Північнонімецькі топоніми слов\'янського походження

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується вибір теми, актуальність, новизна та методи дослідження, теоретичне значення і практична цінність виконаного дослідження, сформульовано положення, які виносяться на захист.

Перший розділ "Загальнотеоретичні підходи до вивчення ономастичних одиниць" має на меті вироблення теоретичної основи та висвітлення проблем дослідження пропріальної лексики сучасної ономастикою, розгляд проблеми номінації власних назв, визначення доцільності застосування лінгвістичних методів, їх продуктивності, характеристику специфіки значення власної назви (далі – ВН).

Проблема семантики ВН та визначення її значення належить до основних питань сучасних ономастичних досліджень. ВН – слово, яке має і звучання, і значення. А значення слова – це те поняття, яке виникає у свідомості людини під час його промовляння. ВН відрізняється від загальної за характером закладеної в ній інформації, специфікою лексичних парадигм. Вибір ВН залежить не від змісту, а від того, який об'єкт пропріальної лексики ця назва позначає. ВН, уживана поза контекстом, втрачає співвіднесеність із своїм ономастичним полем, тому значущість власної назви пов'язує її з лексичною системою будь-якої мови. Значення ВН є нетотожним значенню апелятива, навіть тоді, коли вони омофонно збігаються. Окрім лексичного компонента, до значення ВН входять позамовні чинники, а саме: афективний, естетичний, моральний та соціальний. Слово, отримавши статус топоніма, набуває топонімного значення, а те володіє власним значенням, залежно від підкласу топонімів – ойконімним, гідронімним, хоронімним тощо. Дотопонімне конвекційне значення, яке є і залишається одним із мотивуючих чинників номінації топоніма, зазнає десемантизації. Зв'язки топоніма з реальною дійсністю закладені в семантиці вихідного апелятива, який був мотиватором номінації того чи іншого географічного об'єкта, тому прочитання етимологічної "біографії" топоніма надає змогу реконструювати етимон цієї ж мовної одиниці. Одне і те ж значення, а саме – топонімне, можна виразити за допомогою різних структурних форм. Зміст і форма пропріальних назв не спроможні накладатися одна на одну, проте їх зв'язок є історично законсервованим або обмеженим.

Дослідження номінації у сучасному мовознавстві налічує кілька десятиріч, проте залишаються проблеми, які ще потребують розв'язання. Недостатньо вивчено загальні та індивідуальні закономірності номінації різних за характером реалій об'єктивної дійсності. Поняття номінації по-різному кваліфікується  науковцями. Досі в лінгвістиці не існує єдиної думки щодо суті процесу номінації взагалі, а в галузі ономастики, зокрема. Головною причиною такого стану розробки теорії номінації є надзвичайна складність самого цього феномена, його багатогранність та багатоаспектність. Сформульовані принципи номінації апелятивної лексики не можуть бути повністю перенесеними на пропріальну лексику, оскільки кожен онім є вторинною назвою відносно апелятива. Пропріальна номінація реалізується шляхом "присвоєння" одиничним об'єктам, що вже були номіновані загальними назвами, – назв, які відокремлюють їх від інших, індивідуалізують та конкретизують. Встановлення критеріїв умотивованості назв в ономастиці є важливим для дослідження таких проблем, як теорія номінації, теорія словотвірного значення онімів, теорія походження ВН. В ономастиці було виділено чотири основні аспекти мотивації найменувань: історичний, соціальний, територіальний та описовий. Апелятив як мотиватор, зазнаючи онімізації, стає онімом. Він уже не спроможний виконувати власну конотативну функцію, тому ВН на цьому етапі набуває статусу денотата. Отже, відбувається перехід слова з одного класу імен в інший, тобто утворюється похідне, мотивоване слово, яке, з одного боку, є новим, із тим самим значенням, а з іншого, ця нова омофонна мовна одиниця має власне значення – ономастичне. Семантика апелятива в процесі номінації географічного об'єкта сприймається номінаторами саме у формі використаного апелятива, проте вона поступово віддаляється, тому бінарна опозиція "апелятив – топонім" уже не має спільної семеми. Мотиваційні відношення апелятива та оніма демонструють явище мезонімії, при якому підтверджується факт, що ВН омофонно збігаються із загальними, але є різними словами лексичного фонду будь-якої мови, володіючи з апелятивом спільним етимоном. Поєднання семасіологічного та ономасіологічного аспектів в ономастичних дослідженнях надає можливість побачити відмінності в номінації та мотивації онімів та апелятивів, демонструє єдність функціонування обох аспектів у дослідженні, а синтез словотвірного та семантичного аспектів номінації уможливлює побудову структурно-словотвірних та номінативно-семантичних моделей топонімів.

