ЧАСОВА ДИСТАНТНІСТЬ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ ЯК ПРОБЛЕМА ПЕРЕКЛАДУ (НА МАТЕРІАЛІ ПЕРЕКЛАДІВ “КЕНТЕРБЕРІЙСЬКИХ ОПОВІДЕЙ” ДЖ. ЧОСЕРА СУЧАСНОЮ АНГЛІЙСЬКОЮ, НІМЕЦЬКОЮ, УКРАЇНСЬКОЮ ТА РОСІЙСЬКОЮ МОВАМИ) : ВРЕМЕННАЯ дистантность художественных произведений КАК ПРОБЛЕМА ПЕРЕВОДА (На материале ПЕРЕВОДОВ \"Кентерберийские рассказ\" ДЖ. Чосера СОВРЕМЕННОЙ английский, немецкий, УКРАИНСКОМ и русском языках)

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено її об’єкт і предмет, окреслено тему, завдання і методику дослідження; висвітлено наукову новизну, теоретичне и практичне значення роботи; сформульовано основні твердження, що виносяться на захист.

Перший розділ “Специфіка перекладу далеко віддаленого в часі художнього твору” присвячено теоретичному узагальненню відмінностей перекладу художніх творів, віддалених значною часовою дистанцією, від перекладу першотворів, написаних сучасною мовою. Часовій віддаленості твору як проблемі перекладу приділяли увагу деякі провідні дослідники (зокрема, Є. Еткінд, М. Новикова, М. Рильський, Дж. Кетфорд, А.Лілова, А. Попович), але й досі теорія перекладу пропонує лише типологію основних видів ставлення перекладача до часового фактору, а питання про засоби, якими треба передавати в перекладі історичний колорит, однозначного вирішення наразі не отримало. Критичне узагальнення розрізнених і суперечливих підходів до перекладу хронологічно віддалених творів дозволяє виділити два основних варіанти вирішення проблеми. По-перше, це формальний підхід, прихильники якого зважають лише на формальні – мовні – ознаки твору, пов’язані з його хронологічною віддаленістю. У перекладі такі ознаки можуть зовсім не передаватися, але можуть і відтворюватися, причому існує принаймні три способи їх відтворення: а) через використання часткової архаїзації перекладу, виконаного сучасною мовою; б) переклад мовою на тому етапі розвитку, що відповідає часу створення оригіналу; в) переклад штучно створеною мовою, яка комбінує в собі ознаки реально існуючих або мертвих мов та діалектів.

Прихильники другого підходу наголошують на необхідності врахування не лише мовних характеристик старого оригіналу, але і його історичного, соціального та літературного контекстів. За такого підходу всі ознаки першотвору розглядаються відносно сучасної мовної та естетичної норми та фонових знань сучасного читача, і за умов невідповідності перших останнім обирається один з двох можливих варіантів вирішення цього протиріччя: а) виконується переклад, в якому не відтворюються ознаки першотвору, що не відповідають сучасній нормі або є незрозумілими для сучасного читача через відсутність відповідних фонових знань; б) виконується переклад, в якому всі особливості змісту й форми оригіналу мають бути інтерпретовані й відтворені з урахуванням сучасної мовної та естетичної норми та фонових знань сучасного читача.

Порівняно з перекладом сучасного художнього твору процес перекладу хронологічно віддаленого твору ускладнюється через те, що суб’єктивна позиція автора давнього оригіналу та особливості сприйняття твору сучасними перекладачем та читачами перекладу значною мірою зумовлені історично. Розуміння твору його автором, перекладачем та читачем перекладу обов’язково відрізняються через розбіжності між двома мовами й розбіжності фонових знань між відповідними колами читачів. При перекладі давнього художнього твору найбільшу вагу мають розходження між першими читачами оригіналу й читачами сучасного перекладу щодо попередньої поінформованості культурно-історичного характеру. Цей компонент лінгвоетнічного бар’єра присутній і в процесі сприйняття твору, віддаленого значною часовою дистанцією, сучасним читачем, навіть якщо він є носієм мови, якою цей твір написано. Крім того, зв’язок між автором першотвору і читачами сучасного перекладу не є безпосереднім, і автор не може враховувати уявлення та інтереси читачів майбутнього. Точка зіткнення між автором хронологічно віддаленого художнього твору і читачем сучасного перекладу виявляється в естетичній, загальнокультурній цінності першотвору та духовній потребі читача перекладу. Ця потреба має задовольнятися перекладом, і у відносинах “автор – першотвір – переклад – читач”, ускладнених часовою дистанцією, відносини між третьою та четвертою ланками (“переклад – читач”) мають залишатися вільними від додаткового ускладнення. Твір минулого має перекладатися сучасною мовою, оскільки відчуженість між звичною для сучасного читача мовою та чужим змістом примушує його не суб’єктивно ідентифікувати себе із змістом тексту, а об’єктивно знайомитися з ним.

