) концентрація енергії на певних частотах, (4) характер тривання формантних треків (паралельно/схрещуються), (5) інтенсивність перепаду між першим та останнім ударом, (6) варіювання показників акустичної потужності. Диференційними акустичними ознаками фрикативних r-алофонів у німецькій мові служать: (1) наявність високочастотної шумової складової у спектрі звука, (2) схрещений характер формантних треків F3, F4 в області 3000-3500 Гц, (3) ширина відстані між F3, F4 (критерій оглушення фрикативу), (4) зміна показників акустичної потужності. Розрізнювальними акустичними ознаками складового вокалізованого [] в німецькій мові виступають (1) рівновіддаленість формант однієї від іншої (F1/F2, F2/F3), (2) варіювання довжини в межах від 200 до 70 мс у залежності від положення у ФС, (3) відсутність фрикативних шумів, (4) показники акустичної потужності в області сонорних звуків, а вокалізованої субституції [] значне збільшення довжини попереднього голосного та зміна характеру його формантних переходів.
На акустичний аналіз було винесено темпоральні, енергетичні та потужні характеристики алофонів німецької фонеми /r/ з метою встановлення ступеня взаємозв’язку цих параметрів з типом позиції, де знаходиться досліджуваний алофон та яка характеризується як стабільна/нестабільна.
Темпоральні характеристики консонантних r-алофонів у суцільному мовленні характеризуються різними показниками довжини у всій підгрупі без урахування диференціації за способом творення. Порівняння показників довжини між вібрантними та фрикативними r-варіформами показало наявність суттєвих відмінностей (р< 0,05). Максимальною довжиною в інтервокальній позиції серед усієї підгрупи характеризується фрикативний r-алофон. Розбіжності за довжиною в групі вібрантів будуть визначатися за їх місцем творення: довжина альвеолярного [r] в інтервокальній позиції перевищує довжину увулярного [R]. Кількість ударів для всієї підгрупи вібрантів у середньому складає 3-5 одиниць і буде зменшуватися в умовах контактної асиміляції з попереднім приголосним.
Енергетичні характеристики альвеолярних вібрантних r-алофонів у суцільному мовленні характеризуються зниженням загального рівня інтенсивності експлозивних фаз (55-60 дБ, р< 0,05), а також скороченням їх довжини до 7-10 мс. Увулярні вібрантні форми у плані опису показників інтенсивності фаз зімкнення та розімкнення становлять ще більшу складність, оскільки їх реалізація відбувається в задньоязиковій зоні, де на короткі та нерегулярні вібрації увули накладається значна частина високочастотних турбулентних шумів (понад 5000 Гц), що змазують акустичну картину сегмента, який виділяється. Характеризуючи показники інтенсивності фрикативних r-варіформ у суцільному мовленні, необхідно відзначити зниження показників загальної інтенсивності виділеного сегменту (50 дБ), збільшення розходження між F3, F4 до 600 Гц (чим більша відстань F3 від F4, тим менший об’єм артикуляторної щілини, тим більша участь турбулентного шуму), а також зниження рівня огинаючої амплітуди до 55,5дБ.
Ознака артикуляторної напруженості алофонів німецької фонеми /r/ було описано в параметрах акустичної потужності, що вимірюється у квадратних паскалях (Па2). У результаті дослідження залежності між напруженістю вібрантних та фрикативних r-варіформ та їх акустичною потужністю було встановлено наступне: скорочення довжини фаз зімкнення в альвеолярних вібрантів призводить до збільшення показників потужності до 2340 мПа2, що свідчить про загальне послаблення артикуляції, яке виражається в реалізації одноударних флепів з наступним їх можливим переходом у дзвінкий дентально-альвеолярний фрикатив. Скорочення довжини фаз зімкнення в увулярних вібрантів призводить до посилення фонаційного потоку і, отже, до зростання показників потужності до 1800 мПа2, що є надійним критерієм ідентифікації цих алофонів як дзвінких велярно-увулярних фрикативів. Серед факторів, що впливають на послаблення/підвищення напруженості консонантних r-алофонів в абсолютно ініціальній позиції, слід назвати їх сполучуваність з попереднім звуком у мовленнєвому потоці, тобто типом стику на межах словосполучень. У випадках, коли альвеолярному r-алофону передує гоморганний сонорний та інтерсегментна пауза відсутня, кількість вібрацій може значно скоротитися та призвести до реалізації одноударного флепу, тому що функцію зімкнення в цьому випадку виконує сам сонорний звук (р < 0,005). Напруженість консонантного r-алофону в ініціальній позиції в суцільному мовленні буде зростати, якщо йому буде передувати шумний приголосний. У таких сполученнях рівень потужності r-алофону падає до 300-400 мПа2.