Другий теоретико-експериментальний розділ "Слов'яно-германська міжмовна взаємодія у процесі формування північнонімецької топонімії " присвячений аналізові слов'яно-германської лексичної взаємодії у контексті формування топосистеми регіону, мовним контактам між цими етнічними групами, словотвірній та лексико-семантичній адаптації топонімів.

Сучасна північнонімецька топонімна система (далі – ТС) формувалася у процесі взаємопроникнення різних мов, різних культур, що мали спільні індоєвропейські корені. Тому, спираючись на археологічні, етнографічні, етнонімічні, історичні, лінгвістичні дані, можна виділити п'ять етапів мовної взаємодії між слов'яно-германськими мовно-етнічними групами – праіндоєвропейський етап, етап "праконтактів", етап "прямих контактів", етап "постконтактів", інтеграційний етап.

Під час завершального періоду праіндоєвропейського етапу відбулася диференціація населення, яке розмовляло різними діалектами. Час від часу під дією зовнішніх чинників ці діалектні групи зближувалися та контактували між собою. На умовних тодішніх кордонах міжетнічне спілкування відбувалося інтенсивніше. Про існування назв географічних об'єктів у цей період не можна говорити навіть гіпотетично, оскільки письмові джерела відсутні. Проте в часи існування германо-балто-слов'янської спільності ймовірність появи топонімів-міток, або топонімів-орієнтирів, є очевидною. Теоретично можна стверджувати, що саме в період праконтактів з'явилися, висловлюючись сучасним терміном, топоніми-екзоніми, тому що різномовні носії інтерпретували ту чи іншу назву засобами своєї мови. Відокремлення однієї мови від іншої відбувалося шляхом перегрупування мовних діалектів, тому що на великій території, заселеній балтами, германцями та слов'янами, існувало міжговіркове діалектне розмаїття як між мовними етногрупами, так і всередині цих груп. Під час процесу об'єднання, тимчасового чи довготривалого, "відсоток обміну" вживання назв географічних об'єктів у мовленні збільшувався, і сусіди починали вживати ойко-гідро-оронімні назви, пристосовуючи їх до своєї мови. Із поглибленням соціально-економічних та культурних зв'язків, поширенням військової експансії етнічні стосунки між сусідніми племенами укріплювалися, тому назви на субстратних територіях різномовними носіями вживалися у тих формах, які були їм зрозумілими. Поступово з розпадом общин на роди, родів на сім'ї зростала кількість населених пунктів, які отримували нові найменування. У УІІІ-ІХ ст. почали утворюватися феодальні держави. Розселення слов'ян на великих територіях сприяло їх мовній диференціації, відокремлювало територіально одну діалектну групу від іншої. У германців усе відбувалося навпаки. Германські племена об'єднувалися для створення сильного військового союзу, а згодом і держави, маючи на меті захист своїх володінь та загарбання сусідніх земель. Германці розмовляли на близьких діалектах, розуміння яких не вимагало у носіїв великих зусиль. Іншими словами, інтенсивність зв'язків між людьми, які знаходилися на цій двомовній території, перевищувала інтенсивність зовнішніх зв'язків. Слов'янські племена ободритів, полабів, лютичів, волинян, укран були відірвані від інших слов'янських племен. Проте вони спілкувалися, воювали, укладали мир, тимчасові військові союзи, будували нові поселення із своїми безпосередніми сусідами – саксонцями. Тому інтенсивність внутрішнього спілкування із носіями спорідненої мови на спільній для проживання території сприяла поширенню та впровадженню тих мовних норм, які були діючими у той час на цій території, – і таке середовище "допомагало" поглинанню однієї мови іншою. Окрім того, праслов'янська мова не мала свого письмового вираження, а перші зафіксовані географічні назви слов'янської генези з'явилися у літописних джерелах латиною і, очевидно, з власними фонологічними та граматичними трактуваннями переписувачів. Тому вже в перших пам'ятках топоніми слов'янського походження були "деформовані", або, як зазначав Р. Траутманн, "зазнали фальсифікації". Кожен етап слов'яно-германської взаємодії відіграв свою роль у формуванні сучасної північнонімецької ТС, але для сучасного стану існування топонімних одиниць у топонімії краю важливим був п'ятий етап – інтеграційний, оскільки саме тоді топоніми з чітко вираженими топоформантами слов'янського походження змогли спочатку адаптуватися, а згодом інтегруватися та зберегтися у системі іншої мови. Окрім того, на цьому етапі відбулася остаточна асиміляція слов'яномовного населення, проте топоніми продовжували існувати, хоч і в дещо перекрученому вигляді. Виникає запитання – чи можна розглядати топоніми слов'янського походження як запозичення регіональною топонімією? Найпростіше відповісти – так, оскільки всі іншомовні топоніми будь-якої топосистеми раніше визначалися як запозичення. Ми ж розглядаємо ці лексичні одиниці – більшість із них – як результати топонімних проникнень до північнонімецької топонімії. Упродовж ХІІ-ХУ ст. топоніми слов'янської генези, перебуваючи на різних етапах деструкції та десемантизації з боку більш вживаної на той час німецької мови, існували поряд із назвами німецького походження, які були зафіксовані на цій території у ХІІ-ХІІІ ст. у період колонізації саксонцями прибалтійських земель. Слов'янська топонімія із частковими вкрапленнями балто-германських рефлексів вважається первинною, а німецькі інноваційні компоненти виступили у ролі запозичень до топонімів слов'янського походження. Назви географічних об'єктів німецького походження зазнали впливу нижньонімецьких діалектів.

