СЛОВОТВОРЧА ПРАГМАТИКА У СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ : Словообразовательная ПРАГМАТИКА В СОВРЕМЕННОМ АНГЛИЙСКОМ ЯЗЫКЕ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, охарактеризовано стан її вивчення, визначено теоретичну значущість, мотивовано вибір об’єкта і предмета дослідження, сформульовано основну мету й завдання роботи, розкрито наукову новизну, представлено матеріал і методи дослідження, відображено апробацію результатів роботи та визначено положення, що виносяться на захист, описано можливі шляхи для практичного використання отриманих результатів.

Перший розділ “Сучасні напрями у дослідженні лінгвістичної прагматики” відображає теоретичне підґрунтя роботи. Його перший підрозділ розкриває суть різних точок зору на висвітлення основних завдань прагматики як лінгвістичної дисципліни. У сучасному мовознавстві під терміном лінгвопрагматика вчені мають на увазі науку, яка спрямована на: вивчення комунікативних властивостей мови, тобто дослідження мотивів, намірів, стратегій адресанта; аналіз реакцій адресата, його вміння правильно інтерпретувати непрямі й імпліцитні смисли мовця; вивчення соціальної, психологічної, етикетної, особистісної та інших форм мовленнєвої взаємодії; дослідження різних аспектів комунікативної ситуації. Лінгвопрагматика визначається багатьма дослідниками як функціональний аспект семантики, спрямований на виявлення умов вербальної комунікації, мети висловлювання та прагматичного ефекту, спричиненого повідомленням.

У другому підрозділі аналізується спектр прагматичної інформації похідного слова, який охоплює вивчення його конотативного аспекту у процесі функціонування. Наявність спільних рис лінгвопрагматики й конотації проявляється в оцінно-емоційному ставленні мовця до дійсності, проте їх не можна ототожнювати, оскільки обсяг першої є ширшим, тому що прагматичні компоненти вказують, крім настанови та суб’єкта мовлення (елементи конотації), ще й на умови комунікації та тональність КС. Спектр прагматичної інформації слова охоплює: експресивність, емотивність, оцінність, образність та інтенсивність. В одному слові може бути наявний один, два або одночасно всі прагматичні компоненти.

Зіставлення прагматики й теорії мовленнєвих актів (далі – ТМА) у третьому підрозділі привело до виявлення спільних і відмінних рис цих теорій. Спільним визнається предмет дослідження – дискурс як складне лінгвістичне явище, що виділяє в собі МА. Серед відмінних рис можна назвати, по-перше, поняття успішності комунікації, яке у ТМА висувається на перший план, а у прагматиці не є достатньо експліцитним, незважаючи на цілеспрямований характер процесу. Поняття „успішність” має дещо відмінний зміст у прагматиці, де воно більше пов’язане з впливовою силою висловлювання і має опосередкований характер, тоді як у ТМА успішність виражається експліцитно. По-друге, для ТМА характерний статичний підхід до вивчення комунікативного процесу, на відміну від прагматики, де динамізм є внутрішньою сутністю та потребою дискурсу, і завдяки цьому текстовий вплив набуває комплексного, а не просто сумарного характеру. Прагматика вбачає дію не у здійсненні ілокутивного акту, а в розгортанні опису подій за допомогою наявного мовного матеріалу.

Предметом аналізу у четвертому підрозділі є процеси утворення похідних слів та їхні результати – словотвірні конструкції. Творчий, процесуальний характер словотворення уможливлює комбінування знаків у структурі слова, у чому вбачається певна паралель із синтаксичною побудовою слів у словосполученні та реченні. Тому будь-який опис словотворення повинен враховувати як творчо-процесуальний, так і результативно-аналітичний аспекти.