У Розділі ІІ “Чинники, що впливають на переклад художніх творів, віддалених значною часовою дистанцією” проаналізовано три основні групи чинників, що впливають на переклад часово віддалених художніх творів: мовні особливості першотвору, його історичний та соціальний контексти і літературні традиції за часів його створення. Дослідження особливостей мови й природи віршування оригіналу відіграють визначальну роль при виконанні перекладів “Кентерберійських оповідей” Дж. Чосера, адже ритміко-інтонаційна варіативність твору, використання лексичних ресурсів середньоанглійської мови та запозичень з інших мов є стилістично мотивованими в оригіналі й тому релевантними для перекладу.

Серед особливостей “Кентерберійських оповідей”, що лежать в основі образів синсемантичного рівня, найважливішими видаються комбінування автором оригіналу різних віршових розмірів, широке застосування інверсії та переносу для створення враження імпровізованої усної оповіді та ритмічність мови оригіналу. Щодо характерних рис лексики Чосера, наявність в оригіналі розгалуженої системи синонімів (напр.: ambler – іноходець, caple, courser – рисак, dexter – скакун, gelding – мерин, hackney – верховий або запряжний кінь, особливо напівкровка, hors – кінь, mere – кобила, palfry – дамський верховий кінь, rouncy – невисокий кінь або кобила, stot – невисокий породистий верховий кінь) вимагає від перекладача широкого використання синонімічних ресурсів мови перекладу; притаманний лексичній системі “Кентерберійських оповідей” значний динамізм і поширення лексичних ресурсів через запозичення (напр., palestre – палестра, funeral – похорон) уможливлює використання в перекладі лексичних одиниць, запозичених мовою перекладу з інших мов. Стилістично мотивоване використання автором першотвору територіальних діалектизмів (напр., dreme – спати, callen – звати, ham – дім, wight – швидкий) потребує функціональної компенсації мовою перекладу; лексика першотвору, застаріла на час його створення (напр., fetys – красивий, coy – скромний, gent – ніжний, hende – любчик, tretys – гарний), має перекладатися відповідно до інтенції автора стилістично маркованою лексикою мови перекладу (із застосуванням архаїзмів, просторіччя тощо). Численні історичні реалії оригіналу (напр., yeman – йомен, frere – монах-збирач, frankeleyn – заможний землевласник, reеve – управитель маєтку, сhapeleyne – черниця, помічниця абатиси, lymytour – монах-збирач) мають передаватися в перекладі таким чином, щоб зберегти історичний колорит, який вони надають оригіналу, але водночас не ускладнювати процес сприйняття перекладу його читачем.

Наш аналіз граматичних ознак “Кентерберійських оповідей” спрямований на ті з них, що не відповідають нормам сучасної англійської мови і через цю невідповідність складають проблему для сучасного перекладача. Ми вважаємо, що до таких ознак відносяться наступні морфологічні ознаки оригіналу: 1) відсутність маркування генітиву та форми множини окремих іменників (напр., hir doghter name – ім’я її дочки, yeer – роки); 2) узгодження прикметників з означуваними іменниками (напр., olde books – старі книги); 3) наявність омонімічних форм у системі особових та присвійних займенників (hem, hir(e), her(e)); 4) співіснування в особових займенників другої особи однини форм thou та yе, використання яких зумовлено позамовними чинниками (напр., thou використовується в дружній розмові, при зверненні до нижчого за станом та в молитві: “Thou walkest now in Thebes at thy large” – Ти вільно ходиш тепер по Фівах;  you використовується в формальній розмові: “Sire, ye ne be nat alwey in lyke disposicioun - Пане, ви ж не завжди будете в такому настрої); 5) специфічність творення часових форм дієслова та належність дієслів, що в САМ не є безособовими та зворотними, до цих категорій у середньоанглійській мові (напр., noght avante thee –  не хвалися).