Про симетричність існування назв різного походження у ТС можуть свідчити процеси взаємопроникнення упродовж ХІІ-ХУ ст. Наприклад, більшість гібридних топонімів (≈25%) з'явилася у цей час. Детермінант топоніма слов'янського походження слід вважати результатом проникнення (Düchelsdorf, Duvensee, Erthenenburg, Klinkrade, Mecklenburg), а детермінат-модифікатор німецького походження виступає у ролі запозичення. Сучасні топооснови -burg, -dorf, -felde, -rade, -see мали як свої синонімічні відповідники в минулому, так і різні діалектні форми (наприклад, -borg, -buruc, -buruch, -borec, -burich, -heim, -trop,-trup, -rup, -terp, -dorp, -drup, -rath, -rode). Незважаючи на те, що в ономастиці існує думка, що топоніміка не розрізняє географічних назв, у найменуванні яких беруть участь одночасно дві мови, можна стверджувати, що сучасні композитні утворення північнонімецького регіону заперечують це. Оскільки населення було двомовним, то й населені пункти отримували свої "двомовні" назви, проте це були не топоніми-екзоніми, а назви у формі – "об'єднаного в єдине ціле" – композитного утворення, в якому детермінанти – слов'янського походження, а детермінати – німецького. Це пояснюється тим, що, адаптуючись у мові, топонім приєднувався до тієї чи іншої парадигми, яка переважала у вживанні. Частотність та регулярність вживаності більшістю населення того чи іншого топоніма відігравала роль у його функціонуванні. Проте одночасно зростала ймовірність зміни назви іншомовними носіями, її заміни чи навіть зникнення топоніма з географічної карти. Значна частина топонімів слов'янського походження у цей період зазнала фонологічних та структурних змін, лексико-семантичної адаптації. Свідком безпосередньої симетрії взаємодії внутрішньомовних та позамовних чинників та їх впливу на формування сучасної топосистеми було ХУ ст. За нашими підрахунками, саме в цьому столітті відбулося найбільше руйнувань поселень, що мали назви слов'янського походження. Іншою причиною було також переселення мешканців одних поселень до інших. С. Роспонд вважає, що німці користувалися у номінації композитами, які часто були кальками іншомовних назв, а це могло відбуватися лише на тих територіях, які піддавалися інтенсивному субстратному впливу. Нечисленність на території перекладених топонімів із слов'янських мов німецькою пояснюється тим, що, по-перше, у процесі сприйняття топоніма переважна більшість населення була двомовною і не потребувала для його розуміння перекладу, по-друге, місцеві говірки включали велику кількість лексики обох мов, тому топоніми слов'янського походження на іншомовному ґрунті зберегли свою прозорість, особливо це стосувалося невеликих населених пунктів, по-третє, топоніми, які виконували свою індивідуальну функцію – функцію розрізнення географічних об'єктів один від одного, сприймалися німецькомовним населенням як споконвічні найменування на цій території. Враховуючи складний мовно-історичний розвиток краю, доречно було б говорити про взаємопроникнення на початковому етапі формування німецької топосистеми та взаємозапозичення формульних компонентів топонімів на подальшому етапі розбудови цієї системи. Як проникнення, так і запозичення-кальки могли з'являтися лише внаслідок міжетнічних контактів, а ці контакти відбувалися лише там, де спільне проживання було тривалим, де взаємовідносини та зіткнення різного роду проходили поступово на субстратних мовних територіях. Умотивованість отримання об'єктом тієї чи іншої назви залежала більше від позамовних чинників, ніж від мовних. Коли здійснювався поступовий перехід до інтеграційного етапу, топоніми почали зазнавати спочатку фонетичної, а згодом – словотвірної та лексико-семантичної адаптацій за допомогою морфемних інтеграцій та морфемних інновацій. Інтеграція топонімів слов'янського походження до німецької топонімії і поява нових структурних моделей не привела до зникнення старих моделей. Нові моделі стали додатковими засобами вираження приналежності цих топонімів німецькій топонімній системі. На п'ятому етапі, коли системні мовні засоби мови-реціпієнта (далі – Мб) адаптували топонімний матеріал, доцільно говорити про інтеграт, тобто про проникнення. І якщо морфемна інтеграція інтерпретує повне пристосування топонімів із мови-джерела (далі – Ма) до морфемного інвентаря Мб, то морфемна інновація ґрунтується на морфемному генеруванні з Ма в Мб. У результаті фонетико-фонологічної субституції топоніма, коли він фіксувався у письмових джерелах, з'являлася "випадкова омонімія" й онім семантично закріплювався в Мб. Тому деякі топоніми слов'янського походження, утворені за допомогою афіксального способу, можна назвати омофонно омонімічними як з походження із Ма, так і за інтеграцією до Мб. Для цього етапу була характерна подальша еволюція топонімних одиниць. Окрім того, коли два етапи (постконтактний та інтеграційний) тісно переплелися приблизно на межі ХІ-ХІІ ст., і вже неможливо було побачити їх відмінність, тоді і з'явилися первинні гібридні композити. Тобто, пристосовуючи топоніми до Мб та надаючи їм "характерніших" ознак німецької мови, яка поступово витісняла слов'янські говірки, переномінатори намагалися індивідуалізувати кожну назву. Тому конкретизацію у найменуваннях чи перейменуваннях населених пунктів або назв водних об'єктів було здійснено за допомогою топооснов німецької мови. Номінаційна активність під час інтеграції була різною, і можливо, що на тривалість процесу та динаміку його розвитку впливали мовні контакти та їх інтенсивність. Вірогідно й те, що вже на цьому етапі не можна говорити про мовно-етнічну взаємодію, оскільки місцеве населення належало до однієї держави і більша його частина була двомовною (ХІІ-ХУ ст.).

