АВТОРИЗАЦІЯ НАУКОВОГО ДИСКУРСУ: КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТ (на матеріалі англомовних статей сучасних європейських та американських лінгвістів)

Краткое содержание

Розділ 1. “Жанрово-стильові, комунікативні та метакомунікативні особливості англомовного наукового лінгвістичного дискурсу в аспекті авторизації”. За своєю прагматичною спрямованістю англомовний науковий лінгвістичний дискурс належить до інформативного / аргументативного типу дискурсу (Л.І.Валуєва, К.Трейсі). Невід’ємним складником його змісту є іллокутивна сила переконливості, що спонукає читача сприймати зміст АНЛД як вірогідний.

Прагматичними чинниками створення й адекватного розуміння змісту АНЛД слугують риторичні норми наукового спілкування: а) принципи кооперації та мовленнєвої ввічливості (Г.П.Грайс, Дж.Ліч), б) етикетизація (в термінах Г.Г.Почепцова, О.М.Ільченко) англомовного наукового дискурсу як його національно-культурна норма, що знаходить свій вияв у некатегоричній формі викладу, в) принципи відносного характеру істинності наукового знання та його композиційної організації. Останні передбачають знання основних жанрово-стильових параметрів АНЛД: композиційно-структурних (стандартизації, лінеарності), структурних та семантичних (категорії авторизації, фактора адресата й подвійного адресанта – автора + метаавтора). Під метаавтором (від гр. meta – “разом”, “згідно з”, “за”) ми розуміємо опонента / пропонента основного суб’єкта мовлення – автора, тобто об’єкт його референції й оцінки.

Авторизація трактується в роботі як інтеграційна прагмасемантична категорія, що відображає опредметнені в семантиці й структурі АНЛД комунікативно-прагматичний, метакомунікативний та оцінний компоненти смислу й ідентифікує автора як мовну особистість та суб’єкта пізнання. Онтологічну основу авторизації становить опозиція “своє” / “чуже” мовлення. Складна мовленнєва взаємодія автора й метаавтора відбувається на тлі віддаленого в часі й просторі діалогу автора та читача. Мовленнєвий контакт між ними встановлюється й підтримується за допомогою метадискурсу (Т.М.Скат, М.Бонді, А.С.Скулстад), тобто експліцитних вказівок, націлених на забезпечення адекватного розуміння основного змісту повідомлення.

Як категорія прагматики метадискурс здійснює фатичну та регулятивну функції (Б.Маліновський, Г.Г.Почепцов, Т.Д.Чхетіані) за допомогою:                                 а) конструкцій з інклюзивним займенником “we” типу we assume / know, when we write, we will now look at / see тощо; б) перифрастичних структур типу let us consider / compare / suppose; в) спонукальних дієслів – observe, recall, consider тощо; г) оцінних предикатів – it is reasonable / not implausible to suppose / important to emphasize тощо; д) риторичних запитань типу Is there anything soft or refined about this?; е) засобів прямо- та зворотноспрямованої зв’язності зі значенням логічного виділення типу first(ly) – second(ly) – third(ly); on (the) one hand – on (the) other hand; in one sense – in another sense; as stated above, as was already noted / pointed out earlier тощо.