Серед синтаксичних ознак “Кентерберійських оповідей”, релеватних для перекладу, найбільш розповсюдженими є: а) використання еліпсису та паратаксису (напр., “And made forward erly for to ryse” – і [ми] вирішили рано встати, “An ho he bar, the bawdryk was of grene” – він мав ріг, перев’язь була зелена); б) використання двох додатків замість підрядного речення (напр., “Wyte it the ale of Southwerk” – знаю, що це ель із Сворку); в) опущення формального суб’єкта it у безособових реченнях (напр., “Bifеl that in that seson” – сталося так, що о тій порі); ґ) багаторазове заперечення в межах одного речення (напр., “Nowher so bisy a man as he ther nas” – ніде не було такої заклопотаної людини, як він), та д) наявність ознак впливу французької мови на порядок слів у реченні (напр., “Weel she soong the service dyvyne” – добре вона співала службу божу).

Дж.Чосер розглядав стиль як особливості мови певного суспільного класу, а історії, що їх розповідають герої-вихідці з різних класів, відрізняються за тематикою і стилістикою, в перекладі необхідно передати всю різноманітність стилістики першотвору через збереження стилістичних особливостей кожної з оповідей, які належать до п’яти жанрів (роман, життєпис святого, релігійну проповідь, байку, фабліо).

Семантика художнього твору значною мірою залежить від зовнішньотекстових структур, найважливіші з яких мають історико-соціальний характер і в повному обсязі є доступними лише сучаснику автора, тому перекладач має реконструювати код автора з метою вияснити його уявлення про факти, що повідомляються, і відтворити весь спектр їх можливих інтерпретацій. Для того, щоб правильно зрозуміти й передати при перекладі історично віддаленого твору те, що підлягає інтерпретації, перекладач має знати тогочасне суспільство й культуру, яка панувала за часів функціонування відповідного мовного пласту.

У Середні віки завданням митця часто було створити не реальну картину життя чи образи реальних людей, а дещо ідеалізовані образи, тому погляди й цінності самого автора зокрема й тогочасного суспільства взагалі відбиваються в тексті непрямо. Для перекладу творів такого роду (“Розповідь Абатиси”, “Розповідь Сквайра”) порівняно з вивченням власне особливостей її духовної та матеріальної культури більшого значення набуває аналіз літературної традиції відповідної країни періоду створення оригіналу. Незважаючи на те, що порівняно з середньовічною літературою художні твори сучасності надають читачеві більший діапазон можливостей у реалізації творчих потенцій, закладених автором, детальність викладення першотвору має зберігатися через відсутність у читача сучасного перекладу фонових знань, необхідних для такої інтерпретації тексту, яка б відповідала намірам автора оригіналу.

Розділ ІІІ “Вирішення мовних проблем перекладу “Кентерберійських оповідей” Дж. Чосера сучасною українською мовою” є обґрунтуванням власного перекладу трьох частин “Кентерберійських оповідей” українською мовою і складається з чотирьох підрозділів, перший з яких присвячено способам вирішення лексичних проблем перекладу. Порівнявши способи трансляційного перейменування реалій “Кентерберійських оповідей”, використані різними перекладачами, ми виявили, що у перекладах німецькою, російською та українською мовами найпоширенішим виявився метод уподібнення (36%, 32% та 21% відповідно); у перекладах німецькою мовою друге місце посідає гіперонімічне перейменування (16%), у перекладах російською мовою – транскрипція (22%), а в перекладах українською – дескриптивна перифраза (18%). У перекладах сучасною англійською мовою найбільшу кількість реалій – 47% – передано з урахуванням норм сучасної орфографії, але без будь-яких додаткових засобів освоєння. Такі результати видаються закономірними, адже переклад “Кентерберійських оповідей” із середньоанглійської на сучасну англійську мову є прикладом внутрішньомовного перекладу, де фонові знання перших читачів оригіналу й читачів сучасного перекладу відрізняються не настільки суттєво, наскільки фонові знання читацьких аудиторій, що розділені не лише історично, а й географічно. Але розбіжності у фонових знаннях історико-культурного характеру між першою читацькою аудиторією Чосера та сучасними англомовними читачами є помітними, про що свідчить використання перекладачами різних способів трансляційного перейменування реалій у 52% випадків і вилучення 1% реалій.

