РОЗВИТОК АБСОЛЮТНОЇ ІНФІНІТИВНОЇ КОНСТРУКЦІЇ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ (ХІІ-ХІХ ст.) : РАЗВИТИЕ АБСОЛЮТНОЙ инфинитивной КОНСТРУКЦИИ В английском языке (XII-XIX вв.)

Краткое содержание

Розділ 1. “Абсолютна інфінітивна конструкція як проблема теоретичного синтаксису”. В граматичних студіях відокремлений інфінітивний зворот, що складається з інфінітива та одного або більше комплементів, визначають як: (а) парантеза (О.В.Долгова, О.Єсперсен, Е.Г.Різель); (б) вставне слово, словосполучення, речення (В.В.Виноградов, В.О.Іцкович, Д.В.Малявін, О.М.Сизенко); або (в) абсолютна інфінітивна конструкція. Останній термін є поширеним у західних граматичних студіях (Ф.Віссер, Т.Мустаноя, Е.Шольц).

АІК посідає особливе місце в ієрархії синтаксичних одиниць. Вона має
як спільні зі словосполученням та реченням риси, так і цілком відмінні від
них, оскільки цю конструкцію характеризує: (а) різносуб’єктність (часто, але не завжди) стосовно базової частини речення; (б) синтаксична відокремленість
від структури речення; але (в) обов’язкова семантична співвіднесеність з реченням; (г) існування не поза реченням, а лише в єдності з ним; (д) відсутність особової форми дієслова, тобто відсутність суб’єктно-предикатних відношень, й (е) особливе інтонаційне та графічне оформлення.

За своєю структурою АІК є наслідком згортання синтаксичних одиниць вищого рівня, тобто простих речень з особовою формою дієслова. Згідно з положеннями генеративної граматики такі речення зазнали редукцію суб’єкта дії, вираженого особовим займенником (PRO), і трансформацію особової форми дієслова на неособову. Суб’єкт на рівні глибинної структури є обов’язковим комплементом дієслова, але відсутній на поверхневому рівні АІК. У результаті спрощення словозмінювальних систем мови в середньоанглійський період відбулося синтаксичне згортання, що позначилося на нульовій позиції суб’єкта-мовця в АІК. Його відсутність у поверхневій структурі пояснюється дією механізму економії мовних ресурсів.

Таким чином, у реферованій праці АІК розглядається як редукована синтаксично відокремлена одиниця, що складається або з інфінітива або з інфінітива та одного чи більше прикметників, прислівників, займенників чи іменників, які виконують функцію інфінітивних комплементів. Ця конструкція не може функціонувати як самостійна мовленнєва одиниця. Вона виражає суб’єктивне ставлення мовця до викладених фактів, унаслідок чого суттєво або побіжно модифікує семантику речення, тобто виражає емоційну оцінку, вказує на джерело повідомлення, а отже, доповнює й уточнює як окремі конституенти речення, так і речення в цілому. АІК виконує певне прагматичне завдання та відрізняється особливим фонетичним і графічним оформленням, що створює її синтаксичну ізольованість у реченні, а також вільною позицією й смисловим зв’язком із реченням.

Розділ 2. “Абсолютна інфінітивна конструкція у мові середньо­англійського періоду”. Початок виникнення АІК припадає на ХІІ ст. і відбувається під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників мовного розвитку. В історичній лінгвістиці існує припущення, що АІК з’явилася в англійській мові через непрямий вплив масових перекладів з латинської мови внаслідок калькування відповідної синтаксичної латинської моделі як більш престижної (К.Оніонз, Г.Поутсма, Г.Світ). Ідентифікація випадків іншомовного впливу у сфері синтаксису є одним із найскладніших завдань історичного дослідження. Пояснення того чи іншого феномена як калькування моделей класичних мов завжди виявляється спокусливішим, аніж спроба виявити його витоки у досліджуваній мові (І.Р.Буніятова). Однак, на наш погляд, латинська мова могла тільки прискорити процес розвитку та сприяти поширенню АІК в англійській мові, оскільки синтаксичні явища, які не є абсолютно властивими для мови-реципієнта, не можуть закріпитися у ній.