Третій практичний розділ "Структурно-словотвірні та номінативно-семантичні моделі номінації північнонімецьких топонімів слов'янського походження" присвячений шляхам топонімотворення, словотвірному значенню топоформантів, синонімії та омонімії топонімних одиниць та їх компонентів, номінативно-семантичному аспекту топонімотворення.

Топоніми іншомовного походження кожної ТС ідентифікуються залежно від присутності в них чітко виражених топоформантів того ж походження. Північнонімецькі топоніми слов'янського походження можна поділити з точки зору словотвірного аспекту на чотири групи:

– топоніми, утворені за допомогою семантичного словотворення (лексико-семантичним способом);

– топоніми, утворені за допомогою афіксального способу (морфологічним способом);

– гібридні топоніми, утворені шляхом словоскладання (морфолого-синтаксичним способом);

– мішані топоніми, утворені шляхом словосполучення (лексико-синтаксичним способом).

Упродовж тривалого існування у топонімії північнонімецького краю топоніми слов'янського походження, утворені за допомогою семантичного словотворення (Damm, Lest, Breetz, Boor, Klthel, Reecke, Wizok, Tramm, Sahms і т. д.), набули формульної схожості з топонімними одиницями німецького походження, але не стали їм тотожними. Реконструйовані архетипи топонімів представляють складні інтерференційні процеси, через які вони пройшли. Окрім того, вони презентують германо-слов'янську взаємодію та підтверджують те, що топоніми слов'янської генези належать до найдавнішого шару праслов'янської пропріальної лексики. За нашими підрахунками – приблизно 100 топонімних одиниць (10% від загальної кількості німецьких топонімів слов'янської генези), утворених за допомогою семантичного словотворення (лексико-семантичним способом), демонструють лінгвістичну транспозицію: апелятив > топонім, а морфологічні трансформації, які відбулися у внутрішній формі майже кожного топоніма, привели до того, що вони докорінно змінилися.

