ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ АГРОБІЗНЕСУ РЕҐІОНУ (НА МАТЕРІАЛАХ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ)

Краткое содержание

У першому розділі дисертації “Науково-методичні засади дослідження те­ри­торіальної ор­­ганізації агробізнесу реґіону” запропоновано визначення нового для ук­раїнської суспільно-ге­о­гра­­фічної науки поняття агробізнесу (АБ), обґрунтовано до­цільність його використання, виз­на­че­но склад і структуру АБ обласного ре­ґі­о­ну, подано методологію та методику дос­ліджень.

Термін АБ перебуває у науковому вжитку в англомовних країнах з кінця 60-х рр. ХХ ст. Йо­го автори – американські вчені J. Davis та R. Goldberg (Гар­вард­сь­ка школа біз­несу в м. Бос­тоні, США). Поняття АБ посідає на За­хо­ді приблизно те ж місце, що у віт­чиз­няній на­у­ці ка­те­го­­­рія апк, і вико­рис­то­ву­єть­ся для того, щоб науково відобразити на­яв­ність тісних вза­є­мо­зв’яз­­ків між фер­­мер­­ським виробництвом, галузями промисловості, які пе­ре­роб­ля­ють його про­дук­цію, і чис­лен­ни­ми складовими сфери агросервісу.

Однак проведене нами дослідження обох понять методами математичної ло­гі­ки свідчить, що АБ і АПК – це не тотожні сутності. Як відомо, апк – поняття, що функціонує в кон­цеп­­­ції між­га­­лу­зевих комплексів, у якій головним є ви­роб­ни­чо-технологічна взаємопов’язаність різ­них га­лузей. До того ж галузь, як одне із клю­чових понять цієї кон­цеп­ції, діє повноцінно на рів­ні всьо­го на­ціонального комп­лек­су. Якщо ж на певній території галузі аг­ро­про­мис­­ло­во­го сек­то­ра не по­в’я­за­ні між со­бою, то там апк не сформувався, хоч і може розвиватися АБ. Бо АБ – це поняття, яке сто­сується головно ринкової економіки, приватної влас­нос­ті, прибут­ко­вості. Йо­го ха­рак­тер­ною ри­­­сою є наявність диверсифікованих видів аграрної діяльності, велика кіль­кість по­се­ред­ни­ків і ди­с­­три­­б’юторів, розширена сфера аг­рар­ного сервісу, розгалужена система рин­кової ін­фра­с­­т­рук­­тури. Все це сто­сується передусім реґіонального та локального рівня.

Тому, вивчаючи апк, дослідник розглядає аграрну сферу із позиції міжга­лузе­вих зв’яз­ків та комп­лек­сності на національному і субнаціональному рівнях. А вивчаючи АБ, розглядає її крізь приз­­му різ­номанітної ди­вер­сифікованої та прибутково орі­єн­тованої діяльності на реґіональному та суб­­реґіональному рівнях. От­же, у науці “аг­робізнесовий” і “аг­ро­промислово-комплексний” – це два різні, хоч і взаємопов’язані, під­ходи, принципи вив­чення аграрного сектора економіки.

АБ лаконічно визначаємо як прибуткову економічну діяльність у широко трак­тованій аг­рар­­­ній сфері в ринкових умовах. Для конкретнішого визначення необхідно ок­реслити обсяг, охоп­лю­­ваність поняття “аг­рарна сфе­ра”. З цією метою досліджено ме­то­да­ми теорії множин низку виз­начень за різними дже­ре­ла­ми. За результатами цього дослідження до складу АБ відносимо не лише сіль­сь­ке гос­подарство (да­лі – с. г.), а й переробку сільськогосподарської (далі – с-г) си­ровини, ви­го­тов­лен­ня аг­­рарної тех­ніки, устаткування та інших виробничих засобів, надання різноманітних послуг то­що. Тоб­то, АБ охоплює всі ті види діяльності, що на ран­ніх етапах по­ді­лу праці належали до тоді ще не­­диверсифікованого с. г., і в яких тепер можлива при­бут­кова діяльність.

У дисертації зроблено спробу із понять, що стосуються АБ і його територі­аль­ної ор­га­ні­за­ції, сфо­рмувати єдину по­нят­тє­во-термінологічну систему. Вона склада­єть­ся із п’яти блоків понять (див. рис. 1). Ко­жен із цих бло­ків у дисертації зображений окремою деталізованою блок-схемою, а виз­начен­ня клю­чо­вих ка­те­горій по­дано в тексті роботи.

Елементами компонентного складу АБ слід, відповідно до ро­зуміння АБ як діяльності, а не як сукупності галузей, вважати не галузі, а види еко­но­міч­ної діяльності – чет­вер­тин­ну, третинну, вто­ринну та первинну, пред­ставлені конкретними видами бізнесу:

·      четвертинна діяльність (агроінформаційний, агронауковий, агроосвітній, аг­ро­ау­ди­торський, аг­­роконсалтинґовий, агрорекламний бізнес тощо);

·      третинна діяльність (агрозаготівельний, агротранспортний, агродистриб’ю­тор­сь­кий, аг­ро­тор­го­­­вий, агрохімсервісний, агротехсервісний, ве­теринарний та інші ви­ди біз­не­су);

·      вторинна діяльність (хлібопродуктовий, цукроварний, м’ясопродуктовий, мо­ло­ко­про­дук­то­вий, шкі­ряний бізнес та інші, що займаються переробкою с-г про­дук­ції, а також ті види біз­не­су, де ви­готовляються засоби аграрного вироб­ниц­т­ва – ком­бікормовий, агрома­ши­но­бу­дів­ний, аг­ро­хім­індустріальний, агробу­ді­вельний тощо);