Оскільки реалії в оригіналі не лише сприяють створенню історичного колориту, а й виконують інформативну функцію, у нашому перекладі українською мовою ми намагалися уникати вилучення реалій і передали їх за допомогою гіперонімічного перейменування (напр., tabard – штани), транскрипції (особливо для тих реалій, що не є новими для української мови, напр., yeman – йомен), інтерпретації (напр., vavasour – “у графстві короля заміщав”), контекстуального перекладу (напр., chapeleyne – помічниця).

Передача власного імені стає перекладацькою проблемою лише за умов, коли це ім’я має значення, повідомляє або натякає на щось, відоме читачеві оригіналу, але невідоме читачеві перекладу. При перекладі “Кентерберійських оповідей” проблеми такого роду виникають доволі часто, зокрема при передачі імен католицьких святих та богів і героїв класичної міфології. Такі імена сучасному українському читачеві напевне знайомі, але він не володіє інформацією про подробиці їх життя в тому обсязі, що західний європеєць середньовіччя, тому при згадуванні в тексті певного імені навряд чи у сучасного читача виникає такий самий образ традиційного походження, що й у перших читачів Чосера, і виникає потреба у застосуванні додаткових засобів освоєння. Наприклад, ми вводимо пояснення до тексту перекладу: “A Christophre on his brest of silver sheene” – “На грудях він зображення носив / Святого Христофора – оборонця лісників”.

Передача топонімів зазвичай не є проблемою при перекладі за винятком випадків, коли географічні об’єкти в різних мовах мають неспівзвучні назви або натякають на щось, відоме читачеві оригіналу і невідоме читачеві перекладу, але передача географічних назв при перекладі “Кентерберійських оповідей” ускладнюється також через вихід із ужитку певних назв (у тому числі через зникнення або переділ певних територій), наприклад: Belmarye – Бельмарія, Tramyssene – Треміссен, Satalye – Саталія.

Серед морфологічних ознак “Кентерберійських оповідей”, що не відповідають нормам САМ на особливу увагу заслуговують ознаки, нерозуміння яких перекладачем пов’язане з небезпекою перекручення змісту та стилістичних ознак оригіналу в перекладі. До цієї групи ознак належить, зокрема, часте використання займенника that для позначення осіб та речей (напр., “For certes, lord, ther is noon of us alle,/ That she ne hath been a duchesse or a queene…/ I was whilom wyf to kyng Cappaneus,/ That starf at Thebes – cursed be that day!” (тобто “Бо дійсно, пане, серед усіх нас немає жодної, яка б не була герцогинею чи королевою... Я була колись дружиною короля Каппанея, який загинув під Фівами – хай буде проклятий той день!”). Оскільки багаторазовий повтор того самого займенника у сучасному перекладі українською мовою справив би враження монотонності, ми пропонуємо використовувати більш різноманітні синтаксичні структури заради уникнення стилістично невиправданого повтору займенників який, яка, яке (напр., “Бо кожна з нас – не герцогиня,/ Так королева, хоч цього не видно…/ Я ж Каппанея-короля дружина,/ Але і я, і всі оці жінки/ Утратили своїх чоловіків…” (переклад наш. – Н.Р.)).

Ряд специфічних для оригіналу морфологічних характеристик мають конкретні відповідники в мові перекладу й тому впливають на вибір тієї чи тієї граматичної форми в цільовій мові при перекладі кожної окремої мовної одиниці, наділеної цими ознаками. Наприклад, для дієслів другої та третьої особи однини теперішнього часу дійсного способу типовим є закінчення –(e)st та –(e)th, але поряд з нормативною граматикою Чосер використовує і типове для північного діалекту середньоанглійської мови закінчення третьої особи однини та множини -(e)s з особливою стилістичною метою – для характеристики своїх героїв як неосвічених провінціалів; цю форму ми пропонуємо перекладати українською мовою з використанням розмовної лексики, елементів просторіччя та певних відхилень від нормативної граматики сучасної української мови, напр.: “Hyn boes serve hymselve that has na swayn,/ Or elles he is a fool, as clerkes sayn./ Oure maunsiple, I hope he wil be deed,/ Swa werkes ay the wanges in his heed...” - “А хто слуги не має, робить сам, / Інакше він – дурило, га, Алан? / Наш економ (та щоб він здох, проклятий!) / Хворіє, бач, не може працювати”.