Приблизно 650 топонімних одиниць (Buckow, Letschow, Mechow, Teterow, Eutin, Schwerin, Luckow, Bresahn, Kollow, Trammnitz, Basedow, Klenau, Römnitz і т. д.) утворилися за допомогою афіксального способу словотворення (морфологічного). Відомо, що цей спосіб був і залишається продуктивним у слов'янських мовах у творенні топонімів. Нами було побудовано 8 моделей творення топонімів афіксальним способом. Найчастотнішими були суфікси -ow / -au, -en / -in (428 топонімів із суфіксами -ow / -au, 257 топонімів із суфіксами -en / -in, 76 одиниць із різноманітними варіантами суфікса -itz, 17 – із варіантами суфікса -k, 13 – із суфіксом -ahn, 16 – із суфіксом -er та низка топонімів, утворених за допомогою префіксально-суфіксального способу). Формантний аналіз суфіксальних типів деривації підкреслює інноваційність у розвитку топонімів. Топонімна стратиграфія класифікує топоформанти як вертикальні нашарування, адже індоєвропейські архаїзми зазнали праслов'янських інновацій, а ті – німецьких. Саме завдяки словотвірним інноваціям німецької мови, сучасні форми топонімів відрізняються від власних початкових форм, етимологічну "біографію" деяких із них на теперішньому етапі нелегко розпізнати та прочитати.

Приблизно 198 топонімів слов'янського походження (6 моделей композит) були утворені шляхом словоскладання. Словоскладання є традиційним способом творення ВН як для німецької мови, так і для індоєвропейської мовної історії. Варто зауважити, що гібридні топоніми були вперше зафіксовані дещо пізніше, ніж топоніми, що утворилися за допомогою семантичного словотворення чи афіксального способу (ХІІІ-ХІУ ст.). Важливою ознакою топонімних композит є те, що значення цілого не дорівнює сумі значень частин композитного утворення, хоча вся назва індивідуалізує номінований об'єкт та відокремлює його від інших. Ця нерівнозначність сумі значень компонентів є наслідком десемантизації та втрати смислової єдності. Компоненти топонімних композит зазнають процесу "перетворення чи перевтілення", а ще точніше – переростають в одне ціле. І в цьому "цілому" руйнується смисловий бік одного із його компонентів (наприклад, у назвах Dalldorf, Bartelsdorf, Cemersdorf, Toradesdorf, Pöppendorf) увага зосереджується на топооснові -dorf, а детермінантні слова-компоненти втрачають своє смислове навантаження). Гібридні топоніми слов'янського походження перейняли морфемну сегментацію німецької топонімної структурної моделі в процесі інтеграції до ТС регіону.

Приблизно 135 похідних топонімів (5 моделей) утворилися за допомогою лексико-синтаксичного способу. Як і в композитних утвореннях, участь у творенні словосполучення беруть не менше двох лексем. Німецькі топонімні словосполучення слов'янського походження (Schalentiner Mühle, Plöner See, Salemer Moor, Klein Molzahn, Neu Duvenstadt, Göldenitzer Weeden, Ratzeburger See, Kleine Pinnow See; Kirch Kogel) є відтопонімними утвореннями, які транстопонімізувалися, і володіють власним топонімним та відтопонімним значеннями. Більшість із них утворилася згідно нормам сучасної німецької мови. Вони тотожні за лексико-синтаксичною структурною будовою топонімним словосполученням німецької генези, проте, безперечно, вибір компонентів є вужчим. Відношення між компонентами словосполучень відповідають відношенням усередині синтаксичних сполучень апелятивної лексики німецької мови, окрім тих топосполучень, які демонструють невідповідність правилам узгодження прикметників з іменниками без артикля у німецькій мові.