У п’ятому підрозділі значна увага приділяється виявленню типів контекстів, здатних розрізняти значення й прагматичну спрямованість дериватів двох основних способів словотворення: конверсії та афіксації. Поряд із прагмаконтекстом, який являє собою ієрархію комунікативних програм для створення та інтерпретації висловлювання, у дисертації ми, слідом за Т.А. ван Дейком, виділяємо горизонтальний і вертикальний контексти. Під першим маємо на увазі сукупність одиниць одного ярусу комунікативної підсистеми, під останнім – співвідношення одиниць різних мовних ярусів. Залежно від уживання слова відповідно до норм, прийнятих у тому чи іншому мовному колективі або індивідуально-суб’єктивному осмисленні, контексти поділяються на типові й нетипові. Інакше кажучи, для інтерпретації кодифікованої одиниці використовуються типові контексти, а для оказіональної номінації – нетипові.

Прагматична настанова тексту полягає у загальному призначенні, виді, жанрі тексту. Відповідно до ілокутивної мети мовленнєвих актів різного типу прагматичною настановою може бути повідомлення, запитання, наказ, прохання, пропозиція, обіцянка, привітання тощо. Спорідненим із прагматичною настановою є поняття ілокутивної структури тексту, яке відрізняється від першого тим, що воно не лише експлікує комунікативні наміри, але й відображає світ мисленнєвих дій автора тексту, який повинен привести у відповідність свій хід думок з ходом думок адресата.

Розділ 2 “Прагматично зумовлене функціонування похідних ілокутивних дієслів” присвячений дослідженню комунікативно прагматичних характеристик похідних ілокутивів, які функціонують у різнотипних МА для вираження інтенцій адресанта у конкретних КС. Ми виходимо з розуміння ілокутивів, започаткованого англійськими філософами Дж. Остіном і Дж. Серлем як дієслів, що виражають певний намір адресанта у процесі його вербальної взаємодії з адресатом. Похідні ілокутивні дієслова є головною складовою частиною МА у художньому творі, в якому репрезентовані всі умови для успішного функціонування різних за структурою та способом словотворення дериватів. Похідні дієслова визначають КС, називають її учасників, указуючи на весь спектр умов реалізації МА. На базі проведення аналізу наявних класифікаційних досліджень запропонована власна класифікація ілокутивних дієслів, яка складається з шести груп: репрезентативів, директивів, інтерогативів, комісивів, дескриптивів та імплікаторів на тій підставі, що вони адекватно передають потенційні ілокутивні сили МА повідомлення, наказу, прохання, пропозиції, запитання, обіцянки, гарантії, опису умов перебігу КС, емоційного ставлення мовця до пропозиції висловлювання. Крім зазначених вище моноілокутивних МА, виділяємо також поліілокутивні – ті, що одночасно виражають дві ілокутивні сили, наприклад: інтерогативну, директивну або репрезентативну у поєднанні з імплікаторною. При цьому перша з них є основною, а друга – другорядною, оскільки надає запитанню, наказу або повідомленню емоційно-оцінне конотативне значення.

Для проведення дослідження методом суцільної вибірки з художньої літератури були відібрані та проаналізовані похідні ілокутиви з погляду їхньої належності до певного прагматичного типу, а відтак і до МА. При цьому аналізувалися стратегії й тактики, якими послуговується мовець у вираженні мовленнєвих актів, зокрема, визначалися словотвірні засоби їхньої реалізації. Це відбувалося шляхом установлення словотвірної структури похідного дієслова та належності його твірної основи (далі – ТО) до певної лексико-семантичної групи (далі – ЛСГ). Крім того, визначалася ономасіологічна категорія афікса, за допомогою якого був утворений дериват (у випадку афіксального похідного). У похідних, утворених іншими способами словотворення, виявлялася ЛСГ похідної основи, оскільки саме вона, а не ТО, належить до дієслів і виражає акт виконання вербальної або невербальної дії. Усі кількісні показники функціонування досліджуваних одиниць упорядковані у вигляді таблиць, які стали предметом докладного опису.