Необхідно підкреслити, що отримані набори диференційних акустичних ознак, характерних для кожного виду німецьких r-алофонів (вібранти, фрикативи, вокалізовані монофтонги та вокалізовані субституції), виведені шляхом інструментальної обробки цих алофонів в окремо вимовлених словах, в умовах суцільного мовленнєтворення зазнають значних змін, що призводить до неможливості їх коректного сегментування, отже адекватного опису та зіставлення з вихідними ознаками. У суцільному мовленні відбувається розмивання дистинктивних ознак інваріантних форм, передусім, за рахунок якості мовлення, а саме: його темпу, характеру паузації, єнергетичності, а також положення шуканих сегментів в ініціальній або фінальній позиціях, та за відношенням до наголошеного складу. Ідентифікація базових ознак інваріантів німецької фонеми /r/ в умовах суцільного мовлення можлива тільки в певних позиціях. Так, у потоці суцільного мовлення максимальною стабільністю та збереженням своїх диференційних ознак консонантний алофон німецької фонеми /r/ буде характеризуватися в інтервокальній та в абсолютно ініціальній позиції в наголошеному складі, коли перед ним не йде який-небудь інший консонант та довжина інтерсегментної паузи перед досліджуваним консонантним алофоном більша ніж 100 мс.
У положенні між двома голосними консонантний алофон володіє максимально вираженими стаціонарними ділянками, а саме: (1) інгерентною та просодичною довжиною фаз зімкнення та розімкнення у вібрантів з різним місцем творення, а також кількістю ударів, (2) показниками інтенсивності фази прориву у вібрантів та наявністю високочастотної складової у спектрі фрикативів, (3) показниками акустичної потужності, що відображають кількість участі голосу в утворенні алофону, і, відповідно, ступінь його артикуляторної напруженості. В останніх превокальних позиціях акустичні характеристики r-алофонів будуть відрізнятися більшою чи меншою варіативністю. Отримані висновки узгоджуються з даними слухового та аудиторського аналізу, оскільки саме в інтервокальній позиції консонантний r-алофон ідентифікувався слухачем при першому пред’явленні у 100% випадків.
Отже, проведений акустичний аналіз, пов’язаний з виділенням r-сегментів із суцільного мовлення, свідчить про те, що алофони німецької фонеми /r/ належать до розряду психолінгвістичних, а не суто акустичних феноменів, які існують у ментальній уяві людини та ідентифікуються слухачем на підставі його власного мовного досвіду, а також на базі звукового образу, сформованого на рівні окремо вимовлених слів. По суті, мова йде про розпізнавання звукових образів типових складових організацій, що містять звук [r]. Таким чином, висунута гіпотеза про психолінгвістичний феномен r-алофонів та неможливість їх адекватного акустичного представлення в суцільному мовленні підтверджується результатами інструментальної обробки r-сегментів та збігається з тезами М. Ліндау, П. Ладефогеда та І. Медісона про те, що в акустичній сфері не існує спільного знаменника для звуків [r]: єдність групи (тобто всіх варіантів [r]) спирається на історичний зв’язок її елементів та на вибір літери “r” як спільного їх представника у письмовому мовленні.
Проведене дослідження доводить, що дискретність слів, фраз, яка сприймається, у реальній мовленнєвій продукції відсутня, вона є результатом попереднього мовного досвіду та реалізується через знання системи мови шляхом використання мовленнєвого контексту та ситуації мовлення. Між звуками існують лише фонологічні межі, а не фонетичні (артикуляторні, акустичні).
ВИСНОВКИ
Результати перцептивного та акустичного аналізу алофонічного варіювання німецької фонеми /r/ за період в одне століття підтвердили артикуляторну природу змін, які лежать в основі зміни місця та способу творення у вимовному стандарті, а також загальної ленізації досліджуваних r-варіформ у дикторському мовленні: ці зміни пояснюються артикуляторними особливостями роботи язика, які поділяються на первинні артикуляції (спинка язика, губи) та точні артикуляції (кінчик язика). У потоці мовлення першими зникають (скорочуються) точні артикуляції, тобто артикуляторні жести кінчика язика, що лежать в основі творення передньоязикових вібрантів. Первинні артикуляції, що лежать в основі творення фрикативних форм, є більш стабільними у суцільному мовленні та характеризуються слабким коефіцієнтом редукції. Так, у першій половині двадцятого століття відбувається зміна місця творення німецької фонеми /r/ - передньоязиковий вібрант Zungenspitzen-r витісняється задньоязиковим, увулярним Zäpfchen-R. У середині століття відзначається паралельне функціонування вібрантних та фрикативних форм з наступним повним витісненням перших останніми. Таким чином, у другій половині 20-го століття в мовленні дикторів-професіоналів, які є носіями німецького вимовного стандарту, відбувається зміна в частотності вживання певного виду r-алофонів, що відбивається в превалюванні вібрантного способу творення над фрикативним (пор. 73% вібрантних реалізацій в 20-40 рр. та 5% у теперішній час, натомість, 27 % фрикативів в 20-40 рр. та 95 % у теперішній час, див. рис.1.). |