Та чи інша структура вимагає тих або інших відношень між компонентами, які можуть мати своє конкретне значення. Три відомих у лінгвістиці словотвірних значення можуть застосовуватися і для досліджень пропріальної лексики, а саме: модифікаційне, мутаційне та транспозиційне. Компоненти ВН мають значення як твірні засоби, а ті – семантичні словотвірні якості формантів, які можуть бути інваріантними та неінваріантними. Специфіка композитних утворень полягає в тому, що модифікаційне значення охоплює тільки одну їх частину, а інша частина – детермінант має мутаційне значення відносно детерміната (наприклад, Behlendorf, Cemersdorf, Düchelsdorf, Travenmünde, Traventhal, Swartensee). Так, топооснова -dorf, яка є неінваріантною на сучасному етапі функціонування топонімів, у історичному топонімотворенні мала різні форми (-trop, -trup, -rup, -terp, -torp), які, безумовно, можна вважати синонімічними. Топооснова модифікувала кожен детермінант ВН шляхом надання йому ознаки орієнтира населеного пункту. Топооснови гібридних топонімів, які володіють модифікаційним значенням, можна поділити на дві групи – топооснови, пов'язані з діяльністю людини (-dorf, -torf, -borg, -burg, -hagen, -husen, -hausen), топооснови, які позначають топографічні об'єкти (-bek, -bach, -see, -münde, -rade, -felde, -thal, -wiese). Ці топооснови з модифікаційним значенням характеризуються семантичною неінваріантністю, а вона, як правило, встановлюється шляхом віднесеності цих топоформантів до топонімного контексту. Мутаційне словотвірне значення поширюється на топоніми, утворені афіксальним способом. Для формантів із цим значенням є характерним явище, яке називається "частковою синонімією" формантів. Синтагматичні значення одного інваріантного суфікса охоплюють частину контекстного значення іншого суфікса, наприклад, топоформанти -ow, -in у мовленні сучасних місцевих мешканців сприймаються як компоненти ВН, а не по-іншому. Слід зазначити, що ці форманти вказують на походження того або іншого топоніма та, завдяки інваріантності, можуть формувати топонімний ряд. Субстанція географічного терміна -felde вказує на субстанцію населеного пункту, окрім того, термін може вживатися і за прямим своїм призначенням – бути оронімом. Тому транспозиція форманта з однієї субстанції в іншу свідчить про зміну його семантики та зміну його значення залежно від топонімного контексту. Значення неінваріантного суфікса збігається зі значенням інваріантного суфікса апелятивної лексики, наприклад, демінутивність у слов'янських мовах суфікса -k чи німецького суфікса -еr, який вказує, в першу чергу, на субстанцію "особа – носій дії", а у складі топонімів володіє мутаційним значенням стосовно топооснови. Навіть у межах одного топоформанта можна простежити словотвірну варіативність його компонентів, наприклад, суфіксів -k / -'nik / -sk / -ak, сучасні форми яких – -k > -ck / 'nik > -ig / -sk > nz, tz / -ak > ack. Транспозиційного словотвірного значення набувають детермінанти композит та словосполучень, які відокремлюють кожен топонім усередині свого класу та відрізняють його від апелятива. Це значення вже закладене у білатеральній ознаці топоніма – позначати та індивідуалізувати об'єкт, відрізняти його від інших. Транспозиційність кожного топоніма відносно апелятива, в результаті якої у лексичному складі мови існують дві назви – загальна та власна, демонструє явище мезонімії, коли слова омофонно збігаються, але відносяться до різних класів лексики. Топоніми, що стали частиною топонімних словосполучень, отримали форманти, які теж змінили їх зовнішню форму. Окрім того, ці форманти модифікують цю новоутворену назву, яка набуває статусу відтопонімного утворення, за їх допомогою ця назва "транспозиціюється" до складу номенклатурного терміна та отримує складніше структурне оформлення. І вже у структурі похідного топоніма виконує так звану орінтувально-відокремлювальну функцію. Різні трансформації у межах пропріальної лексики характеризуються тим, що будь-який формант здатний отримувати додаткове словотвірне значення, адже на початковому етапі відбувається завжди транспозиція, а саме – онімізація.

У говірках цього регіону побутувала чимала кількість географічних термінів, що були синонімічними, відповідників яким не було виявлено в інших діалектах (-bek / -bach, -diek / teich, -husen / -hausen, -stedt / -stadt, -kuhle, -löse, -sahl, -se). Присутність цих топооснов свідчить про самобутність ТС, яка знаходилася під впливом місцевих говірок, проте паралельне функціонування основ підкреслює топонімну синонімію, а не лінгвістичну. Тривала еволюція топонімів часто обумовлювала появу форм, які можна назвати омонімічними. Існування у певній парадигмі того або іншого топоніма-дублета як конкретного елемента сталого топонімного контексту підтверджує парадигматичну взаємопов'язаність топонімів різних класів. Такі топоніми є омонімічними і здатні відрізнятися лише тим, що відносяться до різних підкласів топонімної лексики (наприклад, ойконім Klepov – оронім Klepov, мікротопонім Strecknitz – гідронім Strecknitz, мікротопонім Priwall – урбанонім Priwall, комонім Duvensee – лімнонім Duvensee). Оніми, які зазнали трансонімізації, перебувають між собою у мотиваційних, семантичних відношеннях, які можна назвати омонімічними не лише з морфологічної точки зору, а й семантичної. Топоніми-омоніми в топонімії краю сформувалися історично. Вони утворилися під впливом дії позамовних чинників, на фонетичному рівні, на якому топоніми адаптувалися до норм німецької мови, внаслідок словотвірної омонімії у топонімотворенні, внаслідок переосмислення мовцями етимології тієї або іншої ВН. Дослідження співвідносності омонімічного розвитку гідронімів та ойконімів показує, що в топонімії регіону в минулому спостерігалася тенденція спочатку обмеження, а потім і зникнення низки топонімів-омонімів. На нашу думку, цей процес здійснювався двома способами. По-перше, способом словотвірної перебудови з метою відокремлення та ідентифікації об'єкта, по-друге, під певним тиском пристосування деяких топонімів до морфонологічних норм німецької мови за допомогою лексико-семантичної адаптації та переосмислення.