Передача всієї системи стилістичних засобів оригіналу в їх функціональній спрямованості є одним з найважливіших завдань при перекладі, адже лише завдяки цій передачі відтворюється найважливіша особливість літературного твору – його смислова ємність. Смислова ємність “Кентерберійських оповідей” виявляється комбіновано: кожний окремий образ паломників Чосера має узагальнений смисл (Лицар символізує “лицарство”, Жінка з Бату – “жіноцтво”, Монах та Брат-збирач – “чернецтво” тощо), а всі окремі оповіді можна розглядати як моральні алегорії – ілюстрації теоретичного трактату (“Розповідь Священика”).

При перекладі художнього твору, віддаленого значною часовою дистанцією, сама дистантність висуває додаткові вимоги до стилістичних характеристик тексту перекладу: це а) відмова від використання специфічно сучасного словника та фразеології, бо використання навіть окремих специфічно сучасних елементів мови неминуче увійшло б у протиріччя з часом дії твору і переносило б її до наших днів, та б) використання архаїзмів за умов їх загальностилістичної відповідності оригіналу. Але треба зазначити, що “Кентерберійські оповіді” написано мовою на момент створення оригіналу не просто сучасною, а із залученням великої кількості нових для літературної англійської мови елементів (напр., nymphe – німфа, faun – фавн, Femenye – Фемінія), тому виправданим є лише обмежене вживання архаїчних мовних одиниць.

Cтилістичні тропи віддаленого в часі оригіналу, як правило, відтворюються в сучасних перекладах. Винятком є випадки, коли через зумовлені часовою дистанцією розбіжності в попередній інформованості перших читачів оригіналу й читачів сучасного перекладу перекладачеві доводиться вдаватися до розшифрування, нехтуючи образністю (напр., “Seint Julian was he in his contree” – “He was as famous for hospitality as St Julian, its patron saint”, “Хазяїн славний і гостей любитель, мов Юліан Святий, гостинних покровитель господарів”).

Багатовікова часова дистанція, що відділяє автора твору від сьогодення, навіть у межах однієї мови і країни призводить до необхідності прагматичної адаптації перекладу цього твору для сучасного читача. Необхідність прагматичної адаптації перекладу зумовлена низкою чинників, з яких найважливішим є більша релігійність середньовічного суспільства порівняно з сучасним. Ця особливість має вирішальне значення при перекладі а) для передачі смислової ємності “Кентерберійських оповідей”; б) прихованих цитат з Біблії та іншої духовної літератури; в) імен католицьких святих; ґ) натяків на факти й події, пов’язані з християнством, що були загальновідомими в англійському суспільстві за часів Чосера. Крім того, прагматична адаптація перекладу спричинена обмеженою інформованістю сучасного українського читача щодо особливостей суспільного устрою Англії XIVст. та історико-політичних умов періоду. Третім із чинників, які необхідно враховувати для виконання прагматично адекватного перекладу, є значення класичної спадщини для культури середньовічної Європи і ступінь ознайомленості з класичною спадщиною першої читацької аудиторії Дж. Чосера. Четвертий чинник – це необізнаність сучасного пересічного читача з популярними в Англії XIVст. літературними творами й витворами мистецтва. П’ятий чинник – особливості матеріальної культури середньовічної Англії; шостий – розбіжності в об’єктивних відомостях про навколишній світ у перших читачів твору минулого та читачів сучасного перекладу та типові для перших і останніх побутові ситуації, що значно різняться між собою.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Вивчення мовностилістичних ознак хронологічно віддаленого оригіналу та зіставлення його з текстами різномовних перекладів дало змогу отримати дані про типові способи перекладу хронологічно віддаленого художнього твору; зіставлення перекладів того самого оригіналу, виконаних різними перекладачами, дозволило визначити загальні закономірності, що не залежать від рівня кваліфікації та індивідуальних особливостей кожного окремого перекладача.