Тезу про автохтонність АІК в англійській мові підтверджує матеріал оригінальних пам’яток писемності, де було зареєстровано прості особово-дієслівні речення, згортання яких привело до утворення АІК, пор.: двн.-англ. Secge ic Юe to soрe (Beowulf) – “я кажу тобі правду”, well soЮe tyЮinge Ich ou wile telle (Death) – “правду набридаючу тобі я скажу”. Таким чином, АІК не є калькою з латини або
з будь-якої іншої мови.

Поширенню АІК сприяли не лише діахронні зміни у процесі розвитку мови, але й позамовні чинники. Це відбувалося під впливом риторичного мистецтва, яке розвивалося в Європі XII-XIV ст. на тлі наслідування латинської граматичної традиції та масових перекладів праць античних авторів. АІК є одним із прийомів організації аргументативного мовлення (термін А.Д.Бєлової), яке включає способи та прийоми переконливого викладення думок, що розроблялися античними авторами й вивчалися в логіці, риториці, філософії.

Як і будь-яка одиниця мови, АІК має свій план змісту та план вираження.
У граматичних студіях ці два плани прийнято описувати в термінах семантичної й формальної організації конституентів, які у своїй єдності утворюють глибинну структуру синтаксичної одиниці. Між конституентами АІК існують певні граматичні відношення, що забезпечують її цілісність та відокремленість від інших частин речення. Глибинна структура АІК є специфічною тому, що вона уможливлює розгортання непоширених (простих) типів у поширені (складні).

Існування непоширених та поширених АІК дозволяє вибудувати ієрархію її структурних типів. Матеріал показує, що із 2500 конструкцій, які було зафіксовано у творах ХІІ-ХІХ ст., вживання непоширених типів (1954, або 78%) переважає над поширеними (546, або 22%). На рівні поверхневої репрезентації непоширені типи можуть відповідати слову (коли АІК складається із самого інфінітива), словосполученню, яке містить два-три конституенти, а поширені – розгорнутому словосполученню, до складу якого входять чотири й більше конституенти, які виконують функцію комплементів інфінітива та модифікують семантику АІК. Протягом XIIІ-XV ст. відбувається зростання кількості структурних моделей АІК та ускладнення її синтаксичної будови. Це вплинуло на подальше смислове відокремлення АІК від речення.

Особливості організації непоширених і поширених типів конструкції підпорядковуються синтаксичним та лексичним параметрам стрижневого інфінітивного конституента. У творах середньоанглійського періоду АІК вживалася з такими чотирма класами дієслів: verba declarandi (to telle, to talke, to seyn,
to quote, to speke, to ansuare, to expresse); verba sentiendi (to concluden, to descrive, to wiit, to confirm, to knawe); verba agitandi (to make, to go, to perform, to work,
to taken, to stonden, to come, to pass, to procede) та verba vera (to be).

Структурно прості АІК складаються тільки з інфінітивів, різних за семантикою: с.-англ. to begyn, to blame, to choose, to conclude, noht to lie, to guess,  to know, to resume, to say, to see, to telle, to understand, to view, to wit тощо.

Непоширені типи АІК містять інфінітив у сполученні з іменниковим, прикметниковим, займенниковим або прислівниковим конституентами, які виступають у функції залежних членів, тобто комплементів інфінітивного словосполучення. Для непоширених типів АІК протягом XII-XIX ст. властивою є стереотипність, що зумовлена обмеженістю конституентів, які за певною схемою здатні утворювати конкретні типи. Комплементи є обов’язковими й необхідними для реалізації потенційної валентності неособової форми дієслівної фрази. Відповідно до природи інфінітивних комплементів непоширені типи АІК поділяємо на об’єктні, адвербіальні та ад’єктивні.