За номінативно-семантичним аспектом північнонімецькі топоніми слов'янського походження можна поділити на три основні групи:

– топоніми, які описують місцевий ландшафт;

– топоніми, мотивацією для яких послужив фіто-зоологічний світ;

– топоніми, які були пов'язані з діяльністю людини.

Із географічних термінів у минулому для номінації відбиралися апелятиви, які були широковживаними у ТС не тільки слов'яномовних країн, а й в інших європейських топосистемах. Усі номенклатурні географічні терміни підтверджують індоєвропейські корені, їх вживання у процесі становлення та формування північнонімецької ТС спільними зусиллями германо-балто-слов'янських племен. Вони підкреслюють особливості місцевого ландшафту, особливості розташування того чи іншого населеного пункту чи водного об'єкта. Як відомо, присутність у топонімії таких термінів свідчить про їх первинність стосовно інших назв та про їх відносну архаїчність у топонімотворенні. Топонімні одиниці цієї групи характеризують об'єкти відносно інших об'єктів та явищ фізичного світу (наприклад, за місцем розташування – Kulpiner See, Gut Ilow, Peenemünde, Travemünde, Lanker-See, відносно іншого об'єкта – Wendisch-Sirksfelde, Kirchbarkau, Hohenbolletin, Hohen Wangelin, за формою та розміром – Klein Barkau, Großbarkau, Großen Drüssen, за якістю – Alt Mölln, Altlauerhof / Neulauerhof, за характером ландшафту – Duvensee, Sirksfelde, Swinemünde). Топоніми, праформи яких містять у собі апелятивну лексику фіто-зоологічного ряду, володіючи такою фігуральною мотивацією, підтверджують гіпотезу щодо раннього розселення слов'ян на цій території, тому що апелятиви цього ряду завжди використовувалися на початкових етапах номінації географічних об'єктів. Завдяки своєму внутрішньому змістові, такі утворення були ареальними орієнтирами відображення рослинного та тваринного світу цієї кліматичної географічної зони (Alt / Neu Bukow, Berkenthin, Grabow, Damker, Sabbenitz, Linau, Kählstorf, Koselau). Етимони топонімів третьої групи характеризують тогочасні соціально-економічні відносини, історико-культурні традиції, культуру будівництва, побут місцевого населення (Gardensee, Kollow, Köthel, Sa ekauer See, Wizok, Wendisch Waren, Mechow, Grander Mühle, Matzlow, Moostin). Часова фіксація та реконструкція архетипів підтверджують їх пізнішу появу на цих теренах, ніж появу топонімів першої та другої груп, а топоніми першої групи постали раніше, ніж топоніми другої групи. Отже, топоніми можна протиставити за часом їх появи у літописних джерелах. Поділити ці групи можна і за їх призначенням, оскільки топонімні одиниці першої групи відображають своє поширення у фізичному просторі, а третьої – у соціальному.

ВИСНОВКИ

Кожна ВН ідентифікує та індивідуалізує номінований об'єкт у лексичному складі будь-якої мови. Пропріальна лексика має у своєму складі той мовний матеріал, що й апелятивна, проте пропріальні одиниці кожної лексичної системи є вторинними відносно апелятивних, тому лексична система кожної мови прагне "підкорити" всі мовні одиниці пропріального рівня. Функція відокремлення відрізняє кожен географічний об'єкт чи населений пункт від інших слів у складі кожної мови. ВН, виконуючи цю функцію, дотримується і не дотримується закономірностей, обов'язкових для апелятивної лексики. Назва кожного географічного об'єкта виділяє той чи інший об'єкт із ряду подібних та вводить його до топонімного ряду. Системність топонімів, на відміну від апелятивів будь-якої мови, відображається в особливостях їх вживання, у виконанні ними власних функцій, мотивах номінації, "біографії" назви та у відтворенні чи реконструкції етимологічної основи назви. Така необхідність формується через вплив позамовних чинників на еволюцію кожної топосистеми. Одиниці топонімної лексики здатні у системі кожної мови утворювати власні автономні підсистеми, які співвідносяться із системою апелятивної лексики, але повністю не збігаються з нею, мають власне топонімне значення та власні топонімотвірні, відмінні, деякою мірою, від апелятивних, топоформанти.