Для виконання адекватного перекладу хронологічно віддаленого художнього твору необхідним є врахування не лише мовностилістичних характеристик оригіналу, але і його історичного, соціального та культурного контекстів. Всі ознаки першотвору мають розглядатися відносно сучасної мовної та естетичної норми і фонових знань сучасного читача, і за умов невідповідності перших останнім всі особливості змісту й форми оригіналу мають бути інтерпретовані й відтворені в перекладі з урахуванням сучасної мовної та естетичної норми та фонових знань сучасного читача перекладу. Серед компонентів лінгвоетнічного бар’єру між першими читачами давнього першотвору та читачами його сучасного перекладу найважливішими видаються межі їхньої попередньої інформованості щодо історії та соціально-культурного розвитку країни першотвору за часів створення останнього.

Розбіжності у фонових знаннях читачів-сучасників автора оригіналу та читачів сучасного перекладу спричиняють прагматичну адаптацію перекладу, зумовлену також більшою релігійністю середньовічного суспільства порівняно з сучасним та значущістю класичної спадщини для культури середньовічної Європи.

Використання автором хронологічно віддаленого першотвору стилістично маркованих лексичних одиниць (діалектизмів, застарілої лексики, неологізмів, запозичень), потребує функціональної компенсації мовою перекладу, причому при їх перекладі головним критерієм має бути статус цих слів у мові оригіналу за часів його створення. Наприклад, при перекладі запозичень важливішими за етимологічне походження є частотність використання таких лексичних одиниць читачами-сучасниками автора, адже автор давнього першотвору і його сучасники могли включати до своєї компетенції те, що сучасний читач-співвітчизник автора оригіналу визнав би за іноземне; такі лексичні одиниці мають передаватися в перекладі нейтральною лексикою.

Коли час створення оригіналу і час виконання перекладу розділяє вимірювана віками дистанція, певні морфологічні та синтаксичні ознаки мови першотвору не відповідають нормам сучасної іноземної мови, якою його створено, і можуть спричинити неповне або неадекватне сприйняття оригіналу перекладачем, або перекручення його змісту та стилістичних ознак у перекладі.

Найважливішою особливістю будь-якого літературного твору є смислова ємність, що у художньому твору європейського середньовіччя часто є багатоплановою завдяки реалістичній типізації образів твору та алегоричній інакомовності; це ускладнює відтворення смислової ємності оригіналу в перекладі. Алегоричність оригіналу можливо відтворити в перекладі лише за умови, що останній включає адекватний переклад усіх основних складових частин оригіналу. Крім того, для адекватного сприйняття та відтворення смислової ємності оригіналу в перекладі необхідно враховувати, що в середньовічній Європі сім смертних гріхів були призмою, через яку розглядали всі аспекти поведінки людини, на відміну від сучасного суспільства, де роль такої призми виконують психологічні теорії. Для середньовічного західноєвропейського першотвору набуває також особливого значення протиставлення прози і поезії, оскільки у Середньовіччі автор-митець висловлювався інакше, ніж автор-філософ або проповідник; це стилістичне протиставлення має бути відтворене в перекладі.

Для адекватної передачі стилістичних особливостей хронологічно віддаленого першотвору у перекладі потрібним є також застосування додаткових компенсаційних засобів при передачі вербальної агресії героїв, оскільки божба, богохульства і прокльони втратили значну долю своєї образливості в сучасному суспільстві; для відтворення їх експресивності у перекладі ми пропонуємо: 1) переклад окремих слів, що містять сему “бог” словами, що містять сему “диявол”; 2) за необхідності розшифрування елементів оригіналу, незрозумілих сучасному читачеві, через застосування генералізації, заміни або опущення цих елементів у тексті перекладу; 3) зміну інтонації й додавання експресивності через уведення знака оклику.

Висновки, отримані при вивченні проблем перекладу середньоанглійського першотвору сучасними мовами, можуть застосовуватися і для перекладу хронологічно віддалених творів з інших мов європейського ареалу, адже внаслідок так званого середньовічного універсалізму художні твори середньовічної Європи не мали, як правило, яскраво виражених національних рис, і при їх перекладі порівняно з перекладом сучасних творів виникає більше проблем, пов’язаних з передачею історичного колориту, ніж національного. Серед напрямків подальших наукових пошуків доцільно виділити вивчення проблем перекладу фразеології хронологічно віддаленого твору