Об’єктний тип у мові середньоанглійського періоду представлений двома моделями – V_inf+O та O+V_inf. Пор.: for to telle trouthe (Richard the Redeless) – “правду кажучи” та of this mater to speik (Henryson) – “про цю справу говорячи”. Адвербіальний тип складається з Adv+V_inf та V_inf+Adv: pleynly for to telle (Lydgate) – “відверто кажучи” та for to telle redily (Gower) – “охоче кажучи”. Ад’єктивний тип – V_inf+A та A+V_inf: for to be brefe (Lydgate) – “бути стислим” та softe to ansuare
(Sir Perceval of Gales) – “лагідно відповідаючи”.

Поширені типи АІК якісно та кількісно відрізняються від непоширених, оскільки вони є об’ємнішими, інформативнішими й уносять у речення додаткову інформацію. Названі типи АІК містять інфінітив у сполученні з прислівниковим, займенниковим або іменниковим комплементами. Існують також конструкції комбінованої комплементації. Адвербіальний тип складається з двох моделей: Adv+V_inf+Adv та V_inf+Adv+Adv. Пор.: for shortly for to tellen at o word (Chaucer) – “коротко кажучи одним словом” та to tellen short and pleyn (Chaucer) – “стисло і відверто кажучи”. Об’єктний тип V_inf+O+O: for to telle you Юe trouth (Caxton) – “правду кажучи вам”.

Як правило, комбіновані типи АІК є найрізноманітнішими як у структурному, так і в семантичному плані. Серед них ми виділяємо: (а) об’єктно-адвербіальні та
(б) об’єктно-ад’єктивні. Об’єктно-адвербіальний тип конструкції складається з п’яти моделей. V_inf+O+Adv: forto telle it more plein (Gower) – “говорячи про це більш відверто”; V_inf+Adv+O: to telle soothly thys tale (Langland) – “правдиво розповідаючи цю історію”; Adv+V_inf+O: bot now to speke of mi matiere (Gower) – “але тепер говорячи про мою справу”; Adv+O+V_inf: shortly of this storie for to trete (Chaucer) – “коротко розглядаючи цю історію” та O+Adv+V_inf: to the poynt right for to go (Visser) – “переходячи прямо до суті”. Об’єктно-ад’єктивний тип складається з трьох моделей: V_inf+A+O: to be plain to yowe (Paston Letters) – “бути відвертим з тобою”; A+V_inf+O: the yemer to tellen trouthe (Gower) – “сумну правду кажучи” та A+O+V_inf: schort tale forto telle (Gower) – “коротко кажучи”.

Процес формування порядку слів АІК відбувався у загальному контексті становлення порядку слів у англійському простому реченні – переходу від SOV до SVO-типу. Незважаючи на те, що за своєю поверхневою структурою АІК є еквівалентом словосполучення, вона підпорядкована правилам побудови простого речення в англійській мові, оскільки досліджувана конструкція історично була представлена повноцінним реченням.

Кількісні дані підтверджують тезу про те, що протягом XII-XV ст. для непоширених типів характерним був порядок слів, при якому інфінітив займав кінцеву, а його комплементи – початкову позицію. Інверсія, або винесення комплементів у початкову позицію, зумовлена прагматичними особливостями, оскільки в умовах значної дивергенції синтаксичних моделей розмовного й писемного мовлення риторичні засоби мали більшу вагу, ніж логіко-граматичні (І.Р.Буніятова, П.Метьюз, Р.Стоквел, Л.Хеґман, Г.Хокк, Н.Хомський). Напр.:
с.-англ. Lord, the sooth to say, Full well we understand Mahound is God veray, | And ye are lord of ilka land (Girdlers & Nailers) – “Боже, правду кажучи, ми добре розуміємо, що Махаунд – це справжній Бог, і ти є богом кожної землі”.