Північнонімецькі топоніми слов'янського походження поряд із топонімами німецького походження є невід'ємною частиною топонімії краю. Ці топоніми зазнали складних трансформацій упродовж їх існування у ТС регіону. Вони перебували спочатку на одномовній території, згодом – на двомовній, а ще пізніше – на іншомовній території. У зв'язку з особливостями походження, існування та вживання топонімів у минулому відбувся конфлікт між формою та змістом цих лексичних одиниць. Під час свого перебування в іншомовному середовищі топоніми слов'янської генези намагалися "налагодити контакти" зі словами "живого" мовлення тодішньої діючої лексичної системи мови, тобто вони зазнали різного роду адаптацій, завдяки чому змогли збереглися у топонімії регіону. Топоніми слов'янського походження, як набуток ТС північнонімецького регіону, є наслідком тісної мовної взаємодії між германськими та слов'янськими племенами. Досліджений матеріал дозволяє виділити такі моменти мовної взаємодії у сфері пропріальної лексики – більшість топонімів увійшла до ТС як результат проникнення, топоніми зазнали фонологічної та словотвірної адаптацій, топоніми зазнали лексико-семантичної адаптації, або народноетимологічного переосмислення, а існування на відносно невеликій території топонімів-омонімів слов'янського походження підкреслює остаточне пристосування топонімів до ТС регіону. Мовні процеси вплинули на адаптацію назв слов'янського походження. Визначальну роль відіграли фонетичні та графічні зміни, які привели топонім до семантичного відриву від колись "омонімічного" за змістом та формою йому апелятива. Цей процес спричинив відокремлення топонімних одиниць від апелятивних та утворення власних інноваційних компонентів, генетично пов'язаних із системою слов'янських мов, проте графічно відображених у категоріях ВН топосистеми, яка ґрунтується на засадах іншої мови – німецької. Побудовані номінативно-семантичні моделі показують, що процес остаточної десемантизації топонімів відбувався під час зникнення слов'янських мов на цій території, тому що ці мовні одиниці значно відрізняються від форм сучасних слов'янських мов, проте реконструйовані архетипи підкреслюють приналежність їх до праслов'янської мовної історії.

Протягом власного мовного розвитку у північнонімецькій топонімії топоніми слов'янського походження пройшли шлях фонетичних, морфологічних, словотвірних модифікацій та транспозицій від апелятивів до переходу в інший підклас у межах пропріальної лексики. Формантний аналіз суфіксальних типів деривації підтверджує інноваційність їх компонентів стосовно первинних форм. Гібридні топоніми та топоніми-словосполучення демонструють слов'яно-німецьку мовну взаємодію у процесі формування сучасної ТС, оскільки майже всі детермінанти мають адаптовані форми слов'янської генези, а всі детермінати відносяться до топооснов сучасної німецької мови або до її діалектів. Розподіл топонімів відбувся за чітко вираженими топоформантами слов'янського походження. Формантну спорідненість демонструють топоніми зі спільною топоосновою композитного утворення німецької генези, а також лексеми словосполучень.

У процесі номінації географічних об'єктів простежується вибірковість твірних лексем. З апелятивної лексики топонімній консервації підлягають переважно топографічні терміни, назви фіто-зоологічного семантичного ряду та поняття, які були пов'язані з суспільно-економічною діяльністю населення у ті часи. Відносно семантично прозорі топоніми порівняно з семантично непрозорими мають приблизно рівнозначну представленість у топонімії регіону, що пояснюється наявністю або цілковитою відсутністю в них внутрішнього змісту, або етимологічної основи, онімізованого апелятива чи трансонімізованого антропоніма, хоч цей факт не відіграє жодної ролі для виконання топонімами своїх власних функції. Топоніми з непрозорою семантикою мають достатньо завуальовані форми, аналіз яких показав, що внутрішній дотопонімний зміст перебував на різних етапах мовного нівелювання чи десемантизації у процесі еволюції ТС регіону. Десемантизація відбувалася не в момент онімізації апелятива, а в процесі вживання ВН, коли онім став уже наслідком цього процесу, в результаті якого і відбувається вплив ономастичної системи на існування та функціонування конкретної назви.